Шутки не из маршрутки: как берлинский транспорт влюбил в себя соцсети и пассажиров

10 Вересня 2016
активізм підприємництво пороблено урбаністика

Диалог разнообразных государственных и коммунальных служб с простыми смертными – вещь сложная и зачастую трагическая. Студент Свободного университета Берлина Богдан Мифтахов обнаружил, что одна из главных обслуживающих компаний немецкой столицы показывает себя в общении с людьми настолько хорошо, что эти самые люди ее очень любят. И написал для Platfor.ma о том, как и почему.

В конце 1940-х Берлин лежал в руинах. Затем его ждало разделение на четыре сектора, потом стена и только начиная с 90 года город существует в том виде, в котором мы знаем его сегодня. О немецкой столице сейчас часто вспоминают в связке с многими темами. Ночная жизнь, ревитализация, искусство, культура, стартапы и тому подобное. Все не перечислить. Но немногие знают, что Берлин также интересен своей транспортной инфраструктурой. То, что это все построено и настроено за столь недолгое время может стать темой для отдельного курса лекций по урбанистике. Но здесь мы поговорим о другом аспекте – о коммуникации.

Почти за весь общественный транспорт в Берлине отвечает компания «Berliner Verkehrsbetriebe» (BVG). Чтобы не вдаваться в подробности будем считать, что BVG – это местный, скажем, «Киевпастранс». Так вот, как это часто бывает, все хорошее у них началось с проблемы.

В 2015 году BVG решил быть в тренде в этих наших интернетах и запустил онлайн-кампанию с хештегом #weilwirdichlieben («потому что мы тебя любим»). Этой акцией BVG хотела собрать позитивные эмоции жителей и гостей Берлина, связанные с местным общественном транспортом. Но случилось все не совсем так, как планировалось – и интернет заполнили жалобы на постоянно опаздывающие поезда метро, хамоватых водителей автобусов и десятки других проблем. За первый месяц кампания #weilwirdichlieben собрала больше 16 тыс. твитов – и большая их часть была совсем не о любви.

Это был кейс о том, как делать не надо, хотя представитель digital отдела BVG считает, что совсем наоборот. По его словам, первый этап #weilwirdichlieben активизировал жителей и привлек внимание к акции. После наступил ответный ход, который и привел в 2016 году BVG и их подрядчика компанию GUD к двум наградам в сфере онлайн коммуникаций. И так делать надо.

Теперь подробней о самой кампании #weilwirdichlieben. Самое важное в ней то, что BVG начали общаться с жителями на их языке. Если в первой части #weilwirdichlieben BVG не очень умело отвечали на критику, то во второй они научились признавать свои ошибки и смеяться над собой.

Ole: «Приложение BVG для iPhone настолько ужасно, что даже пятилетнему ребенку было бы стыдно за разработчика!» BVG: «Приложение сделал трехлетний ребенок. И он гордится этим».

DerGiga: «Опоздал, а все потому, что автобус опять существует только в расписании…» BVG: «Извините!» DerGiga: «Без проблем. Фраза “BVG” является теперь всеобще принятым извинением/объяснением». BVG: «– Что это за незнакомец в нашем шкафу? – BVG!»

Matthias Oomen: «Из 18 монет, которые я бросил в автомат для покупки билетов, 12 вернулись обратно. Новый рекорд #weilwirdichlieben!» BVG: «Сорри, но рекорд закреплен за Эрной П. из района Марцан. Из 15 монет вернулось 13. Вот это выдающееся достижение!»

Rico: «Берлин – это когда в 5:45 подвыпившие люди садятся в автобус BVG с полными бокалами пива». BVG: «Они были всего лишь подвыпившие и при этом использовали бокалы? Возможно это был Мюнхен?»

Так серьезная транспортная контора впустила в свой лексикон юмор. А потом появился и вирусный ролик «Is mir egal».

Вероятно, многие из вас уже видели этот клип. Кто не смотрел, расскажу. В ролике исполнитель по имени Kazim Akboga играет роль сотрудника BVG, повторяя на протяжении всей песни фразу «Is mir egal» («Мне все равно»). Ему действительно плевать на громкую музыку, на собак в костюме акулы, на бородатых женщин и даже на робота с горчицей в метро, лишь бы был оплачен билет. BVG любит людей такими, какими они есть. И в этом весь Берлин. Так что включайте английские субтитры и наслаждайтесь видео, которое уже собрало почти 7 млн просмотров.

Сейчас у BVG чуть ли не за каждый пост или плакат можно давать премию. Зашоренность – это не про них. Далеко не каждый бизнес бы имел смелость использовать подобные темы для своих реклам, что уж там говорить о городской структуре. Но как раз благодаря этому у BVG получается быть на волне с Берлином и его жителями.  

