Design the world:
Дон Норман про відповідальність дизайнерів і краще майбутнє

АвторPlatfor.ma
12 Квітня 2019
Теги:
Люди дизайн майбутнє нова реальність

Минулого тижня школа Projector влаштувала в Києві велику конференцію Krupa для UI- та UX-дизайнерів. Хедлайнером події став Дон Норман – один із піонерів human-centered design, автор культової книги «Дизайн звичних речей» і дослідник у сфері когнітивних наук. Platfor.ma записала найцікавіше з його виступу.

Приблизно 50 років тому Віктор Папанек написав книгу «Дизайн для реального світу». І перше речення книги було – «Немає професії шкідливішої за дизайн». Чому? Тому що дизайнери роблять речі, якими користуються у всьому світі. Наприклад, ми руйнуємо навколишнє середовище, щоб видобути рідкісні матеріали для виробництва смартфону. А потім викидаємо його через два роки і купуємо новий.

Я вирішив, що не збираюся більше займатися або писати про дизайн споживчих товарів із двох причин: по-перше, я сказав усе, що я маю сказати, по-друге, я не хочу продовжувати руйнувати навколишнє середовище. Тому я збираюся поглянути на такі важливі питання, як голод, освіта, здоров’я.

Про принципи людиноорієнтованого дизайну

Людиноорієнтований дизайн має чотири основоположні принципи. І те, що мені в них подобається, – вони підходять майже до всього.

1. Зосереджуйтесь на людях. Це може бути очевидним для дизайнерів, але не для інженерів та інших професіоналів.

2Запитуйте «чому?» і шукайте головну причину проблеми. Коли вам кажуть вирішити проблему, питайте: чому це проблема? Коли вам відповідають, питайте: чому те, що ви сказали, є відповіддю? Дуже легко вирішити неправильну проблему, дуже легко лікувати симптоми, а не причину.

3. Все взаємопов’язане – думайте про всю систему. Ви можете оптимізувати маленький компонент, який є проблемним, але зробити гірше для цілої системи.

4. Змиріться з тим, що ви будете помилятися. Життя занадто складне і умови будуть змінюватись, тож завжди припускайте, що ви будете й далі спостерігати і змінювати. І перш ніж випустити продукт або послугу ви повинні протестувати їх, щоб вони працювали якнайкраще. Але навіть після випуску ви будете їх змінювати. Завжди є речі, які будуть неправильними.

Про важливість «чому» і системні проблеми

В лабораторії дизайну Каліфорнійського університету в Сан-Дієго ми кажемо: навколо багато хороших шкіл дизайну, тому нам не потрібна нова – ми хочемо працювати над проблемами, де дизайн використовується як спосіб мислення, щоб атакувати важливі проблеми.

Федеральна комісія зі зв’язку США, яка відповідає за інтернет і всі наші системи зв’язку, найняла дуже хороших і розумних лікарів. Вони подивилися на підключення до мережі по всій країні та знайшли кілька областей, де мало швидкого інтернету. І однією з них є регіон Аппалачі – східне узбережжя, гори. Люди живуть там ізольовано, у невеликих громадах, по 10 сімей разом, їм важко далеко їздити через погані дороги, а хороша медична допомога знаходиться на відстані 200 кілометрів. Взимку вони вони кілька місяців можуть не виходити з будинків.

Вони мають не тільки поганий інтернет, але й найвищі показники раку легенів, серцевих захворювань і діабету в країні. І Федеральна комісія каже дати їм високошвидкісний зв’язок. Так, вони б отримали телемедицину, дистанційну медицину, ми могли б дати їм датчики, щоб спостерігати за їхнім станом і визначати, коли потрібна термінова допомога. Але це лікування симптомів.

Тому ми відправили до них антрополога, він провів три-чотири місяці з громадою і ми виявили проблему. Чому вони мають ці захворювання? Бо в них надлишкова вага і вони багато палять і п’ють. Але чому вони мають надлишкову вагу? Бо в них немає роботи і вони нічого не роблять. Добре, тоді чому в них немає роботи? Тому що основною роботою тут був видобуток вугілля, а ми зупинили шахти.

