Легендарный Киев: чего в столице никогда не было, но многие думают, что есть

АвторЮрій Марченко
12 Травня 2016
Теги:
База знань пороблено урбаністика

У Киева есть свои мифы – как и у каждого древнего большого города. Platfor.ma решила разобраться в самых главных из них и, наконец, прояснить, что не так с булавой Хмельницкого, зачем лишняя буква в популярном кафе и почему это город не на семи холмах, а на полутора десятках промежутков между оврагами.

Памятник Богдану Хмельницкому показывает на Москву

Памятник выдающемуся украинскому гетману на Софийской площади открыли в июле 1888 года. Кстати, благодаря краудфандингу – 37 тыс. рублей на него собирали по всей империи. Первоначальный вариант скульптурной группы был более своеобразным: так, например, конь гетмана неполиткорректно спихивал с постамента тогдашних геополитических недругов – польского шляхтича, еврейского предпринимателя и иезуита. Но в итоге из-за нехватки средств и соображений зачаточной политкорректности композицию решили упростить, и на постаменте остался один Богдан Хмельницкий.

Впрочем, за геополитическую актуальность оставили отвечать булаву гетмана – по замыслу она должна была угрожающе торчать в сторону недружественной Польши. Но оказалось, что если булаву направить в ту сторону, то в другую торчит нечто другое – зад коня. И тут, по легенде, получилось очень неудобно, потому что с противоположного бока от Польши обнаружился Михайловский златоверхий монастырь. После этого всю композицию развернули, и гетман стал угрожать ни в чем тогда не повинной Швеции.

А вот на Москву, вопреки общепринятому мнению, что он машет в ту сторону, мол, ребята, нам туда, – Богдан Хмельницкий не указывал никогда.

Кафе «Ярославна»

В любой светской столичной беседе можно небрежно обронить: «К слову о президентских перспективах Дональда Трампа – все же в “Ярославне” около Золотых ворот самая вкусная выпечка!» – и вам тут же покивают в знак согласия. Потому что один из самых старых киевских общепитов действительно радует и качеством, и ценами. Но покивают при этом совершенно зря, потому что на Ярославом валу нет заведения «Ярославна». Удивительно недорогие и вкусные пирожки делают в пекарне под названием «Ярослава», в которую очень многие киевляне зачем-то добавляют букву «н». Впрочем, это говорит только об их начитанности и том, что они наизусть помнят трактовку знаменитого «Плача Ярославны» авторства Тараса Шевченко. Примерно такой же плач, какой раздается со стороны Ярвала, когда в любой светской столичной беседе вы небрежно роняете: «Все же в “Ярославне” около Золотых ворот самая вкусная выпечка!»

Лысая гора – лысая

В принципе, Лысыми в разное время называли возвышенности в противоположных концах Киева: от оврага, где теперь ходит фуникулер, до местности между Никольской слободкой и Воскресенкой. Но главная Лысая гора, воспетая словарем Даля и Булгаковым – это все же историческая местность около реки Лыбидь, рядом с улицами Лысогорской и Жигулевской.

Когда-то эта гора действительно не могла похвастаться особой растительностью, потому и стала Лысой – древние славяне часто вырубали лес на возвышенностях, чтобы устраивать там капища. Правда, теперь на этом месте не только вовсю торжествуют деревья, но и есть куча растений из Красной книги. Да и вообще история у этой местности славная. Когда-то там проводились языческие обряды, а затем монахи Печерского монастыря поставили на горе пасеки. Но в конце XIX века территорию выкупила городская власть, чтобы возвести крепость. В 1872 началось строительство, и в итоге на Лысой горе оборудовали мощную оборонительную систему, остатки которой там можно найти до сих пор (кстати, там же чисто теоретически можно найти и останки – потому что в этом месте казнили и хоронили преступников, например, убийцу премьера Российской империи Петра Столыпина – анархиста Дмитрия Богрова).

В последние годы на Лысой горе регулярно проходят сходки разнообразных неоязычников, толкиенистов, неформалов и просто туристов. Как бы там ни было, сейчас это лесопарк в составе города. А лесопарки лысыми не бывают.

Замок Ричарда как-то связан с английским королем Львиное Сердце

Один из самых знаменитых домов Киева был построен на Андреевском спуске в 1902-1904 годах как доходный дом – то есть предназначался для сдачи квартир в аренду. Из-за особенностей вентиляции и, по некоторым данным, коварно подложенной в трубы яичной скорлупы, в строении иногда раздавались подозрительные звуки, но жильцы тут же поняли: дело не в вентиляции, а в привидениях. Однако все равно продолжали жить. В советское время в доме были коммуналки, а затем в его своеобразную реставрацию вложили деньги иностранные инвесторы. Правда, вскоре их интерес испарился, и в последние годы дом пустует.

