Эко самое: как манипулируют тягой к здоровой еде и где ее все-таки найти

АвторВарвара Барышнева
18 Серпня 2016
Теги:
База знань знання підприємництво технології

«Ты – это то, что ты ешь», – сказал как-то Гиппократ. Тогда люди еще ничего не знали о чудо-смузи и пользе водоросли спирулина. По инициативе Magic Garden мы решили разобраться, как же жителям большого города можно обеспечить себя здоровой и полезной едой. Чем экологическая еда отличается от органической, почему лучше покупать в супермаркетах, а не на рынках, а также где и как выбирать фрукты и овощи, так, чтобы протянуть еще хотя бы лет десять? На вопросы Platfor.ma отвечала эксперт по развитию органического рынка в Украине Татьяна Ситник.

ЧТО ВООБЩЕ ТАКОЕ ОРГАНИЧЕСКАЯ ЕДА?

Органическая еда – это сертифицированная сельскохозяйственная продукция, выращенная или изготовленная по определенным правилам. В каждой стране эти правила отличаются, но фундамент везде примерно одинаковый –   нельзя использовать минеральные удобрения, синтетические пестициды, ГМО, антибиотики в целях профилактики, а также гормоны, консерванты, красители, усилители вкуса и ароматизаторы. Проще говоря, органическая еда – это пища, по чистоте и экологичности производства максимально похожая на ту, что ели наши предки, а органическое фермерство – просто уважительное отношение к природе при производстве продуктов питания.

По данным Федерации органического движения Украины, сегодня в нашей стране под органическое производство отведено около 1% сельскохозяйственных земель. При этом 95% органического сырья, полученного на них, уходит на экспорт. Нам остаются только крохи из той здоровой еды, которую мы же и производим. Нельзя винить фермеров за это – сегодня в Украине этой деятельностью выгодно заниматься именно для продажи за границу.

Однако здоровый образ жизни и забота о себе становятся, наконец, важной частью жизни украинцев. Они готовы заниматься спортом и ответственно относиться к своему питанию. Эта потребность становится наконец базовой и растет невероятными темпами. И даже намного быстрее, чем адаптируется рынок продуктов питания, поэтому спрос на здоровую еду сегодня стал больше, чем предложение. В связи с этим некоторые производители начинают спекулировать на тяге к здоровой жизни, лепят где ни попадя наклейки «Эко» и «Органик», а люди, в силу своей неосведомленности, это покупают. Доверчивость – наш порок.

И КАК ОТЛИЧИТЬ ОРГАНИЧЕСКУЮ ЕДУ ОТ НЕОРГАНИЧЕСКОЙ НА ПОЛКАХ В МАГАЗИНЕ?

Читайте этикетки и, пожалуйста, запомните вот этот знак. Это – евролисток. Маркировка, которая свидетельствует, что продукт прошел проверку, является органическим и отвечает стандартам Европейского союза об органическом производстве. Этому знаку можно и нужно доверять, ищите его на упаковках.

 

А КТО В УКРАИНЕ СЛЕДИТ ЗА КАЧЕСТВОМ ПРОИЗВОДИМОЙ ЕДЫ?

Правовая база, регулирующая этот вопрос в Украине, сейчас обновляется. С начала 2014 года в силу вступил Закон «Про производство и оборот органической сельскохозяйственной продукции и сырья», но, очевидно, его недостаточно. В 2015 году начала работу новая структура – Держпродспоживслужба. Это орган, который будет проверять поставщиков и производителей продуктов питания, защищать права потребителей.

Пока не ясно, как будет проходить эта проверка. В Украине надо переписывать всю законодательную базу, поскольку и по сегодняшний день в пищевой промышленности, не нарушая закон, производители умудряются использовать запрещенные в других странах пищевые добавки, а в сельском хозяйстве – пестициды.