«Даже твоя мамочка не заберет тебя в 4:30 утра».

«Чтобы ездить зайцем – нужны яйца».

Надпись на автобусе: «Почти такой же длинный, как и ночи в Кройцберге. Типичный Берлин». (Кройцберг – тусовочный район Берлина)

Помимо действительно креативных реклам, BVG может похвастаться тем, что реагирует на любое громкое событие. Например, выход новой серии «Игры престолов».

«Кстати, наш водитель Доходор хотел сказать: don’t hold the door!»

Или появление Pokemon Go в немецком App Store.

«Скандал! Берлин шокировала волна зайцев-безбилетников!»

Обновление Instagram также не осталось без внимания.

«Это наш новый дизайн автобуса. Мы слышали, что сейчас нужно делать так».

Олимпийские игры 2016 не только не обошли стороной, а создали целую серию плакатов «Игры BVG». Вот один из них:

«Когда через две двери освобождается место. Бег с препятствиями. Игры BVG».

Отголоски Недели моды:

«Мы были почти уверены, что Fashion Week уже прошла».

Также BVG заботится о своих пассажирах.

«Не проспите! В воскресенье День святого Валентина».

Карта ночных клубов Берлина по карте метро:

«У нас фейсконтроль сегодня пройдет каждый».

BVG даже предлагает своим пассажирам выбрать станцию, где будет осуществлена следующая проверка билетов. Последний раз проверку отправили в Гамбург.

«Мы прочитали в одном блоге, что сейчас делают так».

При этом важно, чтобы после прочтения этого текста у вас не сложилось впечатление, что ребята из BVG только тем и занимаются, что отшучиваются. За всем этим скрывается огромная работа по анализу не только жалоб, но и пассажиров как индивидуумов c их привычками и предпочтениями. Именно благодаря этому BVG говорит с берлинцами на их языке и именно благодаря этому BVG получает в ответ ту любовь и те позитивные эмоции, которые они хотели собрать под хештегом #weilwirdichlieben с самого начала. А любимому или любимой опоздание можно и простить.

Между городом и его жителями не должно возникать стен, это единый организм. А излишний официоз и строгость городских структур может только отпугнуть, но никак не привить уважение или чего уж там – любовь. Так что давайте начнем говорить на одном языке и слышать друг друга, а там разберемся.

Найцiкавiше на сайтi

Театр починається з Кравченко: як одна Ярослава і «Диким» керує, і в шоу Щура бешкетує

АвторЮрій Марченко
20 Серпня 2019

Ярослава Кравченко – телеведуча шоу «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» і засновниця Дикого театру. В першій ролі вона розповідає українцям про актуальні новини та сенси через гумор, а в другій є ідеологинею жорстких та натуралістичних вистав, які піднімають важливі проблеми суспільства. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Ярославою про те, чому йти з театральної зали під час вистави – це нормально, а також про те, чому гугління грудей може призвести до рівності.

– Як би ти представилася незнайомцю?

– Сказала би, що займаюся театром.

– Дикий театр у 2018 дав 106 вистав… 

– Ого, так багато? Я коли їхала до тебе, то подивилася кількість наших глядачів. Ще дві вистави – і у нас буде загальних 70 тис. відвідувачів за три з половиною роки.

106 – це фактично одна вистава на три дні. Як незалежному театру таке вдалося?

– Я не знаю. Все це почалося просто як експеримент, а далі сподобалося, стало звичкою і під це підв’язалися стільки людей, що припинити все зараз вже просто не вийде.

– А який у вас штат?

– У нас всі на фрілансі. Але можу озвучити такий факт: минулого року на сцені Дикого дебютувало 57 акторів. На адміністративно-технічні посади ми завжди беремо студентів. По-перше, хтось має давати шанс та практику людям без досвіду, по-друге, вони такі зухвалі, заряджені й закохані в Дикий театр.

Дикий театр на фестивалі «Мельпомена Таврії»

– Скільки на місяць коштує Дикий театр?

– Близько $2 тис. на місяць – це без витрат на прокат і виробництво вистави і тому подібне, тільки адміністративні штуки: оренда складу, репетиційної, реклама, зв’язок, податки і виплати зарплат.

– А у вас приблизно ринкові зарплати?

– Вони більші, ніж у державних театрах, але менші, ніж в комерційному антрепризному театрі. В державному театрі ти отримаєш свої 8 тис. грн в будь-якому випадку: і якщо вийдеш на сцену один раз за місяць, і якщо 20 разів. У нас система гонорарів за виконану роботу, а не штат. З антрепризою ми не можем тягатись, бо вони грають в залах на 700-1000 глядачів, а ми максимум на 300.

