В Україні 2,6 млн людей з інвалідністю, 80% з яких є працездатними. Проте навіть за найоптимістичнішими оцінками лише 26% з них працевлаштовані. У суспільстві людей з інвалідністю часто маргіналізують і не розуміють, але у більшості випадків – жаліють. Але насправді багато людей з інвалідністю можуть мати цілком звичайні професії.

СЕРГІЙ

Робочий день програміста Сергія Старового розпочинається із заварювання чаю і читання звіту. Єдина відмінність від роботи його колег – використання навушників та спеціальної програми, котра зачитує знаки з екрану, адже у нього − перша група інвалідності по зору з народження.

Сергій навчався у спеціалізованій школі і ще в четвертому класі зацікавився комп’ютерами. «Я проходив повз наш комп’ютерний клас і почув дивні звуки з кабінету. Це була спеціальна програма, що озвучує текст, що написаний на екрані, – розповідає він. – Ну а програмуванням почав цікавитися років з 12. В основному я вчився самостійно: сходив на кілька занять до викладача, котрий дав мені найбільш базові знання та кілька книжок, які треба було читати, – а далі вже сам. Спочатку для мене це було цікавою іграшкою, ну а через кілька років зрозумів, що це і професія непогана».

Проте, не всі вважали, що це так. Із труднощами Сергій зіткнувся уже при вступі до університету – там відмовлялися зрозуміти, як незряча люди зможе писати код. «Основний аргумент був – ти ж не бачиш і не зможеш працювати за комп’ютером. Тобто не було якихось інших доводів, – зізнається програміст. – В мене так і не вийшло вступити до університету Шевченка і в КПІ. Пробився в Національний авіаційний, і там, в принципі, вже все було добре. Мої однокласники йшли на інші професії, наприклад, на юриста чи масажиста – і у них зі вступом проблем не було. А на програмуванні я в Києві був одним із перших, якщо взагалі не першим. Більшість проблем в мене була саме через це. Ті, хто вступав після мене, уже через кілька років, мали набагато менше клопоту, тому, що був прецедент».

В 2012 Сергій закінчив університет і виклав в інтернет власне резюме. «Це був перший-ліпший сайт, і я навіть не намагався якось красиво написати, просто заповнив анкету: вік, що вмію, який маю досвід. Буквально на наступний день почалися дзвінки від рекрутерів, – розповідає він. – І на першій же співбесіді мене зацікавив проект. Я їм теж сподобався – так і влаштувався». Зараз Сергію 28. Він співробітник міжнародної компанії, що займається розробкою програмного забезпечення.

Сергій працює в звичайному офісі на повністю стандартному комп’ютері. Щоб компенсувати незрячість, він просто вдягає навушники і вмикає програму для озвучки тексту з екрану. Програми для створення коду – такі ж, як усюди. «Тобто можна сісти за будь-який комп’ютер, поставити за п’ять хвилин собі “читалку” і працювати на ньому. Не потрібно якогось спеціального робочого місця чи чогось такого, – пояснює програміст. – У перші дні роботи, звичайно, всім було цікаво, всі розпитували, що і як. Я давав свої навушники, щоб колеги спробували покористуватись цією програмою. Але це все було ввічливо і мене не зачіпало. Я думаю, що дискримінація є, але вона більш виражена в інших професіях. У нас, в програмістському середовищі, люди все ж більш-менш освічені. В них немає упереджень».

Головний стереотип щодо незрячих людей – нібито вони можуть виконувати лише нескладну механічну роботу, наприклад, складати коробки, робити швидкозшивачі або прищепки. В Україні дійсно існують місця, де працюють переважно люди із розладами зору. Ці підприємства створюють кулькові ручки, вимикачі світла і вішалки для одягу. Туди йдуть люди, котрі або не мають іншого виходу, або просто не знають, де можна знайти іншу роботу. Дуже часто на такі підприємства влаштовують випускників спеціалізованих шкіл-інтернатів. Проте зараз будь-яка офісна робота стала доступною завдяки програмам зчитування тексту з екрану. Незрячі можуть займатися практично будь-чим, де не потрібен зоровий контроль.

Наприклад, у США багато людей з інвалідністю працює в сфері обслуговування. Так, в закладах громадського харчування працівники без кінцівки, з порушенням слуху, чи з синдромом Дауна – звична справа. В цій країні пошуком роботи для людей з інвалідністю займаються спеціалізовані організації і фонди, вони ж опікуються адаптацією людей до звичного життя. Проте навіть при цьому показник працевлаштованості тут не набагато кращий за український – всього 29% (в Україні – 26%).

