«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017
Теги:
Люди вперед креатівіті особистість

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

– Переходячи до дизайн мислення, що це таке? Як ми можемо його використати?

– Я пішов до Стенфорду, коли я був студентом, і потім повернувся туди знову викладати багатьма роками пізніше. Найбільш захоплююча річ, яка сталась з моменту, коли я випустився і повернувся назад, – це зростання дизайн мислення. Створення багатьох шкіл: D.School, MIT, Parsons, та інших. Тепер є багато університетів, які викладають його по всьому світові.

Виклики, з якими ми стикаємося у нашому світі сьогодні, надто великі, щоб бути вирішеними за допомогою індивідуальних дисциплін. Якщо ми зафіксуємо зміну клімату, це не буде турбота тільки вчених, які вивчають атмосферу, або турбота тільки бізнес-лідерів, інженерів чи юристів. Нам потрібно буде працювати всім разом. І дизайн мислення – це можливість для інтердисциплінарних співпрацюючих команд вирішувати реально великі світові проблеми. Це те, що мене надихає.

За цим стоїть принцип «це не про тебе, це про твоїх користувачів». Ми подаємо історію для того, щоб подарувати аудиторії хороший час. Якби я намагався бути найвеселішою людиною на сцені, у мене був би дуже поганий виступ. А от якщо я йду розкрити найбільш цікаву історію і захопити аудиторію, це потенційно буде дуже захоплюючим.

Те саме з дизайн мисленням. Якщо я створюю проект, щоб продати його і стати багатим, я ніколи не стану настільки цікавим. Але якщо я почну думати про користувача і спробую зрозуміти його потреби і задовольнити їх, я стану більш креативним, більш цінним та успішним. І це не буде моєю метою, моєю метою буде допомогти комусь.

 

Розшифрувала Яніна Корнієнко.

 

– Чи ви використовуєте дизайн мислення у своїй власній роботі – лекціях?

– Я не дизайнер в класичному розумінні, тобто я не виготовляю продукти. Але я намагаюсь бути дизайнером досвіду. Я займаюсь дизайном освітнього досвіду або роблю інтерактивні практики – воркшопи та лекції. Я хочу, щоб люди прийшли у наше середовище і отримали досвід, який допоможе їм поглянути на світ іншим чином та навчить приймати різні рішення за межами кімнати.

Я використовую декілька правил дизайн мислення. По-перше, приділяти велику увагу потребам користувачів та експериментувати, але бути відкритим до зворотного зв’язку в результаті. По-друге, не чіплятись до очікувань, а пробувати і дивитись, що виходить на практиці. Після чого все це відрегульовувати.

– Чи ви виробили якусь методологію поширення своїх ідей за роки викладання імпровізації?

– В якійсь мірі так. Проте я реально відчуваю, що Патріція Медсон – неймовірний вчитель та ментор, суть її принципів, це сутність моєї роботи. Я відвідував її клас 30 років тому, був її асистентом та навчився в неї викладацькій справі, і досі використовую її вправи і способи викладання, але при цьому адаптую їх під нове покоління.

Люди приходять до класу з різними очікуваннями, і вони дуже різняться від тих, які були багато років тому. Раніше на уроках імпровізації були люди, які хотіли керувати і бути відомими. Але зараз все більше студентів приходять вивчати це просто для загального розвитку, щоб бути більш креативними та отримати від цього задоволення. Це вчителі, юристи, керівники, які хочуть бути вільними в своїй роботі.

Я думаю, зараз ми маємо інше покоління. Команди і організації разом йдуть вивчати імпровізацію, адже відчувають необхідність цих навиків, щоб бути конкурентними на ринку. Ми потребуємо людей з мисленням розвитку, гнучких, які здатні робити експерименти і адаптуватись під ринок. Тому що речі змінюються зараз швидше, ніж коли-небудь.

Імпровізоване мислення допомагає всім, хто хоче використовувати дизайн мислення. Інколи ти приходиш до успіху і докладаєш до цього занадто багато зусиль, але це завадить тобі бути успішним наступного разу. Тому що ти не захочеш брати великі ризики знову. Ти матимеш фіксоване мислення, а не мислення зростання.

