fbpx

Вибійка, дерево, килими, кераміка: де зараз купити сучасне, але традиційне мистецтво України

АвторДар’я Якуніна
АвторЮлія Саліженко
13 Вересня 2022

Півнику з Бородянки можна завдячити багато чим: по-перше, що витримав, по-друге, що змусив багатьох українців зазирнути в шухляди у пошуках власних, подекуди забутих, предметів декоративно-ужиткового мистецтва. Втім, не майолікою єдиною! Українські майстри й сьогодні продовжують розвивати та в різний спосіб переосмислювати народне мистецтво. Platfor.ma створила добірку таких виробів, які хоч зараз готові стати частиною вашого ужитку.

Орнамент за технікою вибійки

Техніка ручної вибійки — одна з найдавніших в українському декоративному мистецтві, її застосовували ще за часів Київської Русі. Використовуючи цю техніку, майстер наносить на полотно орнаменти за допомогою спеціальних дощечок або форм. Важливими елементами цього процесу є підготовка якісної тканини та приготування густих фарб для нанесення візерунка. А вже для вироблення орнаментів майстри спеціально виготовляли деревʼяні трафарети. Техніки вибійки могли відрізнятись залежно від регіону, а багато візерунків формувались під впливом художніх мотивів різних країн. І хоч від початку 20 століття ручна вибійка поступово зникала, деякі майстри й сьогодні продовжують використовувати її у створенні власних виробів — як-от, ці скатертини.

Художнє різьблення по дереву

Декоративна обробка дерева зʼявилась одночасно з тим, як наші пращури почали будувати деревʼяні будинки, тобто багато століть тому. Спочатку цю техніку використовували для того, щоб прикрасити власну оселю, а вже згодом — навіть для створення скульптур. Матеріал тут, звісно, має ключову роль, адже від його фізичних та декоративних властивостей залежить те, яким буде виріб. Тож зазвичай майстри надавали перевагу, зокрема, липі, дубу, горіху, клену та груші. Сьогодні українські майстри продовжують використовувати цю техніку, створюючи, наприклад, такі деревʼяні форми для випікання.

Вишивка бісером

Пацьорки та дьондятка, або як ми його знаємо — «бісер», використовували для оздоблення прикрас та одягу ще за часів Київської Русі. А коли у 19 столітті ця техніка набула більшої популярності, бісер став атрибутом головних уборів, картин, ікон, меблів та вбрання. Крім того, на Галичині поширеним виробом з бісеру був ґердан — шийна прикраса, що має вигляд стрічки з намистин, орнамент якої часто перегукувався із вишиванкою. Вишивку з бісеру широко використовують для виготовлення прикрас і зараз. Одним із таких прикладів є брошки із зображеннями українських історичних постатей, літературних персонажів та символів війни.

Килими та ліжники 

Українське килимарство також зародилось ще у 12 столітті, а пізніше взагалі стало одним із найбільш поширених наших промислів. Килими виробляли на локальних майстернях та мануфактурах у більшості регіонів як для внутрішнього користування, так і на експорт. І хоч фабричне виробництво врешті заміщувало домоткане, українська інтелігенція робила все можливе, аби зберегти саме народний промисел, оскільки він вирізнявся рідкісними зразками та автентичними візерунками. Власне, особливості конкретного регіону можна було простежити саме через орнаменти: на Гуцульщині це були здебільшого геометричні фігури, на Закарпатті додавали стилізований рослинний орнамент, а на Полтавщині — квітковий. 

Сьогодні виробництвом килимів також займається багато українських брендів та майстрів. Наприклад, у цій студії можна придбати різноманітні килими зі стилізованим орнаментом народної творчості та абстрактними мотивами, а в цій косівській майстерні вручну виготовляють ліжники — гуцульський вовняний килим, щільно повʼязаний із місцевими традиціями. Також можна придбати ліжники ручної роботи, або килимки-доріжки, виготовлені на автентичних ткацьких верстатах.

Studio Kononenko ID
Ґушка
Богдана Шрайбер
Vereta

Стилізовані вироби

Переосмислення та осучаснення народної культури й традиційних ремесел — також важлива складова їхнього збереження. Український бренд Gunia Project виготовляє всі колекції виключно на основі елементів етнічної культури і в такий спосіб осучаснює традиційні ремесла. Серед їхніх виробів є і кераміка, у дизайні якої бренд використовує, зокрема, релігійні та міфологічні мотиви, предмети декору з гутного скла — давньої української скловарної техніки, а також стилізований одяг із використанням елементів традиційного українського вбрання. Один із останніх проєктів бренду — колекція прикрас, які мають вигляд півника васильківської майоліки.

Косівська кераміка

Цей традиційний гуцульський промисел зʼявився ще в 15 столітті, коли гончарство було основним ремеслом у багатьох селах Гуцульщини. Поступово стиль розвивався і до виробництва додавали нові техніки та розпис. Тоді майстри здебільшого виготовляли домашній посуд, а згодом почали зʼявлятись керамічні підсвічники та кахлі, деякі з яких сьогодні зберігаються у європейських музеях. Водночас всі вироби мали різноманітний орнамент: стилізовані зображення дерев, тварин, людей, святих чи навіть невеличкі мініатюри побутового життя.

Особливістю ж косівської кераміки була унікальна техніка виготовлення — гравіювання, тобто розпис підсушеного виробу зеленою, коричневою, жовтою та іноді синьою фарбою. Після цього на розписаний виріб наносили прозору склянисту глазур та вдруге випалювали його. Сьогодні вироби косівської кераміки також можна придбати, зокрема, у майстерні етнічних виробів «Гуцулка» або «Зґарда».

Гуцулка
Зґарда

Намиста та дукачі

Намиста завжди були незмінними атрибутами вбрання українок. Їх виготовляли і з фруктових плодів, і з каміння, і зі скла, і з бурштину і з багатьох інших матеріалів. До того ж це була не просто прикраса, а оберіг та один з основних показників соціального статусу жінки. Найпоширенішими різновидами були бурштинові намиста на довгих нитках, коралові — рожеві з сірим та червоні намистини на шовковій шнурівці, скляні та перляні — найдорожчі, розписані вручну намистини, які привозили з-за кордону, та металеві прикраси з латуні, що мали вигляд трубочок з нанизаними монетами або хрестами. Етнічні намиста як частина традиційного вбрання і сьогодні мають попит, а українські майстри та майстрині виготовляють їхні стилізовані версії. Наприклад, тут можна обрати та замовити різноманітні намиста, а тутдукачі, створені з монет.

Oksana Markul
ВидимоНевидимо

Декоративно-ужиткове мистецтво — черговий приклад того, що культура та національні традиції є живими організмами, які співіснують із звичайним побутом, зазнають трансформацій, але водночас не втрачають свої джерела. І сьогодні вкрай важливо ще потужніше пристосовувати ці предмети до повсякденного життя, адже вони — це також маркери нашої ідентичності.

 

Матеріал підготовлено за підтримки Goethe-Institut.

Читайте більше цікавого