Виклик до директора: що можуть керівники опорних шкіл

АвторКатерина Котвіцька
26 Грудня 2017
знання реформація спецпроект шкільна re:форма

Разом з реформою освіти перед школами постають і нові виклики: щоб ухвалювати ефективні рішення на місцях, потрібна відповідальність, стратегічне бачення і співпраця. Якнайкраще організувати процес можуть директори шкіл.

Platfor.ma спільно з Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF продовжує розповідати про новий рух у сфері середньої освіти. Цього разу в проекті «Шкільна re:форма» ми спитали керівників опорних шкіл, учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, як децентралізація позначається на їхній роботі, де вони шукають підтримку та що мотивує їх змінювати школу.

Що дає децентралізація освіти

На відміну від своїх закордонних колег, українські директори шкіл лише починають отримувати більше повноважень. Якщо в нашій країні управління шкільною освітою було традиційно централізованим (діяльність навчальних закладів координували методисти, управління освіти тощо), то у США – децентралізованим (діяльність школи залежала і залежить індивідуально від особливостей і потреб конкретної школи). Польща після розпаду комуністичної системи пройшла шлях від централізованого управління освітою до децентралізації. Школи в Італії, Іспанії, Франції уже давно є автономними не лише в управлінні, й у дидактичній, організаційній та науково-дослідницькій роботі. Фактично вони є самостійними центрами навчання і розвитку дітей.

Для України розширення автономії навчальних закладів сьогодні – одне з найактуальніших питань, і першими децентралізацію за службовим обов`язком «тестують» саме директори.

В'ячеслав Токар

«Зникло відчуття психологічного тиску, постійної вини незрозуміло в чому. Прийшло відчуття спокою, можливості до творчості, бажання експериментувати, а також права на помилку», – ділиться враженнями від освітньої децентралізації В’ячеслав Токар, директор Мирогощанської загальноосвітньої школи на Рівненщині.

Анатолій Котенко

Потребу у змінах підтверджують й інші його колеги, учасники програми з розвитку опорних шкіл «Пілот 24». У Запорізькій області директор Олексіївської школи Анатолій Котенко розповідає про реалії життя в нових умовах: «Роботи стало набагато більше, потрібно керувати освітнім процесом й у філіях: звітувати, розробити ряд нових документів, для яких навіть немає типового зразка. З’явилося більше самостійності, а отже і відповідальності. Тепер не скажеш, що так вирішили “згори”. Робота стала більш цікавою, творчою, для позитивних ініціатив стало менше перепон».

У Міністерстві освіти і науки обіцяють, що роботи в очільників навчальних закладів мало не буде. За новим законом «Про освіту» оголошувати конкурси на вакантні посади педагогічних та інших працівників повинен директор. За документом, керівник навчального закладу може призначати та звільняти їх з посад.

Нові процеси поки не налагоджені, тому часто директори нарікають на складнощі під час прийняття управлінських рішень. Найчастіше серед проблем називають кадрові.

«Найважче  з людьми передпенсійного віку та працівниками філій опорних шкіл: це і страх “оптимізації”, і ревнощі до фінансування та успіхів опорного закладу», – ділиться Анатолій Котенко.

Динамічні та ефективні рішення в освіті – не просто інновація, яку хочуть впровадити завдяки реформам, а й вимога часу, який потребує швидких рішень. Глобальні процеси у світі все більше наближають до кардинальних перетворень й освітню сферу, та поки що на шляху до прогресу стоять чимало перешкод. Директор Олексіївської школи називає деякі з проблем: «Відсутня необхідна нормативна база, недостатній кадровий потенціал в об’єднаних територіальних громадах (бухгалтерія, економісти, юристи). Це новопризначені особи, які раніше на цих посадах не працювали або такі функції не виконували».

Олексіївська школа (Запорiзька обл.). Делегація району відвідала Київ, щоб взяти участь у семінарі з інклюзії
Олексіївська школа (Запорiзька обл.). Учні-переможці обласної екологічної конференції. Вчителька Людмила Ставицька (ліворуч) отримує сертифікат Liberal Arts
Олексіївська школа (Запорiзька обл.). Фасилітаційна сесія
Олексіївська школа (Запорiзька обл.). Бібліотекарка Тетяна Стецюн бере участь у програмі «Історія моєї громади. Минуле для спільного майбутнього».
Олексіївська школа (Запорiзька обл.). Одна зі станцій «змішаного навчання»
Олексіївська школа (Запорiзька обл.). Дитяча кімната «Кіндерляндія»

Що мотивує не зупинятися

Те, що в освіті наростають проблеми, видно неозброєним оком: рівень знань та компетентностей постійно падає, інтерес до навчання мінімальний, вчитель незахищений і швидко професійно вигорає. Як при цьому не припиняти рух і продовжувати формувати сучасну школу?