Іншими словами, якщо ви хочете запобігти раку, ви повинні знайти людям роботу. Що цікаво, це не те, над чим зазвичай працює Національний інституту раку, але саме так ми повинні вирішувати ці проблеми. Ми називаємо їх складними соціально-технічними проблемами. Люди витрачають мільярди доларів і десятки років, але вони можуть так і не вирішитися.

Про тиранію експертів

Одна з моїх улюблених книг називається «Тиранія експертів». У ній Вільям Істерлі говорить, що проблема з експертними знаннями полягає в тому, що ви хочете застосувати їх до найрізноманітніших ситуацій. І це дуже загально й абстрактно. Експерти приходять, аналізують проблему, роблять хорошу роботу, а потім призначають рішення. Але це рішення не працює для місцевої громади, бо експерти не знають локальних умов. Щоб вивчити їх, потрібно багато часу.

Це дизайн «згори вниз», коли хтось приходить і говорить: чую ваші проблеми – ось ваше рішення. Ви б хотіли, щоб приїхав хтось здалеку і сказав, що ви повинні робити? Це не дуже добре приймається.

А тепер давайте подивимось на дизайн «знизу вгору». Ми знаходимо розумних, творчих людей, які працюють зі складними проблемами, і кажемо: о, у вас є відповіді, давайте подивимося, чи можемо ми їх опублікувати, щоб інші могли використати це. І ці люди не повинні розсилати антропологів, щоб зрозуміти місцеві проблеми, бо вони і так живуть там, вони вже знають умови. Але проблема в тому, що вони, як правило, по-перше, лікують симптоми, а не основну проблему, а по-друге, не вважають її системною. Вони не можуть в неї повірити або знаходяться занадто близько, щоб її розгледіти, або система вимагає забагато часу і енергії, а вони просто не мають цих ресурсів.

Тож, можливо, ми повинні об’єднати ці два підходи – «згори вниз» і «знизу вгору».

Про великі переваги маленьких проектів

Великі проблеми вимагають багато грошей і часу, а це дуже ускладнює отримання дозволів на проект. Плюс ми будемо впливати на велику кількість людей, і незважаючи на те, що ми можемо допомогти багатьом, ми, ймовірно, завдамо шкоди багатьом. І ці люди поскаржаться належним чином, і тоді це стає політичною боротьбою. І навіть якщо ви отримаєте дозвіл, вам доведеться піти на компроміс із тим, що ви збираєтесь зробити. Крім того, великий проект може зайняти десятиліття. Протягом цього часу ситуація та умови зміняться, але вам буде вже дуже складно внести корективи. Але для цього є рішення – воно зветься опортуністичним і поступовим.

Ми аналізуємо систему, ми знаємо, куди хочемо рухатись. А потім ми чекаємо можливості зробити невеликий проект у цьому напрямку. Якщо це маленький проект, то, по-перше, отримати дозвіл нескладно, по-друге, ви можете досягти чогось відносно швидко, по-третє, вам не чинять великого опору і це недорого. І якщо проект спрацює, то це полегшує перехід до наступного етапу. А якщо не спрацює, то він був не настільки великим, щоб люди засмутилися через марну трату грошей платників податків. Ви просто пояснюєте напочатку, що це буде навчальний досвід, тому що ми не знаємо правильних відповідей.

Деякі методи кращі за інші. Отже, ми хочемо зробити опортуністичне, поступове навчання, «згори вниз» і «знизу вгору». Ми беремо знання експертів, серед яких дизайнери, і знання спільноти – і працюємо разом, щоб знайти відповіді. Але ми хочемо трохи модифікувати й це. Ми хочемо взяти людей зі спільноти й допомогти їм: експерти не будуть говорити, що треба зробити, натомість вони будуть менторами й фасилітаторами.

