«Ну, не дуже»: творчі люди про критику в креативних індустріях

АвторТетяна Капустинська
29 Березня 2018
Теги:
Люди дизайн креатівіті реклама точка зору

Критика – це болісна тема, особливо для творчих людей. Часто вона буває аж надто суб’єктивною, не піддається логіці або не підкріплюється аргументами. Та навіть коли вона виправдана, від цього не легше. Ми спитали в працівників креативних індустрій в Україні, як вони сприймають критику, працюють з клієнтом і не псують собі нерви.

Єгор Сігнієнко, графічний дизайнер, фотограф

Що допомагає вам справлятися з суб’єктивної критикою?

Я досить спокійно ставлюся до критики. Часто суб’єктивна на перший погляд критика є дуже об’єктивною. Замовник «вариться» в цьому, він розуміє своїх клієнтів, у нього є їхні психологічні портрети. Або просто замовник не любить щось, наприклад, котиків, а ми йому варіант фірмового стилю з цими тваринками намагаємося продати. Ну як йому потім з цим жити? Він буде дивитися щодня на це та ненавидіти свою роботу.

Часто я намагаюся переконувати замовника, а якщо після пари аргументів він все одно стоїть на своєму – доводиться переробляти. Але якщо я бачу, що він просто «грає зі шрифтами», то пропоную повернути частину грошей і розійтися по-хорошому. Є такий тип людей, які говорять: «Все відмінно, але …», – і роблять ще сотні правок, змінюючи роботу до невпізнаваності.

 

Що ви робите, коли ваша ідеальна робота натикається на критику без аргументів – в дусі «не дуже»?

Навіть якщо проект, який, на мою думку, зроблений відмінно, клієнту не подобається та він говорить «не дуже» – треба дізнатися, що для нього «дуже». Клієнт часто вже має в голові картинку того, як усе має виглядати, але не говорить, а потім довгими правками підлаштовує під свою модель. Як в анекдоті про паровоз, який напилком треба переробити в літак.

Тому я відразу вимагаю у клієнта варіанти, які йому подобаються. У 80% випадків він уже знає, що йому треба, але думає, що ви ж дизайнер і самі до цього прийдете. У нашому російськомовному просторі люди чомусь часто думають, що дизайнер – це просто фотошоп-ясновидець.

Розкажіть про найяскравіший випадок, коли вашу роботу критикували.

З критикою доводиться стикатися постійно, часто аргументи дуже смішні або дурні, але ж вони важливі замовнику. Один з найскладніших для мене випадків трапився кілька років тому, на зорі мого творчого шляху. Прийшли до мене два таких класичних ортодоксальних євреї: в шапках, з пейсами, чотками – все, як ми звикли бачити в пародіях. І їм треба було зробити їхній єврейський календар для якогось навчального центру. При тому просто дати завдання та піти додому вони не хотіли, а сіли зі мною та почали надиктовувати, що треба робити.

Я розставляв по колу незрозумілі для мене ланцюжки символів, а ці двоє мене лаяли за те, що я десь потягнув знак не туди або неправильно поставив, нахилив або догори ногами розмістив. І при кожному зручному випадку намагалися збити ціну через те, що витратили на мене багато часу. Я досить спокійна людина і вже точно ніколи не дозволю собі лаятися з клієнтом, тому я кілька разів виходив у дальню кімнату, де у нас було виробництво, і просто лупив стіну кулаками, потім повертався та з посмішкою на обличчі продовжував.

Для мене було абсолютно незрозуміло, що я роблю, як воно має виглядати в кінці та що це за символи я обертаю. Зараз я б відправив клієнтів додому, а сам порився б в інтернеті та зрозумів, що я повинен робити, а вже потім взявся за такий проект.

 

Мирослава Шевченко, ілюстраторка, графічна дизайнерка

Що допомагає вам справлятися з суб’єктивної критикою?

Останній рік я працюю з більш-менш постійними замовниками, тому вже знаю, чого від них можна очікувати та з якого боку підійти, але і в роботі з ними буває, що не вгадаю з першого разу, і тоді доводиться боротися.

Я люблю доводити свою точку зору і пояснювати, чому зробила саме так. Ненавиджу отримувати критику від людей некомпетентних. В цьому випадку я максимально силою знань і переконання намагаюся донести свої ідеї: чому такі кольори, чому такі елементи й таке їхнє розташування.

