Разом з реформою освіти перед школами постають і нові виклики: щоб ухвалювати ефективні рішення на місцях, потрібна відповідальність, стратегічне бачення і співпраця. Якнайкраще організувати процес можуть директори шкіл.
Platfor.ma спільно з Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF продовжує розповідати про новий рух у сфері середньої освіти. Цього разу в проекті «Шкільна re:форма» ми спитали керівників опорних шкіл, учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, як децентралізація позначається на їхній роботі, де вони шукають підтримку та що мотивує їх змінювати школу.
Що дає децентралізація освіти
На відміну від своїх закордонних колег, українські директори шкіл лише починають отримувати більше повноважень. Якщо в нашій країні управління шкільною освітою було традиційно централізованим (діяльність навчальних закладів координували методисти, управління освіти тощо), то у США – децентралізованим (діяльність школи залежала і залежить індивідуально від особливостей і потреб конкретної школи). Польща після розпаду комуністичної системи пройшла шлях від централізованого управління освітою до децентралізації. Школи в Італії, Іспанії, Франції уже давно є автономними не лише в управлінні, й у дидактичній, організаційній та науково-дослідницькій роботі. Фактично вони є самостійними центрами навчання і розвитку дітей.
Для України розширення автономії навчальних закладів сьогодні – одне з найактуальніших питань, і першими децентралізацію за службовим обов`язком «тестують» саме директори.
«Зникло відчуття психологічного тиску, постійної вини незрозуміло в чому. Прийшло відчуття спокою, можливості до творчості, бажання експериментувати, а також права на помилку», – ділиться враженнями від освітньої децентралізації В’ячеслав Токар, директор Мирогощанської загальноосвітньої школи на Рівненщині.
Потребу у змінах підтверджують й інші його колеги, учасники програми з розвитку опорних шкіл «Пілот 24». У Запорізькій області директор Олексіївської школи Анатолій Котенко розповідає про реалії життя в нових умовах: «Роботи стало набагато більше, потрібно керувати освітнім процесом й у філіях: звітувати, розробити ряд нових документів, для яких навіть немає типового зразка. З’явилося більше самостійності, а отже і відповідальності. Тепер не скажеш, що так вирішили “згори”. Робота стала більш цікавою, творчою, для позитивних ініціатив стало менше перепон».
У Міністерстві освіти і науки обіцяють, що роботи в очільників навчальних закладів мало не буде. За новим законом «Про освіту» оголошувати конкурси на вакантні посади педагогічних та інших працівників повинен директор. За документом, керівник навчального закладу може призначати та звільняти їх з посад.
Нові процеси поки не налагоджені, тому часто директори нарікають на складнощі під час прийняття управлінських рішень. Найчастіше серед проблем називають кадрові.
«Найважче з людьми передпенсійного віку та працівниками філій опорних шкіл: це і страх “оптимізації”, і ревнощі до фінансування та успіхів опорного закладу», – ділиться Анатолій Котенко.
Динамічні та ефективні рішення в освіті – не просто інновація, яку хочуть впровадити завдяки реформам, а й вимога часу, який потребує швидких рішень. Глобальні процеси у світі все більше наближають до кардинальних перетворень й освітню сферу, та поки що на шляху до прогресу стоять чимало перешкод. Директор Олексіївської школи називає деякі з проблем: «Відсутня необхідна нормативна база, недостатній кадровий потенціал в об’єднаних територіальних громадах (бухгалтерія, економісти, юристи). Це новопризначені особи, які раніше на цих посадах не працювали або такі функції не виконували».
Що мотивує не зупинятися
Те, що в освіті наростають проблеми, видно неозброєним оком: рівень знань та компетентностей постійно падає, інтерес до навчання мінімальний, вчитель незахищений і швидко професійно вигорає. Як при цьому не припиняти рух і продовжувати формувати сучасну школу?
«Ми вирішили змінювати підхід до власної роботи та навчання дітей, тому що розуміли: якщо не запровадимо нові демократичні підходи до навчального процесу, не створимо команду однодумців з учителів, батьків і учнів, не запровадимо сучасні, цікаві навчальні технології, то залишимось неконкурентноспроможними, нецікавими, нікому непотрібними», – пояснює Анатолій Котенко.
З ним погоджується і колишня директорка школи у селищі Катеринопіль на Черкащині Лідія Піддячна. Вона розповідає, що бажання змінити школу виникло після розчарування в системі, що існувала раніше, та пояснює: «Нас не влаштовувало таке існування, і в цьому нас дуже підтримали батьки».
Перші зміни почалися з активної та успішної краудфандингової кампанії у школі, яка пройшла за активної участі батьків. Так вдалося реалізувати вуличний літній кінотеатр та показати й іншим жителям селища, що школа хоче змінюватися й ставати важливою частиною громадського життя.
