Это как вообще: снимать популярную передачу о путешествиях

АвторЕлена Синельникова
22 Червня 2015
Теги:
Люди особистість планета

В рамках рубрики «Это как вообще» мы выясняем, как разнообразные события и процессы выглядят изнутри. На этот раз генеральный продюсер популярной телепередачи «Орел и решка» Елена Синельникова рассказывает о том, как это – снимать шоу, где один из ведущих развлекается в чужом городе с неограниченными финансами, а второй – выживает на $100.

Недавно мне рассказали шутку: «По статистике 23% украинцев путешествуют, а остальные 77 % – путешествуют с шоу ‘Орел и решка’». Когда мы оглядываемся на десять снятых сезонов и на то нереальное количество стран, которое мы посетили, начинаешь верить, что где-то так оно и есть.

За четыре года  мы объездили половину мира. Теперь составить список городов на поездку для нас настоящая мука. Мы уже были практически во всех интересных странах. Теперь приходится выбирать страны и города из совсем непопулярных направлений, которые зачастую оказываются не очень интересными.

На съемки мы уже едем подготовленными. У нас есть сценарный план, есть продуманные драматургические линии, список предполагаемых локаций. Первым на место выезжает продюсер (где-то за 3-4 дня до приезда группы) и работает по списку локаций.  Обычно что-то отпадает, что-то находится новое.

Продюсер договаривается обо всем с локациями, решает вопросы с разрешениями на съемку. Позже приезжает съемочная группа, которой он рассказывает весь съемочный план и график.

Съемочные дни, как правило, начинаются очень рано – часов с 6 или 7 утра. Первая локация – это практически всегда стартовая подводка в аэропорту, где наши ведущие подбрасывают монетку и решают, кто же в этом городе будет шиковать, а кто – бюджетно исследовать город. Затем две команды разъезжаются в разные стороны и практически не пересекаются друг с другом. Встречаются еще один раз на финальной подводке в конце третьего съемочного дня. На следующий день вся команда перелетает в следующий город.

Дело в том, что мы вовсе не снимаем один уикенд, как показываем в передаче – иначе мы бы просто не успевали выходить в эфир. Мы снимаем пулами. Четыре передачи за один раз. Иногда пять. Вот недавно мы установили рекорд – отсняли шесть передач за раз. Пул длится 21-26 дней.

Съемки – это всегда крайне непредсказуемый процесс. То съемочную группу арестуют в Каире потому что мы снимали коптером, а значит нас обязательно нужно заподозрить в терроризме. То где-то на Кубе пилот решил сегодня не лететь – и ему все равно, какие там у нас графики.  Ну и погодные условия в каждом регионе – это вообще святое!

Багаж мы теряем не часто. Но если теряем, то это обычно очень смешные истории. Один раз, например, не долетел багаж одного из наших операторов. Приходим мы в соответствующую инстанцию, а нам говорят, что вещи по ошибке отправили другим рейсом, но вы не волнуйтесь – завтра все прилетит. Мы подписали нужные бумажки и поехали снимать. Отсняли город, приезжаем в аэропорт, где нам говорят, что багаж будет завтра. Но нам вот уже улетать через два часа. Представители аэропорта говорят, мол, пишите новый адрес – доставим туда.  Все закончилось тем, что в каждый город, где мы снимали, багаж приходил с опозданием на день и только в Борисполе вещи все же догнали оператора – спустя два часа после посадки.

От первого сбора креативной группы до выхода материала в эфир проходит около месяца. После съемок материал просматривается сценарной группой и весь сценарий пишется заново. Еще неделя уходит на монтаж, где режиссер монтажа собирает программу уже по готовому сценарному плану. Еще недели две отводится на окончательные правки и согласование материала с каналами. В итоге над одним выпуском передачи «Орел и решка» работает 14-15 человек. Это съемочная группа и пост-продакшн.

Для украинского и российского рынка программы практически не отличаются. Разве что спонсорами. Но иногда правки канала зависят от страны, в которой выйдет передача. Иногда чего-то нельзя показывать в России, иногда – в Украине. Но это совсем небольшие детали.

Иногда мы намеренно не показываем что-либо – потому что нас смотрят дети. В этих случаях, конечно, идет серьезная борьба с собой. Нам, как журналистам, хотелось бы показать, например, обряд жертвоприношения животных на Кубе. Выглядит жутко. В кадре еще жестче. Это колорит, это часть их культуры, но мы понимаем, что не можем себе этого позволить.

