Микола Пирогов. Хірург-віртуоз

(1810-1881)

Микола Пирогов — одна з ключових постатей світової медицини за всі її часи. Якщо ознайомитися з його біографією, то здається, що Микола увесь час кудись поспішав. Він народився 1810 року в Москві, а вже у 1823, зовсім юнаком, вступив на медичний факультет місцевого університету. За п’ять років він продовжив навчання у Берліні й Дерптському університеті в естонському місті Тарту. 

Вже у 26 років Микола Пирогов був доктором наук і професором цього університету. Далі Пирогов наробив стільки всього, ніби цих Пирогових було аж декілька. Він активно проводив анатомічні дослідження на заморожених трупах, заснувавши цілу нову галузь — топографічну анатомію, і видав кілька відповідних атласів. Очолив Київський навчальний округ й реформував освіту. Вилікував національного героя Італії Джузеппе Гарібальді, за що той дякував Миколі в спогадах. Виховав незліченну кількість професіоналів і допомагав лауреату Нобелівської премії Іллі Мечнікову.

А ще докорінно переробив чимало традиційних хірургічних методів. Микола Пирогов навчав військових хірургів, та й сам працював з пораненими на кількох війнах. Колосальний практичний досвід, допитливість і уважність дозволили Миколі серйозно поліпшити ситуацію з військовою хірургією та ввести ряд дійсно проривних інновацій.

Саме він першим почав у польових умовах оперувати поранених зі знеболенням етером. Завдяки цьому вояки менше страждали і видужували швидше. Пирогов одним із перших придумав використовувати гіпс для фіксації кісток — цей метод все ще допомагає в загоєнні переломів. 

Взагалі, чимало ідей Миколи Пирогова виявилися настільки проривними, що актуальні й зараз. Скажімо, винайдений ним метод ампутації гомілки й досі називають «операцією Пирогова». Близько 20 останніх років життя лікар прожив у невеликому маєтку «Вишня» — зараз це територія Вінниці, і постійно безкоштовно лікував усіх, хто цього потребував.

Тепер на честь Миколи Пирогова названі вулиці в багатьох країнах світу, медичний університет у Вінниці, різноманітні нагороди і навіть астероїд. А головне — ім’я Пирогова назавжди стало символом гуманізму та відданості своїй справі — порятунку життя людей.

Оскар Шиндлер. Промисловець і майстерний рятівник  (1908-1974)

Оскар Шиндлер похований на єврейському цвинтарі на горі Сіон в Ізраїлі. Це може здивувати: член нацистської партії — політичної групи, яка переслідувала та знищила мільйони євреїв, — похований на священному для євреїв місці. Але надзвичайна історія життя Оскара пояснює, за що йому віддали таку пошану.

У 1930-ті роки Оскар став шпигуном нацистської Німеччини, коли втратив роботу. Він видавав німцям інформацію про оборону своєї батьківщини, Чехословаччини, а за це отримував гроші та довіру в нацистських колах. Але сам Оскар не довіряв нацистам, а особливо їхній кривавій поліції, гестапо.

Коли почалася Друга світова війна, Оскар переїхав до Польщі, у Краків. Він скористався приписом нацистів, за яким євреї не мали права мати власний бізнес. Оскар придбав єврейську фабрику з виготовлення посуду, використав зв’язки з нацистами, щоб забезпечити підприємство замовленнями від армії, та найняв дешеву робочу силу з євреїв для збільшення вигоди від фабрики. Але те, що він зробив потім, залишилося в історії як неймовірний прояв доброти. Коли нацисти почали збирати євреїв у Кракові та відправляти їх до концтаборів, Оскар забув про свої інтереси у бізнесі й почав операцію з порятунку.

