Праця з особливими потребами: як заробляють люди з інвалідністю

АвторЛєна Шуліка
5 Квітня 2015
Теги:
Люди знання особистість точка зору урбаністика

Україна не пристосована для людей з особливими потребами. Їм важко пересуватись містами і забезпечувати собі необхідне піклування. А ще – боротися зі стереотипами, в тому числі в працевлаштуванні. Platfor.ma розповідає про те, як заробляють люди з офіційною інвалідністю.

В Україні 2,6 млн людей з інвалідністю, 80% з яких є працездатними. Проте навіть за найоптимістичнішими оцінками лише 26% з них працевлаштовані. У суспільстві людей з інвалідністю часто маргіналізують і не розуміють, але у більшості випадків – жаліють. Але насправді багато людей з інвалідністю можуть мати цілком звичайні професії.

СЕРГІЙ

Робочий день програміста Сергія Старового розпочинається із заварювання чаю і читання звіту. Єдина відмінність від роботи його колег – використання навушників та спеціальної програми, котра зачитує знаки з екрану, адже у нього − перша група інвалідності по зору з народження.

Сергій навчався у спеціалізованій школі і ще в четвертому класі зацікавився комп’ютерами. «Я проходив повз наш комп’ютерний клас і почув дивні звуки з кабінету. Це була спеціальна програма, що озвучує текст, що написаний на екрані, – розповідає він. – Ну а програмуванням почав цікавитися років з 12. В основному я вчився самостійно: сходив на кілька занять до викладача, котрий дав мені найбільш базові знання та кілька книжок, які треба було читати, – а далі вже сам. Спочатку для мене це було цікавою іграшкою, ну а через кілька років зрозумів, що це і професія непогана».

Проте, не всі вважали, що це так. Із труднощами Сергій зіткнувся уже при вступі до університету – там відмовлялися зрозуміти, як незряча люди зможе писати код. «Основний аргумент був – ти ж не бачиш і не зможеш працювати за комп’ютером. Тобто не було якихось інших доводів, – зізнається програміст. – В мене так і не вийшло вступити до університету Шевченка і в КПІ. Пробився в Національний авіаційний, і там, в принципі, вже все було добре. Мої однокласники йшли на інші професії, наприклад, на юриста чи масажиста – і у них зі вступом проблем не було. А на програмуванні я в Києві був одним із перших, якщо взагалі не першим. Більшість проблем в мене була саме через це. Ті, хто вступав після мене, уже через кілька років, мали набагато менше клопоту, тому, що був прецедент».

В 2012 Сергій закінчив університет і виклав в інтернет власне резюме. «Це був перший-ліпший сайт, і я навіть не намагався якось красиво написати, просто заповнив анкету: вік, що вмію, який маю досвід. Буквально на наступний день почалися дзвінки від рекрутерів, – розповідає він. – І на першій же співбесіді мене зацікавив проект. Я їм теж сподобався – так і влаштувався». Зараз Сергію 28. Він співробітник міжнародної компанії, що займається розробкою програмного забезпечення.

Сергій працює в звичайному офісі на повністю стандартному комп’ютері. Щоб компенсувати незрячість, він просто вдягає навушники і вмикає програму для озвучки тексту з екрану. Програми для створення коду – такі ж, як усюди. «Тобто можна сісти за будь-який комп’ютер, поставити за п’ять хвилин собі “читалку” і працювати на ньому. Не потрібно якогось спеціального робочого місця чи чогось такого, – пояснює програміст. – У перші дні роботи, звичайно, всім було цікаво, всі розпитували, що і як. Я давав свої навушники, щоб колеги спробували покористуватись цією програмою. Але це все було ввічливо і мене не зачіпало. Я думаю, що дискримінація є, але вона більш виражена в інших професіях. У нас, в програмістському середовищі, люди все ж більш-менш освічені. В них немає упереджень».

