У Харкові пройде Parade-fest: фестиваль про право на місто

11 Вересня 2019
культура події театр урбаністика

У Харкові 18-23 вересня пройде шестиденний театрально-урбаністичний фестиваль Parade-fest. Цього року він включатиме три програми: театральну, освітню та урбаністичну. 

Театральна гілка передбачає вистави та перфоманси театрів з України та всього світу, зокрема театру «НЄФТЬ» (Харків, Україна), Львівського академічного театру імені Лесі Українки (Львів, Україна), театру Relikty (Прага, Чехія). 

Освітня частина наповнена лекторіями про сучасну культуру, театр, урбаністику та їх перетин від українських та світових експертів. Своїм досвідом поділяться німецький режисер Макс Шумахер, психологиня та арт-терапевтиня Ярослава Матвейчук, австрійський композитор та саунд-дизайнер Нік Акорн. Івенти освітньої програми безкоштовні, за попередньою реєстрацією.

В урбаністичній частині проходитимуть концерти гуртів, які працюють в експериментальних музичних напрямках: Zapaska, Shamanic Technology, Мантра Керуака, BRAT та інших. Також відбудеться всеукраїнська конференція Urban Sketchers Camp Ua. 

 «Чи безпечно ви почуваєтеся у власному місті? Чи вірите ви, що можливо займатися мистецтвом в Україні? Як часто ви відганяєте від себе думки про війну? Питання, яких ми звикли уникати; проблеми, які не хочемо бачити; біль, який не хочемо проживати — це досліджує наш фестиваль. І ми впевнені, що шукати відповіді треба разом»‎ – розповідає Вероніка Склярова, програмна директорка Parade-fest.

Більше інформації шукайте на сайті та сторінці фестивалю у фейсбук.

Найцiкавiше на сайтi

Театр починається з Кравченко: як одна Ярослава і «Диким» керує, і в шоу Щура бешкетує

АвторЮрій Марченко
20 Серпня 2019

Ярослава Кравченко – телеведуча шоу «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» і засновниця Дикого театру. В першій ролі вона розповідає українцям про актуальні новини та сенси через гумор, а в другій є ідеологинею жорстких та натуралістичних вистав, які піднімають важливі проблеми суспільства. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Ярославою про те, чому йти з театральної зали під час вистави – це нормально, а також про те, чому гугління грудей може призвести до рівності.

– Як би ти представилася незнайомцю?

– Сказала би, що займаюся театром.

– Дикий театр у 2018 дав 106 вистав… 

– Ого, так багато? Я коли їхала до тебе, то подивилася кількість наших глядачів. Ще дві вистави – і у нас буде загальних 70 тис. відвідувачів за три з половиною роки.

106 – це фактично одна вистава на три дні. Як незалежному театру таке вдалося?

– Я не знаю. Все це почалося просто як експеримент, а далі сподобалося, стало звичкою і під це підв’язалися стільки людей, що припинити все зараз вже просто не вийде.

– А який у вас штат?

– У нас всі на фрілансі. Але можу озвучити такий факт: минулого року на сцені Дикого дебютувало 57 акторів. На адміністративно-технічні посади ми завжди беремо студентів. По-перше, хтось має давати шанс та практику людям без досвіду, по-друге, вони такі зухвалі, заряджені й закохані в Дикий театр.

Дикий театр на фестивалі «Мельпомена Таврії»

– Скільки на місяць коштує Дикий театр?

– Близько $2 тис. на місяць – це без витрат на прокат і виробництво вистави і тому подібне, тільки адміністративні штуки: оренда складу, репетиційної, реклама, зв’язок, податки і виплати зарплат.

– А у вас приблизно ринкові зарплати?

– Вони більші, ніж у державних театрах, але менші, ніж в комерційному антрепризному театрі. В державному театрі ти отримаєш свої 8 тис. грн в будь-якому випадку: і якщо вийдеш на сцену один раз за місяць, і якщо 20 разів. У нас система гонорарів за виконану роботу, а не штат. З антрепризою ми не можем тягатись, бо вони грають в залах на 700-1000 глядачів, а ми максимум на 300.