Теоретически к концу этого или началу следующего года на еде в магазинах должны появиться отметки #OrganicMadeinUkraine – маркировка, которая позволит нашим фермерам без внешнего вмешательства Евросоюза проходить проверку, сертифицироваться и производить органическую продукцию.

Но и это не панацея. Во всем мире люди уже поняли, что только сама общественность может и должна себя защищать. Никто кроме самих потребителей не может нормально регулировать предложение рынка. Только сознательный отказ от некачественной и вредной еды поможет нам очистить супермаркеты от мусора.

 

ПРАВДА ЛИ, ЧТО ОРГАНИЧЕСКАЯ ЕДА СТОИТ ДОРОЖЕ?

Есть такой миф. Он возникает от незнания и непонимания принципов производства органической еды. Давайте разберемся.

В наших магазинах действительно можно встретить много дорогой органической еды – в основном это импортная продукция. Тут, думаю, не стоит объяснять? Растаможка, все налоги – и вот вам овсянка за 150 грн.

Что касается наших производителей – их просто очень мало. То, что они выращивают и правда стоит больше, но ненамного – всего на 10-20% дороже обычной еды. Эта наценка возникает по нескольким причинам. Во-первых, урожай созревает медленней, чем если использовать химию. Соответственно, за сезон фермер продает чуть меньше других – это повышает стоимость. Плюс добавьте сюда цену сертификации. Есть миф, что она сказочно дорогая. Но раз уж мы сегодня развеиваем мифы – давайте по полной. Для маленького фермера сертификация его продукции сегодня стоит от 8 до 15 тыс. в год, в зависимости от того, что именно он производит.

Вообще, чтобы вырастить органический продукт, затрат требуется даже меньше – достаточно просто знать, как общаться с природой так, чтобы не нарушить ее стабильность.

А ЧТО ТАКОЕ ЭКО-МАРКИРОВКА? ЧТО ВООБЩЕ ОЗНАЧАЕТ ЗНАЧОК «ЭКО»?

Надеюсь, вы уже поняли, что просто надписи «Эко», «Органик», «Екологічний продукт» не значат ничего. Это лишь слова без подкрепления, направленные на то, чтобы заставить вас совершить покупку. Другое дело – маркировка. В Украине с ней вообще очень интересная ситуация. Дело в том, что практически нигде в мире эко-маркировка на продуктах питания не используется. Знаете, почему? Потому что эко-маркировка – это отметка, свидетельствующая о том, что производство определенного изделия, товара или услуги отвечает прописанным нормам безопасности для окружающей среды. Грубо говоря, что природа не страдает от производства этого товара, что завод, где его производят, лоялен к окружающей среде. Что создавать, использовать и утилизировать этот товар можно без угрозы для будущих поколений. Стиральный порошок, бумага, краска могут быть экологичными или не экологичными. А вот яблоки или молоко – только органическим или нет. Эко-маркировка касается социальной ответственности перед планетой и будущим, а не вопросов здорового питания.

НУ А ГДЕ БЕЗОПАСНЕЕ ВСЕГО ПОКУПАТЬ ЕДУ – НА РЫНКЕ ИЛИ В СУПЕРМАРКЕТЕ?

Вопреки расхожему мнению о «здоровой» пище, выращенной бабушками на своем огороде, по моему мнению, лучше все-таки закупаться в супермаркете. Еда «из села» на наших официальных и стихийных рынках намного опаснее магазинной. Это происходит потому, что жители сел и недобросовестные фермеры все равно используют пестициды, но делают это не по технологическим картам, а «на глаз». Большая часть пестицидов в Украине – это контрабанда. Селяне не знают, как ими пользоваться, в каких пропорциях разбавлять, куда распылять. Что хуже всего, многие из них даже не знают, что используют эти самые минеральные удобрения, не знают, как это вредно в первую очередь для них, как опасно это для тех, кто съест их урожай. Для них «с грядки» по умолчанию синоним «здоровой еды».