Знаючи про звірства гестапо, він взяв на роботу ще більше євреїв, і запевнив нацистів, що це необхідно для задоволення воєнних потреб. За це Оскара могли заарештувати і навіть стратити, але він знав, що так дає своїм єврейським працівникам шанс вижити. Коли хід війни повернувся проти нацистів, Оскар запевнив їх, що безпечніше перенести його підприємство до Чехословаччини. Він склав список з 1200 працівників та наполіг, щоб вони переїхали на нову фабрику разом з ним.

Нацистів, які ставали на його шляху, Оскар підкупав. План був успішно виконаний, хоча опісля Оскар збіднів і збанкрутував. Коли через багато років він повернувся до Німеччини, єврейські чоловіки, жінки та діти, яких він врятував, зібралися разом, аби підтримати його грошима. Їм вдалося пережити жахи нацистського режиму лише тому, що вони потрапили у «список Шиндлера». А отже, вони завдячували Оскарові життям.

Антон Макаренко. Вихователь хуліганів (1888-1939)

У 1988 році ЮНЕСКО назвала чотирьох педагогів, які найбільше вплинули на розвиток освіти у 20 столітті. Серед них був і українець — Антон Макаренко. Він народився у місті Білопілля нинішньої Сумської області. Вже у сімнадцять років отримав право викладати у початковій школі й тоді ж почав працювати вчителем. Пізніше він з відзнакою закінчив педагогічний інститут у Полтаві й отримав можливість очолювати виховні заклади і самостійно визначати методи роботи.

Після Першої світової війни в Україні з’явилось багато безпритульних дітей і підлітків, яким часто доводилося добувати собі їжу, порушуючи закон. Методи роботи з ними були досить жорсткими, а вихователі практикували побої й інші покарання. Однак у 1920-х колонію для неповнолітніх у Полтавській області очолив Антон Макаренко. І змінив усе. Антон вважав, що повага до вихованців, демократичні засади, спільна праця і гуманізм можуть творити дива — навіть коли мова йде про малолітніх злочинців, які звикли нікому не довіряти. У його колонії діти працювали разом з вихователями, обирали собі лідерів, вчилися взаєморозумінню і життю в колективі.

За сім років роботи Антон розробив власну методику виховання дітей, яка прославилася на весь світ. «Моя робота з безпритульними дітьми аж ніяк не була спеціальною роботою з безпритульними дітьми. Я з перших днів роботи встановив, що жодних особливих методів щодо безпритульних вживати не потрібно», — писав Макаренко.

Будь-яку дитину він найперше поважав, довіряв їй та виховував у ній найкращі якості. І це спрацювало. Вихованці Антона ставали успішними в найрізноманітніших сферах: від інженерії і медицини до пілотування літаків. А кілька його учнів самі стали видатними педагогами й активно застосовували методику вчителя.

Втім, новаторські ідеї Антона подобалися не всім. Врешті його усунули від безпосередньої роботи з дітьми й не давали публікувати власні ідеї як книжки для педагогів. Тому найвідоміший його твір «Педагогічна поема» написаний як художня книга. Антон Макаренко прожив лише 51 рік, однак ці роки він витратив, щоб допомогти багатьом колишнім злочинцям і хуліганам стати успішними й, головне, щасливими людьми.

Ай Вейвей. Митець-активіст (1957)

Ай Вейвей — митець, який відкрито висловлюється проти порушень прав людини, особливо на його батьківщині, у Китаї. У мистецькому доробку Ай Вейвея є і фільми, і скульптури, і навіть цілі архітектурні проєкти. Вперше Вейвей прославився за межами Китаю, коли допоміг розробити дизайн відомого Пекінського національного стадіону, де проходили Олімпійські ігри 2008 року.