«Ми вирішили змінювати підхід до власної роботи та навчання дітей, тому що розуміли: якщо не запровадимо нові демократичні підходи до навчального процесу, не створимо команду однодумців з учителів, батьків і учнів, не запровадимо сучасні, цікаві навчальні технології, то залишимось неконкурентноспроможними, нецікавими, нікому непотрібними», – пояснює Анатолій Котенко.

Лідія Піддячна

З ним погоджується і колишня директорка школи у селищі Катеринопіль на Черкащині Лідія Піддячна. Вона розповідає, що бажання змінити школу виникло після розчарування в системі, що існувала раніше, та пояснює: «Нас не влаштовувало таке існування, і в цьому нас дуже підтримали батьки».

Перші зміни почалися з активної та успішної краудфандингової кампанії у школі, яка пройшла за активної участі батьків. Так вдалося реалізувати вуличний літній кінотеатр та показати й іншим жителям селища, що школа хоче змінюватися й ставати важливою частиною громадського життя.

Директори часто фокусують увагу не тільки на учнях, а й на ширшій аудиторії – громаді. У такому середовищі школярі швидше соціалізуються, бо вони залучені не лише до уроків і контрольних робіт, і в них виникає інтерес до навчання й оволодіння компетенціями, які дадуть можливість реалізуватися в майбутньому. У цьому переконана переважна більшість директорів, з якими вдалося поспілкуватися Platfor.ma.

Наталія Самочко

Але окрім результату керівники шкіл зацікавлені й у сталому розвитку. Директорка Більшівцівської школи в Івано-Франківській області Наталія Самочко вважає, що важливим для цього є прагнення учителів до інновацій. За її словами, лише трохи більше 10% колективу готові стати агентами змін в освіті, стільки ж – використовувати нові методики у роботі. Решта поки скептично налаштовані до нововведень.

«Успішним цей напрямок можна буде назвати після формування у школі високопрофесійного колективу, який хоче і може працювати, який задоволений своїм професійним, соціальним і фінансовим становищем», – переконаний Анатолій Котенко.

Своїми успіхами у співпраці з учителями задоволений В’ячеслав Токар. Він розповідає, що сусідні об’єднані територіальні громади підписали договір про співробітництво в освітній галузі та про створення єдиного освітнього округу, центром якого стала його школа.  До округу входять сім навчальних закладів та п’ять дитсадків. Серед вчителів цих закладів визначено восьмеро найкращих, які за сумісництвом виконують функції методистів, надаючи методичну допомогу іншим вчителям округу.

Школа в Катеринополі (Черкаська обл.)
Школа в Катеринополі (Черкаська обл.)

Де знаходити підтримку

Освітня реформа часто створює багато труднощів на місцях. Проте це нормально, ефективних змін без них не буває – в цьому переконані як директори шкіл, так і чиновники з Міністерства освіти і науки. Першопрохідцям завжди непросто.

Директори-учасники проекту підтверджують, що їм довелося боротися не лише з багаторічними стереотипами в організації роботи школи, а подекуди і зі спротивом батьків. Але загалом вони переходять на бік школи, бо розуміють, що зміни орієнтовані на підвищення ефективності навчання їхніх дітей.

«Батьки із задоволенням спостерігають за демократизацією школи, поліпшенням її матеріальної бази. Навіть благодійний фонд був більшим від звичайного, бо батьки побачили реальний результат ремонтів. Їм подобається брати участь в обговоренні програми розвитку, фасилітаційних сесіях. Щоправда ініціативи поки що мало, пропозиції обмежуються розвитком матеріальної бази», – ділиться своїм досвідом на Запоріжжі директор Анатолій Котенко.

Директор В’ячеслав Токар розповідає, що в його школі на Рівненщині батьки з радістю та навіть гордістю сприймають нововведення. Він постійно тісно співпрацює із батьківським комітетом та учнівським самоврядуванням, вони спільно розробляють стратегію розвитку, обговорюють та планують нові справи.

Події в Мирогощанській школі (Рівненська обл.)
Події в Мирогощанській школі (Рівненська обл.)
Події в Мирогощанській школі (Рівненська обл.)
Події в Мирогощанській школі (Рівненська обл.)
Події в Мирогощанській школі (Рівненська обл.)
Події в Мирогощанській школі (Рівненська обл.)
Події в Мирогощанській школі (Рівненська обл.)

