У Києві пройде міжнародна конференція «Архітектура майбутнього»

27 Вересня 2018
афіша знання технології урбаністика

4 та 5 жовтня в столичній Design Arena відбудеться масштабна конференція Architecture of The Future. ЇЇ основні теми – інноваційні технології та нові міста.

Протягом двох днів архітектори, інженери, девелопери та представники медіа з 12 країн будуть обговорювати такі питання, як віртуальна реальність, штучний інтелект та інтернет речей, майбутнє технологій інформаційного моделювання та 3D-друку в будівництві, архітектура з нульовим споживанням енергії, стійкі стратегії розвитку урбаністичних просторів, супервисокі будівлі та розумні міста.

Зокрема теми виступів стосуватимуться впливу BIM/CIM-технологій на фінальну вартість проекта, а також того, як віртуальна й доповнена реальність змінюють архітектурний бізнес, а роботизовані технології – ринок будівельних послуг.

Серед спікерів конференції – представники відомих закордонних та українських архітектурних бюро ZAHA Hadid Architects, Foster + Partners, MVRDV, Gensler, Drozdov & Partners,  Dmytro Aranchii Architects, Archimatika, PLITOS.

Крім виступів і лекцій учасники зможуть відвідати дискуійні панелі та архітектурну фотовиставку, а також експозону з передовими будівельними технологіями та матеріалами, яка представить нові тенденції на ринку.

Більше інформації про подію – за посиланням.

Найцiкавiше на сайтi

«У нас все треш. Треба заробляти на цьому»: журнал «5.6» про архітектуру та фото в Україні

АвторPlatfor.ma
29 Серпня 2018

В Україні вийшло вже десять номерів журналу «5.6». Це нестандартне видання про фотографію, яке оглядає різноманітні аспекти цього мистецтва. Критичний одинадцятий номер автори планують присвятити українській архітектурі, й зараз збирають гроші на Спільнокошті. Platfor.ma поговорила з ідеологами журналу фотографом Віктором Марущенком та архітектором Олексієм Биковим про те, що у нас з цими сферами та навіщо підтримувати «5.6» своїми коштами.

– В проекті на Спільнокошті ви згадуєте, що протягом ХХ століття в Україні декілька разів докорінно змінювалась архітектура. Коли і як це відбувалося?

– На початку століття можна відзначити дореволюційний архітектурно-будівельний бум у Києві – з його шикарними прибутковими будинками та громадськими будівлями, наприклад, Національним художнім музеєм. Після революції 1917 року архітектура, так само, як і інші галузі мистецтв, стала на нові рейки, винайшла нову мову – нею став конструктивізм.

Однак із приходом Сталіна ситуація ще раз кардинально змінилася – відповідно до вимог нової політики партії. Конструктивізм був забутий. Повноцінне становлення СРСР як імперії вимагало таких же архітектурних образів, тому головним стилем став ампір. А далі з початком кампанії викриття культу особи викрили і таку архітектуру, звинувативши її в завеликій розкоші.

Радянський модернізм 60-х в одну ногу зі світовими настроями космічного майбутнього проголошував нові норми і стандарти. До кінця свого існування цей стиль також зазнав кілька внутрішніх змін. Наприклад, останній його період, постмодернізм, знаменував часи перебудови і свободу вибору, в тому числі архітектурних засобів і можливостей.

Як назвати архітектуру часів незалежної України ще ніхто навіть особливо не задумувався. Хоча, на наш погляд, це можна назвати поц-модернізм.

– А якщо порівнювати зі світом, то де зараз знаходиться наша архітектура і норми забудови? Чи є наші проблеми унікальними?

– Архітектура нерозривно пов’язана з усіма сферами життя, в якійсь мірі є їх втіленням і відображенням в матеріальному світі. Тому це швидше питання відсталості суспільства в цілому.

Наприклад, крім об’єктивно низької якості вітчизняної архітектури у виконанні наших архітекторів, у нас немає жодних прикладів, коли в Україні щось би будували світові майстри. Але ж це одна з особливостей сучасного світу архітектури – його абсолютна глобалізація.

