Александр Пасхавер: «С нашими нынешними ценностями мы не можем быть богатой страной»

19 Лютого 2015
Теги:
Люди активізм реформація

Украинский мыслитель, ученый-экономист и член-корреспондент Академии технологических наук Украины Александр Пасхавер выступил в рамках проекта «Что могу я», организованного Freud House. Platfor.maпубликует ключевые мысли Александра о том, почему мы не европейцы и как из-за этого тормозят реформы, как доверие делает жизнь лучше и почему против России воюет сама история.

С точки зрения качества и уровня жизни европейская цивилизация сейчас очень успешна. Мы хотим стать европейцами, но не можем достичь такого же уровня жизни, как окружающие нас страны, даже те, которые далеко не всегда сами ведут себя как европейцы. Почему?

Про ценности

Обычно ответы приблизительно такие: «Ну, нам не повезло с властями. Они вороватые, они нас обманывают. Они и реформы не умеют делать, поэтому мы все так плохо живем». Это неправильный ответ. Потому что этот ответ основан на совершенно понятном для любой личности противопоставлении себя хорошего им плохим. Правильный же ответ доказан специальными гигантскими исследованиями, которые ведутся по всему миру, и показывают, что в основе развития лежат ценности. И, если мы живем плохо, значит что-то у нас как раз с ними. Возьмем нас и Европу – между нами стоят непреодолимым порогом различия в ценностях. Мы не европейцы.

Когда-то один из руководителей Европейского союза неофициально сказал: «Если бы русские не были белыми, у нас бы к ним претензий не было. А так ведь белые, вроде бы свои, но не как мы». То же самое можно сказать и про нас.

В чем же разница между нами? Европейские ценности основаны на двух интегральных определениях. Первое – это ответственная свобода. Свобода для европейца – это не лакомство, свобода – это условие их существования, потому что вне свободы они не могут самореализоваться. Свобода – это возможность выбора во всех жизненных ситуациях, и они ограничивают ее так, чтобы не наносить вред другим. Когда люди добровольно себя ограничивают, это называется ответственная свобода. Дальше начинает действовать государство, которое наказывает тех, кто не хочет добровольно ограничивать себя. Но закон действует лишь тогда, когда основная масса населения с ним согласна. Если закон не соответствует ощущениям справедливости большинства населения, то он просто не будет работать.

Мы все согласны, что убивать не хорошо, и закон, который преследует за убийство, достаточно эффективен. Но мы совершенно не склонны считать, что дать взятку – плохо. Каждый из нас этим занимается. Не знаю как вы, а я к врачу без денег все-таки не хожу – иначе он просто будет плохо со мной обращаться. Большая часть населения воспринимает коррупцию как грех, но допустимый. Поэтому и не работают антикоррупционные законы. А в основе европейских ценностей лежит как раз эта ответственная свобода.

Второе – это ответственное сотрудничество. Это значит, что вы склонны к сотрудничеству, вы активны, вы готовы к компромиссам, и компромисс не является для вас поражением. И когда вы достигаете какого-то соглашения, вы подходите к нему с ответственностью.

Вот этот комплекс из ответственной свободы и ответственного сотрудничества создает то, что мы называем социальным капиталом. Если одним словом – это доверие. Доверие к своим институтам, доверие к не своим, к незнакомым людям. В обществе, где есть доверие, все обходится дешевле. Потому что недоверие вызывает целый ряд инструментов, которые стоят дорого. Это значит, что общества, которые имеют этот капитал, богаче тех обществ, которые его не имеют.

У нас же другая философия. И мы в этом не виноваты – такова наша история. У нас крайне высокий уровень технологий самовыживания, то есть реакций на неблагоприятные внешние условия. Здесь мы бесподобны. В свое время я написал статью, которая была с любопытством воспринята в Европе. Статья о том, каким образом была организована теневая экономика в 1992–1993-м, да и в последующих годах. Это было блестяще: теневую экономику совершенно спонтанно создало все общество. И в целом она спасла нас. Мы не развалились, на улицах не валялись трупы, никто не убивал друг друга. Несмотря на то, что все вокруг развалилось, мы жили жизнью сохраненного социума. Это была самая яркая иллюстрация того, насколько наше общество совершенно с точки зрения технологий выживания.

Но сама технология выживания, ценности выживания в каком-то смысле противоположны европейским ценностям. Мы не доверяем никому, кроме близкого круга. Но мы не можем быть богатыми в этих условиях, это исключено. Если вы не доверяете институтам государства и чужим людям, и, соответственно, нанимаете на работу только своих, то вы не в состоянии ничего создать эффективного.