Головний стереотип щодо незрячих людей – нібито вони можуть виконувати лише нескладну механічну роботу, наприклад, складати коробки, робити швидкозшивачі або прищепки. В Україні дійсно існують місця, де працюють переважно люди із розладами зору. Ці підприємства створюють кулькові ручки, вимикачі світла і вішалки для одягу. Туди йдуть люди, котрі або не мають іншого виходу, або просто не знають, де можна знайти іншу роботу. Дуже часто на такі підприємства влаштовують випускників спеціалізованих шкіл-інтернатів. Проте зараз будь-яка офісна робота стала доступною завдяки програмам зчитування тексту з екрану. Незрячі можуть займатися практично будь-чим, де не потрібен зоровий контроль.

Наприклад, у США багато людей з інвалідністю працює в сфері обслуговування. Так, в закладах громадського харчування працівники без кінцівки, з порушенням слуху, чи з синдромом Дауна – звична справа. В цій країні пошуком роботи для людей з інвалідністю займаються спеціалізовані організації і фонди, вони ж опікуються адаптацією людей до звичного життя. Проте навіть при цьому показник працевлаштованості тут не набагато кращий за український – всього 29% (в Україні – 26%).

Найвищий показник працевлаштованості людей з інвалідністю – в Китаї: тут 80% з них працевлаштовані. В країні робота з такими людьми – частина державної стратегії. Якщо в 2011 нараховувалось майже 300 тис. людей, що займались реабілітацією і працевлаштуванням людей з особливими потребами, то до 2020 їх число в Китаї планують довести до 500 тис.

АЛІНА

Українка Аліна Ілясова не має офіційного працевлаштування. Раніше вона займалася підбором персоналу, проте після закриття фірми, де працювала, перейшла на копірайтинг на основі фрілансу. Зараз, наприклад, вона пише тексти для магазину брендового одягу.

У 22 роки дівчина захворіла, а остаточний діагноз отримала лише у 25. Тепер вона інвалід другої групи по неврології – у неї розсіяний склероз. Пенсія не задовольняє навіть її медичних потреб. «Якщо при розсіяному склерозі жити на одну пенсію, цього може вистачити хіба що на те, щоб періодично лягати в лікарню, – розповідає вона. – Зараз, на щастя, мені допомагає друг з іншої країни, він отримує більше необхідних імуномодуряторів, ніж йому треба».

Одна упаковка таких ліків в Україні коштує  9 тис. грн. При цьому пенсія за інвалідністю, в середньому, – трохи більше 2 тис. грн. Державні лікарні пропонують людям з розсіяним склерозом лікування стероїдами, однак воно має негативний вплив на організм.

Раз на рік дівчина їздить до санаторію в Сербії, де її стан суттєво покращується. На це теж потрібні гроші. «Сьогодні я отримую пенсію і працюю копірайтером. Я маю кілька постійних замовників, але навіть попри це весь час перебуваю в пошуку ще чогось додаткового. Також допомагають батьки, вони і платять за санаторій», – говорить Аліна.

Робота з дому і фріланс – чи не єдиний вихід для людей, що мають проблеми з неврологією, адже їх робота і графік залежить від багатьох факторів: погодні умови, втома, процедури. Крім того, люди з розсіяним склерозом повинні завжди знати, що десь поруч є туалет, бо часто м’язи перестають контролювати сечовий міхур.

«Для мене година навантаження – це три години відпочинку. Тому вісім робочих годин звичайної людини – це не про мене. А от на фрілансі я можу дозволити собі відпочивати чи займатися творчістю», − пояснює Аліна.

ЗАКОН

За правовими нормами, підприємства в Україні зобов’язані наймати на роботу людей з інвалідністю. Якщо в компанії працює від 8 до 25 людей, то хоча б один з них повинен мати групу. Коли підприємство більше, то трудові місця для людей з особливими потребами мають займати 4% від усіх. За задумом, законодавство повинно мотивувати підприємства наймати на роботу таких людей, адже без цього до Пенсійного фонду доведеться платити середньорічну заробітну плату у вигляді санкцій за кожне робоче місце, що мало б належати людині з інвалідністю.