Також я ненавиджу вислуховувати критику по телефону – так взагалі сприймати не можу (рішення знайшлося швидко – я просто перестала брати слухавку, це допомагає). Люди завжди пишуть менше й більш конструктивно, ніж говорять. Багато дзвонити перестали, але є і дуже наполегливі, хто все ще намагається мене навіть розбудити правками з ранку.

Якщо я відразу бачу, що суб’єктивної критики не уникнути, що людина просто хоче так, як вона бачить, і не зважатиме на мою думкою взагалі, то я на початковому етапі відмовляюся працювати – це збереже час і настрій.

Насправді, у мене такі кльові замовники, я їх дуже люблю. Є, наприклад, ті, яким я навіть не кажу, що буду малювати. Просто здаю вже зовсім остаточний варіант, який вони ніколи не змінюють. В такі моменти я розумію, що не хочу займатися нічим іншим.

 

Що ви робите, коли ваша ідеальна робота натикається на критику без аргументів – в дусі «не дуже»?

В цей момент мені хочеться зробити щось таке, що буде дійсно «не дуже», щоб клієнти повернулися до попереднього варіанту і зрозуміли, що це дуже навіть «дуже». Але я, звичайно, жартую – ніколи не віддам роботу, яка мені не подобається. Не приймаю відповідь «мені не дуже», починаю підводити до того, що саме не подобається: колір, композиція, сам малюнок, стиль або взагалі все і потрібно почати спочатку?

На щастя, якщо зовсім критично все, я можу намальовану картинку використовувати в якомусь іншому завданні, якщо вона підходить, тому іноді можу все відкласти та почати з нового документа. Я дуже люблю, коли критикує той, хто розбирається – тоді я на двісті відсотків прислухаюся та питаю про те, в чому сумніваюся. В такі моменти максимально вчишся та запам’ятовуєш дрібниці роботи.

Розкажіть про найяскравіший випадок, коли вашу роботу критикували.

Перше, що прийшло в голову – це афіша для одного фестивалю, який був влітку. Мені часто кажуть: «Малюй, що хочеш, нам подобається твій стиль», і я просто роблю так, як мені хочеться – сама визначаю для себе палітру кольорів і що буде зображено на афіші. Цей випадок не став винятком.

Хлопці написали, що готові експериментувати та зробити щось таке, чого раніше у них не було. Ну я і зробила – інший стиль, а тема залишалася такою ж як і до цього. Домашнім критикам сподобалося. Але коли я скинула замовникам, то отримала відповідь, що це зовсім не схоже на те, що було у них раніше. Мене тоді мало не розірвало на шматки, я намагалася написати, що вони ж самі були готові до нового стилю, що довіряють. Було максимально прикро, я про це думала дні два і вирішувала, що робити далі. Їм не подобалося взагалі нічого з того, що було зроблено, тобто тут не переробити шматочок – тут точно починати спочатку. І я почала! Були думки взагалі відмовитися від проекту, але це занадто просто. Тому я зробила більш наближений варіант до того, що у них було раніше, розуміючи, що навіть новий колір – це вже буде занадто.

 

Олексій Максименко, креативний директор в агентстві BBDO Central Asia

Що допомагає вам справлятися з суб’єктивної критикою?

Якщо я розумію, що за цією критикою немає раціонального зерна, то я просто намагаюся не звертати на неї уваги. Неможливо подобатися всім. Вам не красиво, а мені красиво, вам не цікаво, а ось тим хлопцям буде цікаво. Плюс мені допомагає впевненість в якості ідеї чи продукту. Якщо я цю ідею реалізував або приніс продавати клієнту – значить, вона пройшла жорсткий відбір, відповідає купі критеріїв і конкретно в цей момент вирішує поставлені завдання на сто відсотків.

 

Що ви робите, коли ваша ідеальна робота натикається на критику без аргументів – в дусі «не дуже»?

Нічого не роблю. Не подобається – не дивиться, не їжте, не пробуйте. Інша справа, коли це ще нереалізована ідея і коментар приходить від клієнта. Тоді я вказую на безвихідність такого підходу та привожу доводи, аргументи, дослідження на користь ідеї.

Розкажіть про найяскравіший випадок, коли вашу роботу критикували.

