Джеральдин Чаплин: «В киноиндустрии не хватает продюсеров с яйцами»

31 Липня 2018
Теги:
Люди кіно особистість

Героем третьего материала проекта Киношкола, который Platfor.ma запустила совместно с Одесским международным кинофестивалем, стала дочь лучшего комика в истории кино – актриса Джеральдин Чаплин. Platfor.ma записала самые интересные мысли выступления наследницы великой фамилии о кролике за травинкой, лучших ролях и том, каким был ее отец. 

Моя работа заключается в том, чтобы быть идеальным материалом, глиной, из которой режиссер может вылепить продукт его воображения. Я стараюсь находить правильный баланс между тем, чтобы быть настоящей и чтобы передавать зрителю эмоцию. Я участвую в совершенно разных проектах, будь то высокобюджетная картина или маргинальный фильм, снятый на камеру телефона. Так складывается само по себе и мне нравится играть на разных языках и континентах.

Самый восхитительный урок актерского мастерства мне преподал не отец, а Ральф Ричардсон. Он рассказал мне историю про кролика, который был так убежден, что сможет спрятаться от лисы за тонкой травинкой, что и сама лиса в это поверила – и не заметила его.

Я начинала карьеру как танцовщица. Училась в Королевской балетной школе, после чего стала выступать на театральной сцене Парижа и должна была стать солисткой, но все сложилось иначе. Я не бросила танцы, танцы бросили меня. В голове у меня все получалось, но тело не успевало за мозгом. Это была моя первая любовь и она так глубоко меня ранила, что я годами не могла смотреть балет. И тогда Альмодовар, режиссер, с которым мечтают работать все, предложил мне роль танцовщицы.

 

О фильмах

Исследование моих актерских способностей происходило в период диктаторского режима Франсиско Франко. Цензура была жесткой, а фильмы слишком символичными. Раскрыть роль было крайне сложно, но это был вызов.

Сложнее всего – играть реальных личностей, приходится полностью имитировать, чтобы поймать правильный образ, нет никакой свободы действий.

Из 135 фильмов, в которых я снялась, я не могу выбрать лучший. Любимый персонаж в моем исполнении – это, наверное, пожилая дама в инвалидном кресле, с золотым зубом и жестким характером из картины «Вспоминая моих печальных шлюх» по сценарию Габриэля Гарсия Маркеса. И еще образ престарелой кинозвезды из одной южноамериканской ленты. У меня было много хороших ролей и много плохих, но мой опыт работы – просто исключительный, без негатива.

 

О работе над ролью

Все зависит от роли. От персонажей, которых мне приходится воплощать. Если это реальная личность, я изучаю всю доступную мне информацию о ней. Знаю, что многие работают по-другому: вошли в кадр, отыграли — и забыли обо всем. Я так не умею — всегда живу с героем, думаю о нем. Чем бы я ни занималась, подспудно я думаю только о роли, которую мне предстоит сыграть. Хожу с плеером, пока не выучу текст досконально, даже закрываю все зеркала в доме, чтобы полностью погрузиться. Мне всегда тяжело давалось играть близких мне персонажей, я предпочитаю перевоплощаться в полную противоположность. Сложнее всего – играть реальных личностей, приходится полностью имитировать, чтобы поймать правильный образ, нет никакой свободы действий.

В одном фильме мне пришлось просто притвориться, что в эротических сценах для меня нет ничего особенного. С блоками приходится бороться, потому что это моя работа. Но уже позднее я отказывалась от сексуальных сцен. Моя дочь Уна Чаплин снимается в одном серьезном телесериале «Игра Престолов», где нет ничего, кроме секса и насилия. У них 300 млн просмотров каждую неделю. Само собой, присутствует смущение, но она прекрасно справляется. Я считаю, что когда ты молода и красива, можно пробовать все.

О режиссерах

Разные режиссеры видят тебя по-разному. Я пыталась избегать одинаковых ролей, но в итоге у каждого играла один и тот же типаж. У одного это была сумасшедшая дура, у другого – таинственная, готическая личность. Я родилась с чувством уважения к режиссеру, мне тяжело, когда между нами возникают разногласия. Думаю, что лучше всего – подчиниться и, возможно, тогда он сам увидит, что это не совсем правильно, что сцена должна быть совершенно другой.