На відміну від дорослих, учні зазвичай відразу й охоче сприймають нові елементи навчального процесу. «Підтримка учнів практично повна. Їм подобаються нові підходи до навчання, зміна акцентів на користь компетенцій, більш широке застосування інновацій та сучасної комп’ютерної техніки, розширення їх прав, проектне навчання», – каже Анатолій Котенко. І додає: «Певну тривогу в них викликає підготовка до ЗНО, де дуже велике значення мають знання, а не компетентності».

Серед учителів найбільш активно підтримують директорів випускники програм «Пілот 24», «Liberal_Arts» і слухачі інших подібних курсів – ті, хто спробував себе в реалізації проектів.

Саме це дало свого часу можливість директорці Городницької школи на Житомирщині Світлані Гончаренко зосередитися на співпраці з громадськістю та владою. На одному з тренінгів проекту «Пілот 24» вона почула пораду якнайактивніше залучати до роботи волонтерів Корпусу миру. Повернувшись додому, директорка одразу подала заявку – і вже рік у школі працює волонтер, який займається розвитком громад та молоді, а також допомагає викладати англійську мову. Про такий же позитивний досвід розповіла і колишня директорка школи у Катеринополі на Черкащині Лідія Піддячна.

Завдяки підтримці вчителів, учнів і батьків директор працює над формуванням стратегії школи, а також веде діалог з громадою та дивиться ширше на роль навчального закладу в суспільстві. Ініціювавши зміни, очільники шкіл працюють над тим, щоб перетворити їх у сталі процеси.

Все це у підсумку дає розуміння, що простору для інновацій в освітній сфері більш ніж достатньо, а завдання директорів – не лише впроваджувати їх, а й створити умови для сталого розвитку шкіл. Ті, хто мислить стратегічно, можуть зробити успішними не лише свої навчальні заклади, а й майбутнє країни. Бо агенти цього майбутнього зараз сидять за партами і варті якісної освіти.

За пiдтримки:
Найцiкавiше на сайтi

«Вчителі та учні часто страждають від комплексу меншовартості»: педагоги з сіл про час змін в освіті

АвторКатерина Котвіцька
7 Листопада 2017

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» продовжує розповідати про зміни у сфері середньої освіти. Спеціально для проекту «Шкільна re:форма» ми дізналися в учителів-учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, які інновації вони запроваджують у своїх опорних школах, які труднощі виникають на їхньому шляху та що допомагає їм не зупинятися.

Учителька хімії Івано-Франківської школи (Львівська обл.), півфіналістка конкурсу Global Teacher Prize Ukraine. Створила у класі віртуальну хімічну лабораторію.

Сучасний світ бурхливо розвивається, і школа залишається далеко позаду. Вона вже не є єдиним джерелом знань, а роль учителя як викладача готової інформації при цьому досі не змінюється, учень лишається споживачем. Крім того, слабке технічне забезпечення не дозволяє зробити урок досконалішим – і мова не про флешку з презентацією, а про навчальні ресурси, тести, різноманітні програми для моделювання.

Сільський вчитель і сільський учень часто страждають від комплексу меншовартості. Це, напевно, головна проблема, якої слід позбутися. Учитель має бути успішною людиною, тоді й учні теж будуть такими. Зараз надзвичайно багато можливостей для саморозвитку та навчання, треба лише хотіти ними скористатися. Якщо у людини є внутрішня потреба змінюватися і міняти своє життя, вона це зробить.

Головна моя перемога на сьогодні – це створення можливості для учнів вивчати хімію, використовуючи як «живі» досліди, так і онлайн-ресурси. Проект на GoFundEd дозволив забезпечити кабінет хімії планшетами, тому в цьому навчальному році технологію змішаного навчання я буду використовувати постійно, а не епізодично, як було раніше. Ми зможемо моделювати та програмувати у різних програмах (KoduGameLab, MolCraft, Scratch), проводити STEM- та Skype-уроки, брати участь у різних конкурсах – не лише з хімії. Також цього навчального року я стала вчителем-експертом програми «Партнерство у навчанні» компанії Microsoft, тому ми будемо продовжувати ділитися досвідом та використовувати нові можливості.

Найбільші труднощі викликає пасивність і небажання щось змінювати, причому у трикутнику «учень-батьки-школа» пасивність є у всіх.

