Тень Киева: главные неофициальные символы города

30 Травня 2015
знання пороблено урбаністика

Украинская столица – один из лучших городов мира, это вам скажет любой киевлянин. Как люди, искренне (и безответно) влюбленные в этот город, мы вместе с сообществом Urban sketching project Kyiv решили собрать в одном месте ключевые символы Киева. И написать о них правду.

Шахматы в парке Шевченко

Один из центральных парков Киева славен многими вещами: к примеру, Тарасом Григорьевичем, хмуро взирающем на двоечников, выходящих из красного корпуса. Или изредка работающими фонтанами и не пересыхающим бюветом.

А еще здоровенными псинами, которые с ехидными мордами гадят под табличкой «Выгул собак запрещен». Но настоящий символ парка – это матерые ветераны шахматных битв.

Сутками напролет здесь прорываются турами по флангу и отправляют офицеров в безрассудную лобовую атаку. При этом пешкой здесь может почувствовать себя каждый. Поговаривают, что однажды в этом парке самому Гарри Каспарову поставили трехэтажный мат.

Фуникулер

Фуникулер: роскошь, средство передвижения или место, где все фотографируются? Мы не знаем.

Но точно помним, что как только двери открываются, нужно протискиваться внутрь и занимать стратегически выгодные места у лобового или заднего стекла.

И, разумеется, испытывать щенячий восторг в тот момент, когда мимо проезжает встречный вагончик с испытывающими щенячий восторг пассажирами.

В общем, фуникулер – это не роскошь, не средство и не место. Это счастье.

 

Царь-балконы

Столичные архитекторы заткнут за циркуль любого заграничного урбаниста.

Ну, какой Нимейер или Фостер смог бы решить сложнейшую техническую задачу: налепить на двухэтажный царский особняк архитектурное чудо: оббитый вагонкой двадцатиметровый царь-балкон? При этом закрепить его изолентой, да еще просчитать все так, чтобы он выдерживал и три мешка картофеля, и пару кубометров шлакоблоков, которые непутевый муж никак не увезет на дачу, и самого мужа, с сигареткой горделиво взирающего на свой живот.

 

Маршрутка на Троещину

Впервые эта местность упоминается в летописях еще в 1026-м году, когда на Троещине находился Рай. Так называлась загородная резиденция князя. И все мы знаем, почему именно у этих хором было такое название – даже тысячу лет назад дорога на Троещину казалась таким адом, что после нее любой шалаш выглядел райским местечком.

В «Слове о полку Игоревим» сохранились красноречивые строки, с которыми князь обращается к грядущим поколениям: «Бѣті сім мѣсте мѣтрополітѣн велікай». Все ждем.

 

МАФы

Малая архитектурная форма стала для Киева большим символом. Украинская столица – единственный город в мире, где можно прожить жизнь в киосках. Впервые поцеловаться с девушкой у пластиковой стены с рекламой кваса. Купить костюм на выпускной, примерив его за ширмой из брюк 52-го размера.

Приобрести окаменевший хлеб (– Свежий? – Только привезли!) и другие продукты питания разной степени токсичности.

Работать в киоске, в конце концов, тоже можно – должен же кто-то продавать хлеб и костюмы, а также гонять целующихся малолеток. И, разумеется, в некоторых трагических ларьках можно купить похоронные аксессуары. Что наша жизнь? Киоск!

 

Кличко

Мэр любого города – его символ. Но Киев город выдающийся, поэтому и символ у него особенный. Своего нынешнего мэра киевляне выбрали в надежде на то, что он отлупит всех городских коррупционеров и станет чемпионом мира в тяжелом весе по реформам. Однако Виталий Кличко оказался хитрее: он, конечно, борется со злом, но не силой, а интеллектом.

Каждый коррупционер, который хоть раз выслушал речь мэра о том, что воровать могут не только лишь все, но и семь из четырех его заместителей, сразу думает: «Ничего не понял, но на всякий случай стану честным». Виталий, но скажем прямо: иногда можно и влупить.

