Учебное подобие: как сделать украинские учебники современными

6 Квітня 2017
активізм вперед знання книгосховище креатівіті реформація точка зору

Украинские учебники зачастую выглядят так, как будто это учебники советские. Недавно студенты дизайн-школы создали концепции обложек для школьных пособий и показали их министру образования и науки Украины. Этот случай может стать прецедентом для изменения норм создания учебных пособий. Platfor.ma разбиралась, кто сейчас отвечает за качество учебников и когда они будут выглядеть современными.

Одним из учебных заданий у студентов направления «Айдентика» школы Projector стал дизайн обложек учебников для школьников десятого класса. Результаты такого теста оказались настолько успешными, что основатель школы Александр Трегуб предложил советнику министра образования и науки Иванне Коберник прийти на презентацию работ. Ей понравилось.

После этого студенты презентовали проекты уже министру образования и науки Лилии Гриневич. Той работы студентов тоже приглянулись. В посте на Facebook она указала, что в министерстве собираются «сформулировать критерии к оформлению учебников, чтобы они стали источником воспитания визуальной культуры».

Правила

До сих пор у государства не было норм о принятии дизайна учебников. Есть только советы по размеру шрифта и цвета, которые являются частью санитарно-гигиенических норм. В целом за все это отвечает Институт модернизации содержания образования. C сотрудницей этого учреждения , а также начальником отдела научного и учебно-методического обеспечения содержания общего и среднего образования «Новой украинской школы» Еленой Дубовик у Platfor.ma получился вот такой диалог.

– Есть ли правила, которые определяют, какой дизайн хорош, а какой нет?

– Да, санитарно-гигиенические нормы. Там же есть цвета, шрифты – это и есть дизайн.

– Но дизайн – это ведь не только санитарно-гигиенические нормы.

– Во время подготовки обложек работают художники, а за дизайн отвечают издатели. Они же делают учебники. Любой учебник проходит конкурсный отбор. Эксперты, которые определяют, какие пройдут, а какие нет, обращают внимание на все. Это специалисты со всей Украины, их определяют учебные институты, а потом идут жеребьевки.

Министр образования в своем посте отметила, что действительно развернутые нормы для создания школьных учебных пособий, по сути, только собираются ввести. «Учебники для 10 класса будут печатать в следующем году, – рассказывает советник министра образования и науки Иванна Коберник. – Конечно, я не могу ничего гарантировать, но у издателей возник интерес к этим концепциям. А Лилия Гриневич четко заявила, что министерство обсудит и утвердит требования к изданию учебной литературы».

В прошлом году на печать учебных пособий в Украине потратили почти 280 тыс. грн, а в этом заложили до 380 тыс. грн. По законодательству учебник должен переиздаваться раз в пять лет. «Их обложки не выполняют такую же функцию, как обложки коммерческих изданий – не кричат с полки ”купи меня”, – объясняет дизайнер, куратор курса графического дизайна в КАМА Дмитрий Ярыныч. – Но зато они ведь могут продавать предмет ученику. У них могут быть удобные, прикладные функции – быстро выбрать книгу с полки по корешку, беречь ее в достаточно интенсивных условиях использования, вдохновлять и прививать понимание эстетики. Тем не менее эстетичные и продуманные обложки – это хорошее начало изменений».

Советник министра Иванна Коберник признает, что сейчас у учебников нет своего лица. «Мне кажется, много норм нужно изменить, – делится она. – Начиная с того, что учебники печатают раз в пять лет. За это время они успевают устареть. К тому же, это уменьшает возможность исправить ошибку или сделать дополнение». По словам Коберник, к следующему году будут разработаны новые критерии для учебников.

При этом такие изменения могут коснуться не только внешнего вида пособий. Например, родители часто жалуются на то, что учебники тяжелые, и дети носят в рюкзаках слишком большой вес. Дело в том, что в законодательстве есть норма, по которой обложка обязательно должна быть твердой. Когда это решение принимали, не было технологий, позволяющих сделать действительно прочный мягкий переплет, чтобы книга прослужила долго. А сейчас есть. «Если разрешить издателям печатать учебники в мягких обложках, а современные технологии позволяют их сделать достаточно качественными и прочными, чтобы они не распадались, то вес уменьшится», – отмечает Иванна Коберник. Кроме того, она допускает, что уже в ближайшем будущем украинские учебные издания можно сделать интерактивными: «Чтобы ребенок мог в нем что-то дописывать. Там могут быть QR-коды и ссылки на дополнительную информацию».

Впрочем, в издательствах, которые выпускают нынешние учебники, о таком пока не задумываются.

– Как вы создаете дизайн учебника? – поинтересовалась Platfor.ma у руководителя художественного отдела издательства «Генеза» Светланы Зализняк.