 

– Я бачив ваше відео, де ви публічно радісно святкували поразку. Як ви змогли перестати піклуватись про те, що подумають люди?

– Якщо ти зазнаєш поразки весело, аудиторія буде любити тебе. Якщо ти зазнаєш поразки і при цьому будеш страждати, аудиторія буде переживати за тебе. Але якщо вам буде боляче, публіка буде співчувати вам, однак вже не повернуться до вас наступного разу. Вони не заплатять гроші, щоб побачити це знову. Напроти, якщо ви зазнаєте поразки весело, їм сподобається, вони повернуться та ще й приведуть друзів. Тому ідея поразки в тому, що це може трапитись з кожним, але можна зробити з цього видовище. Якщо ти зробиш помилку у виставі в театрі і не дотримаєшся сценарію, це все зіпсує. Але тут ви можете використати свою помилку і зробити з цього видовище, щоб аудиторія сходила з розуму.

– Ви неодноразово говорили, що маєте страх вступів. Як ви з цим справляєтесь?

– Основний секрет в тому, щоб перетворити почуття страху, нервування та тривоги у почуття азарту та енергії. Тобто замість того, щоб позбутися тих почуттів, ви використовуєте їх, щоб запалити себе та відчути живим. Для мене це основний інструмент змінити своє відношення до страху. І я помітив, що коли не відчуваю страху, мені здається, що щось відбувається не так. Інколи ми повинні керувати своєю тривогою та стресом, тому що вони можуть оволодіти нами. В цей момент ви маєте подумати, що буде, якщо ви зазнаєте поразки перед цими людьми. Що насправді нічого не зміниться.

– Я би хотів поговорити про его. Як справлятись зі своїм его, коли ви стаєте з ним одним цілим?

– Що ж, я постійно працюю над цим. Я досліджував це питання, коли викладав у середній школі дітям від 12 до 14 років. Коли я заходив до класу, я повторював собі як мантру «Я хочу вам сподобатись» та я намагався бути з ними дружнім і послужливим. Але для дітей 8 класу це не працює. Вони не переймаються про те, чи ти хочеш їм сподобатись, вони будуть навпаки сідати тобі на шию. Як мінімум, діти цієї вікової категорії в Америці можуть бути загрозливими для вашого его. Тоді я змінив стратегію. Я змінив свою мантру на «Мені подобаєтесь ви, і мені все одно, чи я подобаюсь вам. Тому що ви мені подобаєтесь». Я сфокусувався на них, замість того, щоб фокусуватись на собі. І вони відреагували на це. В цьому є велика різниця.

Те, чому я навчився тоді з восьмикласниками, я тепер використовую для керівників та директорів. Тому що керівники – це ті самі восьмикласники, тільки в костюмах.

Найцiкавiше на сайтi

Факт є:
20 незвичайних фактів про звичайний йогурт

18 Листопада 2019

В рубриці «Факт є» Platfor.ma розповідає незвичайні факти про звичайні речі. Сьогодні разом із Danone розбираємось, чому йогурт раніше продавався в аптеках, чи подовжував він життя, а також як такі відомі люди, як Мечников, Чингісхан та Франциск I, пов’язані з кисломолочним продуктом.

1. Може здатись, що йогурт — сучасний винахід, але насправді це не так. Ніхто не може сказати, коли точно виник йогурт, але вважається, що його споживали у Месопотамії близько 5000 р. до н.е. А в – звичному для нас вигляді цей продукт виник рівно 100 років тому разом із появою компанії Danone – саме вона стала першим виробником йогурту.2. Первісний йогурт з’явився в бурдюку. Історики погоджуються з тим, що йогурт виник внаслідок зберігання молока примітивними методами в теплому кліматі. Одна з версій припускає, що турецькі вівчарі вперше перетворили молоко на йогурт ще за 3000 років до н.е. Вони перевозили молоко в бурдюках — ємностях, виготовлених зі шлунків тварин. Молоко, збережене таким чином, скисало і перетворювалося на йогурт. А вівчарі з часом помітили, що скисле молоко зберігається довше, і почали навмисно змішувати його зі свіжим. До речі, слово «йогурт» походить від турецького «yogurur», що перекладається як «довге життя».

