Я приїхав в Україну, бо багато чув про те, що у вас є дуже велика повага до справжніх європейських цінностей і натхнення щодо них. Усім нам в Європі зараз потрібне натхнення.

Давайте згадаємо Америку. Одразу приходить в голову певна міфологія. Голлівуд з’явився, щоб увічнити ідею американської мрії, ідею, що всі рівні, що кожен може досягти цієї мрії. Але Європа не має такого механізму міфотворення. Лише декілька митців дійсно присвятили себе створенню єдиної прекрасної європейської ідеї. Зараз на виступах U2 ми завжди посередині концерту виносимо на сцену блакитний прапор з зірками – прапор Євросоюзу. Це не таке шоу, як було колись давно, коли Боб Ділан врубав електрогітару або Боуї ходив у жіночому платті. Та все ж цей хід на концертах дійсно вражає людей. Тепер глядачі вже самі приносять прапори ЄС на наші концерти.

Гадаю, після Брексіту чимало молодих британців стали прихильниками цієї романтичної ідеї про єдину Європу. Ідеї про те, що всі ми можемо говорити різними мовами, але будемо розуміти один одного.

Митці, які просувають ідею єдиної Європи, мають діяти дуже обережно, без дидактики і зверхності. От, скажімо, я з Ірландії. Ми пережили чимало – той же колоніалізм Британської імперії. Але якщо розібратися, Ірландія була вигадана якимось божевільними поетами-алкоголіками та мудрими філософами. Певна міфологічність була з самого початку тісно інтегрована в концепцію Ірландії.

Іноді я чую думки штибу: «Ви співаки, от і співайте, не лізьте у серйозні справи». Але якщо повернутися до самої ідеї демократії, то це дещо, у що залучені абсолютно всі. І поети, і співаки. У Ірландії у нас все так і було. В кожному пабі, в кожному місці, де можна поговорити – говорили. Хтось може сказати, що не можна завжди публічно дискутувати на певні теми: секс, релігія чи політика. Ірландці тільки про це і хочуть базікати!

У видатної пісні та видатної ідеї є досить багато спільного. Це щось, що запам’ятовується, щось, після чого тобі здається, що це існувало завжди. Європі потрібно більш активно розповідати про те, що вже побудовано після двох світових воєн, та більш активно мріяти про те, що ще можна зробити.

Чимало речей ми вже сприймаємо як даність. Наприклад, ООН чи Декларацію прав людини, план Маршалла (економічна допомога США післявоєнній Європі. – Platfor.ma) – це надзвичайно прекрасні здобутки. Не знаю, чи правильно згадувати тут НАТО, але все ж вважаю, що і це була гарна ідея.

Чимало людей, які є набагато хоробрішими за мене, жертвували собою, щоб митці на кшталт мене могли діяти вільно. Якщо казати чесно, то частина мене завжди вірить, що мир еволюціонує в напрямку миру та справедливості для всіх.

Гадаю, якщо зараз заснути і прокинутися за кілька років, то буде більше рівності та прав для жінок, ЛГБТ та інших людей. Ми звикли думати, що це нормальна частина людської еволюції, але насправді немає жодних доказів цього.

Хай нам варто бути занепокоєними, але в останні декілька років ми начебто прокидаємося. Ми маємо не ставитись до таких прекрасних речей як до констант, маємо продовжувати організовуватися та розвиватися.

Я поки що мало знаю про вашу державу. Але знаю точно, що вам не потрібно пояснювати важливість й вартість слів мир та свобода. Ви б’єтеся за ці речі щоденно. Я сподіваюся, що в майбутньому боротися за ці ідеали ви зможете не фізично, а на культурному рівні.

Я багато займався Африкою. На межі дев’яностих і двохтисячних там були такі регіони, в яких гинула третина людей. Знаю, що у вас теж є проблеми зі СНІДом. Гадаю, це дуже серйозна несправедливість, що місце, де ви живете, визначає, скільки ви проживете. Якщо ви у Дубліні – маєте дві пігулки на день і СНІД вже не вирок. Ви у Малаві? У вас немає жодного шансу.

Зараз в Ірландії мир, який настав після чогось дуже подібного на громадянську війну. Через цей конфлікт я вивчив найважливіше слово в англійській мові. Це слово «компроміс».

Його часто недооцінюють, але дуже важливо, коли разом працюють люди, які звикли вважати один одного супротивниками. Колись ми разом з Біллом Клінтоном працювали щодо боротьби зі СНІДом. І був релігійний лідер, який відкрито називав тодішнього президента США дияволом. Так і кричав: «Білл Клінтон – це Сатана!» Але я сказав, що було би непогано мати цього лідера на наших зустрічах. Білл Клінтон зумів це зрозуміти. Тим самим ми далі займалися і в Європі, об’єднуючи різних людей.

