Владислав Плахтій
кінолог

— Як ви взагалі вирішили стати кінологом?

— Під час навчання в школі я любив прогулювати, тому підробляв собі довідки, немов я хворію. Коли став старшим, то треба було очистити медичну карту і довести, що я не такий хворий й насправді готовий до фізичних навантажень. Тож я для себе знайшов шлях — піти на військову службу. 

Обрав Державну прикордонну службу. Тоді я розмірковував так: «Війни у нас не має бути, а прикордонна служба працює завжди». До того ж у 19 років хотілося певного героїзму. Але також потрібна була спеціальність, яку можна буде використовувати й в цивільному житті. Тоді я дізнався, що можна піти кінологом. Згадав, як завжди, коли я хотів завести собаку, мені говорили «Купиш собі квартиру, тоді заведеш». Я так собі порахував, що купити квартиру дорого і довго, а от піти послужити кінологом, отримати спеціальність і ще й навчену собаку після служби — простіше і дешевше.  

— Як проходило ваше навчання?

— Ми вчилися в Державній прикордонній службі у Львівській області. Мені подобалося займатися собаками, тому після відбою, коли всі лягали спати, я зазубрював теорію — я був ботаніком у цьому розумінні. Відповідно, я склав екзамени краще за всіх. 

Саме в прикордонній службі за один рік випускалося 100 кінологів, яких навчали з нуля. Й нас трьох, тих, хто найкраще склав іспити, не відправили служити на кордон, хоч я і мав йти в Чопський прикордонний загін і бігати по горах з собакою. Нас залишили в кінологічному центрі надалі проходити службу і готувати тварин для інших людей. Так я став служити в племінному розпліднику службових собак. Моїм основним завданням було готувати цуценят від 4 до 10 місяців: соціалізувати їх, проводити підготовчі вправи, навчати слухняності та початковим службовим навичкам. Після цього вони переходили до інших курсантів. 

— Чим службові собаки відрізняються від звичайних?

— Потрібно розуміти, що службовий собака — абсолютно нетиповий для міста. Якщо ми говоримо про цуценят, то уявляємо, як вони носяться, граються, радіють. Службовий собака навіть на побутовому рівні живе інакше. Через те, що їх привчають не виконувати конкретну команду, а жити певним способом. Щоб не було такого, що людина прийшла з собакою в пункт пропуску, сказала їй «шукай», вона собі пошукала, а далі відпочиває. Насправді їх привчають робити це протягом життя — як тільки пес стикається з певними запахами, має реагувати. Ці собаки ніколи не зупиняються. 

Наприклад, після служби моя собака Іра залишилася зі мною, я її третій власник. Фактично у неї немає ініціативних моментів, коли вона підходить погратися іграшкою. А от службові навички на кшталт обшукування у неї залишилися. Але у домашніх умовах майже неможливо видресувати собаку для того, щоб вона була як службова, через те, що заняття у службових собак займають щодня щонайменше по 5 годин. Також потрібно мати матеріальну базу (інвентар та пристрої для привчання), а найголовніше — спеціальні запахоносії, які здебільшого легальним шляхом не дістати.

— Як взагалі відбувається процес навчання собак?

— Ставлення до собак максимально лояльне і м’яке, але при цьому є чіткість дій. Не жорсткість, тому що ніхто їх там не б’є і не карає, бо це призводить лише до негативних наслідків. Адже як вона буде виконувати свою роботу, якщо боїться того, хто поруч? Чіткість полягає в тому, що команди віддаються швидко і прямо чеканяться. Тому людям часто здається, що з собаки роблять мало не робота. А вона насправді отримує задоволення від взаємодії з хазяїном. Зокрема через те, що собаки у військових частинах здебільшого проживають у вольєрах, тому для них «вихід на роботу/навчання» — спосіб отримувати розумове, емоційне та фізичне навантаження. 

Якщо ми говоримо про навчання службовим навичкам, то є кілька типів службових собак. Ті, які мають вишукувати по сліду людину — як правило це відбувається в полях або лісах, а називаються ці собаки РПС (розшуково-пошуковий собака). Щоб затримати — це штурмові собаки. Вони належать до СБУ та більше працюють в умовах антитерористичних і бойових дій. Є собаки, які розшукують людей під завалами — це окремий напрямок. І ще один — собаки-детектори, які шукають певні речовини й вибухівку. Один із найрозповсюдженіших стереотипів про те, що останнім дають ці наркотики, щоб потім у них була ломка і їм хотілося більше їх шукати. Я коли таке чув, то спочатку розповідав про методики, а потім став просто запитувати: «А коли вони шукають вибухівку, їм куди її додають: внутрішньом’язово, під шкіру або в їжу засипають?»

