Учебное подобие: как сделать украинские учебники современными

6 Квітня 2017
активізм вперед знання книгосховище креатівіті реформація точка зору

Украинские учебники зачастую выглядят так, как будто это учебники советские. Недавно студенты дизайн-школы создали концепции обложек для школьных пособий и показали их министру образования и науки Украины. Этот случай может стать прецедентом для изменения норм создания учебных пособий. Platfor.ma разбиралась, кто сейчас отвечает за качество учебников и когда они будут выглядеть современными.

Одним из учебных заданий у студентов направления «Айдентика» школы Projector стал дизайн обложек учебников для школьников десятого класса. Результаты такого теста оказались настолько успешными, что основатель школы Александр Трегуб предложил советнику министра образования и науки Иванне Коберник прийти на презентацию работ. Ей понравилось.

После этого студенты презентовали проекты уже министру образования и науки Лилии Гриневич. Той работы студентов тоже приглянулись. В посте на Facebook она указала, что в министерстве собираются «сформулировать критерии к оформлению учебников, чтобы они стали источником воспитания визуальной культуры».

Правила

До сих пор у государства не было норм о принятии дизайна учебников. Есть только советы по размеру шрифта и цвета, которые являются частью санитарно-гигиенических норм. В целом за все это отвечает Институт модернизации содержания образования. C сотрудницей этого учреждения , а также начальником отдела научного и учебно-методического обеспечения содержания общего и среднего образования «Новой украинской школы» Еленой Дубовик у Platfor.ma получился вот такой диалог.

– Есть ли правила, которые определяют, какой дизайн хорош, а какой нет?

– Да, санитарно-гигиенические нормы. Там же есть цвета, шрифты – это и есть дизайн.

– Но дизайн – это ведь не только санитарно-гигиенические нормы.

– Во время подготовки обложек работают художники, а за дизайн отвечают издатели. Они же делают учебники. Любой учебник проходит конкурсный отбор. Эксперты, которые определяют, какие пройдут, а какие нет, обращают внимание на все. Это специалисты со всей Украины, их определяют учебные институты, а потом идут жеребьевки.

Министр образования в своем посте отметила, что действительно развернутые нормы для создания школьных учебных пособий, по сути, только собираются ввести. «Учебники для 10 класса будут печатать в следующем году, – рассказывает советник министра образования и науки Иванна Коберник. – Конечно, я не могу ничего гарантировать, но у издателей возник интерес к этим концепциям. А Лилия Гриневич четко заявила, что министерство обсудит и утвердит требования к изданию учебной литературы».

В прошлом году на печать учебных пособий в Украине потратили почти 280 тыс. грн, а в этом заложили до 380 тыс. грн. По законодательству учебник должен переиздаваться раз в пять лет. «Их обложки не выполняют такую же функцию, как обложки коммерческих изданий – не кричат с полки ”купи меня”, – объясняет дизайнер, куратор курса графического дизайна в КАМА Дмитрий Ярыныч. – Но зато они ведь могут продавать предмет ученику. У них могут быть удобные, прикладные функции – быстро выбрать книгу с полки по корешку, беречь ее в достаточно интенсивных условиях использования, вдохновлять и прививать понимание эстетики. Тем не менее эстетичные и продуманные обложки – это хорошее начало изменений».

Советник министра Иванна Коберник признает, что сейчас у учебников нет своего лица. «Мне кажется, много норм нужно изменить, – делится она. – Начиная с того, что учебники печатают раз в пять лет. За это время они успевают устареть. К тому же, это уменьшает возможность исправить ошибку или сделать дополнение». По словам Коберник, к следующему году будут разработаны новые критерии для учебников.

