fbpx

Mova Solov`yna: історії іноземців, які заговорили українською – китаєць Ґо Кай

АвторАнастасія Шкрьоба
14 Березня 2021

Наші друзі з Радіо Сковорода запустили подкаст «Чому державною?» з Софією Тетерваковською, де пропонують послухати українську з вуст іноземців і дізнатися, чому та як вони перейшли на солов’їну. Ґо Кай родом з Китаю. Він засновник ресторану «Jin», скломайстер, вчився у Львівської академії мистецтв, став в Україні кандидатом наук. Також Ґо є громадським діячем, представником «Культурно-дослідницького центру України та Китаю “LanHua”». Platfor.ma наводить найцікавіше з розмови Ґо та Софії на Радіо Сковорода.

Я приїхав до України в 2002 році. Перший рік жив у Києві, потім переїхав до Львова, де мешкаю вже 17 років.

Я вивчав декоративно-прикладне мистецтво у Львівській академії. Приїхав до України, тому що китайська навчальна система надто схожа на радянську. Львівська академія більше тяжіє до західноєвропейської традиції, чим відрізняється навіть від Київської. Для сучасних студентів або художників дуже класно спробувати тут повчитися.

До того ж у Китаї дуже висока конкуренція в освіті. Є гарні академії, але замало навчальних місць – з тисячі студентів туди приймають тільки сто. Тоді молоді люди шукають інші навчальні заклади або навіть країни. Плюс України для китайських студентів у тому, що ціна навчання виходить приблизно такою ж, якби вчився у Китаї. Тому у Львівській академії було аж близько тридцяти китайців. Однак зараз уже менше. Зате на аспірантурі зараз вчаться 10–15 китайців. Найбільше ж наших у Львові навчається в консерваторії.

Багато китайців добре знають про Україну. У нас була якась спільна історія, – наприклад, символіка трипільської культури, інь-янь, там є спільні риси з китайською. Ще один плюс – ми не сусіди, тож у нас не було ніяких конфліктів чи війни. Хоча військове співробітництво якраз є, в наших армій багато зв’язків, знаємо завод «Мотор Січ». А ще всі знають про гарних дівчат в Україні, гарних хлопців, знаємо, що у вас розумні люди, приємна країна, чудова погода і чорні землі (мається на увазі чорноземи. – Platfor.ma). Ну і футбол – люди пам’ятають Андрія Шевченка.

Із 2002 року Україна дуже змінилася. Коли я прилетів вперше, все було темним, а в Києві аеропорт був не надто сучасним. Зараз і аеропорт сучасний, і все набагато краще. Тоді навіть у Львові не було скільки сучасних будинків, не було реставрації. Зараз Львів – номер один. Дорогу та центр зробили. Скоро буде новий фонтан біля Оперного театру, то я дуже тішуся.

Я багато разів брав участь в організації Китайського Нового року у Львові. Мені здалося, що львів’янам то дуже подобається, особливо дітям, їм цікаво побачити традиційні танці, музику. Роздаємо їм маленькі іграшкові панди. Ми робимо цей фестиваль не для зараз. Ми робимо це для майбутнього, аби молоді люди відчували східну культуру. Коли людям це цікаво, то потім їм так само цікаво вчити китайську мову, поїхати подивитися на країну. Вони в Китаї показують українську культуру: вишиванки, традиційну їжу, кіно. Думаю, кіно – це найважливіше. Зараз надто багато Голлівуду, а треба українське кіно показувати по всьому світу. Або китайське. Тоді ми будемо краще розуміти одне одного

Вчити українську мову на початку було дуже складно. Я починав з російської. Коли я приїхав до Києва, то поступив на підготовчий факультет. Я тоді просто сказав, що хочу вчити мову, тож мене випадково відправили в російську групу. Однак за місяць викладач спитав, куди я хочу поступати далі. Коли почув, що я хочу до Львова, то сказав, що я в неправильній групі – і мені треба на українську філологію. На цьому курсі було лише три іноземці, двоє з них китайці. Я дуже радий, що обрав вчити українську. Мені вона здається гарнішою, ніж російська, мені приємніше її чути. Російську я ледь розумію, а відповідати нею – дуже складно

Найскладнішим у вивченні мови точно була граматика. Бо я вчився всього дев’ять місяців у Києві, а потім все вчив тільки через розмови з друзями. Тому мова в мене не надто літературна.

У мене не було слів, які здавалися б дивними. А ось тяжкі… Важко вимовити звук [р]. І коли слухаю звуки [д-т], [г-х], то плутаю їх, ось це проблема.

Мені дуже подобається вислів «Добрий день!», чимось подібне до англійського та польського, не схоже на російське «здравствуйте». А ще слова «кохання» та «кохаю». Це щось інше, не так просто, як «любов». «До побачення» – теж гарне.

У кожного студента свій характер. Чимало китайців хоч і добре знають українську мову, але закриваються у своїх кімнатах і ні з ким не спілкуються. У мене інший характер. Я люблю спілкуватися, гуляти, готувати, пригощати друзів. Люблю вигадувати програму та проводити час з близькими.

Отак зі своїм другом взяв і створив заклад. Хоча, звичайно, іноземцю у Львові важко відкривати свій бізнес. Спочатку у мене була пельменна, тепер заклад з раменом і коктейлями. Я за цей час багато вивчив про бізнес в Україні.
Назва мого закладу «Jin» перекладається як «золото» або «гроші» – і це заклад азійської кухні. Я не виділяв окремо китайську, корейську чи японську, а спробував їх об’єднати, щоб показати українцям, що їдять в Азії.

Люди у Китаї дуже люблять макарони. Ми робимо суп рамен – його придумали в Китаї, але потім японці зробили в себе дуже хорошу культуру рамену. Чимало українців бачили цю страву через кіно, через мультики – і тому хочуть спробувати. Фактично, це макарони і юшка. Але юшка особлива, її треба варити на кісточці п’ять-сім днів, дуже довго. Те, як це виглядає – не головне. Виглядає просто. Але смак дуже ніжний і глибокий.

Я скоро поїду в Китай, але обов’язково буду повертатися в Україну. Я тут прожив половину життя. Після навчання в мене з’явилося багато друзів, більше ніж у Китаї. Думаю, буду працювати на дві країни. Я можу знайти роботу в Китаї, але боюся, мені буде скучно. Та є важлива причина поїхати – я рідко бачуся з батьками. Вони вже старенькі – потрібно поважати дорослих.

Послухати Ґо можна за посиланням.

Читайте більше цікавого