Заціни: креакли про те, як оцінки в школі та виші впливають на успіх у житті

АвторІрина Шостак
10 Липня 2018
креатівіті освіта

Як розвивати креативність в дітях, як стати художником в Україні, навіщо потрібно мистецтво – на ці та інші питання Platfor.ma відповідає разом з Програмою студій для молодих художників PortArtStudio та групою компаній «Нові продукти». Цього разу ми запитали успішних українських представників креативних індустрій про їх оцінки у школі, а також про те, як це вплинуло на їх життя. Ось що вони відповіли.

Поліна Городиська, кураторка міжнародної програми Книжкового Арсеналу, засновниця та координаторка фестивалю відеопоезії CYCLOP та ресурсу LITCENTR

Які оцінки у вас були в школі та університеті?

Так сталося, що навчалася в чотирьох різних школах, одна з яких у іншій країні. Щоразу доводилося адаптуватися до нових вчителів, однокласників а іноді й до кардинально інших програм навчання. Тож, так, успішність була різна. З вищою освітою ситуація інша – була зубрилою.

Чи задоволені ви своєю освітою?

Цілком. За освітами я філолог слов’янских мов і практичний психолог. Та на час випуску, у 2004, я вже активно була залучена в роботу з візуальним. Мала підробіток і стажувалася в одній з черкаських дизайн аґенцій. Тож, говорячи про освіту, велику роль надаю й самоосвіті, сталому самостійному підвищенню своїх компетенцій та навичок. Lifelong learning це про мене.

Чи впливає система оцінювання в школі та університеті на успішність в подальшому житті?

Як на мене, цілком можна говорити про такий вплив. І справа навіть не в самих цифрах, адже якось фіксувати динаміку, освоєння програми учнями, студентами, таки потрібно. Але в часи мого навчання було багато суто психологічно неоднозначних практик. Й мова тут радше не про саму систему, а про її застосування вчителями, викладачами. Говорю зокрема про мотиваційні штуки, що далеко не часто були здоровими. Коли оцінками могли карати чи формально заохочувати тих, хто вписується в систему, чи коли отримати хороший бал було значно важливіше, ніж мати реальні знання.

Мало знаю про сучасну систему оцінювання, але те, що її потрібно вдосконалювати відповідно до нових освітніх програм та практик, наче, очевидно.

Як вам здається, чи пов’язаний успіх в житті з оцінками в школі?

Очевидно, що ні. Найперше він по’язаний з викладачами, якщо говорити про освітні інституції.

Чи пов’язане те, що ви робите з вашою освітою, який вплив мала освіта на вашу діяльність?

Маю кілька сфер діяльності. Але одна із них, певно, таки пов’язана. Потужне теоретичне підґрунтя, певну систему координат і мотивацію до роботи і більш глибокого вивчення, зацікавлення мовами, літературами, текстом як таким дав саме університет і низка конкретних викладачів з нього. Без того всього, очевидно, працювала б із геть з іншими проектами, й, певно, у геть інших сферах.

 

Павло Коробчук, письменник, музикант, журналіст

Які оцінки у вас були в школі та університеті?

Оцінки у мене були досить середні. Із позитивнішим у гуманітарну сферу.

Чи задоволені ви своєю освітою?

Я задоволений тим, що коли в тебе є добра, вища освіта, ти бачиш не лише горизонтальний вектор розвитку, а й вертикальний. Я навчався у КНУ ім. Шевченка на філології.  Але вважаю, що освіти мало, треба безперервно займатися самоосвітою, постійно відчувати себе людиною, яка вчиться.

Чи впливає система оцінювання в школі та університеті на успішність в подальшому житті?

Як на мене освіта впливає на тонкому рівні, школа і студентство частково формують характер, якості людини, її поведінку в суспільстві, школі важливо мотивувати людину на успішність, а не ганити її за низький бал.

Система оцінювання опрацьована значною кількістю експертів у галузі оцінювання, її складно змінити. проте дуже якісною є система ЕЛО я би впровадив її. Ця система досить універсальна. Використовується у шахах, бейсболі і баскетболі, і тенісі. Наприклад, є 20 математичних завдань, є оцінка цих завдань, яка вироблена науковцями. Складніші 2500 десь, простіші, 1800. І в залежності, як людина їх вирішує, такий бал вона і отримує. Тож, думаю, якось можна адаптувати і застосовувати.

