Приношу свои изменения: 10 правил, которым учит жизнь в Берлине

АвторБогдан Мифтахов
3 Листопада 2015
Теги:
Люди активізм знання точка зору урбаністика

Студент Института международных отношений и Свободного университета Берлина Богдан Мифтахов написал для Platfor.ma о том, как меняется стиль жизни и привычки всего-то через месяц после переезда в Берлин.

Германия окутана огромным количество стереотипов, но уже спустя месяц жизни здесь ты начинаешь понимать, что правдиво, а что надумано. Конечно, можно сказать, что Берлин – это далеко не вся Германия, и это во многом правда, но многие пункты правдивы и для всей страны.

Перестаешь опаздывать и планируешь все поминутно

Какой бы банальной ни была данная характеристика, это действительно так. Интересно, что здесь редко опаздывают не потому, что все вокруг сильно вежливые, просто каждый ценит свое и чужое время. Но не опаздывать жителей города учит еще и инфраструктура: на смартфоне можно поминутно просчитать свой маршрут в любую точку города, да еще и в реальном времени. Это касается не только метро или наземных электричек, но даже автобусов с трамваями. Вот у меня, например, автобус в университет отъезжает от остановки каждые 10 минут в одно и тоже время, в 2, 12, 22, 32 … минуты, а весь маршрут занимает ровно 22 минуты, так что я точно знаю, во сколько мне надо выйти, чтобы успеть на пары.

Сдаешь бутылки

Все предельно просто, бутылка газировки – 1 евро, в нее включена цена бутылки – 25 центов, то есть просто вернув четыре бутылки в специальный автомат, ты получаешь одну бутылки газировки бесплатно. Но круче всего сдавать всю тару одним махом, например, раз в 2 недели. С нынешним курсом очень приятно получить за бутылки 100–200 грн.

www.shutterstock.com

Привыкаешь сидеть в общественном транспорте

Это становится заметно не сразу и некоторое время даже кажется, что тебе просто везет. Но спустя месяц «сидения» очень непривычно зайти в стоячий вагон метро, что, конечно, тоже случается, но только в час пик и в центре. Однако даже в такое время вместе с вами едут люди с велосипедами, самокатами и так далее. А теперь представьте кого-то с велосипедом утром в вагоне поезда где-то в промежутке, скажем, Дарница-Университет.

Больше не хочешь машину и ищешь на Ebay велосипед

Раз мы уже вспомнили о велосипедах, то их здесь множество. На улицах, на парковках, в метро, привязанных к столбам, возле клубов и баров. Берлин, в отличие от Киева, редко встретит тебя огромным склоном или горкой – местность здесь достаточно равнинная. Так вот, если сравнивать машину и велосипед, то жить в городе и постоянно ездить на автомобиле – это неприлично, особенно если ты «молод и красив». По мнению жителей Берлина, машина – это дорого, вредно для окружающей среды, она занимает много места и вообще мешает передвигаться и наслаждаться городом. В тему к этому можно добавить, что при любом ДТП здесь действует негласное правило: «велосипедист всегда прав».

Подсознательно экономишь на всем

И это не только потому, что ты начал сдавать бутылки – просто так здесь живут все, вне зависимости от уровня дохода. Акции, скидки, специальные предложения, любая возможность сэкономить – принимается все и всеми.

Можно пить воду из-под крана

Это очень удобно и вообще класс, но привыкнуть к такому действительно не так-то просто. Поначалу особенно удивляли в университете очереди к умывальникам с пустыми бутылками.

Гречка – деликатес

Как и в большинстве европейских стран, гречка – продукт исключительно заморский и непонятный для простого немецкого человека. Не исключено, что иногда ее можно найти и в обычных супермаркетах, но наверняка она есть только в русских магазинах. Цена, кстати, кусается – 3–5 евро за килограмм. Так что, если кто-то хочет заняться бизнесом в Европе – welcome, ниша открыта, зарабатывайте на ностальгических чувствах соотечественников.

shutterstock.com

В воскресенье и правда отдыхаешь

Так происходит из-за того, что закрыто почти все вокруг, и ты не тратишь выходной на покупки, шоппинг или еще что-то. В воскресенье некоторые кафе открываются к обеду, а молодежь до последнего валяется в кровати и выходит на завтрак-бранч-ужин к 16–17 часам. Здесь даже местный фестиваль еды начинается только в 17:00.

Отвыкаешь от социальных сетей и интернета

Для немца считается вполне нормальным ответить на твое сообщение в Facebook спустя неделю – на выходных, когда он зайдет проверить свою страницу. В чем-то ты начинаешь и сам перенимать такой стиль поведения. Единственное, на чем здесь все помешаны – это WhatsApp, им пользуются все, а мобильные операторы даже продают специальные тарифные пакеты для этого мессенджера. Кстати, используют WhatsApp в Берлине тоже по-особенному, большинство не утруждает себя написанием сообщений, а просто отсылают голосовые послания.

Свобода

И главное – тебе становится все равно, как ты одет и как ты выглядишь, но еще важнее, что окружающие не будут на тебя косо смотреть даже если ты зайдешь в вагон метро верхом на коне-альбиносе. Здесь появляется очень странное, но приятное чувство полной свободы.

