Тень Киева: главные неофициальные символы города

30 Травня 2015
знання пороблено урбаністика

Украинская столица – один из лучших городов мира, это вам скажет любой киевлянин. Как люди, искренне (и безответно) влюбленные в этот город, мы вместе с сообществом Urban sketching project Kyiv решили собрать в одном месте ключевые символы Киева. И написать о них правду.

Шахматы в парке Шевченко

Один из центральных парков Киева славен многими вещами: к примеру, Тарасом Григорьевичем, хмуро взирающем на двоечников, выходящих из красного корпуса. Или изредка работающими фонтанами и не пересыхающим бюветом.

А еще здоровенными псинами, которые с ехидными мордами гадят под табличкой «Выгул собак запрещен». Но настоящий символ парка – это матерые ветераны шахматных битв.

Сутками напролет здесь прорываются турами по флангу и отправляют офицеров в безрассудную лобовую атаку. При этом пешкой здесь может почувствовать себя каждый. Поговаривают, что однажды в этом парке самому Гарри Каспарову поставили трехэтажный мат.

Фуникулер

Фуникулер: роскошь, средство передвижения или место, где все фотографируются? Мы не знаем.

Но точно помним, что как только двери открываются, нужно протискиваться внутрь и занимать стратегически выгодные места у лобового или заднего стекла.

И, разумеется, испытывать щенячий восторг в тот момент, когда мимо проезжает встречный вагончик с испытывающими щенячий восторг пассажирами.

В общем, фуникулер – это не роскошь, не средство и не место. Это счастье.

 

Царь-балконы

Столичные архитекторы заткнут за циркуль любого заграничного урбаниста.

Ну, какой Нимейер или Фостер смог бы решить сложнейшую техническую задачу: налепить на двухэтажный царский особняк архитектурное чудо: оббитый вагонкой двадцатиметровый царь-балкон? При этом закрепить его изолентой, да еще просчитать все так, чтобы он выдерживал и три мешка картофеля, и пару кубометров шлакоблоков, которые непутевый муж никак не увезет на дачу, и самого мужа, с сигареткой горделиво взирающего на свой живот.

 

Маршрутка на Троещину

Впервые эта местность упоминается в летописях еще в 1026-м году, когда на Троещине находился Рай. Так называлась загородная резиденция князя. И все мы знаем, почему именно у этих хором было такое название – даже тысячу лет назад дорога на Троещину казалась таким адом, что после нее любой шалаш выглядел райским местечком.

В «Слове о полку Игоревим» сохранились красноречивые строки, с которыми князь обращается к грядущим поколениям: «Бѣті сім мѣсте мѣтрополітѣн велікай». Все ждем.

 

МАФы

Малая архитектурная форма стала для Киева большим символом. Украинская столица – единственный город в мире, где можно прожить жизнь в киосках. Впервые поцеловаться с девушкой у пластиковой стены с рекламой кваса. Купить костюм на выпускной, примерив его за ширмой из брюк 52-го размера.

Приобрести окаменевший хлеб (– Свежий? – Только привезли!) и другие продукты питания разной степени токсичности.

Работать в киоске, в конце концов, тоже можно – должен же кто-то продавать хлеб и костюмы, а также гонять целующихся малолеток. И, разумеется, в некоторых трагических ларьках можно купить похоронные аксессуары. Что наша жизнь? Киоск!

 

Кличко

Мэр любого города – его символ. Но Киев город выдающийся, поэтому и символ у него особенный. Своего нынешнего мэра киевляне выбрали в надежде на то, что он отлупит всех городских коррупционеров и станет чемпионом мира в тяжелом весе по реформам. Однако Виталий Кличко оказался хитрее: он, конечно, борется со злом, но не силой, а интеллектом.

Каждый коррупционер, который хоть раз выслушал речь мэра о том, что воровать могут не только лишь все, но и семь из четырех его заместителей, сразу думает: «Ничего не понял, но на всякий случай стану честным». Виталий, но скажем прямо: иногда можно и влупить.

 

Качалка на Гидропарке

Тестостерон, мощь, мышцы, металл и приветливые улыбки. Гидропарк – суровое место, где в состав бизнес-ланча зачастую входит водка.

Впрочем, спортсменам – ни-ни. Режим! Это ведь не пафосный фитнес-клуб, где гири почему-то не измазаны грязью, а штанги не примерзают к тренажерам. Тут все серьезно. Всем Гидропер, верзилы.

 

Водные экскурсии по Днепру

На теплоходе музыка играет, а я одна стою на берегу. Стою и радуюсь.

Потому что, конечно, всем хороши эти плавучие экскурсии: блестящими маркетинговыми приемами зазывал; музыкой, оглушающей как громкостью, так и своей чудовищностью; подкисшими продуктами и напитками; лавками, удобными, как зубная боль. Всем хороши. Но укачивает.

