У межах серії матеріалів «Платформа добра» редакція інтернет-журналу Platfor.ma ходить в гості до хороших проєктів, допомагає їм особисто і пише про це — аби більше людей дізнавалися про важливі ініціативи й бачили, що допомагати — легко. Цього разу ми завітали в гості до Солом’янських котиків — потужної волонтерської ініціативи, що працює з першого ж дня повномасштабної війни.
— І от ми всі чуємо, як Зеленський з екрана промовляє нашу назву: Солом’янські котики. І каже, що нам вручать нагороду «Золоте серце». Звісно, тут в хабі всі дуже раділи, що нас відзначили. Але через це виникла проблема — ми два дні не могли вирішити, що вдягнути на саму церемонію нагородження. Врешті Андрій просто пішов у своїй звичайній щоденній кофті.
Андрій — це Андрій Єрофєєв, співзасновник благодійного фонду Солом’янські котики. До повномасштабного вторгнення він займався урбаністичними й освітніми проєктами. А тепер у великій волонтерській організації показує на стіні фото, де президент вручає йому нагороду за забезпечення оборони України й захист населення. Поруч в рамці — перша шпальта The New York Times з текстом про фонд, а також численні подяки та грамоти: від Нацполіції, Міноборони, київської влади. З іншого боку — підтвердження того, що така увага заслужена: шеврони різних бригад, яким Солом’янські котики вже встигли допомогти.
Хоча ще трохи понад рік тому ці волонтери займалися зовсім іншими речами.
— Костяк нашої команди сформувався давно. Це студенти та випускники в основному КПІ та Національного авіаційного університету, активні мешканці Києва, які займалися різними проєктами: проводили Марш за Київ, добивалися установки дефібриляторів в метро, лавочки ставили, пішохідні переходи організовували. В Громадському бюджеті ми були спецами й щороку вигравали мільйони гривень. Вже навіть трохи набридло постійно отримувати ці проєкти, в останній раз обговорювали — ну що ще може бути, чим займатися, чи буде якийсь дійсно серйозний виклик? Що ж, дещо таки знайшлося, — невесело усміхається Андрій.
Від урбанізму до героїзму
Коли у лютому 2022-го про повномасштабне вторгнення заговорили вже всі, кістяк команди зібрався у своєму хабі неподалік метро Шулявська. Активісти проговорили всі можливі сценарії подій і домовилися, що в разі чого зберуться тут й вирішать, що далі робити. 24 лютого вони дійсно зустрілися і зрозуміли, що їхній досвід громадської роботи може бути корисний у волонтерстві. Тим паче, що завдяки знайомствам і репутації звідусіль самі по собі посипалися різноманітні запити.
Так і з’явилися Солом’янські котики. Солом’янські — бо більшість волонтерів живуть неподалік і люблять цей район, а котики — бо ці тварини лягають на хворе місце, зігрівають і лікують. Так само як активісти знаходять проблемну сферу й приходять її налагоджувати.
Втім, на початку фонд займався майже всім.
— Шукали й роздавали амуніцію, одяг, їжу, гігієнічні засоби, медицину, возили закрутки, матраци, ковдри, годували людей та тварин… Коротше, робили все, що завгодно, — перераховує Андрій. — Все кипіло, вільного місця не було, все заставлено коробками, купа машин. Основа команди з 30 людей плюс ще кілька сотень волонтерів. Ми працювали фактично як онлайн-магазин — був колцентр, люди дзвонили, казали про свої запити та потреби, ми записували все в табличку, на складі збирали, вантажили в машини, розвозили. Перші 50 днів тут і жили, працювали нон-стоп. Люди з сусіднього житлового будинку дозволяли до них в душ ходити.
Серед іншого активісти зайнялися і захистом київського фунікулера. Для цього вони виміряли всі вітражі, напиляли з дерева відповідних щитів, відвезли й допомогли встановити.
