fbpx

Вік за два: як один фонд допомагає тисячам сімей, де пенсіонери виховують неповнолітніх

АвторТетяна Власова
30 Листопада 2022

В Україні чимало сімей, де дітей змушені виховувати не батьки, а опікуни пенсійного віку. Допомогу в такій непростій справі їм надає фонд «Зростай в родині»‎ — за роки своєї роботи він вже підтримав понад 1200 родин. Через що виникають ситуації, коли пенсіонери змушені займатися малими дітьми, які історії запам’ятовуються найбільше, та як можна допомогти фонду, — Platfor.ma розпитала директора «Зростай в родині»‎ Євгена Осипчука.

— Як і коли виник фонд «Зростай в родині»‎? Якими числами і досягненнями за ці роки ви пишаєтеся?

— Засновник нашого фонду Федір Дроздовський займається благодійністю уже багато років. Раніше він допомагав окремим сім’ям із дітьми, інтернатам, дитячим будинкам сімейного типу. Крім того, Федір хотів підтримати саме ту категорію дітей, що мало охоплена увагою інших організацій та фондів і при цьому має вагомі потреби. Він запропонував мені об’єднати наші зусилля (я на той час уже мав великий досвід волонтерської роботи з дітьми та родинами різних категорій). 

Разом ми вирішили, крім дітей, допомагати також пенсіонерам, бо вони так само потребують піклування. І в ході роботи виявили, що в Україні є тисячі сімей, у яких літні люди самі опікуються неповнолітніми дітьми — при цьому самі часто ледве виживають і потребують допомоги. Ми з засновником фонду особисто відвідали декілька таких сімей і вирішили, що сфокусуємось саме на них — допомагаючи їм, ми одночасно допомагаємо і дітям, і пенсіонерам.

Після початку повномасштабної війни ми також стали допомагати ВПО, проте нашим основним фокусом залишається проект «Підтримка родин», спрямований на опікунів пенсійного віку, які самостійно виховують неповнолітніх дітей

Ми пишаємося тим, що жодна дитина з нашого проекту не потрапила в інтернат. Навіть у випадку смерті опікуна, дякуючи співпраці з соціальними службами,  діти направлялися в сімейні форми виховання або в родини надійних та відповідальних родичів. 

Якщо говорити в числах, то за час існування фонду хоча б одноразово отримала допомогу 1201 родина, де виховується 1780 дітей. Більшість з цих родин отримують допомогу щомісячно вже протягом двох років (це приблизно 900 родин та 1300 дітей). І на сьогодні ми відкриваємо нові регіони та збільшуємо майже щоденно кількість підопічних сімей.

— Чому діяльність фонду спрямована саме на літніх опікунів?

— На противагу інтернатам родинна форма виховання є природною. Тут дитина є особистістю з правом вибору та правом на виявлення власних емоцій. Вона не відірвана від суспільства і від самого початку вчиться бути його частиною. А якщо говорити про опікунські родини, де виховують дітей власні бабусі чи дідусі, родичі, то така форма виховання, на наш погляд, є найкращою. Адже найрідніші люди можуть не тільки передавати цінності власної родини, але і давати максимум любові та турботи. Звичайно, бувають винятки. Але здебільшого це саме так.

Можу назвати багато чинників, які вплинули на наше рішення допомагати саме таким сім’ям. На жаль, Україні досі немає в організацій, які б покривали потреби даної категорії, тому люди залишаються наодинці з проблемами, які інколи є для них непосильними. Людям пенсійного віку фізично важко справлятися зі всіма обов’язками по відношенню до дитини. Різниця у віці часто призводить до розбіжностей у поглядах різних поколінь, конфліктів, непорозумінь. Бабусі та дідусі не завжди юридично обізнані, щоб відстояти свої права та права дитини, й потребують супроводу в різні установи.

Окрім того, люди пенсійного віку не завжди орієнтуються в потребах сучасного світу щодо розвитку та виховання дітей. Вони часто просто не в змозі  задовольнити потреби підлітків, яким необхідна як увага, так і, наприклад, превентивні бесіди та заходи з метою запобігання девіантної поведінки тощо.