 

Качалка на Гидропарке

Тестостерон, мощь, мышцы, металл и приветливые улыбки. Гидропарк – суровое место, где в состав бизнес-ланча зачастую входит водка.

Впрочем, спортсменам – ни-ни. Режим! Это ведь не пафосный фитнес-клуб, где гири почему-то не измазаны грязью, а штанги не примерзают к тренажерам. Тут все серьезно. Всем Гидропер, верзилы.

 

Водные экскурсии по Днепру

На теплоходе музыка играет, а я одна стою на берегу. Стою и радуюсь.

Потому что, конечно, всем хороши эти плавучие экскурсии: блестящими маркетинговыми приемами зазывал; музыкой, оглушающей как громкостью, так и своей чудовищностью; подкисшими продуктами и напитками; лавками, удобными, как зубная боль. Всем хороши. Но укачивает.

 

Валерий Винарский

Много есть разнообразных поэтов и не меньше людей с феноменальной памятью. А вот Валерий Винарский – лишь один. Бывает, проходит мимо него, царящего на Андреевском спуске, какой-нибудь упырь, а Валерий и говорит ему человеческим голосом: «Скажите любое слово!» Тот отвечает что-то вроде «некогда мне», на что поэт Андреевского спуска тут же выдает стихотворение с этими словами. И вот уже упырь поневоле начинает улыбаться. И сразу видно, что не упырь он, а хороший человек, просто загрустил. А Валерий Винарский это исправил. Такова стезя поэта.

 

Танцоры на Театральной

Театральная оправдывает свое название: каждые выходные здесь происходят спектакли. Причем не только в Театре им. Леси Украинки, но и в переходе около него. И еще неизвестно, где интереснее: на сцене национального академического, где 60-летние матроны играют тинейджеров, или у входа в метро, где такие же 60-летние матроны действительно молоды душой. Настолько безудержные вечеринки под баян не часто встретишь в современных клубах. Поэтому желаем ветеранам па и фуэте еще очень долго бывать под землей только на этих танцевальных вечерах.

 

Трамвай в Пущу Водицу

Ровенская область гордится своим Туннелем любви. Пускай! У нас, киевлян, есть свой такой. Выезжаешь из шумного и пыльного центра города. Насупленный, хмурый. Еще и шашлыки, кажется, протекают через кулек. Но уже через полчаса вокруг лес, ароматы, щебетание. И шашлык аппетитно шипит на углях. Главное – успеть до 23-х на обратный трамвай. Уже не насупленным и не хмурым.

 

Любите Киев и его символы. Взаимно.

 

 

Urban sketching project – cообщество, рассказывающее истории нашего окружения. Никаких экстраординарных инструментов или формального художественного образования. Рука интерпретирует то, что видят глаза.

Иллюстрции рисовали: «Шахматы в парке Шевченко» – Грася Олийко, «Фуникулер» – Ирина Костышина, «Царь-балконы» – Грася Олийко, «Маршрутка Троещину» – Лера Схемка, «МАФы» – Александра Найденова, «Кличко» – Анна Поли, «Качалка на гидропарке» – Максим Павлюк, «Водные экскурсии по Днепру» – Дарья Мацола, «Валерий Винарский» – Ульяна Виничук, «Танцоры на театральной» – Анна Поли, «Трамвай сквозь лес в Пущу» – Анна Звягинцева. Кураторы – Настя Джинджер и Лера Схемка.

Найцiкавiше на сайтi

Український Чак Норріс з Асканії-Нова:
як це – бути директором головного заповідника країни

Сьогодні у прокат виходить документальний фільм Андрія Литвиненка «Заповідник Асканія» про унікальний природоохоронний комплекс, який знаходиться в Україні. Platfor.ma поговорила з українським Чаком Норрісом – Віктором Гавриленком, який вже 29 років обіймає посаду директора Асканії-Нова, про його непросту та важливу роботу, незвичайних тварин на території заповідника, браконьєрство та збереження планети.

– Розкажіть, як ви стали директором заповідника?