Важливо ще відзначити, що не тільки конкретні будівлі, але і концепції розвитку міст в цілому знаходяться ще на рівні пострадянського розвитку. Хоча в світі це одне з найбільш важливих питань, і йому приділяється багато часу і коштів.

– Ви прагнете зафіксувати стан сучасної архітектури України, щоб звернути на нього увагу суспільства. Чи можете ви навести світові чи українські приклади, коли фотографія дійсно щось змінила?

– Прикладів багато. Скажімо, Енсель Адамс і його фотографія існуючого пейзажу врятували місцевість від запланованого будівництва гідроелектростанції. Або португальський фотограф Фернандо Гуеро, чиї фото сучасної архітектури Португалії зробили її однією з наймодніших на світовій сцені, а також ще більш посилили значення таких корифеїв як Алваро Сиза і Соуто де Моура.

– Одна із найгучніших суперечок останніх років в Україні – це театр на Андрієвському узвозі. Що цей скандал говорить про наше суспільство та його смаки?

– Він говорить про те, що ми до цих пір так і не готові сприймати і чути один одного. Це велика проблема.

– Які найцікавіші архітектурні об’єкти ви знаєте в Україні? Умовно, заради чого сюди їхати іноземцям?

– Зараз у всьому світі шалено популярний радянський модернізм. Україна і Київ у цій сфері займає одне з перших місць, тому що в Росію не хочуть їхати, Середній Схід – все ще трохи дикувато, а ми гостинні й у нас відкриті кордони. Але, на жаль, ми продовжуємо байдуже ставиться до цієї архітектури, вона досі не має статусу пам’яток, а будівлі хаотично перебудовуються.

Профайл: архітектор і учасник «Агентів змін» Максим Головко

АвторPlatfor.ma
10 Серпня 2018

У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Наш новий герой – архітектор й один з ідеологів ініціативи «Агенти змін» Максим Головко.

За своє життя я не знайшов нічого цікавішого, ніж робота над міськими ініціативами. Розумієте, ми створюємо проекти, якими десятиліттями будуть користуватись мільйони людей. Тим паче важко втриматись, щоб не почати щось змінювати в своєму місті, коли воно на кожному кроці змушує тебе страждати: спускатись в підземний перехід, коли можна було б піти через дорогу; пітніти на пекельному сонці, хоча можна було б сховатись в затінку дерев; йти в неправильну сторону, коли ти шукаєш вхід в метро. Тут краще не запитувати, що місто може зробити для тебе, – краще спитати, що ти можеш зробити для міста.

Тож потрібно створювати проекти, які вирішують реальні проблеми містян. На жаль, більшість міських ініціатив, які втілюють в Києві, не підтверджені жодними даними. Не дуже зрозуміло, для чого їх роблять, кому це потрібно і чи можна було би кошти, які на них витратили, використати доцільніше. Тому в своїй роботі ми спочатку проводимо дослідження, щоб визначити, яку саме проблему ми вирішуємо і чи є така необхідність.

Будь-яке місто має купу недоліків і проблем. Всі вони є дизайн-завданнями, які потрібно вирішити.

В нас є просте правило, яке ми сформували декілька років назад. Ми беремось лише за ті проекти, які готові були б зробити безкоштовно. Так нам вдається знаходити замовників, які мають спільні з нами цілі і цінності.

Головними правилами нашої роботи є ітеративність та залучення до проекту людей, яким потім доведеться нашою роботою користуватись. Неважливо, це схема метро чи проект площі перед Київрадою. Містяни є не лише основними користувачами, але й експертами повсякденності. Тому вони краще за нас знають, що їм потрібно, та які проблеми є в цьому місці. Створюючи разом з ними проект, ми робимо його лише краще

Головна особливість в тому, що будь-який міський проект — це завжди робота з багатьма учасниками: бізнесом, містом, містянами, спеціалістами. Для цього потрібен налагоджений діалог між всіма сторонами і розуміння спільної мети. На жаль, в нас такого налагодженого діалогу ще нема, зараз він лише починає формуватись.

