Александр Пасхавер: «С нашими нынешними ценностями мы не можем быть богатой страной»

19 Лютого 2015
Теги:
Люди активізм реформація

Украинский мыслитель, ученый-экономист и член-корреспондент Академии технологических наук Украины Александр Пасхавер выступил в рамках проекта «Что могу я», организованного Freud House. Platfor.maпубликует ключевые мысли Александра о том, почему мы не европейцы и как из-за этого тормозят реформы, как доверие делает жизнь лучше и почему против России воюет сама история.

С точки зрения качества и уровня жизни европейская цивилизация сейчас очень успешна. Мы хотим стать европейцами, но не можем достичь такого же уровня жизни, как окружающие нас страны, даже те, которые далеко не всегда сами ведут себя как европейцы. Почему?

Про ценности

Обычно ответы приблизительно такие: «Ну, нам не повезло с властями. Они вороватые, они нас обманывают. Они и реформы не умеют делать, поэтому мы все так плохо живем». Это неправильный ответ. Потому что этот ответ основан на совершенно понятном для любой личности противопоставлении себя хорошего им плохим. Правильный же ответ доказан специальными гигантскими исследованиями, которые ведутся по всему миру, и показывают, что в основе развития лежат ценности. И, если мы живем плохо, значит что-то у нас как раз с ними. Возьмем нас и Европу – между нами стоят непреодолимым порогом различия в ценностях. Мы не европейцы.

Когда-то один из руководителей Европейского союза неофициально сказал: «Если бы русские не были белыми, у нас бы к ним претензий не было. А так ведь белые, вроде бы свои, но не как мы». То же самое можно сказать и про нас.

В чем же разница между нами? Европейские ценности основаны на двух интегральных определениях. Первое – это ответственная свобода. Свобода для европейца – это не лакомство, свобода – это условие их существования, потому что вне свободы они не могут самореализоваться. Свобода – это возможность выбора во всех жизненных ситуациях, и они ограничивают ее так, чтобы не наносить вред другим. Когда люди добровольно себя ограничивают, это называется ответственная свобода. Дальше начинает действовать государство, которое наказывает тех, кто не хочет добровольно ограничивать себя. Но закон действует лишь тогда, когда основная масса населения с ним согласна. Если закон не соответствует ощущениям справедливости большинства населения, то он просто не будет работать.

Мы все согласны, что убивать не хорошо, и закон, который преследует за убийство, достаточно эффективен. Но мы совершенно не склонны считать, что дать взятку – плохо. Каждый из нас этим занимается. Не знаю как вы, а я к врачу без денег все-таки не хожу – иначе он просто будет плохо со мной обращаться. Большая часть населения воспринимает коррупцию как грех, но допустимый. Поэтому и не работают антикоррупционные законы. А в основе европейских ценностей лежит как раз эта ответственная свобода.

Второе – это ответственное сотрудничество. Это значит, что вы склонны к сотрудничеству, вы активны, вы готовы к компромиссам, и компромисс не является для вас поражением. И когда вы достигаете какого-то соглашения, вы подходите к нему с ответственностью.

Вот этот комплекс из ответственной свободы и ответственного сотрудничества создает то, что мы называем социальным капиталом. Если одним словом – это доверие. Доверие к своим институтам, доверие к не своим, к незнакомым людям. В обществе, где есть доверие, все обходится дешевле. Потому что недоверие вызывает целый ряд инструментов, которые стоят дорого. Это значит, что общества, которые имеют этот капитал, богаче тех обществ, которые его не имеют.

У нас же другая философия. И мы в этом не виноваты – такова наша история. У нас крайне высокий уровень технологий самовыживания, то есть реакций на неблагоприятные внешние условия. Здесь мы бесподобны. В свое время я написал статью, которая была с любопытством воспринята в Европе. Статья о том, каким образом была организована теневая экономика в 1992–1993-м, да и в последующих годах. Это было блестяще: теневую экономику совершенно спонтанно создало все общество. И в целом она спасла нас. Мы не развалились, на улицах не валялись трупы, никто не убивал друг друга. Несмотря на то, что все вокруг развалилось, мы жили жизнью сохраненного социума. Это была самая яркая иллюстрация того, насколько наше общество совершенно с точки зрения технологий выживания.

