«Тільки я та ще одна людина набрали вагу в космосі. Я – двічі!»: розмова з астронавтом на теми землі та неба

АвторPlatfor.ma
15 Червня 2020
NASA астронавт космос

14 червня на Discovery and Science стартувало нове документальне шоу «Space X Live» про неймовірну історію розробки, розбудови та запуску космічного корабля Crew Dragon SpaceX. Наші друзі з телеканалу поговорили про нього та загалом про існування поза Землею з американським астронавтом NASA та інженером, який цілих чотири рази виходив у відкритий космос – Майклом Массіміно.

– Як ви вирішили присвятити свою кар’єру дослідженню космосу?

– Мабуть, вирішальним для мене був момент, коли я побачив, як Ніл Армстронг ходить по поверхні Місяця. Хоча ще до цього я зрозумів, що ці люди роблять щось дійсно важливе, що це буде історична подія. Я навіть подумав, що це найважливіше, що відбувається у світі, і відтоді мав намір дізнатися про це більше. Я ходив до бібліотеки, відвідував музеї з батьками і мріяв стати космонавтом. Однак через кілька років я про це забув, але не думаю, що ідея підкорення космосу мене насправді покинула. Вважаю, що це рішення — результат чесної відповіді самому собі щодо того, що я вважаю дійсно важливим. 

Звісно, людини можуть назвати вам речі, які важливіші за позаземні дослідження. Однак для мене вивчення космосу — це справа життя. Я просто хотів бути частиною цього. Я міркував так: якщо я зможу стати саме космонавтом — чудово, ні — я маю стати тим, хто допоможе іншим людям це зробити. На мій погляд, дослідження космосу людиною — це найкрутіша річ, що відбувається, і саме цьому я хотів присвятити своє життя.

– Розкажіть про це відчуття, коли вас на ракеті викидає у відкритий космос?

Це неймовірно. Це ніби якийсь звір чи монстр схопив вас та забирає від вашого дому — а ви не розумієте, що станеться далі. Це саме те, що я відчував, коли ми розганялися від нуля до 28 тис. км на годину за вісім з половиною хвилин. Я був просто шокований, наскільки це потужно.

– Яка їжа в космосі? Там все теж про правильне харчування, чи схема інша? 

Насправді, здається тільки я та ще один знайомий космонавт набрали вагу в космосі — і я це зробив двічі! Що я можу сказати? Мені сподобалася їжа на орбіті! В результаті я набирав майже половину кілограма за кожен свій політ. 

Але перед виходом у космос я був у найкращій формі за все життя, тому будь-яка зайва вага не сильно вплинула б на мене. Це вже коли я потрапив у космос, то почав їсти. Наприкінці місії я їв ще більше, адже їжа мені сподобалась. Чимало людей скаржаться на неї, але, як на мене, вона чудова.

А коли я повернувся з відкритого космосу, для мене настав час їсти макарони та сир. Ще я відчув, що пора з’їсти більше тістечок, і саме це і зробив. 

– Як це — спати у космосі?

У другий мій політ у мене було більше часу на сон, ніж у перший. Вдруге ми налагодили вахту сну. Я думаю, це було тому, що ми були більш готові впоратися з викликами. У нас також був трохи більший космічний корабель, оскільки ми мали повітряний шлюз. Під час мого першого польоту в нас існував лише повітряний затвор, який був внутрішнім і турбулентним, тому було важко займатися багатьма справами. Тож, так, у своєму другому польоті я спав більше — і сон для космонавтів дуже важливий. Цілий день ви «на ногах» і заплановано лише вісім годин на сон, тому потрібно зробити все, щоб вчасно лягти спати. 

Сон у космічному шатлі й на станції відрізняється. Уявіть, що ви лежите у ліжку-коконі, який закріплений між двома частинами шатлу — по суті, ви спите на стелі. Виглядає це на кшталт сонної вечірки — у нас, як правило, п’ять товаришів екіпажу відпочивають на середній палубі, а потім до двох-трьох нагорі, на льотній палубі. 

