Тень Киева: главные неофициальные символы города

30 Травня 2015
знання пороблено урбаністика

Украинская столица – один из лучших городов мира, это вам скажет любой киевлянин. Как люди, искренне (и безответно) влюбленные в этот город, мы вместе с сообществом Urban sketching project Kyiv решили собрать в одном месте ключевые символы Киева. И написать о них правду.

Шахматы в парке Шевченко

Один из центральных парков Киева славен многими вещами: к примеру, Тарасом Григорьевичем, хмуро взирающем на двоечников, выходящих из красного корпуса. Или изредка работающими фонтанами и не пересыхающим бюветом.

А еще здоровенными псинами, которые с ехидными мордами гадят под табличкой «Выгул собак запрещен». Но настоящий символ парка – это матерые ветераны шахматных битв.

Сутками напролет здесь прорываются турами по флангу и отправляют офицеров в безрассудную лобовую атаку. При этом пешкой здесь может почувствовать себя каждый. Поговаривают, что однажды в этом парке самому Гарри Каспарову поставили трехэтажный мат.

Фуникулер

Фуникулер: роскошь, средство передвижения или место, где все фотографируются? Мы не знаем.

Но точно помним, что как только двери открываются, нужно протискиваться внутрь и занимать стратегически выгодные места у лобового или заднего стекла.

И, разумеется, испытывать щенячий восторг в тот момент, когда мимо проезжает встречный вагончик с испытывающими щенячий восторг пассажирами.

В общем, фуникулер – это не роскошь, не средство и не место. Это счастье.

 

Царь-балконы

Столичные архитекторы заткнут за циркуль любого заграничного урбаниста.

Ну, какой Нимейер или Фостер смог бы решить сложнейшую техническую задачу: налепить на двухэтажный царский особняк архитектурное чудо: оббитый вагонкой двадцатиметровый царь-балкон? При этом закрепить его изолентой, да еще просчитать все так, чтобы он выдерживал и три мешка картофеля, и пару кубометров шлакоблоков, которые непутевый муж никак не увезет на дачу, и самого мужа, с сигареткой горделиво взирающего на свой живот.

 

Маршрутка на Троещину

Впервые эта местность упоминается в летописях еще в 1026-м году, когда на Троещине находился Рай. Так называлась загородная резиденция князя. И все мы знаем, почему именно у этих хором было такое название – даже тысячу лет назад дорога на Троещину казалась таким адом, что после нее любой шалаш выглядел райским местечком.

В «Слове о полку Игоревим» сохранились красноречивые строки, с которыми князь обращается к грядущим поколениям: «Бѣті сім мѣсте мѣтрополітѣн велікай». Все ждем.

 

МАФы

Малая архитектурная форма стала для Киева большим символом. Украинская столица – единственный город в мире, где можно прожить жизнь в киосках. Впервые поцеловаться с девушкой у пластиковой стены с рекламой кваса. Купить костюм на выпускной, примерив его за ширмой из брюк 52-го размера.

Приобрести окаменевший хлеб (– Свежий? – Только привезли!) и другие продукты питания разной степени токсичности.

Работать в киоске, в конце концов, тоже можно – должен же кто-то продавать хлеб и костюмы, а также гонять целующихся малолеток. И, разумеется, в некоторых трагических ларьках можно купить похоронные аксессуары. Что наша жизнь? Киоск!

 

Кличко

Мэр любого города – его символ. Но Киев город выдающийся, поэтому и символ у него особенный. Своего нынешнего мэра киевляне выбрали в надежде на то, что он отлупит всех городских коррупционеров и станет чемпионом мира в тяжелом весе по реформам. Однако Виталий Кличко оказался хитрее: он, конечно, борется со злом, но не силой, а интеллектом.

Каждый коррупционер, который хоть раз выслушал речь мэра о том, что воровать могут не только лишь все, но и семь из четырех его заместителей, сразу думает: «Ничего не понял, но на всякий случай стану честным». Виталий, но скажем прямо: иногда можно и влупить.