Самый острый вопрос предстоящего сезона – найти ведущего. У нас нет никакого принципа по отбору людей.  У нас нет каких-то обязательных параметров. Просто ведущий должен зацепить. Положительно, отрицательно – не важно. Своей харизмой, внешностью, речью, подачей.  Мы не гонимся за звездными лицами, потому что формат настолько интересен, что сам может сделать звездой любого ведущего. На второй сезон, например, к нам пробовались Андрей Бедняков и Ваня Дорн. При этом оба были действительно хороши.

Конечно, каждый ведущий привносит в передачу что-то свое. Андрей Бедняков принес острый юмор, Леся – просто смешная, Коля – весь такой мачо, Регина – бесстрашный человек, она может сделать практически все. Настя – очень женственная.

Многие считают, что у нас работа мечты, но в ней есть свои нюансы. Уходят от нас по разным причинам. У кого-то другие цели, кому-то просто надоело, кто-то устал.

Первый и второй сезоны я все время ездила с группой, потом на меня перешла большая часть офисной работы, и вот только сейчас выдался год, когда я могу позволить себе выезжать с командой как режиссер или редактор.

Мне кажется, что сейчас самый страшный вопрос для меня: «Какая у вас любимая страна?» И еще один: «Сколько стран вы уже сняли?» Когда твоя работа – это сплошные командировки, то отпуска у тебя, считай, нет. Разве что в новогодние праздники мы отдыхаем дней семь. Если не считать этого, то у нас постоянная работа 24 /7. Но, кажется, оно того стоит.

Найцiкавiше на сайтi

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.

«Голі-босі у вогні»: пізнавальні монологи чотирьох пожежників

АвторPlatfor.ma
25 Червня 2020

Вогонь, вода, мідні труби – через все це та навіть більше проходять українські пожежники на своєму професійному шляху. Вони постійно ризикують життям, змагаються з полум’ям, страждають від корупції та протестують для того, щоб їх та їхні потреби поважали. У проєкті «Геометрія Л» від Bihus.Info чотири пожежники з різних регіонів України анонімно, але чесно та щиро, розповіли про справжні будні вогнеборців. Ми наводимо вижимку найцікавішого.

Пожежник 1. Максим – голова профспілки рятувальників, зараз не на службі й буде поновлюватись, але максимально в темі. Запоріжжя.

Пожежник 2. Сергій – Київська область.

Пожежник 3. Олександр – Чернігів.

Пожежник 4. Іван – вийшов на пенсію рік тому за станом здоров’я, Полтавська обл.

– Розкажіть, в чому насправді полягає робота пожежного та як часто він виїжджає на виклики?

Пожежник 1. Пожежник чергує в стандартному режимі: робоча доба, потім три дні вихідних. Також у різних гарнізонах трішки відрізняється час заступання на чергування. Як часто пожежі відбуваються, залежить від району та геолокації пожежної частини. Якщо це густонаселений район міста, то там виклики можуть бути практично на кожній зміні та по декілька разів, 3-4 стабільно.

Пожежник 2. У районі, де я працюю, пожежі бувають не дуже часто. Але є «спалахливі» періоди, наприклад, навесні, коли сходить трава. Потім взимку і влітку невеличка перерва, тож у нас в середньому 80 пожеж на рік.

Пожежник 1. Чим менше людей і об’єктів, тим менше пожеж. Кожен випадок індивідуальний – навіть легкий на перший погляд інцидент несе в собі дуже багато ризиків. Наприклад, ми виїжджаємо гасити якийсь сарай: я вночі біжу проводити розвідку й падаю у відкритий люк. Чіпляюся за землю та дивом рятуюся від переломів. Підіймаюся та знову біжу в напрямку вогню, а робити це треба швидко, адже кожна хвилина на рахунку. Рухаюся в темряві, огинаю мотузку для білизни, що прямо на рівні голови – якщо з каскою щось не те, можна й отримати. Тобто ризиків купа: горить трансформатор – падає цеглина на голову, ліземо в підвал – несправні труби в будинку, задимлення, ями тощо.

– Що найгірше відбувалося на вашій практиці?