Сама же я не планирую пробовать себя в этом качестве. Я люблю свою работу и чувствую, что нахожусь на своем месте. Мне кажется, что в моей карьере эволюция ощущается больше и весомее. Моя профессия расширяет кругозор из-за многих факторов, в том числе и психологического.

 

О современной киноиндустрии

Как зритель я терпеть не могу фильмы, которые обращаются к самым низменным частям человеческой природы. Сейчас снимают много фильмов, главная цель которых – усадить как можно больше задниц на сидения кинотеатра в следующий уикенд.

Мой отец был искренним, преданным своим принципам и очень дисциплинированным человеком. Он работал дни напролет, с раннего утра до позднего вечера, не дожидаясь музы.

Я думаю, что в современной киноиндустрии не хватает продюсеров с яйцами, жестких, которые гнут свою линию. Существует много талантливых режиссеров и актеров, которые хотят реализоваться, но нет профессионалов, которые могут им в этом помочь. Кроме того, нет и дистрибьюторов, у которых в приоритете художественность, а не кассовые сборы. Меня расстраивает эта ситуация, поэтому я смотрю кино только на кинофестивалях.

 

Об отце

«Выворачивайся наизнанку. Забудь про талант и вкалывай» – так звучала его философия актерского мастерства.

Мой отец был искренним, преданным своим принципам и очень дисциплинированным человеком. Он работал дни напролет, с раннего утра до позднего вечера, не дожидаясь музы. Если у него что-то не выходило, его внутренний перфекционист не успокаивался до тех пор, пока не добивался нужного результата. Он не верил в талант, ему казалось, что всего можно достичь упорством. А я считаю, что без таланта ты просто бьешься головой в запертую дверь. Он никогда не давал советов, а показывал все на своем примере – это намного важнее.

Роберт Дауни-младший потрясающе сыграл его в фильме «Чаплин». Картина охватывает всю жизнь отца, начиная с нищего детства в Лондоне. Это просто невероятно! Не представляю, как ему это удалось, ведь даже я не знала отца так хорошо в тот период его жизни.

Я счастлива быть дочерью Чаплина. Тень отца не мешает, а согревает меня. Возможно, некоторые роли мне доставались только благодаря фамилии, но я никогда не стеснялась своего происхождения и не считаю зазорным пользоваться тем, что тебе дано. Я счастливый ребенок знаменитости. Чарли Чаплин – мой герой.

 

Найцiкавiше на сайтi

Слухати видовище: Алла Загайкевич пояснює видатні саундтреки світового кіно

24 Січня 2018

Алла Загайкевич – українська композиторка, що поєднує роботу в жанрах симфонічної, камерної опери та сучасному медіа-мистецтві. Крім того, вона є авторкою музики до багатьох українських фільмів, серед яких «Мамай», «Поводир», «Жива ватра», – і до того ж володаркою «Золотої Дзиґи» від Української кіноакадемії в номінації «Найкращий композитор» за останній. Для Platfor.ma вона аналізує музику в кінематографі, що вразила та вплинула на неї найбільше.

На музику в кіно, чесно кажучи, ніколи не звертала особливої уваги. Хоча кіно любила змалку – в центрі Рівного був великий кінотеатр «Жовтень» (а ще – «ім. Шевченка», «Аврора”, «Партизан») тому ми з сестрою майже кожної неділі сиділи перед великим екраном.

Саме вона мене витягла влітку перед вступним іспитом у музучилище подивитися «Сталкер» Тарковського. Напевно, це й був той перший фільм, де я відчула, як може працювати музика, особливо – електронна музика. Пізніше зрозуміла, що роботи Едуарда Артем’єва в кіно – зразок справжньої професійної відданості: вони завжди оригінальні, в них немає й натяку на «жанрову референтність», яку часто помічаємо в сучасному «продюсерському» кіно.

