Это как вообще: снимать популярную передачу о путешествиях

АвторЕлена Синельникова
22 Червня 2015
Теги:
Люди особистість планета

В рамках рубрики «Это как вообще» мы выясняем, как разнообразные события и процессы выглядят изнутри. На этот раз генеральный продюсер популярной телепередачи «Орел и решка» Елена Синельникова рассказывает о том, как это – снимать шоу, где один из ведущих развлекается в чужом городе с неограниченными финансами, а второй – выживает на $100.

Недавно мне рассказали шутку: «По статистике 23% украинцев путешествуют, а остальные 77 % – путешествуют с шоу ‘Орел и решка’». Когда мы оглядываемся на десять снятых сезонов и на то нереальное количество стран, которое мы посетили, начинаешь верить, что где-то так оно и есть.

За четыре года  мы объездили половину мира. Теперь составить список городов на поездку для нас настоящая мука. Мы уже были практически во всех интересных странах. Теперь приходится выбирать страны и города из совсем непопулярных направлений, которые зачастую оказываются не очень интересными.

На съемки мы уже едем подготовленными. У нас есть сценарный план, есть продуманные драматургические линии, список предполагаемых локаций. Первым на место выезжает продюсер (где-то за 3-4 дня до приезда группы) и работает по списку локаций.  Обычно что-то отпадает, что-то находится новое.

Продюсер договаривается обо всем с локациями, решает вопросы с разрешениями на съемку. Позже приезжает съемочная группа, которой он рассказывает весь съемочный план и график.

Съемочные дни, как правило, начинаются очень рано – часов с 6 или 7 утра. Первая локация – это практически всегда стартовая подводка в аэропорту, где наши ведущие подбрасывают монетку и решают, кто же в этом городе будет шиковать, а кто – бюджетно исследовать город. Затем две команды разъезжаются в разные стороны и практически не пересекаются друг с другом. Встречаются еще один раз на финальной подводке в конце третьего съемочного дня. На следующий день вся команда перелетает в следующий город.

Дело в том, что мы вовсе не снимаем один уикенд, как показываем в передаче – иначе мы бы просто не успевали выходить в эфир. Мы снимаем пулами. Четыре передачи за один раз. Иногда пять. Вот недавно мы установили рекорд – отсняли шесть передач за раз. Пул длится 21-26 дней.

Съемки – это всегда крайне непредсказуемый процесс. То съемочную группу арестуют в Каире потому что мы снимали коптером, а значит нас обязательно нужно заподозрить в терроризме. То где-то на Кубе пилот решил сегодня не лететь – и ему все равно, какие там у нас графики.  Ну и погодные условия в каждом регионе – это вообще святое!

Багаж мы теряем не часто. Но если теряем, то это обычно очень смешные истории. Один раз, например, не долетел багаж одного из наших операторов. Приходим мы в соответствующую инстанцию, а нам говорят, что вещи по ошибке отправили другим рейсом, но вы не волнуйтесь – завтра все прилетит. Мы подписали нужные бумажки и поехали снимать. Отсняли город, приезжаем в аэропорт, где нам говорят, что багаж будет завтра. Но нам вот уже улетать через два часа. Представители аэропорта говорят, мол, пишите новый адрес – доставим туда.  Все закончилось тем, что в каждый город, где мы снимали, багаж приходил с опозданием на день и только в Борисполе вещи все же догнали оператора – спустя два часа после посадки.

От первого сбора креативной группы до выхода материала в эфир проходит около месяца. После съемок материал просматривается сценарной группой и весь сценарий пишется заново. Еще неделя уходит на монтаж, где режиссер монтажа собирает программу уже по готовому сценарному плану. Еще недели две отводится на окончательные правки и согласование материала с каналами. В итоге над одним выпуском передачи «Орел и решка» работает 14-15 человек. Это съемочная группа и пост-продакшн.

Для украинского и российского рынка программы практически не отличаются. Разве что спонсорами. Но иногда правки канала зависят от страны, в которой выйдет передача. Иногда чего-то нельзя показывать в России, иногда – в Украине. Но это совсем небольшие детали.

Иногда мы намеренно не показываем что-либо – потому что нас смотрят дети. В этих случаях, конечно, идет серьезная борьба с собой. Нам, как журналистам, хотелось бы показать, например, обряд жертвоприношения животных на Кубе. Выглядит жутко. В кадре еще жестче. Это колорит, это часть их культуры, но мы понимаем, что не можем себе этого позволить.