Якось ми визначали роботи, які будемо подавати на фестиваль Cannes Lions, і наша PR-менеджер назвала роботу, яку я придумав, простим «екранчиком з дерев’яними ніжками». Дрібно це було, на її думку, для Канн. Роботу не подали. Трохи пізніше, BRaHM (так називалося пристрій), став найнагороджуванішим проектом агентства. Взяв, наприклад, Red Dot і Golden Drum. Може і Канни міг би взяти.

 

Ксенія Савченко, архітекторка, засновниця архітектурного бюро B4Team

Що допомагає вам справлятися з суб’єктивної критикою?

Робота – це не завжди похвала та пряники, в нашій справі критика теж присутня. Іноді дають зворотний зв’язок, який не відповідає твоїм очікуванням. Ось ти ніби й старався, робив, а кажуть, що кудись не влучив. Звичайно, це буває прикро. Пов’язано це з тим, що ми не прояснили до кінця побажання клієнта, чого він від нас очікував. Тому я завжди намагаюся копнути глибше та розібратися, де наші дороги починають розходитися та коли ми перестаємо один одного чути. Я зупиняю роботу й налагоджую комунікацію – аж до того, що починаю іноді проект заново. Критика не буває без приводу, як не буває диму без вогню.

Я ніколи не намагаюся довести, що «тут усе добре, то ви не розумієте». Вони пропускають через себе наші пропозиції, а якщо виникає «це не те» – потрібно все міняти. Допомагає впоратися спокій та відкрите серце. Якщо є критика – постраждала первинна комунікація і ми не почули клієнта так добре, щоб відразу йому видати якісний результат.

 

Що ви робите, коли ваша ідеальна робота натикається на критику без аргументів – в дусі «не дуже»?

Потрібно підключати психологічний аспект. Відповідь на кшталт «мені не подобається» – не аргумент, а ось «мені не подобається, тому що …» – інша справа. Так я можу їм допомогти в побудові тієї концепції, яку вони очікують. Звичайно, все може бути доведено до абсурду, коли клієнт не знає, чого він хоче, але правильно поставлені запитання допомагають це зрозуміти. Наприклад, зараз ми третій місяць знаходимося на розробці приватного будинку для клієнта. І ось тільки нещодавно ми прийшли до цілковитого розуміння та узгодження, почали рухатися далі. До цього ми давали людям бачення на підставі їх запиту, а отримували «це не те».

Розкажіть про найяскравіший випадок, коли вашу роботу критикували.

Нещодавно ми робили серйозний проект, а клієнт не володів технічними знаннями, щоб погоджувати з нами певну інформацію. І ось замовник каже, що у нас усе зроблено неправильно, а я в свою чергу як фахівець і архітектор розумію, що ми видаємо номінально потрібну та правильну інформацію для того, щоб проект реалізовувався. Але я не отримую узгодження від клієнта, тому що йому не вистачає своїх знань, щоб цю інформацію прийняти, та усвідомити, що це повноцінний робочий проект за його завданням. Тому в нас були розбіжності, але ми намагались працювати над цим. Разом проходили все поетапно, звіряли кожен план. Прямо як з дітьми – сидіти та розбирати, що ж означає кожне креслення та чи відповідає воно тому, що ми обіцяли на початку. Це був для мене абсолютно новий досвід, але, знову ж таки, справа в комунікації. Я бачу, що чим більше я йому пояснюю, тим більше він мені довіряє.

 

Олексій Бондаренко, журналіст, засновник музичного порталу LiRoom

Що допомагає вам справлятися з суб’єктивної критикою?

Чесно кажучи, я досить рідко стикаюся з коментарями до моїх статей в дусі «стаття – відстій, автор – мудак». Бувають зауваження щодо помилок, якихось висновків, вибору теми тощо, але це все складно назвати суб’єктивним.

З зовсім абсурдного – іноді звинувачують в «заказушності» статті. Мовляв, ось про них ви написали, тому що вам грошей дали, а про нас не написали, тому що ми не платили. Я завжди спокійно намагаюся пояснювати, що це повна маячня. Тим більше всі платні матеріали ми маркуємо. Але все одно деяким людям так думати зручніше. Ну і let it be, як то кажуть.

 

Що ви робите, коли ваша ідеальна робота натикається на критику без аргументів – в дусі «не дуже»?

