росія несе біду не лише людям, а й тваринам: їх теж ранять і вбивають ворожі ракети, вони гинуть під завалами, у пожежах, а ще, на жаль, їх кидають напризволяще безвідповідальні «господарі». Деяких із тисяч приречених вдається врятувати Зоопатрулю. Починалося все із команди волонтерів і волонтерок, які визволяли тварин, зачинених у київських квартирах — господарі втекли від війни, а улюбленці лишилися у помешканнях, приречені на смерть. Далі ініціатива розрослася у велику організацію — дві власні ветклініки і притулок для тимчасового проживання тварин — поки не знайдуть для них відповідальних господарів. Історії врятованих життів для Platfor.ma розказала головна менеджерка Зоопатруля Ірена Скакун у рамках проєкту програми USAID Мріємо та діємо Активізм з нуля.
Кожна наша тварина має свою історію і надзавдання Зоопатруля — зробити так, щоб ця історія мала хепі-енд.
Досить умовно наші історії можна поділити на звільнення тваринок із зачинених квартир, евакуацію чи допомогу на деокупованих територіях та щоденні порятунки. Хронологічно правильно буде розпочати саме з тварин, яких ми рятували із зачинених квартир, починаючи з березня. Таких заявок у перші ж кілька днів у нас назбиралося близько 800 і щодня додавалося по 20-30. Всі дії, щоб звільнити малюків, ми робили тільки зі згоди власників — ми або вибивали дірку в стіні, або ж вічко у дверях, або ж зрізали петлі на дверях. Часом власникам вдавалося передати ключі кур’єром або ж поштою. Це була велика відповідальність, адже нам довіряли й тварини, і власники. Кожного такого порятунку нам на зустріч з квартир виходили перелякані дуже худенькі голодні тварини.
Часом врятовані були такими худими, що в них у животику можна було відчути гранулки корму, яким ми їх погодували. Щастило, якщо були відкриті туалети й тварина могла пити з унітаза. Був випадок, коли котик їв землю із вазонів, щоб вижити.
За цей час у нас були й сумні випадки, про які теж варто згадати. Одного разу нас попросили відкрити квартиру, де залишилися котик, пацючок і папужка. На жаль, жоден з малюків не дочекався порятунку. Котик так і помер, звернувшись калачиком на дитячому ліжечку своєї маленької хазяйки. Але за весь час випадків, де не вдалося врятувати звірят, у нас було всього три.
Якось нас набрав чоловік і попросив врятувати його зачиненого кота, бо «якщо той здохне, то засмердить всю квартиру і зіпсує лінолеум». Словом, мотивація у людей була дуже різна, але це допомагало рятувати тварин — і це вже, так би мовити, плюс.
Щойно з’явилася змога їздити в деокуповані міста Київської області, ми отримали перепустки й поїхали туди евакуювати тварин і роздавати корм. Перші дні тварини просто вибігали нам на зустріч, сідали на капот автомобілів. У багатьох з них були численні уламкові поранення. Деякі з них встигли затягтися і виявити уламок можна було тільки завдяки рентгену. Саме рентген у клініку був нашою першою великою покупкою.
А в деокупованих містах тварини, які лишилися у зачинених квартирах, часто гукали нас самі. Вони сиділи на балконах і гучно нявчали чи гавкали. Одна з моїх улюблених історій — про кота Патріка. Він просидів у квартирі майже місяць сам, без їжі і якісної води. Його власники виїздили з Ірпеня під обстрілами, світла вже не було, кота не могли знайти, а хтось сказав їм, що бачив, як Патрік втік через розбите вікно. Насправді ж той злякався і заховався у квартирі.
Він довго звав на допомогу з балкона, але йти до рук не хотів. Коли ми дісталися в помешкання, котик зустрів нас не надто люб’язно — покусав усіх і заховався за мийкою. Нам таки вдалося його дістати й вираз мордочки Патріка в цей момент був максимально людиноненависницький. Ми зробили пост і досить швидко нам написали його власники. Виявилося, що вони виїхали на Захід України. Не знаю як, але за день власниця Патріка буквально телепортувалася до нас і забрала свого улюбленця. Вона була неймовірно щаслива. А от вираз обличчя Патріка не змінився.
За цей період у ЗМІ було багато історій наших тварин: наприклад, про обгорілого котика Фенікса з Андріївки, якого знайшов наш друг, власник PetHouse.ua, Володимир Крижанівський; чи кота Бочуна-Рудольфа, якого фотографували купа журналістів, але так ніхто і не забрав. Обоє зараз щасливі домашні котики. Особливо Фенікс — він такий красунчик, що й не впізнаєш в ньому того обгорілого бідосю з перших фото.
Якось ми зустріли «бородянського Хатіко» — песик щодня приходив до під’їзду розбомбленого будинку, де жили люди, які його годували, і чекав на них. Вони не були його власниками, але дуже його любили й піклувалися. Ми провели своє маленьке розслідування і виявилося, що ця родина встигла евакуюватися. Ми зв’язалися з ними й згодом їм вдалося забрати песика собі. Тепер «бородянський Хатіко» — вже домашній пес.