 

Качалка на Гидропарке

Тестостерон, мощь, мышцы, металл и приветливые улыбки. Гидропарк – суровое место, где в состав бизнес-ланча зачастую входит водка.

Впрочем, спортсменам – ни-ни. Режим! Это ведь не пафосный фитнес-клуб, где гири почему-то не измазаны грязью, а штанги не примерзают к тренажерам. Тут все серьезно. Всем Гидропер, верзилы.

 

Водные экскурсии по Днепру

На теплоходе музыка играет, а я одна стою на берегу. Стою и радуюсь.

Потому что, конечно, всем хороши эти плавучие экскурсии: блестящими маркетинговыми приемами зазывал; музыкой, оглушающей как громкостью, так и своей чудовищностью; подкисшими продуктами и напитками; лавками, удобными, как зубная боль. Всем хороши. Но укачивает.

 

Валерий Винарский

Много есть разнообразных поэтов и не меньше людей с феноменальной памятью. А вот Валерий Винарский – лишь один. Бывает, проходит мимо него, царящего на Андреевском спуске, какой-нибудь упырь, а Валерий и говорит ему человеческим голосом: «Скажите любое слово!» Тот отвечает что-то вроде «некогда мне», на что поэт Андреевского спуска тут же выдает стихотворение с этими словами. И вот уже упырь поневоле начинает улыбаться. И сразу видно, что не упырь он, а хороший человек, просто загрустил. А Валерий Винарский это исправил. Такова стезя поэта.

 

Танцоры на Театральной

Театральная оправдывает свое название: каждые выходные здесь происходят спектакли. Причем не только в Театре им. Леси Украинки, но и в переходе около него. И еще неизвестно, где интереснее: на сцене национального академического, где 60-летние матроны играют тинейджеров, или у входа в метро, где такие же 60-летние матроны действительно молоды душой. Настолько безудержные вечеринки под баян не часто встретишь в современных клубах. Поэтому желаем ветеранам па и фуэте еще очень долго бывать под землей только на этих танцевальных вечерах.

 

Трамвай в Пущу Водицу

Ровенская область гордится своим Туннелем любви. Пускай! У нас, киевлян, есть свой такой. Выезжаешь из шумного и пыльного центра города. Насупленный, хмурый. Еще и шашлыки, кажется, протекают через кулек. Но уже через полчаса вокруг лес, ароматы, щебетание. И шашлык аппетитно шипит на углях. Главное – успеть до 23-х на обратный трамвай. Уже не насупленным и не хмурым.

 

Любите Киев и его символы. Взаимно.

 

 

Urban sketching project – cообщество, рассказывающее истории нашего окружения. Никаких экстраординарных инструментов или формального художественного образования. Рука интерпретирует то, что видят глаза.

Иллюстрции рисовали: «Шахматы в парке Шевченко» – Грася Олийко, «Фуникулер» – Ирина Костышина, «Царь-балконы» – Грася Олийко, «Маршрутка Троещину» – Лера Схемка, «МАФы» – Александра Найденова, «Кличко» – Анна Поли, «Качалка на гидропарке» – Максим Павлюк, «Водные экскурсии по Днепру» – Дарья Мацола, «Валерий Винарский» – Ульяна Виничук, «Танцоры на театральной» – Анна Поли, «Трамвай сквозь лес в Пущу» – Анна Звягинцева. Кураторы – Настя Джинджер и Лера Схемка.

Найцiкавiше на сайтi

Мандруй Україною в дупу: чому ми розучилися критикувати і як це виправити

АвторЮрій Марченко
15 Липня 2020

Днями український інтернет дружно розтоптав візуальну частину ініціативи #мандруйУкраїною. А до цього схожим чином топтав дизайн Євробачення, ВДНГ, Ukraine Now і ще купу речей з абсолютно різних галузей. Головред Platfor.ma намагається розібратися, чому не будь-який негатив можна назвати критикою, і як все-таки лаяти так, щоб це пішло на користь.

