«Мала бути толока, але погода щось зіпсувалась. Тут у нас буде футбольне поле, тут — сад із ліхтариками, ось — місце, де буде стояти сцена, он там нарешті висадимо соняшники. А, і ще залучимо ризьких архітекторів, щоб вони нам все це обробили по-мистецьки», — розповідає Інесе про найближчі плани з благоустрою дворика навколо «Common Ground».

Зараз тут кипить життя. Однак ще три місяці тому це місце пустувало. У XIX столітті воно слугувало залізничною станцією неподалік порту, а останні роки у сусідніх із будівлею ангарах влаштовували Ризьке бієнале сучасного мистецтва. Власне, так Інесе і обрала саме цю будівлю, адже вона — комунікаційниця та стратегічна директорка виставки. І це не лише допомогло їхній команді швидко знайти локацію для реалізації ініціативи, а й забезпечило багатьма партнерами. 

24 лютого Інесе поставила собі питання — чи я можу допомогти Україні? Миттєво було прийняте рішення — скасувати заплановане на літо бієнале та спрямувати всі сили на підтримку українців. «Так я й запропонувала створити культурний центр, бо це те, що ми з командою дійсно вміємо робити. Ціллю було організувати таке місце, щоб українці відчували себе в ньому захищеними та мали можливість соціалізуватися з латвійцями», — каже Інесе. І поки уряд Латвії стрімко налагоджував процеси надання гуманітарної допомоги, вони почали збирати однодумців.

Насамперед необхідно було розширити команду та влаштувати толоку, щоб надати будівлі належного вигляду. Власники швидко здали її в оренду за невеликі гроші, однак сумнівались, чи вдасться привести локацію до ладу за такий короткий термін. Зрештою це вдалося зробити за лічені години. «Я була проти того, щоб анонсувати набір волонтерів публічно, бо була впевнена, що допомагати прийде 1000 людей і ми не зможемо організувати роботу в таких масштабах. Тому ми покликали лише знайомих, але в результаті прийшли десь 100 людей, більшість із яких ми навіть не знали. Гадки не маю, як поширювалась інформація, але це було абсолютно неймовірно», — розповідає Інесе. 

Команда дзвонила всім, кого знали — і звідусіль отримували колосальну допомогу. Зокрема, столи та стільці забрали з приміщення бієнале, все, що є на кухні, безплатно надав комплекс Арена Рига, бібліотеку наповнила українська громада, канцелярія президента та фонд Олени Зеленської, а рослини віддав Ботанічний сад. І вже 15 березня «Common Ground» запрацював на повну силу.

Про людей та допомогу

«Я побачила абсолютно різні реакції людей. У перший місяць приходили і казали: “Дякую вам дуже, але навіщо ж ви так, ми ж зовсім скоро поїдемо назад”. А потім поступово ставало більше людей, які вже розуміли, що доведеться тут лишатись. Це, наприклад, люди з Маріуполя, які їхали до нас через Росію і чиї машини були буквально прострелені», — згадує Інесе.

Зараз «Common Ground» — це місце, яке не просто допомагає українцям влаштовувати своє життя у Ризі, воно є абсолютно прикладним помічником у його нормалізації. «Фізично та емоційно було дуже важко, але коли в тебе є можливість хоча б щось зробити, то одразу стає набагато краще, бо ти нібито береш контроль у свої руки. І хоч я не можу впливати на завершення війни, створення центру — моя форма контролю», — каже Інесе.

Скористатись кухнею чи взяти участь у воркшопі з малювання, попрати речі чи попрацювати у коворкінгу, почати вивчати мову чи відвідати вечір української пісні, зайнятись йогою чи знайти для себе необхідний одяг — в одному приміщенні співіснує культурне дозвілля разом із базовими життєвими потребами. 