Я дважды был советником Кучмы, и был советником Ющенко. И вот Ющенко вызывал у меня очень противоречивые чувства. В частности, я увидел, что он ставит на высокие должности только своих: родственников, соседей – близкий круг людей. Меня это потрясло. Это чистая технология выживания, противоположная европейской технологии жизни. Вместо того, чтобы выбирать лучших, вы выбираете своих. Однажды я сел в такси и в раздражении высказался об этом водителю. Он меня внимательно выслушал, помолчал, а потом сказал: «Так он же хороший человек!» И я заткнулся, потому что понял, что ценности у него другие.

В каждой мелочи технология выживания противоречит европейским ценностям жизни. Мы не склонны к компромиссам, компромисс для нас – поражение. Карьера для нас – не способ самореализации, а возможность устроить свой ближний круг. Со всем этим очень сложно построить европейское государство, да и вообще какое-нибудь государство.

Исследования показали, каким образом меняются ценности. Сначала меняются какие-то условия жизни, самые разные. Например, в Средневековье изобрели бухгалтерский учёт – это серьезно изменило жизнь. А в XX веке произошла сексуальная революция. Когда такие изменения накапливаются, то у населения возникает необходимость поменять свои ценности. Они медленно и адаптивно меняются в нужном направлении, чтобы чувствовать себя адекватным изменившейся социальной действительности, и чувствовать себя хорошим. И тогда меняются институты. Потому что абсолютно невозможно создать институты в противоречии с ценностями, которые есть у данного населения.

Поэтому, когда мы говорим, что власть нехорошая, и не хочет делать реформы, то нужно понимать – она просто не может их делать. Потому что, если для нас эти институты чужие, то у власти нет возможности их создавать. Она может заимствовать их механически, но они все равно будут адаптированы, приспособлены и извращены до полной невозможности так, чтобы нам было удобно.

В свое время социологи в России проводили эксперименты. Они ставили замечательный красивый пивной ларёк, и буквально через несколько дней он весь был поцарапан, обляпан. Это вовсе не неосторожность, это потребность этих людей привести этот ларек в соответствие с привычной средой. Приблизительно так все и происходит. То есть для того, чтобы построить европейские институты, мы должны были поменять ценности.

Про революцию

Я считаю, что Майдан – это перелом в истории Украины.  Майдан – это успешный эпизод социальной революции. Причем революция эта европейского покроя, только опоздавшая на 200 лет. Очень важно, что это не метафора, а чисто технологическое определение. Потому что, если это революция, то отсюда следует очень много интересных выводов. Во-первых, это эпизод, потому что все европейские революции длились очень долго и имели много эпизодов. Французская революция началась в 1789-м году, когда короля сбросили, а закончилась в 1870-м году. Революции длились долго и имели много эпизодов.

На мой взгляд, Украинская буржуазная революция началась в 1991-м году с уничтожения социализма и социалистической системы хозяйства. Началось это на совершенно уникальный манер, потому что все европейские революции начинались по инициативе некого слоя людей, которым было тесно и невозможно жить, и они хотели реализоваться как раз через свободу. Тогда они сбрасывали предыдущие власти – и новый строй становился устойчивее. А мы получили такое изменение социального строя извне.

МЫ НЕ СКЛОННЫ К КОМПРОМИССАМ, КОМПРОМИСС ДЛЯ НАС – ПОРАЖЕНИЕ. КАРЬЕРА ДЛЯ НАС – НЕ СПОСОБ САМОРЕАЛИЗАЦИИ, А ВОЗМОЖНОСТЬ УСТРОИТЬ СВОЙ БЛИЖНИЙ КРУГ.

Это была странная революция, она была бессубъектная. Не было слоя, который был бы в этом заинтересован. И 23 года мы прожили не зря – этот слой создавался, накапливался, и именно он был инициатором Майдана. Первое, что мне бросилось в глаза – люди на Майдане вели себя не как средние украинцы, а как типичные европейцы. Ответственное сотрудничество и ответственная свобода – это были их характеристики. Они были пассионарны. Их расстреливают, а они не уходят – это очень сильная характеристика пассионарности.

