Останніми роками штучний інтелект став чи не головним н’юсмейкером світу: технології стрімко розвиваються, а нейромережі роблять вже що завгодно у майже всіх сферах. Platfor.ma вирішила перевірити, що про ключову інновацію планети думають українські спеціалісти з IT, етики, та юриспруденції.
Майже 100 років тому, 25 січня 1921 року, у Празі відбулася прем’єра п’єси «R.U.R.» чеського письменника і драматурга Карела Чапека. За сюжетом твору, люди живуть у цілковитому достатку й безтурботності, а всю роботу виконують людиноподібні роботи, яких сьогодні ми б назвали андроїдами. Врешті вони піднімають повстання і виявляються здатними на емоції, створюючи своїх Адама і Єву.
Саме Карел Чапек був першим, хто вжив слово «робот», після чого воно увійшло в активний вжиток. При цьому термін «штучний інтелект» приписують Джону Маккарті, якого й вважають піонером цієї сфери. Якраз він у 1956 році організував першу тематичну подію – Дартмундський семінар, де й зібралися науковці, які почали розвивати цей напрям.
А от перший робот з’явився лише через 13 років – у 1969 науковці Стендфордського дослідницького інституту представили Шекі. Шекі міг рухатися і пересувати предмети, щоправда, на людину він був не дуже схожим. Пізніше почали з’являтися й роботи-андроїди, а японська компанія Honda розробила робота ASIMO, який зміг ходити на своїх двох. Ну а далі роботи почали грати у пінг-понг, футбол і навіть опанували скрипку.
25 жовтня 2017 року гіноїд (тобто робот з жіночою зовнішністю) Софія отримала громадянство Саудівської Аравії. Ця подіє підсилила побоювання противників розвитку штучного інтелекту. Мовляв, такими темпами роботи швидко не лише зрівняються у правах з людьми, але й займуть їхнє місце. То чи є розвиток подій, описаний у «R.U.R.», реальним, а передбачення Стівена Хокінга – правдою?
На мою думку, поняття штучний інтелект є маркетинговим. Адже взагалі-то це лише набір математичних формул – достатньо складних, але все-таки формул. Мабуть найгучнішим прикладом застосування штучного інтелекту є автомобіль Тесла. Також згадайте – коли ви заходили переглянути той чи інший товар в онлайн-магазинах, то потім бачили рекламу цього товару на різноманітних сайтах. Це все результати роботи штучного інтелекту. Юриспруденція, медицина, сфера продажів також активно застосовують ці розробки, а аналіз поведінки злочинців допомагає поліції в розкритті злочинів.
Будь-який винахід можна використати як в добрих, так і злих намірах. В певний момент наші розробки стануть розумнішими за нас, їх творців. І тоді на перший план вийде питання моралі – як саме штучний інтелект розрізнятиме добро і зло. Наприклад, яке рішення прийме штучний інтелект в безпілотному автомобілі, коли йому доведеться обирати, хто має вижити в ДТП: пасажири чи пішоходи – за умови, що ДТП неможливо уникнути і в ньому постраждають люди (до речі, тут розробники вже просили допомоги у всіх нас). Розвиток розумних будинків та розумних міст спровокують ріст безробіття. Багато людей втратять роботу – і перед суспільством постане питання, як саме ці люди зможуть себе реалізувати.
Перш за все треба визначити, що ж таке штучний інтелект, щоб розуміти, як до нього ставитися. В цій сфері існує кілька концепцій. Є так звана загальна концепція штучного інтелекту – General intelligence, і галузевого – Domain intelligence. Якщо говорити про друге, то ми вже ним активно користуємося. До прикладу, автофокусування фотоапарату – це теж приклад штучного інтелекту, який навчався розпізнавати об’єкт. А от основні дилеми виникають стосовно суперінтелекту, General intelligence.
Справа в тому, що він зможе сам приймати рішення і навчатися, а згодом це буде важко контролювати. Є ціла концепція трансгуманізму, яка говорить про те, що настане певна точка, коли технології стануть настільки розвинутими, що людина зіллється в єдину сутність з машиною. Тобто люди вберуть якісь риси роботів, а їх ми навпаки гуманізуємо. Це є фантастичною, ідеалістичною картиною того, як може розвиватися штучний інтелект.
За концепцією трансгуманізму, суперінтелект, який своїми можливостями перевершить людський, допоможе нам звільнитися від страждань, смертності та інших неприємних речей. Тут і є загроза ідентичності людини з точки зору релігії: ми є певною мірою детерміновані нашою природою і будь-яке намагання подолати нашу людськість і природу – це зло.
Є ще один аспект. Якщо поєднати штучний інтелект з іншими технологіями, він може мати несподівані наслідки. До прикладу, якщо з генною інженерією, то це дасть змогу програмувати людину ще задовго до її народження, що не вітається з боку релігії. Проте навіть якщо ізолюватися від релігійних концепцій, неконтрольований розвиток може бути небезпечним. General intelligence зможе сам приймати рішення і самонавчатися, що згодом буде важко контролювати. Навіть зараз вже існують програми, які можуть себе навчати. Найпростіший приклад – це Google Translate, де ми приймаємо певні варіанти перекладу і програма таким чином навчається та щоразу видає кращий результат. Тут також слід говорити про емоційний інтелект: чи можемо ми делегувати машині вирішення моральних питань? На це питання вам не дасть відповіді жоден розробник.