Наприкінці червня Державне агентство розвитку туризму викотило візуальну складову для слогана #мандруйУкраїною. Чиновники цілком резонно припустили, що, оскільки міжнародний туризм заблокований, потрібно ще активніше агітувати за внутрішній. Для цього порадилися з верховним брендологом країни Андрієм Федорівим і за його підказкою покликали художницю й ілюстраторку Ольгу Селіщеву. Людина це помітна – навчалася в Україні й в Німеччині, сотня виставок по всьому світу, сім персональних експозицій. Ольга відгукнулася і безкоштовно підготувала шрифтовий логотип з декількома візуальними елементами.

І інтернет миттєво її розірвав. Ілюстраціям дорікали чужорідністю українській культурі, копіюванням російських контекстів і просто поганою якістю. Було багато зважених і аргументованих коментарів, які по ділу вказували, що в Україні таких мотивів ніколи не було, що колір не підходить і що в цілому проєкт невдалий. Але вони часто тонули в гнівних викриках про те, що художниця – зрадниця, що вона профнепридатна і що всіх причетних потрібно лінчувати (хоча б морально).

В результаті Агентство туризму відмовилося від цих ілюстрацій і залишило тільки шрифтовий логотип і хештег, що як раз виявився вдалим – тільки в Інстаграмі по ньому вже кілька десятків тисяч публікацій. Щодо візуальної частини #мандруйУкраїною тепер збираються провести окремий конкурс.

Нещодавно я теж зіткнувся з подібною історією. Взимку Мінінформполітики прийшло до видавництва Основи з ідеєю видати книгу, яка б простими словами пояснювала дітям Конституцію. Основи своєю чергою прийшли до мене і до ілюстраторів WeBad. Задум полягав у тому, щоб ця книга змогла вирвати дітей з ТікТока і челленджів, і зрозумілою їм мовою розповіла про принципи існування держави, про громадян, про права та обов’язки. У грудні я здав останній текст і сів чекати новин.

Новини з’явились в червні. Книжка вийшла.

І інтернет її, зрозуміло, розірвав.

Гра слів: у мене дислексія і це круто

У свідомості більшості людей дислексія асоціюється з хворобою або якимось розладом. Але ми навіть не уявляємо, як бачать і сприймають інформацію люди, які мають цю особливість. Про те, як навчатися, працювати, спілкуватися й жити з дислексією, та чому це дар, а не хвороба, спеціально для Platfor.ma розповіла правозахисниця та виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.

Ми надиктували для Саші ключові слова з цього матеріалу та попросили записати їх на папері без концентрації та зосередженості. На зображеннях ви бачите їх так, як робить це наша героїня з дислексією. 

Олександра Романцова

Я зрозуміла, що у мене дислексія вже в університеті, коли натрапила на її опис. Десь на підсвідомому рівні я знала, що у мене в мозку відбуваються певні процеси. Але ж я не могла побувати в голові іншої людини, аби порівняти стани.

У мене катастрофічна ситуація з орфографією. Якимось досі загадковим чином родичам вдалося ввести мене у навичку читання, а от з письмом постійна проблема. Люди, які зі мною переписуються, це відчувають і бачать в месенджерах. Це не просто божевільна кількість помилок, тому що всі правила української та російської мов я знаю, пам’ятаю та можу повторити, я просто не встигаю їх впровадити у свої повідомлення. Аби бути впевненою в тому, що я пишу, мені потрібно встигнути перевірити кожне слово на всі правила. І не факт, що я не переплутаю літери.

Перший написаний мною без єдиної помилки, диктант був у третьому класі. Тоді після уроків мама повинна була забрати мене зі школи, щоб вирушити в Одесу. Вперше я виїжджала з міста не до бабусі, тому була на підйомі та мала багато енергії на концентрацію. Це була моя перша п’ятірка з підписом «молодець», тому що, мені здається, вчителька вже не сподівалася ніколи таке диво побачити. Але найіронічніше те, що одна єдина помилка там таки була – в моєму прізвищі. 

«Дислексія»

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.