Однак виглядає так, що механізм не працює. «На сайтах з пошуку роботи можна знайти безліч резюме від людей з інвалідністю, які шукають офіційного працевлаштування. Таке відчуття, що всі контори вже взяли на роботу інвалідів і їх набагато більше, ніж фірм, яким потрібні такі працівники», − дивується Аліна Ілясова. Насправді ж більшість працедавців просто ігнорує цей закон.

Крім того, часто роботодавці дивуються, що людина в такому стані ще й хоче працювати і пропонують їй місце лише формально за невелику плату – щоб уникнути санкцій. «Всі автоматично думають: інвалід – це непрацездатна людина», − підсумовує дівчина.

Щоб знайти роботу, котра відповідала би власним вимогам і можливостям, людям потрібно неабияк постаратися. Часто такі українці не мають іншого виходу, ніж іти на спеціалізовані підприємства громадських організацій інвалідів, де для них облаштовані робочі місця. Зарплата тут іноді не дотягує навіть до «мінімалки». Ще нещодавно таких в Україні було близько 400, а тепер – 317. Через це як мінімум 3 тис. людей залишилися без такої роботи. Навіть такої низькооплачуваної.

Загалом же, за даними Центру зайнятості вільних людей, більшість підприємств, що надають спеціальні пропозиції роботи для людей з інвалідністю, мають зарплати до 500 грн.

Найцiкавiше на сайтi

Маршрут до любові: як берлінське метро всіх у себе закохало

АвторМарія Іванова
14 Січня 2019

Поїздки у громадському транспорті бувають не дуже приємними не лише в Україні – там штурхнуть, тут ноги відтопчуть, хтось забув прийняти ранковий душ, а десь двері зачинилися прямо перед вашим носом. Берлінська транспортна компанія BVG так втомилась від незадоволених пасажирів, що вирішила провести тотальний ребрендинг і завоювати любов прискіпливих німців неординарною рекламною кампанією, текст про яку вам вже колись сподобався. Про креативні ідеї та їх реалізацію розповів у своїй лекції на Social Media Week Kyiv Крістіан Артопе, керуючий партнер рекламної агенції GUD.berlin.

Крістіан Артопе. Фото: Аліна Рудя. Джерело: telegraf.design.

З чого розпочалась кампанія #weilwirdichlieben («Бо ми вас любимо»)? Три роки тому BVG прийшли до нас із бажанням змінити громадську думку про себе. Компанія була переконана – вони надають якісні послуги за доступною ціною, проте прискіпливі берлінці мало цінують роботу BVG та ще й жаліються на всі найменші незручності, яких просто не уникнути під час поїздок громадським транспортом.

BVG були переконані – варто лише пояснити берлінцям, наскільки старанно і з любов’ю до них ми працюємо кожного дня, і ставлення громадськості до компанії зміниться на краще. Для нас завдання висловити любов транспортної компанії до жителів міста було цікавим, адже такі зізнання часто не зустрінеш.


Концепція

Ми вирішили показати, що Берлін та BVG – це ідеальна пара. Ми розробили такі пункти кампанії:

– обіцянка бренда,

– особистість бренда,

– презентація бренда.

Також ми розуміли, що представити любов транспортної компанії до своїх пасажирів варто дещо іронічно. Крім того, не можна просто ігнорувати незручності пасажирів – необхідно визнати, що поїздка у громадському транспорті не завжди буває приємною.

У наших комунікаціях ми хотіли показати BVG в особі простого співробітника, який іноді може непривітно попросити всіх завершити посадку або відійти в сторону – але лише тому, що хоче, аби все працювало без затримок.

Ще однією особливістю кампанії стала відмова від використання дуже глянцевих зображень. Ми хотіли ілюструвати меседжі картинками, які сприймалися б органічно – так, як самі пасажири могли б показати вагони та станції.