Саудівська Аравія стала першою країною, яка надала громадянство роботу. І ця новина викликала цілком прогнозоване та логічне обурення. Передусім у жінок – робот Софія не була одягнена у хіджаб та перебувала на заході без чоловіка-опікуна. Таких прав не мають «живі» жінки у цій країні. Що основне у цій історії? Властивий людській природі страх перед невідомістю, перед штучним інтелектом. Від конспірологічних відхилень до цілком логічних, первинно етичних, а вже потім політичних питань. Які, зокрема, постають у контексті останньої історії. Загалом, звужуючи проблематику штучного інтелекту до політичного підтексту, ми зіткнемося із трьома найпоширенішими запитаннями.
По-перше, чи можемо ми використовувати штучний інтелект замість чиновників, оптимізувати з його допомогою державну структуру загалом? Відповідь очевидна – можемо і вже використовуємо. Навіть в Україні: електронне декларування, системи типу Prozorro. Важливо прийняти як факт – роль штучного інтелекту, інформаційно-електронних технологій і у політиці, і у нашому житті буде лише посилюватися.
По-друге, чи можна використовувати штучний інтелект як інструмент для політичного маніпулювання? Відповідь – так, безумовно. Інше питання у ефективності таких технологій прямо зараз.
Ні для кого не секрет, що у політиці все частіше використовують ботів – несправжні сторінки із несправжніми інтересами та друзями, що активно коментують усе на світі. Цей інструмент політичної боротьби застосовують майже всі. Однак роль ботів у формуванні суспільної думки сильно завищена – вони зазвичай несуть лише ненависть, критику та образи. Відповідно якщо у людини сформована власна ідентичність, політична зокрема, жоден бот не переконає її у зворотному. Скажімо, російські боти у американській президентській кампанії діагностували реальні лінії проблемного розмежування американського суспільства – зламати його підвалини несправжнім людям просто нереально, скільки їх би не було. Ці боти просто вдарили по проблемах та ненависті, які є характерними для будь-якого суспільства. Втім, по суті, ми стаємо свідками формування абсолютно нових технологій, нових механізмів маніпуляції, спричинених штучним інтелектом.
По-третє, чи існує етична дилема стосовно використання штучного інтелекту? Чи несе він у собі потенційну загрозу? Відповідь на ці питання містить у собі дві складові.
Потрібно мати на увазі, що етична складність притаманна абсолютно всім інноваціям, які виникають у процесі еволюції, особливо якщо їх можна політизувати – від етики «прав людини» до біополітики. І єдиний вихід тут лише у процесі вільного та демократичного осмислення цих явищ. Повертаючись до вищезгаданої Саудівської Аравії – коли у країні жінки досі не мають реальної політичної дієздатності, усі інші інновації виглядають лише як спроба формування прогресивного іміджу перед світом.
На цьому етапі розвитку не можна говорити, що в найближчій перспективі штучний інтелект може зрівнятися в правах із людьми чи взагалі отримати той чи інший захист поза прав власності чи прав інтелектуальної власності на нього. Сучасний технічний розвиток не дозволяє говорити, що він може виступати як самостійний суб’єкт правовідносин. Навіть в резолюції Європейського парламенту 2017 року щодо робототехніки та штучного інтелекту мова йде про «вияви штучного інтелекту» (manifestations of artificial intelligence), а не про штучний інтелект в повному його розумінні.
Загалом глобальних документів з цього приводу поки не приймається, але кроки, як бачимо, вже робляться. На цьому етапі можливе лише прийняття тих правових актів, які регламентують використання штучного інтелекту, мінімізацію шкідливих наслідків (насамперед соціальних), щодо його застосування та, в першу чергу, відповідальність за порушення спричинені його використанням, наприклад, у випадку машин з автопілотом.
Насправді штучний інтелект уже впливає на наше життя. Просто більшість людей сприймають його як щось на кшталт комп’ютера, що може розмовляти. Взагалі-то кожен із нас кожен день стикається з цими технологіями. До прикладу, той же пошуковик Google видає результат, що, як він вважає, найкраще підходить не лише для цього запиту, але й для цього клієнта. Так само й з Facebook. Ці компанії заробляють на рекламі, тому їм вигідно, аби ми якнайдовше залишалися на ресурсі. Ось простий приклад того, як ми зустрічаємося з штучним інтелектом, але, можливо, цього не усвідомлюємо.
Ми все-таки очікуємо не просто витіснення штучним інтелектом людини, а суміщення. Тобто він буде допомагати, пропонувати варіанти, але остаточне рішення буде за нами. Очікується, що зовсім скоро штучний інтелект буде активно використовуватися у перевезеннях. До прикладу, алгоритми замінять водіїв вантажівок. Також дуже швидко він замінить тих працівників, чия робота не вимагає варіації чи не потребує позапланових рішень, тобто де ми можемо чітко приписати дії.
Цікава ситуація із встановленням діагнозів. Штучний інтелект тут працює краще, адже спирається на правила, а не на персональний досвід, як це можуть робити лікарі. Загалом з’явиться цілий клас людей, які стануть непотрібними через те, що їхня освіта та навички більше не будуть економічно вигідними. Через роботизацію ми можемо опинитися у ситуації, що матимемо надлишок робочих рук. Тільки не треба думати, що найлегше буде замінити ручну працю. Насправді простіше роботизувати офісного працівника, ніж перукаря з індивідуальним підходом. Тому ми не можемо говорити, що ті, хто працює розумово, будуть у кращому становищі, ніж ті, хто працює руками.