У хаосі перших днів повномасштабного вторгнення траплялися й комічні історії. Так, одного разу Котикам треба було забрати з потягу гуманітарну допомогу. Однак вагони чомусь почали їхати, то довелося застрибувати всередину і на ходу скидати ящики на перон.
— Іншим разом потяг з необхідним вантажем вже поїхав в депо, — згадує Андрій. — Але у нас же активісти з урбаністичним досвідом, ми, в принципі, розуміли, де і що знаходиться. Тож пішли прямо туди, аби забрати допомогу. Зі мною було людей десять, всі в чорному. І коли на місці ми зустріли поліцію, то зрозуміли, що лазити таким колективом по депо було не надто хорошою ідеєю. Та все ж змогли все пояснити, все розвантажили, забрали в хаб.
Однак згодом стало зрозуміло, що робити все одночасно — не надто ефективно. У квітні Солом’янські котики вирішили сконцентруватися на речах, у яких розбиралися, і де країні явно потрібна була допомога.
Тренування і практика
Один з чотирьох пріоритетів фонду — тактична медицина. Ще до повномасштабного вторгнення активісти влаштовували тренінги домедичної допомоги разом з відомими інструкторами: Іваном Ніколєнком, Олексієм Ярильченком, Машою Назаровою (до речі, інтерв’ю з Машою варто прочитати тут. — Platfor.ma). Тож вирішили продовжувати навчати цивільних, а також серйозно зайнятися і медициною військових.
— У нашій тактичній медицині досі багато проблем. І багато чого залежить від адекватності командира: чи він слідкує, щоб бійці були навчені, чи просто все лишається на рівні попісяти на кішки й шнурком від кросівок перев’язати замість турнікета, — констатує співзасновниця Солом’янських котиків Ксенія Семенова. До повномасштабного вторгнення вона працювала в університеті, була в декреті й займалася громадською роботою як депутатка Київради.
За майже рік активної діяльності у сфері тактичної медицини Солом’янські котики навчили та забезпечили сучасними аптечками вже 17 тис. бійців. Для цього напрямку в хабі є окремий склад, де все від підлоги до стелі заставлено ящиками з медичним приладдям. А на стіні головної зали — величезна карта України з маленьких фотографій, на кожній з яких — кадри із різних тренінгів.
В планах Котиків — створити сертифікований міжнародний навчальний центр. Найкращі чотири інструктори вже з’їздили за кордон на підвищення кваліфікації, також тренери тактичної медицини приїжджали викладати й в Україну. За планом, у центрі будуть навчати базового рівня медичної підготовки, а також тренувати бійців-санітарів і бойових медиків.
— Одного разу нашим інструкторам довелося підтверджувати свій фах на ділі. Маша Назарова та Олексій Ярильченко під час одного з виїзних тренінгів потрапили разом з військовими під обстріл. Там було кілька поранених, і викладачі одразу кинулися на допомогу. Так що і тренінг провели, і людей врятували, — згадує Андрій.
На відкриття профільного навчального центру Солом’янські котики збирали гроші публічно. Фонд взагалі використовує усі можливості: донати від людей, краудфандинг на dobro.ua і Спільнокошті, грантові програми західних країн. На центр планували зібрати мільйон гривень. Врешті про ініціативу дізнався Конгрес українців у місті Шарлотт та міжнародна ІТ-компанія N-ix, вони доєдналися до збору — і завдяки цьому вдалося накопичити 1,3 млн грн.
Співпрацюють Котики й з бізнесом. Так, скажімо, компанія Riot Division — стратегічний партнер, який допомагає з проведенням цивільних тренінгів з домедичної допомоги. Мережа Епіцентр допомагає з облаштуванням Пунктів незламності. А виробник Gud шиє сумки саперів, підтримуючи інший пріоритетний напрямок фонду — розмінування.
