Дім-музей: як подивитись світові колекції у себе вдома

АвторОксана Федорук
19 Травня 2018
Теги:
База знань мистецтво нова реальність технології

У ці вихідні по всьому світі відзначають День музеїв. Чимало таких закладів працюють безкоштовно і радо запрошують усіх охочих. Але сьогодні, щоб відвідати деякі з них, можна навіть не виходити з дому. Необов’язково, наприклад, їхати в Париж, щоб порапити в Лувр – достатньо зробити кілька кліків мишкою. Ми не гарантуємо тих же відчуттів, що й у реальності, але віртуальна екскурсія допоможе ознайомитися, роздивитися зблизька дрібні деталі або ж спланувати реальний маршрут у майбутньому.

 

Лувр (Париж)

Один із найвідоміших та найпопулярніших серед туристів художніх музеїв світу. Його колекції нараховують близько півмільйона експонатів, з яких побачити можна лише 35 тис. Тут знаходяться легендарні «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі, Венера Мілоська, Ніка Самофракійська та інші шедеври світового мистецтва.

Також Лувр – один із найбільших світових музеїв. Щоб обійти його повністю (а це 58 тис. квадратних метрів) знадобиться багато часу. Тому на сайті www.louvre.fr можна потрапити у Париж і відвідати виставкові кімнати та галереї музею віртуально. До прикладу, пройти онлайн-тур експозицією стародавнього Єгипту чи ще деякими цікавими місцями Лувра.

Також музей має 1,6 млн фоловерів у Instagram. Тут можна побачити фото експонатів та самої будівлі, прочитати новини про виставки чи надихнутися французькими висловами.

 

Галерея Уффіці (Флоренція)

Це один із найбільших і найвідвідуваніших музеїв європейського образотворчого мистецтва. Саме сюди приїжджають натовпи туристів, щоб побачити славнозвісну картину Боттічеллі «Народження Венери». Також тут зберігаються роботи Леонардо да Вінчі «Благовіщення» і Мікеланджело Буонарроті «Святе сімейство або тондо Доні». Онлайн-екскурсія за допомогою додатка Google Arts & Culture дає можливість детально роздивитися ці та інші картини.

Також читайте про те, як видатні картини знаходили на ринках, горищах і в автобусах.

Театр-музей Сальвадора Далі (Фігерас, Іспанія)

Це місце – must-see для усіх шанувальників творчості знаменитого іспанського художника-сюрреаліста. І не лише тому, що тут знаходиться основна частина його картин, а й навіть тіло Далі, яке поховали під плитою саме в цьому будинку. Дивує відвідувачів і незвичайний зовнішній вигляд музею, який вигадав і над яким десять років працював сам художник.

На сайті музею доступний віртуальний тур. Пройтися можна лише  деякими виставковими залами, але це все одно вражає. «За допомогою цього віртуального візиту ми запрошуємо вас здійснити екскурсію деякими приміщеннями музею і побачити деякі вироби та предмети, виставлені там, за допомогою панорамних зображень. Однак пам’ятайте, що в театрі-музеї Далі є набагато більше», – заохочують до особистого візиту на сайті.

Роздивитися інший будинок-замок Сальвадора Далі, «блакитний дім» Фріди Кало та садибу Клода Моне можна в спеціальному проекті «Місце сили».

Лондонська національна галерея

Цей музей володіє понад 2000 зразками західноєвропейського живопису XIII-початку XX століття. Ці зразки настільки величні, що галерея є третім за відвідуваністю художнім музеєм планети. Онлайн-тур на сайті дозволяє відвідати 18 залів та ознайомитись із більш ніж 300 картинами.

Ця віртуальна екскурсія, запущена в 2011 році, пов’язана з інформаційними сторінками, тому ви можете не лише помилуватися живописом, а й дізнатись більше про художників, які їх намалювали.

Instagram «Музеї України»

Цікава і чи не єдина Instagram-сторінка, присвячена українським музеям. Тут можна побачити фото як із PinchukArtCentre чи Національного художнього музею України, так і з маловідомих музеїв у регіонах. Автори також вказують, які цікаві експозиції чи виставки проходять там зараз.
На сьогодні сторінка налічує майже 10 тис. підписників.

Раніше ми розповідали про те, як допомога киян віднайшла в Худмузеї 119-річну записку і як розкрили не відомі раніше деталі життя українського художника Олександра Мурашка.