Самый острый вопрос предстоящего сезона – найти ведущего. У нас нет никакого принципа по отбору людей.  У нас нет каких-то обязательных параметров. Просто ведущий должен зацепить. Положительно, отрицательно – не важно. Своей харизмой, внешностью, речью, подачей.  Мы не гонимся за звездными лицами, потому что формат настолько интересен, что сам может сделать звездой любого ведущего. На второй сезон, например, к нам пробовались Андрей Бедняков и Ваня Дорн. При этом оба были действительно хороши.

Конечно, каждый ведущий привносит в передачу что-то свое. Андрей Бедняков принес острый юмор, Леся – просто смешная, Коля – весь такой мачо, Регина – бесстрашный человек, она может сделать практически все. Настя – очень женственная.

Многие считают, что у нас работа мечты, но в ней есть свои нюансы. Уходят от нас по разным причинам. У кого-то другие цели, кому-то просто надоело, кто-то устал.

Первый и второй сезоны я все время ездила с группой, потом на меня перешла большая часть офисной работы, и вот только сейчас выдался год, когда я могу позволить себе выезжать с командой как режиссер или редактор.

Мне кажется, что сейчас самый страшный вопрос для меня: «Какая у вас любимая страна?» И еще один: «Сколько стран вы уже сняли?» Когда твоя работа – это сплошные командировки, то отпуска у тебя, считай, нет. Разве что в новогодние праздники мы отдыхаем дней семь. Если не считать этого, то у нас постоянная работа 24 /7. Но, кажется, оно того стоит.

Найцiкавiше на сайтi

Інспектори змін: що думають учні опорних шкіл про нові ініціативи

У перетворенні «старої» школи на «нову» зацікавлені різні сторони: учителі, батьки, громада, але насамперед зміни спрямовані на дітей. У проекті «Шкільна re:форма» Platfor.ma разом із Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF вирішили дізнатися, як опорні школи за рік змінилися для дітей.

Ініціатори проекту «Пілот 24», спрямованого на підтримку сільських опорних шкіл, на старті програми наголошували, що саме учні стануть «інспекторами» прогресу. І ті, хто сьогодні сидять за партами, не чекають компромісних рішень, повільних законодавчих перетворень чи змін у вчительских підходах. Часто вони стають тими, хто активно долучається до змін чи навіть ініціює їх.

«Учні мають можливість керувати своїм навчанням, вони отримують різні типи мотивації», – ділиться досвідом Ельміра Пилип, учителька словацької мови в селі Тур’я-Ремета на Закарпатті. Її колега, учителька німецької мови Марія Федушка реалізувала у школі на Закарпатті проект «Ровесники, відгукніться» для онлайн-спілкування школярів з підлітками з інших країн. Вона розповідає, що учні активно долучилися до процесу перетворень, стали більш ініціативними і залученими у навчальний процес і постійно обмінюються досвідом. Учтелька вказує на важливий компонент успіху: «Учитель має бути партнером для учня».

«От краще б ви…»: навіщо допомагати котикам, коли страждають люди

На шляху до доброї справи можна зіштовхнутись з безліччю питань і суперечностей. Краще врятувати одне життя зараз чи сто потім? Чи треба допомагати тваринам, якщо страждають люди? Як обрати тих, кому підтримка потрібна найбільше? Ми вирішили спитати про внутрішню конкуренцію у доброчинності тих, хто кожен день із цим працює, – співробітників благодійних організацій.

 

Чи допомагаєте ви іншим благодійним сферам?

Я допомагаю там, де можу допомогти – фінансово, морально і фізично. Ділюся досвідом, беру участь у зборах коштів та іншої допомоги у вигляді різних необхідних речей, ліків і продуктів, в поширенні інформації, буваю волонтером інших проектів. Не афішую це, бо вважаю допомогу іншим природною потребою людини та неодмінною частиною свідомого життя.

Що ви думаєте про те, що одні сфери благодійності важливіші за інші?

Ми живемо в такому часі та в такій країні, де допомоги та співчуття вимагає практично кожен третій. Міркувати на тему, що важливіше – кинуті тварини, незаможні, переселенці, багатодітні сім’ї, люди похилого віку або діти, – безглуздо. Потрібно робити те, що хочеш, і бути корисним тим, кому хочеш. Тут немає і не може бути градації за значимістю. А будь-які розмови на цю тему – популізм і розкидання слів на вітер.

Чи були у вас випадки, коли люди говорили, що важливіше допомогти іншій організації, а не вам?

