Таня Сантос. Віцепрезидентка Європейської мережі креативних хабів та засновниця  хабу CRU в Порту

Про перехід в онлайн, плюси та мінуси

Що взагалі таке хаб? Це мультифункціональний фізичний простір, який об’єднує кілька видів креативних індустрій і підтримує креативних професіоналів. 

CRU Cowork – це невеликий хаб на 400 квадратних метрів в мистецькому кварталі Порту. Він був заснований у 2012 році й зараз у нас є коворкінг, художня галерея, магазин, а також кав’ярня, студія звукозапису і фотостудія. Зазвичай в CRU 40 резидентів, які можуть створювати у нас щось креативне і одразу продавати це в магазині. 

Ми завжди пишалися тим, що ми найбільш офлайновий хаб і що головна частина наших активностей проходила в реальному житті. Тому коли в березні все це почалося, то для нас це стало великим ударом. 

Просто для розуміння розповім про нашу схему. В CRU є прибуткові та неприбуткові напрями. Ми заробляємо на членах коворкінгу, на магазині й на оренді простору для різноманітних воркшопів, фотосесій або чогось такого. А неприбуткові напрями підтримують креативні індустрії – це теж різні конференції, воркшопи та освітні програми.

Тож коли почався локдаун, для нас постало запитання: як залишитися потрібними для представників креативних індустрій за межами фізичного простору? Ми вирішили сісти й почати думати над нашою місією та нашими можливостями. І робити це довелося дуже швидко, адже це було питання виживання.

Спочатку ми запанікували: ну як може людям стати в пригоді великий і порожній простір, який закритий і нічого там не відбувається? Але вирішили все ж спробувати. Ми почали з того, що в рекордні терміни створили сайт для нашого традиційно офлайн-магазину. Це спрацювало: офлайнові продажі досі доволі погані, тоді як онлайн все продається навіть краще, ніж ми очікували.

Далі ми запустили ініціативу Coworking From Home – це символічне цифрове членство для резидентів. Але це не просто пожертви: ми проводили для них онлайн події, запускали освітні програми й робили щотижневу розсилку. В результаті ми втратили тільки двох резидентів.

Ще люди явно відчували себе розгубленими через весь цей стрес. Тож ми вирішили влаштовувати віртуальні бізнес-ланчі. Кожен робочий день ми вмикали Зум та їли в прямому ефірі, а будь-хто міг приєднатися. Іноді нас було всього троє, іноді десять-дванадцять. І виявилося, що для багатьох, хто працював вдома, це було важливо. До речі, в Європейській організації креативних хабів ми перейняли цю традицію і тепер раз на місяць влаштовуємо спеціальний віртуальний обід в Зумі.

Плюс ми регулярно влаштовували онлайн-зустрічі резидентів. Все це проходило у відеочатах, де були різні кімнати: в одній можна було поговорити, в іншій – потанцювати, в третій просто тихо випити вина або пива. А ще якщо хтось давно не з’являвся, ми просто дзвонили цій людині і з’ясовували, чи все у нього добре.

Крім того, ми знайшли ще один спосіб заробляти. На карантині чимало людей мали проводити онлайн різні події або освітні заходи. Однак у безкоштовного Зуму є обмеження, а професійний аккаунт коштує дорого. Тож ми надавали доступ до свого облікового запису для таких людей.

Паралельно ми зайнялися переобладнанням самого коворкінгу: у підвалі влаштували професійну фотостудію, а також студію для запису передач і подкастів.

А ще створили CRU Club на Патреоні. За свої пожертви люди отримували тематичний подкаст про успішні кейси в креативних індустріях, щомісячну розсилку на цю ж тему, щорічний фізичний журнал і знижки на використання фізичного простору CRU.

Художню галерею ж ми перенесли в Інстаграм, а зараз плануємо створити повноцінну віртуальну галерею.

Які ж плюси і мінуси ми виявили в переході в онлайн?

Плюси: 

• можна досягти більшої та різноманітнішої аудиторії;
• нові можливості співпраці;
• доступність контенту для людей по всьому світу.

Мінуси:

• менше залучення і співпраці;
• менше уваги до вас;
• втома від відеоконференцій.

Дуже цікаво, як класична абревіатура FOMO (Fear of missing out, тобто страх, що ти пропустиш щось цікаве) переходить в JOMO (Joy of missing out). Якщо на офлайн події потрапити могли не всі, й дійсно пропускали щось цікаве, то тепер весь контент є онлайн, і його можна використовувати в будь-який момент.

Важливо пам’ятати, що діджіталізація – це не просто перенести свій контент онлайн. Це про використання кризи як можливості перебудуватися і зруйнувати свої внутрішні стіни. Це час досліджувати і розуміти, чому твої клієнти насправді є твоїми клієнтами, й чому інші люди ними не є. І якщо це вдасться, то все вийде, незважаючи ні на які локдауни.

