Учебное подобие: как сделать украинские учебники современными

6 Квітня 2017
активізм вперед знання книгосховище креатівіті реформація точка зору

Украинские учебники зачастую выглядят так, как будто это учебники советские. Недавно студенты дизайн-школы создали концепции обложек для школьных пособий и показали их министру образования и науки Украины. Этот случай может стать прецедентом для изменения норм создания учебных пособий. Platfor.ma разбиралась, кто сейчас отвечает за качество учебников и когда они будут выглядеть современными.

Одним из учебных заданий у студентов направления «Айдентика» школы Projector стал дизайн обложек учебников для школьников десятого класса. Результаты такого теста оказались настолько успешными, что основатель школы Александр Трегуб предложил советнику министра образования и науки Иванне Коберник прийти на презентацию работ. Ей понравилось.

После этого студенты презентовали проекты уже министру образования и науки Лилии Гриневич. Той работы студентов тоже приглянулись. В посте на Facebook она указала, что в министерстве собираются «сформулировать критерии к оформлению учебников, чтобы они стали источником воспитания визуальной культуры».

Правила

До сих пор у государства не было норм о принятии дизайна учебников. Есть только советы по размеру шрифта и цвета, которые являются частью санитарно-гигиенических норм. В целом за все это отвечает Институт модернизации содержания образования. C сотрудницей этого учреждения , а также начальником отдела научного и учебно-методического обеспечения содержания общего и среднего образования «Новой украинской школы» Еленой Дубовик у Platfor.ma получился вот такой диалог.

– Есть ли правила, которые определяют, какой дизайн хорош, а какой нет?

– Да, санитарно-гигиенические нормы. Там же есть цвета, шрифты – это и есть дизайн.

– Но дизайн – это ведь не только санитарно-гигиенические нормы.

– Во время подготовки обложек работают художники, а за дизайн отвечают издатели. Они же делают учебники. Любой учебник проходит конкурсный отбор. Эксперты, которые определяют, какие пройдут, а какие нет, обращают внимание на все. Это специалисты со всей Украины, их определяют учебные институты, а потом идут жеребьевки.

Министр образования в своем посте отметила, что действительно развернутые нормы для создания школьных учебных пособий, по сути, только собираются ввести. «Учебники для 10 класса будут печатать в следующем году, – рассказывает советник министра образования и науки Иванна Коберник. – Конечно, я не могу ничего гарантировать, но у издателей возник интерес к этим концепциям. А Лилия Гриневич четко заявила, что министерство обсудит и утвердит требования к изданию учебной литературы».

В прошлом году на печать учебных пособий в Украине потратили почти 280 тыс. грн, а в этом заложили до 380 тыс. грн. По законодательству учебник должен переиздаваться раз в пять лет. «Их обложки не выполняют такую же функцию, как обложки коммерческих изданий – не кричат с полки ”купи меня”, – объясняет дизайнер, куратор курса графического дизайна в КАМА Дмитрий Ярыныч. – Но зато они ведь могут продавать предмет ученику. У них могут быть удобные, прикладные функции – быстро выбрать книгу с полки по корешку, беречь ее в достаточно интенсивных условиях использования, вдохновлять и прививать понимание эстетики. Тем не менее эстетичные и продуманные обложки – это хорошее начало изменений».

Советник министра Иванна Коберник признает, что сейчас у учебников нет своего лица. «Мне кажется, много норм нужно изменить, – делится она. – Начиная с того, что учебники печатают раз в пять лет. За это время они успевают устареть. К тому же, это уменьшает возможность исправить ошибку или сделать дополнение». По словам Коберник, к следующему году будут разработаны новые критерии для учебников.

При этом такие изменения могут коснуться не только внешнего вида пособий. Например, родители часто жалуются на то, что учебники тяжелые, и дети носят в рюкзаках слишком большой вес. Дело в том, что в законодательстве есть норма, по которой обложка обязательно должна быть твердой. Когда это решение принимали, не было технологий, позволяющих сделать действительно прочный мягкий переплет, чтобы книга прослужила долго. А сейчас есть. «Если разрешить издателям печатать учебники в мягких обложках, а современные технологии позволяют их сделать достаточно качественными и прочными, чтобы они не распадались, то вес уменьшится», – отмечает Иванна Коберник. Кроме того, она допускает, что уже в ближайшем будущем украинские учебные издания можно сделать интерактивными: «Чтобы ребенок мог в нем что-то дописывать. Там могут быть QR-коды и ссылки на дополнительную информацию».

Впрочем, в издательствах, которые выпускают нынешние учебники, о таком пока не задумываются.

– Как вы создаете дизайн учебника? – поинтересовалась Platfor.ma у руководителя художественного отдела издательства «Генеза» Светланы Зализняк.

