У канадійки вкрали ведмедика із записом голосу померлої матері. Його шукали всі і знайшли!

27 Липня 2020
добро інтернет

Увесь Ванкувер, а тепер ще й світові зірки, розшукували іграшкового ведмедика канадійки Мари Соріано. В ньому був звуковий модуль із голосом її матері, яка загинула від раку у 2019 році. Раян Рейнольдс та Зак Браф уже долучилися до справи та на власних сторінках у твіттері пропонують винагороду тим, хто поверне ведмедя. І ведмедя таки повернули, щоправда, що з винагородою – не повідомляють.

За повідомленням CBC, крадіжка відбулася 24 липня, коли Соріано разом з нареченим переїжджали в нову квартиру. Поки вони розвантажували речі з вантажівки, подзвонив друг, який обіцяв допомогти з переїздом, – він сказав, що по дорозі його велосипед збив мінівен. У метушні дівчина зняла свій рюкзак із ведмедем всередині, кинула його у вантажівку і виїхала на іншій машині. Її хлопець залишився на місці, але за рюкзаком не простежив. Коли дівчина повернулася, рюкзак вже вкрали.

Дівчина намагалася знайти іграшку за допомогою поліції, оголошень та соцмереж, а відомі люди пропонували скинутися на винагороду за повернення ведмедика власниці. При цьому Мару не цікавлять ані документи, ані айпад, ані Nintendo Switch, які теж були в рюкзаку.

Мати Мари записала повідомлення на звуковий модуль і вставила його у ведмедика після того, як потрапила в хоспіс. «У хоспісі її голос став іншим. Більш м’яким. Не таким, як раніше. Цей ведмедик – це останній запис її нормального голосу. Вона сказала, що любить мене, пишається і завжди буде зі мною», – розповіла Соріано. Її мати померла в липні 2019 року у віці 53 років.

Мара з матір’ю в останні дні її життя

Також дівчина розповіла, що іграшка нагадувала їй про батьківщину, адже народилася вона у Філіппінах. «У ведмежаті залишилося повідомлення філіппінською. “Я люблю тебе” нашою мовою. Це дуже особисте і унікальне послання».

Уся пошукова операція та розголос у соцмережах був недарма. За три дні ведмедика таки знайшли та повернули власниці. Дівчина не назвала імена тих, хто це зробив. Втім, відомо, що їх було двоє та вони відібрали ведмедика у крадія.

«До щасливіших новин… дякую всім, хто обшукав все вздовж і впоперек. Людині, яка взяла ведмедя, дякую за те, що він її зберіг. Ванкувер – крутий», – написав у твіттері Раян Рейнольдс.

27 Липня 18:15
добро інтернет
Найцiкавiше на сайтi

Турботовірус:
як українці роблять добро під час карантину

Останніми днями кожен із вас міг чути або навіть бачити, як люди ледь не б’ються за останній рулон туалетного паперу в супермаркеті. Такі випадки, авжеж, швидко впадають в око, але найцікавіше в них зовсім не це. Особливість у тому, що насправді такі випадки трапляються набагато рідше ніж може здаватися.

Події минулого свідчать, що коли довкола відбувається щось страшне – люди об’єднуються більше ніж будь-коли. Джаміл Закі, професор психології у Стенфордському університеті пояснює це простою істиною про те, що люди – тварини соціальні. Наша суперсила полягає у співпраці. Цю ідею підтримує і думка професора Юваля Ноя Харарі про те, що саме завдяки здатності до колаборації людство змогло розвинутися так успішно.

Тому не дивно, що коли стається щось погане, взаємодопомога – перше, до чого вдається людина. Під час війни або якихось природних катаклізмів люди як ніколи схильні жертвувати власним комфортом, здавати кров, ділитися їжею, жертвувати гроші, аби врятувати інших. Ми згуртовуємося заради взаємопорятунку, встановлюємо контакт.

