Учебное подобие: как сделать украинские учебники современными

6 Квітня 2017
активізм вперед знання книгосховище креатівіті реформація точка зору

Украинские учебники зачастую выглядят так, как будто это учебники советские. Недавно студенты дизайн-школы создали концепции обложек для школьных пособий и показали их министру образования и науки Украины. Этот случай может стать прецедентом для изменения норм создания учебных пособий. Platfor.ma разбиралась, кто сейчас отвечает за качество учебников и когда они будут выглядеть современными.

Одним из учебных заданий у студентов направления «Айдентика» школы Projector стал дизайн обложек учебников для школьников десятого класса. Результаты такого теста оказались настолько успешными, что основатель школы Александр Трегуб предложил советнику министра образования и науки Иванне Коберник прийти на презентацию работ. Ей понравилось.

После этого студенты презентовали проекты уже министру образования и науки Лилии Гриневич. Той работы студентов тоже приглянулись. В посте на Facebook она указала, что в министерстве собираются «сформулировать критерии к оформлению учебников, чтобы они стали источником воспитания визуальной культуры».

Правила

До сих пор у государства не было норм о принятии дизайна учебников. Есть только советы по размеру шрифта и цвета, которые являются частью санитарно-гигиенических норм. В целом за все это отвечает Институт модернизации содержания образования. C сотрудницей этого учреждения , а также начальником отдела научного и учебно-методического обеспечения содержания общего и среднего образования «Новой украинской школы» Еленой Дубовик у Platfor.ma получился вот такой диалог.

– Есть ли правила, которые определяют, какой дизайн хорош, а какой нет?

– Да, санитарно-гигиенические нормы. Там же есть цвета, шрифты – это и есть дизайн.

– Но дизайн – это ведь не только санитарно-гигиенические нормы.

– Во время подготовки обложек работают художники, а за дизайн отвечают издатели. Они же делают учебники. Любой учебник проходит конкурсный отбор. Эксперты, которые определяют, какие пройдут, а какие нет, обращают внимание на все. Это специалисты со всей Украины, их определяют учебные институты, а потом идут жеребьевки.

Министр образования в своем посте отметила, что действительно развернутые нормы для создания школьных учебных пособий, по сути, только собираются ввести. «Учебники для 10 класса будут печатать в следующем году, – рассказывает советник министра образования и науки Иванна Коберник. – Конечно, я не могу ничего гарантировать, но у издателей возник интерес к этим концепциям. А Лилия Гриневич четко заявила, что министерство обсудит и утвердит требования к изданию учебной литературы».

В прошлом году на печать учебных пособий в Украине потратили почти 280 тыс. грн, а в этом заложили до 380 тыс. грн. По законодательству учебник должен переиздаваться раз в пять лет. «Их обложки не выполняют такую же функцию, как обложки коммерческих изданий – не кричат с полки ”купи меня”, – объясняет дизайнер, куратор курса графического дизайна в КАМА Дмитрий Ярыныч. – Но зато они ведь могут продавать предмет ученику. У них могут быть удобные, прикладные функции – быстро выбрать книгу с полки по корешку, беречь ее в достаточно интенсивных условиях использования, вдохновлять и прививать понимание эстетики. Тем не менее эстетичные и продуманные обложки – это хорошее начало изменений».

Советник министра Иванна Коберник признает, что сейчас у учебников нет своего лица. «Мне кажется, много норм нужно изменить, – делится она. – Начиная с того, что учебники печатают раз в пять лет. За это время они успевают устареть. К тому же, это уменьшает возможность исправить ошибку или сделать дополнение». По словам Коберник, к следующему году будут разработаны новые критерии для учебников.

При этом такие изменения могут коснуться не только внешнего вида пособий. Например, родители часто жалуются на то, что учебники тяжелые, и дети носят в рюкзаках слишком большой вес. Дело в том, что в законодательстве есть норма, по которой обложка обязательно должна быть твердой. Когда это решение принимали, не было технологий, позволяющих сделать действительно прочный мягкий переплет, чтобы книга прослужила долго. А сейчас есть. «Если разрешить издателям печатать учебники в мягких обложках, а современные технологии позволяют их сделать достаточно качественными и прочными, чтобы они не распадались, то вес уменьшится», – отмечает Иванна Коберник. Кроме того, она допускает, что уже в ближайшем будущем украинские учебные издания можно сделать интерактивными: «Чтобы ребенок мог в нем что-то дописывать. Там могут быть QR-коды и ссылки на дополнительную информацию».