У мене немає ідеальних робіт. Більшість я б і сам охарактеризував як «не дуже». Але якщо вже говорити про реакцію, якщо коментатор мені здається авторитетним, я прислухаюся і врахую наступного разу або ж виправлю помилку в існуючій статті.

Розкажіть про найяскравіший випадок, коли вашу роботу критикували.

Один з найяскравіших випадків був, коли музикант звинуватив мене в повній некомпетентності на підставі того, що я розкритикував його альбом, а зарубіжний блог навпаки оцінив його дуже високо. Він апелював до кількості записаних ним пісень і вартості інструментів, на яких писався альбом, що здалося мені дещо абсурдним. Потім прийшла його барабанщиця, виявила у мене в аудіо «Бі-2» і на підставі цього вирішила, що я в музиці нічого не розумію. Ось правда, на наступний день всі коментарі були затерті. До сих пір не розумію, який сенс було мені розводити холівар в коментарях, коли спочатку було ясно, що ми один одного не зрозуміємо.

Найцiкавiше на сайтi

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018

У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. І це тільки смартфон, а ще ж є і сповіщення на ноутбуках та інших гаджетах. Рік тому співзасновниця Platfor.ma Марія Фронощук спробувала взяти під контроль вплив технологій на своє життя, а потім випадково дізналася про рух Time Well Spent. Його ідеологи закликають міняти сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. Чого Марія і вам бажає. здесь этот текст можно прочитать на русском.)

Уявіть, що видатні вчені минулого починали б день не з роздумів про те, як влаштована гравітація й атоми, або ще з чогось важливого, а з розглядання фото в Instagram і гортання стрічки Facebook. Потім вони розбирали б пошту від повідомлень Групону і LinkedIn, а за секунду до найбільшого відкриття їх відволікало би сповіщення зі Slack. Момент геніальної еврики був би втрачений назавжди. Приблизно такими словами творці Dropbox пояснюють, як сучасні технології відчайдушно змагаються за нашу увагу і відбирають її в інших занять, винаходячи для цього все більше маніпуляцій.

Я зовсім не видатна, але минулої весни помітила, що занадто часто відволікаюся. Якісь хвилинні справи затягуються на годину, а робочий день – до півночі. Починаючи з невинного TED-ролика на YouTube, ти закінчуєш десятигодинним ретро-відео з аеробіки, а потім розумієш, що сидиш і безнадійно скролиш стрічку Facebook, геть забувши, навіщо взагалі її відкривала. На зустрічах твій телефон завжди повинен бути в полі зору – раптом хтось напише, і навіть на відпочинку, де ти ніби й так відволікаєшся від роботи, потрібно обов’язково відволіктися ще на щось, наприклад, подивитися нові фото друзів.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype, Uber – це навіть не повний список сервісів, якими я користуюся кожного дня. Всі вони шлють мені якісь сповіщення тоді, коли заплановано алгоритмом або зручно якимось людям або виданням. Але не мені. Мені це майже завжди незручно – я або працюю, або вчуся, або відпочиваю. Якщо абстрагуватися від нав’язливого бажання бути завжди на зв’язку, то можна поставити собі питання: з якого дива взагалі хтось може вважати свої справи, прохання чи нагадування настільки важливими, щоб я неодмінно мала все залишити і приділити увагу саме йому?

В якийсь момент, після чергового дня зі шквалом дзвінків і повідомлень, я просто розлютилася і видалила зі смартфона всі програми соцмереж, а також відключила абсолютно всі сповіщення. А потім склала собі короткий графік того, коли буду перевіряти кожен із сервісів. Для екстрених ситуацій залишила тільки дзвінки. На щастя, за останній час тих, хто полюбляє дзвонити, настільки часто посилали горіти в пеклі, що дзвінків стало набагато менше.

Перший місяць такий детокс давався складно, але згодом кровна прихильність до смартфону, бажання перевірити пошту або стрічку, страх, що я пропускаю щось важливе, кудись зникли. Зараз у вихідний я часто можу вийти з дому взагалі без телефону, а на зустрічах до нього навіть не торкаюся.

Це дивно, і я сама була вражена, але за весь цей час, за цілий рік, не було жодної справи, яка постраждала б через те, що я не була на зв’язку цілодобово.

З-поміж іншого, досягти такого дзену мені допоміг Трістан Харріс і його рух Time Well Spent. Його думки здалися мені настільки світлими і доречними, що я вирішила переказати найважливіше.