Ми придумали хештег кампанії – #weilwirdichlieben («Бо ми вас любимо»). У BVG розуміли, що повідомлень буде багато, і на всі зреагувати не вдасться. Тим не менше, бачити реакцію та розуміти, з якими проблемами стикаються пасажири, було важливо.


Початок

Кампанію відкрила серія тізерів у транспорті – не розкриваючи мети кампанії, ми намалювали емоційну картину: ми забрали тебе з універу о четвертій, підвезли на тренування о пів на сьому і навіть підібрали з пізньої вечірки.

З січня 2015 року ми стали наповнювати соцмережі BVG: Facebook, Twitter, YouTube. Перед запуском ми активно обговорювали очікуваний потік реакцій, тому після старту були готові до повідомлень. Так, у Твіттері ми щохвилини отримували близько 5-10 відповідей на наші пости.

Найновіше промовідео BVG

Ми хотіли продовжувати отримувати фідбек від пасажирів, тому відповідали, що цінуємо та збираємо їхні коментарі, навіть якщо і не встигаємо відповісти на всі.

Скоро на кампанію звернула увагу преса. В газетах з’явилися заголовки на кшталт «BVG накликала бурю новою рекламною кампанією». Усім відомо: подія перетворюється на «бурю лайна» (shitstorm) в той момент, коли поважні новинні ресурси так її назвуть. Такі заголовки збільшили охоплення нашої кампанії, і ми продовжували:

– Доброго ранку, Берліне! Чудові новини – ми все ще любимо вас!

Хтось казав, що кампанія не працює, хтось говорив «вони хочуть стати улюбленим брендом». BVG відповідали – ми хочемо перестати бути брендом, який ненавидять. Ми не сприймаємо себе надто серйозно, і наша кампанія теж не така вже серйозна.

До прикладу, BVG писали коментарі про наклейки на вікнах вагонів – не всіх вони влаштовували. Ось одна із наших відповідей на таку критику: «Ми розглянули ваше питання і нам не до тями, чого ви причепилися до наших наклейок».

Інструменти

Ми часто використовуємо картинки користувачів – user generated content. Працювати з таким контентом дуже просто, адже потрібно лише вибрати вдалу фотографію, додати смішний підпис і запостити.

Маленькою жертвою цього підходу стала група художників, які заповнили один із вагонів метро осіннім листям заради художнього жесту. BVG використало кадр із їхнього відео, додавши: «Ви насмітили у нашому вагоні, тож принаймні дозвольте використати ваше фото в нашій рекламі».

Пост на Фейсбук-сторінці кампанії Weil wir dich lieben. Художники TOY Crew влаштували арт-інтервенцію та насмітили у вагоні. BVG використали їхнє відео для власної реклами.

Одним із вдалих проектів для нас стали тейковери (takeovers) на Instagram. Ми запрошуємо популярні сторінки, здебільшого присвячені Берліну, розмістити свій контент у нас. Картинки з Instagram ми перепощуємо у Twitter та Facebook, але додаємо якогось нового значення, щоб не дублювати меседж повністю.

Експериментували з постами у соцмережах в режимі прямих трансляцій. Вибірку найкращих твітів BVG під час футбольної гри між ірландською та німецькою командами навіть опублікували у місцевих медіа.

Ми прагнемо спілкуватися мовою наших користувачів, виступаючи з позиції рівного їм співрозмовника – такого ж берлінця. Ми вживаємо зрозумілі читачам метафори та підходимо до переписки з гумором.

Обов’язково дивимося, від кого надійшов коментар чи відповідь на пост, – якось нам написав більш-менш впізнаваний репер. У відповідь на критику ми вирішили трохи покепкувати, відповівши щось на кшталт: «Ви ніби репер, а на метро ще їздите, лол».

Нам пощастило, що між BVG та GUD – повна довіра. Так, креативна команда не узгоджує окремі пости та коментарі з керівництвом BVG. Це дає велику творчу свободу та дозволяє працювати дуже оперативно.

Наші жартівливі слогани ми публікуємо не лише у соцмережах – рекламу розміщуємо і на потягах та бусах BVG.