Впрочем, в издательствах, которые выпускают нынешние учебники, о таком пока не задумываются.

– Как вы создаете дизайн учебника? – поинтересовалась Platfor.ma у руководителя художественного отдела издательства «Генеза» Светланы Зализняк.

– Сам предмет, содержание учебника диктует то, как будет выглядеть обложка. Прежде всего дизайн согласовывают с автором книги. У него «право первой ночи», он должен одобрить обложку – есть такая норма в издательском деле. Но мы пытаемся сделать так, чтобы все учебники были узнаваемы и выглядели серийно. Если это один автор и предмет, то общая композиция для обложки должна быть серийной. Например, для школы важен автор. Если учитель привыкает к определенной подаче материала, то ему так легче преподавать. Нашими обложками все довольны. Особенно авторы.

– А как вы выбираете цвета?

– Как и все. По художественной азбуке. Но прежде всего смотрим на сюжет.

– Тогда как выбираете иллюстрации, исходя из сюжета?

– Например, в 10 классе есть обзорные темы о космосе, поэтому там есть космический корабль. Вообще сюжеты должны быть целесообразными. Я считаю абстракции не совсем уместными, особенно в биологии. Они должны быть легкими в восприятии.

– Нормально ли то, что авторы влияют на дизайн учебника?

– Дизайнеры очень часто расходятся в предпочтениях. Но такая издательская практика существует уже давно.

– Какими должны быть нормы по дизайну?

– Любое нормирование граничит со злоупотреблениями и откручиванием голов. Думаю, нормы могут быть, но в разумных пределах.

Энтузиазм

«Школьники воспринимают учебники как то, что нельзя изменить, – разводит руками студентка дизайн-школы Projector и автор одного из проектов Даша Сорочка. – Их выдали один раз, и нет надежды, что они станут лучше».

Чтобы в рамках тестового задания создать собственный дизайн обложек, она познакомилась со школьниками и расспросила их, какими они видят учебники. Оказалось, что за последние годы школьные пособия не особенно менялись, больше всего ученикам не нравятся цвета, а главная проблема в том, что книги устаревшие.

Даша отсмотрела множество обложек школьных и университетских учебников – например, просила знакомых из других стран присылать ей фотографии, чтобы понять, как выглядят издания для их детей. «Оказалось, что у немцев очень лаконичный дизайн, – делится Даша. – Если на главной, например, лягушка, то она там одна. Без теней. На ней нет излишеств – подсолнуха, лягушки и еще бабочки сбоку, которые характерны для украинских учебников».

Основатель дизайн-школы Александр Трегуб надеется, что работы его студентов если и не будут напрямую использованы для будущих украинских учебников, то хотя бы стимулируют власти задуматься о том, как сделать их лучше.  «Мои дети пошли в школу и взялись за учебники, но они будто из XIX века, – вспоминает Александр. – Недавно я разбирал с ребенком задание по природоведению. Дочке предлагали выйти на крылечко дома и посмотреть, как стелется дым из трубы. Вот только, понимаете, у нашего дома нет дыма из трубы».

 

Фотографія: Projector

Найцiкавiше на сайтi

Кіно зсередини: продюсер Володимир Яценко про перемоги «Дикого поля», «Атлантиди», «Додому»

АвторЮрій Марченко
19 Вересня 2019

Володимир Яценко довго й успішно займався зйомками реклами, а потім вирішив спробувати себе продюсером кіно. За ці декілька років він вже випустив фільм «Дике поле» за головним романом в історії незалежної України, «Ворошиловградом» Сергія Жадана, його ж картина «Додому» у 2019-му висунута від нас на «Оскар», а «Атлантида» стала першим українським фільмом, що виграв на Венеціанському кінофестивалі. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Володимиром про те, скільки коштує зняти кіно, якою буде нова українська хвиля та що кіношники думають про Netflix.

– За останні п’ять років в Україні з’явилася купа фільмів, які можна дивитися без знижок на те, що «ну це ж наші…» Як думаєш, завдяки чому?

– Завдяки тому, що держава почала ввалювати в кіно чимало грошей. З’явилося просто багато фільмів, що, власне, і було метою – створити такий своєрідний живильний бульйон, в якому би знімало все живе, криве, косе, талановите і бездарне. Наскільки я знаю, завдяки цьому більше 400 компаній стали займатися кіно. Купа людей просто фізично почали знімати – і це принесло свої плоди. Плюс щороку держфінансування ще й збільшувалося вдвічі, зараз це вже біля $40 млн. Це рівень фінансування дуже непоганої європейської країни.

