«В мире нет правил. Но только если ты мужчина»: речь Мадонны о равенстве

АвторКатя Тейлор
12 Грудня 2016
Теги:
Люди особистість рівні права точка зору

Американская певица Мадонна получила награду «Женщина года» по версии журнала Billboard. На церемонии вручения она произнесла речь о равноправии и борьбе женщин за справедливость. Platfor.ma приводит ее главные высказывания.

Я стою перед вами, как половая тряпка. Ой, то есть я имею в виду, как эстрадная артистка. Спасибо за возможность продолжать мою карьеру в течение 34 лет перед лицом вопиющего сексизма, женоненавистничества, постоянных издевательств и неустанной половой дискриминации.

Когда я только приехала в Нью-Йорк, люди по всему миру умирали от СПИДа. Было небезопасно быть геем и было не круто быть связанным с гей-сообществом. В 1979 Нью-Йорк вообще оказался довольно страшным местом. Только в первый год на меня, например, наставили дуло пистолета. А еще изнасиловали на крыше с ножом, приставленным к горлу. Мою квартиру взламывали и грабили столько раз, что я просто перестала запирать дверь. В последующие несколько лет я потеряла почти всех друзей: кто-то умер от СПИДа, кто-то от наркотиков или пули. Как вы понимаете, все это не только помогло мне стать той женщиной, что сейчас стоит перед вами, но и постоянно напоминало мне, что я уязвима. Самая реальная защита в жизни – это вера в себя.

Я была вдохновлена Дебби Харри, Крисси Хайнд и Аретой Франклин, но моей настоящей музой всегда был Дэвид Боуи. Он воплощал одновременно мужской и женский дух – и это близко мне. Благодаря ему я поверила, что в мире нет никаких правил. И действительно, нет никаких правил. Но только если ты мужчина. Если вы женщина, то для вас правила игры существуют. Они таковы: вам позволено быть милой, привлекательной и сексуальной. Но не слишком сообразительной. Не имейте собственного мнения. По крайней мере, не имейте мнения, которое идет вразрез с общепринятым.

Ты можешь быть для мужчин лишь объектом и одеваться, как шлюха, но ты не распоряжаешься своим поведением. Не делись своими сексуальными фантазиями с миром. Будь тем, кем мужчины хотят тебя видеть. И что еще важнее – будь тем, с кем остальным женщинам будет комфортно и не стыдно находиться рядом.

И, наконец, не старей. Потому что возраст – это грех. Тебя будут за это критиковать, поносить и определенно больше не будут ставить твои песни на радио.

После долгих моральных истязаний меня в конце концов оставили в покое, но лишь потому, что я вышла замуж за Шона Пенна. И пусть бы он засовывал хоть чайную чашку мне в задницу, всем было плевать. Некоторое время меня не рассматривали как угрозу. Несколько лет спустя, когда я была разведена и снова одинока (прости, Шон) – я выпустила альбом «Erotica» и книгу про секс. Я помню заголовок каждой газеты и журнала после этого. Все, что я читала о себе, было убийственным. Меня называли шлюхой и ведьмой. В одном из заголовков меня даже сравнили с сатаной. И я сказала: «Эй, стоп, Принц же бегает по сцене в рыболовных сетях на высоких каблуках, с помадой на губах и голой задницей?» Да, бегает. Но он мужчина. Тогда я впервые поняла, что женщины вовсе не так свободны, как мужчины.

Я мечтала, чтобы у меня были соратницы, которые бы меня поддержали. Известная писательница-феминистка Камилла Палья тогда сказала, что я настраиваю женщин так, чтобы они воспринимали меня как сексуальный объект. И я подумала: «Ага, то есть, если ты феминистка, то должна отрицать сексуальность?» Тогда к черту феминизм. Тогда я феминистка другого рода, плохая феминистка.

Люди говорят, что я безумна. Но мне кажется, самое безумное из того, что я сделала – это то, что я все еще здесь. Майкл умер. Тупак умер. Принц умер. Уитни умерла. Эми Уайнхаус умерла. Дэвид Боуи умер. А я все еще стою. Мне просто очень повезло, и я благословляю каждый следующий день.

