До 2022-го Антон працював головним механіком у великих компаніях. Однак з початком повномасштабного вторгнення пішов служити, а у 2023-му перевівся в саперний батальйон. Platfor.ma поговорила з ним про те, що його найбільше здивувало в роботі сапером, які міни найнебезпечніші та яким може бути майбутнє саперної справи. А допомогти підрозділу ще ефективніше убезпечувати наше життя варто тут.
Якщо спитати людей на вулиці, то, ймовірно, майже всі скажуть, що сапер — це той, хто встановлює або навпаки знешкоджує вибухові пристрої. Це хороше формулювання чи варто щось додати?
Хороше, просто воно не повністю розкриває це питання. Сапер — це насамперед інженерна спеціальність. Така людина не лише встановлює чи знімає вибухові пристрої, вона займається й багатьма іншими задачами: наприклад, підготуванням оборонних позицій або наступальних операцій. Тобто робота з вибухівкою — це далеко не все. Ми маємо знати, як взаємодіяти різним піхотним та моторизованим підрозділам, де може атакувати ворог і де краще атакувати нам.
Ви раніше працювали механіком, інженером в серйозних великих компаніях. Як для вас почалась війна?
Я зустрів її у Харкові з родиною. Ми прокинулися о 4 ранку від залпів систем реактивного вогню, адже жили на Північній Салтівці — здається, цей район на війні став вже дуже відомим. Ми спакували речі, далі вдалося вивезти близьких спочатку в центральну, а потім і на західну Україну. А після цього я пішов у військкомат.
Перший рік я проходив службу у звичайному піхотному підрозділі. А потім у нас стали формувати саперний батальйон, і я попросив перевести мене туди.
Що несподіваного виявилося в роботі сапером?
Той обсяг інформації, яким ти маєш володіти, щоб класно виконувати свою роботу. Просто я теж на початку думав, що сапер — це щось знешкодити чи щось підірвати. А виявилося, що все набагато складніше, але й цікавіше.
А що найскладніше?
Перше — це інженерні загороди, що влаштовує наш супротивник. На жаль, у них дуже велика кількість професійних саперів, які підходять до своєї справи творчо. Часто зустрічаються навіть нестандартні вибухові пристрої, які зібрали фактично на колінці, але підготуватися до них дуже важко.
Плюс насиченість. Кількість небезпек — надзвичайна. Зустрічаються цілі протитранспортні «шлагбауми» із мін. Кожен такий може нараховувати сотні вибухових пристроїв, які треба знешкодити з великою обачністю, адже там можуть бути встановлені й додаткові засоби для знищення наших саперів. І подібних «шлагбаумів» — дуже багато.
Про це говорять не так часто, як про героїзм інших підрозділів, які визволяють Україну, але серед саперів теж є загиблі. Буквально минулого тижня трагічно загинув один із наших побратимів. Такі моменти найважчі.
Чи є якісь очевидно найскладніші для знешкодження вибухові пристрої?
Це завжди сукупність факторів. Багато залежить від ландшафту, наприклад, стає набагато складніше, якщо є висока трава або велика кількість людського сміття. Іноді все настільки забруднене сигналами від сміття, що навіть сучасні пошукові прилади можуть бути не дуже ефективними.
Плюс є такі вироби, що можуть, так би мовити, «бачити» рух — вони мають сейсмічні датчики. Тоді сапер потрапляє в зону ураження такого пристрою ще до того, як має шанс його виявити. Але у нас теж є чим відповідати на таке, в тому числі не наражаючи на небезпеку своїх людей.
Я виділив би міни ПОМ-2 і ПОМ-3 (від Протипіхотна Осколкова Міна. — Platfor.ma). ПОМ-2 запускається дистанційно і коли падає на землю, сама встановлює багатометрові розтяжки, які дуже важко помітити, особливо якщо пройшло хоч трохи часу і трава підросла. ПОМ-3 теж дистанційна, і у неї якраз сейсмічний датчик, тобто вона за амплітудою та вібрацією розпізнає кроки людини ще до того, як її помічають.
Є також протитранспортні міни, які можуть «зрозуміти», що за техніка до неї наближається. Є навіть міни, що здатні збивати гелікоптери — ПТКМ-1р. Ми їх вже знаходили, але реальних випадків знищення ними літальних апаратів не було, тож це поки теоретично заявлені характеристики.
Фактично будь-яка військова спеціальність — це небезпечно. Але сапери при цьому майже завжди в умовах, коли є розуміння, що десь тут предмет, який хоче тебе знищити. Як ви працюєте зі страхом?
Є різні методології, як боротися з таким стресом. В Україні це лише починає розвиватися, але у наших західних партнерів вони вже досить пророблені, тож наші хлопці, які вчаться за стандартами НАТО, це переймають і використовують. Просто у нас ще й не так багато саперів. Раніше це була невелика кількість фахівців, бо до повномасштабного вторгнення їх вистачало закрити всі потреби. А зараз у саперну справу прийшла велика кількість молодих бійців, таких як я, і питання методик боротьби зі стресом стало гостріше.