Хосе Родрігез. Менеджер проєктів в Trans Europe Halles – European Network of Cultural Centres

Про побудову дійсно сильної спільноти

Trans Europe Halles – це, можливо, головне в Європі об’єднання культурних центрів. Воно існує з 1983 року й об’єднує 127 учасників в 37 країнах. Сьогодні я хотів би поговорити про те, що ж таке спільнота, та що потрібно, аби вона існувала. Є декілька поглядів на це, давайте їх розглянемо.

Отже, спільнота – це група індивідуумів, які соціально пов’язані ось такими факторами:

• з ким вони спілкуються
• кому вони довіряють
• піклуються одне про одного
• кого вони знають
• з ким та як вони розвиваються

Інший погляд на те, що таке спільнота, говорить про те, що це група індивідуумів, які поділяють спільні цінності, ідеали, погляди, інтереси, симпатії, активності, цілі, історію. Як варіант – колір шкіри або сексуальну ідентичність. Тобто все, що може бути спільного у різних людей, потенційно стає базою для побудови спільноти.

Ще один погляд на спільноту: це група індивідуумів, які разом діють, щоб домогтися цілей, розділити ресурси або разом брати участь в різних діях.

Я думаю, що найсильніші спільноти об’єднують в собі всі ці три підходи. У них є емоційний зв’язок, поділ спільних цінностей чи інтересів і є спільні дії, щоб чогось досягти.

Які ж принципи побудови спільноти?

Ініціація – дії для того, щоб стати частиною спільноти. У випадку Trans Europe Halles ініціація довга, від шести місяців до року, тому що претендентам потрібно пройти ряд тестів, прийти до нас безпосередньо і переконатися, що ми збігаємося в ідеалах.

Храм – це місце, де можна знайти спільноту. Для релігійних спільнот такими місцями дійсно можна назвати храми. Для нас це різні індустріальні будівлі, які отримують друге життя завдяки членам нашої спільноти

Символи – тобто образи, які виражають важливі для нас цінності. Це, скажімо, логотип.

Ритуали – дії які ми виконуємо і які є важливими для спільноти. Ми, наприклад, зустрічаємося двічі на рік і спілкуємося, це наш ритуал.

Історії – як ми комунікуємо наші цінності. Наприклад, історії про те, як група людей почала створення культурного центру.

Рівні залучення – тобто ієрархія, можливість рости всередині спільноти.

Покарання для тих, хто не дотримується правил. Наприклад, у нас неактивних членів просто позбавляють доступу до спільноти. Усім потрібні активні та залучені учасники.

Десять прийомів для побудови успішної спільноти

Цінності й цілі. Думаю, це найважливіше. Якщо у вас з цим все ок, то й інше буде простіше.

Локація. Ваша спільнота має асоціюватися з певним фізичним або віртуальним місцем.

Історії. Потрібно розповідати свої історії, щоб побудувати свою ідентичність.

Сильне лідерство. Як для вибору напрямку, так і для дій. Я роками був просто фасилітатором, але в певний момент раптом виявив, що люди чекають саме від мене рішень і лідерства. Будь-якій спільноті потрібен лідер.

Ніякої сили. Членство в спільноті має бути добровільним.

Критична маса. У спільноті мають бути різні люди з різним ступенем залученості й різними думками. Зазвичай тільки близько 10% з них будуть по-справжньому активними, але чим більше людей, тим краще для спільноти.

Поєднання. Створюйте команди, щоб різні люди працювали разом.

Спілкування. У будь-якій спільноті є три види інформації: яка надходить ззовні, яка виходить з середини і якою обмінюються члени спільноти.

Менеджмент спільноти. Це окрема робота і про неї не можна забувати.

KISS. Keep it smart and simple. Прості речі – найефективніші.

І наостанок хочу сказати про способи отримувати гроші для спільноти.

Плата за членство. Хочеш стати частиною спільноти – плати.

Атрибутика. Куртки, футболки, брелоки – ну і тому подібне.

Пожертви. Якщо ви робите добрі справи, то цілком логічно, що вас можуть підтримати.

Пов’язані з спільнотою товари або послуги. Наприклад, ми нещодавно почали давати платні консультації креативним індустріям.

Реклама. Оскільки у вас є група людей, пов’язаних однією темою, то може бути легко залучити компанії для реклами.

Спонсорство. Схоже з рекламою. Підтримувати групу людей зі спільними інтересами може бути корисно для комерційних компаній.

Спробуйте пропрацювати ці методи, цілі й прийоми – і побудуйте дійсно сильно та корисну спільноту!

Джессіка Ропер. Менеджерка просторів The Trampery – соціальної ініціативи, що об’єднує шість креативних просторів у Лондоні

Про переосмислення креативного простору

Все погане для нас почалося у лютому. Вже призначені події скасовували, а клієнти та проєкти просто зникали. Ми перейшли на режим виживання: закрили простір майже на два місяці та почали думати, як бути далі. 