– Сам предмет, содержание учебника диктует то, как будет выглядеть обложка. Прежде всего дизайн согласовывают с автором книги. У него «право первой ночи», он должен одобрить обложку – есть такая норма в издательском деле. Но мы пытаемся сделать так, чтобы все учебники были узнаваемы и выглядели серийно. Если это один автор и предмет, то общая композиция для обложки должна быть серийной. Например, для школы важен автор. Если учитель привыкает к определенной подаче материала, то ему так легче преподавать. Нашими обложками все довольны. Особенно авторы.

– А как вы выбираете цвета?

– Как и все. По художественной азбуке. Но прежде всего смотрим на сюжет.

– Тогда как выбираете иллюстрации, исходя из сюжета?

– Например, в 10 классе есть обзорные темы о космосе, поэтому там есть космический корабль. Вообще сюжеты должны быть целесообразными. Я считаю абстракции не совсем уместными, особенно в биологии. Они должны быть легкими в восприятии.

– Нормально ли то, что авторы влияют на дизайн учебника?

– Дизайнеры очень часто расходятся в предпочтениях. Но такая издательская практика существует уже давно.

– Какими должны быть нормы по дизайну?

– Любое нормирование граничит со злоупотреблениями и откручиванием голов. Думаю, нормы могут быть, но в разумных пределах.

Энтузиазм

«Школьники воспринимают учебники как то, что нельзя изменить, – разводит руками студентка дизайн-школы Projector и автор одного из проектов Даша Сорочка. – Их выдали один раз, и нет надежды, что они станут лучше».

Чтобы в рамках тестового задания создать собственный дизайн обложек, она познакомилась со школьниками и расспросила их, какими они видят учебники. Оказалось, что за последние годы школьные пособия не особенно менялись, больше всего ученикам не нравятся цвета, а главная проблема в том, что книги устаревшие.

Даша отсмотрела множество обложек школьных и университетских учебников – например, просила знакомых из других стран присылать ей фотографии, чтобы понять, как выглядят издания для их детей. «Оказалось, что у немцев очень лаконичный дизайн, – делится Даша. – Если на главной, например, лягушка, то она там одна. Без теней. На ней нет излишеств – подсолнуха, лягушки и еще бабочки сбоку, которые характерны для украинских учебников».

Основатель дизайн-школы Александр Трегуб надеется, что работы его студентов если и не будут напрямую использованы для будущих украинских учебников, то хотя бы стимулируют власти задуматься о том, как сделать их лучше.  «Мои дети пошли в школу и взялись за учебники, но они будто из XIX века, – вспоминает Александр. – Недавно я разбирал с ребенком задание по природоведению. Дочке предлагали выйти на крылечко дома и посмотреть, как стелется дым из трубы. Вот только, понимаете, у нашего дома нет дыма из трубы».

 

Фотографія: Projector

Найцiкавiше на сайтi

Зріктися блога: як я рік нічого не робив у Фейсбуці й вижив

Наскільки складно в еру цифрових технологій влаштувати собі хоч якийсь інформаційний детокс, на власному прикладі перевірив журналіст Олексій Симончук, адже цілий рік він не публікував і не коментував нічого в Фейсбуці. Які кроки він для цього робив, яких складнощів зазнав і навіщо взагалі на це наважився – читайте у матеріалі.

Раніше я дуже багато часу проводив у Фейсбуці. Коменти незнайомим людям – будь ласка, експертні (насправді, ні) пости на будь-яку тему – давайте відразу 42. Ісламська держава, Верховна Рада, чергова поразка Динамо Київ: все може бути джерелом натхнення для нового поста або коментаря. 

Є така чудова книжка американського професора Тома Ніколса «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими». Там дуже багато смішних і показових прикладів про «експертність» таких ось знавців всього на світі. Розповім про один із них. 

У 2013 році молода жінка, пославшись на зайнятість із дитиною, твітнула: «Не можу знайти хімічні та фізичні властивості газу зарин, будь ласка, допоможіть». В коментарях дехто на ім’я Ден Кашета виправив жінку та зауважив, що зарин – не газ. А у відповідь отримав таке: «Так [лайка] зарин – це газ, ти бездарний [лайка]. Зарин – це рідина і може випаровуватися… тож заткни свою [лайка] пельку». На цьому й скінчилася розмова студентки та «розумника». Останній, до речі, виявився експертом із зарину та питань хімічної зброї, директором консалтингової фірми з безпеки в Лондоні Деном Кашетою.

Цю ситуацію автор наводить у книжці як класичний приклад того, що цінність фаховості помирає, а люди, які помиляються, замість того, щоб змиритись із власною неправотою, ще завзятіше кидаються захищати свою думку. Повністю занурившись у це ФБ-життя, одного разу я зрозумів, що так далі продовжуватись не може. По-перше, хотілось бути більш спокійним і менше рефлексувати на дописи незнайомців. По-друге, розумів, що нікому моя експертність також не потрібна.