 

И благодаря всему этому Берлин приводит к еще одному важному изменению: ты влюбляешься в этот город.

Найцiкавiше на сайтi

Обирати, не шкодувати:
онлайн-інструменти для перевірки себе і кандидатів.
Не промахніться

Ми щодня користуємося мобільними застосунками, замовляємо їжу й таксі онлайн та всіляко спрощуємо своє існування. Та крім цих корисних, але короткострокових сервісів, існують інструменти, здатні вплинути на якість нашого життя не на п’ять хвилин, а на найближчі п’ять років. Разом із громадською організацією «Центр UA» ми підготували підбірку найкращих онлайн-ресурсів, які допоможуть отримати справді корисну інформацію про кандидатів в депутати на парламентських виборах.

21 липня українці обирають Верховну Раду за змішаною виборчою системою – голосувати треба і за окремих політиків, і за політичні партії. Отже, перевіряти доведеться і тих, і інших. Ці онлайн-інструменти допоможуть скинути маски з кандидатів та обрати тих, хто представлятиме ваші інтереси.

 

Зрозумій себе, щоб розуміти інших. Цей простий тест вивчає ваші погляди на економіку, роль громадянина, мораль та соціальні норми, а після проходження допомагає визначити найближчу вам ідеологію.

 

I want to believe: розбираємо 5 улюблених маніпуляцій політиків

«Щоб виявити обман, необхідно бути дуже уважним до кожної дрібниці», часто говорив  доктор Лайтман із серіалу «Теорія брехні». Інформаційне перевантаження та соцмережі зробили нас вразливими до маніпуляцій, і завжди знайдуться ті, хто не посоромиться цим скористатися. Особливо в переломні моменти життя країни: під час революцій, масових занепокоєнь і, звісно, виборів.

По факту, маніпуляція – це не брехня, а специфічна подача правди. А політична маніпуляція – це спекуляція на людських емоціях та почуттях. І чим ближчий політик до електорату на емоційному рівні, тим краще. Правда подається не комплексно, а частково і однобоко, із замовчуванням всіх незручних нюансів.

Історія знає багато політичних і державних діячів-маніпуляторів. Це психологічно сильні особистості, які вміло впливали на великі групи людей. Наполеон, Адольф Гітлер, Йосип Сталін, Михайло Горбачов досконало володіли технологією формування громадської думки як за рахунок власної харизми та здібностей, так і за допомогою підлеглих.

Однак найсильніше і найрезультативніше політичне маніпулювання здійснюється через ЗМІ. Нам обіцяють підвищити зарплати, стипендії, знизити ціни на комуналку, зробити доступними освіту та медицину, пропонують вигідні кредити на житло. Як розпізнати відверту маніпуляцію? Давайте розглянемо п’ять прикладів.

Бувало таке, що, вибираючи між двома футболками, ви ніяк не можете визначитись? Коли починаєш замислюватись, чи потрібна взагалі ця футболка, якщо ви прийшли в магазин за джинсами, з’являється чарівний консультант, який починає говорити, як вам пасують обидві речі, і з-поміж іншого зауважує, що він чи вона й самі таку носять. І от ви на касі вже розраховуєтесь за дві футболки. Тут спрацювала маніпуляція «я – як ти».

У політиці найбільш популярний спосіб наблизитися до електорату – говорити з виборцями їхньою мовою, позиціонувати себе як «свого хлопця». Цьому добре сприяє поява в публічному просторі. Хтось заводить Ютуб-канал, хтось щодня з’являється на міжнародних зустрічах у веселих шкарпетках, а хтось стає реальним мемом.

Яскравий приклад – прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо: він часто публікує в своєму Інстаграмі смішні фото зі своєю родиною, на кшталт святкування Гелловіну. Окрім того, одним із приводів по-доброму посміятися над прем’єр-міністром стала його звичка підбирати до своїх строгих костюмів незвичайні і яскраві шкарпетки. У гардеробі Джастіна є найрізноманітніші моделі: в різнокольорову смужку або з черепами, а також більш «патріотичні», із зображенням кленового листа. Людям це подобається, і за досить короткий проміжок часу Трюдо став улюбленцем електорату. 

Фото: Instagram Джастін Трюдо

Фуа-гра з цибулі, Зеленський, туга: Тетяна Кисельчук про біди й радощі Суспільного

АвторЮрій Марченко
9 Липня 2019

Вже декілька років архаїчне державне телебачення намагається перетворитися на актуальне і потужне Суспільне мовлення. Останні два роки генпродюсеркою його просвітницького напряму була Тетяна Кисельчук. До цього вона створила освітній проект Wise Cow, працювала головредом bit.ua, а зараз стане ідеологом цифрових платформ мовника. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Тетяною про діджитал платформу Суспільного, Зураба Аласанію, Ярослава Лодигіна, ейджизм, сексизм, штаб Зеленського, і про те, як боротьба із системою нівечить людей.

– Розкажи, чим ти пишаєшся за два роки роботи на Суспільному?