Котики та «кішки»
— Минулого року ми отримали запит від саперів. Вони мали їхати розміновувати Чорнобильську АЕС, але на руках у них були набори понад 30-річної давнини, дуже погані. Вони дали нам список, ми зібрали все, що треба. І нам, і їм сподобалося. Тоді ми стали більше спілкуватися з фахівцями, щоб зрозуміти, що має бути в сучасній сумці сапера. І з того часу це один із найважливіших напрямків нашої роботи, — розповідає ще один співзасновник Котиків і керівник саперного напрямку Валентин Майданюк.
Загалом в сумці має бути такий універсальний набір: карабіни, шнур-паракорд, лопата, ліхтарик, металошукач, ніж, армований скотч, металошукач, щуп, «кішка», а також професійний мультитул. Останній, скажімо, коштує близько 10 тис. грн, адже Котики намагаються закуповувати найкращі саперні мультитули Leatherman Tool 300. А щупи — складані металеві палиці для перевірки поверхонь — для фонду виготовляє Інститут металофізики.
Під саперний напрямок у Котиків також є приміщення, заставлене ящиками. На одній з шаф висить «кішка» для дистанційного відкриття дверей чи перетягування предметів у формі тризуба — ефектна, але скоріше декоративна. Втім, поруч і справжні зразки. Сумками сапера, що зібрали Котики, вже майже рік користуються в ДСНС, Нацгвардії, Держслужбі транспорту, ЗСУ, Нацполіції.
— Допомагаємо всім, хто звертається. Іронічно, що деякі з них розміновують, а деякі, як-от ЗСУ, навпаки заміновують, — посміхається Андрій.
А щоб з мінами та іншими вибухонебезпечними предметами мали справу тільки професіонали, Солом’янські котики вже провели багато відкритих уроків на цю тему. Загалом на подібних подіях вже побували понад 2,5 тис. киян — насамперед дітей.
Проходять різноманітні події й в ще одному пріоритетному напрямку фонду — Пунктах незламності.
Куди переляжуть котики
— Ми назвали їх Теплицями. Зараз працює вже сім штук по Києву. Цей напрям підтримав наш стратегічний партнер фонд Київської школи економіки. Робили все як для себе: всередині завжди є світло, розетки, обігрів, робочі місця і місця для відпочинку, чай можна попити, інтернет зі Старлінків, біотуалети. Однак нам було не дуже цікаво робити просто приміщення з генератором. Тому в наших Теплицях ми влаштовували лекції, зустрічі, фільми дивилися, в настолки грали, в мафію. Певною мірою вони стали хабами для спільноти й сусідів.
За рік Пунктами незламності Котиків скористалися понад 6 тис. людей. Втім, у фонді розмірковують, що вже за місяць цей напрямок можна буде згортати, адже ситуація в енергосистемі стає все стабільнішою, а грітися весною та літом не треба.
Так, наприклад, більше уваги зможуть приділити ще одній ключовій сфері роботи Солом’янських котиків — машинам на фронт. За рік волонтери переправили туди вже понад 150 автівок.
У цьому їх підтримують знайомі з Латвії, які допомагають купувати та приганяти машини. Вже в Україні активісти офіційно оформлюють кожну машину та ставлять на неї вітчизняні номери. А іноземні партнери, за словами волонтерів, скоро можуть стати своєрідною міжнародною франшизою Солом’янських активістів — Латвійськими котиками. Тим паче, що в Україні вже успішно діяли Печерські, Львівські й Чернівецькі котики.
— Солом’янські котики точно будуть змінюватися, — розмірковує Ксенія Семенова. — Ми вже змінюємося — наприклад, розуміємо, що Теплиці зараз вже не дуже актуальні. А от, скажімо, з укриттями проблеми як були, так і лишаються. Інший великий виклик буде щодо відновлення зруйнованого. До цього обов’язково треба залучати мешканців, щоб це не були стандартні проєкти, коли усюди понатикають коробок, як колись було з хрущовками. Так що роботи буде багато і після перемоги. Коротше, ми як справжні котики врешті знову переляжемо туди, де болить.