Сейчас я скажу необычную вещь. Путч и интервенция – это типичные показатели настоящей революции. Это, можно сказать, сертификат качества революции. Всегда консервативные страны-соседи и консервативные люди в данной стране устраивают такие вещи. Я собирал все эти характеристики истинности революции, и понял, что возник слой, который нам и нужен. Потому что меньшинство изменит пассивное большинство. У нас есть выход из положения, у нас есть возможность стать европейцами именно так. Из мечты мы можем превратить этот процесс в технологию. Потому что есть люди, которые готовы это делать.

Конечно, Майдан – только начало, это третий эпизод революции, если считать 2004-й год. Но он далеко не окончательный, потому что ничего еще не сделано из того, что делает революция. Не созданы политические проекты, не выдвинуты вожди, не изменилось большинство общества. Но все это теперь вполне реалистично. Если я говорил, что нельзя построить институты, если ценности не усвоены, то сейчас, когда значительная часть населения уже исповедует эти ценности, я верю в то, что можно сделать институты.

Про войну

Когда началась война, то я увидел, что у людей стресс не столько из-за самой войны, сколько из-за полной неопределенности будущего. Это проникло во все наши клетки, мы совершенно не чувствуем, какое будущее нас ждет. Конечно, мы воюем со страной, которая в 25 раз сильнее нас, и вроде бы мы не можем победить. Но я вам расскажу об аналогиях. В начале XX века в Европе было шесть великих империй: Британская, Французская, Германская, Австро-Венгерская, Российская и Османская. В течение XX века очень по-разному они распались и исчезли, включая Советский Союз. Из этих шести империй четыре никогда не пытались восстановиться. Это значит, что они проделали над собой очень серьезную работу, адаптировали свои ценности к реальности – и избавились от имперского синдрома. Единственная империя, которая пыталась восстановиться и стать еще больше –это гитлеровская Германия. Она была побеждена, и победители проделали над ней весьма унизительную работу, но немцы это пережили и больше, похоже, не хотят стать империей. Теперь в Европе еще одна попытка: свою империю хочет восстановить Россия.

КОГДА МЫ ГОВОРИМ, ЧТО ВЛАСТЬ НЕХОРОШАЯ И НЕ ХОЧЕТ ДЕЛАТЬ РЕФОРМЫ, ТО НУЖНО ПОНИМАТЬ – ОНА ПРОСТО НЕ МОЖЕТ. ПОТОМУ ЧТО ЕСЛИ ДЛЯ НАС ЭТИ ИНСТИТУТЫ ЧУЖИЕ, ТО У ВЛАСТИ НЕТ ВОЗМОЖНОСТИ ИХ СОЗДАВАТЬ.

Действительно, если посмотреть характеристики русского характера, то он имперский. Но давайте поразмышляем. Если пять ее сестер не сумели стать империями и отказались от этого, то по аналогии у нас есть основания считать, что история не хочет больше империй. Если вы воюете против истории, то у вас нет шансов. Причем соотношение сил не играет никакой роли. История найдет способ их уравнять.

Я приведу два примера. Франция воевала с Алжиром – там было такое же соотношение сил, как у нас с Россией. Если бы я тогда приехал в Алжир и сказал: «Ребята, вы победите», меня бы подняли на смех – ну как может Алжир победить Францию? Но он ее победил, потому что история была против Франции.

Второй эпизод такой. В зените всесилия Испанская империя блистала, а с ней боролись Нидерланды. Казалось бы, ну какие шансы могут быть у маленьких Нидерландов по сравнению с империей, где был, к примеру, великий полководец герцог Альба? Но все равно они выиграли, все равно добыли независимость, хотя для этого потребовалось 80 лет.

Для меня это снижает неопределенность нашей ситуации с точки зрения долгосрочных планов. Конечно, это не снижает неопределенность человеческих судеб. Но ведь не только своей судьбой жив человек.

19 Лютого 10:16
Люди активізм реформація
Найцiкавiше на сайтi

Не сумуй, все буде добре, комусь гірше: чим замінити фрази підтримки, які не працюють

Люди досі не навчилися ефективно підтримувати одне одного та використовують для цього банальні фрази, які не працюють, а іноді й роблять тільки гірше. Це настільки щільно засіло в нашій культурі, що слова вискакують самі, а чим їх замінити – ми й гадки не маємо. Тож ми поспілкувалися з психологом, який працює в методі когнітивно-поведінкової психотерапії, Євгеном Пілецьким і психологинею Оксаною Єфремовою та попросили їх замінити вирази-архетипи більш корисними порадами.

