«Відбудова України — чудовий шанс для неї зробити великий крок вперед і стати однією з найкращих країн світу, бо у вас є можливість переосмислити те, що ви робите. А це дуже цінно», — звернувся Йен Ґейл до українських архітекторів під час лекції, яку організувала школа PRO PM Construction. А ще пожалівся на модерністів, автомобілістів, лінивих архітекторів та багатоповерхівки. То як спланувати міста для людей, а не для машин і не перетворити житло у готельну кімнату? Переповідає Platfor.ma.
1. Відкинути установки модернізму
Існує спільна ідея, яку можна застосувати до будь-яких моделей міст: на перше місце потрібно ставити людей. Це релевантно для всіх міст та у всі часи. Проблема в тому, що протягом останніх 50 років було зроблено все, щоб вигнати людину з міста. З приходом модернізму міста стали технократичними, будівлі — чітко розділеними за призначенням, а людина в них — лише постояльцем, який переміщується з одного обʼєкту до іншого. Житло набуло вигляду готелей, де людина могла лише гарно виспатись і насолодитись краєвидом за вікном. Утім, жодного разу застосування такого модерністського бачення до планування міста-машини не стало джерелом радості для людей.
2. Створювати простори
Модерністи завжди починали проєктування з розставляння будинків на макеті, а лише потім визирали у вікно і кликали ландшафтників. Однак раніше міста були зосереджені на просторах — для руху, зустрічей та торгівлі тощо, а під час проєктування архітектори спершу аналізували життя, а вже потім будівлі. Зворотний порядок ніколи не спрацює. Модерністи змістили фокус і проголосили домінування обʼєктів, а все, що не було забудовано, стало залишковим простором, якому швидко знайшли практичне застосування — паркінги. Відсутність цих просторів — головна проблема нових міст, у яких архітектори просто змагаються один з одним у дивакуватості спроєктованих будівель. Такий перехід мав негативний вплив на умови життя людей, котрі, як показують спостереження, під час прогулянок завжди надають перевагу старій частині міста, де ці простори ще залишились.
3. Повернутись до людських масштабів
Інший наслідок модерністського руху — плутанина в масштабах. Архітектори забули про те, наскільки комфортним може бути місто, коли воно побудоване на людському сприйнятті. Сьогодні всі новобудови — надзвичайно високі, а людина звикла жити у горизонтальній площині. Було проведено багато досліджень, щоб визначити, до якого моменту можна розбірливо бачити людей на вулиці. Виявилось, що до 5 поверху ви ще є частиною міста, а після — ви його залишаєте, перебуваючи в просторі авіаліній, як пташка. Треба не забувати, що ми ще й досі такого розміру, як і були 50 років тому, а чужі для нас масштаби лише викликають дискомфорт.
4. Зважати на густоту населення
Якщо якісно спланувати район для невеликої густоти населення, вся ця кількість людей буде проводити багато часу в громадських місцях, а район наповниться життям. З іншого боку, район може бути густонаселеними, втім, там не буде видно нікого. У архітекторів є погана звичка — створювати забагато місця для маленької кількості людей. Значно краще створювати нижчі будинки, з яких буде легше виходити та брати участь у житті міста, ніж багатоповерхівки, мешканцям яких треба планувати кожну прогулянку.
5. Орієнтуватись на людину під час планування інфраструктури
У 60-х роках відбулося нашестя автомобілів — міста окупували паркінги та затори. Зокрема, це призвело до плутанини з масштабами. Якщо раніше для швидкості пішоходів було достатньо вузьких вулиць та дрібних деталей довкола, з появою машин зʼявилась потреба у більшому просторі та великих знаках. При цьому деталі абсолютно втратили свою цінність, адже на великій швидкості їх просто стало непомітно. Копенгаген, наприклад, доволі швидко зрозумів проблему і почав виганяти машини з міста щойно вони зʼявились. Виявилось, якщо це зробити — туди повернуться люди і місто стане більш дружнім, значно тихішим і менш забрудненим. Так люди відвоювали міський простір у машин і заповнили його велосипедами. Доволі швидко було створено повну мережу з доріжками та бордюрами, а це значно вплинуло на попит — велосипедами стали користуватись більшість жителів.
