Алла Загайкевич – українська композиторка, що поєднує роботу в жанрах симфонічної, камерної опери та сучасному медіа-мистецтві. Крім того, вона є авторкою музики до багатьох українських фільмів, серед яких «Мамай», «Поводир», «Жива ватра», – і до того ж володаркою «Золотої Дзиґи» від Української кіноакадемії в номінації «Найкращий композитор» за останній. Для Platfor.ma вона аналізує музику в кінематографі, що вразила та вплинула на неї найбільше.
На музику в кіно, чесно кажучи, ніколи не звертала особливої уваги. Хоча кіно любила змалку – в центрі Рівного був великий кінотеатр «Жовтень» (а ще – «ім. Шевченка», «Аврора”, «Партизан») тому ми з сестрою майже кожної неділі сиділи перед великим екраном.
Саме вона мене витягла влітку перед вступним іспитом у музучилище подивитися «Сталкер» Тарковського. Напевно, це й був той перший фільм, де я відчула, як може працювати музика, особливо – електронна музика. Пізніше зрозуміла, що роботи Едуарда Артем’єва в кіно – зразок справжньої професійної відданості: вони завжди оригінальні, в них немає й натяку на «жанрову референтність», яку часто помічаємо в сучасному «продюсерському» кіно.
Яскравий приклад – сцена переїзду на дрезині в Зону. Саме музичні засоби забезпечують нам відчуття переходу в іншу реальність.
З інших чудових робіт Артем’єва у фільмах Тарковського – океан у фільмі «Соляріс».
Наступні відкриття – музика у фільмах Мікеланджело Антоніоні, зокрема «Червона пустеля», де композитором був Джованні Фуско. Урбаністичні металізовані звучання змінюються абсолютно дивовижним співом.
Також не можу не відзначити музику у фільмах Інгмара Бергмана – «Персона» – композитор Ларс Юхан Верле. Рідкісний випадок використання сучасної модерної камерної музики.
Фільми Дерека Джармена – «Сад», «Блю» – це чудове використання сучасної електронної музики, створеної у співпраці з Брайаном Іно… Музика як рівноправна частина кіномови режисера.
Фільми Гріневея – «Зет і два зеро» та «Живіт архітектора» – відкриття сили мінімалістичної музики композитора Майкла Наймана, здатності музично організовувати час, тримати ритм візуального розвитку.
Музику Арво Пярта я теж, здається, вперше почула в кіно – це був фільм Тенгіза Абуладзе «Покаяння», у сцені пошуків імен рідних на зрубаних мокрих деревах посеред багнюки й калюж на станції…
Хочеться згадати і музику в українському кіно. Наприклад, дуже незвичну роботу Леоніда Грабовського у фільмі «Криниця для спраглих» (режисер Юрій Іллєнко) – вишукану, сонористичну, дуже прозору.
Його ж музику до «Вечір на Івана Купала» (режисер Юрій Іллєнко) – несподівано барокову, іноді дуже «концертну».
Але, на мою думку, найбільш відданий кіно український композитор — Вадим Храпачов. Це був видатний мелодист і драматург, який написав музику до «Польотів уві сні та наяву», «Бережи мене, мій талісман» та «Райських птахів» Романа Балаяна, багатосерійних фільмів «Хвилі Чорного моря» та «Стара фортеця»… На його музиці, думаю, буде вчитися ще не одне покоління композиторів.
На що звернула увагу цього року – звичайно, це музика в «Дюнкерку» Крістофера Нолана. Ганс Циммер вразив здатністю вибудовувати безкінечно довгі симфонічні побудови – від найпрозорішого соло скрипки до тутті всього оркестру. Драматургічна роль музики в цьому кіно дуже відчувається.