А загалом хороший сапер — це який? Яким він має бути?
Знову ж таки, це всебічно навчена і натренована людина. Треба знати не тільки саперну справу, а й стрілковий бій та організацію інженерних споруд, починаючи від окопів, протитанкових «їжаків» чи бліндажів і до нюансів будівництва мостів — адже треба розуміти, де у різних об’єктів слабкі місця, де сильні. А ще ж є велика кількість різних вибухових речовин і пристроїв, з якими можна зіштовхнутися на бойових завданнях.
Підозрюю, що це питання вас вже задовбало, але пес Патрон — хороший сапер? Як до нього ставляться профі?
Мені не доводилось працювати ані з ним, ні з командою в якій він проходить службу, тому я не можу оцінити його роботу. Проте я вважаю, що це гарна популяризація нашої справи. Думаю, це йде на користь.
А яке спорядження сапера, в основному це досі металодетектори? Яким може бути майбутнє саперної справи?
Ні, є багато різних пристроїв. Ми, наприклад, вже використовуємо дрони, і я сподіваюся, що у майбутньому всі роботи якраз і будуть виконуватися за допомогою різних систем, якими можна буде керувати дистанційно. Або й взагалі вони зможуть діяти за самостійною програмою. Це і наземні системи, і повітряні. На жаль, їх недостатньо для перекриття всіх наших потреб, але вони вже у нас є, і ми їх інтенсивно використовуємо на всіх звільнених територіях.
А ось з голлівудських фільмів пригадуються такі своєрідні броньовані скафандри — щось подібне використовується?
Для кожного типу розмінування потрібні різні засоби індивідуального і колективного захисту. Тут саперна справа не дуже відрізняється від будь-якої іншої інженерії. Наприклад, якщо люди працюють на сталеливарному заводі біля металу, їм потрібні термостійки засоби захисту. Так само й у саперів, спорядження підбирається під конкретні завдання, які необхідно вирішити в тому чи іншому випадку.
«Скафандр», про який ви кажете, використовується для поодинокого розмінування в місцях великого скупчення людей, в щільній забудові або при проведенні робіт в зоні критичної інфраструктури. Для польового розмінування, якого зараз, мабуть, понад 95% випадків, використовується костюм, розрахований на перебування в зоні можливого вибуху. Костюм захищає усі критичні зони людини: шию, ключиці, торс, плечі, пахову область та живіт, стегна, куприкову область, є також балістичний щиток і шолом. Все це надає нам необхідний захист, щоправда, зменшує рухомість.
Від різних людей можна зустріти фразу про те, що Україна — найзамінованіша країна світу…
Статистики у мене немає. Я просто роблю свою роботу. Можу хіба що сказати з власного досвіду, що коли я проходив одну із західних програм підготовки, то наші партнери з НАТО були надзвичайно здивовані тим, яку кількість вибухонебезпечних предметів ми знаходимо, умовно, на квадратний метр. За їхніми словами, ніде у світі такої щільності ще не бачили. Причому це були досить досвідчені хлопці.
Тобто Україна зараз отримує досвід, якого ще ніколи й ні в кого не було, та пробує те, чого ніхто не робив? Наприклад, CNN показували, як українські бійці в районі Роботино використовують для пошуку дрон з тепловізором — адже вночі міни деякий час лишаються гарячими після сонця.
Це дійсно один із гарних прикладів нестандартного застосування стандартного обладнання. Ми теж таке робимо. Хоча якщо відверто, то це цікава система, але її треба ще доопрацьовувати. По-перше, є лише невеличке вікно можливостей на заході сонця та на світанку, а по-друге, якщо міна у високій траві або під деревами, то її вже не видно. А більшість пристроїв якраз чи в насадженнях, чи біля них. До того ж масштабне розмінування відбувається через деякий час після деокупації території — можете собі уявити, яка рослинність там встигає вирости. На останньому полі, де ми працювали, трава вже була під два метри.
Якщо так можна формулювати — що вам більше подобається: мінувати чи розміновувати?
Можу сказати так: мінувати значно легше. Якщо дотримуватися правил, то 99%, що з тобою все буде добре. До того ж ти хоч приблизно знаєш, чого чекати. А от з розмінуванням завжди є доля ризику.
Як людина, що прямо зараз читає цей текст, може допомогти українським саперам?
Кожному треба приділити час на самоосвіту — особливо тим людям, що мешкають на деокупованих територіях чи біля них. Краще мати принаймні базове розуміння, що таке вибухонебезпечні предмети, які вони можуть мати вигляд і як себе слід поводити, якщо помітили щось подібне. Якщо коротко, то чіпати не можна, треба якнайшвидше залишити це місце і повідомити, скажімо, поліцію. Загалом головна допомога саперу — це освіта пересічного громадянина.
Допоможіть підрозділу саперів ще ефективніше убезпечувати наше життя.