«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017
Теги:
Люди вперед креатівіті особистість

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

– Переходячи до дизайн мислення, що це таке? Як ми можемо його використати?

– Я пішов до Стенфорду, коли я був студентом, і потім повернувся туди знову викладати багатьма роками пізніше. Найбільш захоплююча річ, яка сталась з моменту, коли я випустився і повернувся назад, – це зростання дизайн мислення. Створення багатьох шкіл: D.School, MIT, Parsons, та інших. Тепер є багато університетів, які викладають його по всьому світові.

Виклики, з якими ми стикаємося у нашому світі сьогодні, надто великі, щоб бути вирішеними за допомогою індивідуальних дисциплін. Якщо ми зафіксуємо зміну клімату, це не буде турбота тільки вчених, які вивчають атмосферу, або турбота тільки бізнес-лідерів, інженерів чи юристів. Нам потрібно буде працювати всім разом. І дизайн мислення – це можливість для інтердисциплінарних співпрацюючих команд вирішувати реально великі світові проблеми. Це те, що мене надихає.

За цим стоїть принцип «це не про тебе, це про твоїх користувачів». Ми подаємо історію для того, щоб подарувати аудиторії хороший час. Якби я намагався бути найвеселішою людиною на сцені, у мене був би дуже поганий виступ. А от якщо я йду розкрити найбільш цікаву історію і захопити аудиторію, це потенційно буде дуже захоплюючим.

Те саме з дизайн мисленням. Якщо я створюю проект, щоб продати його і стати багатим, я ніколи не стану настільки цікавим. Але якщо я почну думати про користувача і спробую зрозуміти його потреби і задовольнити їх, я стану більш креативним, більш цінним та успішним. І це не буде моєю метою, моєю метою буде допомогти комусь.

 

Розшифрувала Яніна Корнієнко.

 

– Чи ви використовуєте дизайн мислення у своїй власній роботі – лекціях?

– Я не дизайнер в класичному розумінні, тобто я не виготовляю продукти. Але я намагаюсь бути дизайнером досвіду. Я займаюсь дизайном освітнього досвіду або роблю інтерактивні практики – воркшопи та лекції. Я хочу, щоб люди прийшли у наше середовище і отримали досвід, який допоможе їм поглянути на світ іншим чином та навчить приймати різні рішення за межами кімнати.

Я використовую декілька правил дизайн мислення. По-перше, приділяти велику увагу потребам користувачів та експериментувати, але бути відкритим до зворотного зв’язку в результаті. По-друге, не чіплятись до очікувань, а пробувати і дивитись, що виходить на практиці. Після чого все це відрегульовувати.

– Чи ви виробили якусь методологію поширення своїх ідей за роки викладання імпровізації?

– В якійсь мірі так. Проте я реально відчуваю, що Патріція Медсон – неймовірний вчитель та ментор, суть її принципів, це сутність моєї роботи. Я відвідував її клас 30 років тому, був її асистентом та навчився в неї викладацькій справі, і досі використовую її вправи і способи викладання, але при цьому адаптую їх під нове покоління.

Люди приходять до класу з різними очікуваннями, і вони дуже різняться від тих, які були багато років тому. Раніше на уроках імпровізації були люди, які хотіли керувати і бути відомими. Але зараз все більше студентів приходять вивчати це просто для загального розвитку, щоб бути більш креативними та отримати від цього задоволення. Це вчителі, юристи, керівники, які хочуть бути вільними в своїй роботі.

Я думаю, зараз ми маємо інше покоління. Команди і організації разом йдуть вивчати імпровізацію, адже відчувають необхідність цих навиків, щоб бути конкурентними на ринку. Ми потребуємо людей з мисленням розвитку, гнучких, які здатні робити експерименти і адаптуватись під ринок. Тому що речі змінюються зараз швидше, ніж коли-небудь.

