Черная пора: Стивен Хокинг о приходе самого опасного времени для всех нас

АвторЮрій Марченко
5 Грудня 2016
Теги:
База знань знання наука особистість планета

Выдающийся физик Стивен Хокинг написал колонку в британское издание The Guardian, в которой предупредил, что сейчас для планеты настал самый опасный момент. Platfor.ma приводит ее краткое и невеселое содержание.

74-летний английский ученый признался, что нынешняя картина мира его ужасает. Экономическое неравенство, безработица, вынужденная миграция, популизм, экологические проблемы – все это, по мнению, Стивена Хокинга, должно заставить задуматься всех людей о том, куда мы идем и почему можем прийти куда-то не туда.

Хокинг утверждает, что в основе нынешней ситуации лежат экономические последствия глобализации и технологического роста. Из-за автоматизации производства количество рабочих мест сокращается, оставляя возможности только для креативного класса и управленцев. А это еще больше увеличивает экономическое неравенство. При этом, по его словам, разрыв между властями и обычными людьми растет все быстрее. Ученый полагает, что решение Великобритании о выходе из ЕС и победа Дональда Трампа на президентских выборах в США – это именно выражение гнева людей, которые чувствуют себя брошенными их собственными лидерами.

«Как физик-теоретик из Кембриджа, я всю жизнь прожил в чрезвычайно привилегированном месте. Небольшая группа исследователей, с которыми я работал все эти годы, иногда подвергается соблазну и называет себя настоящей элитой научного мира. С учетом славы, которая пришла ко мне вместе с написанными мною книгами, и вынужденной в силу моей болезни изолированностью, я вижу, как растет моя собственная башня из слоновой кости. Поэтому я чувствую, что растущее неприятие элиты в Британии и в Америке направлено и на меня лично», – поясняет Стивен Хокинг, заслуживший всемирную славу как выдающийся исследователь возникновения мира и популяризатор науки.

Стивен Хокинг поясняет, что распространение интернета и соцсетей провоцирует увеличение неравенства. В Африке к югу от Сахары телефон у людей встречается чаще, чем доступ к чистой воде. Насмотревшись на картины роскоши в Instagram, люди из деревень в погоне за ней переезжают в города. А потом и за рубеж. В итоге экономические мигранты оказываются все более серьезным вызовом для экономики и инфраструктуры стран, куда они приезжают, подрывают толерантность и способствуют росту политического популизма. «Интернет позволяет получать очень большие деньги очень маленькому числу людей, – пишет ученый. – Мы живем в мире растущего финансового неравенства, где теряется не только уровень жизни – теряется сама способность людей зарабатывать себе на жизнь. Неудивительно, что люди ищут способ заключить какую-то новую сделку — и такой им представляется избрание Трампа и выход из ЕС».

Все это приводит физика к мысли о том, что настал самый опасный момент в истории нашего вида. «Именно сейчас человечеству нужно работать всем вместе, больше, чем когда либо, – продолжает Стивен Хокинг. – Мы столкнулись с экологическими вызовами, изменением климата, проблемой с производством продуктов питания, эпидемиями, окислением океанов. Мы придумали технологии, которые позволят нам уничтожить нашу планету. Но мы еще не изобрели способ ее покинуть. Возможно, через пару сотен лет мы отправимся к звездам и создадим свои колонии. Но пока у нас только одна планета, и мы должны работать вместе, чтобы защитить ее».

Для этого, по мнению ученого, следует разрушать барьеры между странами, а не строить их. Большая часть ресурсов находится в руках небольшого числа человек, и нам придется научиться делиться ими. Исчезают не только рабочие места, но и целые индустрии, и нужно помочь людям переквалифицироваться. А поскольку страны не справляются с ростом миграции, нам нужно поддерживать глобальное развитие, чтобы хорошо стало везде – это единственный способ сделать так, чтобы миллионы людей искали благополучие у себя на родине.

«Мы можем сделать это – я, в общем-то, огромный оптимист, – заключает Стивен Хокинг. – Это потребует от элит – от Лондона до Гарварда, от Кембриджа до Голливуда – извлечь уроки из событий прошедшего года. И прежде всего, узнать нашу меру смирения».