Однак на космічній станції інший варіант, оскільки ми там знаходимося по пів року — у кожного члена екіпажу є своя кімната. Насправді кімната – це така собі шафа. Але все ж на МКС космонавти можуть усамітнитися, що є недосяжним для екіпажу шаттлу. Ви знаходитесь у спальному мішку для білизни, і він прикріплений до стіни чи якоїсь конструкції, щоб ви не плавали по кораблю і не пробуджували один одного або себе, врізавшись у щось. Для мене це досі найчудовіший спосіб спати і відпочити.

– А займатися спортом в космосі легше чи складніше?

– Скажімо так, якщо ви, наприклад, на біговій доріжці або велотренажері в космосі, ви маєте прикріпитися до нього, або ж вас унесе. Вправи в просторі можуть бути складними, тому що може статися так, що ви зробите один крок і опинитесь на стелі! Тож вам дійсно потрібен якийсь джгут, який буде вас стримувати. 

Водночас силові тренування з вагою у сотні кілограмів для космосу з нульовою силою тяжіння — зовсім неефективні. Ви можете принести штангу вагою 200 кг, і вона нічого важитиме. Тож спеціально для космонавтів розроблений досить просунутий спортивний комплект під назвою Advanced Resistive Exercise Device з системою Thera-Band. Це досить цікавий комплект обладнання, який може ніби чинити вам опір, щоб ви могли нарощувати силу м’язів та підтримувати форму. 

– Наскільки для вас важливо те, що ви стали значною частиною історію космосу, коли не тільки потрапили туди, а й полагодили знаменитий телескоп «Хаббл»?

Це багато для мене важило. На мій погляд, коли ти космонавт, ти стаєш частиною певної фази великої космічної програми. Перші хлопці були першими в космосі, наступна фаза — людина на Місяці тощо. Я був частиною епохи «Шаттл», «Шаттл і космічна станція» та «Хаббл». Мені було надзвичайно приємно бути учасником місій «Хаббла». Я думаю, що вся команда, поєднана з різних космічних центрів по нашій країні та вчених з усього світу, насправді була особливою групою людей. Тому я дуже вдячний за те, що мав можливість з ними співпрацювати. Особливо визначально було опинитися на «Хаббла» наприкінці програми, коли ми робили завершальні штрихи в налаштуванні телескопу.

– Ви чудово пораєтеся з людьми з різних куточків планети — як вам це вдається?

Коли ви маєте спільну мету і знаєте, як домовитися про її досягнення, всі відмінності в культурі, світогляді та інших моментах стираються. Виявляється, що розбіжності насправді допомагають у досягненні спільної цілі. Так, один космонавт з Великобританії, Тім Пік, мій хороший друг, завжди може запропонувати точку зору, відмінну від моєї як американця. Цікаві ідеї може запропонувати й росіянин, так само, як і мій друг Соїчі — японський космонавт, який збирається літати на наступному запуску SpaceX. На мій погляд, поєднання людей з різних культур, різного гендеру та з іншими відмінностями насправді корисне, тому що у вас різні точки зору та різний досвід, які допомагають при спробі розв’язувати складну проблему. 

Якщо всі думають однаково, ти нікуди не дінешся. Ви можете дійти якихось висновків, але ви не зможете повноцінно осягнути такі речі як будівництво космічної станції або транспортного засобу SpaceX чи будь-чого іншого масштабного. Відмінності членів команди перетворюються на силу, тому що у вас одна і та ж мета. Як тільки ви зможете домовитись про місію, всі інші речі, які можуть викликати конфлікт, не мають значення. Ви їх навіть не враховуєте.

 – На ваш погляд, яка ймовірність, що космічний туризм почне існувати у наступні 100 років? Це реально? 

Абсолютно. Багато людей вже давно про це мріяли. Я попрацював з Hilton Hotels, вони запустили печиво в космос минулого літа, і я робив для них певну рекламу. Я дізнався, що Хілтон хотів побудувати першу мережу готелів у космосі ще тоді, коли ми летіли на Місяць. Була надія, що космічний шаттл стане подібним до комерційного космічного корабля, яким керуватимуть авіакомпанії. Тоді люди уявляли, що British Airways, Virgin Atlantic, United Airlines або Delta Airlines будуть мати свої космічні шаттли, але цього не сталося. 