Наприкінці першого року кампанії почали створювати ще й промовідео. Ось одне з них.

У відео «Is mir egal» («Мені все одно») майже 13 млн переглядів. За сюжетом, співробітнику BVG плювати на гучну музику, собак у костюмі акули, бородатих жінок чи робота з гірчицею в метро – аби за квиток було сплачено.

Цим роликом BVG ніби говорить: «Пасажире, ми любимо тебе таким, який ти є. Роби у наших вагонах майже все, що захочеш, – ми не проти». До речі, багато хто у BVG вважав, що цей ролик занадто прямолінійний. Але відео швидко завоювало любов мас і співробітники BVG теж стали фанатами відео.

Той ролик – не єдина частина кампанії, яку спершу зустріли насторожено. До серії жовтих наклейок у формі серця з лого BVG (як на аватарі Instagram-кампанії) теж спершу поставилися непривітно, а зараз вони стали такими популярними, що ми постійно друкуємо нові партії.

Ще кілька прикладів

Коли в Америці президентом став Дональд Трамп, ми не втрималися і трохи з нього покепкували: «Приходьте до нас водієм, маленькі долоньки – не проблема!» (невеликий розмір рук Дональда Трампа став досить популярним приводом для жартів в США під час передвиборчої кампанії. Тренд не зник і після перемоги Трампа на виборах президента у 2016 році.– Platfor.ma).

Під час Тижня моди у Берліні ми розмістили серію плакатів на фешн-тему. На одному з них – фото похилого чоловіка у шортах (друге фото у цій статті) з жартівливим написом «Покажіть стиль до Тижня моди».

BVG. Плакат до берлінського тижня моди


А у цьому пості до Тижня моди ми скористалися сніжною погодою у ті дні та повторно опублікували цей знімок вдруге, але вже з написом по темі: «Тиждень моди ледь розпочався, а білий порошок уже всюди».


Продати більше квитків

У BVG є формат річного проїзного. Щоб продати його, ми запустили кілька реклам. Ось наш ролик, який пояснює пасажирові, чому квиток такий дорогий – хтось же має у реальному часі створювати несподівані поштовхи у вагонах та вчити водіїв закривати двері вагона за мить до того, як у вагон заскочить пасажир.

Секретна лабораторія BVG. «Деякі речі просто треба планувати заздалегідь, щоб добре працювати».


Мерч

Обивку на сидіннях вагонів BVG ніколи не вважали шиком, але зараз компанія продає мерч кольорів цієї обивки – і він дуже популярний. (До прикладу, в магазині можна купити ось такі пляжні капці – прим. авт.)

«При цих температурах ми не скаржимося, якщо пасажири приїжджають з нами до моря».


Колаборації

Ми любимо співпрацювати з іншими брендами та організаціями. Одного разу ми запросили класичний хор заспівати хештег #weilwirdichlieben BVG.

Вже легендарним став спільний проект із групою U2. Справа у тому, що у BVG є лінія з назвою U2. Коли група збиралась на гастролі в Берлін, вони зв’язались з BVG і запропонували виступити прямо в метро на тій лінії. Виявилося, що вони чули про нашу рекламну кампанію і захотіли її підтримати.


Виступ U2 в берлінській підземці

Концерт привернув шалену увагу з боку ЗМІ та користувачів соцмереж. Охоплення новини склало 5,8 млн користувачів, з них 3,2 млн – органічне. Успіх був величезним. Я б назвав цей проект найуспішнішим за всю мою кар’єру. BVG не витратило на гонорар групі ні копійки.

Ще однією вдалою співпрацею став спільний проект з Adidas. Ми випустили кросівки, які водночас були річним квитком на проїзд у BVG.

Кожна з 500 пар унікальних кросівок, в язички яких були вшиті прозні квитки на берлінський транспорт, коштувала 180 євро.


