Я з україномовної родини, але коли у 2000-х роках переїхала в Київ, то русифікувалась, щоб бути «своєю». Тож половину життя говорила українською і суржиком, половину — російською. До лютого 2022 року в особистому спілкуванні з друзями російська складала 80%, в стосунках — 100%. 

Для мене українська була принциповою в публічному спілкуванні й в бізнесі. З 2017 року Дикий театр не випустив жодної вистави російською, з того ж року я не дала жодного інтерв’ю цією мовою. Повністю перейти на українську і в особистому спілкуванні спонукала хвиля, запущена українським архітектором Славою Балбеком. А ще розуміння (нарешті повне), що півміри недопустимі.

Спочатку було важкувато. Це дивно, бо я володію українською дуже добре. Але коли в побуті почала перехід, то відкотилася до «фабричних налаштувань» і до уманського суржику, який тепер намагаюсь чистити.

Найскладніше, коли з’являються емоції злості, ненависті й матюки. Коли зла — тупо лізе російська. Зараз вона в мене слугує тільки для негативу. Але скоро сподіваюсь взагалі її винищити.

Тим, хто хоче перейти на українську, хочу сказати, що вийде, але не одразу. Не треба бути надто прискіпливими до себе. Потрібна щоденна праця. І якщо ви нормально реагуєте на зауваження, просіть тих, хто добре знає мову, підказувати.

Мій хлопець був російськомовним, кілька років як перейшов на українську в соцмережах, проте в побуті у нас було 100% російської. Зараз 95% спілкування українською. Враження — вау, українська дуже сексі, в ній стільки крутих слів. Вау 2: ох скільки бур’янів ще треба чистити, як русня засрала голову… Але я люблю виклики.

Раніше я постійно спілкувався російською, але 22 лютого вирішив переходити на українську. Це було обґрунтоване рішення. Тоді мені здалося, що просто зараз саме час.

Я переходжу послідовно, тож цей процес все ще триває. Все більше і більше намагаюся впроваджувати українську у своє життя. Це не складно, просто потрібна постійна практика. Варто більше розмовляти та не боятися помилок. Спілкуйтеся українською з друзями або з собою наодинці. 

Моя персональна стратегія — це плавний перехід. Спочатку я повністю прибрав російську у соцмережах. Зараз майже все листування веду українською мовою. Незабаром перейду повністю. Читайте книжки, слухайте фільми, якщо маєте на те час. Я намагаюся оточувати себе більшою кількістю українськомовних ресурсів. Поки можу сказати, що у мене все йде за планом.

Я майже постійно спілкувався російською. Я з Одеси, і взагалі не секрет, що там більшість людей — російськомовні (хоча впевнений, що зараз це буде стрімко змінюватись). Тому російська в побуті була основною, але робоча комунікація достатньо часто відбувалася українською.

Рік тому я почав українізувати частину своєї творчості, зокрема у подкасті «Вуса Гоголя». Через місяць після початку вторгнення я повністю перейшов на українську. Не думаю, що це було сильно помірковане рішення. Просто після всього жаху, що я побачив після повномасштабного вторгнення, я не можу використовувати російську. Можливо мине час, і я зможу відрефлексувати/проаналізувати це рішення, але наразі це більше про емоції.

Не скажу, що було важко, я цілком був для цього готовий. Я вже маю достатньо виступів українською, робив контент українською, були українськомовні друзі, з якими я спілкувався виключно українською. Але, щоправда, складно було почати розмовляти українською з батьками. Вони не дуже часто її чують у побуті, тому реально бувало таке, що щось не розуміли. Але швидко звикли й все супер.

Треба зрозуміти, що будь-яке діло спочатку виходить не дуже круто. Це як тренажерний зал: ти на перших етапах ледве підіймаєш пустий гриф від штанги, а потім з кожним тренуванням все стає краще і краще. Починаючи сьогодні, ви точно будете мати кращий результат завтра.

Пройшло вже кілька місяців, а в мене вже є відчуття, що я розмовляв українською все життя. І що це вже ніколи не зміниться!

В побуті я почав спілкуватися українською у 2013 році. Спочатку — тільки коли подорожували за кордоном з дівчиною чи друзями. Особливо мені запам’ятався випадок, коли пізно ввечері ми гуляли в Лаосі руїнами якогось давно забутого храму, і раптом з-за рогу вийшла компанія людей з п’яти. Ми просто йшли їм назустріч і щось собі обговорювали. Але коли ми порівнялися, то один із них повернувся і сказав: «Слава Україні». Мене тоді це вразило — що на іншому кінці світу мене побачили й зрозуміли саме як українця — і зробили це завдяки мові, якою я говорив.

Врешті ми з дівчиною й просто в побуті теж абсолютно непомітно почали спілкуватися виключно мовою. Однак виступати українською мені все ще було складно, і свій подкаст я робив теж російською. Мені здавалося, що одна справа — говорити з помилками в приватній бесіді з близькими людьми, інша — транслювати це на публіку. Втім, у 2022, звісно ж, все змінилося. Тепер фактично всі мої публічні комунікації — українською. 

Тут у нас в переліку питань, які ми задавали героям цього тексту, були такі: «Чи важко було перейти на мову», «Що було найскладнішим?» Так от — найскладнішого було нічого. Я фактично не помітив цього нібито такого страшного і важкого переходу. Більш того, нещодавно подруга запропонувала мені написати про це спільний пост в Інстаграм, і сформулювала якось типу «ти ж тепер україномовний». А я здивувався, тому що навіть не думав про це — що я пишу саме мовою. Я ж наче просто пишу, а виявляється, що і правда — вже кілька місяців як українською.

Коротше, конкретно у мене це вийшло якось само собою. Але, якщо вам дається непросто, спробуйте для початку тактику першого звертання. У магазині, таксі чи будь-де ще з незнайомцями заговорюйте українською — і ви самі здивуєтеся, наскільки більше мови стане навколо вас. І нехай її стає все більше й більше.