Хуже всего то, что в своем незнании они искренни. Вот мой папа, например, говорит, что у него натуральнейшие из продуктов. Я спрашиваю: «А как ты от жуков в этом году избавлялся?» «Ну, побрызгал немножко», – отвечает. Ну и о чем тут спорить?

Сейчас по всей Украине открылось большое количество специализированных и онлайн-магазинов, торгующих здоровой едой. По моим наблюдениям, из них только Natur Boutique дотошно следит за качеством и маркировкой своей продукции. Все остальные, конечно, продают на порядок более качественную пищу, чем в обычных супермаркетах, но читать там этикетки все равно необходимо. Это бизнес, построенный на вашей потребности в безопасности.

Я думаю, что лучшее, что сегодня могут сделать жители больших городов – это налаживать личные контакты с фермерами. В Европе это распространенная практика. Семья знакомится с семьей из деревни, и одни для других специально производят какую-то продукцию. Торговля, построенная на личных отношениях, улучшает качество товара – фермер заинтересован, чтобы вы покупали именно у него. Тогда поставки становятся регулярными – он застрахован от пере- или недопроизводства, а городской житель, в свою очередь, получает 100% натуральный продукт. Моя семья, например, пользуется сервисом Семейная корзина – раз в неделю в Киев привозят органические фрукты, овощи, молочку, бездрожжевой хлеб из печи. Но я понимаю, что для тех, кто живет один – это неудобный формат. В таком случае можно договариваться о нужном вам количестве продуктов питания.

Или выращивать пищу дома. За границей очень развито домашнее огородничество. Это когда с помощью гидропонических установок выращивают зелень, овощи, клубнику на протяжении целого года. Это будет еда вашего домашнего производства, где используется специальный раствор, а не грунт. Но там вы, по крайней мере, сами регулируете то, сколько и каких удобрений использовать, какие семена и сорта растений садить.

Но органическое мясо, например, в квартире вы все равно не вырастите. Вам все равно придется налаживать контакты с фермерами. Очень хорошо это делать на ярмарках, выставках, когда можно познакомиться с производителями и выбрать наиболее подходящий для себя вариант. Ближайшее такое мероприятие – Всеукраинский ярмарок органических продуктов, который состоится 10 сентября на Контрактовой площади.

КАК ПОНЯТЬ, ЧТО ПЕРЕДО МНОЙ НИТРАТНАЯ МОРКОВКА?

Нитраты есть везде и всегда. Для осознанного потребления надо понимать, что есть нормы нитратов в морковке, которые не должны превышаться. Вы никогда не сможете почувствовать вкус нитратов или пестицидов. Но я мечтаю, чтобы каждый хоть раз в жизни попробовать органический помидор или яблоко и сравнил его вкусовые и ароматические качества с магазинными. Пожалуйста, рассматривайте еду, которую покупаете, и мыслите логически. Не покупайте фрукты и овощи, если:

  • их размеры неадекватно огромны. Например, помидор размером с арбуз и огурец толщиной в кабачок;
  • корнеплоды или кочерыжки имеют трещины;
  • все единицы в ящике выглядят одинаково, как на подбор;
  • продукция может долго храниться;
  • зелени у бабушки или на прилавке много, при этом она к концу дня не увяла.

Тут мы подошли к еще одной важной проблеме – наши супермаркеты, магазины и базары просто не приспособлены к тому, чтобы продавать органическую и натуральную еду. Настоящая зелень вянет часов через шесть после того, как ее срезали, фрукты, в зависимости от сорта, портятся за несколько дней-недель, непастеризованное молоко киснет за 72 часа. Для того, чтобы это продать, нужно правильно переоборудовать прилавки, установить новые холодильники, наладить короткую логистику. Это все непросто. И поверьте, никто никогда не начнет этого делать, пока вы не разбираетесь в маркировках и покупаете что попало. Если рентабельным бизнесом станет именно производство здоровой еды, то и законодателям, и фермерам, и магазинам придется модернизировать свои подходы. А пока каждый должен заботиться о себе самостоятельно.