Що далі

Новим експериментальним проектом BVG став BerlKönig – сервіс виклику мініавтобусів за вимогою. Цей незвичний формат транспортних послуг було складно пояснити користувачам. Щоб швидко та доступно передати основні переваги нового продукту, ми знову обрали формат рекламного ролика:

Поетичне (буквально) відео на підтримку нового сервісу BVG – знавці німецької можуть оцінити рими в закадровому тексті.


Підсумки

Наостанок скажу, що рекламна кампанія #weilwirdichlieben (вона триває і досі) мала дуже позитивні результати – ставлення до BVG змінилося на краще, співробітники говорять, що тепер пасажири їх поважають.

Усім, хто веде подібні кампанії, раджу прагнути робити їх максимально справжніми – ваша аудиторія здатна відрізнити реальне від штучного. Ще кілька років тому бренди намагалися презентувати себе такими собі ідеальними компаніями. Але ніхто не ідеальний – будьте відкритими, говоріть про проблеми відверто. Це просто соцмережі – що може піти не так?

По арту: що сталося у світі мистецтва за 2018 рік

В 2018 році світ мистецтва сколихнувся від потоку інновацій і технологій, які вдихнули в нього нове життя та неймовірні можливості. Тепер відомі шедеври можна роздивитися онлайн, знайти свого двійника на картинах і послухати, як звучить Галактика. Platfor.ma зібрала арт-події минулого року, про які треба знати.

Для мистецтва 2018 рік почався зі знахідки – у січні три брати Ландау вирішили продати картину, яка дісталася їм у спадок від матері. Полотно здавалося родині моторошним і неприємним – на ньому двоє чоловіків приводили до тями непритомну жінку. Брати були тільки раді позбутися картини, тому виставили її з частиною гаражного мотлоху на аукціон. Коли ставка досягла $800, сім’я Ландау вже подумки відкривала шампанське та у весь голос кричала «продано», але далі почалося якесь божевілля. Люди з усього світу готові були віддати шалені гроші за огидне, на думку Ландау, зображення. Тільки коли полотно пішло з молотка за $1,1 млн, брати дізналися, що робота належить руці Рембрандта, датується 1620 роком і є частиною серії «Почуття» під назвою «Алегорія нюху». Було б дуже прикро продати подібний витвір мистецтва на розпродажі за $10, чи не так?

Ім’я голландського митця ще не раз звучало у минулому році. Ще у 1990-у з музею Ізабелли Стюарт Гарднер у Бостоні було підступно викрадено багацько картин – загальна вартість становила $500 млн! Досі грабіжників не знайшли, а в музеї на місці творів висять порожні рами – але у березні розробили спеціальний додаток, який допомагає їх заповнити. Він відновлює викрадені картини у доповненій реальності, в тому числі і єдиний морський пейзаж Рембрандта «Христос під час шторму на морі Галілейському» а також портрет «Леді та Джентльмен в чорному».

Не тільки Рембрандт був на вустах у представників і шанувальників арт-світу в 2018 році. 20 липня у Петербурзі поліція зупинила Mercedes і знайшла у багажнику автомобіля об’ємну композицію Казимира Малевича «червоний архітектон» – на унікальність дерев’яного об’єкта вказував спеціальний напис. На цьому вся достовірна інформація закінчується – водій, московський бізнесмен, за його словами, отримав витвір мистецтва від друзів, у яких він зберігався десятиліттями.  А віз архітектон у Брюссель до загадкового Ігоря, не здогадуючись, що річ у його багажнику може бути дорогоцінною. Де зараз зберігається твір, не зрозуміло.

Архітектон «Альфа» – перша супрематична архітектурна модель, створена Малевичем у 1923 році

Серед знахідок липня також варто відзначити керамічну плитку з частиною одного з найважливіших літературних досягнень античності – 13 віршами «Одіссеї» Гомера, яку археологи виявили під час розкопок в античному міста Олімпія, неподалік храму Зевса Олімпійського. Пам’ятка була створена приблизно в VIII-VII ст. до нашої ери, а знайдений уривок виявився епізодом із 14-ї пісні, в якій цар острова Ітака розмовляє зі свинопасом. Цей фрагмент археологи вважають найстарішим шматочком поеми – за попередніми оцінками, створеним не пізніше ІІІ ст. нашої ери.