А методика полягає в тому, що оригінальну речовину взагалі не використовують поруч з собакою. Натомість є запахові набори: це по суті спонжик, який пронизаний запахом: героїну, вибухових речовин, марихуани, тротилу тощо. Такий спонж пінцетом засовують всередину спеціальної іграшки й весь цей комплект ховають. Потім перед собакою роблять імітацію ніби кидають паличку й випускають її на пошуки. Дуже схоже на те, як власники грають зі своїми собаками, коли кидають іграшку, а місце її падіння собака не бачила. Тоді вона вимушена оббігати простір та шукати за запахом. 

Коли собака шукає речовини, то вона фактично шукає свій предмет, свій м’ячик, свою іграшку. Тому під час навчання використовують спеціальні прилади, які «викидають» іграшку, як тільки собака знаходить речовину та сигналізує про це. За допомогою цього можна привчати собаку навіть дивитись в напрямку запаху, наприклад, на конкретну кишеню в одязі людини. Але її привчають, що ця іграшка може пахнути по-різному. Як правило, одну собаку привчають до 11-15 різних запахів. Потім привчають до системи пошуку. Наприклад, якщо це приміщення — у якій послідовності собака має його обходити. 

Після цього — вчать роботі з подразниками. Імітація вибухів, наявність інших людей, особливо дітей, звуки автомобілів, потягів, літаків, конвеєрної стрічки — щоб була повна концентрація на роботі.

— Як собака позначає, що щось знайшла? 

— Вона шукає-шукає, знаходить і сідає. Вона сідає, тому що коли цю іграшку з певним запахом десь ховають, її собаці не віддають. Кінолог підходить з її спини та кидає їй таку саме. Тому коли собака садиться, вона чекає на свою іграшку. 

— Чому відокремлюють собак, які шукають наркотичні і вибухові речовини?

— Коли собака знайшов наркотичні речовини, то він може позначати це діями, наприклад, голосно гавкати або чіпати сумку, у якій відчув запах. А коли знайшов вибухові речовини, то ні в якому разі не має гавкати та торкатися до цього предмету, щоб не запустити процес детонації. 

— Якими головними якостями має володіти кінолог?

— Терпіння. Коли собаку тренують, то безумовно створюють навичку, а навичка — це умовний рефлекс, доведений до автоматизму. Певна дія, яка відпрацьовується будь-де. Коли домашнього собаку навчають до ідеалу — це 500-700 повторів певної дії. Коли службового — ця кількість доходить і до 1000-1200, при тому здебільшого це однакові дії. 

Терпіння потрібно, коли треба зробити 200 повторень однотипно за кілька днів і при цьому не забігати наперед. Є певні психологічні нюанси, як завищені очікування або бажання отримати результат швидше. Тоді кінолог робить помилку і створює більше навантаження — команда ламається і собаку треба на два дні відправляти у вольєр, щоб вона відпочила. Тут потрібно вести боротьбу з певним азартом і дотримуватися інструкцій. 

Необхідна любов до тварини. Мені важко це відокремлювати, тому що я сприймаю це як «білий колір є білим». Потрібно не тільки лояльно ставитися до них, а й відчувати. Не абстрактно, адже є певна сукупність сигналів, які демонструє собака. Кінолог має з першого погляду зрозуміти, в якому стані пес знаходиться, що він зараз може, що не може. Іноді вони лінуються, іноді їм погано, іноді треба підбадьорити, іноді навпаки не чіпати. 

Коли ти військовий кінолог, то бувають ситуації, коли собака вже втомлений, а людей не вистачає і потрібно зробити певну роботу. З точки зору військового ти маєш зробити цю роботу й у тебе є прямий наказ. А з точки зору кінолога ти розумієш, що твій собака виснажений і цей стан піде в погіршення. Тоді його треба буде ще тиждень не чіпати, щоб він відпочив. Тут виникає конфлікт інтересів. Часто буває, що виконують наказ, а потім собаку треба довго відновлювати. 

— Які взагалі породи найкраще підходять для службових собак? Завжди згадується вівчарка.