– Звідки ці гроші?

– Заробляємо від квитків. Наш головний виклик був таким: чи можна з нуля створити незалежний і сталий театр? Можна! Але завжди треба розраховувати винятково на себе, у нас немає права не продавати повні зали й тому подібне. Інакше просто немає з чого виплачувати зарплати і оренди. Ми працюємо, знаючи, що ніхто не протягне нам руку допомоги в разі поразки. Бо що? Бо незалежний театр Україні безправний. З іншого боку, «люди культури» весь час бідкаються – помираємо, не вистачає, ніхто не підтримує, культура неприбуткова. Треба дивитись на театр як на креативну індустрію, що має потенціал заробляти. 

Із хороших культурних новин – запрацював Український культурний фонд, і ми отримали від нього перший грант на резиденцію «Дикі Кайдаші» у селі. Це приємно, але дещо стрьомно, бо дуже багато гемору з отриманням цих грошей і звітуванням (про роботу фонду можна почитати в нашому інтерв’ю з його головою Юлією Федів. – Platfor.ma).

Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»

Як віртуальне змінює реальне: українські кейси VR, після яких ви цей VR полюбите

Віртуальна та доповнена реальність вже давно не щось далеке і не розвага для багатіїв. У вересні та жовтні у Києві й Харкові пройде фестиваль про мистецтво та віртуальну реальність Frontier. В його межах відбудуться виставки віртуальних та реальних об’єктів, лекції, дискусії, перформанси та вечірки про те, як віртуальність може змінити реальність. Platfor.ma разом з фестивалем розповідають про те, які проекти вже це роблять.

Хоча усі чули про неймовірні можливості VR, не всі досі розуміють, що ж ця технологія може дати нам в реальності. Перший прототип сучасної техніки віртуальної та доповненої реальності з’явився у 1838 році, коли Чарльз Уітстон виявив, що двовимірні зображення в кожному оці наш мозок складає в одне тривимірне – і винайшов стереоскоп. А більше ніж через 100 років кінематографіст Мортон Хейлиг створив Сенсораму (театральний кабінет, який нагадує 5D кінотеатр, бо стимулює усі органи чуття).

Назва для всім зараз відомого явища з’явилася аж у 1987 року, коли Джарон Ланьє, засновник лабораторії візуального програмування, вперше вжив термін “віртуальна реальність” і почав масове виробництво спеціальних окулярів та рукавичок. За роки, що пройшли, людство помітно просунулося, і тепер технологія використовується далеко не тільки для розваг.

Віртуальна та доповнена реальність у світовому контексті це цілий спектр інструментів, що застосовуються від побуту до туризму, від медицини до військових розробок, від музеїв до освітніх програм. Йдеться не тільки про професійне використання, VR стає все більш доступним й для широкої аудиторії. Platfor.ma разом з фестивалем Frontier розповідає про цікаві проекти родом з України.

Віртуальна реальність – можливість для художника повністю відтворити бажане, а для глядача – зануритися у твір. В прямому (насправді, в віртуальному) сенсі увійти в картину, переміститися в інше місце та торкнутися того, чого не існує. 

Або того, що вже відбулося. Так зробили New Cave Media, коли створили Aftermath VR Euromaidan. Команда творців реконструювала події на Майдані 20 лютого 2013 року, день розстрілів Небесної сотні. За допомогою фотограмметрії та проектування віртуального тривимірного зображення глядач опиняється на Майдані в той час, коли стріляли в мітингувальників. 

Люди, причетні до Революції гідності, розповідають про те, що пережили і як боролися за власну свободу. З інтерв’ю з ними у форматі відео 360 можна дізнатися про те, що приховували в ЗМІ або недоговорювали. Завдяки VR-окулярам навколо вас відбувається історія і ви маєте можливість стати її частиною.

«Як навчитися наважуватися?»: уривок із книги «Переваги поразок» Шарля Пепена

15 Серпня 2019

Шарль Пепен – французький філософ, журналіст, письменник і консультант Вищої комерційної школи Парижу. Він впевнений, що саме поразки дозволяють досягти вершини слави та успіху, а приклад століть і таких людей як Шарль де Ґолль, Чарльз Дарвін, Стів Джобс і Джоан Роулінг – це доводить. Platfor.ma публікує уривок із книги письменника «Переваги поразок», яку в кінці серпня випустить видавництво «Vivat».

Коли спортсмен насмілюється на нестандартний рух, то це тому, що він вивчив багато простих рухів. Треба повторювати те саме знов і знов, щоб дозволити собі зробити щось незвичне.