Но вот что я бы хотела сказать всем женщинам сегодня. Женщин настолько долго угнетали, что в итоге они решили, будто действительно являются такими, как о них говорят мужчины. Они считают, что должны поддержать мужчину, чтобы все в жизни было как надо. В мире действительно есть очень достойные парни, которым и правда нужна поддержка, но не потому, что они парни, а потому, что они достойные.

Мы, женщины, должны начать ценить наше собственное достоинство и друг друга. Ищите вокруг сильных женщин, дружите с ними, учитесь у них, сотрудничайте с ними, вдохновляйтесь ими, поддерживайте их, просвещайтесь.

Это награда сама по себе не так важна, как возможность стоять на этой сцене и говорить. Я хочу поблагодарить не только тех людей, которые любили и поддерживали меня на протяжении всего моего пути. Вы не имеете ни малейшего представления о том, насколько важна была ваша поддержка. Но я хочу сказать спасибо сомневающимся и скептикам. А также всем, кто устраивал мне настоящий ад и говорил, что у меня ничего не выйдет. Ваше сопротивление сделало меня сильнее. Сделало меня бойцом, сделало меня той женщиной, которая сегодня перед вами.

Спасибо вам.

Найцiкавiше на сайтi

Театр починається з Кравченко: як одна Ярослава і «Диким» керує, і в шоу Щура бешкетує

АвторЮрій Марченко
20 Серпня 2019

Ярослава Кравченко – телеведуча шоу «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» і засновниця Дикого театру. В першій ролі вона розповідає українцям про актуальні новини та сенси через гумор, а в другій є ідеологинею жорстких та натуралістичних вистав, які піднімають важливі проблеми суспільства. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Ярославою про те, чому йти з театральної зали під час вистави – це нормально, а також про те, чому гугління грудей може призвести до рівності.

– Як би ти представилася незнайомцю?

– Сказала би, що займаюся театром.

– Дикий театр у 2018 дав 106 вистав… 

– Ого, так багато? Я коли їхала до тебе, то подивилася кількість наших глядачів. Ще дві вистави – і у нас буде загальних 70 тис. відвідувачів за три з половиною роки.

106 – це фактично одна вистава на три дні. Як незалежному театру таке вдалося?

– Я не знаю. Все це почалося просто як експеримент, а далі сподобалося, стало звичкою і під це підв’язалися стільки людей, що припинити все зараз вже просто не вийде.

– А який у вас штат?

– У нас всі на фрілансі. Але можу озвучити такий факт: минулого року на сцені Дикого дебютувало 57 акторів. На адміністративно-технічні посади ми завжди беремо студентів. По-перше, хтось має давати шанс та практику людям без досвіду, по-друге, вони такі зухвалі, заряджені й закохані в Дикий театр.

Дикий театр на фестивалі «Мельпомена Таврії»

– Скільки на місяць коштує Дикий театр?

– Близько $2 тис. на місяць – це без витрат на прокат і виробництво вистави і тому подібне, тільки адміністративні штуки: оренда складу, репетиційної, реклама, зв’язок, податки і виплати зарплат.

– А у вас приблизно ринкові зарплати?

– Вони більші, ніж у державних театрах, але менші, ніж в комерційному антрепризному театрі. В державному театрі ти отримаєш свої 8 тис. грн в будь-якому випадку: і якщо вийдеш на сцену один раз за місяць, і якщо 20 разів. У нас система гонорарів за виконану роботу, а не штат. З антрепризою ми не можем тягатись, бо вони грають в залах на 700-1000 глядачів, а ми максимум на 300.

– Звідки ці гроші?

– Заробляємо від квитків. Наш головний виклик був таким: чи можна з нуля створити незалежний і сталий театр? Можна! Але завжди треба розраховувати винятково на себе, у нас немає права не продавати повні зали й тому подібне. Інакше просто немає з чого виплачувати зарплати і оренди. Ми працюємо, знаючи, що ніхто не протягне нам руку допомоги в разі поразки. Бо що? Бо незалежний театр Україні безправний. З іншого боку, «люди культури» весь час бідкаються – помираємо, не вистачає, ніхто не підтримує, культура неприбуткова. Треба дивитись на театр як на креативну індустрію, що має потенціал заробляти. 