Мою головну мотивацію зменшити час у Фейсбуці можна поділити на чотири пункти. Перший – там дуже мало дійсно цікавих, смішних чи просто класних постів. Так, можна знайти кілька блогерів, які роблять справді якісний контент, але це дуже низький відсоток серед всіх. Плюс алгоритми Цукерберга все одно будуть показувати те, чого ти не хотів би бачити. 

Другий – я там проводив багато часу, навіть дуже. Не скажу, що відтепер я хочів витрачати цей час на допомогу людству чи мав якісь інші амбітні плани, але все одно хотілося б перерозподілити його.Третій – псевдо-експертність вражає, вона усюди і від усіх, кожен хоче висловитися на кожну тему. Четвертий – написавши пост, ти постійно оновлюєш застосунок у надії побачити новий лайк. Це набридає.

Розкрийте очі: хто та як рятує великі екрани України – від KISFF до аніме

За останні кілька років в Україні показали безліч крутих, соціально важливих, документальних та мистецьких стрічок – в тому числі відбулися Фестиваль короткометражних фільмів, KyivMusicFilm, 100 фільмів за 100 хвилин, а на великих екранах неочікувано транслювалися опера, балет і музичні концерти. А що, якщо ми скажемо, що можливим все вищеперелічене рік у рік робить одна команда? Вам варто у це повірити, тому що Platfor.ma поспілкувалася з її засновниками Кирилом Марікуцею та Алікою Харченко про непростий шлях від фільмів про науку до величезних кінофестивалів, про неймовірних режисерів, короткий метр, розвиток індустрії, мудаків і стрічки, які змушують не відводити погляд від екрану. 

Кирило Марікуца та Аліка Харченко

– Фестиваль короткометражних фільмів (KISFF), KyivMusicFilm, 100 фільмів за 100 хвилин – розкажіть, хто ж стоїть за організацією всіх цих подій?

– Це робить одна й та ж команда, яка починала працювати над фестивалем короткометражних фільмів та продовжила роботу вже над іншими – в тому числі над KyivMusicFilm та INTRO. Ми не хотіли створювати одну організацію, яка займається кіно в цілому – у кожного з наших проєктів є певний фокус, який у такому випадку загубився б. Це різні за своїм наповненням напрями – короткий метр, повнометражні фільми про музику, а тепер ще й кіно про культуру. 

 

– Але як ви самі себе називаєте, коли розповідаєте про свою діяльність?

– Це залежить від контексту. Якщо у нас хтось запитує «хто ви?» в березні, перед фестивалем короткометражних фільмів, то ми скоріш за все будемо так занурені в роботу над ним, що асоціюватимемо себе саме з цим проєктом. А протягом решти року ми представляємося як KyivMusicFilm.

 

– Презентуйте, будь ласка, повний перелік проєктів, якими займається ваша команда. 

●     Фестиваль короткометражних фільмів (KISFF) – велика подія, яка триває 5 днів у квітні; 
●     Від KISFF є «100 фільмів за 100 хвилин», який ми проводимо щороку – з назви можна здогадатися, що це фестиваль однохвилинних стрічок;
●     Також від KISFF ми іноді організовуємо тематичні перегляди короткого метра, наприклад, фестиваль австралійського кіно, «анімаційне божевілля»;
●     KyivMusicFilm – ми показуємо те, що називається івент-сінема. Це різні події в кіно, на кшталт концертів, опери та балету, фільмів про мистецтво, документальних стрічок і дуже рідко художніх, якщо вони нам дуже запали в душу та знаходяться на  перетині з музикою й культурою. 
●     Разом з Планетою Кіно ми організовуємо регулярні покази культових фільмів, а самостійно —  представляємо довгу ретроспективу аніме. А також від KyivMusicFilm робимо документальний кінофестиваль «INTRO» про музику та культуру. 

Висока планка: актор із «Мої думки тихі» про наше кіно та те, як дивно жити з ростом 205 см

16 січня на великі екрани країни виходить стрічка режисера Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», яка вже отримала високі відзнаки престижних кінофестивалів і полонила серця глядачів. Platfor.ma поспілкувалася з головним актором фільму, Андрієм Лідаговським, про вибір між режисурою та акторством, улюблені сцени, етап розквіту українського кіно та складне, але цікаве життя з ростом 205 см.

Виконавець головної ролі – актор і режисер Андрій Лідаговський

 – Андрію, розкажи трохи про себе. 

