В межах проєкту «Платформа добра» редакція інтернет-журналу Platfor.ma ходить в гості до хороших проєктів, допомагає їм особисто і пише про це — аби більше людей дізнавалися про важливі ініціативи і бачили, що допомагати — легко. Цього разу ми завітали до фонду Трініті — потужного проєкту, який займається, здається, усім, аби тільки наблизити перемогу: допомагає бійцям масштабним збором сухих пайків, підтримує переселенців, рятує людей з небезпечних місць і навіть опікується тваринами. Ось їхня історія.
— Якось бачимо, йде до нас пані у віці з тачечкою і сумкою. Розуміємо, що вона хоче попросити соцпакет і питаємо: ви ж за допомогою? А вона відповідає — не, ви що, дівчата, куди бійцям сухпаї викладати? І дістає 11 наборів, які вона сама сформувала за нашим списком. Виглядало, що вона набрала цього просто на всю пенсію. І в кожен сухпай вона вкладала іконку янгола-охоронця — ми як все це побачили, ридали просто всім фондом. Тепер ця пані приходить кожні два тижні. Нещодавно принесла сало, яке сама засолила. Ми передали його на передову в Бахмут, там бійці зняли відео, як його їдять і дякують, то бабуся потім дивилася і плакала вже сама.
Це — лише одна з історій фонду Трініті, який після повномасштабного вторгнення став потужним центром допомоги всім, хто її потребує. Можливо, найбільш помітний їхній проєкт — Народний сухпай.
Ще у перші тижні війни один із підрозділів попросив допомогти з їжею, яка не вимагає польової кухні. У Трініті спочатку зібрали сухпаї цим бійцям, а далі виявилося, що такі запити є у багатьох підрозділів на передньому краї, тож це поставили на потік. Весною у фонді щодня формували по 400-600 сухпаїв, однак влітку кількість допомоги знизилася у десятки разів. Тоді в Трініті придумали акцію Народний сухпай — щосуботи кожен може принести щось з переліку необхідного в будь-якій кількості або просто допомогти пакувати харчові набори на передову.
— Каші й супи швидкого приготування, паштети м’ясні та рибні, енергетики (бо іноді бійці по три доби не мають змоги спати), фруктові пюрешки і смаколики (бо в окопах дуже хочеться солодкого), горіхи, протеїнові батончики, чаї, кава, вологі серветки — все це запаковується в спеціальні пакети, — розповідає одна з волонтерок фонду Анастасія. — Далі ми відправляємо набори на «точку нуль» (тобто на передову. — Platfor.ma), де немає можливості розгорнути польові кухні.
Слова Анастасії перериває автівка, що під’їжджає до входу у фонд. З неї виходить жінка і каже: «Перепрошую, ми вам тут цілу машину привезли на Сухпай». Багажник дійсно забитий швидкорозчинними супами, енергетиками, консервами та іншими продуктами.
— А головне, — продовжує Анастасія, — що кожен може маркером на цьому сухпаї написати якесь побажання чи передати привіт. Знову ж таки, ми над цими написами плачемо всім фондом. Наприклад, переселенці з Херсону і Маріуполя постійно долучаються, пишуть: «Хлопці, у мене в Херсоні на вас бабуся чекає, ми всі чекаємо!»
Працює це й у зворотному напрямку.
— Буває, що «на нулі» відкривають сухпай, а там дитина, яка це збирала, свою руку обмалювала, бо писати ще не вміє, а допомогти вже хоче. І нам тоді суворі бійці пишуть: «Ви що, якусь спецпідготовку зі зворушливості прийшли? Бо воно ж не тільки все смачне й ідеально спаковане, але ще й таке сердечне!» Коротше, врешті плачуть всі.
У перший день акції Народний сухпай вдалося зібрати близько 400 наборів. Далі були й рекорди з 800 комплектами, а зараз кількість стабілізувалася на приблизно 400-500 щосуботи. Для багатьох українців це вже перетворилося на своєрідну традицію — співробітники фонду діляться, що деякі люди приходять кожного тижня. Загалом із липня вдалося зібрати та відправити захисникам десятки тисяч сухпаїв.
Катя-перевізниця
— Все почалося з мого гаража, — констатує співзасновниця Трініті Катерина Ковальова. До початку вторгнення у неї була успішна логістична компанія, що працювала і в Україні, і за кордоном. — Одразу після початку повномасштабної війни я написала, що є кілька фур в Європі, можна завантажити їх гуманітаркою і привезти сюди. Ви ж пам’ятаєте, на початку всі хотіли нам допомогти, і питання полягало лише в одному: хто може привезти й прийняти? Ми стали це робити, почалися знайомства, інстаграмне радіо.
«Інстаграмне радіо» — це інноваційна заміна радіо сарафанному. Про Катерину та її допомогу дізналися ледве не по всій країні, тож її телефон почав просто розриватися. Безліч людей просили допомогти з виїздом із небезпечних районів. Деяких дійсно вдавалося врятувати. Як-от двох виховательок й 46 дітей з притулку для людей з синдромом Дауна у Харківській області, які до цього переховувалися в підвалі. Усіх їх вийшло перевезти з безпечне місце.
— Думаю, Катерина у сотень людей тепер записана як «Катя-перевізниця», бо у перші тижні війни її знання логістики врятували багато людей, — говорять у фонді.
Втім, порятунок з гарячих точок чи сухі пайки — далеко не все, чим займається Трініті.
