Эко самое: как манипулируют тягой к здоровой еде и где ее все-таки найти

АвторВарвара Барышнева
18 Серпня 2016
Теги:
База знань знання підприємництво технології

«Ты – это то, что ты ешь», – сказал как-то Гиппократ. Тогда люди еще ничего не знали о чудо-смузи и пользе водоросли спирулина. По инициативе Magic Garden мы решили разобраться, как же жителям большого города можно обеспечить себя здоровой и полезной едой. Чем экологическая еда отличается от органической, почему лучше покупать в супермаркетах, а не на рынках, а также где и как выбирать фрукты и овощи, так, чтобы протянуть еще хотя бы лет десять? На вопросы Platfor.ma отвечала эксперт по развитию органического рынка в Украине Татьяна Ситник.

ЧТО ВООБЩЕ ТАКОЕ ОРГАНИЧЕСКАЯ ЕДА?

Органическая еда – это сертифицированная сельскохозяйственная продукция, выращенная или изготовленная по определенным правилам. В каждой стране эти правила отличаются, но фундамент везде примерно одинаковый –   нельзя использовать минеральные удобрения, синтетические пестициды, ГМО, антибиотики в целях профилактики, а также гормоны, консерванты, красители, усилители вкуса и ароматизаторы. Проще говоря, органическая еда – это пища, по чистоте и экологичности производства максимально похожая на ту, что ели наши предки, а органическое фермерство – просто уважительное отношение к природе при производстве продуктов питания.

По данным Федерации органического движения Украины, сегодня в нашей стране под органическое производство отведено около 1% сельскохозяйственных земель. При этом 95% органического сырья, полученного на них, уходит на экспорт. Нам остаются только крохи из той здоровой еды, которую мы же и производим. Нельзя винить фермеров за это – сегодня в Украине этой деятельностью выгодно заниматься именно для продажи за границу.

Однако здоровый образ жизни и забота о себе становятся, наконец, важной частью жизни украинцев. Они готовы заниматься спортом и ответственно относиться к своему питанию. Эта потребность становится наконец базовой и растет невероятными темпами. И даже намного быстрее, чем адаптируется рынок продуктов питания, поэтому спрос на здоровую еду сегодня стал больше, чем предложение. В связи с этим некоторые производители начинают спекулировать на тяге к здоровой жизни, лепят где ни попадя наклейки «Эко» и «Органик», а люди, в силу своей неосведомленности, это покупают. Доверчивость – наш порок.

И КАК ОТЛИЧИТЬ ОРГАНИЧЕСКУЮ ЕДУ ОТ НЕОРГАНИЧЕСКОЙ НА ПОЛКАХ В МАГАЗИНЕ?

Читайте этикетки и, пожалуйста, запомните вот этот знак. Это – евролисток. Маркировка, которая свидетельствует, что продукт прошел проверку, является органическим и отвечает стандартам Европейского союза об органическом производстве. Этому знаку можно и нужно доверять, ищите его на упаковках.

 

А КТО В УКРАИНЕ СЛЕДИТ ЗА КАЧЕСТВОМ ПРОИЗВОДИМОЙ ЕДЫ?

Правовая база, регулирующая этот вопрос в Украине, сейчас обновляется. С начала 2014 года в силу вступил Закон «Про производство и оборот органической сельскохозяйственной продукции и сырья», но, очевидно, его недостаточно. В 2015 году начала работу новая структура – Держпродспоживслужба. Это орган, который будет проверять поставщиков и производителей продуктов питания, защищать права потребителей.

Пока не ясно, как будет проходить эта проверка. В Украине надо переписывать всю законодательную базу, поскольку и по сегодняшний день в пищевой промышленности, не нарушая закон, производители умудряются использовать запрещенные в других странах пищевые добавки, а в сельском хозяйстве – пестициды.

Теоретически к концу этого или началу следующего года на еде в магазинах должны появиться отметки #OrganicMadeinUkraine – маркировка, которая позволит нашим фермерам без внешнего вмешательства Евросоюза проходить проверку, сертифицироваться и производить органическую продукцию.

Но и это не панацея. Во всем мире люди уже поняли, что только сама общественность может и должна себя защищать. Никто кроме самих потребителей не может нормально регулировать предложение рынка. Только сознательный отказ от некачественной и вредной еды поможет нам очистить супермаркеты от мусора.

 

ПРАВДА ЛИ, ЧТО ОРГАНИЧЕСКАЯ ЕДА СТОИТ ДОРОЖЕ?