– Сам предмет, содержание учебника диктует то, как будет выглядеть обложка. Прежде всего дизайн согласовывают с автором книги. У него «право первой ночи», он должен одобрить обложку – есть такая норма в издательском деле. Но мы пытаемся сделать так, чтобы все учебники были узнаваемы и выглядели серийно. Если это один автор и предмет, то общая композиция для обложки должна быть серийной. Например, для школы важен автор. Если учитель привыкает к определенной подаче материала, то ему так легче преподавать. Нашими обложками все довольны. Особенно авторы.

– А как вы выбираете цвета?

– Как и все. По художественной азбуке. Но прежде всего смотрим на сюжет.

– Тогда как выбираете иллюстрации, исходя из сюжета?

– Например, в 10 классе есть обзорные темы о космосе, поэтому там есть космический корабль. Вообще сюжеты должны быть целесообразными. Я считаю абстракции не совсем уместными, особенно в биологии. Они должны быть легкими в восприятии.

– Нормально ли то, что авторы влияют на дизайн учебника?

– Дизайнеры очень часто расходятся в предпочтениях. Но такая издательская практика существует уже давно.

– Какими должны быть нормы по дизайну?

– Любое нормирование граничит со злоупотреблениями и откручиванием голов. Думаю, нормы могут быть, но в разумных пределах.

Энтузиазм

«Школьники воспринимают учебники как то, что нельзя изменить, – разводит руками студентка дизайн-школы Projector и автор одного из проектов Даша Сорочка. – Их выдали один раз, и нет надежды, что они станут лучше».

Чтобы в рамках тестового задания создать собственный дизайн обложек, она познакомилась со школьниками и расспросила их, какими они видят учебники. Оказалось, что за последние годы школьные пособия не особенно менялись, больше всего ученикам не нравятся цвета, а главная проблема в том, что книги устаревшие.

Даша отсмотрела множество обложек школьных и университетских учебников – например, просила знакомых из других стран присылать ей фотографии, чтобы понять, как выглядят издания для их детей. «Оказалось, что у немцев очень лаконичный дизайн, – делится Даша. – Если на главной, например, лягушка, то она там одна. Без теней. На ней нет излишеств – подсолнуха, лягушки и еще бабочки сбоку, которые характерны для украинских учебников».

Основатель дизайн-школы Александр Трегуб надеется, что работы его студентов если и не будут напрямую использованы для будущих украинских учебников, то хотя бы стимулируют власти задуматься о том, как сделать их лучше.  «Мои дети пошли в школу и взялись за учебники, но они будто из XIX века, – вспоминает Александр. – Недавно я разбирал с ребенком задание по природоведению. Дочке предлагали выйти на крылечко дома и посмотреть, как стелется дым из трубы. Вот только, понимаете, у нашего дома нет дыма из трубы».

 

Фотографія: Projector

Найцiкавiше на сайтi

Робота – вогонь:
як пережити емоційне вигорання

Щопонеділка на Urban Space Radio психологиня Анна Шийчук відповідає на запитання про емоційний інтелект та soft skills у житті та роботі в програмі «Хтознаяк», а Platfor.ma записує найцікавіше. У третьому випуску – про чотири етапи вигорання, схильні до цього синдрому професії (так, креативники в списку) та шляхи спасіння.

Емоційне вигорання – це період тотального знесилення, коли зовсім нічого не хочеться робити. Це стиль життя, коли ранок починається з кави, бо інакше я не можу прокинутись, день теж продовжується з нею, а вечір повинен завершитись або коктейлем, або вином – тому що я не можу розслабитися. Це стан, коли я розумію: все що я роблю, – класно, але бігти так, як раніше, вже не можу. Труднощі, пов’язані з цим, – розбудити себе, наповнитись енергією тоді, коли потрібно бути включеним у роботу, дати можливість тілу відпочити, розслабитися в потрібний момент.

Синдром професійного вигорання помітили в минулому столітті, коли люди дуже багато працювали.  Власне, те, що на законодавчому рівні встановлено два вихідних дні на тиждень – це заслуга того, що люди звернули увагу на проблему.

Високий темп життя вимагає від нас рухатися швидше. Рідко коли ми маємо час, щоб добре поїсти чи посидіти в тиші. Це базова комплектація людини, яка хоче чогось досягти для себе, рідних, яка хоче розвиватися, мати якісні результати своєї роботи чи роботи своїх команд.

Коли пора зупинится? Коли стає байдуже, відновлюватися стає дуже важко, губиться розуміння, для чого я це роблю. Коли раптово все дратує і ти безсило плачеш. Розумієш, що щось пішло не так. Коли день лежиш в ліжку і не можеш встати, коли хочеш спати посеред дня. Коли те, що зазвичай допомагає, не діє.