Скажімо, раніше на здачі в оренду нашого простору ми заробляли 30 тис. фунтів на місяць. Під час локдауну – нуль. Можна було почекати рік, поки індустрія подій повернулася б до нормального стану. Але, скажімо, британська влада вважає, що ринок подій та коворкінгів вже ніколи не буде таким, як раніше, тож тепер гнучкість потрібна усім. Ми завжди продавали повне членство – п’ять днів на тиждень з доступом 24 години на добу. Але ринку це вже було не потрібно. Відтепер у нас гнучкий графік членства: на два та три дні на тиждень.

Крім того, ми переобладнали наші старі зали для подій на приміщення для синтезу віртуального й реального. Тепер кілька людей можуть сидіти в кімнаті, посередині стоїть камера, а на екранах видно людей, що знаходяться в іншому місці. Метро в Лондоні все ще страшенно завантажене і багатьом некомфортно користуватися ним в цих натовпах. Тому ми вирішили, що нашим завданням буде об’єднати людей, які працюють вдома, з тими, хто працює в офісах. Тож ми створюємо в наших просторах ось цей синтез онлайн-офлайн і безпечні робочі місця.

Ми змінили планування нашого коворкінгу, адже тепер там могли разом працювати набагато менше людей. У Британії з цим все досить суворо, за недотримання соціальної дистанції можна отримати штраф у 10 тис. фунтів.

Ще одне рішення, яке виявилося досить ефективним – це створити поп-ап сервіс для велосипедів. Під час локдауну вони стали у Лондоні шалено популярними. І через це в деякі великі лондонські сервіси з ремонту чи профілактики байків запис була на пів року вперед. Чимало людей купували велосипеди, а ось лагодити їх було просто ніде. Так що ми запустили власний сервіс.

Крім того, ми проводили йогу та медитацію онлайн, щоб спробувати хоч трохи знизити рівень стресу. 

Але найкращим рішенням стало спілкування. Нашою помилкою спочатку було те, що ми не говорили з людьми. На старті локдауну ми втратили близько 60% клієнтів. Як тільки ми пішли до людей із запитаннями та ідеями – все склалося. 

Ми дуже багато говорили з іншими хабами, й ділилися, що дізналися ми й чому навчилися вони. Говорили з власником землі, з бізнесами й локальними спільнотами. Ми говорили й з клієнтами, щоб дізнатися, що може повернути їх в коворкінг і як зробити роботу краще. Наприклад, спочатку ми хотіли змусити всіх сидіти в масках, але натрапили на сильну протидію, тому що весь день працювати в масці це дійсно жах. І ми стали обговорювати варіанти: а що якщо сидіти обличчям до вікна. Або ще більше відстані між людьми. Або ще щось. Фактично клієнти самі генерували нам ідеї.

В певний момент ми підготували презентацію та пішли до влади, до власника землі, до місцевих бізнесів і показали їм: дивіться, що ми робили й робимо. І це може продовжитися. Але тільки якщо ви нам допоможете. Ми на боці добра. І, можливо, вам варто саме зараз допомогти добру.

У мене є історія про sustainable fashion бренди, які за пару місяців втратили 300 тис. фунтів – для невеликих компаній це дуже значна сума. Був ризик, що незалежна лондонська мода просто помре. Вони прийшли до орендодавців з усіма цими фактами й теж попросили про допомогу. Так ці бренди отримали місяць безкоштовної оренди, що сумарно заощадило їм 20 тис. фунтів. Це був хороший приклад підтримки, але потрібно також враховувати, що було на іншій чаші: якби їм не допомогли, бренди б закрилися і власник не отримав би гроші за оренду ані за цей місяць, ані за наступні.

Врешті ми навіть почали проводити події. Доводиться думати про багато нових речей. Наприклад, видавати індивідуальні чашки й позначати на них, де чия. Або придумати, як зробити так, щоб людина брала з великої купи печиво чи цукерки таким чином, щоб не торкатися решти. Як зробити кращою вентиляцію. Ну і, врешті, як все розставити так, щоб між людьми було щонайменше два метри.

Крім того, ми не хотіли додавати людям сумного. Тож замість того, щоб нити у соцмережах, ми підсвічували те, які дивовижні речі робили наші резиденти: хтось випустив арт-бук, хтось кухню з приготування супів відкрив, хтось ще щось.

Нашою маркетинговою стратегією було не говорити про те, що нам потрібно прямо зараз. Ми пішли від прямих продажів. Навпаки, ми говорили про те, які дивовижні речі можуть трапитися, якщо ми всі будемо разом. Коли всі втомилися від поганих новин, ми казали: дивіться, які гарні речі відбуваються і які скажені речі роблять учасники нашої спільноти. Ви теж можете стати частиною цього! І це спрацювало.