За підтримки:

Борис Бурда: «Образование — это мост к знаниям. И по нему плохо ходить строем»

3 Квітня 2017

Одессит Борис Бурда – один из лучших знатоков «Что? Где? Когда?» в истории игры и классический эрудит. Platfor.ma поговорила с ним о том, как влияет на человечество развитие технологий, где брать знания и почему во многих нынешних проблемах нет ничего нового.

– Вы классический эрудит – человек, который много помнит. Но существует мнение, что сейчас можно вообще ничего особо не знать, потому что всегда под рукой интернет, в котором есть любая информация…

– Это не так. Дело в том, что если решение интересующей вас проблемы уже где-то существует, вам все равно нужно хорошо осознавать саму задачу, чтобы его найти. Интернет ничего не изменил. Раньше все было в книгах, которые находились в библиотеках. Весь вопрос состоял только в том, чтобы найти нужную. Сейчас поиск этих «книг» стал просто быстрее, а сама процедура, по сути, не изменилась: все равно проблему нужно понимать.

Меня всегда поражают реминисценции по поводу того, что люди стали иначе воспринимать информацию из-за того, что она теперь написана не на бумаге, а на экране. Сразу представляю себе какого-то древнего шумера, который возмущается тем, что все вокруг начали использовать папирусы, и требует вернуться к старым добрым глиняным табличкам. Люди и сейчас все так же читают буквы.

Один из моих приятелей пересказывал слова своего преподавателя: «Вопросы на моих экзаменах всегда одинаковые, а вот ответы каждый год меняются».

– Можем попробовать провести аналогию с появлением калькуляторов. Если раньше вычисления приходилось делать вручную, то после их изобретения все значительно упростилось. Нет ли опасности возникновения таких своеобразных костылей для мозга, которые избавят человечество от необходимости думать?

– Подобные математические упражнения никогда не считались особо творческим занятием. Да, тогда люди лучше считали в уме. Когда Леонард Эйлер скончался, о нем сказали: «Он перестал вычислять и жить». Но теперь-то мы понимаем, что главные достижения этого ученого вовсе не в том, что он много раз хорошо умножал и делил.

– Как должно измениться образование, учитывая распространение интернета и доступ к любой информации?

– Это уже происходит само собой. Самое главное – заранее понимать, что с теми вопросами, которые можно решить интенсивным поиском, стало проще справляться. Но ведь не в таких вопросах были главные затруднения на пути человечества.  Все равно до чего-то приходится додумываться самим. Мы ведь не стали страшно могущественными и грамотными где-то в XIII веке, когда появился нормальный алгоритм деления, позволявший любому делать то, что до этого считалось просто чудом. Тогда тоже случилось нечто радикальное: удел особо способных стал доступен практически всем. Сейчас тонкости деления знают даже в младших классах школы.

– Успокойте меня: развитие технологий к оглупению человечества не приведет?

– Оглупение человечества – это настолько простая, привлекательная и интересующая многих задача, что хотелось бы, конечно, чтобы мы боялись чего-то более грозного и неожиданного. Я все же уверен, что мы совершенно не стали хуже из-за того, что добираемся в другой город не пешком, а на самолете. Мы просто стали быстрее во всем.

– Есть ли некий способ быть всесторонне развитым сейчас, когда ты только что-то выучил, а оно уже устарело?

– Вообще-то так было всегда. На самом деле я не заметил, чтобы изменение знаний человека о мире резко участилось. Смешно опасаться того, что система научных знаний просто выстраивается подробнее. Мы будем с этим жить. Хорошо сказал де Голль: «Мы думаем, что будем решать проблемы, но на самом деле просто приучаемся с ними жить».

Мне ка­жет­ся, что чем мень­ше в об­ра­зова­нии ка­нонов и ог­ра­ниче­ний, тем луч­ше. Лю­ди раз­ные, по­это­му всем под­хо­дят раз­ные фор­мы обу­чения.

Общий путь познания всегда один и тот же. Как выразился Ньютон, мы стоим на плечах гигантов. Прожитый опыт – это очень важный путь постижения истины и без него не обойтись. Меняется только скорость постижения, но это связано даже не столько с революционностью наших изобретений, сколько с темпами передачи информации. При этом мало какое открытие средневековых математиков изменило эту скорость так, как книгопечатание. Раньше с тем, чтобы раздавать информацию, проблемы были просто колоссальные. Сам факт появления книг не то что умножил эту скорость, а изменил ее на многие порядки. От начала умения считать до XIII века, о котором мы уже говорили, человечество шло несколько тысяч лет. Следующий шаг занял десятилетия. Все дело в том, что информацию научились раздавать и сохранять.

