— Як змінився фокус вашої роботи після 24 лютого?

— До початку повномасштабної війни ми займались захистом тварин у правовому полі — просували законопроєкти, як-от про заборону фотопослуг із дикими тваринами, вилучали у власників диких тварин, які потерпали у приватних звіринцях. На них ми, власне, і зосереджували увагу, бо котам та собакам допомагає багато інших зоозахисників, а от диким — ні. 

Але після 24 лютого ми переключилися на порятунок всіх. У нас є багато звʼязків із різними притулками, що нам дуже допомогло: це притулок домашнього типу «Угольок», притулок для диких тварин Наталі Попової, де займаються реабілітацією тварин, притулок «Біла скеля» для ведмедів, «Сіріус» тощо. Але згодом кількість пожертв поступово зменшувалась і ми вирішили сфокусуватись на допомозі тваринам із деокупованих територій Київщини, Сумщини та Чернігівщини, з гарячих точок та тимчасово окупованих міст. Наразі ще й досі майже по всій Україні діє наша програма безплатної стерилізації — навіть в окупованому Херсоні.

— Від кого ви отримували запити на допомогу тваринам?

— Здебільшого це просто небайдужі люди, але загалом запитів безліч. Ну от, наприклад, до нас зверталась людина, яка живе в Харкові на Північній Салтівці, звідки виїхало багато людей, а вона лишилась та ще й годує всіх місцевих котів. А далі така процедура: наші координатори звʼязуються та питають, чи є в неї можливість самій купити корм. Якщо так, то ми переказуємо гроші, якщо ні — купуємо корм самі та відправляємо. Людина заповнює анкету і крім даних для відправки додає посилання на свої соцмережі та фотопідтвердження того, що в неї дійсно є тварини. Потім, коли потреба лише зростала, ми вже й самі почали пропонувати допомогу навіть нашим ідейним опонентам — посилали запити у Національний цирк, приватні звіринці тощо.

— Як ви допомагали організовувати евакуацію домашніх тварин та їхню подальшу реабілітацію?

— Процедура така ж сама — до нас звертаються люди, ми відправляємо до них волонтерів на фурах із клітками та переносками, які вивозять тварин до притулків та реабілітаційних центрів до Києва чи навіть за кордон до нових власників. Це звучить нескладно, але сказати, що ми постійно стикаємося з купою проблем — нічого не сказати. Розкажу декілька історій. 

Є такий притулок Ірини Добролюбової у Києві, звідки ми допомагали евакуювати близько 100 котів у перший місяць війни. Деякі з них поїхали в інші притулки, решта — одразу до нових власників за кордон. Розʼїжджались по всій Європі: Чехія, Польща, Німеччина тощо. Був день, коли довелось вивозити одразу 100 котів у переносках, яким треба було якось допомогти перетнути кордон. Якщо перші дні пропускали всіх, кого можна, то потім почались обмеження. І коли наша волонтерка приїхала з ними у Львів, виявилось, що більше 5 тварин на 1 людину не можна провозити. Зрештою, знайшлися волонтери, які просто партіями їх переносили через кордон — ходили туди-сюди з переносками.

Але є й одиничні випадки порятунку. Колись у південних областях знайшли кицю Масю, в якої був поранений хребет — її обстежили і виявилось, що хтось вистрілив їй у спину з пневмата. Спочатку лікарі казали, що ходити вона більше не зможе, бо лапки не працювали й навіть в туалет вона не могла сама піти. Ми все одно вирішили спробувати їй допомогти. Згодом виявилось, що все ж таки є надія і можна спробувати поставити її на ноги, але для цього треба було купити спеціальний апарат, який міг би посилати у мʼязи імпульси і вони починали б працювати. Цей апарат коштував щось близько 7 тис. грн — і ми його купили. Киця почала займатися, з нею проводять реабілітації, роблять масаж лапок, причіпляють її кігтями до килиму — просто як людину вчать наново ходити. І зараз вона вже почала рухати передніми лапками та гратися з іграшками. Впевнена, що дуже скоро вона знову зможе ходити. 