Як вам здається, чи пов’язаний успіх в житті з оцінками в школі?

Життєвий успіх це взаємозв’язок багатьох чинників.  Успіх це робота, талант, зв’язки і удача. І дуже часто випадання однієї ланки достатньо для того, щоб не стати успішним. оцінки в школі завжди залишаться на підсвідомому рівні у людини, тому на підсвідомому рівні колишні оцінки завжди можуть вплинути.

Чи пов’язане те, що ви робите з вашою освітою, який вплив мала освіта на вашу діяльність?

Я займаюся літературою пишу книжки, також працюю в “Чесно. Фільтруй суд”! Якщо загально гуманітарна освіта дала мені розуміння об’ємності діяльності, в якій я працюю, а я працюю з текстами, об’ємність знань у певній професії і є показником найвузькоспеціалізованості успіху.

Маша Куліковська, художниця, скульпторка, перформерка

Які оцінки у вас були в школі та університеті?

У школі я була найкращою ученицею. Тільки у першому-другому класі, насправді, не дуже – дійсно вчилася лише на тих предметах, які мені подобалися. Наприклад, математика мені дуже імпонувала, а читання, література, російська мова мене взагалі не цікавили. В шостому-сьомому класі я хворіла і самостійно здавала іспити – тоді у мене вже були найкращі бали, я їздила на олімпіаду з математики, і навіть мер міста відправляв якусь грамоту моїм батькам. Але, знову ж таки, все це було тільки на особистому інтересі. Але я завжди займалася мистецтвом і знала, що хочу поглиблено займатися візуальним.

Чи задоволені ви своєю освітою?

Я трохи промахнулася. Хотіла вчитися в школі мистецтв, а мене запхали в технікум. Я там ненавиділа все, було важко, але я заробляла на себе за рахунок своїх знань, тому що знову вчилася краще за всіх, й у мене була президентська стипендія – було тільки дві людини в країні, які отримували таку стипендію. На той період це були дуже великі гроші. Крім того, я ще робила всякі роботи ледачим студентам і викладала геодезію, архітектуру, малюнок. А потім доходило до того, що навіть писала дипломи за гроші. Хоча я завжди була готова допомагати і пояснювати, але якщо люди хотіли тусуватися, то робила це за якусь невелику плату. Так що я на свої знання завжди заробляла якісь гроші, які мені дозволяли утримувати себе.

Як би ви змінили систему оцінювання?

Можу сказати, що коли я писала свою магістерську роботу, саме ввели Болонську систему. І вважаю, що вона абсолютно безглузда, дурна і необ’єктивна. Це така система для жополізів, які прогинаються під систему. Використовувати свій талант там не потрібно – можеш просто приходити, просиджувати за партою – і за це вже отримувати собі бали. Але ніхто при цьому не дає собі звіт, що ти там слухаєш і яку інформацію отримуєш. А є люди, які може і не приходили 25 разів на безглузду лекцію (а в Україні це дуже часто лекції від стареньких бабусь і дідусів без інтернету і комп’ютера, які заперечують мистецтво 20 століття), але знають більше. Болонська система в тому вигляді, що зараз реалізована, не дає в креативних індустріях оцінку твоїх ідей, а більше акцентує на відвідуванні лекцій. За той же час в своїй майстерні ти б, можливо, міг прочитати набагато більше книг, зустріти якихось людей, і зробити щось абсолютно неймовірне. В креативній сфері має по максимуму бути індивідуальний підхід.

Чи пов`язаний успіх в житті з оцінками в школі?

Думаю, що все залежить від сили волі та здатності мислити. Мене не вважали тривалий час кращою студенткою чи школяркою тільки через мою поведінку, але тепер… маємо, що маємо.