Імпровізоване мислення допомагає всім, хто хоче використовувати дизайн мислення. Інколи ти приходиш до успіху і докладаєш до цього занадто багато зусиль, але це завадить тобі бути успішним наступного разу. Тому що ти не захочеш брати великі ризики знову. Ти матимеш фіксоване мислення, а не мислення зростання.

 

– Я бачив ваше відео, де ви публічно радісно святкували поразку. Як ви змогли перестати піклуватись про те, що подумають люди?

– Якщо ти зазнаєш поразки весело, аудиторія буде любити тебе. Якщо ти зазнаєш поразки і при цьому будеш страждати, аудиторія буде переживати за тебе. Але якщо вам буде боляче, публіка буде співчувати вам, однак вже не повернуться до вас наступного разу. Вони не заплатять гроші, щоб побачити це знову. Напроти, якщо ви зазнаєте поразки весело, їм сподобається, вони повернуться та ще й приведуть друзів. Тому ідея поразки в тому, що це може трапитись з кожним, але можна зробити з цього видовище. Якщо ти зробиш помилку у виставі в театрі і не дотримаєшся сценарію, це все зіпсує. Але тут ви можете використати свою помилку і зробити з цього видовище, щоб аудиторія сходила з розуму.

– Ви неодноразово говорили, що маєте страх вступів. Як ви з цим справляєтесь?

– Основний секрет в тому, щоб перетворити почуття страху, нервування та тривоги у почуття азарту та енергії. Тобто замість того, щоб позбутися тих почуттів, ви використовуєте їх, щоб запалити себе та відчути живим. Для мене це основний інструмент змінити своє відношення до страху. І я помітив, що коли не відчуваю страху, мені здається, що щось відбувається не так. Інколи ми повинні керувати своєю тривогою та стресом, тому що вони можуть оволодіти нами. В цей момент ви маєте подумати, що буде, якщо ви зазнаєте поразки перед цими людьми. Що насправді нічого не зміниться.

– Я би хотів поговорити про его. Як справлятись зі своїм его, коли ви стаєте з ним одним цілим?

– Що ж, я постійно працюю над цим. Я досліджував це питання, коли викладав у середній школі дітям від 12 до 14 років. Коли я заходив до класу, я повторював собі як мантру «Я хочу вам сподобатись» та я намагався бути з ними дружнім і послужливим. Але для дітей 8 класу це не працює. Вони не переймаються про те, чи ти хочеш їм сподобатись, вони будуть навпаки сідати тобі на шию. Як мінімум, діти цієї вікової категорії в Америці можуть бути загрозливими для вашого его. Тоді я змінив стратегію. Я змінив свою мантру на «Мені подобаєтесь ви, і мені все одно, чи я подобаюсь вам. Тому що ви мені подобаєтесь». Я сфокусувався на них, замість того, щоб фокусуватись на собі. І вони відреагували на це. В цьому є велика різниця.

Те, чому я навчився тоді з восьмикласниками, я тепер використовую для керівників та директорів. Тому що керівники – це ті самі восьмикласники, тільки в костюмах.

Найцiкавiше на сайтi

В курсі лікування:
як антибіотики можуть і допомогти, і зашкодити

19 Листопада 2018

До винайдення антибіотиків – справжньої революції в медичній сфері – десятки тисяч людей гинули від хвороб, які сьогодні трапляються надзвичайно рідко. Холера, туберкульоз, сифіліс поклали на лікарняні ліжка мільйони мешканців Землі. Це картина ще початку XX сторіччя. І, як не лякаюче це звучить – абсолютно реальна перспектива антибіотичного апокаліпсису XXI. Platfor.ma підтримує Всесвітній тиждень інформування про резистентність до антибіотиків та пояснює, чому ці ліки здатні не тільки рятувати життя, а й забирати їх, якщо ви використовуєте ліки неправильно.

