Приношу свои изменения: 10 правил, которым учит жизнь в Берлине

АвторБогдан Мифтахов
3 Листопада 2015
Теги:
Люди активізм знання точка зору урбаністика

Студент Института международных отношений и Свободного университета Берлина Богдан Мифтахов написал для Platfor.ma о том, как меняется стиль жизни и привычки всего-то через месяц после переезда в Берлин.

Германия окутана огромным количество стереотипов, но уже спустя месяц жизни здесь ты начинаешь понимать, что правдиво, а что надумано. Конечно, можно сказать, что Берлин – это далеко не вся Германия, и это во многом правда, но многие пункты правдивы и для всей страны.

Перестаешь опаздывать и планируешь все поминутно

Какой бы банальной ни была данная характеристика, это действительно так. Интересно, что здесь редко опаздывают не потому, что все вокруг сильно вежливые, просто каждый ценит свое и чужое время. Но не опаздывать жителей города учит еще и инфраструктура: на смартфоне можно поминутно просчитать свой маршрут в любую точку города, да еще и в реальном времени. Это касается не только метро или наземных электричек, но даже автобусов с трамваями. Вот у меня, например, автобус в университет отъезжает от остановки каждые 10 минут в одно и тоже время, в 2, 12, 22, 32 … минуты, а весь маршрут занимает ровно 22 минуты, так что я точно знаю, во сколько мне надо выйти, чтобы успеть на пары.

Сдаешь бутылки

Все предельно просто, бутылка газировки – 1 евро, в нее включена цена бутылки – 25 центов, то есть просто вернув четыре бутылки в специальный автомат, ты получаешь одну бутылки газировки бесплатно. Но круче всего сдавать всю тару одним махом, например, раз в 2 недели. С нынешним курсом очень приятно получить за бутылки 100–200 грн.

www.shutterstock.com

Привыкаешь сидеть в общественном транспорте

Это становится заметно не сразу и некоторое время даже кажется, что тебе просто везет. Но спустя месяц «сидения» очень непривычно зайти в стоячий вагон метро, что, конечно, тоже случается, но только в час пик и в центре. Однако даже в такое время вместе с вами едут люди с велосипедами, самокатами и так далее. А теперь представьте кого-то с велосипедом утром в вагоне поезда где-то в промежутке, скажем, Дарница-Университет.

Больше не хочешь машину и ищешь на Ebay велосипед

Раз мы уже вспомнили о велосипедах, то их здесь множество. На улицах, на парковках, в метро, привязанных к столбам, возле клубов и баров. Берлин, в отличие от Киева, редко встретит тебя огромным склоном или горкой – местность здесь достаточно равнинная. Так вот, если сравнивать машину и велосипед, то жить в городе и постоянно ездить на автомобиле – это неприлично, особенно если ты «молод и красив». По мнению жителей Берлина, машина – это дорого, вредно для окружающей среды, она занимает много места и вообще мешает передвигаться и наслаждаться городом. В тему к этому можно добавить, что при любом ДТП здесь действует негласное правило: «велосипедист всегда прав».

Подсознательно экономишь на всем

И это не только потому, что ты начал сдавать бутылки – просто так здесь живут все, вне зависимости от уровня дохода. Акции, скидки, специальные предложения, любая возможность сэкономить – принимается все и всеми.

Можно пить воду из-под крана

Это очень удобно и вообще класс, но привыкнуть к такому действительно не так-то просто. Поначалу особенно удивляли в университете очереди к умывальникам с пустыми бутылками.

Гречка – деликатес

Как и в большинстве европейских стран, гречка – продукт исключительно заморский и непонятный для простого немецкого человека. Не исключено, что иногда ее можно найти и в обычных супермаркетах, но наверняка она есть только в русских магазинах. Цена, кстати, кусается – 3–5 евро за килограмм. Так что, если кто-то хочет заняться бизнесом в Европе – welcome, ниша открыта, зарабатывайте на ностальгических чувствах соотечественников.

shutterstock.com

В воскресенье и правда отдыхаешь

Так происходит из-за того, что закрыто почти все вокруг, и ты не тратишь выходной на покупки, шоппинг или еще что-то. В воскресенье некоторые кафе открываются к обеду, а молодежь до последнего валяется в кровати и выходит на завтрак-бранч-ужин к 16–17 часам. Здесь даже местный фестиваль еды начинается только в 17:00.