А вот английский монарх Ричард Львиное Сердце до постройки своей киевской резиденции не дожил каких-то 700 лет. Зато в середине XX столетия прописался в этом доме некий Ричард Юрьевич, где и жил более полувека. Там его встретил писатель Виктор Некрасов (который «В окопах Сталинграда»), и оказался настолько впечатлен синтезом старого жильца и старого дома, что назвал его замком Ричарда. Постепенно так его стали именовать вообще все. А «Львиное Сердце» добавилось как-то само собой – благодаря готическим элементам в архитектуре.

Родина-мать вертится вокруг своей оси и раз в год бьет мечом о щит

Нет. Совсем нет. Ни механизма внутри нет, ни даже планов по его установке никогда не было. Вот почитайте лучше о символах Киева.

Дом с химерами построен на спор и посвящен утонувшей дочери

Главный архитектор за всю историю Киева Владислав Городецкий построил Дом с химерами в 1901-1903 годах как доходный дом, не забыв о комнатах и для своей семьи. Со сказочными существами и разнообразными животными в качестве скульптурных украшений домов в Киеве было негусто, поэтом новое строение постепенно обросло кучей мифов. Например, что этот проект якобы стал посвящением утонувшей дочери архитектора. Лучше всего эту легенду опровергала сама Елена Владиславовна Городецкая, которая прожила после этого долгие годы и ни разу в жизни не утонула.

А второй миф гласит, что Дом с химерами был построен на спор – потому что никто не верил, что из недавно появившихся бетона и цемента можно соорудить что-то стоящее. Тут тоже нестыковка, потому что к этому времени за плечами у Владислава Городецкого величаво возвышались костел св. Николая и Караимская кенаса на Ярославом валу, которые были построены как раз из этих материалов. Так что спорить по поводу качества бетона было как-то нелогично. А вот заключить пари по поводу того, что дом будет построен на почти отвесном обрыве – это вполне возможно. И благодаря этому даже сегодня можно выиграть спор, поставив на то, что в Киеве есть дом, в котором и три, и шесть этажей одновременно. Потому что да, есть – и это именно Дом с химерами.

Киев стоит на семи холмах

Позиционирование Киева как города на семи холмах – штука очень сомнительная. Во-первых, потому что населенных пунктов, которые гордятся этим же, по всему миру несколько десятков, так что никакой уникальности тут и близко нет. Википедия, к примеру, приводит список из аж семидесяти, среди которых нигерийский Ибадан, виргинский Линчбург, российская Москва и, конечно, Рим (в том числе тот, что в Джорджии, США).

А еще потому, что в Киеве холмов вовсе не семь, а полтора десятка. При этом многие из них даже горделиво называются горами (Андреевская, Байкова, Замковая, Лысая, Черная, Старокиевская, Батыева и другие), но на самом-то деле все это скорее не горы, не холмы и даже не холмики, а промежутки между оврагами. Так что правильней было бы сказать, что Киев – город на полутора десятках промежутках между ярами. Но мы не скажем. Потому что любим Киев, сколько бы холмов у него ни было.

Найцiкавiше на сайтi

Гори по коліна: як біонічні ноги замінюють справжні

Від моменту виникнення першого протезу в Єгипті і до появи людини на біонічних ногах на сцені TED минуло дві тисячі років. Суцільна дерев’яна кінцівка еволюціонувала до повноцінної частини тіла з електричною шкірою і датчиками замість рецепторів. Як реалізували проект з комплектації людини – розповідає Platfor.ma.

Г’ю Герр

Передісторія. Штат Пенсильванія на північному сході США перетинають гори Аппалачі – місцевість сама спонукає займатися альпінізмом. У 1964 році в містечку Ланкастер, у долині річки Сасквеханна, народився Г’ю Герр. У вісім років він підкорив гору Темпл висотою 3544 метрів, і про нього швидко заговорили як про одного з найбільш перспективних альпіністів Штатів. У 17 років він уже був доволі досвідченим, щоб підкорити серйозні вершини, тож пішов у експедицію на північ США.

Проблема. Під час експедиції альпіністи потрапили в заметіль. Дезорієнтовані Г’ю і його напарник Джеф Батцер провели в заметах під горою Вашингтон три дні. Температура не піднімалася вище -29°C. Коли хлопців знайшли, їхні ноги були на такій стадії обмороження, що їх довелося ампутувати. Джеф Батцер лишився без однієї ноги й пальців іншої. А Г’ю пощастило ще менше – йому, перспективному альпіністу, ампутували обидві ноги аж до колін.

Ідея. Протез як явище не новий, але це завжди було щось чужорідне людському тілу. Справжні ноги дають «зворотній зв’язок»: людина відчуває, що відбувається з її тілом, розрізняє температуру, біль, положення в просторі. Однак класичний протез не дає жодних відчуттів. Г’ю вийшов з лікарні і почав працювати над створенням власних. Спершу це були спеціальні «кішки» для альпінізму, названі так через схожість з котячими пазурами. А потім Герр вирішив, що здатний на більше.