Віртуальний музей туфель

Сьогодні виставкові зали можуть існувати лише у віртуальній реальності. Саме таким є онлайн-музей туфель www.virtualshoemuseum.com. Тут зібрали колекції найбільш незвичайного та креативного взуття, які дизайнери з усього світу створили спеціально для цієї віртуальної галереї.

Туфлі-ласти, туфлі-копита чи туфлі-пістолети – тут мають чим здивувати. Всі експонати відсортовані за кольорами, стилями, дизайнерами, типами та видами. Також додаються відео з коментарями самих дизайнерів.

Найцiкавiше на сайтi

Фигура высшего пилотажа: главные квадраты в истории человечества

АвторЮрій Марченко
23 Лютого 2018

23 февраля в Киеве родился великий авангардист Казимир Малевич. Именно его «Черный квадрат» стал одной из самых знаменитых картин в истории и навсегда поменял восприятие искусства. Ко дню рождения отца-основателя супрематизма Platfor.ma решила вспомнить еще несколько великих квадратов, изменивших судьбу человечества.

Если загуглить «квадрат…», то поисковик услужливо подсказывает, что вас может заинтересовать: квадратное лицо, уравнение, дыхание, квадратные скобки, ногти, квадратный арбуз и Колизей. Квадратный Колизей, кстати, действительно существует – это построенный в 1940-м Дворец итальянской цивилизации в Риме, который считается ярчайшим примером архитектуры эпохи фашизма.

А вот еще несколько примеров знаменательных для человечества квадратов.

Точ­но ра­зоб­рать­ся, ког­да имен­но че­лове­чес­тво при­дума­ло квад­ра­ты – не­воз­можно, но с са­мых древ­них вре­мен эта фи­гура счи­талась осо­бен­ной. В при­роде пря­мые уг­лы прак­ти­чес­ки не встре­ча­ют­ся, по­это­му об­раз из сра­зу че­тырех таких точ­но прив­ле­кал вни­мание. Во мно­гих ар­ха­ич­ных куль­ту­рах, нап­ри­мер, Ин­дии и Ки­тае, эта фи­гура обоз­на­чала по­беду над ха­осом, по­рядок и гар­мо­нию, а в Ира­не ми­фичес­кая оби­тель пра­вед­ни­ков Ва­ра бы­ла имен­но квад­ра­том. При этом в гре­ко-рим­ской куль­ту­ре он был зна­ком Аф­ро­диты как пло­дород­ной си­лы, а поз­днее в Ри­ме да­же воз­никло вы­раже­ние Homo quadratus – так на­зыва­ли лю­дей му­жес­твен­ных, всес­то­рон­не раз­ви­тых и нравс­твен­ных.

В геометрии квадрат – это четырехугольник, у которого все углы и все стороны равны. Именно он наиболее симметричен из всех четырехугольников, так что желание наших предков преклоняться перед столь совершенной фигурой – вполне оправдано.

 

Точка зрения: как незрячие люди воспринимают искусство

АвторЮлия Бирзул
16 Квітня 2018

В апреле и мае театр «Мизантроп» покажет в Port Creative Hub спектакль «Слепота» по роману нобелевского лауреата Жозе Сарамаго. Вся постановка пройдет в темноте – и обещают, что это будет впечатляюще. В честь этого Platfor.ma решила поговорить с незрячим человеком о том, как такие люди вообще воспринимают искусство и почему любое произведение можно понять, даже не видя его. У Виктории Шевчук врожденная катаракта. Десять лет назад у нее произошло серьезное ухудшение – и сейчас она практически не видит. При этом Виктория получила диплом учителя, играет в театре, занимается экстримом и работает в музее, где незрячим может почувствовать себя каждый. Вот наш разговор.

Виктория Шевчук

– Где в Украине незрячим или слабовидящим можно обращаться к искусству?

– В принципе, везде. Правда, каких-то особенных приспособлений и преимуществ для незрячих людей почти нигде нет. Разве что организаторы того или иного мероприятия сами проявляют инициативу и предлагают более удачные места или что-то в этом роде. Например, однажды в Одесском оперном театре мы купили места на балкон, но нас обрадовали и пересадили во второй ряд.

– Что бы вы хотели изменить в Украине, чтобы лучше наслаждаться искусством?

Есть такая хорошая вещь – тифлокомментарии. Благодаря им можно практически все понимать про внешность актеров, про декорации и костюмы. Но у нас, насколько я знаю, они есть только в одном месте во Львове.