Есть такой миф. Он возникает от незнания и непонимания принципов производства органической еды. Давайте разберемся.

В наших магазинах действительно можно встретить много дорогой органической еды – в основном это импортная продукция. Тут, думаю, не стоит объяснять? Растаможка, все налоги – и вот вам овсянка за 150 грн.

Что касается наших производителей – их просто очень мало. То, что они выращивают и правда стоит больше, но ненамного – всего на 10-20% дороже обычной еды. Эта наценка возникает по нескольким причинам. Во-первых, урожай созревает медленней, чем если использовать химию. Соответственно, за сезон фермер продает чуть меньше других – это повышает стоимость. Плюс добавьте сюда цену сертификации. Есть миф, что она сказочно дорогая. Но раз уж мы сегодня развеиваем мифы – давайте по полной. Для маленького фермера сертификация его продукции сегодня стоит от 8 до 15 тыс. в год, в зависимости от того, что именно он производит.

Вообще, чтобы вырастить органический продукт, затрат требуется даже меньше – достаточно просто знать, как общаться с природой так, чтобы не нарушить ее стабильность.

А ЧТО ТАКОЕ ЭКО-МАРКИРОВКА? ЧТО ВООБЩЕ ОЗНАЧАЕТ ЗНАЧОК «ЭКО»?

Надеюсь, вы уже поняли, что просто надписи «Эко», «Органик», «Екологічний продукт» не значат ничего. Это лишь слова без подкрепления, направленные на то, чтобы заставить вас совершить покупку. Другое дело – маркировка. В Украине с ней вообще очень интересная ситуация. Дело в том, что практически нигде в мире эко-маркировка на продуктах питания не используется. Знаете, почему? Потому что эко-маркировка – это отметка, свидетельствующая о том, что производство определенного изделия, товара или услуги отвечает прописанным нормам безопасности для окружающей среды. Грубо говоря, что природа не страдает от производства этого товара, что завод, где его производят, лоялен к окружающей среде. Что создавать, использовать и утилизировать этот товар можно без угрозы для будущих поколений. Стиральный порошок, бумага, краска могут быть экологичными или не экологичными. А вот яблоки или молоко – только органическим или нет. Эко-маркировка касается социальной ответственности перед планетой и будущим, а не вопросов здорового питания.

НУ А ГДЕ БЕЗОПАСНЕЕ ВСЕГО ПОКУПАТЬ ЕДУ – НА РЫНКЕ ИЛИ В СУПЕРМАРКЕТЕ?

Вопреки расхожему мнению о «здоровой» пище, выращенной бабушками на своем огороде, по моему мнению, лучше все-таки закупаться в супермаркете. Еда «из села» на наших официальных и стихийных рынках намного опаснее магазинной. Это происходит потому, что жители сел и недобросовестные фермеры все равно используют пестициды, но делают это не по технологическим картам, а «на глаз». Большая часть пестицидов в Украине – это контрабанда. Селяне не знают, как ими пользоваться, в каких пропорциях разбавлять, куда распылять. Что хуже всего, многие из них даже не знают, что используют эти самые минеральные удобрения, не знают, как это вредно в первую очередь для них, как опасно это для тех, кто съест их урожай. Для них «с грядки» по умолчанию синоним «здоровой еды».

Хуже всего то, что в своем незнании они искренни. Вот мой папа, например, говорит, что у него натуральнейшие из продуктов. Я спрашиваю: «А как ты от жуков в этом году избавлялся?» «Ну, побрызгал немножко», – отвечает. Ну и о чем тут спорить?

Сейчас по всей Украине открылось большое количество специализированных и онлайн-магазинов, торгующих здоровой едой. По моим наблюдениям, из них только Natur Boutique дотошно следит за качеством и маркировкой своей продукции. Все остальные, конечно, продают на порядок более качественную пищу, чем в обычных супермаркетах, но читать там этикетки все равно необходимо. Это бизнес, построенный на вашей потребности в безопасности.

Я думаю, что лучшее, что сегодня могут сделать жители больших городов – это налаживать личные контакты с фермерами. В Европе это распространенная практика. Семья знакомится с семьей из деревни, и одни для других специально производят какую-то продукцию. Торговля, построенная на личных отношениях, улучшает качество товара – фермер заинтересован, чтобы вы покупали именно у него. Тогда поставки становятся регулярными – он застрахован от пере- или недопроизводства, а городской житель, в свою очередь, получает 100% натуральный продукт. Моя семья, например, пользуется сервисом Семейная корзина – раз в неделю в Киев привозят органические фрукты, овощи, молочку, бездрожжевой хлеб из печи. Но я понимаю, что для тех, кто живет один – это неудобный формат. В таком случае можно договариваться о нужном вам количестве продуктов питания.