«Часто буває, що в суботу ввечері діти не хочуть іти і починають плакати, а мами кажуть, що вони обовʼязково ще сюди повернуться. У цей момент дуже круто усвідомлювати, що попри цей жах, який відбувається, нам вдалося створити місце, звідки люди навіть не хочуть іти. Особливо діти. Багато з них, вважають, що в них просто канікули і це просто така пригода. Так насправді і має бути», — розповідає Інесе.

Поміж різноманітних заходів, до яких команда залучає митців, музикантів та художників, центр є осередком освітніх ініціатив та терапевтичної допомоги. Зокрема, в межах бієнале планувався запуск освітньої програми, у створенні якої тепер візьмуть участь й українські художники, а саму програму перекладуть на українську мову.

Також «Common Ground» співпрацює з Фондом дитячої лікарні, завдяки якому вдалося залучити психотерапевта для роботи з дітьми. Водночас для дорослих є можливість відвідати колективні групи психоемоційної підтримки, а представники Ізраїльського посольства в Латвії допомогли організувати лекцію про виявлення та подолання посттравматичних розладів. «Особисто я дуже хочу організувати такий захід: поставити величезний стіл, щоб з одного богу сіли латвійці, а з іншого — українці. Далі такий принцип — перезнайомитись один із одним, відповісти на якісь неочікувані питання, щоб допомогти людям соціалізуватись та виходити на контакт», — каже Інесе.

Про уряд та фінансову підтримку

Через деякий час після відкриття центру команда створила спільноту, щоб отримувати донати і згодом запустити масштабну кампанію зі збору коштів. Завдяки цьому та фінансовій підтримці декількох компаній їм вдалося працевлаштувати вже чотирьох українців. Водночас решта штату працює виключно на волонтерських засадах. «Зараз у школах вже закінчився навчальний рік, тому ми хочемо створити дитячий табір на базі “Common Ground”, бо знаємо, що в Ризі є багато жінок із педагогічною освітою, які були б раді присвятити своє літо роботі з дітьми. Вже є 250 дітей, які дуже потребують цього табору», — розповідає Інесе. 

Також команда ініціативи намагається підтримувати всіх, хто втратив роботу в Україні через війну. Наприклад, за словами Інесе, щодня їхнім коворкінгом користується дівчина, яка зі своїм чоловіком мала власне виробництво прикрас. Зараз латвійці думають, як їй допомогти, щоб відновити продажі вже в Ризі.

Окрім особистого бажання та власних ресурсів ініціатива активно співпрацює з урядом Латвії. Команду залучають до громадських обговорень та побудови подальших перспектив щодо допомоги українцям на рівні держави. «Нещодавно нас покликав премʼєр-міністр, щоб скласти спільний план дій. Також до нас постійно звертаються українці, які не мають можливості залишитись і хочуть повертатись, але, наприклад, не мають бензину. Ми допомагаємо їм у цьому», — розповідає Інесе. Враховуючи професійну діяльність команди, вони також співпрацюють із місцевими митцями, чиї роботи розміщені у «Common Ground». Поступово експозиція буде оновлюватись, картини — продаватись, а весь прибуток передаватимуть на допомогу Україні.

«Мені зараз особливо важко працювати в міжнародній сфері, бо я бачу, що не всі європейські країни розуміють те, що саме ця війна означає для світу. Я впевнена, що ми всі, як міжнародна спільнота, можемо і маємо робити ще більше, щоб війна якомога швидше закінчилась», — розповідає Інесе. 

Зараз вони з командою хочуть ще активніше залучати латвійців до їхньої спільної справи: організовувати екскурсії містом, запрошувати українців у гості, вивчати разом мову. Втім, Інес наголошує, що і поза Латвією «Common Ground» відкритий до співпраці: «Можливо, хтось міг би надати нам авторські права на фільми, щоб ми могли їх показувати у нас. Або хтось захоче влаштувати концерт. Ми відкриті для всього та всіх — митців, поетів чи математиків. Неважливо. Важливо в цей момент залишатись на звʼязку один з одним і допомагати всіма силами».