 

Фото: depositphotos.com

Найцiкавiше на сайтi

Зріктися блога: як я рік нічого не робив у Фейсбуці й вижив

Наскільки складно в еру цифрових технологій влаштувати собі хоч якийсь інформаційний детокс, на власному прикладі перевірив журналіст Олексій Симончук, адже цілий рік він не публікував і не коментував нічого в Фейсбуці. Які кроки він для цього робив, яких складнощів зазнав і навіщо взагалі на це наважився – читайте у матеріалі.

Раніше я дуже багато часу проводив у Фейсбуці. Коменти незнайомим людям – будь ласка, експертні (насправді, ні) пости на будь-яку тему – давайте відразу 42. Ісламська держава, Верховна Рада, чергова поразка Динамо Київ: все може бути джерелом натхнення для нового поста або коментаря. 

Є така чудова книжка американського професора Тома Ніколса «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими». Там дуже багато смішних і показових прикладів про «експертність» таких ось знавців всього на світі. Розповім про один із них. 

У 2013 році молода жінка, пославшись на зайнятість із дитиною, твітнула: «Не можу знайти хімічні та фізичні властивості газу зарин, будь ласка, допоможіть». В коментарях дехто на ім’я Ден Кашета виправив жінку та зауважив, що зарин – не газ. А у відповідь отримав таке: «Так [лайка] зарин – це газ, ти бездарний [лайка]. Зарин – це рідина і може випаровуватися… тож заткни свою [лайка] пельку». На цьому й скінчилася розмова студентки та «розумника». Останній, до речі, виявився експертом із зарину та питань хімічної зброї, директором консалтингової фірми з безпеки в Лондоні Деном Кашетою.

Цю ситуацію автор наводить у книжці як класичний приклад того, що цінність фаховості помирає, а люди, які помиляються, замість того, щоб змиритись із власною неправотою, ще завзятіше кидаються захищати свою думку. Повністю занурившись у це ФБ-життя, одного разу я зрозумів, що так далі продовжуватись не може. По-перше, хотілось бути більш спокійним і менше рефлексувати на дописи незнайомців. По-друге, розумів, що нікому моя експертність також не потрібна.

Мою головну мотивацію зменшити час у Фейсбуці можна поділити на чотири пункти. Перший – там дуже мало дійсно цікавих, смішних чи просто класних постів. Так, можна знайти кілька блогерів, які роблять справді якісний контент, але це дуже низький відсоток серед всіх. Плюс алгоритми Цукерберга все одно будуть показувати те, чого ти не хотів би бачити. 

Другий – я там проводив багато часу, навіть дуже. Не скажу, що відтепер я хочів витрачати цей час на допомогу людству чи мав якісь інші амбітні плани, але все одно хотілося б перерозподілити його.Третій – псевдо-експертність вражає, вона усюди і від усіх, кожен хоче висловитися на кожну тему. Четвертий – написавши пост, ти постійно оновлюєш застосунок у надії побачити новий лайк. Це набридає.

Розкрийте очі: хто та як рятує великі екрани України – від KISFF до аніме

За останні кілька років в Україні показали безліч крутих, соціально важливих, документальних та мистецьких стрічок – в тому числі відбулися Фестиваль короткометражних фільмів, KyivMusicFilm, 100 фільмів за 100 хвилин, а на великих екранах неочікувано транслювалися опера, балет і музичні концерти. А що, якщо ми скажемо, що можливим все вищеперелічене рік у рік робить одна команда? Вам варто у це повірити, тому що Platfor.ma поспілкувалася з її засновниками Кирилом Марікуцею та Алікою Харченко про непростий шлях від фільмів про науку до величезних кінофестивалів, про неймовірних режисерів, короткий метр, розвиток індустрії, мудаків і стрічки, які змушують не відводити погляд від екрану. 