Но сама технология выживания, ценности выживания в каком-то смысле противоположны европейским ценностям. Мы не доверяем никому, кроме близкого круга. Но мы не можем быть богатыми в этих условиях, это исключено. Если вы не доверяете институтам государства и чужим людям, и, соответственно, нанимаете на работу только своих, то вы не в состоянии ничего создать эффективного.

Я дважды был советником Кучмы, и был советником Ющенко. И вот Ющенко вызывал у меня очень противоречивые чувства. В частности, я увидел, что он ставит на высокие должности только своих: родственников, соседей – близкий круг людей. Меня это потрясло. Это чистая технология выживания, противоположная европейской технологии жизни. Вместо того, чтобы выбирать лучших, вы выбираете своих. Однажды я сел в такси и в раздражении высказался об этом водителю. Он меня внимательно выслушал, помолчал, а потом сказал: «Так он же хороший человек!» И я заткнулся, потому что понял, что ценности у него другие.

В каждой мелочи технология выживания противоречит европейским ценностям жизни. Мы не склонны к компромиссам, компромисс для нас – поражение. Карьера для нас – не способ самореализации, а возможность устроить свой ближний круг. Со всем этим очень сложно построить европейское государство, да и вообще какое-нибудь государство.

Исследования показали, каким образом меняются ценности. Сначала меняются какие-то условия жизни, самые разные. Например, в Средневековье изобрели бухгалтерский учёт – это серьезно изменило жизнь. А в XX веке произошла сексуальная революция. Когда такие изменения накапливаются, то у населения возникает необходимость поменять свои ценности. Они медленно и адаптивно меняются в нужном направлении, чтобы чувствовать себя адекватным изменившейся социальной действительности, и чувствовать себя хорошим. И тогда меняются институты. Потому что абсолютно невозможно создать институты в противоречии с ценностями, которые есть у данного населения.

Поэтому, когда мы говорим, что власть нехорошая, и не хочет делать реформы, то нужно понимать – она просто не может их делать. Потому что, если для нас эти институты чужие, то у власти нет возможности их создавать. Она может заимствовать их механически, но они все равно будут адаптированы, приспособлены и извращены до полной невозможности так, чтобы нам было удобно.

В свое время социологи в России проводили эксперименты. Они ставили замечательный красивый пивной ларёк, и буквально через несколько дней он весь был поцарапан, обляпан. Это вовсе не неосторожность, это потребность этих людей привести этот ларек в соответствие с привычной средой. Приблизительно так все и происходит. То есть для того, чтобы построить европейские институты, мы должны были поменять ценности.

Про революцию

Я считаю, что Майдан – это перелом в истории Украины.  Майдан – это успешный эпизод социальной революции. Причем революция эта европейского покроя, только опоздавшая на 200 лет. Очень важно, что это не метафора, а чисто технологическое определение. Потому что, если это революция, то отсюда следует очень много интересных выводов. Во-первых, это эпизод, потому что все европейские революции длились очень долго и имели много эпизодов. Французская революция началась в 1789-м году, когда короля сбросили, а закончилась в 1870-м году. Революции длились долго и имели много эпизодов.

На мой взгляд, Украинская буржуазная революция началась в 1991-м году с уничтожения социализма и социалистической системы хозяйства. Началось это на совершенно уникальный манер, потому что все европейские революции начинались по инициативе некого слоя людей, которым было тесно и невозможно жить, и они хотели реализоваться как раз через свободу. Тогда они сбрасывали предыдущие власти – и новый строй становился устойчивее. А мы получили такое изменение социального строя извне.

МЫ НЕ СКЛОННЫ К КОМПРОМИССАМ, КОМПРОМИСС ДЛЯ НАС – ПОРАЖЕНИЕ. КАРЬЕРА ДЛЯ НАС – НЕ СПОСОБ САМОРЕАЛИЗАЦИИ, А ВОЗМОЖНОСТЬ УСТРОИТЬ СВОЙ БЛИЖНИЙ КРУГ.

