«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017
Теги:
Люди вперед креатівіті особистість

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

– Переходячи до дизайн мислення, що це таке? Як ми можемо його використати?

– Я пішов до Стенфорду, коли я був студентом, і потім повернувся туди знову викладати багатьма роками пізніше. Найбільш захоплююча річ, яка сталась з моменту, коли я випустився і повернувся назад, – це зростання дизайн мислення. Створення багатьох шкіл: D.School, MIT, Parsons, та інших. Тепер є багато університетів, які викладають його по всьому світові.

Виклики, з якими ми стикаємося у нашому світі сьогодні, надто великі, щоб бути вирішеними за допомогою індивідуальних дисциплін. Якщо ми зафіксуємо зміну клімату, це не буде турбота тільки вчених, які вивчають атмосферу, або турбота тільки бізнес-лідерів, інженерів чи юристів. Нам потрібно буде працювати всім разом. І дизайн мислення – це можливість для інтердисциплінарних співпрацюючих команд вирішувати реально великі світові проблеми. Це те, що мене надихає.

За цим стоїть принцип «це не про тебе, це про твоїх користувачів». Ми подаємо історію для того, щоб подарувати аудиторії хороший час. Якби я намагався бути найвеселішою людиною на сцені, у мене був би дуже поганий виступ. А от якщо я йду розкрити найбільш цікаву історію і захопити аудиторію, це потенційно буде дуже захоплюючим.

Те саме з дизайн мисленням. Якщо я створюю проект, щоб продати його і стати багатим, я ніколи не стану настільки цікавим. Але якщо я почну думати про користувача і спробую зрозуміти його потреби і задовольнити їх, я стану більш креативним, більш цінним та успішним. І це не буде моєю метою, моєю метою буде допомогти комусь.

 

Розшифрувала Яніна Корнієнко.

 

– Чи ви використовуєте дизайн мислення у своїй власній роботі – лекціях?

– Я не дизайнер в класичному розумінні, тобто я не виготовляю продукти. Але я намагаюсь бути дизайнером досвіду. Я займаюсь дизайном освітнього досвіду або роблю інтерактивні практики – воркшопи та лекції. Я хочу, щоб люди прийшли у наше середовище і отримали досвід, який допоможе їм поглянути на світ іншим чином та навчить приймати різні рішення за межами кімнати.

Я використовую декілька правил дизайн мислення. По-перше, приділяти велику увагу потребам користувачів та експериментувати, але бути відкритим до зворотного зв’язку в результаті. По-друге, не чіплятись до очікувань, а пробувати і дивитись, що виходить на практиці. Після чого все це відрегульовувати.

– Чи ви виробили якусь методологію поширення своїх ідей за роки викладання імпровізації?

– В якійсь мірі так. Проте я реально відчуваю, що Патріція Медсон – неймовірний вчитель та ментор, суть її принципів, це сутність моєї роботи. Я відвідував її клас 30 років тому, був її асистентом та навчився в неї викладацькій справі, і досі використовую її вправи і способи викладання, але при цьому адаптую їх під нове покоління.

Люди приходять до класу з різними очікуваннями, і вони дуже різняться від тих, які були багато років тому. Раніше на уроках імпровізації були люди, які хотіли керувати і бути відомими. Але зараз все більше студентів приходять вивчати це просто для загального розвитку, щоб бути більш креативними та отримати від цього задоволення. Це вчителі, юристи, керівники, які хочуть бути вільними в своїй роботі.

Я думаю, зараз ми маємо інше покоління. Команди і організації разом йдуть вивчати імпровізацію, адже відчувають необхідність цих навиків, щоб бути конкурентними на ринку. Ми потребуємо людей з мисленням розвитку, гнучких, які здатні робити експерименти і адаптуватись під ринок. Тому що речі змінюються зараз швидше, ніж коли-небудь.

Імпровізоване мислення допомагає всім, хто хоче використовувати дизайн мислення. Інколи ти приходиш до успіху і докладаєш до цього занадто багато зусиль, але це завадить тобі бути успішним наступного разу. Тому що ти не захочеш брати великі ризики знову. Ти матимеш фіксоване мислення, а не мислення зростання.

 

– Я бачив ваше відео, де ви публічно радісно святкували поразку. Як ви змогли перестати піклуватись про те, що подумають люди?

– Якщо ти зазнаєш поразки весело, аудиторія буде любити тебе. Якщо ти зазнаєш поразки і при цьому будеш страждати, аудиторія буде переживати за тебе. Але якщо вам буде боляче, публіка буде співчувати вам, однак вже не повернуться до вас наступного разу. Вони не заплатять гроші, щоб побачити це знову. Напроти, якщо ви зазнаєте поразки весело, їм сподобається, вони повернуться та ще й приведуть друзів. Тому ідея поразки в тому, що це може трапитись з кожним, але можна зробити з цього видовище. Якщо ти зробиш помилку у виставі в театрі і не дотримаєшся сценарію, це все зіпсує. Але тут ви можете використати свою помилку і зробити з цього видовище, щоб аудиторія сходила з розуму.