Или выращивать пищу дома. За границей очень развито домашнее огородничество. Это когда с помощью гидропонических установок выращивают зелень, овощи, клубнику на протяжении целого года. Это будет еда вашего домашнего производства, где используется специальный раствор, а не грунт. Но там вы, по крайней мере, сами регулируете то, сколько и каких удобрений использовать, какие семена и сорта растений садить.

Но органическое мясо, например, в квартире вы все равно не вырастите. Вам все равно придется налаживать контакты с фермерами. Очень хорошо это делать на ярмарках, выставках, когда можно познакомиться с производителями и выбрать наиболее подходящий для себя вариант. Ближайшее такое мероприятие – Всеукраинский ярмарок органических продуктов, который состоится 10 сентября на Контрактовой площади.

КАК ПОНЯТЬ, ЧТО ПЕРЕДО МНОЙ НИТРАТНАЯ МОРКОВКА?

Нитраты есть везде и всегда. Для осознанного потребления надо понимать, что есть нормы нитратов в морковке, которые не должны превышаться. Вы никогда не сможете почувствовать вкус нитратов или пестицидов. Но я мечтаю, чтобы каждый хоть раз в жизни попробовать органический помидор или яблоко и сравнил его вкусовые и ароматические качества с магазинными. Пожалуйста, рассматривайте еду, которую покупаете, и мыслите логически. Не покупайте фрукты и овощи, если:

  • их размеры неадекватно огромны. Например, помидор размером с арбуз и огурец толщиной в кабачок;
  • корнеплоды или кочерыжки имеют трещины;
  • все единицы в ящике выглядят одинаково, как на подбор;
  • продукция может долго храниться;
  • зелени у бабушки или на прилавке много, при этом она к концу дня не увяла.

Тут мы подошли к еще одной важной проблеме – наши супермаркеты, магазины и базары просто не приспособлены к тому, чтобы продавать органическую и натуральную еду. Настоящая зелень вянет часов через шесть после того, как ее срезали, фрукты, в зависимости от сорта, портятся за несколько дней-недель, непастеризованное молоко киснет за 72 часа. Для того, чтобы это продать, нужно правильно переоборудовать прилавки, установить новые холодильники, наладить короткую логистику. Это все непросто. И поверьте, никто никогда не начнет этого делать, пока вы не разбираетесь в маркировках и покупаете что попало. Если рентабельным бизнесом станет именно производство здоровой еды, то и законодателям, и фермерам, и магазинам придется модернизировать свои подходы. А пока каждый должен заботиться о себе самостоятельно.

 

Фото: depositphotos.com

Найцiкавiше на сайтi

Фуа-гра з цибулі, Зеленський, туга: Тетяна Кисельчук про біди й радощі Суспільного

АвторЮрій Марченко
9 Липня 2019

Вже декілька років архаїчне державне телебачення намагається перетворитися на актуальне і потужне Суспільне мовлення. Останні два роки генпродюсеркою його просвітницького напряму була Тетяна Кисельчук. До цього вона створила освітній проект Wise Cow, працювала головредом bit.ua, а зараз стане ідеологом цифрових платформ мовника. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Тетяною про діджитал платформу Суспільного, Зураба Аласанію, Ярослава Лодигіна, ейджизм, сексизм, штаб Зеленського, і про те, як боротьба із системою нівечить людей.

– Розкажи, чим ти пишаєшся за два роки роботи на Суспільному?

– Президентськими дебатами та першим сезоном суспільного-політичного ток-шоу «Зворотний відлік». До речі, нещодавно зі мною стався цікавий випадок, пов’язаний з дебатами. Я поїхала у відпустку знімати роадмуві про мотоциклістів, котрі подорожують через всю Європу. Насправді я там була «кишеньковим літописцем», записувала все, що відбувалося з героями цієї подорожі. Тобто в зйомках участі не брала, а знімали молоді хлопці з Trouble Tribe, їм по 23 роки, і вони успішні, талановиті та популярні. 

І от на день восьмий подорожі один із них запитав у мене: «А ти взагалі ким працюєш?», я кажу «та продюсером на Суспільному», і вже набираю повітря в легені, щоб видати стандартну інформацію «Суспільне – це UA:Перший, UA:Культура, 24 регіональних теле- та радіоканали, Українське радіо, радіо Промінь, Радіо Культура та цифрові платформи», але не встигаю я роззявити рота, як цей 23-річний оператор з умовно іншого світу, зі світу, де править інстаграм та дух свободи, перебиває мене і каже: «А, так я знаю, що таке Суспільне. Ви мали дебати за законом проводити». Ти не уявляєш, як приємно чути, коли люди, не дотичні про процесів, починають пізнавати Суспільне. Радіти рано, але радіти хочеться.