На відміну від війни, революції чи потопу, в часи пандемії контакт – це перше, чого людям доводиться уникати. Щоб сповільнити поширення вірусу, доводиться самоізолюватися. Але бажання бути разом у складні часи нікуди не йде навіть з карантином. Воно виливається в чудові акти доброти та взаємодопомоги на відстані – справжній вірус турботи. Ба більше, сам факт карантину спрацьовує як обмеження, що тільки примножує людську креативність.

У цьому матеріалі ми зібрали безліч хороших справ, які всі ми можемо робити, щоб разом пережити епідемію та лишитись людьми. Нехай вони надихають вас на допомогу іншим і турботу про себе.

Під час карантину бабусі та дідусі, які знаходяться у зоні ризику через коронавірус, люди з інвалідністю, а також хворі не мають навіть можливості сходити до аптеки або продуктового магазину. Ви можете допомогти їм у часи, коли без підтримки одне одного дуже складно. Наприклад, розмістіть у під’їзді оголошення зі своїми контактними даними про те, що ви готові сходити до магазину, пошти чи аптеки замість них – аби всі були здорові та ситі. Так у фб-групі Подоляночка з’явилася інформація про доставку «Добросусідська». Також можна прокачати свої творчі скіли та розробити власний креативний дизайн. Свій плакат допомоги створив і фонд «Життєлюб» – його може скачати та роздрукувати будь-хто за посиланням. Або ж напишіть з пропозицією в спільний сусідський чат, якщо він у вас є. Крім того, ви можете навчити їх магії онлайну – розповісти, як оплачувати комунальні послуги з дому або замовляти доставку продуктів.

Добро, бро: один із головних фандрейзерів світу про нове мислення та благодійність

Нещодавно в Києві на запрошення Українського католицького університету і Центру розвитку благодійності виступив Стівен Джордж – міжнародний тренер із фандрейзингу і лідерства та віце-голова Інституту фандрейзингу у Великій Британії. Більше 35 років він допомагає некомерційним організаціям світу залучати кошти на соціальні проекти та знає, що найголовніше – це ідеї, які лежать в людських головах.  Ми поспілкувалися зі Стівеном та виокремили головні інсайти для благодійників нового часу.

Зараз неприбуткові організації повинні витрачати гроші для того, щоб залучити їх більше. На жаль, поки що суспільство цього остаточно не розуміє. Наприклад, у Великобританії все ще існує розрив між тим, яким способом ми щось робимо, і тим, як це сприймає суспільство. Це породжує недовіру. Я вважаю, що цінності та довіра – нова валюта. Тому перший важливий крок, який слід зробити зараз, – змінити ставлення людей до витрат NGО. В їхній свідомості має закріпитися розуміння, що витрати неприбуткових організацій – це не витрати, а інвестиції. Людям потрібно пояснити цю суттєву різницю.

Якщо ви не поясните, яка ваша мета, навіщо вам потрібні гроші, яке рішення ви пропонуєте, щоб розв’язати конкретну проблему, люди не зрозуміють ваші меседжі. Одна із помилок, яку часом роблять благодійні організації, зокрема у Великобританії, полягає в тому, що при комунікації з людьми, вони хочуть говорити про свій бренд, але донорам потрібно інше – вони хочуть разом з вами долучитись до чогось важливого, хочуть слухати про результати роботи, а не про те, що вони – частина вашого великого бренду.

Людина на Куражі:
Альона Гудкова та її мільйони на добро, Елтон Джон і сльози

АвторЮрій Марченко
7 Серпня 2019

Кілька років тому в Україні стартували Кураж Базари: спочатку просто як барахолки, до яких поступово додалися концерти, лекторії, майстерні і різноманітні тематичні заходи. Весь цей час вагому частину прибутку проект віддавав на благодійність. Для циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила з ідеологом Кураж Базару Альоною Гудковою – про те, як зібрати 10 млн на благодійність, заспівати Елтону Джону та залишитися при цьому собою.

– Розкажи кілька цифр: що вже встиг наробити Кураж Базар?