– Звідки ці гроші?

– Заробляємо від квитків. Наш головний виклик був таким: чи можна з нуля створити незалежний і сталий театр? Можна! Але завжди треба розраховувати винятково на себе, у нас немає права не продавати повні зали й тому подібне. Інакше просто немає з чого виплачувати зарплати і оренди. Ми працюємо, знаючи, що ніхто не протягне нам руку допомоги в разі поразки. Бо що? Бо незалежний театр Україні безправний. З іншого боку, «люди культури» весь час бідкаються – помираємо, не вистачає, ніхто не підтримує, культура неприбуткова. Треба дивитись на театр як на креативну індустрію, що має потенціал заробляти. 

Із хороших культурних новин – запрацював Український культурний фонд, і ми отримали від нього перший грант на резиденцію «Дикі Кайдаші» у селі. Це приємно, але дещо стрьомно, бо дуже багато гемору з отриманням цих грошей і звітуванням (про роботу фонду можна почитати в нашому інтерв’ю з його головою Юлією Федів. – Platfor.ma).

Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»

Вітаємо з помилкою: Майкл Щур, ОМКФ, «Дах» і Havas про поразки як користь

АвторІрина Шостак
4 Вересня 2018

Після розмов про інновації та сторітелінг у бізнесі креативні українці замислилися про творчі рішення: чи так важливо рухатися за планом, не відходячи від курсу? Чи може креативність бути запланованою, а помилки – успішними? Ці та інші питання обговорювали на завершальній події з циклу Creative innovation factory – спільного проекту Port creative hub та Havas Group Ukraine. Platfor.ma записала найцікавіше.

 

Юлія Сінькевич, генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю

Одеський міжнародний кінофестиваль це своєрідний окремий простір, який протягом дев’яти днів існує у форматі фестивалю, а решту року – у вигляді інших активностей. І це досить кропітка робота, де застосовуються абсолютно бізнесові механізми.

Люди, які приходять до нас у команду, часто думають, що потраплять у богемну тусовку, будуть постійно дивитись фільми і що всі тут інтелектуали з топ-100 улюблених стрічок (усі, звичайно, артхаусні). І помиляються. В процесі вони бачать бухгалтера, ще одного бухгалтера і ще одного бухгалтера, юристів, фінансистів, людей, які відповідають за технічні нюанси на фестивалі, а також маркетинг, який потребує суворого виконання своїх умов. І де ж творча команда? Де творчість? Вона є, але це дуже невелика священна корова в нашій компанії. Все інше працює на те, щоб планувати, виробляти стратегію, виконувати план підготовки фестивалю. І це відбувається увесь рік.

Творчі люди, режисери, часто виключені з процесу, який пов’язаний з участю фільмів у фестивалі. Є інші – дистриб’ютори, агенти, PR-менеджери, які відповідають за різні процеси у продакшені. Хоча всі розуміють, що саме зі сценарію починався фільм, і з режисерки, яка запалила своєю ідеєю продюсерів. І тут ти розумієш, що це і є баланс, поєднання прагматичних аспектів і роботи в культурному проекті.

За весь час свого існування кіно насправді не дуже змінилося. Змінилися манера гри, прийоми, але де-факто людям так само подобається стежити один за одним. В останні роки у тренді  віртуальна та доповнена реальність. Це на стику технологій зі сторітеллінгом, але ситуація така, що технологію вже придумали, а контент ще наздоганяє. Тому є такий вектор розвитку, як 3D чи інші технології. Поки що не зрозуміло, чи буде це проривом, тому що кіно залишається досить традиційним видом мистецтва, коли ти йдеш в кінотеатр і дивишся все на великому екрані. І ця звичка зміниться ще нескоро.