Хотя, в любом случае, сам театр ничем не заменишь, даже хорошей радиопостановкой. В театре есть свой особый аромат – эти кресла, эти люди, этот маленький сквознячок, который идет со сцены. Шум открытия занавеса, шаги актеров, которые готовятся к началу спектакля.

– А какой у вас самый запоминающийся опыт взаимодействия с искусством?

– Как зрителю мне очень понравилась постановка «Божьи твари» Житомирского театра. Но, разумеется, особый опыт и эмоции связаны у меня с постановками, в которых участвовала я сама. К примеру, я сыграла Джульетту, о которой мечтают все актрисы. А в этом году мы делали спектакль по поэзии Лины Костенко.

– Вы сами играете в театре? Расскажите об этом.

– Это, конечно, очень необычные ощущения. В нашем коллективе есть и зрячие, и незрячие, и слабовидящие ребята, мы все время активно что-то придумываем, вместе ищем. Процесс работы над ролью очень интересен. А уже сам спектакль – это отдельная история. В одной из постановок я кружусь практически в танце, а мне нужно выйти на нужную точку к микрофону. Каждый раз надеюсь, что не промахнусь.

– В одном из наших материалов незрячий рассказывал, что все равно ходит в кино, потому что ему интересна атмосфера, плюс друзья коротко пересказывают ему происходящее на экране. Как с этим у вас?

Я очень люблю театр! Я сама из Житомира и очень люблю спектакли нашего театра, которые с каждым годом становятся все лучше и лучше. И вообще никогда не упускаю возможности сходить на спектакль. Когда я была в санатории в Одессе, то регулярно ходила на разные постановки и даже побывала на балете «Лебединое озеро» в легендарном оперном театре – это было незабываемо.

В принципе, когда ты в театре, то приблизительно понимаешь, что происходит на сцене – куда побежал актер или какое действие выполняешь. Но если возникают паузы, то конечно, лучше, чтобы рядом находился человек, который тихонько рассказывает о том, что происходит. Так же и в кино.

– Какое конкретное произведение или целое направление в искусстве вам бы хотелось прочувствовать больше всего, но это невозможно?

Сложно сказать. Наверное, такого вообще нет. По сути, возможно все. Я, к примеру, рисую и немного плету из бисера. Есть незрячие люди, которые занимаются танцами, музыкой – примеров в истории множество. Все очень индивидуально, было бы желание. Человек может все! Особенно если рядом есть другой надежный человек, который может прийти на помощь.

– Но ведь, скажем, такие чисто визуальные жанры как живопись и скульптура незрячим и слабовидящим почти недоступны? Хотя в мире есть примеры того, как это можно исправить с помощью технологий.

– Мне сложно сказать про какие-либо технологии. Я все воспринимаю на уровне чувств. Как я и говорила, если рядом есть человек, который расскажет тебе и поможет представить – можно увидеть все. А относительно скульптуры – в нашем музее «Три после полуночи» проходит выставка «Невидимая архитектура», на которой выставлены копии всемирно-известных объектов искусства. Все привыкли воспринимать их исключительно визуально, а вы приходите – и поймете, как можно увидеть ту же архитектуру иначе.

– А какое ваше любимое произведение и почему?

– Очень люблю книгу Рэя Брэдбери «Апрельское колдовство». Мне она так понравилась, что я записала только для себя ее аудио-версию.

– Кстати об аудио. Считается, что незрячие и слабовидящие лучше ориентируются в звуках – какие у вас отношения с музыкой?

Отношения прекрасные! Я с отличием окончила музыкальную школу по классу фортепиано, так что музыку очень люблю. Из любимых композиторов – Бетховен.

Арт-детектив: нова історія життя і загибелі імпресіоніста Олександра Мурашка

АвторЮрій Марченко
19 Лютого 2018

Олександр Мурашко – один із найвидатніших художників в історії України. При цьому навколо його постаті завжди існувало чимало таємниць – так, нічого не було відомо про народження митця, також досі не розкрите його вбивство у Києві. Однак після чотирьох років роботи науковий співробітник Музею духовних скарбів України Дар’я Добріян змогла перемогти деякі загадки життя художника. Platfor.ma поговорила з нею про те, як це – проводити детективне наукове дослідження того, що було настільки давно.

– Якщо коротко для тих, хто погано розуміє, чому Мурашко – це круто: у зв’язку з чим цей художник для України настільки важливий?