– Президентськими дебатами та першим сезоном суспільного-політичного ток-шоу «Зворотний відлік». До речі, нещодавно зі мною стався цікавий випадок, пов’язаний з дебатами. Я поїхала у відпустку знімати роадмуві про мотоциклістів, котрі подорожують через всю Європу. Насправді я там була «кишеньковим літописцем», записувала все, що відбувалося з героями цієї подорожі. Тобто в зйомках участі не брала, а знімали молоді хлопці з Trouble Tribe, їм по 23 роки, і вони успішні, талановиті та популярні. 

І от на день восьмий подорожі один із них запитав у мене: «А ти взагалі ким працюєш?», я кажу «та продюсером на Суспільному», і вже набираю повітря в легені, щоб видати стандартну інформацію «Суспільне – це UA:Перший, UA:Культура, 24 регіональних теле- та радіоканали, Українське радіо, радіо Промінь, Радіо Культура та цифрові платформи», але не встигаю я роззявити рота, як цей 23-річний оператор з умовно іншого світу, зі світу, де править інстаграм та дух свободи, перебиває мене і каже: «А, так я знаю, що таке Суспільне. Ви мали дебати за законом проводити». Ти не уявляєш, як приємно чути, коли люди, не дотичні про процесів, починають пізнавати Суспільне. Радіти рано, але радіти хочеться.

«Суспільне – це не лише про контент. Багато роботи лишається за кадром. Лише на пітчинги і захисти регіональних проектів ми витратили 64 години».
Джерело: фейсбук-сторінка Тетяни Кисельчук

– Я подивився телепрограму Суспільного за тиждень, декілька разів вмикав – і зловив себе на тому, що мені, в принципі, цікаво. Якісь документалки, шоу, загалом нормальний контент. Чому Суспільне все ще не надто популярний канал?

– Суспільного чи UA:Першого? У Суспільного 26 каналів, 24 з яких – регіональні. UA:Перший – це флагманський суспільно-політичний канал Суспільного мовлення. 

На телевізійний контент не можна дивитися в розрізі одного юніта. Ось ти побачив якусь документалку, і думаєш: «О! Непогано». Але у людини мають бути чіткі очікування ТБ. Скажімо, Новий канал позиціонує себе як канал для молодої аудиторії, ти очікуєш побачити там молодіжні серіали та мейковери, вмикаєш – і потрапляєш на молодіжний серіал, тож твої очікування виправдані. 

Якщо ми говоримо про UA:Перший, цей канал мусить транслювати найактуальніші новини, аналіз найважливіших подій країни. А якщо ти вмикаєш і в тебе то новини, то світ дикої природи, то кулінарне шоу, то дитяче шоу – це заважає тобі сформувати очікування. На щастя, в цьому році у нас суттєво оновиться контент: новини, інформаційне мовлення, аналітика. Але телебачення вже поза зоною моєї компетенції, тобі краще спитати про це інших.

Зураб Аласанія

Особливо культурні гроші: 24 непростих запитання до Українського культфонду

АвторЮрій Марченко
5 Липня 2019

– Щодо фонду можна знайти багато відгуків, як схвальних, так і не дуже. Але я не бачив жодного, де казали, що така установа взагалі не потрібна. На вашу думку, які головні недоліки УКФ?

– Забюрократизованість процесів. Знаєте, ми б залюбки вийшли і сказали: так, ви всі круті, документів не треба, ось вам гроші. Але ж ми всі погодилися, що мають бути спільні правила. Що ніхто не може зайти до мене в кабінет і через особисту симпатію щось собі отримати – у мене просто немає можливості та бажання для такого ручного режиму. Але спільнота часто хоче якихось винятків: ну, це ж ми, ми ідейно важливі, ну зробіть поступки… Гадаю, це наслідок недолугого державного апарату, частиною якого ми зараз є. Але ми намагаємося накласти на нього нові підходи. Підсумовуючи: інституція з новим мисленням змушена існувати в реаліях старої системи.

– Чим із зробленого УКФ ви пишаєтесь?

– Фактично наш офіс запрацював лише навесні 2018-го, тобто кілька місяців тому ми відсвяткували рік. Гадаю, можна пишатися тим, що за цей час ми зробили те, на що у міжнародних фондів йде три-чотири роки. Ми обговорювали це з керівниками установ із Польщі, Нідерландів, Канади – після юридичного запуску зазвичай декілька років випрацьовують програми, проводять фокус-групи, визначають цільові аудиторії. І тільки після цього запускають реальні грантові програми. Але ми живемо трохи в інших реаліях, тому встигли зробити все з вище переліченого протягом року.

Ми розуміли, що час обмежений, тому взяли за приклад європейську модель культурних грантів, де є поділ тільки за типом заявника: індивідуальна заявка; заявка у співпраці з національним партнером; і з міжнародним. Також ми визначили пріоритети власної роботи і погодили їх з Мінкультом. На основі всього цього ми й запустили перший конкурс проектів, на який отримали 716 заявок – вважаю, що для нової інституції це був гарний результат. 

Цього року в межах реалізації розробленої 2018 року Стратегії УКФ ми вже запустили шість тематичних програм та отримали загалом 2018 заявок.