Отвыкаешь от социальных сетей и интернета

Для немца считается вполне нормальным ответить на твое сообщение в Facebook спустя неделю – на выходных, когда он зайдет проверить свою страницу. В чем-то ты начинаешь и сам перенимать такой стиль поведения. Единственное, на чем здесь все помешаны – это WhatsApp, им пользуются все, а мобильные операторы даже продают специальные тарифные пакеты для этого мессенджера. Кстати, используют WhatsApp в Берлине тоже по-особенному, большинство не утруждает себя написанием сообщений, а просто отсылают голосовые послания.

Свобода

И главное – тебе становится все равно, как ты одет и как ты выглядишь, но еще важнее, что окружающие не будут на тебя косо смотреть даже если ты зайдешь в вагон метро верхом на коне-альбиносе. Здесь появляется очень странное, но приятное чувство полной свободы.

 

И благодаря всему этому Берлин приводит к еще одному важному изменению: ты влюбляешься в этот город.

Найцiкавiше на сайтi

З видом на зникнення:
ці тварини вимирають. І вони дивовижні

Багато видів лемурів, які мешкають лише на острові Мадагаскар, можуть зникнути. Серед них і сіфаки – незвичайні приматоподібні зі здивованим поглядом і жвавою ходою, які живуть у листяних лісах і харчуються рослинами. Ці тварини настільки ж нешкідливі, наскільки й беззахисні, і цим користуються браконьєри. Але це не єдина загроза для сіфак: викорчовування дерев і пожежі буквально знищують їхні домівки. Міжнародний союз охорони природи класифікує цих активних тварин як вимираючий вид.

Епідемія уваги: як вивести мозок із режиму «завжди онлайн» і почати жити

АвторPlatfor.ma
16 Березня 2019

«Ми тонемо в інформації і водночас відчуваємо нестачу мудрості». Ці слова американський біолог Едвард Осборн Вілсон промовив ще на початку століття. А якщо швидко перенестися в еру смартфонів, можна помітити, що наше психічне життя стало фрагментованим і розділеним більше, ніж будь-коли. «Економіка уваги» – словосполучення, яке часто використовується, щоб надати подіям навколо певного змісту: ця концепція розглядає нашу увагу як обмежений ресурс у центрі інформаційної екосистеми, в якій замкнено різноманітні сповіщення та повідомлення, що постійно намагаються цю увагу захопити.

Це корисний наратив у світі інформаційного перевантаження, у світі, де наші ж пристрої та програми розроблені таким чином, щоб навмисно тримати нас на гачку (докладніше почитати про це можна у нашому тексті «Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти». – Platfor.ma). Ба більше, окрім психічного благополуччя для нас самих, економіка уваги пропонує особливий спосіб сприйняття деяких важливих соціальних проблем: від тривожного зниження емпатії до «озброювання» соціальних медіа.

Проблема в тому, що цей наратив передбачає застосування певного типу уваги. Зрештою, економіка має справу з тим, як ефективно розподіляти ресурси з огляду на конкретні цілі (наприклад, максимізацію прибутку). Розмова про економіку уваги спирається на поняття «увага-ресурс», іншими словами, наша увага має застосовуватися для досягненя певної мети, від якої нас відвертають соціальні медіа та інші хвороби сучасного суспільства. Якщо нам не вдається використати увагу для досягнення мети, вона стає інструментом, який використовують та експлуатують інші.