— Стереотипно вважається, звісно, що німецька вівчарка — завдяки загально відомій міцності нервової системи. Проте ситуація сильно змінилася через те, що загальна селекція достатньо зіпсувалася. На цивільному ринку вівчарку можна як безплатно взяти в притулку, так і з рук, а також придбати за 5-10 тис. грн. Але невідомо, яка там буде генетика. Є так зване екстер’єрне розведення, коли дивишся на собаку — вона красива, але в голові вітер. А є навпаки, коли зовні щось може  бути не так, але її батьки та діди були пошуковими собаками. Такі собаки могли коштувати й до $10 тис. Подібних вівчарок не так і багато в цивільному житті, вони не настільки врівноважені собаки, як від них очікують. Тому те, що вівчарки — суперсобаки, це здебільшого стереотип. 

Проте їх так люблять, тому що вівчарки пробачають помилки. Уявімо, що на навчання приходить курсант, який до того не був кінологом. Коли ти дивишся уроки на YouTube, то там «лежати», «поруч», «лапку» тощо. Під час служби ти вивчаєш цей механізм до нейронів, дізнаєшся, як собака мислить. Коли така людина, яка нічого не знає, приходить і навчається посередньо, то потрібний такий собака, з яким ти зможеш припуститися певних помилок, але не нашкодити тварині.

— А які породи ще підходять? Пес Патрон, наприклад, джек-рассел.

— Навчити можна будь-якого собаку. Але от собаки-детектори в переважній більшості маленькі породи: ягдтер’єр, джек-рассел, спанієль тощо. Через компактні розміри їм зручніше пересуватися в певних умовах, наприклад, шукати в салоні автомобіля. Якщо це розшуково-пошукові собаки на кордоні, які мають проводити затримання, то звичайна вівчарка більш пристосована до кліматичних умов, адже там вона добу (а то і більше) знаходиться просто неба. Найпопулярнішими вважаються бельгійські вівчарки, малінуа, через те, що вони більш активні та витривалі.

— А чому, наприклад, не можна так навчити кішку?

— Це питання мотивації. Різниця у поведінці собаки та кішки пов’язана з їхнім історичним виживанням. Собаки згуртовувалися та існували більш повільно. Коти та кішки здебільшого все переживали самостійно. Умовно, якщо 10 собак разом живуть і одна щось знайшла, то всі туди підбігли. Кішка ж більше сама за себе.

Тому навіть цикл розуміння у них різний. Для того, щоб собаку чомусь навчити, потрібно щоб між сигналом і дією було 0,5-2 секунди. У кішок цей проміжок може бути 5-7 секунд. Є проблема з котячою мотивацією через свою самодостатність. До того ж у собак більше розвинена пізнавальна функція — цуценя буде бігати, щось гризти, щось пробувати на смак.  

Але дресувати котів теж можна, якщо знайти підхід. Найперший лайфхак для власників — якщо у вас котик, який здебільшого займається своїми справами, а ви хочете його більше орієнтувати на себе, то давайте йому все нюхати. Через те, що він знаходиться у межах квартири, в нього немає великого емоційного навантаження. А якщо ви будете давати нюхати предмети, то кіт буде асоціювати емоційне насичення з вами. Я своєму, наприклад, давав нюхати їжу, яку готував для себе. Не обов’язково він буде її їсти, але зацікавленість з’являється. І він починає поруч ходити, щоб не пропустити, коли ви йому ще щось дасте. 

— Які ви можете згадати стереотипи про службових собак?

— Є стереотип, що коли собаки призвичаїлися до одних людей, то вони тільки з ними й можуть бути. У нас було 4 групи: дві цуценячі та дві старші. У перших зазвичай були жінки, які керували процесом народження та селекції, та опікувалися цуценятами до 4 місяців. Звідти собаки переходили у старшу. Кожна група складалася в середньому з 12 собак і 3 людей, за якими закріплено по 4 собаки. За період від 4 до 10 місяців відбувалася певна ротація, тобто за собакою наглядали послідовно всі три куратори. Тому всі зазвичай сумують «Як це, людина звільняється зі служби, а собака залишається там?». Насправді вони з дитинства призвичаїлися, що люди змінюються. Вони комфортно це сприймають. 

Більшість людей вважає, що службові собаки задавлені навичками слухняності, що їх постійно б’ють. Насправді службовий собака навпаки дуже впевнений у собі, в нього підвищена мотивація робити певні дії. Якщо собаку затискати жорсткою дисципліною, то він буде більш пригнічений і не буде виконувати роботу. Я зазвичай наводжу приклад — уявіть ситуацію, коли у вас є службова собака, яка займається пошуком наркотичних речовин. І ви йдете поміж автомобілів, а ваш собака йде по команді «поруч». І тут він відчуває певний запах. Що він має зробити? Як слухняний песик пройти по команді поруч або відреагувати на запах? Тому службові робочі собаки частіше за все неслухняні. Бо першочергово для них — виконання певних дій. 