«Все буде добре», «Комусь складніше», «У всіх свої проблеми», «Не думай про погане», «Ти сам себе накручуєш» – ці фрази, не дивлячись на те, що вони дуже розповсюджені, є прикладом токсичних відповідей на реальні проблеми, потреби та запити людини. У них є спільні риси. 

Перша – всі вони знецінюють почуття людини, яка до вас звертається. Як правило, вона це робить в критичній або неприємній для себе ситуації та звертається по допомогу або завірення. Коли ви їх кажете – ніби показуєте, що те, про що людина переживає, нічого не варте. Це може призвести до багатьох неприємних наслідків: до почуття провини, сорому, відчуження, самозамкнення тощо. Замість цих фраз можна почати свою відповідь зі слів «Я дійсно бачу, що тобі погано», «Я бачу, що тобі сумно», «Я бачу, що тебе щось засмучує» – показати людині, що ви справді переймаєтеся та приймаєте її проблему. 

Друга спільна риса – ви фактично транслюєте людині, що вам ця ситуація є байдужою. Ви залишаєте людину сам на сам з її проблемою, всупереч тому, що вона звернулася по допомогу й сама з цим не справляється. Спробуйте перепитати: «Що саме тебе тривожить?», «Чому тебе це тривожить?», «Які у цього можуть бути наслідки?». 

Коли ви відповідаєте банальними фразами на тривожний або сумний запит людини, то даєте зрозуміти, що її безпорадність є абсолютною. Що насправді треба зробити – дати людині зрозуміти, що ми бачимо цю проблему та співчуваємо їй. Друге – визначити, що це за проблема. 

Варто перевести стрілки на раціональне та адекватне розв’язання проблеми. Тут доцільно запитати: «Яким чином ти/ми можемо зарадити цьому випробуванню? Що ми можемо зробити та яким чином?» У цьому випадку доречним буде мозковий штурм – треба накидати альтернативне бачення проблеми. Так, замість того, щоб просто споглядати та тривожитися, ми зрушимо розум людини, яка до нас звернулася, в бік активного втручання, який ми можемо контролювати.

Цю фразу зазвичай говорять людині у стані невизначеності, яка переживає за можливі катастрофічні наслідки. Таким чином, коли ми говоримо «все буде добре», ми ніби вмикаємо магічне мислення та робимо завірення, яке в такому випадку насправді не дуже допоможе. Якщо ми говоримо, наприклад, про тривожні розлади, то завірення є однією з захисних моделей поведінки людини. Але з тривогою це спрацює так, що вона не буде вирішена, а тільки підкріпитися.

Тут краще проаналізувати, які є можливості й альтернативи, чи може людина впоратися з цією проблемою, якщо та дійсно настане, які є ресурси, хто їй може допомогти і чи можете ви це зробити. Від відмахування на кшталт «Все буде добре» ми переходимо у конструктивне русло та запитуємо: «Як я можу тебе підтримати?»

Проблема одного, проблема усіх: три історії про цькування та способи це перемогти

Влітку за підтримки Українського культурного фонду відбувся марафон  «Arts&Rights». Однією з тем стала «Освіта без цькування». Platfor.ma наводить три промови учасників цієї панелі про те, як може виглядати булінґ у школі та як його можна перемогти.

Про свій досвід роботи з психологом та пропрацювання травм, завданих булінґом

Людина, яку цькують, ніколи не залишається в позиції «жертви». Цькування переростають в ігнорування таких же проблем, коли ми бачимо їх в інших людей. Або навпаки «жертва» переходить в стадію тих, хто цькує сам. 

Я маю поганий зір та сиділа на першій парті. Коли я почала носити окуляри регулярно, то спочатку почались такі «необразливі» коментарі. Типу «очкарик» або щось схоже. В якийсь момент вони ставали все злішими і злішими. І це вже зовсім перестало бути смішно.

Однією із особливостей моїх проблем із зором є порушення сприйняття глибини й простору. Дуже часто я могла схопитися за повітря, якщо предмет насправді далі, ніж я думаю. Однокласники це помічали і користувалися цим. Мій пенал спеціально відсували, щоб я вхопилась за повітря і всі посміялися.

Я розуміла, що всі ці вчинки вони робили не тому що вони злі, а тому що це допомагало їм самоствердитися моєю ціною. Тоді я пішла до авторитетної людини – вчителя, аби попросити поради, адже я знала, що сказати у відповідь теж саме, що говорять мені – не дуже продуктивно.