Однак сприйняття уваги як ресурсу не враховує той факт, що увага не просто корисна. Її роль більш фундаментальна – увага привертає нас до зовнішнього світу. «Інструментальна» присутність безперечно важлива. Але ми також можемо сприймати більш «дослідницьким» способом, бути по-справжньому відкритими до того, що постає перед нами, без особливої послідовності дій.

Приміром, під час нещодавньої поїздки до Японії, мені випала нагода провести кілька годин у Токіо. Опинившись в діловому районі Сібуя, я безцільно сновигав серед неонових знаків і натовпів людей. Коли я проходив повз павільйон пачинко (популярні ігрові автомати з простою механікою. – Platfor.ma), мої відчуття натикалися на стіни диму і какофонію звуків. Увесь ранок моя увага працювала в «дослідницькому» режимі. А коли пізніше того ж дня мені потрібно було зосередитися на навігації в метрополітені, моя увага перемкнулася в протилежний режим.

Сідай, пиши, страждай: що не так із копірайтерами та що з цим робити

АвторКатерина Іголкіна
12 Березня 2019

Нещодавно в Києві пройшла конференція Copyrafting для всіх, хто пише. Найгарячіші відгуки отримав виступ головного редактора WAS Івана Сіяка про те, чому погано бути копірайтером, а також як стати райтером і трохи заспокоїтися. Platfor.ma записала найцікавіше.

Іван Сіяк, головний редактор WAS

1997 року я вперше влаштувався на роботу, пов’язану з текстами, і десять років працював на телебаченні, тому багато знаю про погані тексти. Потім була реклама, й ось що мене схвилювало: в українських креативних агентствах працюють дуже молоді люди. Якщо ви дорослий, зрілий копірайтер, з часом вам доведеться шукати іншу роботу.

Звісно, є в рекламі круті люди 35-40+: креативний директор BBDO Ден Келеберденко, Андрій Федорів, Євген Камінський із Think McCann. Але вони піднялися з дизайнерів і акаунт-менеджерів. Копірайтерів, які б виросли, посивіли і лишилися в українському рекламному бізнесі, дуже мало.

Я пропоную кожному копірайтеру замислитися про майбутнє. Головною компетенцією в агентствах вважають креативність. Але вам треба прокачувати вміння писати довгі тексти на різні теми. Ви маєте забезпечити собі життя після реклами.

Не те, що здається: 5 візуальних ілюзій, які створює для нас мозок

9 Березня 2019

Чому іноді ми сприймаємо кольори «неправильно» та скрізь бачимо обличчя? Проект INSCIENCE та журнал «Куншт» розібралися з цим разом із науковцями. 10-го березня подія Science After Dark поєднає виступи фізіолога Віктора Досенка та астрофізикині Дар’ї Добричевої про світло з виставою театру тіней. А спеціально для Platfor.ma вони разом з фізикинею Ярославою Лопатіною та нейробілогинею Наною Войтенко розкривають секрети оптичних ілюзій.

Біле світло від нашого Сонця складається з усієї гами кольорів, що ми інколи бачимо як райдуга в небі. Вчені називають цю райдугу спектром.  Всі кольори мають трошки різні довжини хвиль. У червоного кольору – найдовша хвиля, у синього значно коротша.

Тож чому ми бачимо вдень синій колір неба, а на заході Сонця він може бути червоним? Весь секрет в тому, як світло від Сонця реагує на газ нашої атмосфери. Молекули цих газів взаємодіють з сонячним світлом і відбивають синій колір у всіх напрямках, оскільки він має коротку довжину хвилі. В той час, як червоний з більшою довжиною хвилі може проходити далі. Коли ви дивитесь вдень на небо ви бачите блакитний колір, оскільки атмосфера розсіює блакитний колір. Чому ж заходи сонця ми бачимо червоного кольору? При заході сонце знаходиться нижче над горизонтом, тому хвиля повинна пройти більшу відстань, ніж коли сонце в зеніті. В цей час сонячні промені проходять через водяний пар і пил, що поглинають синій колір, даючи можливість червоному кольору пройти до наших очей.