— Як взагалі зрозуміти собаку?

— Найважливіше — розуміти, коли собаці стає дискомфортно. У собаки є певні три рівні, коли вона безконфліктно демонструє, що їй некомфортно. Перший — він облизується. Не просто лежить, а щось сталося, наприклад, до нього підійшла людина і собака облизнувся. Це найлегший рівень в дусі «щось мені не подобається». Другий — коли собака позіхає. Наприклад, ви сіли біля нього, а він позіхає. Так пес показує, що йому нецікаво те, що відбувається, він не хоче бути залученим до цього процесу. Третій — найсильніший рівень з лояльних, коли він починає відвертатися. Тобто поводиться в режимі активного ігнорування. Це часто можна бачити в відео, коли починають собаку сварити, а він відвертає голову. 

І от після цього беруть, наприклад, собаку на руки, починають обіймати. Він облизується, позіхає, відвертає голову — не розуміють. Тоді пес починає гарчати, прикушує, наприклад, руку і людина ставить його на місце. Тоді собака собі фіксує, що навіщо демонструвати все перед тим, якщо я вкусив і мене відпустили. Так люди здебільшого привчають власних собак кусатися.

— Чому ви вирішили взяти свою собаку Іру після служби?

— У 2014 році я поїхав у відрядження в АТО. Через те, що ми залишились в оточенні, а сильного озброєння як такого у нас, прикордонників, не було, наше командування прийняло рішення — вийти на територію РФ у полон. Ситуація нагадувала Азовсталь зараз, у нас був вибір: або нас вб’ють, або ми будемо сидіти за ґратами у РФ. Нас вважали зрадниками, тоді як ми не бачили сенсу загинути на місці, бо і так тримались, поки не почали закінчуватись всі запаси: вогневі та харчові. Тому коли я повернувся, у мене був достатньо сильний ПТСР. 

У 2015 році мене перевели в Чернігівський прикордонний загін. А оскільки я служив в племінному розпліднику, у мене не було власної собаки. І якраз випадково мені зустрівся колишній власник Іри, який і запропонував її придбати. Іру я знав з цуценячого віку і ми не те щоб товаришували, просто разом, але в різних групах проходили навчання. Вийшло так, що я Ірин третій власник і я її взяв, коли їй було майже три роки. 

— Що змінилося після того, як ви стали кінологом у цивільному житті?

— Коли я почав працювати у приватних кінологічних центрах, то більше познайомився з питаннями слухняності та життя в умовах міста. Зараз я займаюся приватною практикою і до мене можна звернутися напряму, якщо у людей є запитання щодо їхніх собак. Це може бути, наприклад. навчання цуценят, соціалізація або корекція поведінки тощо. Також тривалий час до ковіду ми з Ірою відвідували школи та розповідали про правильне поводження з тваринами, дитячі страхи щодо собак та пропрацьовували це на практиці. 

Віднедавна я почав працювати у комунальному підприємстві Київської міської лікарні ветеринарної медицини, що фактично є центром захисту тварин у місті. Але основна мета цієї діяльності не заробіток, а  доступ до більшої кількості інструментів для підвищення культури поводження з собаками в місті.

Зараз для багатьох клієнтів крім кінолога я ще й виконую функцію мотиватора і кажу, що зі знаннями можна багато чого змінити. Наприклад, був у мене клієнт — бігль 7 років, живе в приватному будинку, де є власне подвір’я, але постійно сидить у вольєрі в самому будинку, тобто не має вільного пересування, лише під час прогулянки. Це сталося через те, що коли власники ще з цуценям зверталися до спеціалістів, їм попадалися ті, які пропагували покарання та фізичне насилля. Вони якимось чином знайшли мої контакти — ми за два дні скоригували ситуацію і собака вперше в житті по дому нормально погуляв. У людей був шок: «А що, так можна було?». 

— Що ви думаєте про пса Патрона? 

— Нормальний пес. Коли вийшов фільм «Маска», то був бум на цю породу. Я просто простіше це сприймаю, але зазвичай під час війни людям потрібен певний символізм. Як кінолог, я дивлюся на Патрона з повагою — як на собаку, яка виконує своє завдання. 

— А про пса Макса, якого залишили рашисти? Кажуть, що він за місяць вивчив всі команди українською. Це може бути правдою?

— Відкоригувати команду не дуже складно. Просто потрібно спочатку казати її однією мовою, а потім іншою. Собака буде розуміти, що зараз виконує дію і робить це правильно. З точки зору кінології — це неважливо. З точки зору героїчності — це має сенс.