© Greek Culture Ministry

А восени ЗМІ розповіли про незвичайний і дуже зворушливий випадок. Безхатченко знайшов на смітнику малюнок Бембі у рамці та продав його в антикварний магазин за 20 канадських доларів. Згодом з’ясувалося, що це оригінал роботи Disney для легендарного мультфільму, який коштує набагато більших грошей. Власник антикварної крамниці перепродав малюнок за 3700 канадських доларів, розшукав безхатченка та передав йому $1700. Тепер у чоловіка є мета – покинути вулицю та налагодити нормальне життя.

 

А поки прості смертні знаходять шедеври видатних художників, на світ з’являються інші генії мистецтва. І ми зараз не про людей. Розробники з Франції створили штучний інтелект і навчили його малювати на прикладі 15 тис. портретів XIV-XX століть. Варто сказати, що виходить у ШІ досить непогано – картину під назвою «Портрет Едмона Беламі» продали на аукціоні за $432 тис. До речі, у героя полотна, Едмонда, є ціла родина, яка належить «руці» того ж автора.

Portrait of Edmond Belamy created by GAN (Generative Adversarial Network)

Але не завжди нейромережа «народжується» насправді талановитою. Ось, наприклад, 18-річний дослідник Роббі Баррат хотів, щоб його творіння малювало картини у стилі ню, тому створив комбінацію двох нейромереж: одна тренувалася на сотнях портретів, а інша намагалася відрізнити отримані результати від оригіналів. Але щось пішло не так й алгоритм навчився обманювати свою прискіпливу опонентку. У результаті на світ з’явилися шедеври, на яких оголені люди скоріше нагадують сюрреалістичні плями, ніж живих створінь. Але Баррат був у захваті від результату та зазначив, що скоріш за все саме так штучний інтелект бачить людину.

Robbie Barrat

Поки деякі розробники пітніють над тим, щоб їхні нейромережі досягли рівня Далі або Ван Гога, інші накинули оком вже й на Шекспіра. Міжнародна команда розробників навчала алгоритм писати вірші на трьох тисячах сонетів, 154 із яких належали великому барду. У нейромережі вийшло настільки добре, що один із професорів англійської літератури відзначив форму катрену, але додав, що не вистачає глибинного змісту. Ось оцініть:

So gently, as the wind that flaps his wings

And shoots a monarch on the English lays

And what was that, with matters of all things

Tis well ashamed to know- of all her ways

 

Навіщо ви так: топ-10 серйозних новин, які читачі проігнорували

АвторЮрій Марченко
8 Січня 2019

Світ ще ніколи не змінювався настільки швидко, як тепер. І вже ніколи він не буде змінюватися настільки повільно. У 2018 було безліч важливих новин, які можуть фундаментально трансформувати наше життя. Platfor.ma відібрала серед своїх матеріалів ті серйозні, які, на нашу думку, заслуговували більшої уваги читачів. Ось ця десятка (повні новини – за посиланнями в підзаголовках).

Тест Тюрінга спробували замінити одним словом. Найлюдянішими стали «любов» і «какашка»

Тест Тюрінга – це перевірка, людина спілкується з тобою чи робот. Дуже важлива штука для оцінки якості штучного інтелекту. Зазвичай це виглядає як досить довге дистанційне спілкування, однак тепер науковці придумали інший спосіб. Тисяча людей за кілька етапів просто мали обрати найбільш людяні слова. Настільки людяні, що робот би їх просто не вибрав. Ну що, виграли «любов» і «какашка». Все логічно, ми, люди – такі.