Это была странная революция, она была бессубъектная. Не было слоя, который был бы в этом заинтересован. И 23 года мы прожили не зря – этот слой создавался, накапливался, и именно он был инициатором Майдана. Первое, что мне бросилось в глаза – люди на Майдане вели себя не как средние украинцы, а как типичные европейцы. Ответственное сотрудничество и ответственная свобода – это были их характеристики. Они были пассионарны. Их расстреливают, а они не уходят – это очень сильная характеристика пассионарности.

Сейчас я скажу необычную вещь. Путч и интервенция – это типичные показатели настоящей революции. Это, можно сказать, сертификат качества революции. Всегда консервативные страны-соседи и консервативные люди в данной стране устраивают такие вещи. Я собирал все эти характеристики истинности революции, и понял, что возник слой, который нам и нужен. Потому что меньшинство изменит пассивное большинство. У нас есть выход из положения, у нас есть возможность стать европейцами именно так. Из мечты мы можем превратить этот процесс в технологию. Потому что есть люди, которые готовы это делать.

Конечно, Майдан – только начало, это третий эпизод революции, если считать 2004-й год. Но он далеко не окончательный, потому что ничего еще не сделано из того, что делает революция. Не созданы политические проекты, не выдвинуты вожди, не изменилось большинство общества. Но все это теперь вполне реалистично. Если я говорил, что нельзя построить институты, если ценности не усвоены, то сейчас, когда значительная часть населения уже исповедует эти ценности, я верю в то, что можно сделать институты.

Про войну

Когда началась война, то я увидел, что у людей стресс не столько из-за самой войны, сколько из-за полной неопределенности будущего. Это проникло во все наши клетки, мы совершенно не чувствуем, какое будущее нас ждет. Конечно, мы воюем со страной, которая в 25 раз сильнее нас, и вроде бы мы не можем победить. Но я вам расскажу об аналогиях. В начале XX века в Европе было шесть великих империй: Британская, Французская, Германская, Австро-Венгерская, Российская и Османская. В течение XX века очень по-разному они распались и исчезли, включая Советский Союз. Из этих шести империй четыре никогда не пытались восстановиться. Это значит, что они проделали над собой очень серьезную работу, адаптировали свои ценности к реальности – и избавились от имперского синдрома. Единственная империя, которая пыталась восстановиться и стать еще больше –это гитлеровская Германия. Она была побеждена, и победители проделали над ней весьма унизительную работу, но немцы это пережили и больше, похоже, не хотят стать империей. Теперь в Европе еще одна попытка: свою империю хочет восстановить Россия.

КОГДА МЫ ГОВОРИМ, ЧТО ВЛАСТЬ НЕХОРОШАЯ И НЕ ХОЧЕТ ДЕЛАТЬ РЕФОРМЫ, ТО НУЖНО ПОНИМАТЬ – ОНА ПРОСТО НЕ МОЖЕТ. ПОТОМУ ЧТО ЕСЛИ ДЛЯ НАС ЭТИ ИНСТИТУТЫ ЧУЖИЕ, ТО У ВЛАСТИ НЕТ ВОЗМОЖНОСТИ ИХ СОЗДАВАТЬ.

Действительно, если посмотреть характеристики русского характера, то он имперский. Но давайте поразмышляем. Если пять ее сестер не сумели стать империями и отказались от этого, то по аналогии у нас есть основания считать, что история не хочет больше империй. Если вы воюете против истории, то у вас нет шансов. Причем соотношение сил не играет никакой роли. История найдет способ их уравнять.

Я приведу два примера. Франция воевала с Алжиром – там было такое же соотношение сил, как у нас с Россией. Если бы я тогда приехал в Алжир и сказал: «Ребята, вы победите», меня бы подняли на смех – ну как может Алжир победить Францию? Но он ее победил, потому что история была против Франции.