Про місію дизайнерів

Я провів близько трьох тижнів в Індії, шукаючи там партнерів. Ми хочемо створити інформаційну структуру, яка допоможе під час розмови зі Світовою продовольчою програмою ООН щодо проекту в Африці. І ми спілкуємося з основною організацією в Сполучених Штатах, яка займається змінами клімату. Цікаво, що ООН перерахувала 16 фундаментальних соціальних питань, які необхідно вирішити для сталого розвитку. І номер 13 – це зміна клімату. І ті з нас, хто дивиться на це, кажуть, що номер 13 має стати номером 1, бо поки ми всерйоз не займемося цим, всі інші речі не мають значення.

Це справді складне питання. Але те, що з ним складно працювати, не означає, що ми не повинні цього робити. І хто краще за дизайнерів може з цим впоратись? Ви дизайнери, ви вже навчалися цьому. Перш за все, ви не експерти у будь-якій темі – і це не погано, це плюс. Ви повинні перегрупуватися, взяти багато фахівців і об’єднати їхні знання – технічні, медичні, знання спільноти. Дизайнерам добре вдається збирати все докупи.

Багато з вас мають навички працювати над складними проблемами. Але що потрібно зробити – це вирішити інші, справжні проблеми: той хибний шлях, яким ми намагаємося оптимізувати прибутки компаній в короткостроковій перспективі, той факт, що ми «вбиваємо» речі, програмуючи їхнє моральне старіння, через що їх потрібно викидати і купувати нові.

І одна з речей, яку ви повинні зробити, – це завоювати для себе виші позиції у ваших організаціях. Це не обов’язково буде приємно, бо разом із підвищенням ви отримаєте й складніші проблеми, і не обов’язково це мають робити всі. Але ми повинні мати достатньо дизайнерів, які піднімуться настільки високо, щоб приймати рішення у будь-якій організації. Це може створити для нас кращий світ, і у вас є інструменти для цього.

Найцiкавiше на сайтi

UI чи UX: гід для тих, хто хоче стати дизайнером інтерфейсів

Інтерфейси оточують нас всюди: телефони, автомобілі, вулиці та літаки, квиткові автомати і сайти – вони у всьому, на що людина може вплинути своїми діями. І, звісно, інтерфейс – король у діджиталі. Разом зі школою Projector ми розбираємося, що треба знати, читати і робити тим, хто вирішив зайнятися напрямками UI та UX.

Якщо інтерфейс – це взаємодія людини з неживим предметом, то користувацький інтерфейс – це взаємодія людини і комп’ютера: сайти, мобільні додатки, програми. І цю взаємодію має хтось проектувати. Цим займаються дизайнери інтерфейсів, яких ще називають UI/UX-дизайнерами. Вони працюють над принципами роботи системи, послідовністю дій, які може здійснити користувач, результатом, який він отримає на виході, зрозумілістю, красою і зручністю об’єкта в користуванні. Мета роботи дизайнера інтерфейсів – зробити взаємодію людини та програми приємною, логічною і дружньою. Це робота на перетині дизайну, інженерії, маркетингу і психології.

Зручність та красу інтерфейсів часто проектує одна й та сама людина, але інтерфейси стають все складнішими, тому професію ділять на дві. User Interface Designer (UI) – той, хто відповідає за красу та задоволення. User Experience Designer (UX) – той, хто відповідає за зручність та відповідність бізнес-задачам.

UI-дизайнер займається усім, що стосується оформлення інтерфейсу і створює зрозумілі, цілісні та гарні інтерфейси для користувача. Його ключові обов’язки: розробка стилю, створення макетів, безпосередній дизайн сторінок. Він працює з кольорами, іконками, типографією, навігацією, меню, кнопками, вікнами, анімацією, сповіщеннями. UI-фахівець створює дизайн, базуючись на даних, отриманих від UX-спеціаліста.

UX-дизайнер вивчає проблеми користувача, розбирається у його поведінці, досліджує досвід. UX-дизайнер повинен впевнитися, що продукт працює логічно та вирішує конкретні проблеми. Ключові обов’язки UX-профі: дослідження аудиторії та продукту, проектування користувацьких сценаріїв. UX-дизайнер займається «щастям» користувача: задоволенням і продуктивністю від роботи з інтерфейсом, загальним розумінням і легкістю вирішення проблем.