Найвищий показник працевлаштованості людей з інвалідністю – в Китаї: тут 80% з них працевлаштовані. В країні робота з такими людьми – частина державної стратегії. Якщо в 2011 нараховувалось майже 300 тис. людей, що займались реабілітацією і працевлаштуванням людей з особливими потребами, то до 2020 їх число в Китаї планують довести до 500 тис.

АЛІНА

Українка Аліна Ілясова не має офіційного працевлаштування. Раніше вона займалася підбором персоналу, проте після закриття фірми, де працювала, перейшла на копірайтинг на основі фрілансу. Зараз, наприклад, вона пише тексти для магазину брендового одягу.

У 22 роки дівчина захворіла, а остаточний діагноз отримала лише у 25. Тепер вона інвалід другої групи по неврології – у неї розсіяний склероз. Пенсія не задовольняє навіть її медичних потреб. «Якщо при розсіяному склерозі жити на одну пенсію, цього може вистачити хіба що на те, щоб періодично лягати в лікарню, – розповідає вона. – Зараз, на щастя, мені допомагає друг з іншої країни, він отримує більше необхідних імуномодуряторів, ніж йому треба».

Одна упаковка таких ліків в Україні коштує  9 тис. грн. При цьому пенсія за інвалідністю, в середньому, – трохи більше 2 тис. грн. Державні лікарні пропонують людям з розсіяним склерозом лікування стероїдами, однак воно має негативний вплив на організм.

Раз на рік дівчина їздить до санаторію в Сербії, де її стан суттєво покращується. На це теж потрібні гроші. «Сьогодні я отримую пенсію і працюю копірайтером. Я маю кілька постійних замовників, але навіть попри це весь час перебуваю в пошуку ще чогось додаткового. Також допомагають батьки, вони і платять за санаторій», – говорить Аліна.

Робота з дому і фріланс – чи не єдиний вихід для людей, що мають проблеми з неврологією, адже їх робота і графік залежить від багатьох факторів: погодні умови, втома, процедури. Крім того, люди з розсіяним склерозом повинні завжди знати, що десь поруч є туалет, бо часто м’язи перестають контролювати сечовий міхур.

«Для мене година навантаження – це три години відпочинку. Тому вісім робочих годин звичайної людини – це не про мене. А от на фрілансі я можу дозволити собі відпочивати чи займатися творчістю», − пояснює Аліна.

ЗАКОН

За правовими нормами, підприємства в Україні зобов’язані наймати на роботу людей з інвалідністю. Якщо в компанії працює від 8 до 25 людей, то хоча б один з них повинен мати групу. Коли підприємство більше, то трудові місця для людей з особливими потребами мають займати 4% від усіх. За задумом, законодавство повинно мотивувати підприємства наймати на роботу таких людей, адже без цього до Пенсійного фонду доведеться платити середньорічну заробітну плату у вигляді санкцій за кожне робоче місце, що мало б належати людині з інвалідністю.

Однак виглядає так, що механізм не працює. «На сайтах з пошуку роботи можна знайти безліч резюме від людей з інвалідністю, які шукають офіційного працевлаштування. Таке відчуття, що всі контори вже взяли на роботу інвалідів і їх набагато більше, ніж фірм, яким потрібні такі працівники», − дивується Аліна Ілясова. Насправді ж більшість працедавців просто ігнорує цей закон.

Крім того, часто роботодавці дивуються, що людина в такому стані ще й хоче працювати і пропонують їй місце лише формально за невелику плату – щоб уникнути санкцій. «Всі автоматично думають: інвалід – це непрацездатна людина», − підсумовує дівчина.

Щоб знайти роботу, котра відповідала би власним вимогам і можливостям, людям потрібно неабияк постаратися. Часто такі українці не мають іншого виходу, ніж іти на спеціалізовані підприємства громадських організацій інвалідів, де для них облаштовані робочі місця. Зарплата тут іноді не дотягує навіть до «мінімалки». Ще нещодавно таких в Україні було близько 400, а тепер – 317. Через це як мінімум 3 тис. людей залишилися без такої роботи. Навіть такої низькооплачуваної.

Загалом же, за даними Центру зайнятості вільних людей, більшість підприємств, що надають спеціальні пропозиції роботи для людей з інвалідністю, мають зарплати до 500 грн.