Я почала вивчати історію мистецтв і практику – малюнок, живопис – з 7 років. І у мене не було вихідних – я робила це з 9 ранку і до 7 вечора. Зараз все трансформувалося, займаюся іншим, але величезний багаж знань дає мені свободу і техніку, яку я знаю. Дуже часто сучасними художниками стають люди, які мають дотепні ідеї, але не знають, як це втілити. Так що це були знання, які стали платформою для реалізації моїх ідей. І плюс до цього, коли я вчилася в Художній академії, то завжди розуміла, що потрібно займатися самоосвітою і нескінченної практикою. Але, разом з тим, дуже важливою було середовище – культурне, професійне, коли ти зустрічаєшся з однодумцями і ви підтримуєте один одного. Це дуже важливо. Але загалом навчання в академії в Києві стало для мене платформою для антагонізму через свою негнучкость в підходах до освіти.

Жека Котенко, фотокореспондент

Які оцінки у вас були в школі та університеті?

Я ніколи не був відмінником. Що в школі що в університеті ледь встигав здавати хвости. При переході на 2 курс мав 12 бігунків.

Чи задоволені ви своєю освітою?

Авжеж, освітою я задоволений. Я знаю що таке тигель і ракель! І як вимірюється пружність металів.

Чи впливає система оцінювання в школі та університеті на успішність в подальшому житті?

Система оцінювання взагалі ні на що не впливає. Я вчився в той час, коли або знання або гроші. Коли мені було цікаво – я вчився, коли не цікаво  вчив стільки, скільки вистачало на мінімальну оцінку. А іноді і взагалі не вчив.

Не знаю взагалі, як би я змінив систему оцінювання   це абсолютний непотріб. Ти або маєш знання або не маєш. Якщо не маєш, то йди вчи, не хочеш – не вчи.

Для мене особисто успіх ніяк не пов’язаний з оцінками в школі та виші. Можливо, комусь це дало впевненість але мені це нічого не дало окрім радощі батьків за єдину п’ятірку в табелі.

Чи пов’язане те, що ви робите з вашою освітою, який вплив мала освіта на вашу діяльність?

Я за фахом інженер-поліграфіст і коли ще навчався, то це дало трохи впевненості при влаштуванні на роботу.

Зараз я фотокореспондент. Працював в різних виданнях, в українському тижні, в газеті ВВ, в Укрінформі та ще десь. Починав з дизайнера фото продукції в фотофонді. Також займаюсь плівковою фотографією. З друзями зробили фотолабораторію. Ще грав на басу в гурті  Reve ta stohne. Наразі у складі іншої групи, але назва ще не узгоджена.

 

Руслана Хазіпова, актриса, гурт Dakh Daughters

Які оцінки у вас були в школі та університеті?

Оцінки в школі і в університеті в мене були приблизно однаковими – я ці заклади закінчила на добре, маючи по одній трійці. В школі – вже не пам‘ятаю, з якого саме предмету, а в університеті з англійської мови – і то було дуже не справедливо. Вчителька змушувала на пам‘ять переказати англійський текст, а мені здавалась, що правильно буде розповісти це своїми словами. На що вона відповіла, що поставить мені трійку, а я сказала – най ставить і це буде значити, що вона поганий вчитель, яка не змогла гарно навчити студентів мови.

Чи задоволені ви своєю освітою?

Шкільною освітою я дуже мало займалась , тому що була президентом школи і весь час ходила на якісь районні збори, проте, зовсім не пам‘ятаю, про що там була мова. Була районною ведучою, мене запрошували до палаців культур вести різні заходи і працювати із дітками, робити мінівистави на шкільні свята. Це мені, звісно, давалось і забавляло більше, аніж математика або фізика.

А в університеті я була розчарована тим, що побачила на першому курсі – власне, тим, як грають актори-випускники на сцені студентського театру. Потім до нас на курс дякуючи худруку Лесю Танюку запросили Влада Троїцького – і з цього моменту я та університет пішли різними шляхами.

Як би ви змінили систему оцінювання?

Я би ліпше змінила систему викладання, а не оцінювання!

Як вам здається, чи пов’язаний успіх в житті з оцінками в школі?

