Информатика к размышлению: как одна молодая учительница решила все изменить

АвторТетяна Ендшпіль
24 Вересня 2015
Теги:
Люди активізм знання креатівіті особистість

Успешный проектный менеджер Таня Эндшпиль с недавних пор еще и учитель информатики в одной из киевских школ. Для Platfor.ma она написала о том, как решила променять денежные проекты на уроки с детьми, почему информатика в украинских школах заведомо обречена на архаичность и том, как ее друзья и совершенно незнакомые люди помогают детям узнать о новейших тенденциях в компьютерной сфере.

Если бы мне несколько лет назад кто-то сказал, что я пойду работать в школу учителем информатики, что предпочту зарплату 2000 грн, отказавшись от реализации фестиваля с бюджетом в полмиллиона долларов, что напишу в специализированное научно-педагогическое издание текст о создании детьми компьютерных игр как методики преподавания информатики в школах, то я бы, конечно, смеялась. Но два года назад на Майдане произошли события, которые сильно изменили многих.

В последнее время я работала над реализацией проектов разной сложности. Все они касались развлекательно-музыкальной сферы. Я заходила на проект как кризисный менеджер или как арт-директор и помогала заказчику все его фантазии воплотить с минимальными издержками и максимальной прибылью. Я никогда не думала о деньгах в том смысле, что они могут заканчиваться. Я никогда не смотрела на цены в меню ресторана или в супермаркете. Если мне не хватало на что-то, например, поездку или дорогую вещь, я просто брала дополнительный проект.

В свободное время, а его было очень мало, я вела факультативы по Photoshop в технологическом лицее для детей 11-14 лет. И с первой же секунды поняла, что подростки – это абсолютно моя аудитория. Они честные и требовательные, а для меня эти качества очень важны. Дети проверяют тебя постоянно и не прощают фальши или некомпетентности.

Это глупости, когда говорят, что учителями идут люди, которые хотят реализоваться за счет морального превосходства над детьми. Это совсем не так. Дети сразу понимают, что ты из себя представляешь. Весь пафос, работающий на взрослых, с детьми ничего не стоит. Они как правдивое зеркало – сразу покажут твои недостатки. Но если ты профессионален, искренен и любишь свое дело, то отдача будет так сильна, что все остальное уже не будет иметь никакого значения. Поверьте, нет ничего круче горящих глаз ученика, у которого все получается.

Все знают, что дела с образованием у нас очень плохи. Но вот где на самом деле все очень плохо, так это в учебном заведении, в котором педагогов учат преподавать детям информатику. Технически и концептуально это просто ад.  Вопросы экзамена по информатике вызывали и смех, и ужас одновременно.

Вы знаете, кто сейчас преподает информатику в школе? В лучшем случае учитель математики, который может сносно объяснить алгоритмы и, если повезет, базовые принципы программирования. И это в лучшем случае. Я видела и учителей музыки, и учителей труда и даже секретаря сельской школы, которым не хватает часов для зарплаты или стажа. И вот они идут переквалифицироваться. Они вообще слабо представляют, что такое компьютер и информатика, но рассказывают о них детям.

При этом учат их люди, которым тоже добросили информатику для ставки. Которые ни разу в школе не были и не представляют, как это – работать с ребенком. Как за 45 минут успокоить после переменки 32 человека, проверить домашнее задание, дать новый материал, поставить оценки и задать новое домашнее задание. С другой стороны, именно в педагогическом университете я увидела «новых» учителей, любящих свое дело, желающих меняться и совершенствоваться ради себя и учеников.

Школу, как и армию, систематически разваливали все годы независимости Украины. Просто удивительно как эта, пускай и проблемная, государственная институция до сих пор существует. Я искренне восхищаюсь учителями, теми, что не пошли торговать на базар, не уехали за границу, а остались учить и воспитывать детей.

В общем, так появился мой волонтерский проект под условным названием «школа».  Мне очень хотелось доказать, что работать в школу идут не только неудачники, которые нигде не могут себе найти место. Что на такой поступок способен и вполне реализовавшийся человек.

В Украине есть новая учебная программа по информатике, утвержденная Министерством образования. Программа, которая еще не во всех классах заработала, – к примеру, восьмые начнут по ней учиться только со следующего года. Но при этом она уже морально устарела. К примеру, операционная система, рекомендуемая министерством для работы на уроках информатики – Windows XP. Та самая, от которой уже официально отказались разработчики и не выпускают к ней обновления.

Я уже молчу о том, что на уроках информатики изучают программы, необходимые скорее сотруднику офиса, продажнику или секретарю, но не ребенку.  Я сама ненавижу предмет «информатика», когда читаю эти программы. Но система сейчас такова, что от разработки до внедрения образовательной программы проходит пять лет. А пять лет в области IT – это непозволительно. И вот обычный учитель попадает в ситуацию, когда он либо нарушает учебную программу, либо рассказывает и заставляет учить никому не нужную чушь.

