Ця нейромережа перетворить вашого собаку на кота і навпаки

29 Жовтня 2019
Пантварина штучний інтелект

Додаток GANimal за допомогою генеративної нейромережі створює тваринні діпфейки, тобто він може перетворити вашого домашнього улюбленця на іншу тварину. 

Розробники компанії Nvidia навчили нейромережу змінювати тварин на фото, зберігаючи при цьому позу та вираз морди. Ви можете завантажити світлину улюбленця (свого чи наґуґленого) на спеціальній сторінці, виділити на фотографії морду, натиснути Translate, та отримати різноманітні варіанти. Поки що у додатку виходить посередній результат, проте спробувати варто. 

Найцiкавiше на сайтi

З видом на зникнення: ці тварини вимирають. І вони дивовижні

Багато видів лемурів, які мешкають лише на острові Мадагаскар, можуть зникнути. Серед них і сіфаки – незвичайні приматоподібні зі здивованим поглядом і жвавою ходою, які живуть у листяних лісах і харчуються рослинами. Ці тварини настільки ж нешкідливі, наскільки й беззахисні, і цим користуються браконьєри. Але це не єдина загроза для сіфак: викорчовування дерев і пожежі буквально знищують їхні домівки. Міжнародний союз охорони природи класифікує цих активних тварин як вимираючий вид.

 

Штучний інтелект чи штучний хайп: як головна інновація світу виглядає з України

Останніми роками штучний інтелект став чи не головним н’юсмейкером світу: технології стрімко розвиваються, а нейромережі роблять вже що завгодно у майже всіх сферах. Platfor.ma вирішила перевірити, що про ключову інновацію планети думають українські спеціалісти з IT, етики, та юриспруденції.

Майже 100 років тому, 25 січня 1921 року, у Празі відбулася прем’єра п’єси «R.U.R.» чеського письменника і драматурга Карела Чапека. За сюжетом твору, люди живуть у цілковитому достатку й безтурботності, а всю роботу виконують людиноподібні роботи, яких сьогодні ми б назвали андроїдами. Врешті вони піднімають повстання і виявляються здатними на емоції, створюючи своїх Адама і Єву.

Саме Карел Чапек був першим, хто вжив слово «робот», після чого воно увійшло в активний вжиток. При цьому термін «штучний інтелект» приписують Джону Маккарті, якого й вважають піонером цієї сфери. Якраз він у 1956 році організував першу тематичну подію – Дартмундський семінар, де й зібралися науковці, які почали розвивати цей напрям.

А от перший робот з’явився лише через 13 років – у 1969 науковці Стендфордського дослідницького інституту представили Шекі. Шекі міг рухатися і пересувати предмети, щоправда, на людину він був не дуже схожим. Пізніше почали з’являтися й роботи-андроїди, а японська компанія Honda розробила робота ASIMO, який зміг ходити на своїх двох. Ну а далі роботи почали грати у пінг-понг, футбол і навіть опанували скрипку.

25 жовтня 2017 року гіноїд (тобто робот з жіночою зовнішністю) Софія отримала громадянство Саудівської Аравії. Ця подіє підсилила побоювання противників розвитку штучного інтелекту. Мовляв, такими темпами роботи швидко не лише зрівняються у правах з людьми, але й займуть їхнє місце. То чи є розвиток подій, описаний у «R.U.R.», реальним, а передбачення Стівена Хокінга – правдою?

Зе­новій Ве­рес, кан­ди­дат технічних на­ук, ди­рек­тор освітнь­ого нап­рямку в Львівсь­ко­му ІТ клас­тері

На мою думку, поняття штучний інтелект є маркетинговим. Адже взагалі-то це лише набір математичних формул – достатньо складних, але все-таки формул. Мабуть найгучнішим прикладом застосування штучного інтелекту є автомобіль Тесла. Також згадайте – коли ви заходили переглянути той чи інший товар в онлайн-магазинах, то потім бачили рекламу цього товару на різноманітних сайтах. Це все результати роботи штучного інтелекту. Юриспруденція, медицина, сфера продажів також активно застосовують ці розробки, а аналіз поведінки злочинців допомагає поліції в розкритті злочинів.

«В мене динозавр на городі»: як Kyiv Animal Rescue Group рятує в першу чергу людей

Якщо б тварин попросили назвати справжніх супергероїв, то вони точно згадали би про Kyiv Animal Rescue Group. Вже п’ять років рятувальний загін допомагає котам, собакам, кажанам, крукам, лелекам, зміям, хом’якам і навіть ігуанам міста вижити – знімає їх з дерев, витягує з колодязів, шукає у вентиляціях і ловить по городах. Platfor.ma поспілкувалася з співзасновником проекту Михайлом Сторожуком та диспетчеркою й рятувальницею Тетяною Ляшенко про цілі команди, небезпечні рятувальні місії, спорядження досвідченого бійця, неосвіченість людей і життя заради братів наших менших. 