Людина, яка вміє дбати про своє здоров’я, може зробити більше. Коли ми на межі виснаження, то дати собі раду стає важче.  Наші ресурси вичерпуються і робота стає менш продуктивною. На цьому етапі ви, звісно, можете зробити щось яскраве і грандіозне, але не в довготривалій перспективі.

Ресурси людини мають певні обмеження, і прямо впливати на це ми не можемо. Кожні 5-10 років наше життя змінюється. Кризи цих періодів необхідні й закономірні, вони дозволяють нам розвиватися, і щоразу ми мусимо пристосовуватися до обставин, які змінюються.

«Починає качати. Хочеться рухатися!»: чому наші традиційні музика й танці – крутіше за сучасні рейви

25 травня на подвір’ї музею Гончара за підтримки Українського культурного фонду відбудеться Ніч традиційних танців, де гості зіллються у запальних рухах під справжню автентичну українську музику прямо під зорями. Platfor.ma розпитала співорганізаторів події та засновників культурно-мистецького проекту «Рись», що таке взагалі традиційні музика й танці, як вони змінювалися з часом, що триста років тому співали у піснях про секс і чому це крутіше за сучасні рейви.

Катерина Капра

культурна менеджерка, займається проектами, пов’язаними з музикою, працює в організаціях «Рись» (культурно-мистецький проект, дослідження музики та події) і «Інша освіта» (неформальна освіта)

Андрій Левченко

співзасновник організації «Рись», музикант гурту US Orchestra, дослідник (традиційна музика, пошук її в архівах, у селах, в експедиціях)

– Традиційна українська музика – це частина глобальної музичної субкультури, яка довгий час була в андеґраунді. Часто люди на асоціативному рівні згадують бандуру, виступи хорів у віночках і в атласних шароварах, але насправді це картина, яка сформувалася за радянських часів і зі справжньою має не дуже багато спільного.

Ця музика виникла в селах, а поділити її можна на дві частини: інструментальну, яка більше для танців і розваг, і традиційний спів – обрядовий і ліричний, про почуття.

Взагалі, музика з’явилась тоді, коли люди почали більш-менш розуміти, хто вони, й відтворювати якісь звуки. Обрядові пісні – наприклад, купальські й веснянки, – створені для комунікації людини з природою, як мінімум ще до часів християнства на Русі, але точний час не скаже ніхто. Зараз жінки співають обрядові пісні про Івана Купала, – і вже можуть не знати, про що саме йдеться, але ця пісня передавалася із покоління у покоління.

Потяг до прекрасного:
як тусовка друзів здобула собі 10 вагонів на ГогольFest і перетворила їх на мистецтво

ГогольTrain – це перший арт-потяг Європи. Наприкінці квітня він доставив на маріупольський StartUp GogolFest музикантів, акторів, журналістів, туристів, активістів та документалістів з Києва, Дніпра та Вінниці, а 1 травня повернувся з ними назад. Розмальований художниками та арт-формаціями з різних міст, з вагоном-баром і сценою з живими виступами, цей потяг став першим настільки масштабним прецедентом співпраці культурних проектів з Міністерством інфраструктури і зокрема Укрзалізницею.

Але це – офіційно. А неофіційно люди, що пережили ГогольTrain, досі не можуть вийти з чату потягу в Telegram, зняти браслети фесту, перестати постити фото та писати про це. Уявіть: величезний плацкарт довжиною в десять вагонів, де майже кожна секція прикрашена, з кожної лунає своя музика, часто жива, провідники грають на гітарах, пасажири зайняті створенням плакатів, а проходами ганяють знімальні команди. Дивацько вдягнені зграйки курсують від 1-го до 10-го вагону і назад з екскурсіями, і в кожному вагоні зустрічають нових і старих друзів.

Час від часу простір розрізають організатори з раціями і дуже складними обличчями. Координаційний чат розривається від повідомлень: з одного боку потягу інформують, що почався черговий виступ, в 2-му вагоні питають про папірці для самокруток, в 9-му шукають друзів, яких поглинув потяг, і всі разом просто постять фото та відео безумства довкола. Цей потяг – рух всередині руху, тут все живе і дивним чином неймовірно красиве.

На фото: Денис Угорчук

Listen to me: всеохопна підбірка музики для роботи в офісі та вдома

Коли на фоні грає підходяща музика, працюєш вдвічі ефективніше. Але навіть улюблений плейлист колись набридає – і тоді в пошуках чогось свіжого, якісного та відповідного робочому настрою вирушаєш до друзів. Так зробили й ми. Platfor.ma опитала читачів і склала список гуртів, виконавців, радіо та сервісів, які можуть вдало розбавити будь-який «for work»-плейлист. Просто вмикайте і слухайте в офісі, вдома, в кафе чи на вулиці – там, де застане вас робота.