Найцiкавiше на сайтi

Як жити після поганих новин із лікарні? Уривок із надзвичайно важливої книги Анастасії Леухіної

АвторPlatfor.ma
3 Червня 2020

Усі ми боїмося походів у лікарні. Боїмося невтішних аналізів, прогнозів і результатів. Боїмося стати обузою і що з нашими близькими трапиться щось погане. Але невтішні новини від лікарів часто стають частиною нашого життя. І як з цими новинами впоратися розповідає «Зовсім не страшна книга про життя, смерть та все, що між ними». А Platfor.ma ділиться уривком із видання з історією лікарки, якій самій довелося зіткнутися з невтішними новинами.

Ми чудово розуміємо, що немає однакових історій хвороби, лікування та смерті. Тому вирішили писати не інструкцію з проживання цього складного періоду, а своєрідний порадник. Зібрали практичні рекомендації і додали до них реальні розповіді людей різного віку, з різними діагнозами (всі вони справжні, на прохання авторів ми змінили лише кілька імен), щоб показати, які є можливості та варіанти розвитку подій. Не деінде, а тут, у нашій країні, в нашому суспільстві і з нашою медициною.

Десять основних тез, на яких виросла ця книжка, можна сформулювати так:

1. Ви не самі.
2. Час – це ресурс. Як і на що ви його витрачаєте, залежить лише від вас.
3. Остаточне рішення про те, що робити і чого не робити, – за пацієнтом.
4. Страх та замовчування – наші головні вороги.
5. Чесність та відкритість, навіть у складних розмовах, – наші друзі.
6. Вдома і стіни допомагають. Там звично, не так страшно, і це не так складно зорганізувати, як здається спочатку.
7. Біль – це мука. Знеболення є. Воно полегшує життя і ви маєте на нього право.
8. Дбати про когось можна тільки тоді, коли дбаєш про себе.
9. Діти та дорослі мають право знати, що з ними та їхніми рідними. Мають право на розуміння і підтримку.
10. Там, де є любов, не так і страшно.

Ми намагалися створити такий собі текст-компас, який не дасть впасти у відчай від стресу і сумнівів, допоможе зорганізуватись і обрати той напрямок руху, що найкраще пасує саме до вашої ситуації.

Видання «Зовсім не страшна книга про життя, смерть та все, що між ними» можна замовити за посиланням.

Авторка книги Анастасія Леухіна

Хаб online: як виживають ваші улюблені креативні простори і що пропонують прямо зараз

АвторТома Лазаренко
25 Травня 2020

Арт-простори, хаби, школи неформальної освіти – це місця сили культури, що об’єднують спільноту, генерують нові ідеї і стимулюють нові проєкти. Саме вони були змушені одними із перших йти на карантин й переносити всі активності. Чим наразі займаються засновники та менеджери проєктів, як працюють зі своїм ком’юніті та як планують працювати далі – для Platfor.ma дізнавався фестиваль соціальних інновацій та нової музики Plan B.

Карантин в Україні триває вже декілька місяців. За цей час більшості хабів вдалось зберегти найголовніший ресурс – команду, яка чекає на поновлення діяльності, щоб знову наповнювати сенсами та людьми свої місця сили. Щоб бути разом, організатори дегустували різні форми взаємодії – від хакатонів до квартирників, від курсів до zoom-концертів, від онлайн-виставок до челенджів. 

Деякі з хабів надали відкритий доступ до своїх програм та запустили нові, щоб підтримати не тільки свою спільноту, але й мешканців міста. А декільком просторам вдалось навіть відкрити нові комерційні напрямки та зайнятися розробкою онлайн-форматів та стратегій, для яких раніше не було часу. Тобто карантин надав поштовх до переосмислення своєї діяльності та подекуди більш зручних інструментів взаємодії. 

Команда фестивалю соціальних інновацій та нової музики Plan B поспілкувалася з засновниками таких ініціатив зі Східної України – Харкова, Слов’янська, Маріуполя, Костянтинівки та Краматорська, аби дізнатися більше про їхню діяльність та плани.