– Пройшов за конкурсом 16 квітня 1990 року. Взагалі, як природоохоронець я почав працювати ще на першому курсі, а на другому вже командував загоном по боротьбі з браконьєрством. Після цього я 12 років працював у молдавському державному заповіднику Кодри, де жив серед лісу. Туди мене взяли відразу після закінчення університету, за професією я орнітолог. Тому я суто «заповідна» людина. З природою я на «ви», а не на «ти», тому що я її дуже поважаю.

У якийсь момент заповідник Кодри став для мене вже маленьким, я був нагороджений почесною грамотою ЮНЕСКО. Тому шукав місце, де можу працювати більш широко і потужно.

Тоді мені надходило багато пропозицій безпосередньо на території України та Росії. Я знав, що Асканія-Нова проводить конкурс, а це ще й недалеко від місця мого народження – хутору Коза Запорізької області. Асканійці, судячи з усього, також зрозуміли, що місцевих кандидатур немає, тож можна спробувати й варягу здобути місце під сонцем.

– Як ви перший раз потрапили в заповідник?

– Я був вражений – це виявився надзвичайно складний механізм. Адже тут є найбільший у Європі заповідний степ, зоологічний парк із напіввільним утриманням тварин та один із найбільших дендрологічних парків України – такого не було ні у кого на терені Радянського Союзу і немає дотепер. Це колосальний труд наших попередників, починаючи з Фрідріха Фольцвейна, засновника Асканії-Нова – цю людину я згадую у всіх своїх коментарях.

Коли мені випала честь повернути коників Пржевальского у дику природу Монголії у 1992 році, я прокоментував племіннику Фольцвейна: «Знаєте, Едуарде Олександровичу, зараз я розумію, наскільки важко було вашому дядьку Фрідріху привезти цих коней із Монголії у 1899 році. Адже ми хоч і технічно обладнані, в мене все одно горіли підошви, аж поки другий літак не злетів».

Так от, дуже складна машина. Ще у 1914 році сюди на бричках приїздили 5 тисяч людей протягом року, щоб подивитися на цей унікум. Серед безводного степу, де деревної рослинності зовсім не було, створили неймовірний дендрологічний парк і зоопарк, де у степу паслися зебри, бізони, антилопи разом. Це дійсно було на той час чудо, та воно продовжує таким бути й зараз.  

Конструктивізм vs. Баугауз: як у 1920-х дизайн одночасно виникав в Україні та Німеччині

АвторДарина Якимова
19 Квітня 2019

Перш за все, конструктивізм – це не зовсім стиль. Це радше мистецька програма, до якої долучилися художники-авангардисти, які на хвилі революції зайняли свою домінуючу нішу і підключилися до революційних перетворень. Гасла художників, їхні маніфести, жести, заклики доєднатися до побудови нового устрою згодом були вдало апропрійовані більшовиками.

Якщо говорити про Радянський Союз та Українську радянську республіку, тут конструктивізм виник на ґрунті нової економічної політики, яка сприяла розвитку індустріалізації. З’являється велика кількість заводів, зростає промисловість, активізується і виходить на перший план новий суспільний клас – пролетаріат.

Сам термін «конструктивізм» з’являється у 1921 році, коли відбуваються гострі та активні дискусії з приводу місця художника, яким чином він може бути корисним в побудові нового світу і нового побуту. Конструктивізм вперше артикулюється учасниками Товариства молодих художників у Москві, де саме й відбувалися дискусії. Майже відразу з’являються і теоретичні обґрунтування конструктивізму. Борис Арватов (1896-1940), незабаром один із речників виробничого мистецтва, точно підсумував історичне значення моменту. Художник, зазначав він, не потрібен промисловості, поки він не пройшов підготовку в політехнічному інституті, однак його робота цінна ідеологічно: «Це ситуація людини на березі річки, яка повинна якось перебратися на інший берег. Потрібно закласти фундамент і побудувати міст. Тоді історичне завдання буде виконано». Такий фундамент шукали та закладали художники-конструктивісти.