Вчені вирахували, коли атмосфера стане непридатною для людини. Надто скоро

У 2018 було чимало невеселих новин про те, як саме нас усіх прикінчать кліматичні зміни. Ось, наприклад, дослідження кліматологів про те, що без протигазів по планеті можна буде тинятися хіба що найближчі років 200. А ще одна міжнародна група дослідників вважає, що у людства лишилось тільки 17 років на те, щоби вже не врятуватися, а просто сповільнити катастрофічні зміни. Ну і невелике (насправді грандіозне) підтвердження. Уявіть собі картинку Північного полюсу: завірюха, дикий холод, вітер. Що ж, у 2018-у ви могли ходити там у легкій курточці. Бо прямо під час полярної ночі температура на Північному полюсі перевищила норму на 30°C.

Пластикове сміття дісталося Маріанської западини – найглибшого жолоба Землі

Коли планета заводила собі людей, то навряд чи думала, що ми будемо псувати її найбільш вражаючі місця: Еверест і Маріанську западину. Про традицію залишати мотлох на вершині світу ви й самі все знаєте, а тепер ось і в найглибшому місці Землі є пластик. І це ж не окремий випадок – до того ж з’ясувалося, що Велика тихоокеанська сміттєва пляма в рази більша, ніж усі думали. Все це почалося з людини і в людині ж часто й закінчується. Бо разом із їжею ми з’їдаємо по 100 шматків пластику.

Визначили геологічний символ нашої епохи. Він вас здивує

А взагалі як нас запам’ятає планета, якщо мислити геологічними масштабами? Безліч бетону й металу можуть й не вціліти через мільйони років. Але є дещо, що, на думку міжнародної команди науковців, точно залишиться у вічності. Це курка! Аргументація – за посиланням у заголовку.

Голі люди, двійники, меми: топ-10 дивних новин 2018, які вам сподобалися

3 Січня 2019

Чим далі розвивається людство, тим більше в нього дивакуватих новин. 2018-й побив за цим параметром усі рекорди. Platfor.ma відібрала серед своїх матеріалів ті дивні, які найбільше сподобалися читачам. Одразу скажемо: на першому місці, звісно, порно. А ось вся неймовірна десятка.

10. Вчені пояснили, чому одні чують «Йенні», а інші – «Лорел»

Ви може вже й забули, але у травні всі шаленіли від аудіозапису, на якому одні чули чітке «йенні», а інші – відмінне «лорел». Врешті в суперечку вв’язалися й нейробіологи, які пояснили, що почути дійсно можна різне, а все залежить від віку. Наша порада: хочете здаватися молодшим – чуйте «йенні».

9. З’ясували, скільки пенісів на знаменитому гобелені з Байе і що вони означають

Історик з'ясував, скільки пенісів на гобелені з Байе і на що вони вказують

Важлива наукова новина. Гобелен з Байе – одна з ключових пам’яток середньовічного мистецтва і потужне джерело знань для істориків. Бо на ньому в деталях зображені 626 чоловіків і жінок, 190 коней, 35 собак, 37 дерев, 32 кораблі й 33 будівлі. А ще 93 пеніси! Оксфордський професор дослідив, які саме, кому належали та навіщо. Ми ж казали – важлива новина.

8. Вакансія фахівця з мемів. Стартова зарплата – $1750 на місяць

Українці – надзвичайно працелюбні люди. Особливо коли мова йде про меми. Особливо за 50 тис. грн на місяць. Щоправда, умови досить жорсткі: потрібен, скажімо, 10-річний досвід прокрастинації на розважальних сайтах. Якщо поки що не підходите, надолужуйте.

7. Сервіс, який шукає вам двійника серед видатних картин, запрацював в Україні

В Україні стала доступною функція Art Selfie в додатку Google Arts&Culture

З нещодавніх пір ви потужно вписані в історію світового мистецтва. По-перше, ви ще той витвір, а по-друге, в Україні стало можливо користуватися гуглівським сервісом Art Selfie. Цей додаток аналізує грандіозний масив живопису і знаходить портрети, які нібито схожі на вас. Підкреслюємо – нібито. Бо іноді таких уродів підсовує, ох.