Яскравий приклад – сцена переїзду на дрезині в Зону. Саме музичні засоби забезпечують нам відчуття переходу в іншу реальність.

З інших чудових робіт Артем’єва у фільмах Тарковського – океан у фільмі «Соляріс».

«Якщо злитись на гаджети, то будеш злим завжди»: розмова з творцем першого мобільного

АвторКатя Тейлор
13 Червня 2018

Американському фізику та інженеру Мартіну Куперу 89 років. У 1973 році він здійснив перший в історії дзвінок з мобільного телефона Motorola, який сам і сконструював – причому подзвонив не аби кому, а конкурентам з Bell Laboratories. Platfor.ma поговорила з винахідником мобільного Мартіном Купером про те, що він думає про тотальну перемогу телефонів по всій планеті і чому в його сім’ї мало згадували про українське коріння.

– У вашій родині якось згадували українське минуле? Залишилося взагалі хоч що-небудь з тих часів?

– Те, що пережила моя родина, особливо те, що зазнала родина моєї мами, – все це було не дуже приємно. Батько жив у Сквирі, гадаю, це містечко донині існує, біля Києва. А мама жила в селі Павлиш (селище міського типу Онуфріївського району Кіровоградської області. – Platfor.ma). Вони поїхали з України під час революції 1917-го року. Мені трохи соромно нічого не знати про ті місця, але вони, гадаю, все ж вплинули на мене.

В ті часи там було багато армій. І були козаки. Саме ці люди нападали на Павлиш і тероризували його мешканців. Тому зрештою мій дідусь вирішив, що терпіти далі вже нікуди. Він зібрав усі гроші, купив на них коней й кілька возів, до нього приєдналися інші люди з села, й вони разом подалися в західну Європу. Зрештою продали це все й пересіли на потяг до Брюсселя, а звідти вже дісталися Канади. Ось як моя мати з родиною опинилася тут.

А батько емігрував окремо. Він приплив на кораблі з Гамбургу. Вони з мамою до того не були знайомі, зустрілися в Вінніпегу. Оскільки їм було важко згадувати те, що вони пережили, вони рідко розмовляли про те зі мною. Мати одного разу розповіла, як врятувалася: вона йшла по вулиці, як раптом в село, розмахуючи шаблями, увірвалися козаки. Щоб сховатися, вона просто пірнула у якусь калюжу на узбіччі. Мати ніколи не розмовляла зі мною ні українською, ні російською, і не любила згадувати про ті події.

– Є чудова історія про те, що перший в історії дзвінок з мобільного ви зробили інженерам з конкуруючої компанії. А ви пам’ятаєте, як прокинулися і заснули в той день? Він був дійсно особливим?

– Так, добре пам’ятаю, то був один з найцікавіших днів мого життя, оскільки ми дещо таки запланували. Спочатку ми збиралися виступити по телебаченню в головній програмі країни – «Доброго ранку, Америко».  Отже, я прокинувся натхненний, аж раптом мені подзвонили й сказали, що виступ по телебаченню скасовано, бо сталося щось нібито важливіше, ніж винайдення мобільного телефону. Спочатку наші піарники дуже засмутилися, але потім влаштували зустріч з іншим журналістом. Домовилися про інтерв’ю на нью-йоркському радіо.

Коли я дзвонив конкурентам у присутності репортера, я відчував себе трохи актором. Ми зустрілися з журналістом на вулиці біля готелю Хілтон в Нью-Йорку. Така ідея продемонструвати мобільний телефон мені дуже подобалася. Бо справді, трохи по-дурному було б сісти десь в кімнаті й показувати можливості мобільних. В тому й річ, що мобільний, тобто, вільний бути де завгодно. Мобільність, так? Тому мені дуже сподобався такий спосіб демонстрації.