– Ви неодноразово говорили, що маєте страх вступів. Як ви з цим справляєтесь?

– Основний секрет в тому, щоб перетворити почуття страху, нервування та тривоги у почуття азарту та енергії. Тобто замість того, щоб позбутися тих почуттів, ви використовуєте їх, щоб запалити себе та відчути живим. Для мене це основний інструмент змінити своє відношення до страху. І я помітив, що коли не відчуваю страху, мені здається, що щось відбувається не так. Інколи ми повинні керувати своєю тривогою та стресом, тому що вони можуть оволодіти нами. В цей момент ви маєте подумати, що буде, якщо ви зазнаєте поразки перед цими людьми. Що насправді нічого не зміниться.

– Я би хотів поговорити про его. Як справлятись зі своїм его, коли ви стаєте з ним одним цілим?

– Що ж, я постійно працюю над цим. Я досліджував це питання, коли викладав у середній школі дітям від 12 до 14 років. Коли я заходив до класу, я повторював собі як мантру «Я хочу вам сподобатись» та я намагався бути з ними дружнім і послужливим. Але для дітей 8 класу це не працює. Вони не переймаються про те, чи ти хочеш їм сподобатись, вони будуть навпаки сідати тобі на шию. Як мінімум, діти цієї вікової категорії в Америці можуть бути загрозливими для вашого его. Тоді я змінив стратегію. Я змінив свою мантру на «Мені подобаєтесь ви, і мені все одно, чи я подобаюсь вам. Тому що ви мені подобаєтесь». Я сфокусувався на них, замість того, щоб фокусуватись на собі. І вони відреагували на це. В цьому є велика різниця.

Те, чому я навчився тоді з восьмикласниками, я тепер використовую для керівників та директорів. Тому що керівники – це ті самі восьмикласники, тільки в костюмах.

Найцiкавiше на сайтi

Висока планка: актор із «Мої думки тихі» про наше кіно та те, як дивно жити з ростом 205 см

16 січня на великі екрани країни виходить стрічка режисера Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», яка вже отримала високі відзнаки престижних кінофестивалів і полонила серця глядачів. Platfor.ma поспілкувалася з головним актором фільму, Андрієм Лідаговським, про вибір між режисурою та акторством, улюблені сцени, етап розквіту українського кіно та складне, але цікаве життя з ростом 205 см.

Виконавець головної ролі – актор і режисер Андрій Лідаговський

 – Андрію, розкажи трохи про себе. 

– Я вчився на режисурі в КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого разом з Антоніо Лукічем, режисером фільму – щоправда, він пішов вже з першого курсу, а мене вигнали пізніше, десь на 4-му. Довгий час, 7-8 років, я працював за спеціальністю – режисером-рекламником, але останнім часом намагаюся змінити фокус на арт-дірекшн. Днями мене покликали працювати художником-постановником і я думаю погодитися, але крім всього цього, звичайно, хочу зніматися в кіно. Коли Антоніо покликав мене на головну комедійну роль в короткометражку «У Манчестері йшов дощ», я зрозумів, що це, напевно, той напрямок, яким я найбільше захоплююся. Серед іншого, це менше відповідальності – ти прийшов вже на все готове і можеш креативити. А от коли ти режисер, то тримаєш стільки технічних речей у голові, що на творчість залишається менше енергії.

– Ти характеризуєш себе як творчу особистість?

– У мене сім’я така: старший брат – режисер, батько – скульптор, мати – живописець. Тому з дитинства мене налаштовували на цю хвилю, я не уявляв, що буду займатися чимось іншим. В школі я був круглим двієчником, а якби мені запропонували спробувати програмування – я б не зміг.

– Чому ти пішов з інституту?

– Понад усе мене цікавили перші три курси, які були акторськими. А після нам давали купу теорії, показували якісь стрічки та говорили знімати студентські фільми, але не викладали предмет кіновиробництва: як зробити аніматіки та розкадровування, як намалювати флор-плен із напрямами, з кого складається знімальна група, як працює виробництво, що робити ось цими руками. А я дуже сильно хотів знімати, тому був ображений, що нам цього не читають. В той самий час у мене було багато роботи та зйомок – я розумів, що на майданчику з практикою можу отримати набагато більше, і не міг суміщати. Це були нерівноцінні речі, попри крутого майстра, який і на Антоніо дуже сильно вплинув – Романа Ширмана. 

– Як ти отримав головну роль у фільмі «Мої думки тихі»?

– Антоніо до цього зняв кілька студентських фільмів зі мною, але переймався, що його будуть звинувачувати в тому, що він повторюється. Тому цей проєкт задумувався спочатку зовсім з іншим актором. У мене була лише маленька роль – я повинен був грати стоматолога у вступній сцені і як би передаватися пас із попереднього фільму в цей. Але так вийшло, що Антоніо посварився з головним актором і запропонував мені знятися в тизері, який потрібен для пітчингу. Взагалі це було так: я як раз йшов по Рейтарській, коли він мені подзвонив і став вмовляти. Коли Антоніо запропонував мені знятися в «У Манчестері йшов дощ», я дуже сильно пручався і говорив: «Та якого біса, я ж не актор, у мене не вийде». Але цього разу я швидко погодивя та навіть готовий був сам заплатити, щоб знятися у стрічці. Після досвіду в короткому метрі, я вже розумів, що це найцікавіше, чим я можу займатися.