Із хороших культурних новин – запрацював Український культурний фонд, і ми отримали від нього перший грант на резиденцію «Дикі Кайдаші» у селі. Це приємно, але дещо стрьомно, бо дуже багато гемору з отриманням цих грошей і звітуванням (про роботу фонду можна почитати в нашому інтерв’ю з його головою Юлією Федів. – Platfor.ma).

Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»

Як віртуальне змінює реальне: українські кейси VR, після яких ви цей VR полюбите

Віртуальна та доповнена реальність вже давно не щось далеке і не розвага для багатіїв. У вересні та жовтні у Києві й Харкові пройде фестиваль про мистецтво та віртуальну реальність Frontier. В його межах відбудуться виставки віртуальних та реальних об’єктів, лекції, дискусії, перформанси та вечірки про те, як віртуальність може змінити реальність. Platfor.ma разом з фестивалем розповідають про те, які проекти вже це роблять.

Хоча усі чули про неймовірні можливості VR, не всі досі розуміють, що ж ця технологія може дати нам в реальності. Перший прототип сучасної техніки віртуальної та доповненої реальності з’явився у 1838 році, коли Чарльз Уітстон виявив, що двовимірні зображення в кожному оці наш мозок складає в одне тривимірне – і винайшов стереоскоп. А більше ніж через 100 років кінематографіст Мортон Хейлиг створив Сенсораму (театральний кабінет, який нагадує 5D кінотеатр, бо стимулює усі органи чуття).

Назва для всім зараз відомого явища з’явилася аж у 1987 року, коли Джарон Ланьє, засновник лабораторії візуального програмування, вперше вжив термін “віртуальна реальність” і почав масове виробництво спеціальних окулярів та рукавичок. За роки, що пройшли, людство помітно просунулося, і тепер технологія використовується далеко не тільки для розваг.

Віртуальна та доповнена реальність у світовому контексті це цілий спектр інструментів, що застосовуються від побуту до туризму, від медицини до військових розробок, від музеїв до освітніх програм. Йдеться не тільки про професійне використання, VR стає все більш доступним й для широкої аудиторії. Platfor.ma разом з фестивалем Frontier розповідає про цікаві проекти родом з України.

Віртуальна реальність – можливість для художника повністю відтворити бажане, а для глядача – зануритися у твір. В прямому (насправді, в віртуальному) сенсі увійти в картину, переміститися в інше місце та торкнутися того, чого не існує. 

Або того, що вже відбулося. Так зробили New Cave Media, коли створили Aftermath VR Euromaidan. Команда творців реконструювала події на Майдані 20 лютого 2013 року, день розстрілів Небесної сотні. За допомогою фотограмметрії та проектування віртуального тривимірного зображення глядач опиняється на Майдані в той час, коли стріляли в мітингувальників. 

Люди, причетні до Революції гідності, розповідають про те, що пережили і як боролися за власну свободу. З інтерв’ю з ними у форматі відео 360 можна дізнатися про те, що приховували в ЗМІ або недоговорювали. Завдяки VR-окулярам навколо вас відбувається історія і ви маєте можливість стати її частиною.

«Як навчитися наважуватися?»: уривок із книги «Переваги поразок» Шарля Пепена

15 Серпня 2019

Шарль Пепен – французький філософ, журналіст, письменник і консультант Вищої комерційної школи Парижу. Він впевнений, що саме поразки дозволяють досягти вершини слави та успіху, а приклад століть і таких людей як Шарль де Ґолль, Чарльз Дарвін, Стів Джобс і Джоан Роулінг – це доводить. Platfor.ma публікує уривок із книги письменника «Переваги поразок», яку в кінці серпня випустить видавництво «Vivat».

Коли спортсмен насмілюється на нестандартний рух, то це тому, що він вивчив багато простих рухів. Треба повторювати те саме знов і знов, щоб дозволити собі зробити щось незвичне.