Тобто наші мрії виникли вже давно, але відповідних технологій ще не було. Однак тепер технологічні можливості стали набагато більшими. Цей запуск — погляд у майбутнє. Я думаю, що наразі ми на початковій стадії того, щоб реалізувати всі ці мрії про готелі та туризм, а також про зйомку фільмів у космосі. Я вважаю, ми зробили дійсно великий крок до того, щоб усі ці речі, про які ми мріяли вже стільки десятиліть, могли б відбутися найближчим часом. 

– Могли в б ви більш детально розказати нам про нове шоу на Discovery Channel?

Шоу висвітлює аспекти підготовки та фактичного запуску у космос у прямому ефірі. Насправді, це була дійсно яскрава подія і я добряче повеселився. Я вже робив інші події у прямому ефірі, і на цей раз я знову зустрівся з багатьма людьми, з якими працював раніше — тож, я зрадів, що працюватиму з тим же режисером та продюсерами. 

Подія вийшла дуже веселою. У шоу я розповів про те, що роблять мої друзі, і про важливість запуску. До того ж, там залучені інші зірки, деякі зі світу розваг, навіть Кеті Перрі з’являлася! На мій погляд, наша команда дуже добре зробила свою справу. Ми також висвітлювали багато питань, про які люди, як правило, не знають. Команда провела величезну кількість ексклюзивних інтерв’ю, а також показала профілі космонавтів та висвітлила, що насправді відбувається за лаштунками космічного запуску.

– Зараз, коли ви на пенсії, сумуєте за космосом і цими пригодами? 

– Сумую. Але не настільки, щоб раптом що повернутися назад. Я думаю, що моє рішення піти було вчасним. Я мав дуже веселу та гарну кар’єру космонавта. Я займався цим 18 років і, думаю, пішов у потрібний час. 

Я вважаю, що був відомий завдяки космічному телескопу «Хаббл» і космічним подорожам, але я був лише на останніх двох місіях. Переді мною були ще три, в яких я не брав участь. У момент першої я навіть не був з НАСА — я був ще в школі! Тож я не мав нічого спільного із запуском цього телескопа, але все ж причетний до нього. 

Я дуже пишаюся своїми друзями, які все ще цим займаються. Але є ще ціла купа нових космонавтів, яких я зустрів. Я думаю, що добре передати справу новим людям і спостерігати, як вони йдуть вперед. А ще важливо щось робити після виходу на пенсію, і мені подобається те, чим я займаюся з того часу (Майкл Массіміно працює в Космічному центрі НАСА в Х’юстоні. Ну і заодно знімався в Теорії Великого вибуху в ролі самого себе. – Platfor.ma). Хоча я, безумовно, сумую за космосом, за своїми друзями, але, принаймні, мені вдається підтримувати зв’язок з ними.

Фото – космічне агентство NASA

Найцiкавiше на сайтi

Просто космос: 12 ресурсів, з якими ви полюбите зірки, чорні діри й темну матерію

Platfor.ma створила найбільш космічну підбірку ресурсів, щоб подивитися на небо, почитати про зорі, допомогти у пошуку позаземних цивілізацій та покерувати марсоходом.

 

Інстаграм Nasa

NASA прагнуть додати трохи космосу у ваші стрічки та розбавити низку котиків, селфі та б’юті-блогів дійсно захоплюючими кадрами. Тут можна не тільки побачити фото планет, космосу та супутників, а й переглянути в інста-сторіс фрагменти робочого процесу та звернення працівників космічного агентства до звичайних смертних.

 

Інтерактивна карта Сонячної системи

Творці цієї платформи запевняють, що космос – це любов, якою потрібно ділитися, а замовчування науки – зовсім гріх на душу. Тому бажають всім охочим отримати галактику задоволень з безкоштовною моделлю Сонячної системи, нічного неба та космічного простору в реальному часі, з точними позиціями об’єктів й безліччю цікавих фактів.

 

Екскурсія міжпланетного рівня: я відвідав найбільшу обсерваторію Землі. Це космос

АвторБогдан Скасків
21 Лютого 2019

Над пустелею Атакама нависають важкі грозові хмари. Не цього ти очікуєш, коли їдеш у одне з найсухіших місць на Землі. За двадцять кілометрів від шахтарського містечка Калама, відомого найбільшим у світі мідним кар’єром Чукікамата, нас зупиняє поліцейський пост.