Златан Ібрагімович показав себе, тренуючись понаднормово. Здається, він вправлявся не стільки у футболі, скільки в бойових мистецтвах або брав участь у вуличних бійках. Мені пощастило бути на матчі «ПСЖ—Бастія» на стадіоні Парк-де-Пренс. Ця гра ще надовго лишиться в пам’яті завдяки діям Златана, коли той забив гол із неймовірною точністю, наче в уповільненій зйомці відбиваючи м’яч ззаду і не внутрішньою частиною стопи, а зовнішньою. Кожен, хто побачить цей рух, матиме враження, що такого він іще ніколи не бачив: неймовірне зухвальство. Та воно стало можливим завдяки годинам інтенсивних тренувань із тхеквондо в юності. Усі ці роки навчання об’єднались у цьому русі, коли Ібрагімович так повівся з м’ячем, керуючись геніальною інтуїцією.

«Діяти примітивно, планувати стратегічно», — пише Рене Шар у збірці «Листки Гіпноса». Треба згадати гол, забитий Ібрагімовичем, тримаючи в голові цей чудовий афоризм. Коли спортсмен тренується, розігрує можливий розвиток подій, вичікує, тоді він «стратегічно планує». Однак посеред матчу й перед тисячами глядачів Ібрагімович дозволяє собі цей гол, він «діє примітивно»: усе забуває. Не замислюючись, він робить те, задля чого давно тренувався.

Така перша умова сміливості: мати досвід, вірити у свою компетентність, освоювати власну зону комфорту, щоб наважуватися з неї виходити, і робити «трохи більше, ніж треба». Хто має зовсім трохи досвіду й постійно хоче його використати, той не годен насмілитися на багато речей. Хто має великий досвід, той за визначенням не може на нього повністю розраховувати: він схильний слухати свою інтуїцію. Сміливість — це результат, нею треба заволодіти: ми не народжуємося сміливими, але такими стаємо.

Здебільшого життєвий досвід завжди є досвідом особистим, і саме від цього залежить при- йняття ризику. Коли підприємець, який добре розуміє себе, має ухвалити рішення, він може бути уважним до власних почуттів. Чи відчуває він те саме, що й у минулому, коли талановито ухвалював рішення? Чи пам’ятає він усеохопне відчуття очевидності, яке спадало на нього щоразу, як він правильно користався можливістю?

Ксав’є Ньєль був тихим і стриманим підлітком, звичайним учнем. Він не був сміливим, нічого його по-справжньому не цікавило. Та коли у 15 років він знайшов під різдвяною ялинкою свій перший комп’ютер, усе змінилося. Зачепившись за свою пристрасть до інформатики, він розвине власну компетентність. Вона і зробить його сміливим. Треба спершу напрацювати компетентність, щоб знайти в собі сміливість вийти за її межі.

Дім з водоростей, крематорій, віскі: наскільки альтернативною буває альтернативна енергія

З кожним днем доля альтернативної енергетики у світі зростає. Все більше держав і приватних компаній розуміють важливість переходу на нові способи видобутку енергії, серед яких є і досить незвичайні. Сьогодні Platfor.ma розповість про декілька з них.

Щодня ми прокидаємся завдяки будильнику. Після душу сушимо волосся феном і п׳ємо каву з кавоварок, гортаючи стрічку соцмереж з котиками. Коли щось болить – йдемо на УЗД чи до стоматолога і його бормашини.

Кількість електроенергії, яка споживається світом, невпинно зростає з кожним роком. Традиційні джерела поки що покривають попит, але при цьому наносять шкоду довкіллю: теплові електростанції спалюють величезну кількість природного палива, гідроелектростанції порушують ландшафт і заважають природній течії річок, а атомні електростанції втрачають довіру після аварій в Чорнобилі і Фукусімі.

Саме тому науковці всього світу почали шукати альтернативні джерела. І мова не тільки про сонячні батареї та вітряки. На зміну нафті і газу приходить енергія від іноді надзвичайно дивних джерел. Platfor.ma розповідає про деякі з них.

Англійські інженери компанії TGO створили в Лондоні спортивний майданчик Green Heart з особливими тренажерами, які дозволяють не просто спалювати калорії, але й освітлювати при цьому прилеглі вулиці. Тренажери приєднані до динамо-машини, яка заряджає великий акумулятор. Також вони оснащені дисплеєм, який показує, скільки електроенергії згенерував спортсмен.

Схоже обладнання використовується в Нідерландах. Щоправда, там електрику отримують з безкінечної дитячої енергії – для цього на майданчику встановили спеціальну карусель.