Ролі обох дизайнерів перетинаються, тому займатися лише UI неможливо без знань UX – і навпаки.

 

«Ничем я пока не горжусь»: как украинский дизайнер работает с Röyksopp и Adobe

Украинец Алексей Романовский долгие годы занимается моушн-дизайном. Его анимационная графика появлялась на заставках продуктов Adobe, в рекламе Tumblr и на концертах Röyksopp. Platfor.ma поговорила с одним из самых заметных мировых моушн-дизайнеров о том, как он несколько лет сидел без работы, почему с Майли Сайрус не сложилось и что делать молодым талантам, чтобы привлечь больших заказчиков.

– Расскажите немного о себе – где живете, как работаете, как пришли к дизайну?

– Сейчас я работаю просто по фрилансу, живу в Киеве. В дизайн пришел случайно. Вообще-то я геолог, окончил соответствующий вуз. С детства хорошо разбирался в компьютерах, первый у меня появился еще лет в 6-7, это был 90-й год. В юности много возился со всякими программами 3D-моделирования.

Однажды выпала возможность и я стал виджеить во всяких киевских клубах вроде Cinema, Most и других. Много концертов сделал, буквально сотни – и вроде бы все устраивало.

Со временем понял, что некоторые штуки я могу делать сам, например, ЗD нарисовать. Я начал заниматься этим абсолютно в свое удовольствие, вообще нигде ничего не учил – сам копался и пробовал. Просто приблизительно понимал, что эту задачу можно выполнить, гуглил и получал решение – ну, или в Help смотрел.

Потом начал работать более профессионально, перешел в компанию, которая занималась дизайном. Там я сильно вырос – правда, и работал без выходных месяцами, но мне все нравилось. Мой день выглядел так: работа до двенадцати ночи, до часу, потом дом и сон, а после подъем и снова работа с утра. И так все время. Зато я выучил абсолютно все, что можно было знать, научился всему, что можно, у ребят, которые там работали. И понял, что нужно двигаться дальше.

Я ушел в никуда, остался ни с чем, очень долго искал работу. Ничего не получалось, ведь я не хотел идти работать на какую-то сумму поменьше, оставаться в проигрыше, я хотел вырасти. В целом это, конечно, было глупо, потому что в итоге я просидел пару лет без работы. Просто чем-то занимался сам по себе.

Однажды я решил выложить на Behance пару своих работ, посмотреть, что там люди скажут. Перед этим у меня уже был профиль на Tumblr, которому я очень понравился – они меня три раза крутили по всему миру в рекламе Tumblr Radar. В общем, вот так я сидел, выкладывал что-то на Behance, особо не заморачиваясь. В какой-то момент мне начали писать люди, ставили больше лайков, работы стали заметнее – и однажды ко мне обратились из Adobe, чтобы предложить поучаствовать в проекте, в котором 48 дизайнеров по всему миру делали мозаику. Так я начал дружить с их арт-директором.

Еще через некоторое время они хотели сделать какой-то ролик и взяли что-то из моих работ. То есть, мне не нужно было даже ничего делать. За короткий срок мне удалось поработать со всей их командой, узнать их. Было забавно, они очень классные ребята с чувством юмора.

– Иногда кажется, что сотрудники таких крупных компаний позиционируют себя выше, чем их коллеги из более мелких.

– Вообще, бывает по-разному. Я проработал с огромным количеством компаний по всему миру. Например, было крупное рекламное агентство DDB New York. Они предложили мне сделать рекламную кампанию Reebok. К сожалению, я был очень некомпетентен, совершенно не знал, как с ними работать, совершил много ошибок. Мы посотрудничали, я все сделал, но никуда это дальше не пошло.