Антибіотики – це речовини, що виробляються деякими живими організмами або ж синтезуються людиною і використовуються для профілактики та лікування бактеріальних інфекцій. Антибактеріальні речовини існують довше, ніж людство, але їх відкриття для всіх нас пов’язане з ім’ям британського бактеріолога Александера Флемінга. Під час досліджень він помітив, що спори плісняви, які випадково потрапили до чашки Петрі, де дослідник вирощував бактерії стафілококу, продукують спеціальну речовину та не дають бактеріям розростатися. Так Флемінг відкрив пеніцилін, перший сучасний антибіотик.

Це сталось у 1928 році, але молекула пеніциліну була дуже нестабільною. Лише за 10 років співробітникам Оксфордського університету Говарду Флорі та Ернсту Чейну вдалося синтезувати з грибів перші антибіотики. В результаті усі троє дослідників отримали Нобелівську премію, а людство – можливість лікувати людей від хвороб, що раніше вважалися смертельними. Це неабияк знадобилося під час Другої світової війни. Протягом неї антибіотикам вдалося зберегти більше життів, ніж усім рятувальним операціям загалом.

 

Зліва направо Александр Флемінг, Говард Флорі, Ернст Чейн

Антибіотики це вам не котики: прості правила вживання ліків у гіфках

17 Листопада 2018

З 12 по 19 листопада в усьому світі триває Тиждень відповідального вживання антибіотиків. Простою мовою і гіфками Platfor.ma розповідає, як правильно вживати антибіотики, і яких помилок при цьому варто уникати.

Давайте спочатку коротко нагадаємо, з чого все почалось. Перший антибіотик у 1928 році відкрив британський вчений Александер Флемінг. Проводячи рядовий дослід зі стафілококом, він помітив, що до посудини з бактеріями випадково потрапила звичайна пліснява – і виявилось, що їй якось вдається ці бактерії знешкоджувати. З плісняви Флемінг і виокремив пеніцилін, який згодом врятував безліч життів.

Вже у 1943 антибіотки почали вироблятись у промислових масштабах. Завдяки цим препаратам людство змогло лікувати холеру, туберкульоз, сифіліс та багато інших хвороб. Антибіотики прописували усім і від усього – а чому б і ні, якщо вони діють. Але врешті-решт бактеріям набридло весь час помирати. І вони вирішили пристосуватись. Десятиліттями бактерії поступово вчилися протистояти антибіотикам і виробляли щось на кшталт імунітету до ліків. А потім передавали його своїм нащадкам. Так виникла проблема резистентності – стійкості бактерій до препаратів.

Це призвело до того, що лікувати інфекції, які викликають такі бактерії, стало набагато важче, довше, дорожче, а іноді навіть безрезультатно – проти стійких бактерій антибіотики вже не діють. Більше того, не діє ніщо, адже кращих антибактеріальних ліків людство ще не винайшло. Сьогодні через це гине близько 700 тисяч життів щорічно. Деякі дослідники навіть попереджають про наближення пост-антибіотичної ери, коли звичні препарати вже не зможуть нікого лікувати, а найменша подряпина і найбанальніша інфекція будуть спричиняти смерть.

Зараз перед людством стоїть задача призупинити розвиток бактерій, яким байдуже на сучасні антибіотики, і дати час вченим знайти вирішення цієї проблеми: чи то розробити нові ліки, чи придумати інший спосіб обманути інфекції. Але от що важливо пам’ятати – війна проти хвороб залежить від кожного. Аби бути на боці людства, а не бактерій, потрібно виконувати кілька простих правил.

Правило #1

ВЖИВАЙТЕ АНТИБІОТИКИ ЛИШЕ ЗА РЕЦЕПТОМ

Пити антибіотики можна тільки тоді, коли до вас підійшов лікар, зазирнув вам прямо в душу і сказав: «Приймайте антибіотики!» А якщо ви самі вирішили, що якісь ліки зможуть вам допомогти – сусіду ж після них стало краще – то цілком можливо, ви не боретесь з хворобою, а робите її тільки сильнішою, аби потім вона вдарила ще раз, але з набагато більшою потужністю. Отже, запам’ятайте, антибіотики – тільки якщо їх прописав лікар. У випадку, коли медик каже, що антибіотики не потрібні, а ви вирішили потай ковтнути трішечки якого-небудь блабламіцину, ми вам не заздримо. Насправді такі препарати діють тільки курсом, а не окремим «зараз з’їм – і полегшає».