– Як довго тривали зйомки?

– Ми зняли тизер і ще пів року переписували сценарій, він сильно відрізнявся від того, що глядачі побачать на екранах. Спочатку це була історія про дідуся та онука – перший був молодий душею та енергійний, а мій герой, звукорежисер, скептичний і занудний. Все будувалося на цьому конфлікті, а за два місяці до старту препродакшну ми вирішили, що історій про діда та онука вистачає в кінематографі, а ми покоління, яке виховали жінки – хочеться зняти про це. Тому в сюжет інтегрували маму. В результаті в нас було десь два з половиною місяці препродакшну й десь 30 знімальних днів. Це досить багато, насправді, тому що більшість подібних фільмів знімаються днів за 18-19.

– У тебе є щось спільне з твоїм персонажем?

– Я нічого не робив для того, щоб перевтілитися у свого героя. Я в принципі не вірю в акторські перевтілення як явища – мені здається, що цікавіше знайти точку схожості зі своїм персонажем і жити в тих обставинах, які є в сценарії. Цей чувак набагато серйозніший, ніж я, але це єдине, де я відходив від своєї органіки. Ну і крики-істерики мені теж не властиві, адже я спокійний як опосум, тому емоційні сцени мені даються важко.

«З новим щастям»: матеріали, які допоможуть вам змінити життя в 2020 році

Безумовно, для нашого видання 2019 рік був дуже продуктивним та багатим на круті матеріали. Ми вивчали нову інформацію, спілкувалися з неймовірними людьми, проводили справжні журналістські розслідування та створювали матеріали, які можуть спровокувати неконтрольовані позитивні зміни в житті. Останніми ділимося у цій підбірці та пропонуємо не зволікати, а використовувати отримані знання на практиці.

З початком нового року всі гучно кричать «Я зміню своє життя на краще!», але далеко не завжди ці зміни починаються. Тож на шляху до щасливого та якісного існування рекомендуємо не забувати про власні тіло, здоров’я, душу та про оточення. Якщо не знаєте, з чого почати, маємо для вас аж 30 порад, які виведуть токсини з життя та піднімуть його на новий рівень. Поговоримо про гардероб, догляд за собою, інформаційне поле, харчування, дім та інше.

 

Соцпакет: 11 наших текстів про настільки суспільно важливе, що вам точно треба їх прочитати

Platfor.ma – це видання, яке підтримує позитивні зміни в країні та світі. Тож весь рік ми писали про важливі соціальні проекти й різноманітні актуальні проблеми та способи їх вирішити. У цій підбірці–соціальному пакеті ми зібрали дванадцять таких матеріалів, які нам здалися найбільш важливими: про благодійність, зоозахист, критичне мислення та екологію. Ми вважаємо, що їх варто прочитати усім, щоб дізнатися:

Донорство все активніше стає не якимось соціальним героїзмом, а нормою. Жертвувати кров – це нормально і не страшно. Особливо якщо жертвувати її за допомогою соціальної ініціативи «Середи в Охматдиті». Всередині – історія про те, як небайдужі люди об’єдналися навколо ідеї допомоги тим, хто цього потребує. А ще підказки, як стати донором, чого боятися і чим потім пишатися. Ну і єдине прохання від волонтерів: спробуйте хоча би раз. Навіть якщо не станете систематичним донором, ваша кров може врятувати чиєсь життя. А зараз задумайтеся: як часто ви рятуєте життя, просто витративши трохи часу на дорогу і віддавши частинку себе, яка повністю відновиться вже за місяць?

 

Специ по спецам: наші найважливіші проєкти 2019 року

АвторЮлія Гуріна
7 Січня 2020

Ми зібрали найулюбленіші та найважливіші спецпроєкти, які редакція Platfor.ma створювала протягом 2019 року. Серед них текст про устрій держави, знання якого відвезли нашу читачку в Рим на канікули. Лякаюча, однак абсолютно реальна перспектива антибіотичного апокаліпсиса XXI століття. 15 планів втечі з міста для тих, хто хоче кинути все і стати фермером та заробляти гроші своїми руками, а не стукаючи пальцями по клавіатурі. Поезія зі шкідливими порадами про розумне споживання. І свіжак — передбачення з трендами на 2020-ий рік від редакції.  

Зашквари, скандали, срачі, хайп, і …. повторити. В якийсь момент стрічка Фейсбуку перетворюється на безодню зі свіжих скандалів і бомбардує всіх довгими гілками коментарів. Для того, щоб знайти більше часу для роботи та себе, ми розробили покрокові правила евакуації з Фейсбуку в постерах. Ну а ви можете роздрукувати їх та почепити на стіну в своєму офісі.