«Суспільне – це не лише про контент. Багато роботи лишається за кадром. Лише на пітчинги і захисти регіональних проектів ми витратили 64 години».
Джерело: фейсбук-сторінка Тетяни Кисельчук

– Я подивився телепрограму Суспільного за тиждень, декілька разів вмикав – і зловив себе на тому, що мені, в принципі, цікаво. Якісь документалки, шоу, загалом нормальний контент. Чому Суспільне все ще не надто популярний канал?

– Суспільного чи UA:Першого? У Суспільного 26 каналів, 24 з яких – регіональні. UA:Перший – це флагманський суспільно-політичний канал Суспільного мовлення. 

На телевізійний контент не можна дивитися в розрізі одного юніта. Ось ти побачив якусь документалку, і думаєш: «О! Непогано». Але у людини мають бути чіткі очікування ТБ. Скажімо, Новий канал позиціонує себе як канал для молодої аудиторії, ти очікуєш побачити там молодіжні серіали та мейковери, вмикаєш – і потрапляєш на молодіжний серіал, тож твої очікування виправдані. 

Якщо ми говоримо про UA:Перший, цей канал мусить транслювати найактуальніші новини, аналіз найважливіших подій країни. А якщо ти вмикаєш і в тебе то новини, то світ дикої природи, то кулінарне шоу, то дитяче шоу – це заважає тобі сформувати очікування. На щастя, в цьому році у нас суттєво оновиться контент: новини, інформаційне мовлення, аналітика. Але телебачення вже поза зоною моєї компетенції, тобі краще спитати про це інших.

Зураб Аласанія

Особливо культурні гроші: 24 непростих запитання до Українського культфонду

АвторЮрій Марченко
5 Липня 2019

– Щодо фонду можна знайти багато відгуків, як схвальних, так і не дуже. Але я не бачив жодного, де казали, що така установа взагалі не потрібна. На вашу думку, які головні недоліки УКФ?

– Забюрократизованість процесів. Знаєте, ми б залюбки вийшли і сказали: так, ви всі круті, документів не треба, ось вам гроші. Але ж ми всі погодилися, що мають бути спільні правила. Що ніхто не може зайти до мене в кабінет і через особисту симпатію щось собі отримати – у мене просто немає можливості та бажання для такого ручного режиму. Але спільнота часто хоче якихось винятків: ну, це ж ми, ми ідейно важливі, ну зробіть поступки… Гадаю, це наслідок недолугого державного апарату, частиною якого ми зараз є. Але ми намагаємося накласти на нього нові підходи. Підсумовуючи: інституція з новим мисленням змушена існувати в реаліях старої системи.

– Чим із зробленого УКФ ви пишаєтесь?

– Фактично наш офіс запрацював лише навесні 2018-го, тобто кілька місяців тому ми відсвяткували рік. Гадаю, можна пишатися тим, що за цей час ми зробили те, на що у міжнародних фондів йде три-чотири роки. Ми обговорювали це з керівниками установ із Польщі, Нідерландів, Канади – після юридичного запуску зазвичай декілька років випрацьовують програми, проводять фокус-групи, визначають цільові аудиторії. І тільки після цього запускають реальні грантові програми. Але ми живемо трохи в інших реаліях, тому встигли зробити все з вище переліченого протягом року.

Ми розуміли, що час обмежений, тому взяли за приклад європейську модель культурних грантів, де є поділ тільки за типом заявника: індивідуальна заявка; заявка у співпраці з національним партнером; і з міжнародним. Також ми визначили пріоритети власної роботи і погодили їх з Мінкультом. На основі всього цього ми й запустили перший конкурс проектів, на який отримали 716 заявок – вважаю, що для нової інституції це був гарний результат. 

Цього року в межах реалізації розробленої 2018 року Стратегії УКФ ми вже запустили шість тематичних програм та отримали загалом 2018 заявок.

Хто це зробив:
як організувати
КиївПрайд

Цього року до Маршу рівності долучилося близько 8 тис. учасників. Це ті люди, які не побоялися всупереч погрозам, осуду та стереотипам пройтися головними вулицями міста за право обирати та любити того, кого хочеш. Platfor.ma поговорила з директоркою громадської організації «КиївПрайд» Русланою Панухник та дізналася, з чого все почалося, як проходив перший марш та що змінилося з роками, як ставиться до ЛГБТ-спільноти поліція, звідки організація отримує гроші та яка головна мета руху.