 

Харріса та його рух називають чи не єдиним, що є спільного у Кремнієвої долини і совісті. Харріс закінчив Стендфорд за фахом «Комп’ютерні науки», де вивчав поведінкову економіку, соціальну психологію, а також способи зміни звичок і поведінки людей в Лабораторії технологій переконання (Persuasive Technology lab).

До 2016 року Харріс працював у Google, досліджуючи, як можна проектувати технологічні продукти так, щоб етично вберегти мільйони людей від маніпуляцій. А після заснував некомерційну ініціативу Time Well Spent – рух, який прагне ввести нові стандарти етичного дизайну. Саме показник time well spent (добре проведений час) Марк Цукерберг проголосив головною дизайн-метою Fаcebook на 2018 рік – велика перемога, навіть незважаючи на те, що до мети ще далеко.

 

Dutch Design Week: как дизайн радует, спасает и сходит с ума

АвторНадія Шейкіна
27 Грудня 2017

Недавно в голландском Эйндховене прошла Dutch Design Week. На одном из главных дизайнерских событий года впервые был и украинский стенд – а также журналистка Надежда Шейкина. Для Platfor.ma она написала о том, как дизайн может быть сумасшедшим, удобным и даже одновременно бессмысленным и полезным – и почему это важно.

Лишь 17% пространства наших домов активно используется для жизни. Зачем тогда нужно все остальное? Почему бы не сделать квартиры пластичными и многофункциональными? А что если поставить кровать в библиотеке и разделить гостиную с соседями? Или так: кладем порцию еды в полый «кирпич» из двух половинок, складываем мангал и разводим огонь. Сколько «кирпичей» использовали – столько и порций еды готовим. Дизайн – это не только когда красиво, это еще и о том, как нам жить счастливо, когда ресурсов будет меньше, а людей больше.

В общем, если вы все еще думаете, что дизайн – это о диванах и красивых канделябрах, отправляйтесь на Dutch Design Week в конце октября. Неделя дизайна в Эйндховене не оставляет камня на камне от этих стереотипов. Дизайн, представленный на ней, философски осмысливает потребности человека, спасает мир от пластикового хаоса и учит детей быть изобретателями. А еще в этом году в Эйндховене впервые был представлен отдельный украинский проект.

Для голландского дизайна важен не сам факт переработки и повторного использования, а поиски форм и фактур, которые можно получить в итоге. Скажем, возьмем вторичный пластик в пупырышки, с разноцветными вкраплениями или текстильными волокнами внутри. Делаем прорезиненные носки – и это новая обувь!

Из безликих сервизов получаются изысканные люстры, а если обить синим дерматином европалету, то будет красивая уличная мебель. При этом важно то, что использование вторсырья не делает предмет дешевым или неполноценным.

В 90-е годы прошлого века в Эйндховене случился кризис – компания Philips, которая была крупнейшим предприятием города, перенесла производство в Азию. К счастью, вовремя подсуетились урбанисты, которые при поддержке местных властей перепрофилировали город и, по сути, спасли его судьбу. Сегодня на опустевших заводах и мастерских работают архитектурные бюро и дизайн-студии – им предоставили льготные условия аренды. А Эйндховенская академия дизайна, основанная в 1947 году, тем временем приобрела статус культового учебного заведения и стала инкубатором креативных мозгов.

Один из важных проектов Dutch Design Week – Graduation Show от выпускников этой самой академии. Студенческие проекты не стремятся соригинальничать во что бы то ни стало. Вместо этого они действительно погружаются в тему, продумывают мысль до конца и показывают, что из этого вышло. Интересный и слегка чуждый для нас принцип: неприменимый к жизни результат – тоже результат! Все дело в том, что из таких исследований складывается базис для будущих социальных трендов, на них тренируется эмпатия и пластичность мышления. Так что в любом случае все не зря.

Як справи: сьогодні і завтра креативних індустрій в Україні

В межах проекту Culture Matters Platfor.ma підбиває підсумки, як у нас змінилось бачення культури і що стоїть на заваді розвитку українських креативних індустрій.

Цього року в Україні добігає кінця трирічна Програма ЄС та Східного партнерства «Культура і креативність» – велика міжнародна ініціатива, яка серед іншого ставила за мету змінити звичне на пострадянському просторі розуміння культури: наприклад, показати, який влив вона має на економіку, та чому це не лише дозвілля, але й рівень толерантності в суспільстві.

