– Звідки у дівчини із Закарпаття захоплення хіп-хопом?

– Просто цікаву музику слухала мама, коли я була маленька. Я пам’ятаю, як вона на своїх «жигулях» їздила і слухала все те, що було на MTV. Вона записувала на касети трендову музику і давала мені слухати. Можливо, це був не хіп-хоп, але я точно пам’ятаю, як ми слухали Prodigy і сусіди думали, що ми дияволів виганяємо.

– Яка твоя перша музична платівка, що вразила найбільше?

– Оскільки батьки полюбляють Майкла Джексона, то це був він. Мама свого часу була хореографом, і в неї дівчата танцювали саме під Джексона. І я пам’ятаю, що мені аж штирило, так класно було. Я завжди чекала цих танців.

– Чому ти вирішила співати про село? Зазвичай усі репують про місто і яскраве життя в ньому.

– Тому що я звідти. Що ж мені, блефувати і співати про те, чого насправді немає? Я вирішила розказувати про те, де я виросла, як у мене все було і з чого все починалося. Я впевнена, що моя сільська тема давно переросла у місто, в ідеали міста. Але почати потрібно було саме звідти.

– Взагалі, сучасне закарпатське село – воно яке?

– По-перше, село селу рознь. У кожного села є свій діалект. Іноді настільки, що можемо не зрозуміти одне одного. Десь більше угорців, десь більше румунів або словаків. В цілому, на Закарпатті все дуже спокійно і все дуже цікаво.

Взагалі я б хотіла, щоб у Закарпатті життя людей було більш різноманітне. Можливо, колись на це навіть вплину. Просто там мало творчості відбувається. Недостатня кількість музичних інструментів у музичних школах, немає чим зайнятися дітям у творчих аспектах. Мені навіть зі школи додому було діставатися майже три кілометри.
Я пам’ятаю, що спасав від нудьги наш клуб із хорошою музикою. Я в той час зустрічалася з хлопцем, який всім цим рулив, тому завжди слухала багато музики: електронної, хіп-хопу, R’n’B. Усе найсвіжіше потрапляло мені до рук. Хоча мене не пускали на танці – про це і співаю.

– Якщо дуже коротко – в чому унікальність русинів? Чому вони круті?

– Та всі ми круті. Я не кажу, що русини мегаунікальні. Я кажу, що у нас є крутість, чому це забувати? У нас є своя мова. І так класно іноді заговорити по-своєму. Чому ні? Я підтримую і пам’ятаю своє коріння.

– Як твої знайомі сприйняли синтез етно та хіп-хопу? Які найбільш несподівані відгуки?

– Загалом я пам’ятаю, що перший сингл я написала ввечері вдома на свій день народження. У мене був чудовий біт. І вранці я презентувала пісню батькам. Пісня була ще жорсткішою. Те, що ви чули – це вже синтез всього. Початково був «жоский» русинський діалект. І ось ми сильно посміялися зі своїми родичами. Там були мої баточки-маточки, уся рідня. Вони ж думали, що це повний стьоб, а я їм кажу: «Нє, нє, це буде моя перша пісня». Вони, звісно, не очікували, що таке можливо. Особливо русинською. І вони питають: «А як тебе зрозуміють?» Я відповіла: «Мені не потрібно, щоб мене сильно розуміли». Наприклад, коли більшість людей слухає пісні англійською, вони теж не розуміють, про що йде мова в куплетах. Вони не розуміють прямо кожне-кожне слово. І тут така ж сама ситуація.

– Взагалі, наскільки складно вписати народну естетику в хіп-хоп?

– У русинській мові є багато скорочень, які класно звучать у хіп-хопі. І так було з першим синглом. Це мені допомогло розкритися.

Зараз, до речі, багато грають на цьому, починають теж вписувати все народне в хіп-хоп, але, мені здається, це не зовсім чесно. Не потрібно усім все підлаштовувати. Це прикладом, як бачиш, що всі носять Balenciaga, і ти теж починаєш теж носити Balenciaga.

Щодо етно і хіп-хопу, то мені дуже приємно, що я в цьому новатор, так би мовити, в «істоках» усього цього. Воно в мені є початково. Народні початки, якийсь грув до хіп-хопу… І не тільки до хіп-хопу. У майбутньому мої слухачі побачать, що там не тільки це.

– Ти, до речі, носиш Balenciaga?

– No… У них є гарні речі, а є ті, які абсолютно не подобаються. І других, мабуть, більше.

– А який в тебе найулюбленіший бренд одягу?