При этом такие изменения могут коснуться не только внешнего вида пособий. Например, родители часто жалуются на то, что учебники тяжелые, и дети носят в рюкзаках слишком большой вес. Дело в том, что в законодательстве есть норма, по которой обложка обязательно должна быть твердой. Когда это решение принимали, не было технологий, позволяющих сделать действительно прочный мягкий переплет, чтобы книга прослужила долго. А сейчас есть. «Если разрешить издателям печатать учебники в мягких обложках, а современные технологии позволяют их сделать достаточно качественными и прочными, чтобы они не распадались, то вес уменьшится», – отмечает Иванна Коберник. Кроме того, она допускает, что уже в ближайшем будущем украинские учебные издания можно сделать интерактивными: «Чтобы ребенок мог в нем что-то дописывать. Там могут быть QR-коды и ссылки на дополнительную информацию».

Впрочем, в издательствах, которые выпускают нынешние учебники, о таком пока не задумываются.

– Как вы создаете дизайн учебника? – поинтересовалась Platfor.ma у руководителя художественного отдела издательства «Генеза» Светланы Зализняк.

– Сам предмет, содержание учебника диктует то, как будет выглядеть обложка. Прежде всего дизайн согласовывают с автором книги. У него «право первой ночи», он должен одобрить обложку – есть такая норма в издательском деле. Но мы пытаемся сделать так, чтобы все учебники были узнаваемы и выглядели серийно. Если это один автор и предмет, то общая композиция для обложки должна быть серийной. Например, для школы важен автор. Если учитель привыкает к определенной подаче материала, то ему так легче преподавать. Нашими обложками все довольны. Особенно авторы.

– А как вы выбираете цвета?

– Как и все. По художественной азбуке. Но прежде всего смотрим на сюжет.

– Тогда как выбираете иллюстрации, исходя из сюжета?

– Например, в 10 классе есть обзорные темы о космосе, поэтому там есть космический корабль. Вообще сюжеты должны быть целесообразными. Я считаю абстракции не совсем уместными, особенно в биологии. Они должны быть легкими в восприятии.

– Нормально ли то, что авторы влияют на дизайн учебника?

– Дизайнеры очень часто расходятся в предпочтениях. Но такая издательская практика существует уже давно.

– Какими должны быть нормы по дизайну?

– Любое нормирование граничит со злоупотреблениями и откручиванием голов. Думаю, нормы могут быть, но в разумных пределах.

Энтузиазм

«Школьники воспринимают учебники как то, что нельзя изменить, – разводит руками студентка дизайн-школы Projector и автор одного из проектов Даша Сорочка. – Их выдали один раз, и нет надежды, что они станут лучше».

Чтобы в рамках тестового задания создать собственный дизайн обложек, она познакомилась со школьниками и расспросила их, какими они видят учебники. Оказалось, что за последние годы школьные пособия не особенно менялись, больше всего ученикам не нравятся цвета, а главная проблема в том, что книги устаревшие.

Даша отсмотрела множество обложек школьных и университетских учебников – например, просила знакомых из других стран присылать ей фотографии, чтобы понять, как выглядят издания для их детей. «Оказалось, что у немцев очень лаконичный дизайн, – делится Даша. – Если на главной, например, лягушка, то она там одна. Без теней. На ней нет излишеств – подсолнуха, лягушки и еще бабочки сбоку, которые характерны для украинских учебников».

Основатель дизайн-школы Александр Трегуб надеется, что работы его студентов если и не будут напрямую использованы для будущих украинских учебников, то хотя бы стимулируют власти задуматься о том, как сделать их лучше.  «Мои дети пошли в школу и взялись за учебники, но они будто из XIX века, – вспоминает Александр. – Недавно я разбирал с ребенком задание по природоведению. Дочке предлагали выйти на крылечко дома и посмотреть, как стелется дым из трубы. Вот только, понимаете, у нашего дома нет дыма из трубы».

 

Фотографія: Projector

Найцiкавiше на сайтi

Колосальна цифра: інформаційне ожиріння, діджитал залежність та як з цим вижити

АвторНадя Перевізник
14 Листопада 2019

В еру шаленого розвитку цифрових технологій складно не спокуситися та не втекти від реальності у більш привабливі та функціональні віртуальні світи. Але чи це панацея від всіх життєвих складнощів? Фахівчиня з комунікацій та психологиня за освітою Надя Перевізник спеціально для Platfor.ma написала колонку про цифрову залежність, інформаційне ожиріння, вплив технологій на людство, і запросила на воркшоп про те, як з усім цим жити.