– Він один із творців українського національного стилю, людина, з творчістю якої у європейців асоціювалося українське мистецтво на початку 20 століття, вже не говорячи про те, що він разом із колегами заснував перший мистецький виш на території України, якому в листопаді виповнилося 100 років – Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури.

– Ви згадали, що він був досить відомим і за кордоном. Можете трішки розповісти про це?

– Коли він був учнем Петербурзької академії, то отримав фінансування на навчання у Парижі та Мюнхені, тому вже в 1900-му році художник потрапив у європейський контекст. Пізніше, в 1909 році, він отримав золоту медаль на міжнародній виставці у Мюнхені, наступного року експонував роботи на Венеційській бієнале, подальші декілька років був активним учасником мюнхенського сецесіону, провів персональні виставки у Кельні, Дюссельдорфі та Берліні. Все це супроводжувалося публікаціями в пресі, одна його робота навіть прикрашала обкладинку німецького журналу «Jugend». Безперечно, митець продав чимало картин, які нам сьогодні відомі лише з дореволюційних репродукцій.

Засновники Академії мистецтв. Олександр Мурашко – другий зліва.

– Добре, він крутий, це ясно. Але чому ви присвятили стільки сил саме цьому митцю? Як обрали його об’єктом дослідження?

Дар’я Добріян

– Декілька років тому мені до рук потрапив рукопис спогадів дружини художника Маргарити Мурашко. Сталося це, коли я прийшла в гості до родини Мазюків-Прахових. У той час я навчалася в університеті й досліджувала постать іншого київського художника, Вільгельма Котарбінського, який, як і Мурашко, був «своїм» у родині Прахових. Але випадково мова зайшла про Мурашка і мені показати автограф його дружини. Прочитавши заголовок «Смерть Саши», мені стало страшно і цікаво водночас. Працюючи на дослідженням вже кілька місяців, я раптом подумала: «Ого!». А чи точно я обрала цю тему, чи вона обрала мене сама?!

Левова частка: як допомога киян віднайшла в Худмузеї 119-річну записку і чому це важливо

АвторЮрій Марченко
15 Лютого 2018

Влітку 2017-го в столичному Національному художньому музеї розпочали краудфандинг для реконструкції старовинних вхідних дверей. Чималі гроші вдалось зібрати за півроку, а під час відновлювальних робіт знайшли послання з минулого від тих, хто ці двері колись створював. Крім того, краудфандинг заради музею продовжується, і допомогти йому може кожен. Platfor.ma розповідає, чому це важливо і логічно з точки зору історії місця.

Національний художній музей України (НХМУ) був заснований 1 серпня 1899 року на кошти уряду та родини меценатів Терещенків. Наприкінці 1904 він відкрив свої двері відвідувачам, демонструючи унікальну колекцію українського мистецтва, що була зібрана на благодійні гроші. Більше ніж через століття благодійники допомогли ці ж двері реконструювати.

В. Городецький. Проектний ескiз музею.
Зала археологiчного вiддiлу музею. Початок ХХ ст.
Будiвля музею. 1906 рiк.

31 липня 2017-го року Національний художній музей оголосив про старт кампанії #ЛевовийКраудфандинг. Вхідні двері НХМУ – дійсно автентичні, їм стільки ж років, скільки й музею – 119. При цьому вони жодного разу не реставрувалися і вже двічі падали. «Оскільки музей – пам’ятка архітектури, а реставрацію пам’яток мають право робити лише ті реставраційні організації, які отримали відповідну державну ліцензію, їхні послуги зовсім недешеві. Тож реставрація “потягнула” на 378 537 грн», – пояснила співробітниця установи Валентина Клименко.

Музею, якому держава не покриває на 100% навіть послуги охорони і комунальні платежі, важко самому викручуватися з такими сумами. Тому установа вирішила звернутися до друзів. Необхідну суму кияни зібрали за півроку, і в січні цього року в музеї встановили нові тимчасові двері, а історичні поїхали на реставрацію до ТОВ «Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне проектно-виробниче управління».

Спеціалісти розпочали роботу, та у середині лютого 2018-го прислали директорці музею Юлії Литвинець фотографію: під бронзовою накладкою з мордою лева вони знайшли «записку» на дереві: «Іюня 25-го 1900 года столяра Семенъ Антоновъ, Алексей Антоновъ, Яковъ Р..ди..» А зі звороту: «Архитекторъ Городецкий Владиславъ».