Від вчителів я отримала дві поради. Перша: «Не звертай уваги, це такий вік. Переростуть». Друга: «Не вигадуй дурниць, є люди, яким гірше за тебе». Я не вважаю жоден з цих сценаріїв адекватним.

Я зрозуміла, що ніякої підтримки не буде, тому доведеться все вирішувати самотужки. Тож після подібних коментарів, я питала цькувальників: «Ти впевнений, що хочеш це сказати?». У відповідь був або ступор, або людина навіть вибачалася. Цей сценарій мені дійсно дуже допоміг. 

Надалі в процесі роботи із психологом я зрозуміла, що корінь цієї проблеми майже завжди в оцих коротких, маленьких коментарях. І я помітила, що сама реагую на якісь речі також не зовсім адекватно і сама стою на сторону тих, хто булить. Бо всі ці відносини позначилися на моєму відчутті довіри, на тому, як я дружу зі своїми друзями, чого від них очікую.

Наприклад, я могла дуже різко зреагувати, тому що це єдиний сценарій, який я пам’ятаю. Я постійно намагалась вберегти свої межі, свій комфорт, і часто забувала про межі чужих людей. Могла образити їх і перетнути межу – просто тому що раніше зі мною робили так само. Я почала це активно пропрацьовувати із психологом. Ми шукаємо альтернативні сценарії поведінки, намагаємось зрозуміти, як найпродуктивніше цього позбутися.

Дуже дійовий спосіб – за декілька років зустрітися із людиною, яка колись тебе булила, і щиро поговорити. Тому що зазвичай ці люди насправді вже давно змінили думку. Всі дитячі комплекси зникають. Для мене було продуктивно написати цим людям листи і все це відпустити. Зараз я спілкуюся з декількома однокласниками, які мене булили, і ми абсолютно нормально тримаємо зв’язок, дружимо. Мене тішить, що зараз в соціальних мережах досить активно підіймають це питання.

Зазвичай психологи комунікують проблеми цькування для дітей як до дорослих – і така схема недієва. Це як книжки про мотивацію, які дають ефект тільки на 15 хвилин. У цьому випадку важливо говорити до дітей їхньою мовою. І, як на мене, комунікувати проблеми цькування через соціальні мережі – це найбільш дієво.

Хлопці, все добре: 5 героїв із нової книжки про те, що чоловікам треба бути хорошими, а не сильними

АвторPlatfor.ma
9 Вересня 2020

У видавництві Книголав вийшла популярна у світі книжка Роба Кемпа “Хороші хлопці: 50 героїв, що змінили світ добротою“. Історіями з усього світу автор доводить, що головні якості чоловіка – не сила чи безстрашність, а людяність та доброта. Серед героїв як люди, знані по всій планеті, так і маловідомі особистості, про які варто знати. До української версії увійшли також історії українських “хороших хлопців”: медика Миколу Пирогова, письменника Сергія Жадана, педагога Антона Макаренка та інших – над ними працював головред Platfor.ma Юрій Марченко. З дозволу видавництва ми публікуємо декілька розділів цієї книги.

Микола Пирогов — одна з ключових постатей світової медицини за всі її часи. Якщо ознайомитися з його біографією, то здається, що Микола увесь час кудись поспішав. Він народився 1810 року в Москві, а вже у 1823, зовсім юнаком, вступив на медичний факультет місцевого університету. За п’ять років він продовжив навчання у Берліні й Дерптському університеті в естонському місті Тарту. 

Вже у 26 років Микола Пирогов був доктором наук і професором цього університету. Далі Пирогов наробив стільки всього, ніби цих Пирогових було аж декілька. Він активно проводив анатомічні дослідження на заморожених трупах, заснувавши цілу нову галузь — топографічну анатомію, і видав кілька відповідних атласів. Очолив Київський навчальний округ й реформував освіту. Вилікував національного героя Італії Джузеппе Гарібальді, за що той дякував Миколі в спогадах. Виховав незліченну кількість професіоналів і допомагав лауреату Нобелівської премії Іллі Мечнікову.

А ще докорінно переробив чимало традиційних хірургічних методів. Микола Пирогов навчав військових хірургів, та й сам працював з пораненими на кількох війнах. Колосальний практичний досвід, допитливість і уважність дозволили Миколі серйозно поліпшити ситуацію з військовою хірургією та ввести ряд дійсно проривних інновацій.

Саме він першим почав у польових умовах оперувати поранених зі знеболенням етером. Завдяки цьому вояки менше страждали і видужували швидше. Пирогов одним із перших придумав використовувати гіпс для фіксації кісток — цей метод все ще допомагає в загоєнні переломів. 