Я захотела разобраться в этом вопросе. Попробовать изменить систему, повлиять на процесс обучения информатики в школе. Ведь чтобы критиковать систему нужно понимать, что с ней происходит.

Я наслушалась массу страшилок по поводу школьного коллектива и администрации.  Что если с детьми и будет все хорошо, то администрация будет издеваться и унижать, не давать работать и плести интриги. Оказалось, что это все неправда. Я попала в коллектив высокопрофессиональных учителей. Где тебя не только выслушают, поддержат и помогут, но и поделятся новой информацией или предложат разобраться в сложностях с документацией.

У меня нет богатого мужа, который меня содержал бы, и родители не помогают мне финансово, поэтому, чтобы позволить себе поработать какое-то время в школе, не думая о деньгах, я полгода трудилась, откладывая. Когда стало понятно, что моих знаний в области информатики недостаточно, я записалась на курсы Cisco, научилась собирать компьютер и чинить поломки, создавать сети и многим другим полезным вещам. Но, даже получив знания гораздо существеннее, чем у большинства учителей информатики, я понимаю, что они намного хуже, чем у узкоспециализированых профессионалов.

Я преподаю информатику и веб-дизайн, а это два самых динамически развивающихся предмета. Тут нельзя заставлять зубрить какую-то информацию – просто потому, что уже завтра она будет неактуальна. Придумываются новые формы, технологические решения и тренды, все становится проще и удобнее для пользователя. Я решила, что моими главными задачами будет: заинтриговать, научить думать и пробудить желание самостоятельно развиваться.

И если заинтриговать оказалось проще простого: мы же живем в обществе консьюмеризма, и когда учитель заходит в класс с макбуком, а этот макбук еще и обклеен яркими непонятными наклейками, в кроссовках за 7 тыс. грн на босу ногу и с чашкой Starbucks, то слушать его гораздо интереснее. А вот к моим призывам начинать самостоятельно думать ученики сначала относились с недоверием. Каждый в своем темпе приходит к пониманию моей концепции обучения, и я начинаю видеть новые и новые огоньки в глазах.

Хотя пока говорить об этом, конечно, еще рано. Но мне в первую очередь хочется, чтобы ученики перестали комплексовать из-за того, что они чего-то не знают или переживать, что у них не получится, и постепенно обретали уверенность в себе.

Я предложила своим знакомым внести свой волонтерский вклад в воспитание молодежи. Зная, какие у меня умные и талантливые друзья, я подумала, что если каждый из них сможет уделить 45 минут своего времени и расскажет школьникам про нюансы и тонкости тех или иных вопросов, то это будет замечательно.

Я написала пост в Facebook, совсем не рассчитывая на резонанс. Откликнулись не только друзья, но и друзья друзей. Стали предлагать помощь и говорить слова поддержки. Уже скоро мои знакомые начнут приходить с лекциями к ребятам. Проводить мастер-классы: рассказывать о новинках, помогать справляться с трудностями в понимании определенных программ или категорий. Мне хочется максимально осовременнить процесс обучения, поэтому мы придумали делать скайп-конференции с ведущими украинскими программистами, работающими за границей.

Появился замечательный Александр Скакунов – украинский программист, который живет в Дании, и в рамках своего образовательного проекта ru.yasno.tv снимает обучающие фильмы, где простым и понятным языком говорит о сложных вещах. Вместе с ним мы начали разрабатывать несколько видеокурсов специально для школьников. Теперь мечтаю сделать ресурс, где будет собрана самая актуальная информация по предмету, разработки, плагины и программы, инструкции и статьи. Чтобы учитель информатики из любого населенного пункта Украины смог прочесть, скачать, рассказать своим ученикам. Но для этого нужно еще много работать.

Я работаю в школе совсем недолго, и уже могу сказать, что это один из самых сложных моих проектов. Но однозначно самый правильный.

Найцiкавiше на сайтi

Принцип «20 на 80»: как мы попросили студентов и пенсионеров обменяться фильмами

АвторСаша Файна
7 Лютого 2019

После того, как братья Люмьер в конце ХІХ века создали «Прибытие поезда на вокзал Ла-Сьота», мир изменился, а с ним и кино. Оно прошло путь от элитарного развлечения до ежедневного досуга с ведром поп-корна с кока-колой, а вместо белых воздушных облаков на фоне синего неба в кадре появились Супермен и Железный человек. Предыдущее поколение выросло на советских фильмах, а современная молодежь вместе с независимостью стала смотреть другое кино. Или нет? Чтобы подтвердить или опровергнуть этот тезис, Platfor.ma предложила представителям совершенно разных возрастов посмотреть ленты по рекомендациям друг друга и поделиться впечатлениями.

