fbpx

Зоокоти:
як на території Київського зоопарку жили 120 котів і як все змінила війна

АвторТетяна Капустинська
31 Березня 2022

Проєкт «Зоокоти» («Котомістечко») існує ще з 2010 року, коли активісти почали опікуватися котиками, які оселилися на території Київського зоопарку. Пізніше він переріс в облаштований та функціональний, але досі не добудований прихисток, де до війни проживало 120 мешканців. За тиждень до війни редакція Platfor.ma навідалася у гості до Котомістечка, дізналася історію ініціативи і те, чим можна допомогти котам. Після початку вторгнення Зоокоти продовжили роботу, і зараз потребують підтримки ще більше, ніж раніше. Ось ця історія.

ГЕРОЇ

«Я філософ і політолог, Анжеліка — філолог. Ми два гуманітарії, які намагаються закручувати шурупи та прокладати труби», — говорить зоозахисник Олег Андрос, який зустрічає нас біля київського зоопарку з бокового входу. 

Олег був біля витоків Котомістечка і з 2010 року виборював право на хоч якесь місце під сонцем для пухнастих. А Анжеліка — це Анжеліка Комарова, ідеологиня і засновниця проєкту Котомістечко. Познайомилися вони ще у 2005 році на пікеті під Київрадою, коли захищали Протасів Яр та інші «зелені зони» столиці від забудови. 

«Все, що я здобула за життя — навички, знання, освіту, способи комунікації з людьми, соціальний капітал тощо, — все це було покладено на вівтар служіння котам», — зізнається Анжеліка.

Зоозахисник Олег Андрос
Засновниця Котомістечка Анжеліка Комарова

ІСТОРІЯ

У 2010 році журналістку та природоохоронну активістку Анжеліку запросили працювати в зоопарк головою пресслужби — після ряду її критичних текстів про становище там тварин. Мовляв, прийшло нове керівництво й все буде активно мінятися. Щось дійсно змінилося — наприклад, після того, як Анжеліка кинула заклик, меценати подарували телевізор для горили Тоні, що йому скажено сподобалося. Він дивився різні фільми про природу, в основному про інших мавп. Однак також Анжеліка висвітлювала якісь негаразди, що не подобалося керівництву, бо прессекретарка нібито має завжди посміхатися і бути всім задоволена.

«Я з дитинства звикла захищати тварин, тому так не могла – тому мовчати про проблеми зоопарку і медіакампанію забудовників проти нього не могла», — зазначає Анжеліка.

Зокрема журналістка вирішила й розв’язати проблему величезної кількості котів у зоопарку. Спочатку Анжеліка запропонувала цивілізовано зайнятися стерилізацією тварин, що у Києві робили ще з 1995-го. Тож вона розробила відповідний проєкт з обліку котів та медичних процедур. Однак у відповідь отримала: «нам не до того». Щобільше, потроху їй почали натякати, що до 2010 року цих котів періодично просто знищували. 

«Довелося говорити з адміністрацією жорсткіше і погрожувати міжнародним скандалом. Тоді махнули рукою: та хай вона займається тими своїми котами. Ось я і зайнялася, і продовжила після закінчення офіційної роботи в зоопарку у 2014 році. Доходило до смішного. Тоді мене охорона під конвоєм водила годувати котів туди й назад», — згадує Анжеліка.

Як тільки не вмовляли активісти адміністрацію зоопарку: вели перемовини з чиновниками, аргументовано доводили, двічі пройшли екологічну комісію Київради, пропонували навіть ідею котокав’ярні та ставили у приклад американський проєкт СaboodleRanch, де на ранчо мешкає близько 600 котів. Проте не були почутими. І тільки у 2017 році, коли у зоопарку почалися будівельні роботи, Анжеліка з командою двічі організували гучні пікети — тоді їм із котами «тимчасово» дозволили існувати на території на околицях зоопарку.

ТЕРИТОРІЯ КОТОМІСТЕЧКА

Олег зазначив, що офіційно це називається «господарська територія київського зоопарку» (самі активісти утримуються від такого офіціозу), а от історична назва — Шулявська балка. Директор сам запропонував це місце як тимчасовий варіант, проте цей варіант існує вже п’ять років. Жодного договору з зоопарком у громадської організації «Природа над усе», кураторів Котомістечка, немає (лише протокол про наміри 2018 року), тому жодних гарантій також.