После этого была долгая пауза. Примерно три года назад мне написали одновременно два классных чувака. Одним из них был Эрик Арль, менеджер лейбла Deutsch Englische Freundschaft, – конторы, которая занимается отличными музыкантами, например, Moby, Fever Ray, М83 и Röyksopp. Вот с последними мне и предложили поработать. Röyksopp – очень особенные люди. Они как-то догадались, что я могу еще и виджеить, хотя я нигде это не афишировал. Röyksopp попросили меня сделать им контент и плюс поехать с ними повиджеить.

Практически одновременно мне написал еще один крутой чувак. Есть студия Production Club, которая работает над всякими перформансами, я с ними тогда уже сотрудничал. Они занимаются такими ребятами, как Skrillex и другими мировыми артистами. Делают им что угодно – вплоть до каких-то сумасшедших космических кораблей. У них условия шикарные – я когда называл цену, они сказали, что, мол, да ладно, давай в три раза больше сделаем.

И когда они написали мне одновременно с Röyksopp, то это, конечно, был непростой выбор. Но я все-таки предпочел Röyksopp.

І все буде добре: головні тренди благодійності, які варто знати всім

АвторМарія Артеменко
18 Грудня 2018

Грудень – місяць підсумків та спроб пророкувати майбутнє. Для некомерційного сектору в Україні 2018 рік був дуже плідним: українці вперше долучилися та успішно провели Всеукраїнський день добрих справ, вперше організували Форум фандрейзингу та вперше отримали можливість відправляти благодійні SMS. Робити добрі справи стало модно, а вчені ще й довели, що це корисно для здоров’я – додає років п’ять життя. Що далі? Український ідеолог світового благодійного руху Giving Tuesday Марія Артеменко сформулювала для Platfor.ma добірку благодійних трендів.

Персоналізація та автоматизація

Бізнес давно використовує автоматизований та персоналізований маркетинг – кожен з нас бачить релевантну рекламу, що спирається на наш попередній досвід, звички та уподобання. Некомерційний сектор більше не пасе задніх і також починає використовувати персоналізацію. Всім очевидно, що люди мають різні можливості, але це не привід позбавляти когось шансу зробити добру справу. Зовсім навпаки – це привід налагодити індивідуальну роботу з кожним добродієм, сформувати підходящий шлях користувача (user path) та ефективніше вирішувати соціальні проблеми. До речі, цей тренд також актуальний для підприємців – в світі вже існують успішні приклади програмного забезпечення для персоналізованого фандрейзингу, тож мусимо підхоплювати та локалізувати гарні ідеї.

Сторітелінг, жодної жалості та фідбек

Часи, коли можна було жалібно попросити про допомогу і отримати її, давно минули. По-перше, цей метод в усіх асоціюється з шахраями, а по-друге – жалість принижує. Кожна людина в певний момент життя потребує допомоги і це нормально . Так само ми всі допомагаємо просто через те, що можемо тим, кому можемо. Тут немає нічого незвичайного – це просто людські стосунки. Коли необхідно зібрати кошти на добру справу, потрібна гарна історія та фідбек – свідчення того, що інвестиція була не даремною. Людині важливо пояснити, що її внесок був вагомим, що без цього нічого б не вийшло. Бо так воно і є.

Дизайн на допомогу: як в інвалідності знаходиться місце для технологій та краси

Коли йде мова про поліпшення життя людей з інвалідністю, в Україні зазвичай говорять про пандуси, підйомники чи спеціальні ліфти. Натомість у країнах Європи та США є безліч технологій та дизайнерських рішень, які роблять середовище інклюзивним та перетворюють допоміжні засоби на справжні витвори мистецтва. Нещодавно у Google Maps з’явилися спеціальні маршрути, призначені для інвалідів-візочників, Microsoft розробили VR-систему для незрячих, а дизайнери перетворили слухові апарати та протези на стильні аксесуари. Platfor.ma розповідає про інноваційні рішення, які роблять кращим життя людей з особливими потребами.

 

Декоративні накладки для протезів рук і ніг

Дизайнери канадської студії Alleles перетворили протези на модний аксесуар. Ми звикли бачити їх максимально схожими на відсутні кінцівки, а канадські дизайнери одними із перших почали робити і продавати декоративні накладки на протези рук і ніг. Тому себе вони називають митцями, а не протезистами.