– October’s Very Own. Це одяг від Дрейка. А взагалі, to be honest, я ношу багато й українських брендів. У мене багато є друзів, які роблять речі. І я вважаю, що український виробник навіть не програє якимось там October’s Very Own, за який ти багато башляєш. Іноді за кордоном питають: «А що це за річ?», і коли я відповідаю, що це наш бренд, відчуваю гордість.  

– Твій кліп Bitanga навів шороху. Але дехто бачить у ньому запозичення зі стилю інших відомих виконавців, наприклад, у MØ. Що скажеш на це?

– Мені взагалі не дуже подобаються порівняння, але саме це – класне. Мені подобається ця виконавиця, але скажу суперчесно: я ніяких запозичень звідти точно не брала. Звісно, можна знайти стики, якісь нотки, але ж таке можна знайти у будь-кого. Та загалом нехай порівнюють з крутими виконавицями, головне, щоб не порівнювали з тупою попсою, і я буду щаслива.

– Що, по-твоєму, тупа попса?

– По-перше, текстова попса. Іноді текстово музика буває ні про що. В принципі, я не скажу, що навіть у мене глибокі тексти. «Бітанга» більш ігрова. Другий сингл – теж.
А, по-друге, просто увімкніть радіо. Ну ось це «ти мене, я тебе», потім тропікал ритм – і ось вся пісня. Усі вони однакові. Там пусте штампування. Ми всі знаємо, хто робить таку музику тільки для того, щоб її якісно продати.

– І дуже круто продаються.

– Так, продаються, адже людям дають: «Нате, їжте неякісну шаурму». І вони її їдять, тому що там ще майонезом присипали і сказали, що це круто їсти.

– Ти шаурму не їси?

– Я їм фалафель. Так, іноді я теж люблю поїсти те, що не дуже добре для організму. Але я намагаюся все ж таки їсти корисне.  

– Яка твоя улюблена страва?

– Важно сказати… Але я дуже люблю бабусині гомбовці. Це такі творожні «ліниві вареники». А за літо я стала їсти більше сирі овочі й фрукти. Бачу в цьому сенс очищення. І коли сезон, то чому б не переходити на таку їжу? Мені подобаються продукти рослинного походження, їх міксування.

– А що в тебе відбулося з російськими фестивалями «Боско» і «Дика м’ята»? Ти все-таки не виступила на них?

– Не виступила. Усе сталося, як має статися. Туди я хотіла поїхати з українською піснею і побачити молоду аудиторію там. Я знаю, що молоді люди, які ходять на фестивалі і концерти – це ті люди, які хочуть щось пізнавати, змінювати. Вони відкриті. І я знала, що, в принципі, там будуть такі ж самі. Я їхала без фінансової підтримки. Хотіла дати слухачам українську пісню, показати, які круті українці, який у нас є стиль. Моє слово і мій мікрофон – це моя рушниця. Це ж українська на іншій території. Культурна експансія.

Мене хтось там звинувачував щодо цього бажання, але я абсолютно впевнена у своїй позиції. Просто постійно боротися й ігнорувати круті чисті речі – це теж нерозумно. І я впевнена, що тим більше я нікого не зраджую. Іноді я просто не розумію, чому люди у звичайній музиці бачать якесь зло. Але я знаю, що в мене чисті помисли. Це найголовніше.

– Ти співпрацюєш з Іваном Дорном і його колегою, гітаристом Суреном Тумасяном. Це якось пов’язано з лейблом Masterskaya? Дорн буде твоїм продюсером?  

– З Ванею ми просто дружимо. І єдине, що я в нього позичила – це його гітариста-генія. Сурен – дуже крутий музикант. Уся Masterskaya – це чудові люди. Я рада, що я маю можливість з ними товаришувати і співпрацювати. Але я не на Masterskaya. Я не підписана на лейбл. Ваня може дати певні поради, але він не є саунд-продюсером. Я чисто реально «friend».

– Не збираєшся підписуватися на Masterskaya?

– Я не була там, тому, напевно, і не буду. Я хотіла початково, а потім зрозуміла, чому б не спробувати самій.

– Чи можно очікувати твою спільну пісню з Дорном?

– Я би хотіла, але я це не зроблю до тих пір, поки не стану суперкрутою. Коли стану, тоді підійду до нього і скажу: «Ваня, послухай, у мене є неймовірний біт. Тут є вже куплет мій і приспів. А ось в цьому місці потрібно, щоб ти кинув “бріджики”. Звісно, якщо хочеш…» І сподіваюся, колись він скаже мені «так». Я взагалі Ваню дуже поважаю. Він один із улюблених артистів в Україні.