 

Валерий Винарский

Много есть разнообразных поэтов и не меньше людей с феноменальной памятью. А вот Валерий Винарский – лишь один. Бывает, проходит мимо него, царящего на Андреевском спуске, какой-нибудь упырь, а Валерий и говорит ему человеческим голосом: «Скажите любое слово!» Тот отвечает что-то вроде «некогда мне», на что поэт Андреевского спуска тут же выдает стихотворение с этими словами. И вот уже упырь поневоле начинает улыбаться. И сразу видно, что не упырь он, а хороший человек, просто загрустил. А Валерий Винарский это исправил. Такова стезя поэта.

 

Танцоры на Театральной

Театральная оправдывает свое название: каждые выходные здесь происходят спектакли. Причем не только в Театре им. Леси Украинки, но и в переходе около него. И еще неизвестно, где интереснее: на сцене национального академического, где 60-летние матроны играют тинейджеров, или у входа в метро, где такие же 60-летние матроны действительно молоды душой. Настолько безудержные вечеринки под баян не часто встретишь в современных клубах. Поэтому желаем ветеранам па и фуэте еще очень долго бывать под землей только на этих танцевальных вечерах.

 

Трамвай в Пущу Водицу

Ровенская область гордится своим Туннелем любви. Пускай! У нас, киевлян, есть свой такой. Выезжаешь из шумного и пыльного центра города. Насупленный, хмурый. Еще и шашлыки, кажется, протекают через кулек. Но уже через полчаса вокруг лес, ароматы, щебетание. И шашлык аппетитно шипит на углях. Главное – успеть до 23-х на обратный трамвай. Уже не насупленным и не хмурым.

 

Любите Киев и его символы. Взаимно.

 

 

Urban sketching project – cообщество, рассказывающее истории нашего окружения. Никаких экстраординарных инструментов или формального художественного образования. Рука интерпретирует то, что видят глаза.

Иллюстрции рисовали: «Шахматы в парке Шевченко» – Грася Олийко, «Фуникулер» – Ирина Костышина, «Царь-балконы» – Грася Олийко, «Маршрутка Троещину» – Лера Схемка, «МАФы» – Александра Найденова, «Кличко» – Анна Поли, «Качалка на гидропарке» – Максим Павлюк, «Водные экскурсии по Днепру» – Дарья Мацола, «Валерий Винарский» – Ульяна Виничук, «Танцоры на театральной» – Анна Поли, «Трамвай сквозь лес в Пущу» – Анна Звягинцева. Кураторы – Настя Джинджер и Лера Схемка.

Найцiкавiше на сайтi

Як віртуальне змінює реальне: українські кейси VR, після яких ви цей VR полюбите

Віртуальна та доповнена реальність вже давно не щось далеке і не розвага для багатіїв. У вересні та жовтні у Києві й Харкові пройде фестиваль про мистецтво та віртуальну реальність Frontier. В його межах відбудуться виставки віртуальних та реальних об’єктів, лекції, дискусії, перформанси та вечірки про те, як віртуальність може змінити реальність. Platfor.ma разом з фестивалем розповідають про те, які проекти вже це роблять.

Хоча усі чули про неймовірні можливості VR, не всі досі розуміють, що ж ця технологія може дати нам в реальності. Перший прототип сучасної техніки віртуальної та доповненої реальності з’явився у 1838 році, коли Чарльз Уітстон виявив, що двовимірні зображення в кожному оці наш мозок складає в одне тривимірне – і винайшов стереоскоп. А більше ніж через 100 років кінематографіст Мортон Хейлиг створив Сенсораму (театральний кабінет, який нагадує 5D кінотеатр, бо стимулює усі органи чуття).

Назва для всім зараз відомого явища з’явилася аж у 1987 року, коли Джарон Ланьє, засновник лабораторії візуального програмування, вперше вжив термін “віртуальна реальність” і почав масове виробництво спеціальних окулярів та рукавичок. За роки, що пройшли, людство помітно просунулося, і тепер технологія використовується далеко не тільки для розваг.

Віртуальна та доповнена реальність у світовому контексті це цілий спектр інструментів, що застосовуються від побуту до туризму, від медицини до військових розробок, від музеїв до освітніх програм. Йдеться не тільки про професійне використання, VR стає все більш доступним й для широкої аудиторії. Platfor.ma разом з фестивалем Frontier розповідає про цікаві проекти родом з України.

Віртуальна реальність – можливість для художника повністю відтворити бажане, а для глядача – зануритися у твір. В прямому (насправді, в віртуальному) сенсі увійти в картину, переміститися в інше місце та торкнутися того, чого не існує. 