Успіх в житті залежить від всього: виховання батьків, того, наскільки вони завантажені робочими і побутовими питаннями і чи мають час на спілкування і любов до дітей; від школи, де так само викладають вчителі, які, можливо, мали би бути хірургами або економістами, але в їх батьків не вистачило грошей або такого бачення і тому вони обрали ніби найпростіший шлях піти вчитись вчити дітей, проте дітей не люблять. А крім всього цього, успіх багато в чому залежить від внутрішнього тонусу, від того, на що ти налаштований або на що тебе налаштовують і наскільки ти можеш бути стресостійким.

Найцiкавiше на сайтi

Монетизація освіти: як школам шукати можливості для реалізації власних проектів

Прогресивні учителі не лише намагаються змінити застарілу систему освіти, а й створюють свою власну – у школах, де вони працюють. Platfor.ma спіль­но з  Цен­тром інно­вацій­ної освіти «Про.Світ» і фон­дом  WNISEF підбиває підсумки проекту з підтримки сільських опорних шкіл «Пілот 24» і розповідає про проекти, які вдалося втілити учасникам.

Проект «Пілот 24», реалізований Центром інноваційної освіти «Про.Світ» за підтримки фонду WNISEF, став етапним для 24 сільських шкіл, які отримали статус опорних у процесі реформи децентралізації. Почавши із поліпшення матеріально-технічної бази, організатори побачили найважливіше: часто школа є єдиним живим організмом у громаді. Тому стимулом для системних перетворень став ще й адміністративний виклик – уповноважити школу на створення цінності для громади.

Лілія Боровець, співзасновниця центру «Про.Світ»

Організатори почали з навчання учителів та директорів шкіл, в основу якого лягли нові формати взаємодії вчителя і школярів, директора і вчителів, школи і громади. «90% директорів кажуть, що втілюють зміни і змінили свою роль у школі, 64% вчителів продовжують впровадження змішаного навчання», – ділиться проміжними результатами проекту співзасновниця центру «Про.Світ» Лілія Боровець.

Нові виклики, а разом з тим і потреби сучасної школи – це навчання з менеджменту, командоутворення та впровадження сучасних методів навчання. «Якщо говорити про директорів, то ми фокусувались на управлінському розвитку: побудова бачення школи, творення команди, зміна підходу до організації роботи всередині школи, делегування, залучення спільноти – всі ці речі важливо переосмислювати в контексті автономізації управління школою, – наголошує Лілія Боровець. – Вчителі ж працювали над зміною підходів до навчання – впровадженням змішаного навчання у школах. Крім цього, під час програми йшлось про розвиток емоційного інтелекту, персонального розвитку».

Зараз у школах продовжують роботу над започаткованими проектами. Плани, які розробили в межах проекту разом із ментором, учителі та директори активно впроваджують у своїх школах. Орієнтовані на сталий розвиток у власних закладах, вони сподіваються на глибинні зміни в освітній сфері.

 

За пiдтримки

Мы вам писали: история одного письма за рубеж от украинских школьников 30-х годов

АвторВиктория Гривина
21 Березня 2018

Это история письма украинских школьников, которое восемьдесят шесть лет пролежало в национальной библиотеке Уэльса, и было выловлено и прочитано участником проекта «Тайные истории посланий Мира и Доброй воли в Уэльсе 1930-х годов».

В проект исследования британских архивов я попала как местный волонтёр Европейской службы (EVS). Он проходил в национальной библиотеке Уэльса, которая по британской традиции находится в университетском городке с непроизносимым названием Абериствит на краю цивилизации, то есть в трёх километрах от Ирландского моря или ближайшего паба. По хитрому плану британцев, образовательные учреждения должны располагаться как можно дальше от разлагающего влияния цивилизации.

К тому времени я уже больше девяти месяцев прожила в Уэльсе и успела сполна насладиться изоляцией от родной культуры. Смейтесь сколько хотите, но штука под названием культурный код действительно существует, и, когда он напрочь исчезает из окружающего пространства, начинаешь подсознательно искать хоть какие-нибудь его следы.