Второй эпизод такой. В зените всесилия Испанская империя блистала, а с ней боролись Нидерланды. Казалось бы, ну какие шансы могут быть у маленьких Нидерландов по сравнению с империей, где был, к примеру, великий полководец герцог Альба? Но все равно они выиграли, все равно добыли независимость, хотя для этого потребовалось 80 лет.

Для меня это снижает неопределенность нашей ситуации с точки зрения долгосрочных планов. Конечно, это не снижает неопределенность человеческих судеб. Но ведь не только своей судьбой жив человек.

19 Лютого 10:16
Люди активізм реформація
Найцiкавiше на сайтi

Театр починається з Кравченко: як одна Ярослава і «Диким» керує, і в шоу Щура бешкетує

АвторЮрій Марченко
20 Серпня 2019

Ярослава Кравченко – телеведуча шоу «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» і засновниця Дикого театру. В першій ролі вона розповідає українцям про актуальні новини та сенси через гумор, а в другій є ідеологинею жорстких та натуралістичних вистав, які піднімають важливі проблеми суспільства. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Ярославою про те, чому йти з театральної зали під час вистави – це нормально, а також про те, чому гугління грудей може призвести до рівності.

– Як би ти представилася незнайомцю?

– Сказала би, що займаюся театром.

– Дикий театр у 2018 дав 106 вистав… 

– Ого, так багато? Я коли їхала до тебе, то подивилася кількість наших глядачів. Ще дві вистави – і у нас буде загальних 70 тис. відвідувачів за три з половиною роки.

106 – це фактично одна вистава на три дні. Як незалежному театру таке вдалося?

– Я не знаю. Все це почалося просто як експеримент, а далі сподобалося, стало звичкою і під це підв’язалися стільки людей, що припинити все зараз вже просто не вийде.

– А який у вас штат?

– У нас всі на фрілансі. Але можу озвучити такий факт: минулого року на сцені Дикого дебютувало 57 акторів. На адміністративно-технічні посади ми завжди беремо студентів. По-перше, хтось має давати шанс та практику людям без досвіду, по-друге, вони такі зухвалі, заряджені й закохані в Дикий театр.

Дикий театр на фестивалі «Мельпомена Таврії»

– Скільки на місяць коштує Дикий театр?

– Близько $2 тис. на місяць – це без витрат на прокат і виробництво вистави і тому подібне, тільки адміністративні штуки: оренда складу, репетиційної, реклама, зв’язок, податки і виплати зарплат.

– А у вас приблизно ринкові зарплати?

– Вони більші, ніж у державних театрах, але менші, ніж в комерційному антрепризному театрі. В державному театрі ти отримаєш свої 8 тис. грн в будь-якому випадку: і якщо вийдеш на сцену один раз за місяць, і якщо 20 разів. У нас система гонорарів за виконану роботу, а не штат. З антрепризою ми не можем тягатись, бо вони грають в залах на 700-1000 глядачів, а ми максимум на 300.

– Звідки ці гроші?

– Заробляємо від квитків. Наш головний виклик був таким: чи можна з нуля створити незалежний і сталий театр? Можна! Але завжди треба розраховувати винятково на себе, у нас немає права не продавати повні зали й тому подібне. Інакше просто немає з чого виплачувати зарплати і оренди. Ми працюємо, знаючи, що ніхто не протягне нам руку допомоги в разі поразки. Бо що? Бо незалежний театр Україні безправний. З іншого боку, «люди культури» весь час бідкаються – помираємо, не вистачає, ніхто не підтримує, культура неприбуткова. Треба дивитись на театр як на креативну індустрію, що має потенціал заробляти. 

Із хороших культурних новин – запрацював Український культурний фонд, і ми отримали від нього перший грант на резиденцію «Дикі Кайдаші» у селі. Це приємно, але дещо стрьомно, бо дуже багато гемору з отриманням цих грошей і звітуванням (про роботу фонду можна почитати в нашому інтерв’ю з його головою Юлією Федів. – Platfor.ma).

Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»

Як віртуальне змінює реальне: українські кейси VR, після яких ви цей VR полюбите

Віртуальна та доповнена реальність вже давно не щось далеке і не розвага для багатіїв. У вересні та жовтні у Києві й Харкові пройде фестиваль про мистецтво та віртуальну реальність Frontier. В його межах відбудуться виставки віртуальних та реальних об’єктів, лекції, дискусії, перформанси та вечірки про те, як віртуальність може змінити реальність. Platfor.ma разом з фестивалем розповідають про те, які проекти вже це роблять.

Хоча усі чули про неймовірні можливості VR, не всі досі розуміють, що ж ця технологія може дати нам в реальності. Перший прототип сучасної техніки віртуальної та доповненої реальності з’явився у 1838 році, коли Чарльз Уітстон виявив, що двовимірні зображення в кожному оці наш мозок складає в одне тривимірне – і винайшов стереоскоп. А більше ніж через 100 років кінематографіст Мортон Хейлиг створив Сенсораму (театральний кабінет, який нагадує 5D кінотеатр, бо стимулює усі органи чуття).

Назва для всім зараз відомого явища з’явилася аж у 1987 року, коли Джарон Ланьє, засновник лабораторії візуального програмування, вперше вжив термін “віртуальна реальність” і почав масове виробництво спеціальних окулярів та рукавичок. За роки, що пройшли, людство помітно просунулося, і тепер технологія використовується далеко не тільки для розваг.

Віртуальна та доповнена реальність у світовому контексті це цілий спектр інструментів, що застосовуються від побуту до туризму, від медицини до військових розробок, від музеїв до освітніх програм. Йдеться не тільки про професійне використання, VR стає все більш доступним й для широкої аудиторії. Platfor.ma разом з фестивалем Frontier розповідає про цікаві проекти родом з України.

Віртуальна реальність – можливість для художника повністю відтворити бажане, а для глядача – зануритися у твір. В прямому (насправді, в віртуальному) сенсі увійти в картину, переміститися в інше місце та торкнутися того, чого не існує. 

Або того, що вже відбулося. Так зробили New Cave Media, коли створили Aftermath VR Euromaidan. Команда творців реконструювала події на Майдані 20 лютого 2013 року, день розстрілів Небесної сотні. За допомогою фотограмметрії та проектування віртуального тривимірного зображення глядач опиняється на Майдані в той час, коли стріляли в мітингувальників. 

Люди, причетні до Революції гідності, розповідають про те, що пережили і як боролися за власну свободу. З інтерв’ю з ними у форматі відео 360 можна дізнатися про те, що приховували в ЗМІ або недоговорювали. Завдяки VR-окулярам навколо вас відбувається історія і ви маєте можливість стати її частиною.

«Як навчитися наважуватися?»: уривок із книги «Переваги поразок» Шарля Пепена

15 Серпня 2019

Шарль Пепен – французький філософ, журналіст, письменник і консультант Вищої комерційної школи Парижу. Він впевнений, що саме поразки дозволяють досягти вершини слави та успіху, а приклад століть і таких людей як Шарль де Ґолль, Чарльз Дарвін, Стів Джобс і Джоан Роулінг – це доводить. Platfor.ma публікує уривок із книги письменника «Переваги поразок», яку в кінці серпня випустить видавництво «Vivat».

Коли спортсмен насмілюється на нестандартний рух, то це тому, що він вивчив багато простих рухів. Треба повторювати те саме знов і знов, щоб дозволити собі зробити щось незвичне.

Златан Ібрагімович показав себе, тренуючись понаднормово. Здається, він вправлявся не стільки у футболі, скільки в бойових мистецтвах або брав участь у вуличних бійках. Мені пощастило бути на матчі «ПСЖ—Бастія» на стадіоні Парк-де-Пренс. Ця гра ще надовго лишиться в пам’яті завдяки діям Златана, коли той забив гол із неймовірною точністю, наче в уповільненій зйомці відбиваючи м’яч ззаду і не внутрішньою частиною стопи, а зовнішньою. Кожен, хто побачить цей рух, матиме враження, що такого він іще ніколи не бачив: неймовірне зухвальство. Та воно стало можливим завдяки годинам інтенсивних тренувань із тхеквондо в юності. Усі ці роки навчання об’єднались у цьому русі, коли Ібрагімович так повівся з м’ячем, керуючись геніальною інтуїцією.