Або того, що вже відбулося. Так зробили New Cave Media, коли створили Aftermath VR Euromaidan. Команда творців реконструювала події на Майдані 20 лютого 2013 року, день розстрілів Небесної сотні. За допомогою фотограмметрії та проектування віртуального тривимірного зображення глядач опиняється на Майдані в той час, коли стріляли в мітингувальників. 

Люди, причетні до Революції гідності, розповідають про те, що пережили і як боролися за власну свободу. З інтерв’ю з ними у форматі відео 360 можна дізнатися про те, що приховували в ЗМІ або недоговорювали. Завдяки VR-окулярам навколо вас відбувається історія і ви маєте можливість стати її частиною.

«Як навчитися наважуватися?»: уривок із книги «Переваги поразок» Шарля Пепена

15 Серпня 2019

Шарль Пепен – французький філософ, журналіст, письменник і консультант Вищої комерційної школи Парижу. Він впевнений, що саме поразки дозволяють досягти вершини слави та успіху, а приклад століть і таких людей як Шарль де Ґолль, Чарльз Дарвін, Стів Джобс і Джоан Роулінг – це доводить. Platfor.ma публікує уривок із книги письменника «Переваги поразок», яку в кінці серпня випустить видавництво «Vivat».

Коли спортсмен насмілюється на нестандартний рух, то це тому, що він вивчив багато простих рухів. Треба повторювати те саме знов і знов, щоб дозволити собі зробити щось незвичне.

Златан Ібрагімович показав себе, тренуючись понаднормово. Здається, він вправлявся не стільки у футболі, скільки в бойових мистецтвах або брав участь у вуличних бійках. Мені пощастило бути на матчі «ПСЖ—Бастія» на стадіоні Парк-де-Пренс. Ця гра ще надовго лишиться в пам’яті завдяки діям Златана, коли той забив гол із неймовірною точністю, наче в уповільненій зйомці відбиваючи м’яч ззаду і не внутрішньою частиною стопи, а зовнішньою. Кожен, хто побачить цей рух, матиме враження, що такого він іще ніколи не бачив: неймовірне зухвальство. Та воно стало можливим завдяки годинам інтенсивних тренувань із тхеквондо в юності. Усі ці роки навчання об’єднались у цьому русі, коли Ібрагімович так повівся з м’ячем, керуючись геніальною інтуїцією.

«Діяти примітивно, планувати стратегічно», — пише Рене Шар у збірці «Листки Гіпноса». Треба згадати гол, забитий Ібрагімовичем, тримаючи в голові цей чудовий афоризм. Коли спортсмен тренується, розігрує можливий розвиток подій, вичікує, тоді він «стратегічно планує». Однак посеред матчу й перед тисячами глядачів Ібрагімович дозволяє собі цей гол, він «діє примітивно»: усе забуває. Не замислюючись, він робить те, задля чого давно тренувався.

Така перша умова сміливості: мати досвід, вірити у свою компетентність, освоювати власну зону комфорту, щоб наважуватися з неї виходити, і робити «трохи більше, ніж треба». Хто має зовсім трохи досвіду й постійно хоче його використати, той не годен насмілитися на багато речей. Хто має великий досвід, той за визначенням не може на нього повністю розраховувати: він схильний слухати свою інтуїцію. Сміливість — це результат, нею треба заволодіти: ми не народжуємося сміливими, але такими стаємо.

Здебільшого життєвий досвід завжди є досвідом особистим, і саме від цього залежить при- йняття ризику. Коли підприємець, який добре розуміє себе, має ухвалити рішення, він може бути уважним до власних почуттів. Чи відчуває він те саме, що й у минулому, коли талановито ухвалював рішення? Чи пам’ятає він усеохопне відчуття очевидності, яке спадало на нього щоразу, як він правильно користався можливістю?

Ксав’є Ньєль був тихим і стриманим підлітком, звичайним учнем. Він не був сміливим, нічого його по-справжньому не цікавило. Та коли у 15 років він знайшов під різдвяною ялинкою свій перший комп’ютер, усе змінилося. Зачепившись за свою пристрасть до інформатики, він розвине власну компетентність. Вона і зробить його сміливим. Треба спершу напрацювати компетентність, щоб знайти в собі сміливість вийти за її межі.

Дім з водоростей, крематорій, віскі: наскільки альтернативною буває альтернативна енергія

З кожним днем доля альтернативної енергетики у світі зростає. Все більше держав і приватних компаній розуміють важливість переходу на нові способи видобутку енергії, серед яких є і досить незвичайні. Сьогодні Platfor.ma розповість про декілька з них.

Щодня ми прокидаємся завдяки будильнику. Після душу сушимо волосся феном і п׳ємо каву з кавоварок, гортаючи стрічку соцмереж з котиками. Коли щось болить – йдемо на УЗД чи до стоматолога і його бормашини.