 

3. Справжній йогурт – той над яким попрацювали бактерії. Болгарська паличка і термофільний стрептокок — це саме те, що робить йогурт йогуртом. Коли обираєте йогурт, перевіряйте його на наявність двох бактерій — Streptococcus thermophilus та Lactobacillus bulgaricus (болгарська паличка). Остання має таку назву, адже була вперше відкрита болгарським мікробіологом Григоровим. До речі, в світі «йогурт» — це регульований термін, яким можна називати лише ті продукти, які були створені з однією або обома цими бактеріями.

 

4. Найдавнішу письмову згадку про йогурт приписують Плінію Старшому (23-79 рр. н. е.). Він зауважив, що деякі «варварські народи» знали, як «згущувати молоко в речовину з приємною кислотністю». Крім того, згадки про йогурт є у Біблії, Аюрведі, а також у Геродота та Гомера. 

5. Інша рання згадка йогурту пов’язана з діареєю Франциска I. Французький король страждав від хвороби, яку жоден місцевий лікар не міг вилікувати. Тоді його союзник Сулейман Прекрасний направив лікаря, який нібито зцілив його йогуртом, а вдячний король поширив інформацію про чарівний продукт.

6. Армія Чингісхана під час тривалих військових походів додавала йогурт до основного раціону харчування. Засновник Монгольської імперії змушував воїнів особистої гвардії пити кумис — кисломолочний продукт з кобилячого молока, що має багато спільного з йогуртом. Для його виробництва навіть утримували спеціальний табун «дійних коней». Чингісхан був переконаний, що кумис — це запорука не лише здоров’я, а й хоробрості його воїнів.7. Раніше йогурт використовували як б’юті-засіб. Йогурт — не лише здоровий перекус, а й крем для обличчя. Він має велику кількість молочної кислоти, яка може відлущувати та освітлювати шкіру. Молочна кислота в парі з вітамінами D і B12 можуть видаляти відмерлі клітини шкіри і послаблювати пігментацію. Тому в Давній Індії йогурт використовувався як природний зволожуючий засіб для відновлення сухої шкіри. А дехто й досі використовує його як крем.

 

8. У світі вперше дізналися про йогурт завдяки дослідженням довголіття Іллею Мечниковим. Нобелівський лауреат досліджував довгожителів Болгарії і дізнався, що люди, які прожили більше 100 років, вживали йогурт у великій кількості. Працями Мечникова зацікавився Ісаак Карассо, чий син мав проблеми з кишківником. Ісаак заснував компанію Danone після того, як ознайомився з гіпотезою Мечникова про те, що болгарська паличка в йогурті добре впливає на травлення. А лабораторія, в якій працював Ілля Мечников, стала головним постачальником болгарської палички для Danone.

 

9. Danone — це зменшувально-пестливе від імені сина засновника компанії. У 1919 році Ісаак Карассо став продавати йогурти у Європі. Він назвав продукт Danone на честь свого сина, що буквально означає «маленький Даніель».

10. Спершу йогурти продавалися за рецептом — як ліки, що допомагали дітям при кишкових розладах. Засновник компанії Danone поширював йогурти через мережі аптек, бо за професією був лікарем і такий спосіб продажу був йому ближчий. До того ж, виводити новий для того часу продукт на ринок було ризикованою справою, тоді як аптечні препарати навпаки користувалися попитом.

 

11. Йогурт містить менше лактози, ніж молоко. Крім того, лактоза в йогурті вже ферментована бактеріями й організму легше її засвоїти. Тому йогурт можна споживати навіть людям з лактазною недостатністю.

 

12. Йогурт повинен бути живим! Шукайте позначку «не менше 1×10⁷ КУО» на етикетці йогурту. Що більше живих бактерій у йогурті — тим він корисніший. Найважливіший показник, що характеризує якість йогурту, — це саме кількість молочнокислих бактерій у ньому.