Взагалі, чимало ідей Миколи Пирогова виявилися настільки проривними, що актуальні й зараз. Скажімо, винайдений ним метод ампутації гомілки й досі називають «операцією Пирогова». Близько 20 останніх років життя лікар прожив у невеликому маєтку «Вишня» — зараз це територія Вінниці, і постійно безкоштовно лікував усіх, хто цього потребував.

Тепер на честь Миколи Пирогова названі вулиці в багатьох країнах світу, медичний університет у Вінниці, різноманітні нагороди і навіть астероїд. А головне — ім’я Пирогова назавжди стало символом гуманізму та відданості своїй справі — порятунку життя людей.

Першокнижково: що українці читали під час карантину

«Під час карантину з’явиться набагато більше часу – стільки всього прочитаю!», – наскільки справдився цей прогноз, сказати складно, а от що з книжок люди найчастіше купували з березня й до сьогодні – цілком реально. Ми спитали у книгарень Yakaboo, «Моя книжкова полиця» та «Буква», що найшвидше змітали з полиць у карантинному ув’язненні та які твори стали ізоляційною класикою. 

Передчасний висновок: у всіх трьох магазинах серед найпопулярніших карантинних книжок зустрічається роман Елізабет Ґілберт «Місто дівчат», головною героїнею якого є дівчина, яка потрапляє до богемного світу та пізнає значення поняття «жіноча свобода». У двох випадках з трьох повторюються ще дві книжки – Тара Шустер «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось» про любов до себе та, несподівано, всім відома «Чарлі й шоколадна фабрика» Роальда Дала. А ось і всі три топ-списка від магазинів Yakaboo, «Моя книжкова полиця» та «Буква»:

1. Юлія Ярмоленко – «Малечі про інтимні речі»

Книжка, що допоможе відповісти на всі «незручні» дитячі запитання: звідки беруться діти, як влаштовані жіночі та чоловічі статеві органи, чому виникає ерекція та що таке менструація. Також у ній висвітлені важливі теми кібербезпеки та те, що не буває неправильних чи некрасивих людських тіл. Завдяки яскравим картинкам та простим текстам, книжка буде зрозумілою дитині, але краще прочитати її разом та обговорити. 

Видавництво: Талант

 

2. Колін Тіппінг – «Радикальне прощення»

Радикально пробачити когось — це значить перестати звинувачувати інших в якихось неправильних діях та взяти відповідальність за власне життя. Обіцяють, що запропоновані в цій книжці прості та доступні методи допоможуть вам позбутися емоційного вантажу минулого і відчути радість повного прийняття всього, що приносить життя. В результаті чого ви можете стати набагато щасливішою людиною. 

Видавництво: Софія

 

3. Елізабет Гілберт – «Місто дівчат

Інтригуючий роман про жіночу свободу та сексуальність від авторки бестселера «Їсти, молитися, кохати». Роман починається з 1940 року, коли дев’ятнадцятирічну Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу і вона опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя: знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю та відчуття цілковитої свободи. Цей шлях необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.

Видавництво: Видавництво старого лева

 

4. Тара Шустер – «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось»

Перетворитись на чемпіонку з любові до себе можна в будь-який момент. Тара Шустер з гумором та підтримкою розказує про прості щоденні ритуали, які змінять ваше тіло, свідомість та стосунки. Нарешті почати їсти овочі, писати листи вдячності, приймати розкішну ванну, оточити себе люблячими друзями та перестати нарешті спілкуватись з поганцями — прості, на перший погляд, методи, але вони реально працюють. 

Видання: Yakaboo publishing

 

5. Лоран Гунель – «Бог завжди подорожує інкогніто»

Напрочуд позитивна історія, що починається за крок до самогубства. Після того, як загадковий незнайомець рятує Алана від стрибка з Ейфелевої вежі, на знак вдячності він обіцяє виконувати різноманітні завдання, які дивовижним чином змінюють його життя. Тепер він краще розуміє колег, мотиви вчинків оточуючих і щиро переймається проблемами власної компанії. Ця історія — не підручник із саморозвитку з чіткими вказівками, тут не буде прямих закликів «переосмислити своє життя». Але обіцяють, що саме це ви і зробите, прочитавши книгу.

Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»

 

6. Роальд Дал – «Чарлі і шоколадна фабрика»

Так, ця історія буде до смаку і тим, хто сто разів бачив фільм із Джонні Деппом, і тим, хто його не дивився взагалі. Роальда Дала не дарма вважають «літературним батьком» Джоан Роулінг, тож чарівна атмосфера забезпечена. Отже, жив собі бідний хлопчик, якому раз на рік, на його день народження, дарували єдиний дарунок — маленький шоколадний батончик. Але хлопчик мав добре серце, і тому з ним трапляється неймовірна пригода.  Кажуть, що в книгах Дала є тільки один мінус — вони дуже швидко читаються.

Видавництво: А-ба-ба-га-ла-ма-га

 

7. Всеволод Нестайко – «Тореадори з Васюківки»

Культовий твір, що увійшов до переліку золотої класики української літератури, в новій авторській редакції та з новими епізодами. Книга розповідає про шкільні роки двох нерозлучних друзів, Яви та Павлуші, які пристрасно бажають прославитися на весь світ. Історія починається з відчайдушного інженерного проєкту хлопців — спорудження гілки метрополітену під сільським свинарником. У результаті 50-кілограмова свиня провалюється у безодню «інженерного задуму». 

Видавництво: А-ба-ба-га-ла-ма-га

 

8. Джеймс Борг – «Мистецтво говорити. Таємниці ефективного спілкування»

Бізнес-тренер Джеймс Борґ, відомий своїми відкриттями в галузях спілкування, особистісного розвитку, мови тіла та «контролю мислення», пропонує прості і дієві поради для покращення комунікації. Автор навчає правильно викладати свої думки, не боятися говорити, робити це красиво та правильно, багато уваги приділяє мові тіла, тембру голосу та тонкощам невербальної комунікації. Запевняють, що методика допоможе змінити спосіб мислення і поведінку в особистому житті й на роботі, зробить життя цікавішим, насиченішим і позбавить зайвого стресу, а ваші навички спілкування сягнуть геть нового рівня.

Видавництво: Фабула

 

9. Луїза Мей Олкотт – «Маленькі жінки»

Роман, на якому виховувалося не одне покоління читачів по всьому світу. Завдяки новому перекладу Ірини Безсмертної з характерними для того часу жаргонізмами, ви поринете у атмосферу XIX століття. В сімействі Марч підростають чотири дружні, але не схожі одна на одну сестри: романтична Мег, шалена Джо, тихенька Бет та норовлива Емі. Разом з матір’ю, чекаючи на повернення батька з війни, дівчата проходять непростий шлях дорослішання, на якому будуть справжні друзі, смертельна небезпека, безкорислива допомога, перші розчарування і, звісно, любов.

Видавництво: Азбука

 

10. Люко Дашвар – «#ГАЛЯБЕЗГОЛОВИ»

Людина по-справжньому втрачає голову лише від двох речей: від страху і від кохання. Однак що робити, коли тебе одночасно накривають і перше, і друге? Життя Галі перевернулося лише через те, що вона прагнула допомогти іншій людині. Дівчина втратила все: роботу, чоловіка, друзів, віру в людей. Та що, як усе найбільш значуще і неймовірне починає відбуватися з нами саме тоді, коми ми намагаємося видряпатися з пекла? 

Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»

1. Богусь Янішевський – «Мозок. Те, про що тобі не розкажуть дорослі»

Найгарячіша новинка цього літа та продовження книжкової серії «Економіка» та «Політика». Про мозок важко розповідати, бо він дуже складний. Окрім того, щоб зрозуміти, як працює мозок, мусимо скористатися… мозком. Тобто мозок повинен зрозуміти сам себе! Мозок – це твій персональний суперкомп’ютер, найдосконаліша модель, яка не припиняє розвиватися. Погодься, що тобі знадобиться інструкція з використання цієї дивомашини, аби не мозок керував тобою, а тим ним. Отже, цю книгу можна сміливо вважати найцікавішим та найдотепнішим довідником з мозковедення. Читайте уважно та поступово, аби мозок був готовий увібрати в себе силу силенну важливої інформації.

Видавництво: Моя книжкова полиця 

 

2. Тара Шустер – «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, що змогла»

Про цю книжку вже говорилося у минулому топі, тому просто повторимо: авторка розповідає про те, як себе полюбити та користуватися простими, але дієвими методами для того, щоб змінити своє життя.

Видавництво: Yakaboo publishing

 

3. Конамі Кантата – «Чі. Життя однієї киці. Том 1»

Це перша манґа українською – неймовірно мила історія про кошеня, яке залишається одне та в пошуках дому й дбайливих господарів потрапляє у пригоди. 