Це приватна школа, що готує дійсно сучасних архітекторів та урбаністів. Команді вдалося перейти в онлайн без пауз у навчанні студентів. Іноземні куратори та тьютори тепер спілкуються з усіма дистанційно, і на цьому вийшло навіть зекономити, бо зазвичай вони приїжджали.

Перша проректорка Олександра Нарижна каже, що школу підтримують засновники, інші 20-30% витрат покриває  посеместрова оплата студентів, а дослідницькі проєкти дають змогу дофінансовувати освітні програми. 

За час карантину ХША зробили сайт, де публікують статті та інтерв’ю із студентами та викладачами, корисні поради майбутнім абітурієнтам та архітекторам, а також інформацію про актуальні програми школи.

Антистрес-тест: я на собі перевірила різні методи заспокоєння. Ось що вийшло

«Розслабся», – ми часто чуємо від друзів, радників, авторів книжок про саморозвиток, колег і власного внутрішнього голосу. Але факт: сила слова тут не діє, тож людство невпинно намагається вигадати методи, створити інструменти та пізнати вищі матерії задля того, щоб нарешті ЗАСПОКОЇТИСЯ. Карантин – чи не найкраща можливість випробувати все це на собі, адже і привід є, і час. Тож протягом місяця наша редакторка Тетяна Капустинська експериментувала та намагалася з’ясувати, як плисти на хвилях спокою та вміти в будь-який момент подолати стрес.

«Усе навколо бісить». Саме з такою думкою я знайшла себе на кухні, коли наполегливо збивала омлет і, здається, намагалася за щось йому помститися. Йшов третій тиждень карантину. Я збивала цей ні в чому не винний омлет вже 5 хвилин, у голові роїлася купа думок, а з емоційним фоном відбувалося щось страшне – мене кидало з суму в злість, з неї в тривогу, а потім в апатію. І все це без об’єктивної причини. 

Оговтавшись та нарешті залишивши мій майбутній сніданок у спокої, я подивилася в вікно та подумала: «Треба щось з цим робити, бо я сама себе зажену в депресію». Я вже там була і, чесно кажучи, не найкращі відчуття. Тож, прийшло усвідомлення – зараз, в епоху невизначеності, тривоги та стресу, як ніколи потрібно взяти та заспокоїтися.

Колись я приймала такі підступні пігулки – гідазепам, – вони діяли як транквілізатор та прибирали відчуття тривоги. Їх продають за рецептом від психотерапевта, тому що препарат викликає звикання. Але від гідазепаму та інших альтернатив довелося відмовитися, я прийняла для себе – це лише маскування проблеми, але ніяк не її вирішення.

Тож, я підтягнула штанці, заручилася підтримкою близьких і редакції та почала продумувати план. У мене був цілий місяць, щоб спробувати різні методи, техніки, інструменти для того, щоб відчути спокій тут і зараз або ж в довгій перспективі. 

Звісно, я розумію, що те, що я спробувала на собі, може не підійти якомусь читачеві, який подумав: «О, це панацея, рішення знайдено!». Ні, так не працює. Ви – унікальна система, тому щось вашим організмом може перетравитися, а щось – викликати нудоту. Не виключено, що знайдуться й люди, для яких все нижчеперелічене стане у пригоді. Але поки це просто мій досвід: неідеальний, але щирий.

Тому невеликий анамнез: дівчина, 24 роки, нормально (але не дуже правильно) харчуюся, зазвичай гарно сплю, дах над головою маю. Дуже емоційна, активна, маю невроз і занадто яскраво переживаю деякі відчуття. Якщо радію – то по повній, але нервую теж без послаблень. Постійно перебуваю у русі, рідко сиджу вдома, багато спілкуюся з людьми. Люблю експерименти.

У кращі часи виглядаю приблизно так

Спочатку я вирішила спробувати щось елементарне. Наприклад, мене зазвичай заспокоює якась хатня робота – обожнюю мити посуд та дивитися, як вода змиває піну, або рівно розвішувати випрані речі. Здавалося б, ідеальний варіант прямо під носом – генеральне прибирання. Я завзято схопила засоби для миття всього на світі та взялася за діло. Спочатку все було супер – я віддраювала всю квартиру та буквально відчувала дзен. «Тю, так все так просто, на цьому експеримент і завершимо», – подумала я.