Урочисті виходи в театр двічі на рік, нудні й безбожно довгі екскурсії в музеях або щось народне, де обов’язково фігурує бандура, – приблизно з таким поняттям культури українське суспільство жило до Євромайдану. Одразу після завершення революції митці, громадські активісти та культурні менеджери зібралися, щоб зрозуміти, якою має бути культура в країні, яка щойно виборола демократію.

Цей рух часом набував радикальних форм (згадати хоча б численні заклики ліквідувати Міністерство культури, які подекуди з’являються й досі) – надто коли урядова політика стала відверто популістською, а до слова «патріотизм» перестали ставитись серйозно. Однак відтоді культура поволі перестала асоціюватися лише з «надбудовою» та розвагами. Стало ясно, що це також і вагома частина економіки, і водночас те, як ми вибудовуємо суспільні зв’язки.

Останні три роки показали, що культура розвивається в новому напрямку – як в Україні, так і в усьому світі, вважає керівник програми «Культура і креативність» Тім Вільямс. Це пов’язано з розвитком технологій, економічним переходом від масштабних виробництв до малого бізнесу та затребуваністю креативних професіоналів в інформаційному суспільстві.

Тім Вільямс

«Україна пережила геополітичні події, які дозволили винайти її заново: як для самих українців, так і для світу. Наприклад, з’явився Український інститут, який промотуватиме країну за кордоном. Інструменти для цього лише з’являються, але я сподіваюся, що він транслюватиме спільні для всієї нації ідеї, які зможуть змінити ситуацію в Україні».

Адвокація культури, зокрема, серед політиків, стала одним із напрямків «Культури і креативності». Так, Кабінет міністрів України використав структуру функціонального аналізу, зробленого експертами програми, як шаблон для оцінки роботи дев’яти інших міністерств. Аналітичний огляд, підготовлений асоціатами програми, вплинув на рішення Міністерства закордонних справ створити Український інститут. Деякі українські партії включили розвиток креативних індустрії до своїх програм, а позаминулого року Міністерство культури створило департамент для їх розвитку.

Шепіт, хруст, тертя: що таке дивні повільні відео для перепочинку від світу

АвторОльга Кутишенко
10 Березня 2018

Інтенсивний потік інформації та іміджева гонка у соцмережах розсіюють нашу увагу і можуть викликати тривогу. Можливо, саме тому все більше говорять про феномен автономної сенсорної меридіональної реакції (АСМР). В Youtube мільйони переглядів набирають відео людей, які годинами на камеру шурхотять папером, повільно варять мило, їдять, шепочуть чи мнуть гумові мікрофони у вигляді вух – саме це і є АСМР, яку багато людей вважають дієвим способом розслабитись. Platfor.ma розбиралась, чому монотонні подразники стали такими популярними, і що про це думає наука.

Протягом 1983-1994 років на американському телебаченні у програмі «The Joy of Painting» художник Боб Рос вчив людей малювати картини олією. Колишній старшина ВПС США, що служив на Алясці, вирішив, що ніколи не буде більше кричати і бурхливо виражати емоції. Йому був властивий повний душевний спокій і тихий голос, укупі із своєрідною манерою коментування власних дій: на небі з’являються «маленькі щасливі хмарки», дерев на картині стає більше, бо їм потрібні друзі, а зимові кущі з’являються, бо зайцям потрібно десь грітись. Незважаючи на те, що Рос помер ще у 1995 році, канал з його відео наразі має більше мільйона підписників. І хоча головною метою Боба Роса було навчити глядачів швидко малювати картини олійними фарбами, у коментарях часто пишуть про те, що прийшли сюди заспокоїтись, відволіктись від переживань, швидше заснути або підняти самооцінку.

Із приходом Youtube з’явилась неймовірна кількість таких заспокоючих каналів. Подібні відео отримали приставку ASMR – від autonomous sensory meridian response (автономна сенсорна меридіональна реакція). Люди, які їх знімають, називаються АСМР-тистами. Так і Боб Рос ненавмисно ним став. Окрім того, існують також канали-підбірки відео, які можуть викликати ефект АСМР. Наприклад, телевізійні кулінарні або медичні програми тощо.