Рішення. Г’ю стає студентом університету Міллерсвіля. За час навчання він запатентував власне кріплення для протезу. Наступний етап – магістратура МIТ. А після її звершення альпініст стає доктором біофізики в Гарварді. Маючи таку освіту, Г’ю почав займатися біонікою на серйозному рівні. Він повертається у МІТ не тільки як викладач, а і як засновник Центру екстремальної біоніки – там намагаються створити «чутливий» протез.

Технологія. Протез Герра не суцільний: він має з’єднання на місці суглобів людини, схожі складові частини, 12 датчиків і акумулятори, які можна заряджати окремо. Сам винахідник каже, що ноги мають три види зв’язку: механічний (поєднання ніг і тіла), динамічний (забезпечує рух) і електричний (забезпечує двостороннє проведення інформації). Кріплення ніг до тіла забезпечує синтетична шкіра, яка має різну жорсткість у різних ділянках залежно від тиску, якого вона зазнає. Загалом завдяки системам контролю нога поводиться так, ніби в ній є м’язи, нерви, сухожилля, суглоби. Керується механізм теж як «справжній» – завдяки силі волі, що мовою фізіології означає нервові імпульси від мозку: електроди на поверхні справжньої ноги фіксують імпульси від скорочення м’язів і трансформують їх в імпульси, що примушують рухатися частини біонічної ноги. Це працює, мов магія: варто подумати про рух – і він відбувається.

Про те, як моделювали біонічні ноги, найкраще розкаже їхній творець.

 

Що далі? Герр каже, що зовсім скоро у людей будуть «запасні» кінцівки, екзоскелети стануть звичною справою, а штучно вирощені нерви якісно змінять відчуття від біонічних ніг.

Наразі вченим незалежно від Герра і МТІ вдалося створити електричну шкіру, що реагує на біль. Рецептори налаштовані на певний рівень тиску, що рівноцінно больовому порогуі – і як тільки «шкіра» фіксує цей рівень, вона посилає у мозок больові сигнали. Випробування проходили на протезі руки, тож сигнал рухався ліктьовим нервом. Рука реагувала, як справжня – людина відсмикувала її. Якщо таку шкіра застосують для біонічного протезу, ми станемо на крок ближче до досконалого майбутнього. Адже «людина не може бути неповноцінною. Неповноцінні тільки наші технології», – запевняє Г’ю Герр.

І йому хочеться вірити.

Гаманець чи мистецтво: уривок з книги «Думай як митець» про те, як заробляли Воргол і ван Гог

АвторPlatfor.ma
14 Серпня 2018

У видавництві ArtHuss виходить книга Вілла Ґомперца «Думай як митець». Як редактор арт-відділу «Бі-Бі-Сі» він багато дізнався про життя відомих художників – настільки, що вирішив скласти універсальний гід творчим мисленням на основі знаменитих біографій. Platfor.ma публікує уривок про те, чого нас можуть навчити Воргол, Рубенс і ван Гог у сфері фінансів.

Вілл Ґомперц

Насправді митці аж ніяк не сміливіші, не шляхетніші й не цілеспрямованіші за фермерів, що йдуть за будь-якої погоди чортзна-куди, аби захистити свої отари. Чи за рестораторку, яка опівночі каже «добраніч» останньому відвідувачу, а о 4 ранку висмикує себе з ліжка, щоб не проґавити на ринку найякісніші продукти. Або, якщо вже про це мова, згадаю майстра-каменяра, який набив мозолі й випрацював до болю спину, зводячи будинки.

У тому, що стосується відданості справі та серйозності намірів, мало що їх розрізняє, хіба що те, як ми вирішили поцінувати їхню діяльність. Мета у них одна й та сама. І в усіх згаданих випадках – не надто романтична, не надто висока. Вони хочуть вижити і, якщо пощастить, жити добре, заробляючи достатньо грошей, аби продовжувати свою справу.

Та якщо фермери й ресторатори можуть годинами розводитися про прозу грошових потоків та операційні маржі, митці, як правило, щодо грошей тримають рота на замку. Бо це якось трохи вульгарно, навіть принизливо. А ще це загрожує руйнацією ілюзій, що їх ми самі витворили, буцімто митці – божества, яких не торкаються брудні реалії повсякдення.

Утім, інколи трапляються винятки. Енді Воргола так зачарували гроші й споживацтво, що він зробив їх темою своєї творчості. Він назвав свою студію фабрикою, а одного разу сказав: 

«Робити гроші –  це мистецтво, і робота – це мистецтво, а успішний бізнес – це найкраще мистецтво». 

