fbpx

Платформа добра: як феміністична ініціатива Марш жінок стала потужним гумфондом

АвторОлена Тищук
9 Січня 2023

У межах серії матеріалів «Платформа добра» редакція інтернет-журналу Platfor.ma ходить в гості до хороших проєктів, допомагає їм особисто і пише про це — аби більше людей дізнавалися про важливі ініціативи й бачили, що допомагати — легко. Цього разу ми завітали до ініціативи Марш жінок, яка не змогла цьогоріч провести свою ходу за справедливість, але допомогла тисячам жінок і не збирається зупинятися.

Щороку із 2018-го весна у Києві розпочиналася масштабним Маршем жінок. Тисячі небайдужих долучалися 8 березня до ходи вулицями столиці, аби привернути увагу до викликів, з якими стикаються жінки. Та найбільшим викликом 2022 року стало повномасштабне вторгнення росії в нашу країну. Тож, як і безліч інших ініціатив, Марш жінок шукав способи адресно надавати допомогу тим, хто її потребує. Фокусом залишилися, звісно, жінки, адже на їхні плечі звалилася не лише турбота про себе, а й про близьких — в умовах, невідомих для нас раніше.

— Жінки зараз знаходяться у кризових станах, — не втомлюється нагадувати координаторка фонду Анастасія. — Наша аудиторія — це не просто жінки, а найвразливіші групи: з інвалідністю, серйозними хворобами, багатьма дітьми. Дуже часто пишуть багатодітні жінки, у яких ще й лежачі рідні, а вони ще й беруть під опіку сусідів, які не можуть про себе подбати.

Як би не хотілося фонду допомогти усім, доводиться розставляти пріоритети. Наприклад, зараз Марш жінок не відправляє допомогу до обласних центрів, адже там більше доступу до можливостей. Натомість стараються охоплювати більше сіл та містечок у прифронтових регіонах.

— Коли ми відправляємо адресно, то розуміємо, що підтримуємо саме тих жінок, яким найскладніше отримати допомогу. Ті, які через дітей чи хвороби не мають змоги простояти дві години у черзі біля пункту допомоги.

Втім, так було не завжди. Фонд створювали з нуля, адже до 24 лютого Марш жінок був лише ініціативою громадської організації «Інсайт», яка в тому числі займається питаннями спільноти ЛГБТК+. Завданнями проєкту у мирні часи були просвітницька діяльність та залучення жінок до активізму. Робилося усе на волонтерських засад, власне, фондом Марш жінок став лише кілька місяців тому, тож і зараз штату як такого немає, але є велика команда волонтерок.

— Десь у 20-х числах лютого мені написала подруга і запитала, чи зібрала я тривожну валізу. А у нас настільки неслася підготовка до маршу, що я взагалі не була в темі тривожних валіз. Кажу, ну що може трапитися, цих новин про наступ вже багато було. Невже танки містами поїдуть?

Посміялися й Анастасія повернулася до своєї роботи менеджерки з комунікацій. Та вже сьогодні вона менеджерка з усього — від розвантажень до завантажень, від пошуку партнерів до логістики й соцмереж.

— Я просто прокинулася 24 лютого, а мені моя дівчина написала, що почалася війна. Того дня я була в прострації, але швидко зрозуміла, що у нас є багато соцмереж, за які я відповідаю. Тож поставилася до цього як до роботи й почала публікувати різні рекомендації. Розуміла, що комунікаційна складова для громадської організації найважливіше. Якщо ми зараз замовкнемо, то це буде провалом.

А далі понеслося — допомагали ситуативно, іноді просто надсилали гроші, старалися закривати ті потреби, які бачили навколо. Однією з перших виникла необхідність у шелтерах, тож керівниця фонду Олена Шевченко відразу запропонувала відкривати прихистки. Буквально 25–26 числа запрацював перший — у Чернівцях. Згодом відкрили ще один у Львові.