«Протягом 2017 року ми почали переносити наше невелике майно з центру зоопарку: котиків та саморобні будиночки, які стояли в недобудованому мавпятнику. Деяких котів довелося ловити сачками, а троє «бунтівників» все ще живуть на вулиці Зоологічній, тому що відмовилися переселятися — Анжеліка годує їх окремо», — згадує Олег.

Будувалося Котомістечко з підручних матеріалів: дошки, радянські шафи, старі меблі, паркани — все йшло в роботу. За 2017 рік руками волонтерів і однодумців вдалося звести паркан та надати містечку такого вигляду, як зараз і є. 

Складається притулок з трьох дворів, які базуються на принципі «жити у хаті — гуляти в садочку». У першому дворику знаходиться ізолятор, де живуть найменші коти та ті, яким потрібна перетримка або лікування. А також адміністративне приміщення, на якому написано НЯФ: середнє між «няв» та «МАФ». У наступних двох дворах — старі та нові будинки для котів. Серед старих є три кіоски, які передали на зберігання КМДА. А нові — це будиночки для інструментів, які продавалися у Leroy Merlin.

«На нові ми зібрали за допомогою пожертв від небайдужих людей у соцмережах. Плюс Leroy Merlin зробили знижку. Проте все одно у такій бідній країні, як наша, чомусь дуже дорогі будівельні матеріали», — розповідають зоозахисники. 

У кожному будиночку стоїть обігрівач, також є котячі меблі, спеціальні дверцята (аби коти заходили без відкривання «людських» дверей), лотки та бактерицидні лампи, які вбивають інфекції. Нові споруди зроблені з утепленням та захистом від дряпання. 

В одному з дворів є котосад — своєрідні джунглі, де коти люблять гуляти влітку. Також активісти тут проводять котойогу, розмовний клуб і кінопокази.

ФІНАНСУВАННЯ

Спочатку проєкт існував на особисті кошти Анжеліки, потім з’явилися деякі меценати. Так, наприклад, компанія Goodwine щомісяця жертвує 15 тис. грн (після початку війни і знищення складів компанія втратила можливість бути меценатом). Котомістечко також є на сторінці проєкту Kind Challenge, куди також можна кидати гроші на допомогу котикам, і має акаунт у благодійній платформі Patreon, а після узаконення в Україні платіжної системи PayPal – ще й акаунт там. 

Проте добряча половина пожертв все одно залучається через Фейсбук і Твіттер. Ці гроші йдуть в першу чергу на їжу. Щодня коти з’їдають 4 кг сухого корму і близько 8 кг м’ясної їжі — це субпродукти: курячі шиї або голови, риба. Друга постійна стаття витрат — це ветеринарія. Фізично відвести кота та залишити його на стаціонарі коштує від 120 грн на день (ціни довоєнні). 

«Ми стикаємося з тим, що інфекційні хвороби когось вихоплюють зі звичайного котячого життя — доводиться кидати все і везти котів до ветлікарні. Ветеринарія зараз дуже дорога, тому іноді доводиться робити все власноруч. Так ми вже вміємо, наприклад, лікувати абсцеси та інфекційні однотипні хвороби. Пролікували п’ять днів, бачимо результат, надсилаємо лікарю фото, він схвалює», — ділиться Анжеліка.

Також третя стаття витрат — ремонт, який, здається, ніколи не закінчиться. Також у засновників ініціативи є мрія вивозити сортоване сміття.

ЖИТЕЛІ

Офіційно Котомістечко — це прихисток. Зоопарк за статутом не може рятувати безпритульних тварин, як і володіти притулком. До війни у Котомістечку було перенаселення — там мешкало близько 120 мешканців у 2021, а станом на лютий 2022 – сто котиків. Для порівняння, коли проєкт приїжджав на Шулявську балку у 2017 році, кількість була вдвічі меншою. Потім народили вагітні кішки, яких не встигли стерилізувати, а коли почався активний розголос про ініціативу у ЗМІ, тварин почали підкидати. 