Але були й значно важчі випадки. Як-от доволі гучний кейс із Наталією Мазур — керівницею притулку в Бородянці, яка виїхала звідти на початку березня і залишила тварин у клітках. Лише через місяць туди змогли потрапити волонтери, а там вже від зневоднення загинуло понад 200 собак. Коли я потім передивлялась звідти фотографії, було просто страшно, бо там самі кості від них лишилися, а деякі собаки почали їсти один одного. 

Найсумніше в цій історії, що вона відмовилась брати відповідальність за загибель тварин і виправдовувалась тим, що їхню смерть спричинила окупація. Однак у неї була можливість їх випустити чи евакуювати ще до цього. Зараз волонтери намагаються притягнути її до відповідальності, про це не заважає їй продовжувати свою діяльність — Наталія заявила, що й надалі працюватиме з тваринами попри все. 

— А з дикими тваринами було ще складніше?

— Так, це для нас найбільш витратний напрямок. Здебільшого їх евакуюють до Наталі Попової в притулок для диких тварин, яких вона збирає просто по всій Україні. Є ще декілька реабілітаційних центрів: ведмежий заповідник біля Львова та «Сколівські Бескиди», де тварини живуть у напівдиких умовах — гуляють собі, розмножуються, а їх просто годують. 

Однак все одно таких точок дуже бракує, а далеко не всіх екзотичних тварин вдається кудись поселити. Наприклад, у нас ще й досі їздить Україною контактний зоопарк із крокодилами, в яких морди перемотані скотчем. Ми, звісно, звернулись до поліції — на них наклали штраф, який щоразу буде збільшуватись. Але нікуди забрати цих крокодилів ми не можемо. Якщо лисицю чи оленя за певних умов можна полікувати та відпустити, то для багатьох інших такого місця немає. 

Нещодавно ми евакуювали лева з Краматорська, потім вивезли ще шістьох — із приватного звіринця у селищі неподалік, де ще й досі лишається багато диких тварин. Ми зараз направили до них офіційний запит, щоб допомогти всіх евакуювати. Але оскільки Краматорськ це зараз небезпечний напрям, волонтерам навіть не вдалося там нічого пофотографувати, бо коли вони приїхали, почався обстріл і вони швиденько забрали левів та поїхали. 

Потім нам надіслали відео з пораненим тигром з ЕкоПарку. Наталя до них подзвонила, домовилась про евакуацію і пригнала до Харкова фуру з клітками. Але десь на підʼїзді військові не дозволили їй проїхати — треба було дочекатись представників, які могли б далі супроводжувати. Наталя телефонувала до них декілька разів, а вони лише обіцяли, що от зараз ми підʼїдемо, але це так і не сталося. Вони дотягнули до початку комендантської години і Наталі довелось повертатись до Полтави. Попри нашу домовленість, вони чомусь передумали з нами співпрацювати і почали нам закидувати, щоб нібито ми шахраї і хочемо цього тигра вкрасти та відправити на сафарі в Африку. І хоча наша комунікація з ними неодноразово завершувалась саме так, ми все одно продовжували допомагати ЕкоПарку, коли вони вчергове робили такий запит. 

Складна історія в нас трапилась із Ясногородською страусовою фермою, власники якої виїхали у перші дні війни, а коли село звільнили, ферма уже була розбомблена. Від голоду повмирало безліч тварин — валялось багато мертвих страусів, шотландських корів, буйволів. Там було безліч екзотичних тварин — навіть білі верблюди. Ми, звісно, поїхали вивозити тих, хто ще був живий. 

Площа ферми була дуже велика, а тварин ніхто не годував, тому і вмерла більшість від стресу та голоду. Зрештою, ми змогли вивезти корів, верблюдів, альпак тощо.

Є ще в Демидові «Дванадцять місяців» — один із найбільших звіринців в Україні, де є безліч диких тварин. Коли вони опинилися в окупації, не було ані світла, ані води, ані їжі. Тварини почали вмирати від голоду. Врешті нам почали писати люди, що нібито ми такі погані і не можемо врятувати цих тварин. Ми ж тоді нічого не могли зробити, бо село окуповане. І таких випадків було багато. Вже навіть вирішили призначити нагороду в 50 тис. грн, щоб якась відважна людина поїхала в одну з таких точок і принаймні привезла для тварин води, бо якщо без їжі ще можна деякий час триматись, то без води — ні.