Ні, я такого не пригадую. У нас у фонді є правило: ми нормально ставимося до відмов і вибору людини щодо допомоги іншим. Без необхідності міркувати на цю тему і робити висновки. Можливо, тому я не бачу і не помічаю подібних речей у своєму житті.

Якщо у людини є обмежена сума на добру справу і вона не може допомогти всім одразу, що б ви порадили?

Допомогти комусь одному. Не обов’язково потрібно вирішувати всі проблеми життя, брати на себе весь тягар. Досить участі в міру сил та можливостей – це та ж увага, вклад часу, добрі слова. У міру можливостей – ключовий компонент. Іноді навіть найнезначніша, на перший погляд, участь здатна докорінно змінити життя людини. І ось це по-справжньому важливо.

 

Техноетика: чи потрібно у XXI столітті вміти писати від руки?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на нові запитання епохи технологій. У четвертому випуску ми вирішили з’ясувати, чи важливо у сучасному світі вміти писати від руки та як часто це роблять люди різних професій.

Каріна Шустрик, школярка

Писати в ХХІ столітті – це необхідність. За допомогою письма люди розвиваються, спілкуються, працюють, навчаються, зв’язуються з минулим. Я навчаюся, тому постійно перебуваю в колі ручок та паперів. Я змушена писати часто та багато, бо без цього не буде подальшого мого розвитку. В моєму випадку, як і у  інших школярів, процес письма відбувається безупинно.

 

Володимир Глеба, програміст

Подібні питання звучать постійно. Не так давно люди замислювалися, чи вийде вижити книгарням, кав’ярням і маленьким затишним магазинам в нерівній боротьбі з інтернетом, супермаркетами та фастфудом. І в якийсь час відповідь здавалася очевидною, але все вийшло навпаки. Те ж і з письмом від руки. Це не так зручно, не так швидко, не так сучасно. Люди втрачають навички до цього і я – не виняток.

Довгий час для мене взагалі єдиним місцем для практики письма залишалися державні органи: податкова та інші не найпрогресивніші заклади в країні. Потім деякий час періодично списував зошит всякими завданнями. Для різноманітності. А так, навіть незамінний листок з покупками не встояв перед Trello. Не так давно відкрив для себе заново блокнот з олівцем і протягом декількох місяців навіть записував собі туди потокові справи, але потім комп’ютер все одно переміг.

Навіть дивно, як навик, що виробляється роками, можна запросто розгубити. Писати від руки я можу спокійно, але почуття буденності та легкості в процесі цього заняття вже немає. Проте, вміти це робити найближчим часом необхідно, як не крути. У нас поки що не зовсім цифрове майбутнє, але навіть коли воно настане, ця навичка все одно не буде зайвою, тому що недогарок і рівна поверхня будуть в наявності навіть після ядерної війни, а ось комп’ютер і клавіатура – навряд чи. Ну і потім, як ще написати на асфальті «Зайчик, я тебе люблю!»? Клавіатурою?

 

Дім-музей: як подивитись світові колекції у себе вдома

У ці вихідні по всьому світі відзначають День музеїв. Чимало таких закладів працюють безкоштовно і радо запрошують усіх охочих. Але сьогодні, щоб відвідати деякі з них, можна навіть не виходити з дому. Необов’язково, наприклад, їхати в Париж, щоб порапити в Лувр – достатньо зробити кілька кліків мишкою. Ми не гарантуємо тих же відчуттів, що й у реальності, але віртуальна екскурсія допоможе ознайомитися, роздивитися зблизька дрібні деталі або ж спланувати реальний маршрут у майбутньому.

 

Один із найвідоміших та найпопулярніших серед туристів художніх музеїв світу. Його колекції нараховують близько півмільйона експонатів, з яких побачити можна лише 35 тис. Тут знаходяться легендарні «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі, Венера Мілоська, Ніка Самофракійська та інші шедеври світового мистецтва.

Також Лувр – один із найбільших світових музеїв. Щоб обійти його повністю (а це 58 тис. квадратних метрів) знадобиться багато часу. Тому на сайті www.louvre.fr можна потрапити у Париж і відвідати виставкові кімнати та галереї музею віртуально. До прикладу, пройти онлайн-тур експозицією стародавнього Єгипту чи ще деякими цікавими місцями Лувра.

Також музей має 1,6 млн фоловерів у Instagram. Тут можна побачити фото експонатів та самої будівлі, прочитати новини про виставки чи надихнутися французькими висловами.