Правило #2

ДОПИВАЙТЕ ПРИЗНАЧЕНИЙ КУРС ДО КІНЦЯ

Ще одна типова помилка. Припустимо, ви порядна і хороша людина – починаєте пити антибіотики тільки тоді, коли їх дійсно призначив лікар. Але десь на середні шляху, відчувши, що вже почуваєтеся краще, раптом вирішуєте не закінчувати курс, кладете залишки препаратів в аптечку і забуваєте про них. І про бактерії теж забуваєте. А от вони ваші антибіотики запам’ятали – не сумнівайтеся. Скоріше за все, в майбутньому бактерії вироблять імунітет до цих антибіотикив і більше не будуть на них реагувати. Тому, щоб не ставати ходячим інкубатором для нового виду інфекції, завжди треба допивати призначені ліки до кінця. А не призначені – і не починати.

Правило #3

НЕ ДОПИВАЙТЕ АНТИБІОТИКИ ЗА КИМОСЬ

Буває і так, що ви не тільки порядна людина, а й щедра. Тоді ви можете просто взяти і віддати залишки препаратів комусь з родичів. Хай теж вилікуються, чому б ні. Але от яка штука: не факт, що антибіотки, які подіяли на бактерії в вашому організмі, взагалі підходять для знешкодження тих бактерій, які розплодилися, припустимо, у вашої тітки (з усієї поваги до неї). Вживайте тільки ті ліки, що вам прописали, і допивайте курс до кінця. У цьому реченні важливе кожне слово.

«Будущее? Либо в гетто, либо учиться»: важный разговор про образование 21 века

АвторТетяна Ендшпіль
15 Листопада 2018

Киевлянка Татьяна Эндшпиль успешно занималась проектным менеджментом, а несколько лет назад пошла работать в школу учительницей информатики. По ее словам, не покидает ощущение, что украинское образование застряло в Средневековье, а большая часть изменений – это попытка поставить повозку на новые колеса, пока весь мир уже пользуется беспилотными автомобилями. В этом плане ее заинтересовали идеи Алексея Крола, основателя инкубатора Serendipity University и автора книги «Теория каст и ролей». Вот разговор Татьяны с ним о важных вещах, связанных с настоящим и будущим образования.

– За последние годы жизнь стремительно изменилась, но не школа. Сможет ли образование выжить, не меняя концепцию?

– Пока государство финансирует школу, она будет выживать в том виде в котором она существует. Школа – это один из самых крупных институтов любого государства. Сейчас по всей планете в детских садах, школах и университетах обучается около одного 1,3 млрд человек.

При этом нынешняя школа сформировалась более ста лет назад. Понятно, что она уже абсолютно не отвечает ни запросам государства, ни запросам бизнеса, ни, тем более, людей. Поэтому сейчас так стремительно развивается частное образование, оно просто более конкурентное.

Современная школа – это скорее анахронизм. Как правило, преподаватели – это люди, которые вообще далеки от реальности и запросов рынка. Конечно, школа будет меняться, это неизбежно, но достаточно медленно, поскольку это очень большая неповоротливая структура.

– Игры, виртуальная и дополненная реальность – какие полезные навыки могут дать школьникам современные технологии?

– Игры, дополненная реальность и другие современные технологии могут дать все полезные навыки, которые сейчас нужны. Школа их дать не может. Подростки уже давно живут в мире этих технологий. Попытки навязывать детям свои представления о вещах, о которых взрослые не знают, – это смешно и глупо. Сейчас дети в некоторых контекстах воспринимают родителей и взрослых как идиотов.