Багато сімей цієї категорії мають дітей з інвалідністю, яким необхідні реабілітація, титанічні зусилля та постійні великі фінансові вкладання. Опікуни також потребують заходів для запобігання вигорання, фізичного та емоційного виснаження, підтримки здоров’я. Частина бабусь і дідусів не отримують коштів на дітей в силу тих чи інших причин, відповідно і не мають можливості повноцінно забезпечити всім необхідним дітей.

Діти, що є під опікою дідусів та бабусь, часто мають травматичне минуле, тому багато з них потребують втручання спеціаліста для виведення з тяжкого стану апатії, прийняття втрати тощо.

А ще, на відміну від родин СЖО (у складних життєвих обставинах), пенсіонери з малою вірогідністю підуть працювати, щоб покращити фінансове положення. Тому ми прагнемо бути поруч, щоб полегшити їм старість та упростити задачі по вихованню дітей, щоб вони мали повноцінне життя.

— Підозрюю, що більшість історій цих сімей пов’язані з трагедією. Як ви працюєте з психологічною складовою?

Абсолютно всі історії пов’язані з трагедією. Навіть, якщо батьки живі, то дитина відчуває неймовірний біль через те, що її залишили. Їх кинули найрідніші! З такими дітьми інколи потрібно більше працювати, ніж із дітьми, батьки яких померли чи загинули.

До війни ми мали в штаті психолога, яка відвідувала родини в Києві та працювала онлайн з родинами в інших регіонах. Наразі ми підписали договір з ГО «Центр психологічної допомоги “Конфіденс”», що зібрали найкращих спеціалістів. Саме вони зараз працюють як з опікунами, так і з дітками. Це можуть бути групові заняття, або ж індивідуальні консультації.

— Розкажіть якісь зворушливі, показові, цікаві історії опікунів та дітей, якими вони опікуються?

— Важко виділити якісь історії серед тисяч. Тим більше, кожна дитина опинилася під опікою людей пенсійного віку не з позитивних причин. Я згадую наразі хлопчика, якому нещодавно виповнилося вже 18. Його мама померла два роки тому від коронавірусу. Дитина потрапила під опіку тітки, яка дуже любить його та переживає. Вона розповідає, що хлопець ходить часто в кімнату в гуртожитку, де вони жили з мамою — нібито полити квіти, але саме там він плаче і так вгамовує свій біль. 

Є родина, де жінка спочатку взяла на виховання дівчинку-сироту, яка згодом народила дитину і залишила їй, шукаючи кращого життя. Оскільки дитина маленька та часто хворіє, то єдині кошти, які були в родині — це опікунські, що здебільшого йшли на оплату комунальних та ліки для дитини. Всі родичі наполягали віддати хлопчика в інтернат чи комусь іншому на виховання. Навіть власний син та його родина перестали спілкуватись із жінкою, проте вона не змогла залишити дитину. 

Є в нашому проекті надзвичайно талановиті діти — чемпіони з боксу, шахові віртуози, поети, музиканти. І історія кожного з них повчальна та зворушлива. 

А ще надзвичайно вражають бабусі, що взяли на себе відповідальність за виховання діток з інвалідністю. Це і ДЦП, і тяжкі форми епілепсії, ментальні хвороби тощо.

— Історія якої сім’ї вразила вас найбільше?

Особисто мене вразила історія родини, яка показала нашій команді, що ми маємо бути напоготові, реагувати на певні ситуації навіть у тих родинах, де не потрібен був супровід. Гарна родина з бабусею-опікуном та працюючим дідусем виховувала онука з інвалідністю. Вони робили все необхідне, щоб підтримувати, наскільки це можливо, фізичну форму хлопчика, розвивали розумові здібності за допомогою найнятих спеціалістів. Проте одного дня бабуся зробила щеплення, що дуже послабило її імунітет — і через три дні вона померла. Це було раптово і кардинально змінило ситуацію в родині.