«Коли ми запустили студію, то намагалися вирішити проблему стилю. Не кінцівки. У промисловості, насиченій естетикою роботів та незграбними контурами, наші протезові накладки намагаються перетворити щось механічне на щось механічно-шикове. Ми дійсно віримо, що покупка протезного покриття може бути веселою, модною та доступною», – йдеться на сайті компанії.

Протези Alleles – ручної роботи. Вони привертають увагу своєю яскравістю та унікальним красивим силуетом і в такий спосіб допомагають людині з інвалідністю адаптуватися у суспільстві. Модель і фешн-блогер Mama Cax перенесла ампутацію ноги вище коліна і зараз є амбасадором компанії Alleles. «Перший протез, який я отримала, був золотим із мармуровими різьбленням, – розповідає модель. – Пам’ятаю відчуття, що тоді я почала цим пишатися. І з того моменту я відчула зміну у ставленні інших і в тому, як я сама ставлюся до себе. Люди більше не бачили когось, хто намагався щось приховати. Вони бачили когось, хто пишався».

Мішечок для колостом

Випускниця лондонського університету Брунеля Стефані Монті розробила мішок для колостом (штучного отвору в животі людей, яким видалили пряму кишку) як більш привабливу альтернативу традиційним, які виглядають, м’яко кажучи, не дуже естетично.

https://www.dezeen.com/2016/07/25/stephanie-monty-colostomy-bag-intimate-moments-graduate-shows-2016-brunel-university-london/На ідею перетворити медичний атрибут на гламурний аксесуар її наштовхнула боротьба свого родича із хворобою Крона. «Цей прилад дає людям можливість більше відчувати себе у своєму тілі та забезпечує свободу від мішків із стоми», – пояснює дизайнерка.

Гнучкий девайс покривається водонепроникною мембраною, яка створює «натуральне, шкірне відчуття». Тиснення на поверхні може імітувати татуювання чи ажурну білизну, а силікон – підбиратися до кольору шкіри людини.

Пов’язки для ампутованих грудей

Ноелія Моралес пережила рак молочної залози, а потім сама створила нижню білизну для жінок, які втратили одну з них. Перший такий виріб вона зробила сама, дивлячись на себе у дзеркало. Жінка просто розрізала бюстгальтер і притулила те, що від нього залишилося, наче піратську пов’язку.

«Це був вражаючий момент. Я зрозуміла, що знову відчула себе вільною і розкутою, моєму партнеру це теж сподобалося», – згадує Ноелія.

Тому вона вирішила перетворити це в цілий проект, щоб допомогти іншим жінкам з подібною проблемою знову відчути себе впевненими в собі та сексуальними. Також білизна, яку на честь відомої піратки назвали Anna Bonny, має на меті допомогти змінити ставлення суспільства до раку молочної залози, жіночності та краси.

«Це простий одяг, який допомагає мастектомізованим жінкам спокійно сприйняти те, як виглядає їх нове тіло, отримати впевненість і нормалізувати життя з однією молочною залозою. Це прикраса, свято прийняття, нова опція після мастектомії. Дехто каже, що це дуже сексуально», –  так описують цю білизну на сайті.

Унікальні пов’язки Anna Bonny виготовляють вручну, є варіанти зі стразами і пляжні монокіні. Сьогодні їх можна замовити з будь-якого куточка світу.

Екзоскелет для паралізованих

Перший механізм, який повторював біомеханіку людини, розробили у США ще в 60-х роках, проте тоді він був абсолютно незручним, бо важив 680 кг.

Справжню революцію у реабілітації паралізованих людей вчинив екзоскелет від компанії ReWalk. Він забезпечує рух стегна та коліна, щоб люди, які отримали травму спинного мозку, могли стояти та ходити.

Система ReWalk Rehabilitation призначена для використання в клініках, а ReWalk Personal System – самостійно вдома. Сертифіковані тренінгові центри ReWalk розташовані у США, Європі, Канаді, Ізраїлі, Азії, Австралії та Новій Зеландії.