Але години йшли, сили разом із ними, а роботи менше не ставало. Я могла кинути оком на кухню та задоволено перейти до наступної зони, але повернутися назад і зрозуміти – та тут ще купа роботи! В результаті замість того, щоб плисти по річці спокою, я ловила хвилі роздратованості. Під вечір я вже ледве рухалася. Зробила для себе висновок – посуд помити для заспокоєння ще можна, а от генеральне прибирання виконує інші функції (дає фізичне навантаження, наприклад).

На наступний день згадала, що багато знайомих рекомендували: «Книжка – найкращий антидепресант. Почитай вдосталь і все як рукою зніме». Ну, нібито логічно: ти відволікаєшся від своєї реальності на іншу, яка описана на сторінках. Спочатку я пройшла крізь навчальну та профільну літературу, коли читала Уільяма Зінсера «Як писати добре». Робота з цією книгою вимагала концентрації, уваги та постійного конспектування важливих порад. Тому свою функцію в межах цього експерименту не виконувала. Інші кандидати, вже з художньої літератури, змушували заглиблюватися у сюжет та хвилюватися за головних героїв. Тож якогось піднесення до більш тонких матерій та тотального врівноваження навіть близько не досягла.

Борщ у дії: глобальне дослідження, якою має та може бути наша головна страва

У 2019 році під час поїздок Україною мобільний культурний центр Гуртобус дослідив регіональні особливості борщу. 173 особи, що проживають у 34 містах України та за її межами, поділилися рецептами, історіями про страву та її роль у місцевій культурі. Спеціально для Platfor.ma Гуртобус підготував відібрані рецепти та найцікавіші вижимки з дослідження.

Минулоріч фонд ІЗОЛЯЦІЯ конвертував звичайний рейсовий автобус на мобільний культурний хаб, мета якого — підтримати процеси децентралізації культури. За сезон поїздок Гуртобус провів майстерні з художниками, публічні обговорення, кінопокази та виставки у 24 населених пунктах та 13 областях країни. 

Розробляючи програму подій, ми намагалися зробити тимчасовий публічний простір автобуса інтерактивним та залучити у його співтворення його ж відвідувачів. Саме тоді зародилась ідея створити польову кухню, до якої б ми запрошували готувати тамтешніх кухарів, записували б із ними інтерв’ю про місцеві рецепти, а самою стравою — частували відвідувачів. 

Борщ був обраний не випадково, адже ця страва є одним із вагомих означників української культури та частиною повсякденності, проте варіантів його приготування — безліч, аж до того, що рецепти часто-густо суперечать один одному. Саме поєднання універсальності та варіативності борщу надихнуло нас провести дорожнє дослідження на базі опитування.

У анкетах, що їх заповнювали відвідувачі Гуртобуса, містились питання не тільки про борщ як такий, а й про соціологічні, культурні, гендерні та регіональні аспекти готування та споживання їжі, що виводять проєкт у вимір гастрономічної антропології. Усього ми зібрали 173 анкети у 14 населених пунктах  країни, охопивши Івано-Франківську, Тернопільську, Чернігівську, Черкаську, Кіровоградську, Житомирську, Чернігівську, Полтавську та Харківську області. 

Ознайомитись із повними результатами дослідження у звіті можна за посиланням. Наше дослідження не претенедує на статус академічного, проте може стати в нагоді чи послугувати натхненням для дослідників зі сфер регіоналістики, food studies, гастрономічної антропології, соціології, культурології тощо. Хоча дослідження є географічно різноманітним, воно, тим не менш, не репрезентує гастрономічну картину всієї країни. Також ви можете допомогти нам із наступним циклом дослідження, розповівши про свої рецепти та історії в онлайн-анкеті.

Наразі ж ми пропонуємо ознайомитись із саме рецептурною складовою дослідження, якою ми намагались відповісти на питання «Яким має та може бути борщ?».