Приблизно 50 років тому Віктор Папанек написав книгу «Дизайн для реального світу». І перше речення книги було – «Немає професії шкідливішої за дизайн». Чому? Тому що дизайнери роблять речі, якими користуються у всьому світі. Наприклад, ми руйнуємо навколишнє середовище, щоб видобути рідкісні матеріали для виробництва смартфону. А потім викидаємо його через два роки і купуємо новий.

Я вирішив, що не збираюся більше займатися або писати про дизайн споживчих товарів із двох причин: по-перше, я сказав усе, що я маю сказати, по-друге, я не хочу продовжувати руйнувати навколишнє середовище. Тому я збираюся поглянути на такі важливі питання, як голод, освіта, здоров’я.

Про принципи людиноорієнтованого дизайну

Людиноорієнтований дизайн має чотири основоположні принципи. І те, що мені в них подобається, – вони підходять майже до всього.

1. Зосереджуйтесь на людях. Це може бути очевидним для дизайнерів, але не для інженерів та інших професіоналів.

2. Запитуйте «чому?» і шукайте головну причину проблеми. Коли вам кажуть вирішити проблему, питайте: чому це проблема? Коли вам відповідають, питайте: чому те, що ви сказали, є відповіддю? Дуже легко вирішити неправильну проблему, дуже легко лікувати симптоми, а не причину.

3. Все взаємопов’язане – думайте про всю систему. Ви можете оптимізувати маленький компонент, який є проблемним, але зробити гірше для цілої системи.

4. Змиріться з тим, що ви будете помилятися. Життя занадто складне і умови будуть змінюватись, тож завжди припускайте, що ви будете й далі спостерігати і змінювати. І перш ніж випустити продукт або послугу ви повинні протестувати їх, щоб вони працювали якнайкраще. Але навіть після випуску ви будете їх змінювати. Завжди є речі, які будуть неправильними.

Про важливість «чому» і системні проблеми

В лабораторії дизайну Каліфорнійського університету в Сан-Дієго ми кажемо: навколо багато хороших шкіл дизайну, тому нам не потрібна нова – ми хочемо працювати над проблемами, де дизайн використовується як спосіб мислення, щоб атакувати важливі проблеми.

Федеральна комісія зі зв’язку США, яка відповідає за інтернет і всі наші системи зв’язку, найняла дуже хороших і розумних лікарів. Вони подивилися на підключення до мережі по всій країні та знайшли кілька областей, де мало швидкого інтернету. І однією з них є регіон Аппалачі – східне узбережжя, гори. Люди живуть там ізольовано, у невеликих громадах, по 10 сімей разом, їм важко далеко їздити через погані дороги, а хороша медична допомога знаходиться на відстані 200 кілометрів. Взимку вони вони кілька місяців можуть не виходити з будинків.

Вони мають не тільки поганий інтернет, але й найвищі показники раку легенів, серцевих захворювань і діабету в країні. І Федеральна комісія каже дати їм високошвидкісний зв’язок. Так, вони б отримали телемедицину, дистанційну медицину, ми могли б дати їм датчики, щоб спостерігати за їхнім станом і визначати, коли потрібна термінова допомога. Але це лікування симптомів.

Тому ми відправили до них антрополога, він провів три-чотири місяці з громадою і ми виявили проблему. Чому вони мають ці захворювання? Бо в них надлишкова вага і вони багато палять і п’ють. Але чому вони мають надлишкову вагу? Бо в них немає роботи і вони нічого не роблять. Добре, тоді чому в них немає роботи? Тому що основною роботою тут був видобуток вугілля, а ми зупинили шахти.

Іншими словами, якщо ви хочете запобігти раку, ви повинні знайти людям роботу. Що цікаво, це не те, над чим зазвичай працює Національний інституту раку, але саме так ми повинні вирішувати ці проблеми. Ми називаємо їх складними соціально-технічними проблемами. Люди витрачають мільярди доларів і десятки років, але вони можуть так і не вирішитися.

Про тиранію експертів

Одна з моїх улюблених книг називається «Тиранія експертів». У ній Вільям Істерлі говорить, що проблема з експертними знаннями полягає в тому, що ви хочете застосувати їх до найрізноманітніших ситуацій. І це дуже загально й абстрактно. Експерти приходять, аналізують проблему, роблять хорошу роботу, а потім призначають рішення. Але це рішення не працює для місцевої громади, бо експерти не знають локальних умов. Щоб вивчити їх, потрібно багато часу.

Це дизайн «згори вниз», коли хтось приходить і говорить: чую ваші проблеми – ось ваше рішення. Ви б хотіли, щоб приїхав хтось здалеку і сказав, що ви повинні робити? Це не дуже добре приймається.

