Усі ми по-своєму травмовані й загнані у стрес війною. Але є ті, для кого недолуго сформульоване звертання може стати болючим тригером пережитого досвіду: сколихнути почуття провини, тривогу чи флешбеки. Ветерани, внутрішньо переміщені особи й люди, які пережили сексуальне насильство, — це зараз лише найбільш видимі категорії вразливих груп. Будь ви представником організації/бренду, що звертається до них, чи просто небайдужим співрозмовником — важливо знати основи сенситивної комунікації. Тобто спілкування, яке враховує почуття, переживання, потреби та особисті обставини людини. Спеціально для Platfor.ma агенція plusone social impact, що професійно працює з сенситивними комунікаціями, розповіла, як спілкуватися з людьми в умовах війни.

Порада 1

❌ Не варто: «Ви маєте розповісти світові про злочини, які над вами скоїли. Та встановити справедливість»

✅ Як краще: «Якщо відчуваєте силу говорити про ваш досвід, ми будемо поруч, щоби підтримати»

Людина, яка пережила насильство, позбавлена відчуття суб’єктності (відчуття контролю своїх дій). Кривдник принизив її гідність та порушив особисті кордони. Ми не можемо вимагати в людини брати на себе відповідальність за покарання винуватих. Зараз для неї критично важливо просто пережити ці події, і сил на боротьбу може й не залишатись. 

Комунікація повинна транслювати відчуття безпеки, давати простір для прийняття власного рішення. Та валідувати небажання ділитись пережитими подіями й болем. 

Порада 2

❌ Не варто: «Якщо ви стали жертвою насильства — не мовчіть» 

✅ Краще: «Якщо ви пережили знущання окупантів, ви можете отримати допомогу анонімно та безплатно»

Називаючи когось «жертвою», ми звужуємо особистість людини до однієї характеристики та перетворюємо травматичний досвід на головну частину її ідентичності. Це несе ризик викликати відчуття безпорадності та безпомічності і поглибити сором, що людина може відчувати. 

Не потрібно вказувати людині, що їй робити. Мовчання — це вибір, і його варто поважати. 

Порада 3

❌  Не варто: «Якщо вас примусили до сексу — зверніться до поліції»

✅ Як краще: «Якщо ви зіштовхнулися із сексуальним насильством, ви можете звернутися до поліції»

Сексуальне насильство немає нічого спільного з поняттям «секс». Друге — це про згоду і задоволення. А перше вчиняється з мотивом домінувати й принизити. Це про примус та знущання, і не треба укріплювати звʼязок між насильством та сексом.

Люди, які були вимушені покинути свої домівки

Порада 1

❌  Не варто: «Біженці у Тернополі, просимо звернутися до нас»

✅ Як краще: «Маємо оголошення для тих, хто через повномасштабне вторгнення переселився до Тернополя», «Звертаємося до тих, хто був змушений покинути свій дім»

Слова «переселенець» чи «біженець» — стигматизовані. Вони вішають на людину ярлик, тобто перетворюють тимчасовий статус на частину її ідентичності. 

Та й з юридичної точки зору ці поняття не зовсім коректні. Біженець — це людина, яка не є громадянином певної країни. Підстави для отримання статусу біженця — індивідуальні й можуть бути пов’язані з переслідуваннями за ознаками раси, віросповідання, національності, політичних переконань тощо. А люди, які масово шукають захист в певній країні через зовнішню агресію, визначаються як «особи, що потребують тимчасового захисту». Українці, що покинули домівки через війну, належать саме до другої групи. 

Словом, цих термінів краще просто уникати. А в комунікації варто апелювати до досвіду людини, а не узагальнювати її одним словом.

Порада 2

❌  Не варто: «Жінки, які покинули Україну, — ваш обов’язок соціалізувати своїх дітей»

✅ Як краще: «Українки, які були змушені покинути свій дім, ви можете звернутися до нас по допомогу, якщо відчуваєте складнощі з адаптацією»

Матір, яка вимушено опинилася за кордоном, може перебувати у складному психоемоційному стані. Їй потрібно одноосібно нести відповідальність за дитину в той час, коли вона ще й бореться зі стресом через нові умови, мовно-культурне середовище та побутові проблеми.

У такій ситуації директивна вказівка матері на її обов’язки може поглибити відчуття провини за те, що вона з чимось не впоралася. І сором, бо хтось вважає її «поганою мамою». 

Ветерани

Порада 1

❌  Не варто: «Ми знаємо, що ти відчуваєш. Звернися по допомогу і ми з цим впораємось!»

✅ Як краще: «Складно уявити, через що тобі довелося пройти. Якщо тобі потрібна підтримка — ми поруч»

Часто ветерани не довіряють сервісам та людям, що надають психологічну допомогу. Вважають, що їхні проблеми можуть зрозуміти тільки ті, хто також має військовий досвід.

Щоби уникнути гострих кутів, у закликах до психологічної консультації не варто стверджувати, що ми розуміємо переживання ветерана. Ймовірніше за все, його досвід дійсно краще розуміє побратим. А цінність кваліфікованого психолога в іншому: він знає, як з цим досвідом працювати.

Також краще уникати директивних інтонацій, спонукальних конструкцій та обіцянок, які ми не можемо гарантувати. У такій комунікації ветеран має відчувати, що допомогу не насаджують, а пропонують, і чекають на його рішення.

Порада 2

❌  Не варто: «Складно уявити ті жахи, крізь які ти пройшов на війні»

✅ Як краще: «Якщо захочеш розповісти про свій військовий досвід — ми завжди готові вислухати»

Війна досі триває. Тож ветеран і так знаходиться у середовищі постійної ретравматизації: бачить та чує речі, які нагадують про пережитий травматичний досвід. Спрямування розмови у русло важких спогадів, коли ветеран до цього не готовий, може погіршити його емоційний стан.

Також особливе, поблажливе чи жалісливе ставлення може просто дратувати.

Порада 3

❌  Не варто: «Твій подвиг врятував країну та наші життя»

✅ Як краще: «Дякуємо, що вирішив стояти за нас та нашу країну»

Варто відмовитися від героїзації у спілкуванні з ветераном. Ймовірно, він себе не тільки таким не вважає, а й відчуває провину за те, що зробив замало, вижив і зараз перебуває у мирних умовах. Персональне звернення, як до героя, може поглибити ці переживання та загострити проблему.