Так я узнала, что когда в конце 19 века Уэльс, эта первая жертва Британской империи, снабжала углём половину земли, в местных шахтах работали тысячи украинских горняков. Сотрудник «Большого Пита», самой крупной шахты-музея в королевстве и сам бывший шахтёр говорит, что в шахтах даже до сих пор можно найти на стенах украинские надписи. А сын местного шахтёра добавляет, что в 1960-х его отец как-то три дня гулял на свадьбе в закрытом ныне украинском ресторане.

Потом промышленность ушла, а с ней ушли и горняки. То же самое касается переселенцев из Уэльса на Донбассе. Валлийский промышленник Джон Хьюз, отстроивший детище своей жизни – Юзовку (современный Донецк), был вынужден вернуться домой из-за революции 1917 года. К слову, родина Хьюза – посёлок Мертир – несмотря на окружающие зелёные холмы в своём пост-шахтёрском прошлом и сейчас несёт незримое сходство с Донбассом.

Чистый, студенческий и бесконечно сонный Абериствит – другое дело. Во время второй мировой сюда эвакуировали Лондонские архивы – дальше этого медвежьего угла уже было некуда, потом только Атлантический океан. Зато теперь в грандиозном классическом здании библиотеки на вершине холма с видом на Кардиганскй залив чувствуешь важность истории и себя в ней. Картину дополняют бегающие по лужайке дикие зайцы и стаи студентов, которые тут же, лёжа в траве, поедают обеденные сэндвичи.

Странно представить, что несколько столетий назад эти места считались центром борьбы за валлийскую независимость. Когда же на изломе Первой мировой мечта о суверенитете окончательно растаяла, ей на смену пришёл лозунг «спасайся кто может». Именно тогда в Абериствите было основано молодёжное движение «за мир во всём мире» Urdd.

Каждый год 15 мая активисты Urdd выходили в радиоэфир с заведомо провальной для предвоенных годов миссией мирить народы. Они обращались к молодым людям всех стран и просили поддержать мир или хотя бы отправить весточку в Уэльс с информацией о том, есть ли какие-нибудь военные угрозы в соответствующих странах, и что со всем этим делать. Что удивительно, каждый год с конца двадцатых и по сей день им кто-нибудь отвечал.

В архивах национальной библиотеки
В архивах национальной библиотеки
Обращения мира и доброй воли Urdd

Три года в школе: что будет, если променять проектный менеджмент на работу учителя

Три года назад успешная проектная менеджерка Татьяна Эндшпиль решила пойти работать в школу учительницей программирования. Вот так увлекательно это все начиналось. Вот какими успехами учеников Татьяна действительно гордилась. А теперь учительница-волонтерка написала для Platfor.ma о том, как прошли эти три года, почему школа истощает и из-за чего учителю обязательно быть счастливым.

 

Татьяна Эндшпиль

Первый год школы прошел в состоянии аффекта. Меня бросало из стороны в сторону. То меня все жутко радовало, то невероятно бесило, один раз я даже расплакалась из-за того, что никак не могла понять, как составить «календарное планирование». Но в целом я была полна энтузиазма и любой, даже самый противный школьник мне очень нравился.

Работа в школе очень увлекательна. Ты постоянно готовишься к урокам, придумывая, как сделать их интересными, развиваешь свои социальные навыки и быстроту реакции.

Оказалось, что школа – как высококачественное реалити-шоу: ты очень быстро втягиваешься и с нетерпением ждешь новой серии. Через месяц ты уже знаешь, у кого новый парень, кто с кем подрался, кто купил новые кроссовки.

Я очень долго не могла разобраться с переменами, ничего не успевала и жутко уставала постоянно здороваться с детьми: ученик может прогулять твой урок, а потом еще трижды с тобой поздороваться. Я не знала, хорошо или плохо провожу уроки. Но за первый год работы мне вручили две грамоты.  Скажу честно, просидеть два часа на концерте районной самодеятельности – это еще тот вызов. Так что я очень рада тому, что меня больше не награждают грамотами.

Все, что для меня было важно – дожить до каникул и не наделать ошибок в классных журналах. Позже я узнала, что каникулы для учителя еще хуже уроков: ты продолжаешь ходить на работу, но теперь уже в роли Золушки: убираешь кабинет, заполняешь горы бессмысленной документации, готовишь детей к олимпиадам или конкурсам, просто дежуришь. К концу года, я так и не разобралась, как все устроено в школе.

