– В проекті на Спільнокошті ви згадуєте, що протягом ХХ століття в Україні декілька разів докорінно змінювалась архітектура. Коли і як це відбувалося?

– На початку століття можна відзначити дореволюційний архітектурно-будівельний бум у Києві – з його шикарними прибутковими будинками та громадськими будівлями, наприклад, Національним художнім музеєм. Після революції 1917 року архітектура, так само, як і інші галузі мистецтв, стала на нові рейки, винайшла нову мову – нею став конструктивізм.

Однак із приходом Сталіна ситуація ще раз кардинально змінилася – відповідно до вимог нової політики партії. Конструктивізм був забутий. Повноцінне становлення СРСР як імперії вимагало таких же архітектурних образів, тому головним стилем став ампір. А далі з початком кампанії викриття культу особи викрили і таку архітектуру, звинувативши її в завеликій розкоші.

Радянський модернізм 60-х в одну ногу зі світовими настроями космічного майбутнього проголошував нові норми і стандарти. До кінця свого існування цей стиль також зазнав кілька внутрішніх змін. Наприклад, останній його період, постмодернізм, знаменував часи перебудови і свободу вибору, в тому числі архітектурних засобів і можливостей.

Як назвати архітектуру часів незалежної України ще ніхто навіть особливо не задумувався. Хоча, на наш погляд, це можна назвати поц-модернізм.

– А якщо порівнювати зі світом, то де зараз знаходиться наша архітектура і норми забудови? Чи є наші проблеми унікальними?

– Архітектура нерозривно пов’язана з усіма сферами життя, в якійсь мірі є їх втіленням і відображенням в матеріальному світі. Тому це швидше питання відсталості суспільства в цілому.

Наприклад, крім об’єктивно низької якості вітчизняної архітектури у виконанні наших архітекторів, у нас немає жодних прикладів, коли в Україні щось би будували світові майстри. Але ж це одна з особливостей сучасного світу архітектури – його абсолютна глобалізація.

Важливо ще відзначити, що не тільки конкретні будівлі, але і концепції розвитку міст в цілому знаходяться ще на рівні пострадянського розвитку. Хоча в світі це одне з найбільш важливих питань, і йому приділяється багато часу і коштів.

– Ви прагнете зафіксувати стан сучасної архітектури України, щоб звернути на нього увагу суспільства. Чи можете ви навести світові чи українські приклади, коли фотографія дійсно щось змінила?

– Прикладів багато. Скажімо, Енсель Адамс і його фотографія існуючого пейзажу врятували місцевість від запланованого будівництва гідроелектростанції. Або португальський фотограф Фернандо Гуеро, чиї фото сучасної архітектури Португалії зробили її однією з наймодніших на світовій сцені, а також ще більш посилили значення таких корифеїв як Алваро Сиза і Соуто де Моура.

– Одна із найгучніших суперечок останніх років в Україні – це театр на Андрієвському узвозі. Що цей скандал говорить про наше суспільство та його смаки?

– Він говорить про те, що ми до цих пір так і не готові сприймати і чути один одного. Це велика проблема.

– Які найцікавіші архітектурні об’єкти ви знаєте в Україні? Умовно, заради чого сюди їхати іноземцям?

– Зараз у всьому світі шалено популярний радянський модернізм. Україна і Київ у цій сфері займає одне з перших місць, тому що в Росію не хочуть їхати, Середній Схід – все ще трохи дикувато, а ми гостинні й у нас відкриті кордони. Але, на жаль, ми продовжуємо байдуже ставиться до цієї архітектури, вона досі не має статусу пам’яток, а будівлі хаотично перебудовуються.

– Ок, а що в нас є найтрешовішого?

– У нас все трешове, але цього потрібно не соромитися, а заробляти на цьому.

– Яким має бути ідеальний архітектурний Київ, на вашу думку?

– В принципі, як міське середовище, нам від Союзу дісталася хороша спадщина. Але те, що зараз відбувається з містом, вимагає масштабного загальноміського обговорення: хто і яким бачить розвиток міста, якщо хочете, його порятунок…

– Як в Україні з освітою у сфері архітектури? Чи є свої зіркові архітектори, які дійсно можуть гучно звучати на світовому рівні?

– Освіта, на жаль, така ж відстала, як і сама архітектура. Сучасна світова архітектурна освіта порівняно з нашим рівнем знаходиться на різних полюсах. Хоча зрушення є – зараз відкрилася Харківська архітектурна школа, сподіваємося, це може створити певне нове коло молоді.

– А як щодо фотографії?

– Українська фотографія також не в контексті зі світовою.

– Іноді навіть від відомих фотографів можна почути, що фотографія – це не мистецтво. А що ви думаєте про це?

– Залежно від того, в якому просторі знаходиться фото, можна виділити три типи фотографії: медіа, комерція і арт. Медіа – це багато в чому виключно новинна фотографія. А ось комерційна може бути в окремих випадках і мистецтвом. Арт-фотографія – тут все зрозуміло, це точно мистецтво.

– До чого врешті прийдуть ці дві сфери – фотографія та архітектура? Яким буде їх майбутнє?

– Ці дві сфери нерозривно пов’язані протягом останнього століття. Архітектура – один з головних героїв фотографії, вона зазвичай є або фоном, або навіть головним героєм кадру. Фотографія для архітектури також незамінна, в тому числі навіть для процесу проектування, наприклад, колажування, фотофіксації об’єкту. Тому це взаємопроникнення та інтеграція швидше за все буде тільки збільшуватися.

– Ви зараз збираєте гроші через краудфандинг. Навіщо людині віддавати свої гроші, аби хтось випустив журнал?

– Кілька мотивацій: підтримати людей, які роблять добру справу, підтримати друкований журнал про фотографію, а також проявити свою громадянську позицію проти хаотичної забудови міст.