Конструктивізм розробляє свою власну мову – мову матеріалу, мову конструкції. Художники відмовляються від станкового живопису, який, на їхню думку, вже був абсолютно не в змозі відобразити зміни і значущість нового прошарку, нової побудови світу, нової парадигми. Художники-конструктивісти долучаються до виробничого процесу, починають використовувати такі матеріали як залізо, скло, дерево, наголошуючи на правдивості самого матеріалу. Відбувається майже істеричне самозречення професії «художник». Художники стають виробниками та конструкторами.

З’являється нова архітектура, яка має відповідати потребам нового суспільства та водночас вирішити житлову кризу, яка виникла після революції.

Конструктивізм породжує дизайн – з’являється нова форма візуальної культури, яка має амбіцію оформити життя нової людини. Він проявив себе не тільки у створенні предметного світу, тобто меблів, розробки помешкань і будівель, але й у поліграфії. У цей час активно розвивається реклама, друкована продукція. Це була певна пропагандистська машина, яка активно залучала художників і заохочувала  розвиток реклами як пропаганди.

 

8 правил приборкання непростого: уривок книги «Опанувати складність» про логіку в дизайні

АвторPlatfor.ma
17 Квітня 2019

Життя складне, каже дослідник та апологет людиноорієнтованого дизайну Дон Норман, і немає сенсу ускладнювати його ще більше. Так, дизайнери відповідальні за проектування речей, але всі інші відповідальні за подальше користування ними. Тому, як зробити новий досвід осмисленим, присвячена книга «Опанувати складність», що вийшла у видавництві ArtHuss. Platfor.ma публікує уривок, який допоможе побачити логіку майже у будь-якому непростому процесі.

Дизайнери роблять свою роботу, створюючи зрозумілі продукти й послуги, але й ми повинні робити свою, витрачаючи необхідний час на їх вивчення й опанування. Хоч би яким якісним не був дизайн, хоч би якими досконалими не були концептуальні моделі, зворотний зв’язок і модуляризація, —  складну діяльність все одно треба освоїти, і це часом вимагає багатьох годин, днів або й місяців навчання і практики. Саме так усе влаштовано в нашому складному світі.

Після того як дизайнери виконали свою частину угоди, настає наша черга як користувачів системи. Шлях до приборкання складності —  це головним чином шлях прийняття: прийміть той факт, що на опанування складних речей потрібні час і зусилля, і що битву вже наполовину виграно. Якщо хочете правила —  то вони дуже прості.

Як дозріти до життя: чому вам потрібен емоційний інтелект
і хто така зріла особистість

АвторАнна Шийчук
16 Квітня 2019

Як вижити у скаженому світі, зберегти психіку неушкодженою та ще й отримувати від цього всього задоволення? Щопонеділка на Urban Space Radio психологиня Анна Шийчук відповідає на питання про емоційний інтелект та soft skills у житті та роботі в авторській програмі «Хтознаяк». У першому епізоді – про те, як стати зрілою особистістю та навіщо це потрібно. Platfor.ma ділиться найцікавішим.

Ще Чарльз Дарвін зазначав, що емоційний інтелект необхідний для виживання і адаптації. Науковець одним із перших помітив, що вміння розуміти свої емоції та емоції оточуючих істот (він також досліджував тварин) є дуже важливим. А першим «зареєстрованим» дослідником емоційного інтелекту в 1995 році став американський психолог Деніел Гоулман. Саме він почав вживати цей термін і пояснювати через нього усю сферу емоцій людини.

У цей час людство на чолі з науковцями досліджувало різні форми інтелекту. Зокрема те, що робить і що може зробити людину розумною. Власне, емоційний інтелект був противагою до когнітивного інтелекту як розуміння логіки, освіченості та розуму як такого. Емоційний інтелект розширює уявлення про те, як бути розумним і що це означає. Якщо розуміння своїх емоцій це рефлексія, то розуміння емоцій оточуючих це емпатія. В сумі маємо: рефлексія плюс емпатія дорівнює емоційний інтелект.

З іншого боку, Джон Д. Майєр, один із дослідників емоційного інтелекту, розвіює міф про його надзвичайну значимість у нашому житті. Він каже, що тільки від 1% до 10% (а за іншими даними – 2-2,5%) найважливіших життєвих патернів і результатів залежать саме від емоційного інтелекту.