Борис Бурда: «Образование — это мост к знаниям. И по нему плохо ходить строем»

3 Квітня 2017

Одессит Борис Бурда – один из лучших знатоков «Что? Где? Когда?» в истории игры и классический эрудит. Platfor.ma поговорила с ним о том, как влияет на человечество развитие технологий, где брать знания и почему во многих нынешних проблемах нет ничего нового.

– Вы классический эрудит – человек, который много помнит. Но существует мнение, что сейчас можно вообще ничего особо не знать, потому что всегда под рукой интернет, в котором есть любая информация…

– Это не так. Дело в том, что если решение интересующей вас проблемы уже где-то существует, вам все равно нужно хорошо осознавать саму задачу, чтобы его найти. Интернет ничего не изменил. Раньше все было в книгах, которые находились в библиотеках. Весь вопрос состоял только в том, чтобы найти нужную. Сейчас поиск этих «книг» стал просто быстрее, а сама процедура, по сути, не изменилась: все равно проблему нужно понимать.

Меня всегда поражают реминисценции по поводу того, что люди стали иначе воспринимать информацию из-за того, что она теперь написана не на бумаге, а на экране. Сразу представляю себе какого-то древнего шумера, который возмущается тем, что все вокруг начали использовать папирусы, и требует вернуться к старым добрым глиняным табличкам. Люди и сейчас все так же читают буквы.

Один из моих приятелей пересказывал слова своего преподавателя: «Вопросы на моих экзаменах всегда одинаковые, а вот ответы каждый год меняются».

– Можем попробовать провести аналогию с появлением калькуляторов. Если раньше вычисления приходилось делать вручную, то после их изобретения все значительно упростилось. Нет ли опасности возникновения таких своеобразных костылей для мозга, которые избавят человечество от необходимости думать?

– Подобные математические упражнения никогда не считались особо творческим занятием. Да, тогда люди лучше считали в уме. Когда Леонард Эйлер скончался, о нем сказали: «Он перестал вычислять и жить». Но теперь-то мы понимаем, что главные достижения этого ученого вовсе не в том, что он много раз хорошо умножал и делил.

– Как должно измениться образование, учитывая распространение интернета и доступ к любой информации?

– Это уже происходит само собой. Самое главное – заранее понимать, что с теми вопросами, которые можно решить интенсивным поиском, стало проще справляться. Но ведь не в таких вопросах были главные затруднения на пути человечества.  Все равно до чего-то приходится додумываться самим. Мы ведь не стали страшно могущественными и грамотными где-то в XIII веке, когда появился нормальный алгоритм деления, позволявший любому делать то, что до этого считалось просто чудом. Тогда тоже случилось нечто радикальное: удел особо способных стал доступен практически всем. Сейчас тонкости деления знают даже в младших классах школы.

– Успокойте меня: развитие технологий к оглупению человечества не приведет?

– Оглупение человечества – это настолько простая, привлекательная и интересующая многих задача, что хотелось бы, конечно, чтобы мы боялись чего-то более грозного и неожиданного. Я все же уверен, что мы совершенно не стали хуже из-за того, что добираемся в другой город не пешком, а на самолете. Мы просто стали быстрее во всем.

– Есть ли некий способ быть всесторонне развитым сейчас, когда ты только что-то выучил, а оно уже устарело?

– Вообще-то так было всегда. На самом деле я не заметил, чтобы изменение знаний человека о мире резко участилось. Смешно опасаться того, что система научных знаний просто выстраивается подробнее. Мы будем с этим жить. Хорошо сказал де Голль: «Мы думаем, что будем решать проблемы, но на самом деле просто приучаемся с ними жить».

Мне ка­жет­ся, что чем мень­ше в об­ра­зова­нии ка­нонов и ог­ра­ниче­ний, тем луч­ше. Лю­ди раз­ные, по­это­му всем под­хо­дят раз­ные фор­мы обу­чения.