Наталя Деянова, стратегиня Havas Group Ukraine

Гаманець чи мистецтво: уривок з книги «Думай як митець» про те, як заробляли Воргол і ван Гог

АвторPlatfor.ma
14 Серпня 2018

У видавництві ArtHuss виходить книга Вілла Ґомперца «Думай як митець». Як редактор арт-відділу «Бі-Бі-Сі» він багато дізнався про життя відомих художників – настільки, що вирішив скласти універсальний гід творчим мисленням на основі знаменитих біографій. Platfor.ma публікує уривок про те, чого нас можуть навчити Воргол, Рубенс і ван Гог у сфері фінансів.

Вілл Ґомперц

Насправді митці аж ніяк не сміливіші, не шляхетніші й не цілеспрямованіші за фермерів, що йдуть за будь-якої погоди чортзна-куди, аби захистити свої отари. Чи за рестораторку, яка опівночі каже «добраніч» останньому відвідувачу, а о 4 ранку висмикує себе з ліжка, щоб не проґавити на ринку найякісніші продукти. Або, якщо вже про це мова, згадаю майстра-каменяра, який набив мозолі й випрацював до болю спину, зводячи будинки.

У тому, що стосується відданості справі та серйозності намірів, мало що їх розрізняє, хіба що те, як ми вирішили поцінувати їхню діяльність. Мета у них одна й та сама. І в усіх згаданих випадках – не надто романтична, не надто висока. Вони хочуть вижити і, якщо пощастить, жити добре, заробляючи достатньо грошей, аби продовжувати свою справу.

Та якщо фермери й ресторатори можуть годинами розводитися про прозу грошових потоків та операційні маржі, митці, як правило, щодо грошей тримають рота на замку. Бо це якось трохи вульгарно, навіть принизливо. А ще це загрожує руйнацією ілюзій, що їх ми самі витворили, буцімто митці – божества, яких не торкаються брудні реалії повсякдення.

Утім, інколи трапляються винятки. Енді Воргола так зачарували гроші й споживацтво, що він зробив їх темою своєї творчості. Він назвав свою студію фабрикою, а одного разу сказав: 

«Робити гроші –  це мистецтво, і робота – це мистецтво, а успішний бізнес – це найкраще мистецтво». 

Він виготовляв принти споживчих товарів, знаменитостей і доларових знаків.

Потяг до прекрасного:
як тусовка друзів здобула собі 10 вагонів на ГогольFest і перетворила їх на мистецтво

ГогольTrain – це перший арт-потяг Європи. Наприкінці квітня він доставив на маріупольський StartUp GogolFest музикантів, акторів, журналістів, туристів, активістів та документалістів з Києва, Дніпра та Вінниці, а 1 травня повернувся з ними назад. Розмальований художниками та арт-формаціями з різних міст, з вагоном-баром і сценою з живими виступами, цей потяг став першим настільки масштабним прецедентом співпраці культурних проектів з Міністерством інфраструктури і зокрема Укрзалізницею.

Але це – офіційно. А неофіційно люди, що пережили ГогольTrain, досі не можуть вийти з чату потягу в Telegram, зняти браслети фесту, перестати постити фото та писати про це. Уявіть: величезний плацкарт довжиною в десять вагонів, де майже кожна секція прикрашена, з кожної лунає своя музика, часто жива, провідники грають на гітарах, пасажири зайняті створенням плакатів, а проходами ганяють знімальні команди. Дивацько вдягнені зграйки курсують від 1-го до 10-го вагону і назад з екскурсіями, і в кожному вагоні зустрічають нових і старих друзів.

Час від часу простір розрізають організатори з раціями і дуже складними обличчями. Координаційний чат розривається від повідомлень: з одного боку потягу інформують, що почався черговий виступ, в 2-му вагоні питають про папірці для самокруток, в 9-му шукають друзів, яких поглинув потяг, і всі разом просто постять фото та відео безумства довкола. Цей потяг – рух всередині руху, тут все живе і дивним чином неймовірно красиве.

На фото: Денис Угорчук