– Зараз в тебе вийшов кліп «Oinagori», що знімався у Марселі. Чи можеш ти розповісти про режисера кліпу? І як він взагалі знімався?

– Звісно. Режисерів було двоє. Один з них – мій хлопець-француз Натан Дейзі. І це було для мене дуже логічно зробити колаборацію з Францією. Якраз у Парижі я записала цю пісню, продовжуючи синтез етно з хіп-хопом, продовжуючи історію «Бітанги». А мій хлопець одного разу показав мої кліпи своїй подрузі фешн-фотографу Лу Ескобар. Лу «загорілася» ідею зробити кліп, тому у нас все вийшло.

Оскільки Марсель – південна Франція, то в кліпі можна побачити арабські мотиви. Іноді, коли знімали, на нас так дивилися з підозрою по типу: «Чому ви по вулицях у бурках стрибаєте?»

Щодо стилістики, то все робив Валєра Топал, а моя подруга Лілі Братусь зшила ці бурки-буркіні, об’єднувала, так би мовити, україно-африкано-французьку естетику.
Кліп вийшов кольоровий і дуже яскравий. І десь є моменти ризиковані, які в Україні можуть не так сприйняти.

– Як натяк на поцілунок у кінці.

– Так, так. Ми зробили натяк на це. Трошки приперчили кліп. І ми якраз хотіли яскраво, але не вульгарно це показати. Думаю, вийшло.

– Який посил цієї пісні? Вона ж теж ігрова, як і «Бітанга»?

– Саме так. Я хотіла показати свої тінейджерські переживання, коли мене не пускали кудись. Мама – вчителька, батько – поліцейський. Звісно, мене не пускали, тому що знають, що «danger is everywhere». Але насправді це класно. Це шарм. Це відрив, коли тебе пускають на танці. Я написала свою молодіжну історію до класичної «Ой, на горі два дубки».

– Ти хуліганка, як і в кліпах?

– Хах, ну, да… Особливо з хлопцями.

– Феміністка?

– Я думаю більше так, ніж ні. Цей фемінізм буде більш показаний і розказаний у майбутніх піснях. Мені цікаво розкривати історію українською жінки. Мені здається, що багато історичних моментів про долю української жінки втрачено і не згадується. А у нас жінки дуже вродливі. І це не просто байка.

Або пригадайте, скільки було військових дій на українських теренах. І скільки жінок залишалися одні. А українська жінка – вона сильна. Вона вміла доглядати сім’ю одна. У мене в мами три сестри. Вона – четверта. І в мене завжди був такий собі культ жінки. Мені б хотілося показувати у творчості внутрішньо сильну жінку.

– А шуби в житті носиш?

– Ношу, але ті, які нечесані. І в кліпах це все нечесані шуби. Мені подобається мохнатість, коли воно все габаритне.

– У тебе ж насправді великий досвід в шоу-бізнесі: раніше був «Х-Фактор», потім, кажуть, ти їздила з Іриною Білик на гастролі як бек-вокалістка, а тепер от свій власний проект. Після цього всього які в тебе враження від українського шоу-бізу?

– Я розкажу навіть більш детально. Перед «X-Фактором» і Білик я була по всьому світу. Я об’їздила Бразилію, Китай, Росію із проектом «Delicious Ladies». А воно було ні фіга не «delicious». Виглядало воно по-інакшому. Я знімала взуття і махала каблуками під кінець виступів. А причиною розриву стало те, що я все ж таки сольний артист.

В українському шоу-бізі зараз можна щось робити. З’явилося дуже багато цікавих артистів. Для мене своєрідним кличем була Onuka. Коли люди почали сприймати таку музику, я подумала: «О, мабуть, це час для мене зробити щось». Зараз український шоу-бізнес на підйомі, безперечно.

– Можеш назвати трьох улюблених сучасних українських виконавців?

– Dakha Brakha, Onuka, кого б третього… Багато кого можна назвати. Напевно, все ж таки Ваня Дорн.

– Найбільш гастролюючі українські гурти за кордоном – ДахаБраха, Dakh Daughters, Stoned Jesus. Два з трьох – це певне переосмислення етно. Як ти гадаєш, це шанс української музики – поєднувати світові тренди з нашою історією?

– Це вже так. Вже поєднуємо.

– А які три русинських слова мають із сьогоднішнього дня знати наші читачі?

– «Бізуно» – означає точно так.
«Щіковно» – означає швидко.
«Йо» – це «привіт» і «так». Зараз усі здороваються так зі мною. Напевно, це найулюбленіше слово з русинської.