«Діяти примітивно, планувати стратегічно», — пише Рене Шар у збірці «Листки Гіпноса». Треба згадати гол, забитий Ібрагімовичем, тримаючи в голові цей чудовий афоризм. Коли спортсмен тренується, розігрує можливий розвиток подій, вичікує, тоді він «стратегічно планує». Однак посеред матчу й перед тисячами глядачів Ібрагімович дозволяє собі цей гол, він «діє примітивно»: усе забуває. Не замислюючись, він робить те, задля чого давно тренувався.

Така перша умова сміливості: мати досвід, вірити у свою компетентність, освоювати власну зону комфорту, щоб наважуватися з неї виходити, і робити «трохи більше, ніж треба». Хто має зовсім трохи досвіду й постійно хоче його використати, той не годен насмілитися на багато речей. Хто має великий досвід, той за визначенням не може на нього повністю розраховувати: він схильний слухати свою інтуїцію. Сміливість — це результат, нею треба заволодіти: ми не народжуємося сміливими, але такими стаємо.

Здебільшого життєвий досвід завжди є досвідом особистим, і саме від цього залежить при- йняття ризику. Коли підприємець, який добре розуміє себе, має ухвалити рішення, він може бути уважним до власних почуттів. Чи відчуває він те саме, що й у минулому, коли талановито ухвалював рішення? Чи пам’ятає він усеохопне відчуття очевидності, яке спадало на нього щоразу, як він правильно користався можливістю?

Ксав’є Ньєль був тихим і стриманим підлітком, звичайним учнем. Він не був сміливим, нічого його по-справжньому не цікавило. Та коли у 15 років він знайшов під різдвяною ялинкою свій перший комп’ютер, усе змінилося. Зачепившись за свою пристрасть до інформатики, він розвине власну компетентність. Вона і зробить його сміливим. Треба спершу напрацювати компетентність, щоб знайти в собі сміливість вийти за її межі.

Дім з водоростей, крематорій, віскі: наскільки альтернативною буває альтернативна енергія

З кожним днем доля альтернативної енергетики у світі зростає. Все більше держав і приватних компаній розуміють важливість переходу на нові способи видобутку енергії, серед яких є і досить незвичайні. Сьогодні Platfor.ma розповість про декілька з них.

Щодня ми прокидаємся завдяки будильнику. Після душу сушимо волосся феном і п׳ємо каву з кавоварок, гортаючи стрічку соцмереж з котиками. Коли щось болить – йдемо на УЗД чи до стоматолога і його бормашини.

Кількість електроенергії, яка споживається світом, невпинно зростає з кожним роком. Традиційні джерела поки що покривають попит, але при цьому наносять шкоду довкіллю: теплові електростанції спалюють величезну кількість природного палива, гідроелектростанції порушують ландшафт і заважають природній течії річок, а атомні електростанції втрачають довіру після аварій в Чорнобилі і Фукусімі.

Саме тому науковці всього світу почали шукати альтернативні джерела. І мова не тільки про сонячні батареї та вітряки. На зміну нафті і газу приходить енергія від іноді надзвичайно дивних джерел. Platfor.ma розповідає про деякі з них.

Англійські інженери компанії TGO створили в Лондоні спортивний майданчик Green Heart з особливими тренажерами, які дозволяють не просто спалювати калорії, але й освітлювати при цьому прилеглі вулиці. Тренажери приєднані до динамо-машини, яка заряджає великий акумулятор. Також вони оснащені дисплеєм, який показує, скільки електроенергії згенерував спортсмен.

Схоже обладнання використовується в Нідерландах. Щоправда, там електрику отримують з безкінечної дитячої енергії – для цього на майданчику встановили спеціальну карусель.