Колись до нас звернулась жінка з села Руські Тишки, що під Харковом. Дзвонить і каже, що в неї по сусідству є велике господарство — павичі, декоративні курочки й ще якісь пернаті, яких ніхто не годує, бо село постійно обстрілюють, а власниця виїхала. Ми приїхали, забрали тварин і вивезли до притулку Наталі. 

— Як зараз вдається вивозити тварин з окупації та допомагати їм там?

— У нас зараз має бути евакуація 15 котів із Маріуполя — ми передали для них корм та переноски, але я гадки не маю, як евакуація пройде. Ще й досі не знаю, як чоловік туди вʼїхав, але ми все передали через нього. Коли він дістався Маріуполя, нам надіслали фотографії, що все гаразд, корм доїхав і коти нарешті не голодні. Як буде він далі з ними виїжджати — абсолютно не уявляю, але сподіваюсь, що все вдасться. Кожен такий виїзд і допомога саме окупованим територіям — це просто шанс 50 на 50. 

Те ж саме з передком. Як-от нещодавно до нас звернулась дружина військового, щоб ми допомогли вивезти собаку з цуценятами. Ми зібрали гроші на транспортування, але через кілька днів вона нам пише й каже, що поверне гроші, бо вже нема кого рятувати. Ще й досі не знаємо, чи загинула лише собака, чи військові, які прихистили тварину. 

А щодо допомоги окупованим містам, ми зараз активно допомагаємо місцевому зоопарку в одному з таких міст. У них там є волонтер, абсолютно безстрашна людина, яка продовжує піклуватись про тварин попри небезпеку. Ми з ним співпрацюємо: пересилаємо гроші та корми. Це дуже небезпечно, бо у росіян виникає багато питань до нього — звідки гроші, звідки стільки мʼяса для левів. Але якось викручується і продовжує годувати не лише тварин у зоопарку, а й безпритульних. 

— Хто ці люди, які допомагають вам вивозити тварин із гарячих точок? 

— У нас є декілька шалених водійок — та сама Наталя Попова, яка в найстрашніші дні готова була їхати за левами в Харків чи в Краматорськ. Надзвичайно героїчна жінка, яка до того ж все життя рятує тварин. Ще є Олена, яка їй допомагає. Отак вони вдвох і їздять по гарячих точках. 

В інших випадках це волонтери та військові, які звертаються до нас самі або через знайомих. Колись на нас вийшов військовий, із яким на позиції жив собака — звичайний, не службовий. Його сильно поранило і парамедикам довелося робити операцію та зрештою ампутувати лапку. Після цього волонтерка вивезла його до Києва у «Звірополіс» на Лукʼянівку, куди згодом прилетіло — прям біля їхнього ЖК. Ледве вивезли з передової бідного собаку — і тут знову таке. 

— А як підготувати тварин до евакуації, щоб цей досвід був менш травматичним для них?

Насамперед треба мати:

– Документи на тварин;
– Переноски;
– Якщо собака великий, обовʼязково клітку та намордник;
– Їжу та воду.

Бажано не давати тварині перед евакуацією седативні препарати, бо якщо раптом станеться якийсь обстріл, тварина буде спати, матиме сповільнену реакцію і навіть не зможе кудись втекти. Щоб заспокоїти кота, його можна обгортати вологим рушником, а собаки ж заспокоюються, коли вони щось їдять — наприклад, можна взяти з собою паштет, намазати трошки на долоню і дати собаці пооблизувати.

Коли ви вже дісталися безпечного місця, треба, звісно, визначити, на якій стадії стресу знаходиться тварина — деяким вистачить просто більшої уваги, турботи та розмов. Іншим — буде потрібен час на акліматизацію. Можливо, навіть доведеться звернутись до зоопсихолога. І насправді це потрібно не стільки звірям, скільки людям, бо треба знати, як правильно допомагати. А допомагати — треба.