– Я вчився на режисурі в КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого разом з Антоніо Лукічем, режисером фільму – щоправда, він пішов вже з першого курсу, а мене вигнали пізніше, десь на 4-му. Довгий час, 7-8 років, я працював за спеціальністю – режисером-рекламником, але останнім часом намагаюся змінити фокус на арт-дірекшн. Днями мене покликали працювати художником-постановником і я думаю погодитися, але крім всього цього, звичайно, хочу зніматися в кіно. Коли Антоніо покликав мене на головну комедійну роль в короткометражку «У Манчестері йшов дощ», я зрозумів, що це, напевно, той напрямок, яким я найбільше захоплююся. Серед іншого, це менше відповідальності – ти прийшов вже на все готове і можеш креативити. А от коли ти режисер, то тримаєш стільки технічних речей у голові, що на творчість залишається менше енергії.

– Ти характеризуєш себе як творчу особистість?

– У мене сім’я така: старший брат – режисер, батько – скульптор, мати – живописець. Тому з дитинства мене налаштовували на цю хвилю, я не уявляв, що буду займатися чимось іншим. В школі я був круглим двієчником, а якби мені запропонували спробувати програмування – я б не зміг.

– Чому ти пішов з інституту?

– Понад усе мене цікавили перші три курси, які були акторськими. А після нам давали купу теорії, показували якісь стрічки та говорили знімати студентські фільми, але не викладали предмет кіновиробництва: як зробити аніматіки та розкадровування, як намалювати флор-плен із напрямами, з кого складається знімальна група, як працює виробництво, що робити ось цими руками. А я дуже сильно хотів знімати, тому був ображений, що нам цього не читають. В той самий час у мене було багато роботи та зйомок – я розумів, що на майданчику з практикою можу отримати набагато більше, і не міг суміщати. Це були нерівноцінні речі, попри крутого майстра, який і на Антоніо дуже сильно вплинув – Романа Ширмана. 

– Як ти отримав головну роль у фільмі «Мої думки тихі»?

– Антоніо до цього зняв кілька студентських фільмів зі мною, але переймався, що його будуть звинувачувати в тому, що він повторюється. Тому цей проєкт задумувався спочатку зовсім з іншим актором. У мене була лише маленька роль – я повинен був грати стоматолога у вступній сцені і як би передаватися пас із попереднього фільму в цей. Але так вийшло, що Антоніо посварився з головним актором і запропонував мені знятися в тизері, який потрібен для пітчингу. Взагалі це було так: я як раз йшов по Рейтарській, коли він мені подзвонив і став вмовляти. Коли Антоніо запропонував мені знятися в «У Манчестері йшов дощ», я дуже сильно пручався і говорив: «Та якого біса, я ж не актор, у мене не вийде». Але цього разу я швидко погодивя та навіть готовий був сам заплатити, щоб знятися у стрічці. Після досвіду в короткому метрі, я вже розумів, що це найцікавіше, чим я можу займатися.

– Як довго тривали зйомки?

– Ми зняли тизер і ще пів року переписували сценарій, він сильно відрізнявся від того, що глядачі побачать на екранах. Спочатку це була історія про дідуся та онука – перший був молодий душею та енергійний, а мій герой, звукорежисер, скептичний і занудний. Все будувалося на цьому конфлікті, а за два місяці до старту препродакшну ми вирішили, що історій про діда та онука вистачає в кінематографі, а ми покоління, яке виховали жінки – хочеться зняти про це. Тому в сюжет інтегрували маму. В результаті в нас було десь два з половиною місяці препродакшну й десь 30 знімальних днів. Це досить багато, насправді, тому що більшість подібних фільмів знімаються днів за 18-19.

– У тебе є щось спільне з твоїм персонажем?

– Я нічого не робив для того, щоб перевтілитися у свого героя. Я в принципі не вірю в акторські перевтілення як явища – мені здається, що цікавіше знайти точку схожості зі своїм персонажем і жити в тих обставинах, які є в сценарії. Цей чувак набагато серйозніший, ніж я, але це єдине, де я відходив від своєї органіки. Ну і крики-істерики мені теж не властиві, адже я спокійний як опосум, тому емоційні сцени мені даються важко.

«З новим щастям»: матеріали, які допоможуть вам змінити життя в 2020 році

Безумовно, для нашого видання 2019 рік був дуже продуктивним та багатим на круті матеріали. Ми вивчали нову інформацію, спілкувалися з неймовірними людьми, проводили справжні журналістські розслідування та створювали матеріали, які можуть спровокувати неконтрольовані позитивні зміни в житті. Останніми ділимося у цій підбірці та пропонуємо не зволікати, а використовувати отримані знання на практиці.

З початком нового року всі гучно кричать «Я зміню своє життя на краще!», але далеко не завжди ці зміни починаються. Тож на шляху до щасливого та якісного існування рекомендуємо не забувати про власні тіло, здоров’я, душу та про оточення. Якщо не знаєте, з чого почати, маємо для вас аж 30 порад, які виведуть токсини з життя та піднімуть його на новий рівень. Поговоримо про гардероб, догляд за собою, інформаційне поле, харчування, дім та інше.