Надя Перевізник

6 годин і раз у 10 хвилин. Саме стільки пересічний житель планети проводить часу онлайн, а підлітки перевіряють соцмережі раз у 10 хвилин. Лінки та аналіз цієї статистики будуть далі – аби ви не відволікалися від тексту.

Якщо ви читаєте цю колонку, з великою ймовірністю належите до креативного класу, медіасередовища і «гуманітарії» за освітою, як і я. Принаймні, такий основний профіль аудиторії Platfor.ma. Більшість свого робочого дня ми фактично офіційно проводимо онлайн, працюючи з інформацією та спілкуючись в чатах. І якщо запитати – скільки часу проводимо там, ми скажемо «пару годин».

Однак мабуть багатьох вразив скрінінг екранного часу, який з’явився у мобільних рік тому, де видно ці вражаючі 4-8 годин у мережі щодня. Тобто, більшість активного дня. Що, власне, підтверджено і серйозними дослідженнями: середня щоденна тривалість перебування в інтернеті жителя планети – 6 годин 42 хвилини, звіт Digital in 2019, We Are Social & Hootsuite.

Колір звуку:
Флоріан Юр’єв про те, як насправді виглядає музика

14 листопада у київському арт-центрі Set відкривається масштабний проект «Соня Делоне: ритм кольору». Серед експонатів буде і декілька картин її своєрідного мистецького родича Флоріана Юр’єва – однієї з найбільш масштабних та яскравих постатей художньої України. Просто перерахуємо: створив герб Києва, побудував “тарілку” на Либідській, придумав кольорову писемність, став членом одразу трьох національних спілок: архітектурної, художньої й музичної. Тож Platfor.ma поговорила з Флоріаном Юр’євим про те, що він любить найбільше: музику, колір і життя.

Я народився музикантом в найбільш широкому сенсі цього слова. Тому у моєму житті є все: музика кольору, музика звуку, музика форми. Для мене усюди має значення гармонійний принцип. 

В музиці все не так просто: там є мелодія, контрапункти, контрасти, протиставлення і боротьба. Музика просто не існує без усього цього. Так що основний принцип в моєму підході, напевно, все ж таки музичний.

Мій батько був генетиком, навчався в Європі, знав майже всі європейські мови. Його заарештували і вислали на північ, в бухту Тіксі, це один із найпівнічніших населених пунктів континенту. Через цю бухту американці торгували з Сибіром, в основному купували золото.

Мені був рік, коли батька заарештували. Після цього ми почали жити в тундрі. Можете собі уявити умови: холод, голод, комахи. Туди заслали не тільки нас, але і наших родичів, в тому числі там був мій двоюрідний брат. Пізніше я з ним зустрічався, і він розповів, що коли я був зовсім маленький, він бачив, як я бігав голий. Коли він розповідав, я заплакав. Бо брат каже: ти був сірий. Комарі на тобі сиділи суцільно, а ти сміявся. Тоді сміявся, а зараз плакав.

Ось таке у мене було дитинство. Але кожен день я бачив північне сяйво. А це музика. Думаю вся моя внутрішня музика йде звідти.

 
Модус-колоріс «Екологія духу». Художник Флоріан Юр’єв

На коні: як подружити гномів, супергероїв і людей та провести Comic Con Ukraine

АвторОлена Тищук
6 Листопада 2019
Аркадій Медведєв і Денні Трехо

Над Comic Con Ukraine працюють люди, які до цього робили інші івенти. Наприклад, я з 2008 року займався проведенням Всеукраїнського фестивалю японської культури та анімації в Києві, який пізніше став фестивалем косплею. Але таких фестивалів в Україні стало багато, десь близько 10, то з 2012 року ми почали роздумувати над тим, що потрібно щось змінювати. Нам стало нецікаво, тому що ми не спостерігали ніякого розвитку – рік за роком все рухалося в один бік, а нових відвідувачів не додавалося.