В проекте приняли участие шесть человек: трое в возрасте 15-20 лет и трое – 60+. В итоге образовались пары, в которых каждый человек условно представлял свое столетие и свое кино. Задачей участников было назвать три фильма, которые бы они могли посоветовать друг другу, и один из них был обязателен к просмотру. Таким образом, 70-летний джентельмен мог смотреть «Дэдпула», а 16-летний абитуриент – «Берегись автомобиля». Куда могут завести разговоры о кино, можно прочитать ниже.

Цель этого проекта – показать трансформации, которые проходили в нашем обществе на примере кино. Как менялись вкусы, как менялись фильмы, как менялись технологии и как менялись мы.

Татьяна Александровна, пенсионерка, 62 года
В молодости – киноманка. Любила  Тарковского, Гайдая, Захарова и Феллини. Уже много лет не смотрит современное кино. Любит ходить на выставки и слушать классическую музыку.  Не признает развлекательные фильмы и людей, которые едят во время просмотра (особенно поп-корн).

Смотрит: «Отель “Гранд Будапешт”».

Геніальність під ключ: я на собі спробувала методи натхнення видатних людей. Ось результати

«Не варто чекати натхнення — за ним треба бігти з палицею», — любив говорити Джек Лондон. Інші видатні люди використовували безліч різних методів, щоб надихнутися та почати творити. Іноді ці методики були досить дивними — наприклад, блохи, запах гниття і миття посуду. Журналістка Катерина Марченко вирішила перевірити деякі з них на собі — і написала про це для Platfor.ma.

Очікування: 
Письменниця і королева французької словесності писала не тільки про права жінок на сексуальну свободу. Величезне місце в її творчості займали образи тварин. Тому не дивно, що Колетт надихали її домашні улюбленці, а саме французький бульдог Сусі і коти. Коли натхнення покидало письменницю – вона просто брала на руки Сусі і починала шукати бліх в його густій шерсті. Якщо ступор не минав — допомогали коти. Магічним чином пошук паразитів сприяв творчому підйому Колетт. Що ж, перевіримо.

Реальність: 
В моїх котів бліх немає, тому я вирішила залучити до експеримента Тішку, великого кудлатого пса, який живе в моєму дворі і користується повагою і авторитетом серед жителів будинку. А тому завжди ситий і добрий, а сьогодні ще й терплячий. У нього обладнано своє спальне місце в під’їзді, тому я знала, де його шукати.

А от пошук комах мені особливого задоволення не приніс. Але Тішці процес явно подобався, він раз у раз перевертався з одного боку на інший, мовляв, нічого там шукати, потрібно просто почухати його черевце. У самий розпал дійства сусіди, ніби змовившись, виходили з квартир по своїм справам, проходячи повз мене з німим запитанням в очах «Що це ти твориш, жінко?». Ми не так близько спілкуємося, тому перспектива стати «тією дивною сусідкою» мене не лякала. Я все чекала натхнення, методично перебираючи густу шерсть пса. Однак муза явно в цей вечір випивала з кимось в барі. І все, чого мені хотілося — скласти їй компанію.

Творчий результат: 
Білий пудель Франц виринув з підворіття, і квапливо поспішив уздовж вулиці. Раптом з’явилася зграя бродячих собак і оточила його. Нічого хорошого це не віщувало. Але і здаватися Франц не мав наміру. Він пішов в сторону потенційних кривдників, вирішивши діяти на випередження, і сказав:

— Ем .. Я можу вам чимось допомогти?

— Можеш. Я бачу, пес ти домашній, а значить освічений, — хриплим голосом відповів найголовніший зі зграї, — Допоможеш нам у філософській суперечці. Я, наприклад, згоден з думкою Канта і вважаю, що людина вільна як моральна істота, що творить культуру, але в емпіричному світі, де панує необхідність, людина не вільна.

— А я підтримую Гегеля і впевнений, що люди не вільні у виборі об’єктивних умов дійсності, але вільні у виборі засобів їх здійснення,— відповів його опонент.

— Що скажеш? — в один голос запитали вони.

«Гав-гав, — подумав Франц, — просто гав-гав …» 

Маршрути лютого: події, що зроблять місяць добрішим

Хто ви­нен, що ро­би­ти і ку­ди піти – ось го­ловні питання людс­тва. Ре­дакція Platfor.ma на­ма­гаєть­ся відповіда­ти при­най­мні на ос­таннє з них.

Добрі в’язниці, сад у хаті, чат після смерті: незвичайні ідеї, які довели свою ефективність

На кожну велику та страшну проблему знаходяться винахідливі люди, які пропонують її інноваційне рішення. Platfor.ma розбирає деякі з таких ідей і пояснює, як можна розмовляти з мертвим батьком, жити до 120 років і навіщо любити некрасиві овочі.