Ми прагнули зупинити AT&T в їхніх планах створити нову систему, яку вони збиралися застосувати для телефонів в автомобілях. Уявіть: ми сто років сиділи, наче у пастці, у своїх домівках, в офісах, залежні від телефонних дротів, підключених до стін. А тепер вони захотіли загнати  нас ще в одну пастку – в наші автомобілі. Ми були страшенно проти такої ідеї.  Але вони були однією з найбільших компаній у світі, а ми – всього лише дуже маленькою чиказькою фірмою. Отже, якось ми мали переконати уряд, що AT&T  помиляються, а ми маємо рацію, і майбутнє за технологіями персональної комунікації через пристрій, який згодом почав називався мобільним телефоном.

Але історія про мобільний не починається з самого мобільного. Все почалося з того, що ми зрозуміли важливість персональної комунікації. А допомогли нам це зрозуміти наші споживачі.

Один із керівників чиказької поліції розповідав: вони мали серйозні проблеми через те, що патрульні могли зв’язуватися з центральною службою тільки в салоні авто. Але ж коли поліцейський сідав у машину, він покидав людей. Було дуже важливо знайти спосіб, що дав би можливість патрульному зв’язуватися з центром і залишатися з іншими. Врешті офіцери чиказької поліції стали першими, хто використав наші телефони. Тоді ми точно збагнули, що майбутнє – за персональною комунікацією. Не за телефонами в авто.

– Чому в масштабне комерційне використання перший мобільний вдалося відправити лише через десять років?

– Наш найперший телефон ми змайстрували вручну, в ньому було багато складових.  Коли я стояв і розмовляв з репортером, то весь час думав: «Хоч би все працювало!» Прилад, що я тримав у руках, годі було відтворити – він був унікальний. Тому ми витратили роки на те, щоб створити технологію, яку можна практично відтворювати. Отже, це було перше наше завдання.  Друга проблема – хто буде забезпечувати обслуговування? Наш уряд мав знайти операторів, а зробити це було дуже важко. В ті часи ніхто навіть не уявляв, що в майбутньому це буде потрібно.

Це тільки зараз очевидно, що мобільні дійсно потрібні людям. Але ви не можете уявити, як було колись. Одного разу я розмовляв із товаришем з Великобританії. «Може вам, американцям, – казав він, – щось таке й стане в нагоді, але ми, брити, дуже консервативні, переносний телефон знадобиться від сили десятьом тисячам лондонців». Бачите, мав змінитися весь спосіб мислення. А сьогодні тільки в самому Лондоні працює, мабуть, десять мільйонів телефонів. Словом, тоді не всі могли збагнути важливість мобільних телефонів.

– Яким ви бачите майбутнє дистанційного людського спілкування? Можливо, майбутнє за науковою телепатією?

– Дещо передує винайденню телепатії. Передусім, я думаю, ми ще перебуваємо на самому початку відкриття того, що мобільні телефони можуть робити. Зараз найбільша проблема в тому, як ми взаємодіємо з комп’ютерами та телефонами. Тобто незручність в тому, що ми набираємо текст, ­– а я, наприклад, жахливо друкую, – або промовляємо вголос. Це дуже неефективно. Тому перед тим, як перейти до так званої телепатії, гадаю, ми повинні зрозуміти, як безпосередньо зв’язати мозок із комп’ютером і телефоном. Тоді ми зможемо набагато ефективніше взаємодіяти з приладами.

Щодо самого телефону: ми вже вклали в нього все, що можна, щоб зробити з нього універсальний пристрій, і гадаю, дещо перегнули палку. Бо універсальний пристрій, що вміщує все для всіх, зрештою стає не дуже корисним. Він виявляється усередненим, компромісним. Думаю, налаштування під потреби конкретного споживача – ось майбутнє мобільних. Ваш гаджет повинен мати функції, що потрібні, скажімо, для вашого тіла, – і саме такі функції слід оптимізувати.

До того ж найкращий спосіб розмовляти по мобільному – це помістити портативний пристрій, наприклад, у вухо чи на вухо, або, можливо, імплантувати під шкіру. Ось  так виглядає найзручніший мобільний телефон.

– А як ще ви бачите майбутнє мобільного телефону?

– Нам потрібні пристрої десь такі як Google Glass, але більш досконалі, такі, що поміщаються на поверхні очей. Так ми отримуємо найбільший екран, який коли-небудь хотіли, так ми можемо своїми очима бачити реальність, що надходить через телефонне підключення. Ось це наше майбутнє.