Тепер дідусь мав піклуватися про дитину, яка вимагає постійної присутності. Однак, залишившись без роботи, він не мав би можливості розвивати дитину та вкладати кошти в її лікування та інші потреби. Ці питання було вирішено поступово. Коли дідусь на роботі, дитина знаходиться зі спеціалістом, який із нею займається. Підтримка координаторів в цей час була вкрай необхідною, а знання того, що фонд не залишить дідуся сам на сам і так само буде поруч, дало впевненості опікуну, що він впорається з цією ситуацією.

— А з якою з них найскладніше працювати?

— Найскладніше працювати з родинами, де опікуни впевнені, що їм всі «повинні». Ми за коректне і ввічливе спілкування, тож надмірна вимогливість може негативно вплинути на нашу співпрацю. 

— Скільки років найстаршому опікуну, яким займається фонд? За ким він/вона приглядає?

— Найстаршій прабабусі 95 років. Вона не є офіційним опікуном, оскільки вік вже цього не дозволяє, однак дійсно опікується двома дітьми. Хлопчик та дівчинка — діти її онука, який разом з дружиною має проблеми з алкоголем. Фонд націлений підтримувати таких людей, як ця бабуся, адже їм набагато складніше бути в ролі опікунів. Але нас завжди зачаровує не лише відвага таких людей, а й величезна сила любові, яка ними керує.

— У яких умовах зазвичай живуть такі сім’ї?

— Кожна родина має свою власну історію, в тому числі і історію побуту, життєвих обставин, що створили ці умови. Тому вони дуже відрізняються одна від одної. Може бути дві сім’ї, для прикладу, які мають однаковий дохід, проте одні діти мають все, що необхідно, а в іншій родині коштів не вистачає навіть на харчування до кінця місяця. І така родина вже потребує супроводу, бо опікуна потрібно вчити раціонально використовувати фінанси.

Є також в проекті і бабусі, що не можуть, з тієї чи іншої причиниі, позбавити батьків своїх онуків батьківських прав, проте змушені доглядати за ними та виживати всі разом на одну пенсію. Хтось із них вже по стану здоров’я не може навіть виходити з будинку, а хтось ще шукає підробітки, де тільки можливо.
Крім того, родини, де батьки були позбавлені батьківських прав та ті, де сталися жахливі трагедії, пов’язані зі смертю мами та тата, також значно відрізняються. Адже люблячі батьки — це результат виховання тих же бабусь та дідусів, що зараз вкладають свою любов в онуків. Зазвичай, в таких ситуаціях діти мають якусь життєву основу, побудовану на правильному прикладі батьків, гарні побутові умови, які намагаються зберегти.

На жаль, багато опікунів вже мають ряд захворювань, які не дозволяють повноцінно проводити час з дітьми і обставини складаються так, що самі онуки мають в ранньому віці дбати про себе та допомагати опікуну. Тут вже не йдеться про гарні умови в нашому розумінні.

— Чи є типова історія таких опікунів, як з’являються подібні сім’ї?

Зазвичай є два варіанти — це смерть батьків або ж позбавлення їх батьківських прав. Що стосується родин, де дітей вилучили та передали родичам пенсійного віку, то історія також класична — алко-, наркозалежність, недієздатність батьків чи аморальний спосіб життя.

— Як вам здається, які нюанси такого опікунства? Чим це краще або гірше, ніж якби опікуном була молода людина?

— Важко дати однозначну відповідь на це питання. Молоді люди можуть дати значно більше в матеріальному плані та спростити комунікацію з сучасним світом. Однак, з іншого боку, дуже важливо для кожної людини знати своє коріння для своєї ідентифікації та побудови в подальшому будь-яких відносин з оточуючими. Дитині необхідно взаємодоповнювати власну родину та відчувати себе її частиною, нести її цінності в доросле життя. Крім того, залишаючись у родичів, діти не переживають травматичного переміщення в різні заклади та позбавлені багатьох болючих переживань при введенні в нові умови з новим правилами та невизначеним майбутнім. Ми говоримо зараз саме про ті родини, де бабусі чи дідусі всю свою любов направляють на онуків. В такій сім’ї дітям однозначно краще, бо ніхто інший не зможе їх любити більше та виховати в такій атмосфері.