Чат із батьком після смерті

Як подарувати своїм батькам вічне життя та спілкуватися з ними постійно? Відповідь знайшов американець Джеймс, який створив чат-бота Dadbot – діджитал-копію свого батька. Програма вчиться з плином часу та розширює свої можливості – вона може підлаштовуватися під тон дискусії, вловлювати контекст або настрій бесіди. Розмова з Dadbot настільки природна, що складається враження, ніби тобі відповідає реальна людина. І навіть це ще не все, адже сьогодні свою системну копію може розробити кожен.

 

Дитсадок + будинок для людей похилого віку

Доведено: у будинках для людей похилого віку мешканці страждають від почуття самотності, що може призвести до розвитку деяких хвороб, наприклад, хвороби Альцгеймера та депресії. Ще у 1998 році один дослідник припустив, що присутність дітей може врятувати старих людей від цього жахливого стану. Виявилося, що ідея працює – її практикують у різних форматах по всьому світу. Так, у центрі в Оклахомі діти навчаються разом із пенсіонерами, а ось до Будинку сходження провидіння святого Вінсента у Сіетлі щотижня навідуються дошкільнята.

 

Репортаж із норвезьких в’язниць – найефективніших у світі

Platfor.ma зазирнуа до декількох в’язниць Норвегії – країни, яка має одну з найефективніших виправних систем у світі. Тут рівень рецидивів складає 19%, у той час як у більшості держав Європи – 50-70%. Умови перебування у норвезькій в’язниці максимально наближені до звичайного життя – тут грають у PlayStation, навчаються математиці та графічному дизайну, ганяють м’яча та мають все для комфортного життя. Ми поговорили із в’язнями та зробили знімки, щоб показати, як воно – коли держава дбає про злочинців.

 

Що робити зараз, щоб довше не старіти

Модні журнали, популярні блогери, екстрасенси та баба Галя з третього під’їзду – всі знають відповідь на питання «Як прожити довше?» та роздають поради. Але чи дійсно вони ефективні? Щоб не мучитися здогадками, ми попросили допомоги в озброєних науковим знанням експертів – біологині, генетика, дієтологині, тренерки та косметологині. Вони дали вичерпні інструкції для того, щоб прожити хоча б до 120 років.

 

Що таке сон і як ми можемо його контролювати

У давнину наші пращури спали двічі – серед ночі вони переривалися для того, щоб зробити якісь справи та пірнути у царство Морфея знову. Цей час між спанням вважався найкращим для ефективної роботи. Якщо ви цього не знали, то все ще попереду – ми знайшли купу інформації щодо сну, яка вас здивує. Наприклад, дізналися, як контролювати жахи та хто насправді любить спати голяка.

 

Як втамувати спрагу мільйонів

Наприкінці XX століття більше мільярда людей мали проблему доступу до чистої питної води. Наприклад, мешканці Африки витрачали на її доставку додому від 4 до 6 годин та мали постійно повертатись до джерела, адже не могли транспортувати відразу багато води. Усі рішення проблеми вимагали часу та коштів, аж поки на допомогу не прийшло дизайн-мислення. Інженери створили контейнер для води, який можна котити, штовхаючи за допомогою спеціального держака. Тепер це економить африканцям третину їхнього життя.

 

Землеробство у квартирах і на дахах

Урбанізація наступає на п’яти селам, фермам, а отже, й землеробству. Але винахідливе людство знайшло зручну альтернативу – вирощувати городину на підвіконні або на даху, що гарантує завжди свіжі овочі та зелень під боком. Міське фермерство вже набирає популярності – розповідаємо де та яким чином.

 

10 креативних способів подолати корупцію

Корупція – проблема, яку важко подолати, якщо вона вже пустила коріння. Тому боротьба з нею – це складна справа, у якої, втім, величезний потенціал для креативу. Ми пропонуємо 10 творчих варіантів того, як ви можете протидіяти корупції та водночас цікаво проводити час.

 

Як дизайн шукає нові шляхи та знаходить

Ресурси нашої планети не безмежні, тому новатори зі світу дизайна шукають способи робити нове із старого. Так з’явилися ложка з картоплі, плащ із трави, пластинка з крові, посуд із водоростей та ще багато предметів з біоматеріалів – розповідаємо про деякі з них.

 

Як некрасиві овочі та фрукти рятують світ

Краса – не головне, важливо те, що всередині. Це ми не про людей, а про овочі, які вважаються огидними, проте зовсім не відрізняються від своїх більш привабливих родичів. Навіть більше – вони особливі та унікальні, тому варті шаленої популярності та зіркового статусу, адже можуть нагодувати багато людей. Як це і чому – читайте у нашому матеріалі.