Кирило Марікуца та Аліка Харченко

– Фестиваль короткометражних фільмів (KISFF), KyivMusicFilm, 100 фільмів за 100 хвилин – розкажіть, хто ж стоїть за організацією всіх цих подій?

– Це робить одна й та ж команда, яка починала працювати над фестивалем короткометражних фільмів та продовжила роботу вже над іншими – в тому числі над KyivMusicFilm та INTRO. Ми не хотіли створювати одну організацію, яка займається кіно в цілому – у кожного з наших проєктів є певний фокус, який у такому випадку загубився б. Це різні за своїм наповненням напрями – короткий метр, повнометражні фільми про музику, а тепер ще й кіно про культуру. 

 

– Але як ви самі себе називаєте, коли розповідаєте про свою діяльність?

– Це залежить від контексту. Якщо у нас хтось запитує «хто ви?» в березні, перед фестивалем короткометражних фільмів, то ми скоріш за все будемо так занурені в роботу над ним, що асоціюватимемо себе саме з цим проєктом. А протягом решти року ми представляємося як KyivMusicFilm.

 

– Презентуйте, будь ласка, повний перелік проєктів, якими займається ваша команда. 

●     Фестиваль короткометражних фільмів (KISFF) – велика подія, яка триває 5 днів у квітні; 
●     Від KISFF є «100 фільмів за 100 хвилин», який ми проводимо щороку – з назви можна здогадатися, що це фестиваль однохвилинних стрічок;
●     Також від KISFF ми іноді організовуємо тематичні перегляди короткого метра, наприклад, фестиваль австралійського кіно, «анімаційне божевілля»;
●     KyivMusicFilm – ми показуємо те, що називається івент-сінема. Це різні події в кіно, на кшталт концертів, опери та балету, фільмів про мистецтво, документальних стрічок і дуже рідко художніх, якщо вони нам дуже запали в душу та знаходяться на  перетині з музикою й культурою. 
●     Разом з Планетою Кіно ми організовуємо регулярні покази культових фільмів, а самостійно —  представляємо довгу ретроспективу аніме. А також від KyivMusicFilm робимо документальний кінофестиваль «INTRO» про музику та культуру. 

Висока планка: актор із «Мої думки тихі» про наше кіно та те, як дивно жити з ростом 205 см

16 січня на великі екрани країни виходить стрічка режисера Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», яка вже отримала високі відзнаки престижних кінофестивалів і полонила серця глядачів. Platfor.ma поспілкувалася з головним актором фільму, Андрієм Лідаговським, про вибір між режисурою та акторством, улюблені сцени, етап розквіту українського кіно та складне, але цікаве життя з ростом 205 см.

Виконавець головної ролі – актор і режисер Андрій Лідаговський

 – Андрію, розкажи трохи про себе. 

– Я вчився на режисурі в КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого разом з Антоніо Лукічем, режисером фільму – щоправда, він пішов вже з першого курсу, а мене вигнали пізніше, десь на 4-му. Довгий час, 7-8 років, я працював за спеціальністю – режисером-рекламником, але останнім часом намагаюся змінити фокус на арт-дірекшн. Днями мене покликали працювати художником-постановником і я думаю погодитися, але крім всього цього, звичайно, хочу зніматися в кіно. Коли Антоніо покликав мене на головну комедійну роль в короткометражку «У Манчестері йшов дощ», я зрозумів, що це, напевно, той напрямок, яким я найбільше захоплююся. Серед іншого, це менше відповідальності – ти прийшов вже на все готове і можеш креативити. А от коли ти режисер, то тримаєш стільки технічних речей у голові, що на творчість залишається менше енергії.

– Ти характеризуєш себе як творчу особистість?

– У мене сім’я така: старший брат – режисер, батько – скульптор, мати – живописець. Тому з дитинства мене налаштовували на цю хвилю, я не уявляв, що буду займатися чимось іншим. В школі я був круглим двієчником, а якби мені запропонували спробувати програмування – я б не зміг.

– Чому ти пішов з інституту?