При цьому вціліли люди, які до цього були ніби поза системою: Мирослав Слабошпицький, Валик Васянович, наш Микита Сергійович Михалков – Олесь Санін. Зате перестали знімати всі ці ветерани, які з року в рік вивалювали жахливі шароварні фільми.

Якщо нові киношники з приходом нової ж влади не помруть, то це покоління покаже себе дуже добре. Вони вже інтегровані в європейську систему кіно, вони вже багато надивилися, вони знають тренди. Плюс ми ж фронтир, а будь-який фронтир виробляє нові цікаві смисли.

– Загалом це той випадок, коли державі можна подякувати?

– Рідкісний випадок, але так! Філ Іллєнко (колишній голова Держкіно. – Platfor.ma) реально доклав багато зусиль, щоб все сталося, щоб прийняли закон про кіно, який я вважаю одним із найкращих в Європі. Нам залишилося тільки визначитися, розумні ми чи красиві та яку індустрію будуємо.

Кадр із фільму «Дике поле»

Не кажи «триста»:
як навчитися жартувати дійсно смішно

Скільки разів перед сном ви знову і знову програвали в пам’яті момент, коли могли влучно віджартуватися? Або вам на думку спадала дотепна відповідь, але надто пізно? Настав час стати зіркою стендапу не тільки у власній голові. Почуття гумору не генетичне, і його можна натренувати. Розповідаємо про прості правила та заборонені прийоми.

Навчитися жартувати нам допомагають експерти з «Підпільного стендапу»

Слідкуйте за контекстом. Коли ви в колі друзів, то пожартувати не важко, адже ви знаєте контекст, у якому знаходитесь. Ви в курсі того, що відбувається, можете жартувати щодо того, що трапилося тут і зараз. Натомість комік має створити контекст штучно та вигадати такі умови, в яких його слова стають смішними. Наприклад: «Мене питають, що я встиг до 25 років? Я встиг не померти, це теж непросто. В Україні дуже легко це зробити – невдало зайшов до Євразії, переплутав йогурт в АТБ, зайняв надто активну позицію в Херсоні. Сьогодні настільки легко померти, що новину про смерть людини можна прочитати у розділі “Курйози”».

Робіть влучні постріли. Ваша кількість жартів повинна бути дозованою. Якщо ви думаєте, що ви будете постійно жартувати й залишатися на гребені хвилі, то ні – це швидко всім набридне. Навіть якщо ви робите це смішно, ваші слова будуть знецінюватися. А якщо несмішні, то швидко здобудете собі славу балабола. 

Цитуйте. Якщо ви хочете смішно пожартувати в компанії, то можна процитувати якогось коміка, наприклад. Це не заборонено і майже завжди смішно, а якщо ні, то ви можете виправдатися: «Ой, ну я не так переказав, там було кумедніше». Але тільки в тому разі, якщо у вас немає амбіції виступати на сцені.

Дійте по ситуації. Якщо ваш жарт не заходить, пожартуйте про те, як у вас не зайшов жарт. Якщо перед вами сидять 50 людей, які не сміються, оберіть одного, який відреагував, і почніть із ним розмовляти. 

Не бійтеся бути несмішними. Це нормально. Навіть професійні коміки дуже часто виступають несмішно, якщо ви те ж саме зробите в компанії, то нічого страшного не відбудеться. Не намагайтеся рятуватися та накидувати ще 40 жартів, щоб вибратися з цього полону.

«Ми або знищимо себе, або станемо богами»: що Юваль Харарі розказав у Києві

АвторКатя Тейлор
16 Вересня 2019

15 вересня у Києві відбувся міжнародний форум Facing the Future. Одним із головних його гостей став ізраїльський історик та автор світових книжкових бестселерів Юваль Ной Харарі. Platfor.ma записала його виступ про те, чому в історії планети немає нічого сталого і чому на світ треба дивитися дуже обережно.

Ми – гомо сапієнс, найбільша «нація» на землі. Так само, як уран – нестабільний елемент, гомо сапієнс – нестабільна тварина. Як купа елементів урану можуть спричинити атомний вибух, точно так само, якщо з’єднати разом безліч людей, можна отримати вибух людський.