Проте ситуації бувають різні. Якщо опікун не може справитись фізично з певними обов’язками по причині віку, здоров’я чи нерозуміння, незнання та заперечення певних речей, які шкодять розвитку дитини, здоров’ю тощо, ми однозначно будемо відстоювати права дитини, наполягаючи на тому, аби передати її в сімейну форму виховання.

— Що входить у «під опікою фонду» — як саме він допомагає сім’ям?

— При вивченні потреб родин ми визначаємо, наскільки вони потребують нашого супроводу, допомоги чи втручання в певні процеси. Деяким родинам достатньо отримати щомісяця продукти, а зекономлені кошти направити на дитячі потреби та мрії (на це, власне, мотивують та скоординовують співробітники фонду).

Але більшість все-таки вже мають значно більші потреби. Тому, насамперед, це спілкування та консультування в тих питаннях, які опікун може і повинен вирішити самостійно, інколи з покроковими інструкціями та супроводом на телефоні.

Також, згідно вивчених потреб, ми надаємо психологічний, юридичний супровід, допомагаємо медикаментами, допомагаємо з навчанням (вебінари, семінари, онлайн навчання тощо), організовуємо супровід у різних структурах тощо.

Що стосується матеріальної підтримки, то зараз наша мета — базово щомісячно допомагати сім’ям мінімальним набором для життя. Бо всього одна тисяча гривень часто дорівнює життю однієї сім’ї протягом цілого місяця.

— Які обов’язки у волонтерів? Ви й самі їздите у сім’ї як волонтер?

— Волонтери є помічниками співробітників, однак наразі вони не працюють з родинами самостійно. Вони допомагають із транспортуванням, із сортуванням одягу чи продуктів та задіяні активно в інших проектах фонду, в тому числі «гуманітарному проекті», що був створений для допомоги внутрішньо переміщеним особам. Однак зараз ми вже працюємо над запуском проекту наставництва — для того, щоб наші опікунські родини отримували для дітей наставників, фахових у цьому волонтерів.
Так, я й сам їжджу в родини як волонтер, коли маю на це час. Щоб переконатися, що наші зусилля не є марними, а життя родин дійсно змінюються на краще. Слова вдячності від опікунів та дітей, безперечно, надихають робити ще більше, а їхні історії продукують нові ідеї щодо ефективної допомоги.

— Чому особисто вас навчила робота у цьому фонді?

— Я маю великий досвід роботи з різними категоріями населення, тому здивувати мене чимось новим достатньо важко. Однак в умовах війни я навчився ще швидше реагувати та приймати рішення разом із моєю командою, знаходити нові ресурси та нових партнерів для великої кількості нових проектів, які ми були вимушені ініціювати, запускати та реалізовувати в зв’язку з терміновими потребами. Я також навчився і щодня вчуся бути максимально ефективним у роботі з внутрішньо переміщеними особами. Їхні потреби та проблеми я сприймаю як наші особисті, їхній біль від пережитого — це загальний біль нашої країни. І ми повинні на сьогодні зробити все можливе для перезапуску їх життя в нових комфортних умовах з максимальною підтримкою оточуючих. 

Окрім того, робота у фонді під час воєнних дій навчила не відкладати мрії щодо реалізації певних ідей та проектів на потім. Тому в мене зараз надзвичайно багато задумів та ми вже в процесі реалізації деяких з них.

— Яка вам потрібна допомога?

Найбільша потреба фонду на сьогодні — це власний транспорт. На жаль, ми змушені наймати авто або ж підлаштовуватись під волонтерів із автівками та їхній вільний час. Проте ми розуміємо, що могли б зробити набагато більше, якби були мобільнішими. 

Крім того, бувають ситуації, що потребують термінового вирішення. Наприклад, транспортування дитини з опікунської родини в лікарню, отримання гуманітарного вантажу від партнерів в певний час та день тощо. І маючи близько тисячі родин, ми зобов’язані їх відвідувати, моніторити ситуацію, допомагати всім можливим при потребі. Тому транспорт точно став би нам у нагоді.

Окрім того, ми завжди у пошуку нових партнерів, які хочуть долучитись до гарних справ і мають на це ресурс. Підтримати нас можна на сайті фонду, там ми регулярно публікуємо також усі звіти і наші досягнення. 

Читайте більше цікавого