Если скорость передачи данных менялась, то вот человеческий мозг особо не трансформировался. Мы не стали думать лучше, мы просто отработали несколько технологий. Фигурально выражаясь, нам все равно нужно перетащить груз из одного места в другое, просто теперь у нас есть автомобили.

– А как вы относитесь к различным методикам воспитания из ребенка гения?

– Сейчас появляется все больше разных соображений по поводу воспитания детей, чтобы они быстрее и качественней усваивали новое и обобщали более глубоко. И, конечно, чтобы они сохраняли ко всему этому интерес. Думаю, здесь есть определенные достижения. С другой стороны, вот скажите, что революционного произошло за последнее столетие в вопросах образования?

– Систематическое включение игровых моментов в учебу?

– Есть масса ссылок на то, что подобное использовали в античной Греции.

– Хорошо, а то, что детям передают не набор фактов, а учат действовать в определенных условиях?

– Это уж точно было еще раньше, чем в античности. Сейчас, к счастью, несколько ослабла тяга изобрести один-единственный универсальный способ учить. Хотя это такое неотъемлемое свойство бюрократии. Мне кажется, что чем меньше в образовании канонов и ограничений, тем лучше. Люди разные, поэтому всем подходят разные формы обучения.

Борьба систем все еще продолжается. Есть французы, у которых министр образования точно знает, что написано на любой странице любого учебника. Есть англосаксы – у них вариативности в учебе намного больше и школы могут пробовать что-то новое, чаще ошибаться, но и проще, не нарушая правил, выйти на новый уровень. Я считаю, что нужны очень разные методики учебы.

Образование – это мост от наших начальных знаний к знаниям большим. Как и по любому мосту, по нему плохо ходить строем.

А вообще безумная идея воспитать гениев из всех противоречит самому определению гения как человека, резко отличающегося в лучшую сторону. А превратить ребенка в гения под угрозой наказаний – метод заведомо неработающий.

– В теме образования часто вспоминают понятие клипового мышления, которое говорит о том, что людям все сложнее сконцентрироваться на чем-то. Что вы об этом думаете?

– Я получил образование в очень традиционные времена. И помню, что эта проблема была у всех детей. Никогда особо не было выбора, за какое время воспринимать информацию, был выбор: а не отложить ли книжку. Я уверен, что в этом плане ничего особо не изменилось. Более того, сейчас в учебе легче, потому что появилась масса технологий, которые помогают подкрепить интерес к образованию, подавать информацию более ярко. Любой хороший преподаватель непременно использует развлекательный элемент, любой плохой всегда его изгоняет. И в целом то, что раньше мог позволить себе только герцог или прелат, теперь доступно каждому.

Согласитесь, если мы волнуемся по поводу того, что человечество столкнулось с каким-то новым вызовом, то это означает, что мы что-то узнали – потому и столкнулись. В советское время было понятие торговли с нагрузкой: хочешь банку икры – возьми еще и три банки морской капусты, а то куда нам ее девать. Так и с познанием.

Бе­зум­ная идея вос­пи­тать ге­ни­ев из всех про­тиво­речит са­мому оп­ре­деле­нию ге­ния как че­лове­ка, рез­ко от­ли­ча­юще­гося в луч­шую сто­рону. А прев­ра­тить ре­бен­ка в ге­ния под уг­ро­зой на­каза­ний – ме­тод за­ведо­мо не­рабо­та­ющий.

Освітній максимум: як змінюються школи у селах і чому це важливо

Потреба інновацій в українській школі зараз постає як ніколи гостро. Але якщо в містах вчителі, учні та їхні батьки мають можливість обирати для себе найкращі можливості та розвиватись, то в селах такого вибору може не бути взагалі. Проте саме сільські школи часто грають вирішальну роль у розвитку всієї громади.

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» розпочинає спецпроект «Шкіль­на re:фор­ма», в межах якого ми будемо розповідати про децентралізацію освіти, труднощі та потенціал сільських шкіл, а ще про те, чому так важливо наважитись на зміни.

 

ПОЧАТИ З МАЛОГО

Про шкільну освіту в малих населених пунктах говорять нечасто, хоча саме у сільській місцевості зосереджено 65% українських шкіл. Але дітей там мало – лише 32% від загальної кількості учнів у країні. В Україні існує 613 шкіл І-ІІ ступенів (1-9 класи), у кожній з яких навчається менше 25 дітей. Вчителі в таких школах змушені викладати по кілька предметів, до того ж, не маючи достатнього технічного забезпечення, а через відсутність здорової конкуренції серед учнів (їм просто нема з ким змагатися) падає мотивація. Як результат – ЗНО в українських сільських школах здають гірше, ніж у міських.