Основним трендом в міському дизайні є людиноорієнтованість. Однак цей тренд вловили ще не всі учасники індустрії, тому ми досі отримуємо площі, до яких не можна дістатись на візку, зупинки громадського транспорту, якими не можна користуватись незрячим людям, вулиці, на яких не можна зручно пересуватись велосипедистам, а іноді і пішоходам.

 

Перекриття Ярвалу

Цей проект є найбільшим і найзагадковішим факапом. Через це він один з моїх найулюбленіших. Ми півроку проводили дослідження, спілкувались з підприємцями, прораховували різні варіанти перекриття на транспортній моделі, домовились з міською адміністрацією. За день до перекриття, яке мало статись 24 серпня 2017 року, адміністрація перенесла все це на невизначений термін. Таке в нашій практиці сталося вперше і досі достеменно невідомо, що стало причиною. Ймовірно розкрити цю таємницю зможуть лише майбутні покоління.

 

Коло Подолу

Поки що це найбільше дослідження, яке ми проводили, і перша концепція розвитку публічного простору, яку ми створили. Ми зібрали дані на території всього Подолу і розробили пішохідний маршрут, який з’єднує три історичні київські гори і набережну Дніпра. Зараз по цьому маршруту вже пройшло дві екскурсії і ми збираємось продовжувати прогулянки.

Не звалювати, а боротися: навіщо Onuka зняла кліп на сміттєзвалищі

Грандіозні обсяги сміття – одна з ключових проблем людства. Чи не єдиною відповіддю прямо зараз є розумне споживання, сортування та переробка відходів. Однак в Україні це складно через майже відсутні станції прийому вторсировини. Та ситуація починає змінюватися, в тому числі завдяки мистецтву. Новий кліп Onuka присвячений саме цій проблемі, а його перегляди допоможуть ініціативі «Україна без сміття», яка силами активістів відкриває в Україні станції сортування. Ідеолог цього проекту Євгенія Аратовська написала для Platfor.ma про те, чому це важливо, та підказала перші кроки до перемоги над своїм сміттям.

Рух «Україна без сміття» об’єднує відповідальних людей, які не чекають, коли у держави з’являться кошти на заводи по переробці сміття і кольорові контейнери під будинками. Ми беремо на себе повну відповідальність за власні відходи вже сьогодні і шукаємо шляхи, як зменшити власний негативний вплив на навколишнє середовище – через відмову від зайвого пластику, через сортування і компостування відходів.

Щорічно українці продукують до 16 млн тонн побутових відходів. Сумно, але майже все це сміття їде на звалища і лише 4% сортується і переробляється. Це дуже мало, адже у розвинених країнах рівень переробки сягає щонайменше 50% відходів. Наслідок такого байдужого відношення до проблеми — численні переповнені звалища, які є справжньою екологічною катастрофою. Щоб ці слова не звучали надто абстрактно – за 30-40 років експлуатації звалище перетворюється на круті гори заввишки як 18-типоверховий будинок. Уявіть – цілі міста із нашого сміття.

При цьому у звалищному смітті міститься безліч отрути — важкі метали, канцерогени, небезпечні пластики і токсини, які з дощами просочуються у ґрунти і  отруюють підземні води. Відходи людства сильно впливають на водну систему і незворотньо руйнують її. Скажімо, ви знали що в Україні більше немає поверхневих джерел, з яких безпечно пити воду? Бо майже в кожному населеному пункті є маленьке чи велике звалище.

І все це через те, що в Україні досі немає іншого способу поводитися зі сміттям, ніж викидати його просто неба. Це хибний і руйнівний шлях для всіх нас — для природи, здоров’я людей і тварин.