Сьогодні нас майже 8 млрд, і своєрідні хімічні реакції між людьми відбуваються дуже швидко. Але хай навіть ми можемо передбачити сам вибух, це не означає, що ми можемо прогнозувати його наслідки. Я бачу два потенційних наслідки – в наступні два століття ми або знищимо себе, або покращимо до рівня богів. 

Я говорю це в буквальному сенсі. Штучний інтелект і біотехнології зараз дають нам можливості, які раніше вважалися дивом. Зокрема – можливість моделювати і створювати життя. Як в Біблії бог створював тварин, рослини і людей відповідно до його побажань, так і ми сьогодні вивчаємо, як створювати тварин, рослини і навіть людей, згідно з нашими бажаннями.

Найважливішим продуктом економіки XXI століття будуть не двигуни, не текстиль і навіть не зброя. Найімовірніше, це буде тіло, мізки і розум.

Це стане не тільки найбільшою революцією в історії. Взагалі-то це стане найбільшою революцією в біології з того моменту, як 4 млрд років тому на Землі з’явилося життя.

За цей час в базових правилах гри під назвою життя нічого фундаментально не змінилося. Ти був або амебою, або динозавром, або помідором, або людиною. Люди зроблені з органічної тканини, тому, як і все живе, ми підпорядковувалися правилам органічної біохімії. І всім нам можна було еволюціонувати лише за допомогою природного відбору.

Але в XXI столітті є висока ймовірність того, що природний відбір буде замінений дизайном розуму, який стане головною рушійною силою еволюції життя.

Життя може вийти за рамки органічної реальності. Ми вже готові до того, щоб навчитися створювати неорганічні форми життя. Через чотири мільярди років органічного життя, заснованого на природному відборі, ми заходимо в еру неорганічного. І по дорозі наш вид – гомо сапієнс – цілком ймовірно, просто зникне. Тому що ми змінимо самі себе. Через 200 років на цій планеті будуть домінувати істоти, які відрізняються від нас так само сильно, як ми відрізняємося від шимпанзе.

Сьогодні ми все ще маємо спільні з мавпами структуру тіла, фізичні можливості та навіть деякі ментальні патерни. Але через кілька сотень років біотехнології можуть змінити наші тіла і розум.

Який вид нових істот буде жити на цій планеті? В якому напрямку стане розвиватися еволюція? Ніхто точно не знає, але від вибору, який кожен з нас зробить в найближчі роки, залежить те, де саме ми опинимося.

Ми будемо обирати, що краще для кооперації різних людей або для країни, в якій ми живемо, або для всього нашого виду, або навіть для всього живого на землі.

Епоха артропоцену:
клімат змінюється –
і до чого тут мистецтво?

Зміна клімату відбувається тут і зараз, не в далекому майбутньому чи віддаленій географічній точці, але навіть знаючи це, людство продовжує прямувати до екологічної катастрофи. Кураторка проекту Кліматично-мистецькі лабораторії, які об’єднують арт, науку і активізм, Ірина Замуруєва написала для Platfor.ma про те, чому зараз скрізь чути про антропоцен і як мистецтво може вплинути на ситуацію.

Глобальне потепління, підняття рівня світового океану, закислення океанів, різкі зміни у біосфері на землі та у воді, що спричиняють шосте масове вимирання живих істот та руйнують життя людей, – усе це не просто тривожні дзвіночки, а екосистеми, які б’ють на сполох.

Деякі геологи наполягають, що масштаб цих змін вводить нас у новий геологічний період – антропоцен. Це вік, у якому людська діяльність змінила умови існування та процеси на Землі. Вперше термін використали у 2000 році дослідник планетарних систем, біолог Юджин Стромер і лауреат Нобелівської премії, хімік Паул Крутцен. З того часу слово вже викликало численні дебати, увійшло в культуру та стало джерелом для художніх, філософських та академічних робіт.

Антропоцен – це епоха, в якій найбільш розповсюджений птах на планеті – бройлерна курка, епоха, в якій цикли природних речовин кардинально змінені людською діяльністю (нітрогену в природі в два рази більше, ніж за останні 2,4 мільярди років – привіт нітрогенним добривам!), радіоактивні ізотопи нагадуватимуть про себе ще сотні тисяч років, а клімат змінюється у безпрецедентних масштабах через спалення нафти, газу і вугілля.

Індустріальний капіталізм безповоротно змінює цикли біосфери, природа стає продуктом культури. Тепер вже не тільки астероїди, ціанобактерії та виверження вулканів спричиняють масові вимирання живих істот – це ми самі.