Пожежник 1. Найгірше, коли ми приїжджаємо та не можемо надати кваліфіковану допомогу внаслідок того, що немає технічного забезпечення та професійної підготовки. Уявімо, що людина затиснута в машині, а ми не можемо її нормально, швидко, ефективно дістати. Або гасимо якусь будівлю, а наша машина та водопостачання ламаються. Чи відбувається величезна пожежа, але немає нормального керівництва для її гасіння, адже професіоналів, практично, вже не навчають. І таких випадків купа, і всі вони реальні.

Наприклад, якось ми гасили пожежу в гуртожитку на 8-9 поверсі – там горіло ціле крило. Спалах почався з балкону однієї кімнати та перекинувся на весь коридор – було дуже жорстко. Коли у всьому цьому пеклі ми проходили повз однієї з кімнат, ручка від її дверей стала смикатися. Відкрили та побачили там дитину, але дим у приміщення ще не зайшов і все було добре. А могло б і не бути. Страшно все те, що пов’язано з людським життям.

Пожежник 4. Погоджуюсь із колегами, у кожного підрозділу своя специфіка. Я мав онлайн-перепалку рік тому в інтернеті з одним пожежним з Києва, де він писав: «Та що ви там в сільських районах – у вас один виїзд на місяць». Так, я згоден з тим, що у великих містах більший обсяг роботи, але ризики є всюди. Наприклад, близько року тому влітку молодий робітник місцевої пожежної охорони помер під час гасіння сухої трави. Тож, так, у кожного підрозділу своя специфіка, але життям всі ризикують в однаковій мірі: чи то міські, чи то сільські.

Ще в мене давно була така історія – горіло складське приміщення в 600 квадратів, висотою в 10 метрів, забите вщент гумовими виробами. Склалась така ситуація, що дві ланки ГДЗС (газодимозахисна служба. – Platfor.ma) зайшли в приміщення для гасіння пожежі всередині. Виключно через те, що у водомережі впав тиск, вони вийшли назовні. В момент, коли керівництво пожежі намагалось через водоканал підвищити тиск, впав дах будівлі. Це до питання про ризики. Якби все було добре і тиск у водомережі не знизився, то 7-8 пожежних залишилось би під бетонними плитами. Це лотерея.

Найгірша ж історія, яка була, досі викликає у мене табун мурах по шкірі. Ми заїхали в село, а там на одній вулиці палає близько 10 хат і сараїв. А ми – це одна машина, два бійці та водій. Ми не розуміли, за що хапатися – в такі моменти очі розбігаються і не знаєш, кого рятувати першим і хто цієї допомоги найбільше потребує. Це такий складний психологічний фактор. В результаті три погасили й закінчилася вода, бо це село. Вже сформували загін до річки, але, на щастя, підскочила місцева пожежна охорона, а потім і резервний караул.

Пожежник 1. Нам важко не тому, що ми виснажуємося (хоча це майже завжди так), а через те, що ми фізично і технічно не в змозі надати необхідну допомогу людям. В мене теж таке було, що з поля пішов вогонь і почав горіти населений пункт, всіх треба врятувати, а на це немає ресурсу.

Арт, французький декор, Вес Андерсон: поповнюємо вашу Instagram-стрічку неймовірним

АвторДар’я Бессонова
24 Червня 2020

Чим живуть українські музеї та галереї України? Відповідь на це питання знає Дар’я Бессонова, Senior Creator в Havas Digital Kyiv й, за сумісництвом, авторка Instagram-сторінки @museumsofukraine. У своєму блозі оглядачка культурної спадщини та мистецтва розказує про виставки, замки, фортеці, картинні галереї та цікаві експонати українських музеїв. За словами авторки, цей проєкт не тільки про скарби різних куточків країни, а й пошук нових ідей, яких людина креативної індустрії завжди потребує. Тож для Platfor.ma Дар’я підготувала підбірку цікавих Instagram-акаунтів, в яких саме і варто шукати натхнення.

Очевидно, що моє захоплення мистецтвом та хобі впливає на instagram-стрічку. Саме тому перше, про що я згадала, – це акаунти з живописом. Коли заходиш на сторінки Classic Art Works та Free Limes, складається враження, ніби відвідуєш картинну галерею. Ви не знайдете тут довжелезних текстів про історію картини, «що цим мазком хотів сказати автор» та інший копіпаст з Вікіпедії. Якщо хочеться не тільки подивитися, але й почитати, ненапряжно і коротко це робить ось цей хлопець –  @lets_talk_about_art. А на сторінці mehmetgeren можна знайти першокласні музейні меми.

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от Mehmet Geren (@mehmetgeren)