Михайло Кольцов — кандидат філософських наук і консультант Світового банку у сфері кібербезпеки й аналізу даних. Одним із напрямків його діяльності є професійне прогнозування. Скажімо, про високу ймовірність повномасштабного вторгнення в Україну він з колегами попереджав ще за шість років до 24.02.22. Platfor.ma поговорила з Михайлом про те, на чому ґрунтувався цей прогноз і як взагалі виглядають професійні наукові пророцтва.

— Почнімо з найцікавішого. Ти казав, що повномасштабну війну з Росією ти з колегами спрогнозував ще у 2016-му. Розкажи про це?

— Коли у 2014-му РФ почала військову агресію проти України, то не знайшлося нікого, хто б її зупинив. Фактори стримання були фактично відсутні. Ми зрозуміли, що повномасштабне вторгнення неминуче, бо дивилися на фактори, які здатні зупинити Москву. і бачили, що ці фактори просто не працюють. Були спроби накласти санкції, однак насправді більшість міжнародних партнерів не дуже й раділи подібним обмеженням та шукали шляхи їх обійти. Тобто економічний бар’єр не спрацював.

НАТО чи США теж через свої внутрішні процеси не хотіли, не могли й не протистояли Росії. У 2021-му американці пішли з Афганістану. І тут важливо не тільки те, що пішли, а й те, як саме це сталося — це виглядало панічною втечею. Російська еліта сприйняла це знаком слабкості.

Тому стало очевидно, що рано чи пізно відсутність факторів стримання дійде до запаленого мозку російського керівництва, й вони вирішать повністю забрати Україну. Тому що вони не очікували спротиву від тих гравців, яких вважали значущими. 

І ще один важливий фактор. Саме на 2022 рік припадала виплата найбільшої кількості зовнішніх зобов’язань України. Тобто в цьому році ми були б економічно слабкими, бо велика частка прибутків мала йти на оплату боргів. До того ж росіяни орієнтувалися і на період найвищої ціни на нафту і газ, щоб компенсувати власні втрати.

Тобто як це виглядало для російських аналітиків і влади: факторів стримання немає, головний потенційний супротивник демонструє невпевненість, а у 2022 Україна буде ще й економічно слабкою. Все це і говорило, що повномасштабне вторгнення є вірогідним.

— Що тоді сталося з прогнозом?

— Доля прогнозистів неприємна. Коли ми праві, то праві зазвичай в поганих речах, і нас не хочуть слухати. Коли неправі, нам кажуть, що нащо ж ми тоді хліб їмо. Тобто в будь-якому випадку прогнозисти вигрібають по повній програмі. Той прогноз був просто проігнорований. Але насправді це нормальна ситуація. Багато хто тоді вважав, що фактори стримання насправді є достатніми — нібито міжнародна спільнота все ж здатна зупинити агресію.

— А ти можеш сказати, для якої структури був той прогноз?

— Ні, не можу це розкривати.

— Чи можна зараз спрогнозувати кінець війни не емоційно, а раціонально, яким він буде і коли?

— Яким він буде — зрозуміло, більшість воєн завершуються однаково, в цьому є закономірності. А от коли — це вже менш визначено. У цьому випадку я орієнтуюся на економіку — скільки ресурсів є у кожної сторони, щоб тримати внутрішню стабільність? У РФ вони вичерпаються в кінці 2023 року. Десь у грудні кількість ресурсів, необхідних для підтримання поточного стану, стане більшою, ніж кількість ресурсів, що будуть надходити. Звичайний такий економічний колапс, гроші просто закінчаться. Тому цілей, які вони собі записали в цю свою дурнувату спецоперацію, росіяни намагатимуться досягти до того часу. А далі їхньою метою буде зайняти паритетну позицію та змусити Україну до якихось перемовин і перемир’я.

— Мабуть, найвідоміші українські прогнози — це Олексій Арестович на початку війни і його пара тижнів, за які все має скінчитися. Як ти думаєш, це було для заспокоєння чи тоді дійсно це могло виглядати реальним строком?

— Насправді могло. Якщо ми подивимося підстави, на яких Арестович міг це говорити, то вони базувалися на дуже поширеному типі прогнозування. Ти дивишся у майбутнє, оцінюючи, як подібні події відбувалися у минулому. Це найпопулярніша схема, до того ж у більшості випадків вона дійсно ефективна.