Михайло Сторожук, співзасновник Kyiv Animal Rescue Group

У 2014 році я зрозумів, що в місті немає організації, яка б займалася порятунком тварин. Тоді я натрапив на статтю, в якій було написано, що нікому знімати з дерев котів. У коментарях до неї я зазначив, що міг би цим займатися, та залишив свій номер телефону. Так все і почалося.

Спочатку працював самостійно. До тварин я був мало причетний і більшу частину життя займався ентомологією – вивчав комах. Але при цьому в мене були навички дигера (дослідника підземель), спелеолога (дослідника печер), промислового альпініста тощо. Тобто я вмів залазити в важкодоступні місця, якийсь бекграунд у мене був.  

Потім я познайомився з Любов’ю, яка теж займалася порятунком тварин. Вона більшу частину свого життя працювала в цьому напрямі, знала, як правильно тримати кота, як його лікувати та як поводитися, наприклад, з агресивною собакою. Об’єднавшись, ми обмінялися досвідом і навичками. Саме вона стала ідеологинею та запропонувала створити команду порятунку, але тимчасово не працює в нашій команді.

Спочатку зверталися з приводу котів на деревах, а потім, через півроку роботи, нам подзвонили з МНС і запитали, чи можуть вони переадресовувати на нас виклики з порятунку тварин. Ми сказали доленосне «так» – відтоді пішла більш активна діяльність.

Тетяна Ляшенко, диспетчерка й рятувальниця

Я диспетчерка та рятувальниця-висотниця. Крім того, займаюся документацією, рахую зарплати в команді. Взагалі я фізик за освітою, а до цієї роботи викладала та писала дисертацію. Після того, як я приєдналася до команди, вся інша діяльність залишилася в стороні, а порятунку тварин стала приділятися більша частина часу. 

Мені здається, що все відбувається органічно й люди випадково не починають займатися подібною діяльністю. Якісь навички та схильності, закладені ще в дитинстві. Наприклад, ми з батьком зняли з дерева першого кота, коли мені було чотири роки. 

Команда порятунку тварин Києва

Український Чак Норріс з Асканії-Нова:
як це – бути директором головного заповідника країни

У прокат вийшов документальний фільм Андрія Литвиненка «Заповідник Асканія» про унікальний природоохоронний комплекс, який знаходиться в Україні. На честь цього Platfor.ma поговорила з українським Чаком Норрісом – Віктором Гавриленком, який вже 29 років обіймає посаду директора Асканії-Нова, про його непросту та важливу роботу, незвичайних тварин на території заповідника, браконьєрство та збереження планети.

– Розкажіть, як ви стали директором заповідника?

– Пройшов за конкурсом 16 квітня 1990 року. Взагалі, як природоохоронець я почав працювати ще на першому курсі, а на другому вже командував загоном по боротьбі з браконьєрством. Після цього я 12 років працював у молдавському державному заповіднику Кодри, де жив серед лісу. Туди мене взяли відразу після закінчення університету, за професією я орнітолог. Тому я суто «заповідна» людина. З природою я на «ви», а не на «ти», тому що я її дуже поважаю.

У якийсь момент заповідник Кодри став для мене вже маленьким, я був нагороджений почесною грамотою ЮНЕСКО. Тому шукав місце, де можу працювати більш широко і потужно.

Тоді мені надходило багато пропозицій безпосередньо на території України та Росії. Я знав, що Асканія-Нова проводить конкурс, а це ще й недалеко від місця мого народження – хутору Коза Запорізької області. Асканійці, судячи з усього, також зрозуміли, що місцевих кандидатур немає, тож можна спробувати й варягу здобути місце під сонцем.

– Як ви перший раз потрапили в заповідник?

– Я був вражений – це виявився надзвичайно складний механізм. Адже тут є найбільший у Європі заповідний степ, зоологічний парк із напіввільним утриманням тварин та один із найбільших дендрологічних парків України – такого не було ні у кого на терені Радянського Союзу і немає дотепер. Це колосальний труд наших попередників, починаючи з Фрідріха Фальц-Фейна, засновника Асканії-Нова – цю людину я згадую у всіх своїх коментарях. 

Коли мені випала честь повернути коників Пржевальского у дику природу Монголії у 1992 році, я прокоментував племіннику Фальц-Фейна: «Знаєте, Едуарде Олександровичу, зараз я розумію, наскільки важко було вашому дядьку Фрідріху привезти цих коней із Монголії у 1899 році. Адже ми хоч і технічно обладнані, в мене все одно горіли підошви, аж поки другий літак не злетів».

Так от, дуже складна машина. Ще у 1914 році сюди на бричках приїздили 5 тисяч людей протягом року, щоб подивитися на цей унікум. Серед безводного степу, де деревної рослинності зовсім не було, створили неймовірний дендрологічний парк і зоопарк, де у степу паслися зебри, бізони, антилопи разом. Це дійсно було на той час чудо, та воно продовжує таким бути й зараз.