Видавництво: Nasha Idea

 

4. Містер Тан – «Крута Адель. Геть з дороги, нікчеми! Книга 5»

Комікс про Адель – маленьку дівчинку, зовсім не схожу на звичайну дитину. Вона не те, щоби погана, просто тримається подалі від інших, а також від того способу життя, до якого ми звикли. У неї свій, особливий погляд на світ та безліч геніальних ідей. Вона – порушник спокою: егоцентрична, прямолінійна, неординарна й злопам’ятна. Адель – це маленький монстр, але настільки милий і кумедний, що ми захоплюємося нею.

Видавництво: Nasha Idea

 

5. Олександр Михед – «”Я змішаю твою кров із вугіллям”. Зрозуміти український Схід»

Наприкінці 2016 року Олександр Михед вирушив у подорож шістьма містами Донецької та Луганської областей, досліджуючи тамтешнє життя, а також історії, заховані в архівах. Розкопуючи пласти історії та нашарування міфів, письменник розповідає дивовижну історію Сходу, приборкати який намагалися британські й бельгійські інвестори, імперські та радянські правителі. Олександр Михед ділиться унікальними розмовами з відомими письменниками, митцями, істориками, які народилися на Сході: Сергієм Жаданом, Алевтиною Кахідзе, Ігорем Козловським, Романом Мініним, Володимиром Рафєєнком та Оленою Стяжкіною. Людьми, які від часу війни допомагають осмислювати жах нової повсякденності та зрозуміти багатоголосся українського Сходу. 

Видавництво: Наш формат

 

6. Богусь Янішевський – «Політика. Те, про що тобі не розкажуть дорослі»

Ця книга про політику має бути прочитана кожним маленьким громадянином, розвіяти міфи та увести у таємничий світ політики. А ще ця книжка – про владу. Про те, звідки вона взялася, навіщо існує, як працює, чому її скрізь так багато. А ще – як від неї захиститися, коли вона аж надто розперізується. Для країни працюють політики, які мають дбати про те, щоб влада якнайкраще слугувала своїм  громадянам. Наприклад, вам. Або мені. І всім іншим людям, з яких складається країна, і для яких вона є спільним домом.

Видавництво: Моя книжкова полиця

 

7. Пітер Мейл – «Рік у Провансі»

Дотепна та відверта розповідь Пітера Мейла – це справжня пригода й захоплююча мандрівка Провансом для кожного читача. У товаристві любої дружини, а також з двома великими собаками автор книжки здійснив свою найзаповітнішу мрію – переїхав з галасливого великого міста в мальовниче село на півдні Франції, у старовинний прованський будинок. Вони поволі пізнають особливості тутешнього життя від традиційної кухні й місцевого французького діалекту до унікальної манери спілкування провансальців. Книжка легко перенесе читача в казкову атмосферу Провансу – з його простими земними насолодами та незвичним ритмом життя, у якому визначальними є примхи природи, а не сюрпризи шалених буднів, як у мегаполісах. 

Видавництво: Vivat

 

8. Елізабет Ґілберт – «Місто дівчат»

Цю книжку ви теж могли бачити в минулому рейтингу. Судячи з усього, роман про жіночу сексуальність і свободу, про відвагу бути собою і право жити так, як тобі хочеться – вкрай популярний нині контент. Ну і, звісно, куди ж без незвичайної історії кохання. 

Видавництво: Видавництво старого лева

 

9. «Minecraft. Довідник Архітектора»

Ця книга допоможе гравцеві пустити в дію максимум можливостей кубічного світу та спрямувати сили на розвиток творчого потенціалу. Довідник поділено на три послідовні частини: «Проєктування», «Декорування», «Будівництво». Прочитавши їх усі, ваш архітектор легко впорається зі складними ігровими конструкціями та почне створювати власні шедеври.

Видавництво: Artbooks

 

10. Оксана Мороз – «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців»

Ця книжка – посібник від маніпулятора-практика про те, як протистояти зараженню інформаційними вірусами. Прочитавши її ви: дізнаєтеся, що таке ці самі інформаційні віруси, і навчитеся їх розпізнавати; зрозумієте, як захистити себе, дітей і близьких від Індустрії вірусмейкерства; познайомитеся з роботою індустрії, яка створює інформаційні віруси. І без зайвої конспірології дізнаєтеся, як це явище вже змінило кожного з нас.  

Видавництво: Yakaboo publishing