Коли Барак Обама прийшов на посаду, деякі казали йому не підтримувати нашу ініціативу з боротьби проти СНІДу – мовляв, це спадок інших президентів, нащо воно тобі треба. Але він спитав, чи ефективно працює ця програма? І коли дізнався, що так, то зробив внесок навіть більший, ніж його попередники.

Що мені дуже подобається – так це несподівані пари. Коли рокер типу мене має фото з священниками, монахинями, республіканцями і тому подібними. Працювати з несподіваними партнерами – це ознака серйозності вашої роботи.

Гадаю, Ангела Меркель має саме те бачення, яке потрібне Європі. Вона колись дуже здивувала мене. Ми говорили про те, яка дивовижна Африка в плані культури, бізнесу та різноманіття. Я наполягав, що в порівнянні з Лагосом Нью-Йорк зовсім не вражає. А вона спитала мене: бачив того нігерійського репера? У нього ще мільйони переглядів на Ютубі. Якого ще репера – просто очманів я?! Як таке взагалі можливо – канцлер Німеччини підсаджує мене на нову музику, ну як я про це в групі скажу?! Вона пішла, взяла свій планшет, поклацала – і показує: ну, оце. Там була нігерійська версія Childish Gambino. У нього «This is America», а в Нігерії випустили «This is Nigeria». Вам теж варто на це подивитися.

Какой он, мир без света, электричества, телевидения или интернета? Ответ не только в учебниках истории, но и в наши дни. В субботу, 31 марта 2007 года, оживленный Сидней ошеломил весь мир, выключив свет на один час в рамках кампании «Earth Hour». 2,2 млн человек приняли участие в этой кампании, чтобы показать правительству, что изменения климата – это проблема, которая их беспокоит, и что они намерены с ней бороться.  

«Час Земли» – ежегодное международное событие от Всемирного фонда дикой природы (WWF), которое проводится в последнюю субботу марта, и призывает людей, организации, коммерческие учреждения и вообще всех-всех выключить свет и электрические устройства на один час, чтобы привлечь внимание к экологическим проблемам планеты.

Впервые событие было организовано Всемирным фондом природы Австралии совместно с изданием «The Sydney Morning Herald» в 2007 году, а с 2008 года инициативу поддержал весь мир. Мероприятие направлено главным образом на то, чтобы заставить людей задуматься о том, как они используют ресурсы Земли, и попытаться остановить изменение естественной среды планеты.

Кроме того, все это подсказывает людям, как каждый из нас может вести себя более разумно. Во-первых, мы можем научиться жить экологично, охраняя ресурсы планеты, во-вторых – присоединиться к акциям в своей стране, в-третьих  – стать волонтерами WWF или же донорами фонда.

В этом году кампания «Час Земли» объединила более 180 стран, в том числе Украину. На один час в темноту погрузились около 18 тыс. знаковых сооружений и памятников, среди которых Сиднейская опера, Эйфелева башня, Биг-Бен, «Лондонский глаз» и другие. А основной слоган 2018 года – Connect2Earth («Поймай связь с Землей»).

Для успешной работы благотворительного фонда вам нужно решить две основные задачи: выбрать социальную проблему и найти деньги на ее решение. Миссию можно не менять десятки лет, а вот искать деньги придется ежедневно, придумывая для этого все новые способы.

Я занимаюсь фандрейзингом семь лет. Сейчас в это сложно поверить, но в 2011 году в Украине нельзя было сделать благотворительный платеж в интернете. Поэтому у первого сайта фонда «Таблеточки» появилась кнопка «Помочь»: принимались любые банковские карты. Это был прорыв! Нам регулярно писали благотворители и восхищались тем, как же просто им стало помогать, не отходя от экрана.

Большую часть пожертвований на лекарства онкобольным детям мы собирали с помощью коммуникаций в Facebook. Это было несложно, ведь мы были одни из немногих благотворительных комьюнити в украинском сегменте соцсети. О нас писали СМИ, на нас подписывались все новые благотворители. Это было так свежо и легко, и мне казалось, что я гуру фандрейзинга и коммуникаций в благотворительности.

За эти семь лет в Украине появились тысячи новых социальных инициатив, которые подняли на поверхность сотни других проблем в обществе. Теперь каждый может сделать пожертвование одним кликом, соцсети завалены просьбами о помощи и завоевывать внимание благотворителей становится все сложнее.

Если в 2014 году украинская версия флешмоба IceBucketChallenge собрала для онкобольных детей почти 2 млн грн помощи, то в 2017 году флешмоб MoneyCanChallenge собрал только 400 000 грн. Лидеров общественного мнения чуть ли не каждую неделю призывают поучаствовать в благотворительных флешмобах и потому выхлоп от этого формата фандрейзинга с каждым разом уменьшается. К сожалению, флешмоб утратил свою силу и эффективность.

– Звідки у дівчини із Закарпаття захоплення хіп-хопом?