Директори часто фокусують увагу не тільки на учнях, а й на ширшій аудиторії – громаді. У такому середовищі школярі швидше соціалізуються, бо вони залучені не лише до уроків і контрольних робіт, і в них виникає інтерес до навчання й оволодіння компетенціями, які дадуть можливість реалізуватися в майбутньому. У цьому переконана переважна більшість директорів, з якими вдалося поспілкуватися Platfor.ma.
Але окрім результату керівники шкіл зацікавлені й у сталому розвитку. Директорка Більшівцівської школи в Івано-Франківській області Наталія Самочко вважає, що важливим для цього є прагнення учителів до інновацій. За її словами, лише трохи більше 10% колективу готові стати агентами змін в освіті, стільки ж – використовувати нові методики у роботі. Решта поки скептично налаштовані до нововведень.
«Успішним цей напрямок можна буде назвати після формування у школі високопрофесійного колективу, який хоче і може працювати, який задоволений своїм професійним, соціальним і фінансовим становищем», – переконаний Анатолій Котенко.
Своїми успіхами у співпраці з учителями задоволений В’ячеслав Токар. Він розповідає, що сусідні об’єднані територіальні громади підписали договір про співробітництво в освітній галузі та про створення єдиного освітнього округу, центром якого стала його школа. До округу входять сім навчальних закладів та п’ять дитсадків. Серед вчителів цих закладів визначено восьмеро найкращих, які за сумісництвом виконують функції методистів, надаючи методичну допомогу іншим вчителям округу.
Де знаходити підтримку
Освітня реформа часто створює багато труднощів на місцях. Проте це нормально, ефективних змін без них не буває – в цьому переконані як директори шкіл, так і чиновники з Міністерства освіти і науки. Першопрохідцям завжди непросто.
Директори-учасники проекту підтверджують, що їм довелося боротися не лише з багаторічними стереотипами в організації роботи школи, а подекуди і зі спротивом батьків. Але загалом вони переходять на бік школи, бо розуміють, що зміни орієнтовані на підвищення ефективності навчання їхніх дітей.
«Батьки із задоволенням спостерігають за демократизацією школи, поліпшенням її матеріальної бази. Навіть благодійний фонд був більшим від звичайного, бо батьки побачили реальний результат ремонтів. Їм подобається брати участь в обговоренні програми розвитку, фасилітаційних сесіях. Щоправда ініціативи поки що мало, пропозиції обмежуються розвитком матеріальної бази», – ділиться своїм досвідом на Запоріжжі директор Анатолій Котенко.
Директор В’ячеслав Токар розповідає, що в його школі на Рівненщині батьки з радістю та навіть гордістю сприймають нововведення. Він постійно тісно співпрацює із батьківським комітетом та учнівським самоврядуванням, вони спільно розробляють стратегію розвитку, обговорюють та планують нові справи.
На відміну від дорослих, учні зазвичай відразу й охоче сприймають нові елементи навчального процесу. «Підтримка учнів практично повна. Їм подобаються нові підходи до навчання, зміна акцентів на користь компетенцій, більш широке застосування інновацій та сучасної комп’ютерної техніки, розширення їх прав, проектне навчання», – каже Анатолій Котенко. І додає: «Певну тривогу в них викликає підготовка до ЗНО, де дуже велике значення мають знання, а не компетентності».
Серед учителів найбільш активно підтримують директорів випускники програм «Пілот 24», «Liberal_Arts» і слухачі інших подібних курсів – ті, хто спробував себе в реалізації проектів.
Саме це дало свого часу можливість директорці Городницької школи на Житомирщині Світлані Гончаренко зосередитися на співпраці з громадськістю та владою. На одному з тренінгів проекту «Пілот 24» вона почула пораду якнайактивніше залучати до роботи волонтерів Корпусу миру. Повернувшись додому, директорка одразу подала заявку – і вже рік у школі працює волонтер, який займається розвитком громад та молоді, а також допомагає викладати англійську мову. Про такий же позитивний досвід розповіла і колишня директорка школи у Катеринополі на Черкащині Лідія Піддячна.
Завдяки підтримці вчителів, учнів і батьків директор працює над формуванням стратегії школи, а також веде діалог з громадою та дивиться ширше на роль навчального закладу в суспільстві. Ініціювавши зміни, очільники шкіл працюють над тим, щоб перетворити їх у сталі процеси.
Все це у підсумку дає розуміння, що простору для інновацій в освітній сфері більш ніж достатньо, а завдання директорів – не лише впроваджувати їх, а й створити умови для сталого розвитку шкіл. Ті, хто мислить стратегічно, можуть зробити успішними не лише свої навчальні заклади, а й майбутнє країни. Бо агенти цього майбутнього зараз сидять за партами і варті якісної освіти.