– Мы воспринимаем детей как тех, кто глупее, чем мы, стараемся принимать за них важные решения, например, выбор будущей профессии. Возможно, это неверно. Чему нам стоит поучиться у подростков?

– Современная профориентация – это оксюморон: человек, которому 40 -50 лет, который вообще не понимает, что творится в нынешнем мире, пытается давать профессиональные советы о выборе карьеры.

У детей способность к обучению очень высока. Они всегда с радостью принимают новое и довольно быстро адаптируются к реальности. У взрослых с этим проблемы. Я бы посоветовал всегда иметь открытый ум.

– Учитель должен быть добрым или требовательным? Какой окажется полезнее для будущего работника?

– Я вообще не понимаю, что такое добрый учитель. У преподавателя есть цель и некая ответственность, которая заключается в том, что его ученик должен достичь результатов. Если учитель на это не способен, то он профнепригоден. У хорошего педагога много инструментов. Он может мотивировать, стимулировать. На кого-то нужно надавить, чтобы получить результат. Для кого-то наоборот нужно создать определенные условия помягче. Нет такого понятия – «добрый учитель» или «злой учитель». Очень часто обучение может быть болезненно трудным. Ну, потому что учиться – это вообще трудно.

– Меня впечатлил ваш пост про буллинг в школе. Вы говорили, что это  отработка модели поведения «испытательного срока», которая часто встречается на реальной работе. Как ребенку правильно реагировать на буллинг?

– Буллинг – это просто типичная проверка, испытание. Может быть две реакции. В первом случае ребенок становится жертвой. Во втором он преодолевает булинг, у него получается постоять за самого себя. Буллинг может принимать абсолютно разные формы. И в школе – это самая примитивная форма. На самом деле школьный буллинг, дедовщина, вписаться на новой работе – феномены одного порядка. Всегда есть проверка «на вшивость» в новом коллективе. Создавая препятствия, общество пытается проверить, на что способен человек. Его задача – не провалить это испытание. И если он справится, то завоюет уважение.

– Сейчас много споров о том, нужно ли преподавать в школе творчество. Сокращаются часы рисования и музыки, подобные задания заменяются техническими. Насколько важна творческая составляющая в любом занятии?

– Очень важна. Очевидно, что когда детей слишком начинают загонять в технологии, они наоборот теряют креативные способности. Всегда должен быть баланс. Поэтому известная аббревиатура STEM сейчас формулируется как STEAM (S – science, T – technology, E – engineering, A – art и M – mathematics, больше про эту методику можно прочитать тут. – Platfor.ma).

– Многие профессии исчезнут через несколько лет. Учителя могут оказаться менее эффективными, чем индивидуальные системы образования, основанные на нейросетях и AI. Как вы считаете, нужен ли будет преподаватель-человек, и каким он должен стать?

– Надо понимать, что использование искусственного интеллекта в образовании – это пока мифология. Сейчас нет нормальных кейсов, алгоритмизация – это набор простых функций и сбор данных. Пока что единственной ключевой фигурой, которая способна чему-то научить, является человек. Конечно, потреблять образовательный контент можно без участия человека, если нужно научить кого-то рутинным вещам и процессам но, когда речь идет о творчестве и более серьезных вещах – пока что человек на первом месте. Я думаю, эта роль будет только возрастать, но содержание ее будет меняться. Учитель должен быть на переднем крае технологий, он должен быть в курсе всех новинок, исследований и открытий.

– Безработица и конкуренция за рабочие места. Какими знаниями и навыками должен обладать школьник, чтобы стать успешным и востребованным на рынке труда (к слову, почитать об этом можно еще в интервью нашего главреда с экспертом из UNICEF)?