— У першому прихистку у Львові було дві кімнати по вісім людей, — розповідає Анастасія. — Одну ми зробили для ЛГБТК+, а іншу для Маршу — там були суто жінки з дітьми. Усі чудово співіснували, нікого нічого не тригерило. Було багато смішних історій, коли люди розповідали усі свої стереотипи про ЛГБТ, а потім розуміли, яку нісенітницю несуть. Була навіть жінка старшого віку, яка потоваришувала із трансжінками і абсолютно адекватно розповідала про них своєму онуку.

Жінкам тоді не вистачало безпечного простору. Ті, що потрапляли у притулок після розподільчих центрів, одразу ділилися порадами, як поводитися, аби не наражатися на небезпеку. Зокрема, радили ходити з кимось в душ, аби тебе почекали, бо ризик сексуальних домагань був доволі високим.

Шелтери Маршу жінок працюють і досі, а з початку повномасштабного вторгнення тут встигли пожити 467 осіб. За словами активісток, прихистки працюватимуть доти, доки в них буде потреба. Навіть якщо активні бойові дії закінчаться, вона не стихне, враховуючи, скільки людей постійно виїжджає, особливо з деокупованих територій.

Анастасія та Олена евакуювалися до Львова 7-го березня, а лише 8-го скасували подію Маршу жінок у фейсбуці, адже до цього не підіймалася рука. Вже у Львові дівчата почали створювати гуманітарний напрям фонду: закуповували ліки, закривали запити тих, хто проживав у шелтерах, купували переноски для котів.

— Яку бачили потребу, ту й намагалися задовольнити, — згадує Анастасія. — Люди евакуювалися і їм дуже потрібні були котячі переноски. Скільки пожертв мали, стільки і витратили на них. Подруга в Польщі на місцевому аналогу Аліекспреса закупила і переслала нам. Здається, їх було штук сорок.

Втім, запитів на переноски у google-формі в той момент не було. Виникла навіть думка просто піти на вокзал Львова і роздавати їх там, та спершу вирішили таки скористатися інстаграмним радіо.

— Я зробила форму суто для котячих переносок і закинула в наш інстаграм. Одна єдина сторіз. Прокидаюся вранці, а у нас понад три тисячі запитів. У мене просто щелепа відпала від того, скільки людей не можуть знайти переноску і через це не можуть виїхати. Ми шукали їх усюди. А зрештою допомогли нам лесбійки — партнерська організація «Інсайту» European Lesbian* Conference. Одна з членкинь живе у Парижі. Якимось чином вона достукалася до фонду Бріджіт Бардо, яка дуже любить тварин і допомагає їм.

Вона передала понад тисячу переносок і зробила це дуже швидко. Цікаво, що Бріджіт Бардо — гомофобка. Ми не знаємо, чи була вона в курсі, що передає переноски для котів лесбійок.

Загалом спочатку була дія, а потім вже думали, як працювати структурно. Бо інакше в хаосі перших місяців війни було неможливо. Та ловити по 200 запитів у день по різних месенджерах було складно, тож зрештою створили публічну форму, відкрили склад, організували волонтерство. Згодом повернулися до Києва.

— Дівчата відкрили в столиці хаб, позвали мене до себе, — розповідає волонтерка фонду Олена. — І ось я займаюся гаражем і складом. Раніше в моїй записній книжці були сценаристи, продюсери, актори, бо я працювала режисеркою на телебаченні. Зараз там вантажники, водії фур, постачальники всіляких різноманітних товарів. Я знаю, як відрізнити 20-тонник від 5-тонника. Я знаю, як найкраще прорахувати маршрут з точки А в точку Б.

Серед волонтерок вчительки, бариста, офіціантки, адміністратори ресторанів. Тут постійно відбувається ротація. За час повномасштабного вторгнення фонду допомагало понад 150 волонтерок.