Руслана Панухник, директорка ГО «КиївПрайд»

– Як з’явилася ідея запровадити Прайд у Києві?

– Ідея з’явилася десь на початку 2010-х років і дуже довго обговорювалася. Все почалося з того, що мої колеги поїхали до Мінська, де в ті часи був Прайд, хоч і досить незвичайного формату – в трамваї, який їздив по місту. Вони надихнулися і подумали, чому б не зробити щось подібне в Києві. А далі було багато дискусій, обговорень, різних думок. Більшість людей, які зараз асоціюються з Прайдом, виступали проти такої ініціативи – це був дуже важливий і ризикований крок. Або пан, або пропав. Але все ж таки вирішили спробувати.

Фото: KyivPride

Звірі без звірства:
Олександр Тодорчук про права тварин, БДСМ-клуб з владою і нуль грошей

АвторЮрій Марченко
26 Червня 2019

Ще декілька років тому в суспільстві фактично не звучала тема захисту тварин. Однак у 2016-му киянин Олександр Тодорчук створив UAnimals – рух, який почав активно протестувати проти знущань над звірами в цирках, видавати книжки про зоозахист, боротися з індустрією хутра та робити чимало іншого, пов’язаного з гуманністю. В рамках циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Олександром про те, чому стосунки з владою – це БДСМ, як український марш за тварин дійшов до Південно-Африканської республіки та що робити, аби добро стало актуальною темою.

– Розкажи про заслуги UAnimals, щоби всіх одразу вразити?

– Вважаю, головна заслуга в тому, що ми змусили людей замислитися. Хтось підтримує нашу боротьбу, інші байдужі чи навіть виступають проти. Втім питання гуманності до тварин на сьогоднішній день закріпилося в системі координат українського суспільства і нікого ним уже не здивуєш. Для того, аби люди знайшли правильну відповідь, потрібно озвучити запитання. Саме це ми і почали робити.

Якщо казати про конкретні перемоги зоозахисту, то тут варто назвати локальні заборони цирків-шапіто з тваринами, які вже прийняли в кількох десятках міст, включно з Києвом. По хутру – у нас близько 30 дизайнерів підписали з UAnimals відмову від його використання: Андре Тан, Олена Рева, Lake. Також до цього доєдналися Кураж-Базар, Гешефт, Oh My Look. А цього літа Міністерство охорони здоров’я, сподіваюсь, зробить важливий крок по забороні тестування косметики на тваринах.  

– Як взагалі вперше ти подумав про те, що було би непогано підняти тему захисту тварин?

– Ти знаєш, я ж теж з комунікацій (Олександр – співзасновник агенції Gres Todorchuk PR. – Platfor.ma) і розумію важливість історії, як до мене підійшов якийсь загадковий дідуган, торкнувся і сказав: «Синку, тільки ти можеш це зробити!». Але такого не було. UAnimals почалося з боротьби за цирк без тварин – і це було абсолютно спонтанно. Є щось, що ти вважаєш поганим, більшість знайомих вважають це поганим, але ніхто нічого не змінює, бо це ж ніби назавжди. Друзі так і казали мені: ми проти цього середньовіччя, але так буде завжди. Нічого не змінити!

До речі, є цікава особливість: коли щось врешті починає змінюватися, то ніхто й не згадає, що колись було інакше. Чи пам’ятає хтось, що ще в 1960-х існували зоопарки для людей? Чи згадує хтось, як пару років тому в Києві на кожному кроці була реклама різноманітних шапіто?

– Розкажи кілька фактів для тих, хто відкрив текст, але досі сумнівається, що у тварин все погано і їм потрібна допомога?

– Знаєш, я досить рідко зустрічаю людей, яким потрібно пояснювати, чому тварини потребують захисту. Для цього достатньо зрозуміти, що будь-хто хоче щастя і уникає страждань. Навіть вченими доведено, що звірі можуть відчувати. І, до речі, не тільки біль, а й страждання – не лише фізіологічно, а й на більш глибинному рівні.

Нещодавно в Україні видали книгу «Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів», де науковець доводить, що моральні норми – це не суто людський винахід. Мавпи знають співчуття, допомагають тим, хто цього потребує, мають внутрішні переживання. Гадаю, після цього кожна людина може прийти до логічного висновку, що знущання над тваринами – це лайно.