«Нас показали з акцією “Шукаємо гладильника котів” по загальнонаціональному телеканалу, хоч ми й не очікували такого розголосу. З одного боку, повалили люди, з іншого — підкинуті коти. ЗМІ ще й випадково вводили в оману народ, бо нам дзвонили з запитаннями “А це правда, що ви платите 500 фунтів зарплати та надаєте гуртожиток? Сама бачила по телевізору”. З того часу ми свідомо не запрошуємо телебачення, а користуємося соцмережами», — згадує Олег.

Головні жителі Котомістечка — власне, 120 (нині 40) котиків. До гостей більшість з них ставляться досить схвально — дозволяють себе гладити, лізуть на руки, плечі та голови, нявкають та труться об ноги. Анжеліка зазначає, що всіх знає на імена, адже коли стільки років поспіль проводиш з ними багато часу — починаєш відрізняти навіть котів-близнюків. 

Тут є сіренька кішечка Сієра або Глазго, у якого хворіє одне око. Мадонна, яку назвала так через те, що її знайшли у коробці з маленьким кошеням. Мурі, який отримав ім’я на честь кота поета Владислава Ходасевича — Мурра. Пумочка — тому що схожа на пуму. Ред і Джинджер — суперруді брати-близнюки. Арчінька, Шері, Лєрочка, Хільда, Марсік — здається, що жодне прізвисько не дублювалося. 

«На жаль, до нас потрапляє більше тварин, ніж ми роздаємо. Наприклад, за все літо, може, 2-3 котика віддали, а у період осінь-зима — близько десятка. А фактично підкинули більше 11. Коли у людей немає совісті — вони перекладають свої обов’язки на чужі плечі», — зазначає Анжеліка. 

Держава про проблему великої кількості дворових котів у Києві знає. До речі, виповнилося рівно п’ять років рішенню Київради про визнання котів частиною екосистеми столиці. Минулого року навіть активно будували Центр захисту тварин. Однак, за словами активістів, повноцінної роботи в цьому плані все ж бракує.

«Проблему безпритульних котів варто вирішувати системно. Це має регулюватися державною політикою. З 1995 року всі мери Києва декларували, що треба створити муніципальний притулок. Однак все це зникало в болоті корупції, замовчування, конфліктів і ніхто не хотів толком цим займатися. Після Майдану була чергова хвиля “Давайте нарешті розберемося з цим питанням”. Проте вона швидко пройшла. Ми ж як організація поки системно проблему не вирішуємо, це лише наша мрія. Все, чим ми займаємося — це як вичерпувати воду від труби, яку прорвало», — впевнений Олег.

ДОПОМОГА

Проєкту постійно бракує допомоги. Весь час потрібно щось робити: коробочку, поличку, отвір, сконструювати котячі меблі та покласти лінолеум. Поки що більшість будівельних матеріалів просто лежить без діла.

«У нас є своє коло волонтерів, просто з роками воно змінюється. Волонтерство — це тимчасове явище. Люди вигоряють, створюють сім’ї, будують кар’єри, переїжджають — і це не страшно. Я ціную будь-яку підтримку. Навіть якщо людина підтримала словом або приїхала на годину допомогти, я рада», — запевняє Анжеліка. 

Щоб стати волонтером Котомістечка, достатньо написати на їхню сторінку у ФБ, подзвонити або просто прийти з кормом чи бажанням щось зробити, попередньо подзвонивши. Простір працює щодня з 13:00 до 16:00 (на час війни графік нестабільний, тож уточнюйте заздалегідь). 

Допомагають не тільки коштами та власними силами. Багато хто передає просто речі, які потім носять волонтери під час роботи, або смаколики. А, наприклад, ГО «Дивовижні» подарували ініціативі велику коричневу дошку — вона їм була не потрібна, а для Котомістечка стала фотозоною.

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

«У нас дуже амбітний проєкт, тому мрії повинні стати планами, а плани — мати під собою матеріальне підґрунтя. Ми бачимо велику простору територію на лоні дикої природи: ландшафт, порослий різноманітними деревами, озера. І все навколо прикрашають собою ці прекрасні маленькі створіння. Навколо стоять багато утеплених будинків і серед них — найбільший, який може стати першим в Україні музеєм котів. Музей — це не просто мертва установа, де збираються експонати. Це повинен бути просвітницький центр, де можна було б проводити благодійні та музичні вечори, читання поезії, фестивалі, концерти, влаштовувати анімалістичні вернісажі, аукціони тощо.