 

13. Йогурт може захистити від діабету 2-го типу. Експерти Гарвардської школи охорони здоров’я у 2014-му довели, що вживання однієї порції йогурту на день знижує ризик виникнення хвороби на 18%.

Партнер проекту

ААААААА!!!: як Київ публічно виражав ненависть для експерименту та що про це думає Спілберг

АвторPlatfor.ma
15 Листопада 2019

Слово «ненависть» і всі однокореневі ми вживаємо мало не кожен день — в жартівливій формі або не дуже. Однак з точки зору психології значення цього почуття зовсім далеко від тривіальності. У кращому випадку воно призведе до перепалки з людиною, чий образ мислення не збігається з нашими цінностями, а у гіршому — провокує масові вбивства та теракти. 11 вересня, Беслан, Освенцим і всі війни світу виникли тільки тому, що хтось відчув ненависть і заразив нею інших. Platfor.ma разом із Discovery Channel намагаються зрозуміти, чому так відбувається та що з цим робити, а допомагають їм у цьому три експерти та Стівен Спілберг.

Великому режисерові сучасності проблема ненависті здається дуже цікавою. Разом зі своїми однодумцями він створив фонд Shoa, для якого вони зібрали 5200 відеозаписів тих, хто так чи інакше зіткнувся з Голокостом. Вивчаючи відеосвідоцтва цих нещасних людей, Стівен Спілберг усвідомив, що природа ненависті дуже складна.

«Я ріс в Нью-Джерсі – бути євреєм там не здавалася чимось неординарним. Але потім ми переїхали в Вестін і я зіткнувся з антисемітизмом у молодших класах. Існували групи популярних дітей, вони вибирали об’єктами глузувань однолітків з меншою популярністю (в моєму випадку вона була нульовою). Не можу сказати, що це була ненависть, але точно образи, – розповів режисер в інтерв’ю телеканалу Discovery, – Я соромився багатьох речей у собі, а ці хлопці своїми глузуваннями змушували мене стидатися ще і того, що я єврей. Я відчував себе вигнанцем, і коли став дорослішим, зрозумів, що булінг — це дуже дієвий інструмент, що дозволяє кривдникам відчувати себе наділеними якоюсь особливою владою. Мабуть, це мій єдиний досвід, коли я був об’єктом ненависті. Хоча весь цей час всередині мене таїлося абсолютно неконтрольоване почуття гордості за те, що я єврей».

Інтерес до цього психологічного явища спонукав Спілберга зняти документальний фільм «Чому ми ненавидимо?» («Why We Hate?») для Discovery Сhannel. Разом з Алексом Гібні легенда кінематографу досліджує ненависть як одну з найбільш руйнівних людських емоцій. Фільм складається з шести серій, кожна з яких розповідає, як це відчуття спровокувало ту чи іншу історичну подію. На відміну від багатьох наукових фільмів, в цій кінострічці автори намагаються знайти відповідь на фундаментальне питання про природу ненависті та підказують дієві методи боротьби з нею.

Факт є:
все, що треба знати про аркуш А4

АвторЮрій Марченко
14 Листопада 2019

Це рубрика «Факт є», у якій ми дізнаємося цікаве про прості речі з повсякдення і розповідаємо вам. Сьогодні розглядаємо з усіх боків одну з найбільш звичних для нас речей – аркуш паперу А4. І з’ясовуємо, що не такий вже він і звичайний!

1. Формати паперу, в тому числі й А4 – відносно нове явище. Ще сотню років тому кожен виробник випускав власні розміри. Все змінилося у 1922 році, коли німці вирішили розробити загальні стандарти, які згодом поширилися майже на весь світ.

 

2. А4 з’явився завдяки метричній системі. У створенні формату почали з А0, площа якого рівно метр. Далі його склали навпіл й отримали А1. Далі ще раз навпіл – А2. Так дійшли і до А4, розміри якого – 210×297 мм, а площа – 1/16 м². Тобто А4 – це якщо чотири рази скласти метр.

 

3. Одним із варіантів при розробці універсального формату був золотий перетин, який художники століттями використовували для естетичної привабливості зображення. Однак виявилося, що якщо складати такий аркуш, то пропорції сторінки змінювалися і ставали незручними для роботи. Формати аркушів А цієї проблеми уникають і залишаються у тих же пропорціях.