Прогноз Арестовича міг базуватися на тому, що більшість сучасних воєн дійсно закінчувалися в межах двох-трьох тижнів. Напасти, повоювати, налякати, а далі відступити й досягати свого вже на переговорах — це оптимальна військова стратегія. Можливо, Арестович якраз і базувався на таких історичних аналогіях і на тому, що захопити всю Україну у росіян явно не було ресурсів.

Думаю, все сталося інакше через те, що вже у перші кілька тижнів вони натворили стільки зла, що будь-який більш чи менш раціональний відступ був уже практично неможливим. Росіяни усвідомили: їм доведеться за все відповідати. І вони вирішили включити режим «переможця не судять», щоб відтягнути настання цієї відповідальності.

— Чи ти в курсі — є умовно державні аналітики-прогнозисти, які зараз спостерігають за ситуацією і щось радять владі?

— Україна зараз може дозволити собі найкращих аналітиків і прогнозистів. І хоча саме про таку роботу мені нічого невідомо, я сподіваюся, що там все ж є хороші спеціалісти. 

— А хто взагалі найкращі прогнозисти світу? 

— Джордж Фрідман все ще тримає марку. Хоч більшість прогнозів з його книги «Наступні 100 років: прогноз для XXI століття» потребують уточнення, вони все ж корелюють з подіями сучасності. Я слідкую за Яном Бреммером, його ризикоорієнтований підхід більш гнучкий. Ну, і Нейт Сільвер з FiveThirtyEight. Останній мені подобається найбільше, бо його прогнози глибоко вкорінені в побудову статистичних моделей.

— І що вони зараз кажуть про майбутнє, що на нас очікує?

— Це якраз ті прогнози, що людям чути не хочеться. Базова річ — система противаг руйнується. Раніше все трималося на тому, що краще торгувати, ніж воювати. Однак зараз основні гравці перестають балансувати одне одного. Міжнародне право як механізм регулювання не працює, організації, створені для діалогу, як-от ООН, неефективні. Тож основний прогноз — у наступне десятиліття на нас очікує ще дві-три великі війни. Без системи противаг країни все частіше обиратимуть для вирішення суперечок не суд чи економіку, а зброю.

— А як взагалі виглядає прогноз зсередини. Умовно, нам треба дізнатися курс гривні у 2025-му. Тут же стільки змінних, що їх наче просто неможливо врахувати?

— Насправді щодо фінансових показників більшість речей можна непогано спрогнозувати. Береш історичний курс, робиш поправку на сезонні коливання, бо економічна активність в різні пори року різна, додаєш лінійну регресію, враховуєш дані по європейській та американській економіках — і визначаєш свій показник. Курс гривні можна спрогнозувати, подивившись на динаміку золото-валютних запасів, дані по ВВП і плани фінансової допомоги. Курси валют — це просто багато математики, бо тут є усталені прогностичні моделі.

— Я правильно розумію, що загалом більшість прогнозів базуються на економіці? Розв’язку війни ти теж виводив з того, коли закінчаться гроші.

— Економіка визначає, скільки ресурсів у тебе є на досягнення того чи іншого завдання. Щоб дійти з точки А в точку Б тобі щось треба. Тож орієнтація на економіку краще говорить про поведінку, ніж якісь інші фактори. Проблема лише в тому, що при прогнозуванні ти лізеш в чужу голову. Ти розмірковуєш: отже, є такі фактори, а будь-яка раціональна людина на підставі цих даних прийме ось таке рішення. Однак досить часто раціо ігнорується.

Ми знали, що повномасштабна війна почнеться, бо знали, що російські аналітики орієнтуються на ірраціональні фактори. З раціональної точки зору, з точки зору економіки повномасштабне вторгнення було абсолютно безглуздим. 

— От ми зі ЗМІ чуємо якийсь прогноз. Чи є маркери, що показують — цьому довіряти не можна?

— Найгірший прогноз — категоричний. Тобто якщо ти читаєш щось типу «Мольфар назвав дату завершення війни» зі стовідсотковою гарантією, що буде саме так — це погана ознака. Прогноз — це завжди про ймовірне. Навіть коли ми говорили про повномасштабне вторгнення, то формулювали, що його ймовірність висока — і ось чому, але якщо росіяни візьмуть до уваги такі фактори, то ймовірність значно нижча. Довіряти варто прогнозам, які говорять про вірогідність, а не стверджують, що вони — абсолютна істина.