Ми хотіли розвивати популярну культуру в Україні – показувати простим людям, що усе це нормально. Певно, всі чули про сюжети на телебаченні чи матеріали у газетах, в яких розпочинають шукати винного у всіх бідах, а в нас це ігри, аніме, комікси і зовсім не проблеми в суспільстві, вдома чи в школі. Потрібно було зробити цю культуру загальнодоступною та зрозумілою. Відповідно, в 2012-2013 роках ми вперше подумати, що робити комік-кон – це круто. 

Єдина проблема полягала в тому, що фестиваль потрібно чимось наповнювати, а Україна не мала внутрішніх ресурсів. Перші видавництва коміксів лише почали з’являтися. Теоретично, і з того, що було можна було зробити якийсь фестиваль і назвати його комік-коном, але який в ньому був би сенс – це ж таки великий івент за назвою якого стоїть чітке розуміння формату та наповнення.

Повернення «Додому»:
актор Ремзі Білялов про те, як дебютувати у фільмі, що їде на Оскар

АвторТетяна Капустинська
5 Листопада 2019

7 листопада на великі екрани виходить стрічка Нарімана Алієва «Додому», яка вже встигла потрапити до лонг-листа премії «Оскар». Це пронизлива історія батька Мустафи, який після анексії Криму втрачає в АТО старшого сина і хоче поховати його на батьківщині згідно з мусульманськими традиціями. Для цього їм разом із молодшим сином потрібно повернутися на півострів. Більшість часу в кадрі поряд з Ахтемом Сеітаблаєвим знаходиться Ремзі Білялов – 22-річний кримчанин, для якого роль Аліма стала дебютною. У першому в житті інтерв’ю він розповів Platfor.ma, як виглядали зйомки зсередини.

– Розкажіть трохи про себе: чим ви займалися до зйомок у фільмі «Додому» та що робите зараз?

– Мені 22 роки, я вчуся на агронома, а на момент зйомок фільму якраз закінчив 4 роки бакалаврату. Обрав я цей напрям не випадково – у мене батьки займаються сільським господарством, як і багато хто в Криму. Мені цілком подобається – це хороша професія. Але крім того у мене був досвід створення свого бізнесу. Після зйомок у фільмі я мав якусь кількість грошей і не хотів витрачати їх на щось незначне. Тому ми з моїм молодшим братом, у якого була така ж позиція, думали, що з ними робити. Вирішили відкрити щось своє, створити свій бізнес. З декількох варіантів обрали магазин солодощів і навіть пропрацювали півроку. Та й взагалі все було добре і видимих ​​причин закриватися не було, але ми вирішили зупинитися та спробувати щось інше.

– Чому саме солодощі? Були інші варіанти?

– У нас є дядько, який давно займається бізнесом – він нам і порадив почати з солодощів. З ними легше працювати, тому що у них довший термін придатності, до того ж в Криму таких точок небагато. Але ще був варіант відкрити овочевий магазин – я навіть іноді шкодую, що ми на це не наважилися.

– Ви колись замислювалися про кар’єру актора?

– Звичайно, ні. Плани були зовсім інші, в кіно зніматися я не збирався.

– Як тоді так вийшло?

– Мій двоюрідний брат, Наріман Алієв, став режисером фільму. Коли він ще вчився, то знімав всілякі дипломні роботи та короткометражки, але це не сприймалося як щось надсерйозне. Він нечасто приїжджав, тому ми просто проводили час разом, допомагаючи йому. Не знаю, чи можна це назвати прямо акторським досвідом. 

– Коли отримали пропозицію знятися в стрічці «Додому», швидко погодилися?

– Якщо чесно, у мене взагалі вибору не було. Наріман подзвонив моєму батькові й попросив, щоб я приїхав до Києва на кастинг і спробував себе в ролі Аліма. І я поїхав. Але відчуття, що мене примушують, не було. Сім’я для нас понад усе, і якщо потрібно щось зробити та допомогти братові – я не ставлю зайвих запитань. Не скажу, що я чимось пожертвував для цього, але зйомки фільму якраз припали на перший курс магістратури – я не ходив на навчання деякий час, але мені це ніяк не завадило.