Кількість електроенергії, яка споживається світом, невпинно зростає з кожним роком. Традиційні джерела поки що покривають попит, але при цьому наносять шкоду довкіллю: теплові електростанції спалюють величезну кількість природного палива, гідроелектростанції порушують ландшафт і заважають природній течії річок, а атомні електростанції втрачають довіру після аварій в Чорнобилі і Фукусімі.

Саме тому науковці всього світу почали шукати альтернативні джерела. І мова не тільки про сонячні батареї та вітряки. На зміну нафті і газу приходить енергія від іноді надзвичайно дивних джерел. Platfor.ma розповідає про деякі з них.

Англійські інженери компанії TGO створили в Лондоні спортивний майданчик Green Heart з особливими тренажерами, які дозволяють не просто спалювати калорії, але й освітлювати при цьому прилеглі вулиці. Тренажери приєднані до динамо-машини, яка заряджає великий акумулятор. Також вони оснащені дисплеєм, який показує, скільки електроенергії згенерував спортсмен.

Схоже обладнання використовується в Нідерландах. Щоправда, там електрику отримують з безкінечної дитячої енергії – для цього на майданчику встановили спеціальну карусель.

 

Людина на Куражі:
Альона Гудкова та її мільйони на добро, Елтон Джон і сльози

АвторЮрій Марченко
7 Серпня 2019

Кілька років тому в Україні стартували Кураж Базари: спочатку просто як барахолки, до яких поступово додалися концерти, лекторії, майстерні і різноманітні тематичні заходи. Весь цей час вагому частину прибутку проект віддавав на благодійність. Для циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила з ідеологом Кураж Базару Альоною Гудковою – про те, як зібрати 10 млн на благодійність, заспівати Елтону Джону та залишитися при цьому собою.

– Розкажи кілька цифр: що вже встиг наробити Кураж Базар?

– Буквально нещодавно ми подолали рубіж в 10 млн грн, перерахованих на благодійність, зараз вже близько 10,5 млн грн. Це за чотири роки і приблизно 40 фестивалів, якщо не рахувати перші декілька The New Old – барахолки, які ми влаштовували на Воздвиженці.

– Їх же там було декілька. Ти тоді думала, що це переросте в щось постійне?

– Звичайно, ні. Це просто був порив душі. Я тоді працювала маркетинг-директором в компанії “Форум”, а барахолку ми організовували абсолютно стихійно раз на кілька місяців. І раптом я виявила, що це мене дуже сильно вперло, просто той факт, що можна не давати свої особисті гроші, а працювати, щоб зібрати набагато більше. Причому зібрати фактично непотрібні людям гроші у вигляді їх старих речей.

Я тоді познайомилася з Сашею (нинішнім чоловіком Альони. – Platfor.ma) і він сказав: слухай, ось ти працюєш, але твої думки в зовсім іншому проекті, так систематизуй це, щоб збирати ще більше!

– До речі про “більше”, який відсоток ви зараз віддаєте на благодійність?

– На даному етапі у нас немає відсотку як такого. Раніше віддавали 30% від кожного квитка, але потім переїхали на ВДНГ, де вклали в наш корпус вже 5 млн грн, і їх треба якось повертати. Тому зараз у нас це не зовсім системно. Наприклад, з травневого Кураж Базару ми віддали 100% прибутку, 1,5 млн грн, щоб закрити великий благодійний проект. А в червні не віддавали нічого, тому що потрібно було виплатити ремонтні борги. Можливо, колись ми повернемося до стандартного відсотку, але зараз просто вибираємо собі великі ініціативи, яким потрібно допомогти, і закриваємо їхні потреби. В цілому у нас виходить віддавати не менше двох мільйонів на рік.

– Саме ти приймаєш рішення, коли і кому направляти гроші?

– Я і команда. Дивись, тут ще важливо сказати про те, що саме слід вважати благодійністю. Я, наприклад, думаю, що приведення в порядок території ВДНГ – це теж благодійність. Тоді виходить, що з вересня по квітень ми віддавали взагалі 100% прибутку, оскільки все реінвестували в павільйон: ремонт, електрика, асфальт, світло, туалети, пандуси. Для мене це теж якась соціальна місія, тому що ВДНГ – державна установа. Мене виженуть, а вся інфраструктура залишиться, я ж нічого собі не заберу.

– А на який термін у вас домовленість?

– Меморандум про співробітництво з ВДНГ ще на два роки. І я сподіваюся, що спрацює право пролонгації, тому що ми дійсно багато вклали у ВДНГ. Буквально кілька тижнів тому поставили рампи для бордерів, а зараз домовляємося з Red Bull, щоб побудувати повноцінний майданчик для катання. Все відкрито, все інклюзивне. Можна це вважати благодійністю? Ну, мені здається, що так.