— Ми намагаємося якось їх підтримувати, — ділиться Анастасія. — Наприклад, одного разу купили усім сертифікати на масаж, бо у нас багато фізичної роботи. Зараз додалася їжа, тож посилки деякі бувають понад 10 кг. У кожної першої щось зі спиною. Це одна з проблем, яку ми ніяк не можемо вирішити. Навіть думали знайти гроші на якихось вантажників, але це неможливо, бо процес постійний — то одну коробку перемістити, то машини приїжджають в різний час, нічого не можна підгадати.

Щодня дівчата відправляють понад сотню коробок із допомогою. Машини від Нової пошти приїжджають по два рази на день, а ще приїздить і Укрпошта. Тож у приміщенні фонду на Подолі постійний рух: в одній кімнаті фасують, в іншій — заклеюють коробки скотчем, окремо сидять координатори поштових відправок і клеять наклейки. А коли приїздить вантажівка, то по коридорах лунає: «Погрузка!» — і усі вибігають вервечкою вантажити коробки до багажного відділення. Марш жінок встиг опрацювати вже близько 40 тис. запитів. І потреба не зникає.

— Гуманітарний напрям буде доти, доки будемо бачити потребу, а ми її будемо бачити, поки є окуповані й деокуповані території. Гуманітарна допомога — це короткострокова допомога, але ми вже почали працювати над середньостроковою. Ми переформатували львівський центр — тепер у нас там хаб спільноти, де проводяться події для жінок і їх діток.

Та не гуманітаркою єдиною, від початку фонд надає й психологічну допомогу.

— Людей кудись однаково треба було вести за інформацією, тому я на колінці зробила телеграм-бот Маршу жінок, — згадує Анастасія. — Ми одразу вписали туди психологічну гарячу лінію. Можливості приходили самі. Голова «Інсайту» Олена Шевченко тоді зробила пост із запитанням, хто чим може допомогти. У коментарях написала дівчина, що може надавати безплатні консультації. Так народилася думка, що це можна робити структурно.

Психологічна служба зараз налічує понад 20 психологинь. Вони вже встигли допомогти 3 991 жінці. Перші кілька місяців це також було на волонтерських засадах, а за день прямо у телеграмі опрацьовували понад сотню запитів на день. Але вже зараз Марш жінок знайшов фінансування, аби платити за консультації. Тож тепер мають змогу надавати не тільки кризові консультації, а й довгострокову терапію.

— Ми шукали фінансування будь-де, — ділиться координаторка. — Просто у гуглі набирала «допомога для України», писала усім — Мадонні, Джолі. До речі, Мадонна зробила про нас сторіз. Я не думаю, якщо чесно, що через мене. У мене не було ще нагоди з нею поговорити й запитати, де вона взяла інформацію про «Інсайт», але вона це зробила.

Зараз фонд існує на пожертви, допомогу від бізнесів, а також на гранти іноземних організацій. Втім, трапляються і конфузні ситуації.

— Ми кажемо, що нам дуже треба шампуні й мило, а привозять здоровезні цистерни з рідким милом. Чи ось нещодавно просили набори для зими. Надсилають — матрац, подушка, ковдра. Дуже радіємо, а потім хтось з волонтерок придивилася, що на кожній ковдрі чомусь намальована сніжинка. Гуглимо, а виявляється, що це охолоджуюча ковдра для літа — їх планували в країни Африки відправити.

Зрештою, навіть такі випадки дівчат не засмучують, адже успішної допомоги в рази більше.

— Мене завжди мотивує результат, — підсумовує Анастасія. — Коли ти бачиш, що допомога дійшла, ще й до тієї людини, якій це було потрібно, а не гіпотетично кудись в село. Ми ж задовольняємо і нестандартні запити: батарейки для слухових апаратів, милиці, крісло колісне. У деяких випадках це, можливо, навіть рятує життя. Бо навіть котяча переноска — це можливість людини виїхати, щоб врятувати і свою тваринку, і себе. А це ж найважливіше.

Читайте більше цікавого