Златан Ібрагімович показав себе, тренуючись понаднормово. Здається, він вправлявся не стільки у футболі, скільки в бойових мистецтвах або брав участь у вуличних бійках. Мені пощастило бути на матчі «ПСЖ—Бастія» на стадіоні Парк-де-Пренс. Ця гра ще надовго лишиться в пам’яті завдяки діям Златана, коли той забив гол із неймовірною точністю, наче в уповільненій зйомці відбиваючи м’яч ззаду і не внутрішньою частиною стопи, а зовнішньою. Кожен, хто побачить цей рух, матиме враження, що такого він іще ніколи не бачив: неймовірне зухвальство. Та воно стало можливим завдяки годинам інтенсивних тренувань із тхеквондо в юності. Усі ці роки навчання об’єднались у цьому русі, коли Ібрагімович так повівся з м’ячем, керуючись геніальною інтуїцією.

«Діяти примітивно, планувати стратегічно», — пише Рене Шар у збірці «Листки Гіпноса». Треба згадати гол, забитий Ібрагімовичем, тримаючи в голові цей чудовий афоризм. Коли спортсмен тренується, розігрує можливий розвиток подій, вичікує, тоді він «стратегічно планує». Однак посеред матчу й перед тисячами глядачів Ібрагімович дозволяє собі цей гол, він «діє примітивно»: усе забуває. Не замислюючись, він робить те, задля чого давно тренувався.

Така перша умова сміливості: мати досвід, вірити у свою компетентність, освоювати власну зону комфорту, щоб наважуватися з неї виходити, і робити «трохи більше, ніж треба». Хто має зовсім трохи досвіду й постійно хоче його використати, той не годен насмілитися на багато речей. Хто має великий досвід, той за визначенням не може на нього повністю розраховувати: він схильний слухати свою інтуїцію. Сміливість — це результат, нею треба заволодіти: ми не народжуємося сміливими, але такими стаємо.

Здебільшого життєвий досвід завжди є досвідом особистим, і саме від цього залежить при- йняття ризику. Коли підприємець, який добре розуміє себе, має ухвалити рішення, він може бути уважним до власних почуттів. Чи відчуває він те саме, що й у минулому, коли талановито ухвалював рішення? Чи пам’ятає він усеохопне відчуття очевидності, яке спадало на нього щоразу, як він правильно користався можливістю?

Ксав’є Ньєль був тихим і стриманим підлітком, звичайним учнем. Він не був сміливим, нічого його по-справжньому не цікавило. Та коли у 15 років він знайшов під різдвяною ялинкою свій перший комп’ютер, усе змінилося. Зачепившись за свою пристрасть до інформатики, він розвине власну компетентність. Вона і зробить його сміливим. Треба спершу напрацювати компетентність, щоб знайти в собі сміливість вийти за її межі.

Дім з водоростей, крематорій, віскі: наскільки альтернативною буває альтернативна енергія

З кожним днем доля альтернативної енергетики у світі зростає. Все більше держав і приватних компаній розуміють важливість переходу на нові способи видобутку енергії, серед яких є і досить незвичайні. Сьогодні Platfor.ma розповість про декілька з них.

Щодня ми прокидаємся завдяки будильнику. Після душу сушимо волосся феном і п׳ємо каву з кавоварок, гортаючи стрічку соцмереж з котиками. Коли щось болить – йдемо на УЗД чи до стоматолога і його бормашини.

Кількість електроенергії, яка споживається світом, невпинно зростає з кожним роком. Традиційні джерела поки що покривають попит, але при цьому наносять шкоду довкіллю: теплові електростанції спалюють величезну кількість природного палива, гідроелектростанції порушують ландшафт і заважають природній течії річок, а атомні електростанції втрачають довіру після аварій в Чорнобилі і Фукусімі.

Саме тому науковці всього світу почали шукати альтернативні джерела. І мова не тільки про сонячні батареї та вітряки. На зміну нафті і газу приходить енергія від іноді надзвичайно дивних джерел. Platfor.ma розповідає про деякі з них.

Англійські інженери компанії TGO створили в Лондоні спортивний майданчик Green Heart з особливими тренажерами, які дозволяють не просто спалювати калорії, але й освітлювати при цьому прилеглі вулиці. Тренажери приєднані до динамо-машини, яка заряджає великий акумулятор. Також вони оснащені дисплеєм, який показує, скільки електроенергії згенерував спортсмен.

Схоже обладнання використовується в Нідерландах. Щоправда, там електрику отримують з безкінечної дитячої енергії – для цього на майданчику встановили спеціальну карусель.