– Просто цікаву музику слухала мама, коли я була маленька. Я пам’ятаю, як вона на своїх «жигулях» їздила і слухала все те, що було на MTV. Вона записувала на касети трендову музику і давала мені слухати. Можливо, це був не хіп-хоп, але я точно пам’ятаю, як ми слухали Prodigy і сусіди думали, що ми дияволів виганяємо.

– Яка твоя перша музична платівка, що вразила найбільше?

– Оскільки батьки полюбляють Майкла Джексона, то це був він. Мама свого часу була хореографом, і в неї дівчата танцювали саме під Джексона. І я пам’ятаю, що мені аж штирило, так класно було. Я завжди чекала цих танців.

– Чому ти вирішила співати про село? Зазвичай усі репують про місто і яскраве життя в ньому.

– Тому що я звідти. Що ж мені, блефувати і співати про те, чого насправді немає? Я вирішила розказувати про те, де я виросла, як у мене все було і з чого все починалося. Я впевнена, що моя сільська тема давно переросла у місто, в ідеали міста. Але почати потрібно було саме звідти.

– Взагалі, сучасне закарпатське село – воно яке?

– По-перше, село селу рознь. У кожного села є свій діалект. Іноді настільки, що можемо не зрозуміти одне одного. Десь більше угорців, десь більше румунів або словаків. В цілому, на Закарпатті все дуже спокійно і все дуже цікаво.

Взагалі я б хотіла, щоб у Закарпатті життя людей було більш різноманітне. Можливо, колись на це навіть вплину. Просто там мало творчості відбувається. Недостатня кількість музичних інструментів у музичних школах, немає чим зайнятися дітям у творчих аспектах. Мені навіть зі школи додому було діставатися майже три кілометри.
Я пам’ятаю, що спасав від нудьги наш клуб із хорошою музикою. Я в той час зустрічалася з хлопцем, який всім цим рулив, тому завжди слухала багато музики: електронної, хіп-хопу, R’n’B. Усе найсвіжіше потрапляло мені до рук. Хоча мене не пускали на танці – про це і співаю.

– Якщо дуже коротко – в чому унікальність русинів? Чому вони круті?

– Та всі ми круті. Я не кажу, що русини мегаунікальні. Я кажу, що у нас є крутість, чому це забувати? У нас є своя мова. І так класно іноді заговорити по-своєму. Чому ні? Я підтримую і пам’ятаю своє коріння.

– Як твої знайомі сприйняли синтез етно та хіп-хопу? Які найбільш несподівані відгуки?

– Загалом я пам’ятаю, що перший сингл я написала ввечері вдома на свій день народження. У мене був чудовий біт. І вранці я презентувала пісню батькам. Пісня була ще жорсткішою. Те, що ви чули – це вже синтез всього. Початково був «жоский» русинський діалект. І ось ми сильно посміялися зі своїми родичами. Там були мої баточки-маточки, уся рідня. Вони ж думали, що це повний стьоб, а я їм кажу: «Нє, нє, це буде моя перша пісня». Вони, звісно, не очікували, що таке можливо. Особливо русинською. І вони питають: «А як тебе зрозуміють?» Я відповіла: «Мені не потрібно, щоб мене сильно розуміли». Наприклад, коли більшість людей слухає пісні англійською, вони теж не розуміють, про що йде мова в куплетах. Вони не розуміють прямо кожне-кожне слово. І тут така ж сама ситуація.

– Взагалі, наскільки складно вписати народну естетику в хіп-хоп?

– У русинській мові є багато скорочень, які класно звучать у хіп-хопі. І так було з першим синглом. Це мені допомогло розкритися.

Зараз, до речі, багато грають на цьому, починають теж вписувати все народне в хіп-хоп, але, мені здається, це не зовсім чесно. Не потрібно усім все підлаштовувати. Це прикладом, як бачиш, що всі носять Balenciaga, і ти теж починаєш теж носити Balenciaga.

Щодо етно і хіп-хопу, то мені дуже приємно, що я в цьому новатор, так би мовити, в «істоках» усього цього. Воно в мені є початково. Народні початки, якийсь грув до хіп-хопу… І не тільки до хіп-хопу. У майбутньому мої слухачі побачать, що там не тільки це.

– Ти, до речі, носиш Balenciaga?

– No… У них є гарні речі, а є ті, які абсолютно не подобаються. І других, мабуть, більше.

– А який в тебе найулюбленіший бренд одягу?

– October’s Very Own. Це одяг від Дрейка. А взагалі, to be honest, я ношу багато й українських брендів. У мене багато є друзів, які роблять речі. І я вважаю, що український виробник навіть не програє якимось там October’s Very Own, за який ти багато башляєш. Іноді за кордоном питають: «А що це за річ?», і коли я відповідаю, що це наш бренд, відчуваю гордість.