– Далі не можна, – повідомляють офіцери, – дорогу розмило, пустеля вся у воді, проїзд дозволено лише для служб порятунку та місцевих жителів.
– Але ж ми практично місцеві, їдемо з України, – відповідаємо і відразу витягуємо джокера з рукава. – А ще у нас вже сплачена оселя в Airbnb на п’ять ночей!
Хлопці посміхаються, бажають удачі і пропускають.

Навколо селища-оази Сан Педро де Атакама, яке розрослось під напливом туристів, знаходиться багато цікавого: дивовижні лагуни, на берегах яких живуть фламінго та вікуньї, гейзери на висоті 4300 метрів, термальні джерела та неймовірної краси долини з химерними скелями. Проте не вони головна наша ціль. Ми мріємо попасти в Atacama Large Millimiter/submillimiter Array (ALMA) – найбільшу обсерваторію світу, яка знаходиться неподалік.

Проте наші плани мало не руйнує ураган El Niño, який навідується у пустелю кожні 5-10 років. Цьогоріч через нього житло втратили щонайменше 100 людей. Врешті, ввечері напередодні візиту нам підтвердили візит в один із головних наукових центрів світу. Від радості ми підняли келихи червоного – і мало за це не поплатились. Справа в тому, що ALMA є територією підвищеної небезпеки, а тому будь-яке вживання алкоголю чи наркотиків тут категорично заборонене. Так, наприклад, якщо у водія знайдуть хоча б 0,1 проміле, він не зможе в’їхати на територію обсерваторії – для порівняння, загалом в Чилі – 0,5 проміле, а, скажімо, в США чи Британії – 0,8.

На прохідній нас зустрічає Даніло Відаль, який відповідає у обсерваторії за навчальні програми та координації відвідин. Даніло родом з цього регіону, і, звісно, дуже переживає через те, яке стихійне лихо відбувається в регіоні зараз. Проте все ж посміхається нам та говорить: «Ласкаво просимо до найсухішого місця на Землі!» В даних погодних умовах це може здатись жартом, адже в цьому регіоні пустелі більше 350 сонячних днів у році.

Саме через таке унікальне небо без хмар Атакама вже давно вважається «пісочницею» для астрономів зі всього світу, тому концентрація обсерваторій тут зашкалює. А коли чогось багато, то без змагань не обійтись. Так, щороку проводиться Олімпіада між обсерваторіями, в якій ALMA вигравала, мабуть, все, навіть турнір по пінг-понгу.

Ідея дійсно масштабного дослідницького проекту була у світової наукової спільноти вже давно. Багато країн хотіли побудувати щось схоже, але у кого в наш час є зайві $1,4 млрд? Настільки глобальний проект просто фізично не міг бути реалізований однією країною. Саме тому ще в середині 1990-х почались перемовини між ESO (Європейською південною обсерваторією), NRAO (Національною радіоастрономічною обсерваторією), а також NAOJ (Національною обсерваторією Японії). Зважаючи на те, що на кону стояли великі гроші, перемовини тривали аж до 2003-го, коли і вдалось владнати всі формальності.

Саме через співробітництво ALMA тепер дотримується принципів максимальної відкритості в роботі та підборі персоналу. Всі посади, включно з СЕО, є конкурсними, мінімум 15% з них повинні обійматись іноземцями. На кожній позиції працює по двоє людей, що дозволяє без проблем функціонувати 365 днів у році. Робоча зміна кожного з них складає вісім робочих днів, наступні шість вони відпочивають. А оскільки ALMA – це неприбуткова організація, то відкритість її для громадськості є запорукою майбутнього фінансування проектів, що реалізуються обсерваторією.

Книга космічного масштабу: уривок з «Астрофізики для тих, хто цінує час» Ніла Деграсса Тайсона

31 Травня 2018

Цього року на Мистецькому Арсеналі буде науково-популярна програма від журналу «Куншт». В її межах відбудуться майстер-класи, кисневі коктейлі з дослідниками та наукові перфоманси. На честь цього Platfor.ma публікує уривок з книги одного з найяскравіших науковців сучасності – Ніла Деграсса Тайсона «Астрофізика для тих, хто цінує час». Все про планети, супутники, космос, та їх дивовижні аспекти.