Общий путь познания всегда один и тот же. Как выразился Ньютон, мы стоим на плечах гигантов. Прожитый опыт – это очень важный путь постижения истины и без него не обойтись. Меняется только скорость постижения, но это связано даже не столько с революционностью наших изобретений, сколько с темпами передачи информации. При этом мало какое открытие средневековых математиков изменило эту скорость так, как книгопечатание. Раньше с тем, чтобы раздавать информацию, проблемы были просто колоссальные. Сам факт появления книг не то что умножил эту скорость, а изменил ее на многие порядки. От начала умения считать до XIII века, о котором мы уже говорили, человечество шло несколько тысяч лет. Следующий шаг занял десятилетия. Все дело в том, что информацию научились раздавать и сохранять.

Если скорость передачи данных менялась, то вот человеческий мозг особо не трансформировался. Мы не стали думать лучше, мы просто отработали несколько технологий. Фигурально выражаясь, нам все равно нужно перетащить груз из одного места в другое, просто теперь у нас есть автомобили.

– А как вы относитесь к различным методикам воспитания из ребенка гения?

– Сейчас появляется все больше разных соображений по поводу воспитания детей, чтобы они быстрее и качественней усваивали новое и обобщали более глубоко. И, конечно, чтобы они сохраняли ко всему этому интерес. Думаю, здесь есть определенные достижения. С другой стороны, вот скажите, что революционного произошло за последнее столетие в вопросах образования?

– Систематическое включение игровых моментов в учебу?

– Есть масса ссылок на то, что подобное использовали в античной Греции.

– Хорошо, а то, что детям передают не набор фактов, а учат действовать в определенных условиях?

– Это уж точно было еще раньше, чем в античности. Сейчас, к счастью, несколько ослабла тяга изобрести один-единственный универсальный способ учить. Хотя это такое неотъемлемое свойство бюрократии. Мне кажется, что чем меньше в образовании канонов и ограничений, тем лучше. Люди разные, поэтому всем подходят разные формы обучения.

Борьба систем все еще продолжается. Есть французы, у которых министр образования точно знает, что написано на любой странице любого учебника. Есть англосаксы – у них вариативности в учебе намного больше и школы могут пробовать что-то новое, чаще ошибаться, но и проще, не нарушая правил, выйти на новый уровень. Я считаю, что нужны очень разные методики учебы.

Образование – это мост от наших начальных знаний к знаниям большим. Как и по любому мосту, по нему плохо ходить строем.

А вообще безумная идея воспитать гениев из всех противоречит самому определению гения как человека, резко отличающегося в лучшую сторону. А превратить ребенка в гения под угрозой наказаний – метод заведомо неработающий.

– В теме образования часто вспоминают понятие клипового мышления, которое говорит о том, что людям все сложнее сконцентрироваться на чем-то. Что вы об этом думаете?

– Я получил образование в очень традиционные времена. И помню, что эта проблема была у всех детей. Никогда особо не было выбора, за какое время воспринимать информацию, был выбор: а не отложить ли книжку. Я уверен, что в этом плане ничего особо не изменилось. Более того, сейчас в учебе легче, потому что появилась масса технологий, которые помогают подкрепить интерес к образованию, подавать информацию более ярко. Любой хороший преподаватель непременно использует развлекательный элемент, любой плохой всегда его изгоняет. И в целом то, что раньше мог позволить себе только герцог или прелат, теперь доступно каждому.

Согласитесь, если мы волнуемся по поводу того, что человечество столкнулось с каким-то новым вызовом, то это означает, что мы что-то узнали – потому и столкнулись. В советское время было понятие торговли с нагрузкой: хочешь банку икры – возьми еще и три банки морской капусты, а то куда нам ее девать. Так и с познанием.

Бе­зум­ная идея вос­пи­тать ге­ни­ев из всех про­тиво­речит са­мому оп­ре­деле­нию ге­ния как че­лове­ка, рез­ко от­ли­ча­юще­гося в луч­шую сто­рону. А прев­ра­тить ре­бен­ка в ге­ния под уг­ро­зой на­каза­ний – ме­тод за­ведо­мо не­рабо­та­ющий.