Ще один випадок — коли ми рятували двох ротвейлерів, які до повномасштабки охороняли кафе. Під час окупації в кафе засіли рашисти. На щастя, цих тварин не вбили, як було з багатьма іншими. Песики просто блукали по території без їжі, дуже виснажені, з пораненими лапами, адже ходили по битому склу. Хитрощами ми змогли їх спіймати й доправити у клініку.
Насправді це лише кілька щасливих історій із сотні майже однотипних за змістом сумних: тварину покинули\викинули, і вона, голодна і хвора, блукала понівеченим містом у пошуках їжі.
Коли евакуаційної роботи на деокупованій Київщині трохи поменшало, ми взялися, по-перше, за будівництво власного притулку, адже потреба в ньому стояла дуже гостро, і по-друге — за щоденні порятунки тварин, які постраждали від людської жорстокості. Ми беремося переважно за складні випадки — важкі переломи, травми від наїзду авто, опіки, допомагаємо тваринам, які постраждали від живодерів.
На жаль, дуже боляче усвідомлювати, наприклад, що тварини можуть страждати від куль не в зоні бойових дій. Так було з котом Мощуном. Він вийшов із лісу до людей просити допомоги. Котик виглядав жахливо, ледве тримався на ногах. Ми забрали його у клініку і там виявили в його тілі 6 куль. Малюка нам вдалося вилікувати. Зараз він щасливий домашній котик, у якого, до речі, є свій Інстаграм.
Хочеться додати щодо Мощуна і загалом «хайпових» історій: на превеликий жаль, іноді приходять ті, хто хочуть забрати тваринку зі «славою». Хоча варто розуміти, що для тварин це була неймовірно стресова історія і їм потрібен додатковий спокій, турбота і ласка. Це тонка межа між емпатією і бажанням прихистити тваринку до бажання увірвати собі «трофей» для подальшого хайпу.
Мощун, як і відома Глорі\Шафа, вже далеко не молодий кіт, у якого були важкі травми та інфекційні захворювання. Наші лікарі доклали неймовірних зусиль, щоб привести його в порядок. Шість куль у хребті — це не жарти. Один із потенційних власників хотів забрати кота і подорожувати з ним Європою. Ми відмовили, бо за станом здоров’я він би того не витримав. Взагалі, надмірна увага дуже стресова для тварин. Згадаймо хоча б легендарного Grumpy Cat, який прожив так мало через те, що постійно стресував від уваги ЗМІ.
Схожа історія була із котиком Атосом. У нього влучило дві кулі й в цього котика, на жаль, немає чутливості в задніх лапках. Попри це Атос теж вже всиновлений домашній малюк — до нього прикипіла душею наша лікарка. Взагалі, це не перший випадок, коли наші волонтери чи лікарі забирають собі врятованих тварин. Ледве не в кожного члена команди Зоопатруля є домашній улюбленець з роботи.
Ще одна історія, яка вразила нашу команду — це те, що відбулося з кішечкою Наомі. Красиву породисту кішку власник приніс в нашу клініку, щоб приспати. Як виявилося, тварина випала з вікна багатоповерхівки й поламала лапу. Звісно, наші лікарі відмовили йому. Тоді горе-власник не придумав нічого кращого, як покинути кішку і втекти. Коли тваринку оглянули, стало зрозуміло, що в такому стані без медичної допомоги вона була кілька тижнів. У тканинах почався сильний некроз. На жаль, лапку довелося ампутувати, щоб врятувати життя малої. Зараз ми консультуємося з лікарями щодо можливості протезування Наомі — треба зрозуміти, чи буде їй комфортно та як у цьому випадку вчинити в інтересах тварини. До речі, днями малеча знайшла нового господаря.
Це не перша історія врятованих котів, що випали з вікна (ось чому ми не віддаємо тварин людям, які не готові поставити сітку-антикішку!). Серед них кішечка Мрія, яка патологічно любить вікна. Навіть у клініці вона завжди сиділа і виглядала у вікно. Її колишні власники зловживали алкоголем, тому до кішечки ставилися не дуже уважно. Коли вона випала з вікна, лікувати її відмовилися. Ми прооперували Мрію і зараз вона може нормально ходити, бігати й гратися. Буквально сьогодні написала колега з відділу адопції, що Мрію збирається усиновити жінка, яка залишила нам заявку на її порятунок.
До слова, серед інших обов’язкових умов адопції — готовність стерилізувати тварину і, звісно, вчасно й регулярно проводити вакцинацію.
Схожа історія була із котиком Греєм. Його знайшли у дворі на Райдужному із важкими переломами лап. Операція тривала дуже довго, але нашим талановитим хірургам вдалося поставити Грея на лапки. Минулого тижня він приїхав до своєї нової родини у Відень — і його там вже обожнюють. Він один із наших перших котів, які отримали домівку за кордоном. До «батьків» у інші країни поїхали також кішечка Луна (Польща) та одноокий котик Джавелін (Франція).
Теж хочете усиновити вуханя? Ось інстаграм Зоопатруля, або заповнюйте форму.
Хочете рятувати тварин? Дивіться і читайте усе про роботу Зоопатруля, перебирайте досвід і робіть своє.