Для бригад, батальйонів і для Колі
Коли приватна ініціатива кількох людей розрослася до повноцінного фонду, поміщатися в гаражі вже було неможливо. Тоді Трініті переїхали в павільйон 2 ВДНГ. Всередині — величезний зал, який перетворився на лабіринт з ящиків. Асортимент вражає: тут найрізноманітніші продукти та напої, гігієнічні засоби, одяг, взуття. На деяких з ящиків написи: «Для ЗСУ! Не чіпати!»
— Просто щоб випадково не передали комусь іншому, — пояснює Анастасія. — Бо ми ж і з внутрішньо переміщеними особами теж працюємо, допомагаємо їм з одягом, взуттям, гігієною, продуктами — щодня відправляємо десь 20-30 посилок. Також опікуємося кількома притулками для тварин і лікуємо хворих собак у ветлікарнях.
Окрема зала виділена під медицину. Шість жінок з першого місяця війни безплатно шиють похідні аптечки, а Трініті наповнює їх всім необхідним. Так на фронт відправилися вже близько 10 тис. аптечок.
— Наповнення топове, — говорить Анастасія і підтверджує це однією з аптечок. Всередині — рукавички, ізраїльський бандаж, турнікет, ножиці, антибіотик, знеболювальні засоби, бинт, кровоспинна пов’язка, засоби для тампонажу поранень, різні види пластирів тощо.
З пари десятків людей, які щодня опікуються фондом, троє — медики. Саме вони займаються розбором та розподілом різноманітних лікарських засобів та техніки, які приходять в Трініті.
Попри численні написи «Для ЗСУ! Не чіпати!» в загальній залі, є й окрема кімната суто для потреб військових. Всередині — ящики з раціями, кариматами, спальниками, балаклавами, окопними свічками. На стінах — прапори різних підрозділів. На столі — нові берці з написом «Для Колі».
Серед всього цього виділяються кілька ящиків з шампунями та гелями для душу.
— Це теж дуже потрібно. Причому з цим допомогли наші знайомі зі США. Взагалі-то вони дістають для ЗСУ коптери й тепловізори, але поміж цим домовилися з мережею американських супермаркетів, тож привезли заодно і купу гігієнічних засобів.
Серед партнерів, з якими працює Трініті — і українці, і великі міжнародні компанії. На ящиках можна помітити логотипи або написи Галичина, Danone, Верес, Торчин, МХП, World Central Kitchen, Миргородська, Моршинська, Omron, Piel, Фонд Рональда Макдональда, Procter & Gamble, Purina, Royal Canin та багато інших. А загального списку брендів ще у червні вистачило, аби покрити логотипами всю карту України.
Нотки сюрреалізму до всього цього додає те, що всі ці ящики і сам фонд Трініті знаходяться саме у павільйоні 2 ВДНГ. Адже другий павільйон взимку відомий ледве не всім дітям столиці як Резиденція Санти. Тож речі для переселенців чи рації для ЗСУ тепер лежать там, де ще рік тому діти святкували Новий рік. Стеля медичного складу — це тисячі скляних кульок, між горами ящиків височить ялинка, а на стіні видніється напис: Фабрика мрій.
— У нас є волонтер Антон, який возить допомогу в найгарячіші точки під Бахмутом. І він розповідав, що його кілька разів зустрічали словами: «Ну ти прямо наш Санта Клаус!» А Антон відповідав: «Так ви би бачили місце, де я завантажуюсь, це ж реально Резиденція Санти!»
Це не звичайна машина. Її звуть Бетсі
— Треба розуміти, що машини на війні — це просто розхідний матеріал. Вона може протриматися місяць, а може й лише день — це нормально, — розповідає Анастасія. — Ми вже відправили людям пару десятків пікапів. Шість із них нам передали з Ірландії — причому це зробили просто звичайні люди, які дуже хочуть, щоби ми перемогли. Вони самі приїхали на цих автівках з Ірландії, а коли віддавали нашим волонтерам на кордоні, то прощалися і казали: «Тільки ж ви бережіть цю машинку, бо вона незвичайна, її звуть Бетсі. І я ще термокухоль там на сидіння поклав, він не новий, але я вимив, хай користуються!» Дуже зворушливо.
Крім того, за допомогою британського фонду на фронт також передали десяток машин швидкої допомоги. Великі пелети з продуктами — туди, де можна розвернути польові кухні. Одяг — переселенцям та в госпіталі пораненим бійцям. Гігієнічні засоби, продукти та все необхідне — у села Чернігівської, Київської області, в Ізюм, Куп’янськ. Корм та ліки — тваринам у притулках. Лише за пів року Трініті з приватної ініціативи в гаражі перетворилася на дійсно масштабний фонд, який допомагає усім, хто цього потребує.
Долучитися до всього цього можна й особисто. Наприклад, передати Новою поштою чи принести необхідні речі у павільйон 2 ВДНГ. Або завітати в суботу на Народний сухпай.
— Ти не просто перевів пожертву, ти сам прийшов, сам склав, сам підписав і можливо потім побачиш на відео, як розпаковують саме твій набір. У нас такі випадки вже траплялися — там щастя на весь Інстаграм було, — згадують у фонді.
У Трініті щодня працюють на перемогу. І, за словами самих волонтерів, зупинятися не планують.
— Я хочу, щоб фонд продовжував роботу і після перемоги, — зізнається Катерина Ковальова. — До самого моменту відновлення кожного клаптика землі, повернення кожного захисника, до моменту, поки не допоможемо кожному українцю стати на ноги. Моєю місією було відновлювати Україну — і ми це зробимо.
Ви можете прочитати цей текст і англійською мовою. You can also read this text in English.