– Есть Soft skills: креативность, адаптивность, способность к обучению, способность к социализации и есть набор неких Нard skills, которые сейчас составляют целый комплекс знаний связанных с компьютерами и информационными технологиями. Набор таких знаний и навыков сейчас становится универсальным, умение работать с компьютером – это как вторая грамотность. И если школьник, оканчивая школу, не знает определенных программ, как использовать технологии и программировать, у него просто очень мало шансов попасть в индустрию и устроиться на хорошую работу. Это будет касаться всех, даже представителей гуманитарных профессий, потому что искусственный интеллект и автоматизация сейчас проникают во все сферы.

«Станьте поліглотом. Не пошкодуєте»: американський професор про те, як мови покращують життя

АвторPlatfor.ma
13 Листопада 2018

Platfor.ma публікує переклад статті «Вивчення іншої мови повинно бути обов’язковим у кожній школі», яка вийшла в журналі Aeon. У ній декан мистецтв і наук, професор світових досліджень та професор соціології Даніель Еверетт з університету Бентлі переконує Америку (а з нею і весь світ), що знати одну мову недостатньо. Матеріал підготовлено разом з бюро перекладів «Профпереклад».

У 1960-х роках у наших державних школах у Каліфорнії на прикордонній території з Мексикою, починаючи з шостого класу, вивчення іспанської мови було вимогою. Я не міг дочекатися, щоб перейти до шостого класу й  розпочати вивчення іспанської мови. 50 відсотків учнів нашої школи були мексиканські американці, і я дуже хотів зрозуміти їх, коли вони під час розмови вільно переходили з англійської на іспанську мову (або, як вони це називають, «мексиканську») і навпаки. Коли я почав її вивчати, мої друзі запитали, чи говорив я іспанською вдома. Ні, тільки в школі. Мені запропонували приєднатися до мексиканської рок-н-рол групи, розташованої в Тіхуані, і ми виступали на мексиканських танцювальних заходах та на мексиканському телебаченні, де я співав провідну партію пісні La Bamba й інших пісень. Моя тітка казала, що я був схожий на брата-бастарда серед інших членів групи. Я любив це. У мене було дві особистості – Дан-американець і Даніель-чикано (або, як мої друзі сказали б мені – «Ви почесний мексиканець, cabrón!»).

Вивчення іспанської мови змінило моє життя. Завдяки цьому я дізнався більше про англійську мову, мені вдалося знайти друзів, зв’язки й домогтися поваги. Це те, чого у мене б не було в іншому випадку.  Як і вивчення португальської мови чи мови пірахан, а також наявність поверхових знань інших амазонських мов продовжували змінювати мене протягом усього мого життя.

Вивчення іншої мови може стати в пригоді кожному учню принаймні трьома способами: прагматично, неврологічно та культурно.

Зараз, провівши більшу частину свого дорослого життя у вищих навчальних закладах, вивчаючи мови, культури й процес мислення, я все більше переконувався, ніж коли-небудь, що ніщо не навчає нас про світ і про те, як мислити більш ефективно, ніж вивчення нових мов. Ось чому я виступаю за вільне володіння іноземними мовами. Але для того, щоб це сталося, вивчення мов має знову стати вимогою як початкової, так і середньої освіти в Сполучених Штатах. Вивчення іншої мови може стати в пригоді кожному учню принаймні трьома способами: прагматично, неврологічно та культурно.

Прагматично, розглянемо переваги вивчення мови для бізнесмена, який працює разом із тими, хто говорить іншими мовами. Хоча використання англійської як загальноприйнятої мови може стати спокусою в нових бізнес-ситуаціях, вклад у вивчення мови ваших колег і клієнтів говорить їм: «Я поважаю вас». Це може перетворити колег і клієнтів на друзів. Подумайте про це – ви цінуєте зусилля того, хто навчився говорити вашою мовою. Їхнє спілкування вашою рідною мовою допомагає вам краще ставитися до них, бачити їх як менш «інших». Насправді, деякі люди відчувають загрозу, коли лише чують іноземну мову. Мови мають силу. Чому б не скористатися цією силою замість того, щоб боятися її?