А тепер давайте подивимось на дизайн «знизу вгору». Ми знаходимо розумних, творчих людей, які працюють зі складними проблемами, і кажемо: о, у вас є відповіді, давайте подивимося, чи можемо ми їх опублікувати, щоб інші могли використати це. І ці люди не повинні розсилати антропологів, щоб зрозуміти місцеві проблеми, бо вони і так живуть там, вони вже знають умови. Але проблема в тому, що вони, як правило, по-перше, лікують симптоми, а не основну проблему, а по-друге, не вважають її системною. Вони не можуть в неї повірити або знаходяться занадто близько, щоб її розгледіти, або система вимагає забагато часу і енергії, а вони просто не мають цих ресурсів.

Тож, можливо, ми повинні об’єднати ці два підходи – «згори вниз» і «знизу вгору».

Про великі переваги маленьких проектів

Великі проблеми вимагають багато грошей і часу, а це дуже ускладнює отримання дозволів на проект. Плюс ми будемо впливати на велику кількість людей, і незважаючи на те, що ми можемо допомогти багатьом, ми, ймовірно, завдамо шкоди багатьом. І ці люди поскаржаться належним чином, і тоді це стає політичною боротьбою. І навіть якщо ви отримаєте дозвіл, вам доведеться піти на компроміс із тим, що ви збираєтесь зробити. Крім того, великий проект може зайняти десятиліття. Протягом цього часу ситуація та умови зміняться, але вам буде вже дуже складно внести корективи. Але для цього є рішення – воно зветься опортуністичним і поступовим.

Ми аналізуємо систему, ми знаємо, куди хочемо рухатись. А потім ми чекаємо можливості зробити невеликий проект у цьому напрямку. Якщо це маленький проект, то, по-перше, отримати дозвіл нескладно, по-друге, ви можете досягти чогось відносно швидко, по-третє, вам не чинять великого опору і це недорого. І якщо проект спрацює, то це полегшує перехід до наступного етапу. А якщо не спрацює, то він був не настільки великим, щоб люди засмутилися через марну трату грошей платників податків. Ви просто пояснюєте напочатку, що це буде навчальний досвід, тому що ми не знаємо правильних відповідей.

Деякі методи кращі за інші. Отже, ми хочемо зробити опортуністичне, поступове навчання, «згори вниз» і «знизу вгору». Ми беремо знання експертів, серед яких дизайнери, і знання спільноти – і працюємо разом, щоб знайти відповіді. Але ми хочемо трохи модифікувати й це. Ми хочемо взяти людей зі спільноти й допомогти їм: експерти не будуть говорити, що треба зробити, натомість вони будуть менторами й фасилітаторами.

Про місію дизайнерів

Я провів близько трьох тижнів в Індії, шукаючи там партнерів. Ми хочемо створити інформаційну структуру, яка допоможе під час розмови зі Світовою продовольчою програмою ООН щодо проекту в Африці. І ми спілкуємося з основною організацією в Сполучених Штатах, яка займається змінами клімату. Цікаво, що ООН перерахувала 16 фундаментальних соціальних питань, які необхідно вирішити для сталого розвитку. І номер 13 – це зміна клімату. І ті з нас, хто дивиться на це, кажуть, що номер 13 має стати номером 1, бо поки ми всерйоз не займемося цим, всі інші речі не мають значення.

Це справді складне питання. Але те, що з ним складно працювати, не означає, що ми не повинні цього робити. І хто краще за дизайнерів може з цим впоратись? Ви дизайнери, ви вже навчалися цьому. Перш за все, ви не експерти у будь-якій темі – і це не погано, це плюс. Ви повинні перегрупуватися, взяти багато фахівців і об’єднати їхні знання – технічні, медичні, знання спільноти. Дизайнерам добре вдається збирати все докупи.

Багато з вас мають навички працювати над складними проблемами. Але що потрібно зробити – це вирішити інші, справжні проблеми: той хибний шлях, яким ми намагаємося оптимізувати прибутки компаній в короткостроковій перспективі, той факт, що ми «вбиваємо» речі, програмуючи їхнє моральне старіння, через що їх потрібно викидати і купувати нові.

І одна з речей, яку ви повинні зробити, – це завоювати для себе виші позиції у ваших організаціях. Це не обов’язково буде приємно, бо разом із підвищенням ви отримаєте й складніші проблеми, і не обов’язково це мають робити всі. Але ми повинні мати достатньо дизайнерів, які піднімуться настільки високо, щоб приймати рішення у будь-якій організації. Це може створити для нас кращий світ, і у вас є інструменти для цього.