Між іншим, згодом з’являться революційні функції мобільного телефону. Йдеться про завчасне діагностування хвороб, людина зможе дуже рано дізнаватися про проблеми зі здоров’ям, ще коли це не становить загрози. Уявіть: ми постійно аналізуємо стан здоров’я, не раз на рік у лікаря, а постійно і щосекунди. В цьому разі ми виявляємо мікроби, хвороби, загрозливі клітини, і вбиваємо їх ще до того, як вони завдадуть нам шкоди.

Отже, в майбутньому мобiльний телефон має потенціал також знешкоджувати хвороби. Колись навіть і рак. Людина матиме на тілі пристрій, що здатен повідомляти про появу ракових клітин. Як результат, кожен зможе видалити ці клітини ще до того, як вони почнуть загрожувати здоров’ю. Хоч мине, мабуть, ще кілька поколінь, але це станеться.  

Креативна освіта: 17 шкіл для тих, хто хоче отримати творчу спеціальність

Якщо ви серйозно налаштовані на роботу в креативних індустріях, перший крок допоможуть зробити школи, в яких діляться не тільки теорією, а й практикою. Platfor.ma зібрала ключову інформацію про місця, де можна отримати творчу професію.

 

Школа дизайну та розробки Projector

Приклади курсів: Арт-дирекшн, Основи веб-дизайну, Urban design, UX architecture, Айдентика, Digital & product marketing, Front-end, Data science, Ігрова 2D-анімація

Вартість навчання: 3 500-12 000 грн на місяць

Тривалість: від 1 місяця до 1 року

Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua

Projector спеціалізується на дизайні, ІТ-розробці, проджект-менеджменті та маркетингу. Крім основної київської локації на Воздвиженці, існують філіали школи в Одесі та Львові, а ком’юніті об’єднують не тільки заняття, а й коворкінг та постійні відкриті події.

Тут вважають, що вчитися потрібно «руками» та на фідбеках досвідчених кураторів. Серед викладачів – дизайнер і засновник школи Олександр Трегуб, ілюстраторка Варвара Перекрест, експерт з UX-дизайну Олександр Іванов, дизайнер київської Студії Артемія Лебедєва Антон Жуков, спеціалістка з комунікацій Надія Перевізник і багато інших успішних професіоналів-практиків.

Домашнє завдання: 7 навчальних онлайн-платформ для креативних людей

Де спеціалістам креативного сектору знайти прикладні курси, на які ресурси звернути увагу представникам творчих спеціальностей та яку альтернативну освіту пропонує мережа? Platfor.ma відшукала для творчих особистостей рекомендації з дистанційного навчання онлайн.

Більше 15 мільйонів користувачів та сотні курсів – Coursera впевнено тримає лідерство в сфері масових відкритих онлайн-курсів (Massive open online courses, MOOC). Для проходження більшості занять знадобиться знання англійської, але деякі курси супроводжуються українськими субтитрами. Середня тривалість курсу – від місяця до півтора, а протягом кожного тижня потрібно буде переглядати близько двох годин відео. Доступ до матеріалів безкоштовний, але вам можуть запропонувати придбати сертифікат про закінчення навчання або навчальні матеріали. Звісно, це не обов’язково. Радимо підписуватися не на окремі заняття, а на так звані спеціалізації – повноцінні семестри з кількох курсів, що включають відеолекції, текстові конспекти та домашні завдання.

Щоб знайти курси з творчих дисциплін, обирайте в списку розділ «Гуманітарні науки та мистецтво». Одна з найпопулярніших програм за всі 6 років існування платформи – «Креативність, інновації та зміни». Вона підійде усім представникам креативного сектору, які хочуть підвищити свій потенціал. Художникам та дизайнерам рекомендуємо «Графічний дизайн», музикантам – «Як писати та продюсувати власну музику», письменникам, журналістам та копірайтерам – від 4 до 6 місяців занять з літературної творчості або журналістики. Для фотографів-початківців розроблено масштабний базовий курс.