6. Враховувати особливості клімату
Хороший житловий район той, в якому можна насолоджуватися тим, що подобається і бути захищеним від того, що ні. Відтак, важливо враховувати кліматичні проблеми регіону під час забудови міста, щоб випадково не посилити інтенсивність вітрів чи не залишити людей без доступу до сонця через поверхневе ставлення до планування. Також треба памʼятати, що високі будівлі створюють багато тіні, а це може стати негативним фактором для умов життя людей.
7. Піклуватись про здоровʼя людей
Містам необхідно бути живими та придатними до життя для людей будь-якого віку. Якщо подивитися на візуалізації проєктів, які створюють архітектори, на них завжди можна побачити велику кількість радісних людей, бо вони — найбільша цінність міста, яке має їм служити та піклуватись про них. Лікарі кажуть, що протягом 50 років ми створили міста, які постійно запрошують людей всюди сідати. Це призвело до появи багатьох хвороб, повʼязаних із таким способом життя. Тому лікарі закликають архітекторів планувати міста так, щоб люди могли більше рухатися і витрачати власну енергію. Крім того, у порівнянні з минулим століттям, стає все більше літніх людей, які хочуть жити в містах, що могли б допомогти їм у старості. Втім, зараз багато з них не відповідають цьому критерію.
8. Покращувати якість життя мешканців міста
У 60-х роках, коли модерністи почали забудовувати міста і всюди прокладати автостради, мешканка невеликого американського населеного пункту Джейн Джейкобс почала рух опору. Її місто збирались знищити, аби побудувати автостраду. Зрештою, разом із жителями вона перемогла у боротьбі проти руйнування і написала книгу, яка стала Біблією людиноцентричного містопланування — «Смерть і життя великих американських міст». Вона сказала, що, якщо наші міста будуть планувати модерністи та автомобілісти, то замість великих у нас будуть мертві міста. Нас вчили, що люди мають здатність пристосовуватись незалежно від того, що архітектор збудує, адже це їхня характерна риса. Виявилось, що це не так. Довелося роками досліджувати людей, їхню поведінку у місті та вплив форми на їхнє життя всередині та поза будівлями. Люди мали стати видимими для архітектури, адже спочатку ви формуєте будівлю, а потім будівля формує вас. Поставити людину на перше місце під час планування міста — найпростіше і найдешевше, що можна зробити. Це дозволить створити кращі умови для людей будь-якого віку.
9. Чітко розуміти стратегію
Перший крок у відбудові міст — виробити бачення і відповісти собі на питання, яким має бути це місто через 10 чи 20 років. Необхідно чітко сформулювати цілі та стратегію — тобто не будувати заради будівництва. Багато міст світу під час Другої світової війни використали цей час, щоб подумати про те, що відбувається, і спланувати майбутнє так, щоб воно було кращим за минуле.
10. Економити ресурси
Іноді під час відбудови є сенс використовувати старі фундаменти та плани, а також наявну інфраструктуру та каналізаційну систему через кризу ресурсів. А далі — розбудовувати те, що вже є. Українська модерністська забудова могла б стати гарною основою для того, щоб виправити її недоліки. Бетонне житло модерністів створювали для швидкого розселення людей на місцях. Так само необхідно зробити й зараз, але при цьому використати набуті за цей час знання і зробити будівельні блоки кращими за примітивні бетонні плити 70-х років. Європа могла б виготовляти всі збірні елементи й транспортувати їх в Україну — як-от модульні системи, за допомогою яких можна швидко зводити всі типи будівель. Загалом, обʼєднання зусиль для відбудови України — завдання світового масштабу.
Якщо єднання та турбота про людей — одні з основних принципів містопланування, пан Ґейл може не хвилюватись за українців. Це ми точно вміємо. А значить, неодмінно зможемо відновити наші зруйновані міста якнайшвидше, перетворивши їх на взірець людиноцентричної архітектури.