Щоб зрозуміти, як багато сміття відправляється на звалище, достатньо почати розділяти вдома власні відходи. Вас вразить, які купи пластику ви раніше бездумно викидали.

© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв

Сортування – це єдиний спосіб контролювати життєвий шлях відходів. Тільки так ми зупиняємо його рух на звалище. Роздільний збір повертає вторинні матеріали на заводи по переробці. Сортування дозволяє зберегти природні ресурси, адже їх більше не потрібно брати тільки у природи, достатньо просто використати повторно матеріал, який міститься у вторинних ресурсах — паперових, металевих, скляних і пластикових. Щонайменше 50% всього сміття — це цінні матеріали і мільярди додаткових коштів у економіці.

Розвинені країни розділяють відходи десятиріччями. Завдяки культурі сортування пластиковий пакет замість звалища  відправляється на переробку і стає гранулою для виробництва нового сміттєвого пакету чи каналізаційної труби. Небезпечні сполуки, які містяться у батарейках, ніколи не опиняються у землі, бо люди можуть їх  здати на переробку у кожному супермаркеті електроніки. Навіть органічні відходи компостуються і перетворюються на добриво або біогаз. Наприклад, саме таким газом заправляють міський транспорт у Швеції.

Українці також починають розуміти цінність сортування. Важко порахувати, скільки людей в Україні сьогодні вже постійно сортують відходи, адже більшість населених пунктів в Україні навіть не мають послуги регулярного вивезення сміття, не те що сортування. Але результати опитувань показують, що більше 40% людей готові сортувати свої відходи, якщо отримають можливість відносити вторсировину в спеціальні баки, які мають бути розташовані у дворі багатоквартирних будинків.

Коли немає інфраструктури роздільного збору, у сміття теж немає шансів перетворитися на щось корисне і не забруднювати довкілля. Нам потрібні баки для сортування, сортувальні станції і місця здачі небезпечних відходів. Це стане можливим, якщо правильні європейські закони приймуть вже в цьому році, а не відкладатимуть їх на потім. Якщо у кожного українця під домівкою буде контейнер для вторсировини і спеціальні інструкції щодо сортування і шкоди викидання небезпечних відходів у смітник, проблема вирішиться значно швидше.  

Больше, чем мультики: 5 трендов мировой анимации, о которых вам нужно знать

Кино, мультфильмы, реклама, музыкальные клипы, игры, видео-арт, веб-дизайн – несмотря на обманчивую детскость, анимация присутствует в нашей жизни повсеместно, став незаметной частью нашего окружения. Вместе с Анастасией Верлинской, программным директором Международного фестиваля актуальной анимации и медиа-искусства Linoleum (встречайте в Киеве с 6 сентября), Platfor.ma прошлась по чекпоинтам мировой анимации и составила карту трендов, которые управляют нашими вкусами.

Вначале 2017 года VR-анимация «Жемчужина» (Pearl) была номинирована на премию «Оскар» в категории «Лучший анимационный короткометражный фильм». Выполненная в формате 360, анимация рассказывала историю отношений отца и дочери. Над проектом работала экспериментальная лаборатория ATAP компании Google, а мультфильм и сейчас доступен на YouTube.

На развитие виртуальной реальности ежегодно тратятся миллиарды долларов, совершенствуется гарнитура и технологии. Факт: творчество тем больше производит впечатление на своего зрителя, чем больше этот зритель сопереживает главному герою истории. VR абсолютизирует этот закон, буквально позволяя взглянуть на происходящее глазами героя.

А еще VR не только о потреблении, но и о сотворении. Легендарный диснеевский аниматор Гленн Кейн, автор «Русалочки» и «Тарзана», показал, как благодаря VR легким движением руки получается яркое и объемное изображение. Происходящее, кстати, напоминает сеанс магии и волшебства в одном авторитетном британском учебном заведении, взгляните сами:

Внедряют VR и украинские кинематографисты, правда, пока больше в промо. В формате 360 были сняты бекстейджи фэнтези «Сторожевая застава», а также истерна «Дикое поле».