З великої відстані наша Сонячна система виглядає порожньою. Якщо помістити її в кулю, достатню для того, щоб у неї вписалась орбіта найвіддаленішої планети — Нептуна, — то об’єм, зайнятий Сонцем зі всіма планетами та їхніми супутниками, становитиме трохи більше однієї трильйонної частки всього цього простору. Але там зовсім не порожньо — простір між планетами заповнений всілякими кам’яними брилами, уламками, камінцями, крижаними кулями, пилом, потоками заряджених часток і запущеними в далечінь космічними зондами землян. Простір також пронизаний грізними гравітаційними та магнітними полями.

Міжпланетний простір настільки не порожній, що Земля під час своєї орбітальної подорожі на швидкості 30 км/с прокладає свій шлях крізь сотні тонн метеорних тіл на день — щоправда, переважно вони не більші за піщинку. Майже всі такі об’єкти, з якими зустрічається наша планета, згоряють у верхніх шарах земної атмосфери, врізаючись у повітря з такою енергією, що це космічне сміття просто випаровується на місці. Еволюція крихких біологічних видів Землі, у тому числі нашого, стала можливою під цим захисним екраном. Більші метеороїди, розміром десь як м’ячик для гольфу, нагріваються швидко, але нерівномірно. Перш ніж випаруватися, вони часто розбиваються на багато менших уламків. У ще більших тіл поверхня спалюється, але решта тіла успішно дотягує до земної поверхні, де потім знаходять ці метеорити. Здавалося б, на сьогоднішній момент, здійснивши 4,6 мільярдів обертів навколо Сонця, Земля повинна була «пропилососити» все можливе сміття на своєму орбітальному шляху. Та насправді раніше бувало й набагато гірше. Протягом перших півмільярда років після утворення Сонця та його планет на Землю звалювалося так багато різного непотребу, що тепла від енергії цих постійних зіткнень вистачало, аби розігріти атмосферу Землі та розплавити кору нашої планети.

Зіткнення з одним особливо великим шматом космічного сміття спричинило утворення Місяця. Проби місячного ґрунту, що їх доставили на Землю астронавти «Аполлонів», свідчать про неочікуваний дефіцит на Місяці заліза та інших елементів із високими масами. Це вказує на те, що Місяць, швидше за все, складається з речовини, вирваної з бідної на залізо земної кори та мантії внаслідок косого удару Землі із протопланетою розміром десь як Марс, яка збилася зі свого шляху. Після цього зіткнення викинуті на земну орбіту уламки сконцентрувалися, щоб сформувати наш чудовий і не надто щільний супутник. Не рахуючи цього важливого інформприводу, період важкого бомбардування, який Земля пережила в роки свого дитинства, не був чимось унікальним серед решти планет та інших великих небесних тіл Сонячної системи. Вони також зазнали ушкоджень, і позбавлені повітря, а значить і ерозії, поверхні Місяця та Меркурія зберегли до нашого часу значну частину свідчень цього періоду — у формі кратерів.

З часів формування Сонячної системи лишилися не тільки «шрами» на планетах, але й брили та уламки найрізноманітніших розмірів у навколишньому міжпланетному просторі, викресані з Марса, Місяця та Землі внаслідок зіткнень на високих швидкостях. Комп’ютерні симуляції таких метеоритних імпактів наочно показують, що поверхневе каміння поблизу ударних зон може здійматись нагору з достатньою швидкістю, щоб подолати гравітаційні пута рідної планети. З огляду на те, скільки ми відкриваємо на Землі метеоритів марсіанського походження, можна зробити висновок, що щорічно на Землю прилітає близько тисячі тонн марсіанських порід. Імовірно, така сама кількість порід досягає Землі з Місяця. У ретроспективі виходить, що нам не обов’язково було везти зразки місячного ґрунту з самого Місяця. Чимало з них прибувають до нас власним ходом, хоча і не з нашої волі, і ми ще не знали цього під час реалізації програми «Аполлон».