4. Офіційно стандарти розмірів паперу в міжнародному форматі А називаються ISO 216. Найменший передбачений в цій системі – А10: він розміром 26х37  мм.

 

5. Головним творцем формату А можна вважати німецького інженера й математика Вальтера Портсмана. Саме він був одним із ідеологів Deutsches Institut für Normung eV (DIN) — Німецького інституту зі стандартизації, і запропонував покласти в основу розмірів паперів метричну систему. Тепер DIN – це декілька десятків тисяч експертів з різних галузей.

 

6. Стандарт ISO 216 ще у 1970-х прийняли майже всі країни світу. Власні формати паперу, головний із яких називається Letter,  залишилися хіба що у Сполучених Штатів і Канади. При цьому у Мексиці, Колумбії, Венесуелі, Аргентині, Чилі і на Філіппінах офіційно діє стандарт ISO, але на практиці досі більш поширеним є американський формат паперу. Розмір аркушу Letter – 215,9 × 279,4 мм, тобто він коротший і ширший за A4.

 

7. Загальновідомим є факт, що аркуш А4 неможливо скласти більше семи разів. Але тут є певні застереження. Скажімо, якщо цей аркуш не з паперу, а з тонкої золотої фольги, то можна навіть 12 разів. Також вдасться щонайменше вісім, якщо він величезних розмірів – це довели «Руйнівники міфів», коли спробували таке з аркушем розміром 51,8×67,1 м. А ось із класичним паперовим А4 це дійсно не вдасться.

8. Одне дерево – це приблизно 17 пачок офісного паперу А4. А ще для виробництва всього одного аркушу потрібно близько 10 літрів води. Ось тут можна в реальному часі подивитися, скільки тонн паперу вироблено в цьому році.

 

9. Порізатися аркушами дуже легко, оскільки звичайний офісний папір товщиною приблизно як лезо для гоління. Однак при цьому краєчок аркуша досить шорсткий, тому наносить більше мікроскопічних поранень. Через це вава потім бобо.

 

10. А4 – це не тільки папір. Ще це нота ля першої октави ➀, назва автобанів у Європі ➁, клітина на шаховій дошці ➂, автомобіль Audi➃ й навіть альбом 2013 року вірменського метал-гурту Vordan Karmir ➄.

Колосальна цифра: інформаційне ожиріння, діджитал залежність та як з цим вижити

АвторНадя Перевізник
14 Листопада 2019

В еру шаленого розвитку цифрових технологій складно не спокуситися та не втекти від реальності у більш привабливі та функціональні віртуальні світи. Але чи це панацея від всіх життєвих складнощів? Фахівчиня з комунікацій та психологиня за освітою Надя Перевізник спеціально для Platfor.ma написала колонку про цифрову залежність, інформаційне ожиріння, вплив технологій на людство, і запросила на воркшоп про те, як з усім цим жити.

Надя Перевізник

6 годин і раз у 10 хвилин. Саме стільки пересічний житель планети проводить часу онлайн, а підлітки перевіряють соцмережі раз у 10 хвилин. Лінки та аналіз цієї статистики будуть далі – аби ви не відволікалися від тексту.

Якщо ви читаєте цю колонку, з великою ймовірністю належите до креативного класу, медіасередовища і «гуманітарії» за освітою, як і я. Принаймні, такий основний профіль аудиторії Platfor.ma. Більшість свого робочого дня ми фактично офіційно проводимо онлайн, працюючи з інформацією та спілкуючись в чатах. І якщо запитати – скільки часу проводимо там, ми скажемо «пару годин».

Однак мабуть багатьох вразив скрінінг екранного часу, який з’явився у мобільних рік тому, де видно ці вражаючі 4-8 годин у мережі щодня. Тобто, більшість активного дня. Що, власне, підтверджено і серйозними дослідженнями: середня щоденна тривалість перебування в інтернеті жителя планети – 6 годин 42 хвилини, звіт Digital in 2019, We Are Social & Hootsuite.