Це повинно бути місце, де постійно присутнє мистецтво, тому що воно і коти — ідеальний тандем. Я бачу це як великий ошатний замок, тому що коти — це шедеври, створені самою природою. Вони прекрасні й заслуговують розкоші. Вони повинні ходити скрізь вільно та знаходити собі прихисток у теплих будиночках. Ми б хотіли, щоб у цей замок приходили діти з сімей у складних життєвих обставинах і діти з забезпечених сімей. Щоб вони спілкувалися між собою і щось їх об’єднувало», — мріє (або планує) Анжеліка.

ВІЙНА

У перші три тижні війни Котомістечко переходило на рейки воєнного часу і одночасно шукало можливості для евакуації котів до Європи.

Через «відрізаність» лівого берега столиці від правого перший тиждень прихисток у зоопарку відвідували лише волонтери з правобережжя. Водночас активісти шукали, де купити корм та наповнювач — вони закономірно зникли з полиць магазинів. Та й самі магазини з кормами стрімко закривалися.

Пошук варіантів евакуації спершу нагадував биття в стіну. У Зоокотів не було ані транспорту, ані кліток і переносок на 100 котів, ані запасу пелюшок. Ще й вакцини, які замовили перед війною, мали приїхати в п’ятницю, 25 лютого. Тобто до Києва вони вже не дісталися. 

Але поступово, після декількох постів в усіх соцмережах, волонтери зібрали цілий інтернаціонал меценатів, які допомогли з евакуацією. Дама з благодійної організації Transform a Street Dog в США скинула кошти, які стали остаточним аргументом на користь «їхати». Громадська організація «Ветеринари без кордонів» з Канади сама написала на пошту. Знайомі додали в робочий чат інших знайомих, і так ми знайшли організацію Centaurus у Польщі, Auxilium Animalis e.V у Німеччині та приватну особу в Бельгії, які виявили ініціативу допомогти.

Олег Андрос, як англомовний волонтер, координував евакуацію просто з лінії фронту, куди пішов з перших днів. Анжеліка, Марина та інші волонтери через день добиралися до Котомістечка, часто на таксі (останнім часом – на велосипедах з лівого берега на правий).

Ситуація з вивозом тварин до ЄС постійно змінювалася. Спершу європейці дозволяли везти всіх домашніх улюбленців, без чіпів, паспортів і без вакцинації (уколи робили на кордоні). Потім на Заході згадали про правила і повернули обов’язкові паспорти та вимоги колоти вакцини ще в Україні.

Врешті, котиків перевезли на одному бусі 17-18 березня. Героїзм виявили всі: волонтерки Марина та Оля (остання евакуювала і своїх двох дітей), які супроводжували котів; водій, який віз усіх через блокпости всупереч ризикам, а ще європейські партнери: організація Centaurus із Польщі, яка перевезла котів через кордон у дві «ходки», волонтерка Керол із Бельгії, яка приїхала на мінівені, аби забрати наших людей; волонтери із Берліна та Великобританії.

Наразі ситуація ще триває. 62 котики нині на карантині у Польщі. За місяць, коли він закінчиться, ми маємо влаштувати їх у добрі руки або перевезти до притулків у ЄС. У Києві лишається 40 котів, які не поїхали до Європи — одні через стан здоров’я, інші через свою дикість.

Тож традиційне прохання Зоокотів про допомогу на корм, наповнювач, вакцини й ветпослуги постійно актуальне. Посилання на всі ресурси, соціальні мережі й фінансові реквізити тут.

«Соціум змінюється. Ми починаємо все більше замислюватися про те, що не тільки людина має перебувати в комфорті, а й тварини, — підсумовують в Котомістечку. — І коти теж. Вони відчувають біль, страх, нудьгу, вони прив’язуються, люблять. Хіба можна з ними не по-людськи?»

Фотографії: Богдан Магдич
Читайте більше цікавого