Коли світ звернув увагу на творчість Вейвея, він скористався цим, щоб публічно засудити владу Китаю після землетрусу у провінції Сичуань. Землетрус знищив дуже багато шкіл, побудованих державою з дешевих, неякісних матеріалів, а тисячі дітей загинули під уламками. Китайські політики свідомо приховували точну кількість загиблих, але Вейвей створив блог на цю тему і запросив охочих допомогти йому дізнатися правду. У 2009 році Ай Вейвей презентував свою нову мистецьку роботу. Він наніс на фасад німецького музею величезну фразу, сказану матір’ю однієї із загиблих школярок: «Нехай світ пам’ятає, що вона щасливо прожила сім років». Невдовзі після цієї мистецької акції на Ай Вейвея напали поліцейські й заарештували його. За критику китайської влади Вейвею довелося тяжко розплатитися. За злою іронією, за засудження жорстокості влади він зазнав катувань. Отримані травми призвели до небезпечного набряку мозку, але з часом Вейвей одужав, а медичні знімки свого мозку використав для нових протестних творів.

У 2010 році в лондонській галереї «Тейт Модерн» Ай Вейвей створив свою найвідомішу роботу. Він покрив підлогу галереї насипом приблизно зі 100 мільйонів порцелянових соняшникових насінин. Вейвей прагнув показати, що кожна насінина особлива й унікальна, але у купі вони мають велику силу — так само як і голоси окремих людей, які всі разом перетворюються на потужний хор. 

Виставка мала й інше значення. У цій роботі Ай Вейвей згадує насильницьку «культурну революцію», яка відбувалась у Китаї, коли йому було десять років. Це був період бідності та невизначеного майбутнього, але митець добре пам’ятає, як люди ділилися одне з одним смаколиками з соняшникового насіння, і як у ці складні часи між людьми розквітали доброта та дружба.

Бенедикт Камбербетч. Актор і активіст (1976)

Бенедикт Камбербетч — актор, який власним прикладом доводить, що бути добрим справді класно. Бенедикт відомий завдяки ролям детектива Шерлока Голмса і магічного супергероя Доктора Стренджа, а ще — завдяки людяності у реальному житті.

Бенедикт народився у родині актора Тімоті Карлтона й акторки Ванди Вентем в одному з найбагатших районів Лондона — Кенсінгтон і Челсі. Дитинство Бенедикта пройшло у престижних приватних школах, де він навчався з дітьми із так само забезпечених родин. Бенедиктові дуже пощастило, але він усвідомлює це і щиро допомагає тим, кому пощастило значно менше.

Бенедикт, зокрема, бере участь в акціях підтримки жертв гуманітарних катастроф, бореться за права жінок і допомагає благодійним організаціям для хворих на рак. Часом його надихають на активізм персонажі, яких він втілює на екрані. Наприклад, Бенедикт Камбербетч зіграв у кіно відомого професора Стівена Гокінга, що провів багато років у інвалідному візку через рідкісне захворювання — бічний аміотрофічний склероз (БАС). Після роботи над цією роллю Бенедикт став членом Асоціації БАС. Так само після зйомок фільму про героя Другої світової війни Алана Тюрінга, якого переслідували за гомосексуальну орієнтацію у 1950-ті роки, Бенедикт виступив на захист прав спільноти ЛГБТ+. Іноді Бенедикт Камбербетч навіть починав нову благодійну кампанію просто на театральній сцені. Коли у Сирії спалахнула громадянська війна і багато її жителів змушені були покинути свої домівки й тікати до Європи небезпечним морським шляхом, Бенедикт захотів їм допомогти. Тоді він багато грав у театрі й щовечора з’являвся на сцені перед сотнями людей. Тож коли сталася ця гуманітарна криза, Бенедикт після кожної вистави закликав глядачів пожертвувати кошти для біженців. Так він зібрав понад 150 тисяч фунтів. Через свою пристрасть до акторської роботи Бенедикт також вирішив підтримувати дітей із погано забезпечених родин, які мріють стати митцями чи виступати на сцені.

Коли Бенедикта питають про його благодійну діяльність, він відповідає несподівано скромно: «Я роблю небагато, коли маю вільний час, але ставлюся до цього дуже серйозно». Та попри його слова, це «небагато» дуже впливає на світ.