Існує і фінансовий вимір проблеми. Якщо в середньому по Україні витрати держави на навчання однієї дитини складають 9100 гривень на рік, то в найменших сільських школах цей показник може сягати 50 тис. гривень на рік. Це ще одна з причин, що підштовхнули освітній сектор почати реформи з малих навчальних закладів.

Щоб оптимізувати навчальний процес та зекономити кошти, протягом 2016-2017 років у регіонах створили майже дві сотні опорних шкіл – найбільших і найпотужніших навчальних закладів, навколо яких будуть гуртуватись менші школи (філії). Таким чином найменш ефективні малокомплектні школи можна буде ліквідувати, а учнів з них перевести до сусідніх, де якість освіти вища. Подібні процеси відбувалися у Фінляндії з початку 1990-х і до 2012 року. За цей час кількість шкіл у сільській місцевості скоротилася з 2093 до 660, і сьогодні Фінляндія відома як країна з найпрогресивнішою системою освіти у світі.

В Україні опорні школи стануть таким собі тестовим майданчиком інновацій в окрузі. Концепція «Нова українська школа» передбачає, що кожну опорну школу буде добре обладнано за кошти держбюджету та зміцнено висококваліфікованими кадрами. Паралельно з початком створення опорних шкіл навесні 2016 року українські міністерства спільно з міжнародними донорами Western NIS Enterprise Fund (WNISEF) й Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) запустили пробний проект: було відібрано 24 школи – по одній на кожну область, – які отримають ресурси на ремонт приміщень, нове навчальне обладнання та інформаційно-комп’ютерні технології. Спочатку йшлося лише про поліпшення матеріально-технічної бази, та за кілька місяців стало зрозуміло, що оновлене обладнання не забезпечить автоматичного підвищення якості викладання. Так виник проект «Пілот 24», який за підтримки фонду WNISEF реалізовує Центр інноваційної освіти «Про.Світ».

В межах «Пілоту 24» була розроблена спеціальна програма для професійного росту вчительських колективів, за якою кожна з 24 шкіл додатково отримує допомогу від фахівців у розвитку педагогів. Адже першими, хто має втілювати зміни, є саме директори шкіл та учителі. Щоб отримати дійсно новий рівень освіти, педагогічному колективу важливо не лише якісно викладати шкільну програму учням (нехай навіть із застосуванням сучасних технологій і в класах зі свіжим ремонтом), а й насправді знаходити спільну мову з молодим поколінням, розбиратися в новітніх методиках навчання та бути ефективними проектними менеджерами.

За пiдтримки:

Чому ми змінилися?

27 Грудня 2017

Команда Platfor.ma розповідає, як та чому змінився сайт.

Ми заснували Platfor.ma 2010 року, тому що побачили й на собі відчули проблему, яку здатні були вирішити.

На той час у Києві почало відбуватися багато нестандартних культурних подій: від лекцій Френсіса Фукуями та урбаністичного фестивалю до майстер-класу з графічного дизайну і джазового концерту. Але збирати по крихтах інформацію про них було складно: Facebook ще не запустив івенти, а в рубриці «Культура» в більшості видань писали про мейнстрим. Цього було замало як для аудиторії, що хотіла нових альтернативних знань та досвіду, так і для організаторів цих подій, яким потрібно було знайти свою аудиторію. Тому ми створили сайт Platfor.ma – афішу альтернативних культурних подій Києва для креативного класу. 

У цьому форматі проект жив три з половиною роки, аж поки з усіма нами не відбулась Революція гідності. Ми як команда зрозуміли, що бути афішею вже недостатньо, потрібно було розповідати про українські проекти нової хвилі, найкращі закордонні практики, з яких можна брати приклад, та підтримувати тих, хто хоче змін. Одним словом, казати: «Так, все погано. Але ось що із цим можна зробити».

Стартували ми тоді зі слів грузинського реформатора Кахи Бендукідзе (цей матеріал і досі залишається одним із найпопулярніших на сайті) та слогану «Re:invent Ukraine». Тоді ж на сайті з’явилася наша давня мрія – розділ із міжнародними можливостями для навчання та стажування українців, а трохи згодом – і вакансіями в найкращих українських компаніях.