Він виготовляв принти споживчих товарів, знаменитостей і доларових знаків.

Профайл: архітектор і учасник «Агентів змін» Максим Головко

АвторPlatfor.ma
10 Серпня 2018

У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Наш новий герой – архітектор й один з ідеологів ініціативи «Агенти змін» Максим Головко.

За своє життя я не знайшов нічого цікавішого, ніж робота над міськими ініціативами. Розумієте, ми створюємо проекти, якими десятиліттями будуть користуватись мільйони людей. Тим паче важко втриматись, щоб не почати щось змінювати в своєму місті, коли воно на кожному кроці змушує тебе страждати: спускатись в підземний перехід, коли можна було б піти через дорогу; пітніти на пекельному сонці, хоча можна було б сховатись в затінку дерев; йти в неправильну сторону, коли ти шукаєш вхід в метро. Тут краще не запитувати, що місто може зробити для тебе, – краще спитати, що ти можеш зробити для міста.

Тож потрібно створювати проекти, які вирішують реальні проблеми містян. На жаль, більшість міських ініціатив, які втілюють в Києві, не підтверджені жодними даними. Не дуже зрозуміло, для чого їх роблять, кому це потрібно і чи можна було би кошти, які на них витратили, використати доцільніше. Тому в своїй роботі ми спочатку проводимо дослідження, щоб визначити, яку саме проблему ми вирішуємо і чи є така необхідність.

Будь-яке місто має купу недоліків і проблем. Всі вони є дизайн-завданнями, які потрібно вирішити.

В нас є просте правило, яке ми сформували декілька років назад. Ми беремось лише за ті проекти, які готові були б зробити безкоштовно. Так нам вдається знаходити замовників, які мають спільні з нами цілі і цінності.

Головними правилами нашої роботи є ітеративність та залучення до проекту людей, яким потім доведеться нашою роботою користуватись. Неважливо, це схема метро чи проект площі перед Київрадою. Містяни є не лише основними користувачами, але й експертами повсякденності. Тому вони краще за нас знають, що їм потрібно, та які проблеми є в цьому місці. Створюючи разом з ними проект, ми робимо його лише краще

Головна особливість в тому, що будь-який міський проект — це завжди робота з багатьма учасниками: бізнесом, містом, містянами, спеціалістами. Для цього потрібен налагоджений діалог між всіма сторонами і розуміння спільної мети. На жаль, в нас такого налагодженого діалогу ще нема, зараз він лише починає формуватись.

Основним трендом в міському дизайні є людиноорієнтованість. Однак цей тренд вловили ще не всі учасники індустрії, тому ми досі отримуємо площі, до яких не можна дістатись на візку, зупинки громадського транспорту, якими не можна користуватись незрячим людям, вулиці, на яких не можна зручно пересуватись велосипедистам, а іноді і пішоходам.

 

Перекриття Ярвалу

Цей проект є найбільшим і найзагадковішим факапом. Через це він один з моїх найулюбленіших. Ми півроку проводили дослідження, спілкувались з підприємцями, прораховували різні варіанти перекриття на транспортній моделі, домовились з міською адміністрацією. За день до перекриття, яке мало статись 24 серпня 2017 року, адміністрація перенесла все це на невизначений термін. Таке в нашій практиці сталося вперше і досі достеменно невідомо, що стало причиною. Ймовірно розкрити цю таємницю зможуть лише майбутні покоління.

 

Коло Подолу

Поки що це найбільше дослідження, яке ми проводили, і перша концепція розвитку публічного простору, яку ми створили. Ми зібрали дані на території всього Подолу і розробили пішохідний маршрут, який з’єднує три історичні київські гори і набережну Дніпра. Зараз по цьому маршруту вже пройшло дві екскурсії і ми збираємось продовжувати прогулянки.

Захищайтеся: 6 сервісів з дірками у приватності, якими ви користуєтесь кожен день

АвторАліна Ситнік
9 Серпня 2018

Щодня ми перевіряємо пошту, гуглимо інформацію, шеримо картинки та спілкуємося в месенджерах. Це стало настільки природним, що ми навіть не замислюємось, що наші запити, повідомлення та скріншоти можуть легко потрапити у загальний доступ – і це без порушення жодних прав.  Platfor.ma проаналізувала слабкі місця популярних сервісів та додатків, які грішать витоками персональної інформації.

 

Компанія Google не приховує, що збирає будь-які доступні дані про своїх користувачів. Для того, щоб особисто переконатися у цьому, достатньо лише відкрити «Мій аккаунт» та перейти у розділ «Особисте та конфіденційність».

Тут можна знайти інформацію про  власну активність та побачити відвідані місця на Google maps. Також компанія зберігає усі голосові записи користувачів, які використовували Voice & Audio Activity. Запис розпочинається одразу після вимовляння «OK Google» чи натискання кнопки мікрофона.