– Буквально нещодавно ми подолали рубіж в 10 млн грн, перерахованих на благодійність, зараз вже близько 10,5 млн грн. Це за чотири роки і приблизно 40 фестивалів, якщо не рахувати перші декілька The New Old – барахолки, які ми влаштовували на Воздвиженці.

– Їх же там було декілька. Ти тоді думала, що це переросте в щось постійне?

– Звичайно, ні. Це просто був порив душі. Я тоді працювала маркетинг-директором в компанії “Форум”, а барахолку ми організовували абсолютно стихійно раз на кілька місяців. І раптом я виявила, що це мене дуже сильно вперло, просто той факт, що можна не давати свої особисті гроші, а працювати, щоб зібрати набагато більше. Причому зібрати фактично непотрібні людям гроші у вигляді їх старих речей.

Я тоді познайомилася з Сашею (нинішнім чоловіком Альони. – Platfor.ma) і він сказав: слухай, ось ти працюєш, але твої думки в зовсім іншому проекті, так систематизуй це, щоб збирати ще більше!

– До речі про “більше”, який відсоток ви зараз віддаєте на благодійність?

– На даному етапі у нас немає відсотку як такого. Раніше віддавали 30% від кожного квитка, але потім переїхали на ВДНГ, де вклали в наш корпус вже 5 млн грн, і їх треба якось повертати. Тому зараз у нас це не зовсім системно. Наприклад, з травневого Кураж Базару ми віддали 100% прибутку, 1,5 млн грн, щоб закрити великий благодійний проект. А в червні не віддавали нічого, тому що потрібно було виплатити ремонтні борги. Можливо, колись ми повернемося до стандартного відсотку, але зараз просто вибираємо собі великі ініціативи, яким потрібно допомогти, і закриваємо їхні потреби. В цілому у нас виходить віддавати не менше двох мільйонів на рік.

– Саме ти приймаєш рішення, коли і кому направляти гроші?

– Я і команда. Дивись, тут ще важливо сказати про те, що саме слід вважати благодійністю. Я, наприклад, думаю, що приведення в порядок території ВДНГ – це теж благодійність. Тоді виходить, що з вересня по квітень ми віддавали взагалі 100% прибутку, оскільки все реінвестували в павільйон: ремонт, електрика, асфальт, світло, туалети, пандуси. Для мене це теж якась соціальна місія, тому що ВДНГ – державна установа. Мене виженуть, а вся інфраструктура залишиться, я ж нічого собі не заберу.

– А на який термін у вас домовленість?

– Меморандум про співробітництво з ВДНГ ще на два роки. І я сподіваюся, що спрацює право пролонгації, тому що ми дійсно багато вклали у ВДНГ. Буквально кілька тижнів тому поставили рампи для бордерів, а зараз домовляємося з Red Bull, щоб побудувати повноцінний майданчик для катання. Все відкрито, все інклюзивне. Можна це вважати благодійністю? Ну, мені здається, що так.

Єдиноріг, зірки і кораблі: якими були перші навчальні книжки для дітей

АвторАся Гарбузова
27 Серпня 2018

Що читали діти кілька століть тому? Здається, лише абетку та релігійні проповіді. Це напевне робило їх дорослими і загартованими, тож хлопці рано переходили до серйозної літератури (якщо не помирали від сухот), а дівчата – до фортепіано і шиття. Так? Не зовсім. Дитячі енциклопедії були і в XVII, і в XVIII століттях. І були вони, як не дивно, красиві та ґендерно прогресивні.

 

Перший потужний та ілюстрований підручник для дітей створив Ян Амос Коменський – педагог і філософ чеського походження. Книга називалась Orbis Sensualium Pictus («Світ чуттєвих речей у картинках» або просто «Світ у картинках») і була видана у 1658 році в Нюрнберзі.

Це перше видання, в якому ілюстрація є повноцінною та невід’ємною частиною інформаційного блоку. Воістину революційний підхід, в основі якого елементарна правда: діти люблять картинки.