Більшість астероїдів Сонячної системи живуть і працюють в головному поясі астероїдів — порівняно пласкій зоні між орбітами Марса та Юпітера. За традицією, першовідкривачі можуть називати свої астероїди так, як їм заманеться. Художники зазвичай зображують пояс астероїдів як широке кільце у площині Сонячної системи, захаращене звивисто розкиданими каменюками. Насправді ж сукупна маса поясу астероїдів становить менше 5 % маси Місяця, яка, зі свого боку, заледве перевищує 1 % маси Землі. Такий обсяг може здатися несерйозною дрібницею. Але накопичені збурення орбіт постійно відтворюють підмножину потенційно небезпечних астероїдів — їх кількість, можливо, сягає кількох тисяч, чиї ексцентричні (витягнуті за формою) траєкторії перетинаються з орбітою Землі. Простий розрахунок показує, що більшість із них може впасти на Землю протягом найближчих ста мільйонів років. Ті, що розміром більше одного кілометра, вдарять по поверхні з енергією, достатньою, щоб дестабілізувати екосистему Землі та загрожувати вимиранням більшій частині сухопутних земних видів.

Це було б кепсько.

Очікування VS реальність: чого футуристи та гадалки чекали від нашого 2020-го

2020-й вже став для людства та кожної окремої людини дійсно вражаючим. При цьому кругле число цього року завжди вабило людей, тож роками вони видавали свої пророцтва щодо нього. При чому прогнози складали не тільки диванні критики, а й гіганти бізнесу, впливові люди, письменники та відомі ресурси. Platfor.ma зібрала найбільш яскраві прогнози на 2020-й і дивиться на них з захопленням. Подивіться й ви.

Очікування. Футурист Рей Курцвейл мав свої припущення щодо того, як зміниться життя до 2020 року. Він ще у 1999 році випустив книгу «Епоха духовних машин», де переконував, що технічний прогрес призведе до збільшення тривалості людського життя. Курцвейл прогнозував, що до цього часу середній показник складатиме 100 років. «Комп’ютеризовані монітори здоров’я, вбудовані в годинники, ювелірні вироби та одяг, які діагностують як гострі, так і хронічні захворювання, використовуються скрізь. Крім діагностики, ці монітори надають цілий ряд корективних рекомендацій і втручань», – також писав американець у своїй книжці.

Реальність. У чомусь Курцвейл дійсно мав рацію, якщо згадати розумні годинники, фітнес-браслети та інші гаджети, які слідкують за показниками здоров’я користувача. А от з тривалістю життя трохи промахнувся – за даними ООН на 2019 рік, середній показник для всього світу становить 72,3 роки.

Очікування. Також американський футурист був впевнений, що технічний прогрес зробить шалений стрибок вперед, і людство буде використовувати лінзи та окуляри із вбудованими в них тривимірними дисплеями, де зображення транслюється прямо у сітківку користувача. Щось на кшталт консолі в костюмі Залізної людини.

Реальність. Реальним інженерам і винахідникам, судячи з усього, до Тоні Старка ще далеко. А от ще одне припущення Курцвейла щодо того, що кожен наш крок буде відстежуватися, а соціальна та політична безпеки громадянина ігноруватися – цілком справдилося. Пам’ятайте, Великий Брат стежить за вами.

Рей Курцвейл

Очікування. Інші футуристи, наприклад, автор міжнародного бестселера «The Art of the Long View» Пітер Шварц і колишній головний редактор «Wired» Пітер Лейден, в своїй сумісній роботі «Довгий бум» писали, що Китай у 2020 році здійметься на вершину економіки. Станом на 2019 рік майже так і сталося, попереду стояли лише США. 

Реальність. Але наразі світова економічна ситуація, м’яко кажучи, в дупі, а Китай відновлюється після спалаху коронавірусу і цілком можливо, що зробить це першим і найбільш ефективно. 

Очікування. Також обидва Пітери були впевнені у тому, що людська нога нарешті ступить на Марс: «У 2020 році люди прибувають на Марс … Чотири астронавти приземляються та передають свої знімки… Експедиція – це спільні зусилля, підтримувані практично всіма країнами». 

Реальність. Ну, ви в курсі – не вдалося.