– Понад усе мене цікавили перші три курси, які були акторськими. А після нам давали купу теорії, показували якісь стрічки та говорили знімати студентські фільми, але не викладали предмет кіновиробництва: як зробити аніматіки та розкадровування, як намалювати флор-плен із напрямами, з кого складається знімальна група, як працює виробництво, що робити ось цими руками. А я дуже сильно хотів знімати, тому був ображений, що нам цього не читають. В той самий час у мене було багато роботи та зйомок – я розумів, що на майданчику з практикою можу отримати набагато більше, і не міг суміщати. Це були нерівноцінні речі, попри крутого майстра, який і на Антоніо дуже сильно вплинув – Романа Ширмана. 

– Як ти отримав головну роль у фільмі «Мої думки тихі»?

– Антоніо до цього зняв кілька студентських фільмів зі мною, але переймався, що його будуть звинувачувати в тому, що він повторюється. Тому цей проєкт задумувався спочатку зовсім з іншим актором. У мене була лише маленька роль – я повинен був грати стоматолога у вступній сцені і як би передаватися пас із попереднього фільму в цей. Але так вийшло, що Антоніо посварився з головним актором і запропонував мені знятися в тизері, який потрібен для пітчингу. Взагалі це було так: я як раз йшов по Рейтарській, коли він мені подзвонив і став вмовляти. Коли Антоніо запропонував мені знятися в «У Манчестері йшов дощ», я дуже сильно пручався і говорив: «Та якого біса, я ж не актор, у мене не вийде». Але цього разу я швидко погодивя та навіть готовий був сам заплатити, щоб знятися у стрічці. Після досвіду в короткому метрі, я вже розумів, що це найцікавіше, чим я можу займатися.

– Як довго тривали зйомки?

– Ми зняли тизер і ще пів року переписували сценарій, він сильно відрізнявся від того, що глядачі побачать на екранах. Спочатку це була історія про дідуся та онука – перший був молодий душею та енергійний, а мій герой, звукорежисер, скептичний і занудний. Все будувалося на цьому конфлікті, а за два місяці до старту препродакшну ми вирішили, що історій про діда та онука вистачає в кінематографі, а ми покоління, яке виховали жінки – хочеться зняти про це. Тому в сюжет інтегрували маму. В результаті в нас було десь два з половиною місяці препродакшну й десь 30 знімальних днів. Це досить багато, насправді, тому що більшість подібних фільмів знімаються днів за 18-19.

– У тебе є щось спільне з твоїм персонажем?

– Я нічого не робив для того, щоб перевтілитися у свого героя. Я в принципі не вірю в акторські перевтілення як явища – мені здається, що цікавіше знайти точку схожості зі своїм персонажем і жити в тих обставинах, які є в сценарії. Цей чувак набагато серйозніший, ніж я, але це єдине, де я відходив від своєї органіки. Ну і крики-істерики мені теж не властиві, адже я спокійний як опосум, тому емоційні сцени мені даються важко.

«З новим щастям»: матеріали, які допоможуть вам змінити життя в 2020 році

Безумовно, для нашого видання 2019 рік був дуже продуктивним та багатим на круті матеріали. Ми вивчали нову інформацію, спілкувалися з неймовірними людьми, проводили справжні журналістські розслідування та створювали матеріали, які можуть спровокувати неконтрольовані позитивні зміни в житті. Останніми ділимося у цій підбірці та пропонуємо не зволікати, а використовувати отримані знання на практиці.

З початком нового року всі гучно кричать «Я зміню своє життя на краще!», але далеко не завжди ці зміни починаються. Тож на шляху до щасливого та якісного існування рекомендуємо не забувати про власні тіло, здоров’я, душу та про оточення. Якщо не знаєте, з чого почати, маємо для вас аж 30 порад, які виведуть токсини з життя та піднімуть його на новий рівень. Поговоримо про гардероб, догляд за собою, інформаційне поле, харчування, дім та інше.