Паперові літаки, корова та Бенедикт Камбербетч: 11 ресурсів для прокрастинації

АвторОлексій Сімончук
26 Грудня 2019
підбірка прокрастинація робота

Всі ми прокрастинуємо та, напевно, кожен хоче з цим боротися. Пишуться десятки книжок і статей про те, як це закінчити раз і назавжди, але все марно. Тому Platfor.ma вирішила прийняти ситуацію та підготувала добірку ресурсів, на яких ви зможете прокрастинувати годинами. 

Що таке прокрастинація і як з нею радять боротися 

Прокрастинація — це схильність до постійного відкладання навіть важливих і термінових справ. У кожного з нас таке було: завтра екзамен, а ти всю ніч дивишся меми і не можеш відірватися, або горять всі дедлайни важливого проекту, а ти читаєш про югославський кінематограф у Вікіпедії. 

Нещодавно у Києві з лекцією виступила авторка книги Learning How to Learn та співавторка найпопулярнішого однойменного курсу на Coursera Барбара Оклі. Серед іншого, вона поділилась із слухачами способом боротьби з прокрастинацією. Він називається «Метод помідора» і був запроваджений наприкінці 1980-х років італійцем Франческо Чирілло. 

Метод складається з п’яти кроків. По-перше, треба чітко визначити завдання, яке ви будете виконувати. По-друге, встановіть «помідор» (так Чирілло називає таймер) на 25 хвилин. По-третє, працюйте цей час взагалі ні на що не відволікаючись і не дивіться на час. Не зважайте на будь-які думки — просто працюйте ці 25 хвилин. По-четверте, після того, як продзвенів таймер, ви зрозумієте, що зробили або всю справу, або її частину, після цього дайте собі перерву на п’ять хвилин. По-п’яте, якщо ваша справа поділена на частини, то після кожного четвертого підходу збільшуйте час відпочинку — від 15 до 30 хвилин.      

 

Якщо згадати якийсь американський фільм з 1990-х чи «нульових», де часто показують офісний робітників, то обов’язково буде момент, в якому вони зі скуки запускають паперові літаки. 

Застосунок Office Procrastination дозволяє вам також зайнятися цим. Але при цьому робити це без шуму і не заважаючи іншим людям. Або взагалі можете поїхати на зиму працювати в Тайланд і запускати літаки там, згадуючи офісну атмосферу.  

 

Хіба є люди, які не люблять котиків? Ми точно любимо. Тому можемо засісти тут надовго. Це справжня психоделіка. Намальовані котики стрибають по екрану, відскакують від стін і при цьому нявкають. Дивно та незрозуміло, але спостерігати за цим можна дуже довго. 

 

З першого погляду, ця гра може здатися дивною, але лише з першого. Як мінімум, нудно з нею точно не буде. Її суть полягає у тому, що на білому екрані треба знайти невидиму корову. Для цього треба водити екраном курсор і чим ближче він буде до цілі, тим голосніше ви будете чути звуки корови. Кожна знахідка дає вам один бал, чим більше балів, тим більш тварин можна відкрити. Ось ми публікуємо цей текст і вже йдемо шукати козу. 

 

Проект Weird or Confusing — це добірка божевільних товарів, доступних на сайти eBay. Треба натиснути на кнопку Please і тобі відкриється посилання на незвичний товар, який можна купити. 

Тут можна зависнути надовго. Наприклад, ми знайшли шкіряний бандаж для секс-ігор, чашку у вигляді упаковки для пігулок, костюм поштаря для собаки, японські головні убори для котів, подушку з Ніколасом Кейджем

 

Песики, песики. Ти любиш песиків? Да хто ж їх не любить! Тому цей сайт ідеально підходить для прокрастинації. Так, перед нами купка милих маленьких піксельних собак, які бігають дуже психоделічним фоном, а у той же час грає 8-бітна музика.

 

Бенедикт Камбербетч. Фух, написати це дійсно дуже складно і довго. Жарти над ім’ям актора вже давно стали мемом. А цей сайт показує тисячі різноманітних варіантів його напису. Алгоритм підбирає схожі слова. Обережно — затягнути може на довго. 

 

А ось це вже для справжніх гуру прокрастинації. Вам треба нічого не робити. Взагалі. На екрані включається таймер на дві хвилини. За цей час — треба спокійно сидіти. Якщо ви трогайте тачпад, мишку чи натискаєтеа на мишку — зазнаєте поразку.

 

Над цим сайтом працювала група професійних реєстраторів природи з усього світу. Завдяки ньому можна послухати звуки природу з будь-якої частини світу і поринути у тутешню атмосферу. Набридло сидіти у київському офісі? Послухай звуки Австралії чи Камбоджі. Зависнути на сайті можна на дуже довгий час, адже мандрувати світом ніколи не набридає. 

 

Хто з нас не сидів перед телевізором і не переключав канали один за одним. Робити це можна годинами. Що і пропонує цей сайт. Але, будьте уважні, відео не будуть вас відпускати — знайти можна і танці котів, і танець бабусі на фоні фруктів, і корейський сюжет про діарею і білочок, і взагалі все на світі.

 

Вам треба з маленьких елементів фото, вгадати це взято з модної реклами чи з порно-фільму. Всього перед вами буде 40 зображень, але після кожної неправильної відповіді, весь шлях треба починати спочатку, де вже будуть інші зображення. 

Найцiкавiше на сайтi

Навчитися вчитися: Барбара Оклі про хорошу прокрастинацію та улюблену навчальну методику

АвторКоманда Prometheus
2 Квітня 2019

Професорка Барбара Оклі – унікальна у всьому. Вона одержала освіту російського філолога, працювала перекладачем на радянському траулері у Беринговому морі та ненавиділа математику. А потім стрімко змінила життя, вивчилась на інженера та зараз викладає інженерію у провідних навчальних закладах світу. Барбара є авторкою найпопулярнішого у світі онлайн-курсу «Навчаймось вчитись», який має понад 4 мільйони слухачів і відтепер доступний українською мовою на платформі «Prometheus». Разом із доктором Терренсом Сейновським докторка Оклі проводить слухачів таємницями роботи мозку, потужними навчальними інструментами та способами боротьби з прокрастинацією. А як вчиться сама Барбара? Про це вона розповіла спеціально для команди «Prometheus», а Platfor.ma ексклюзивно публікує їхню розмову.

 

– Що є рушійною силою для нових знань саме для вас?

– Іноді мені здається, що всесвіт – це море знань! Виклик для мене – напитись знаннями якнайбільше. Навчання – це не тільки зосереджена концентрація, а й вивчення моху на дорозі або ненавмисно підслухана розмова за сусіднім столиком про нещодавно переглянуту стрічку. Ви наче занурюєтесь у звуки та місця навколо. Іноді неймовірно важко сумлінно над чимось працювати, але ми часто забуваємо, що постійно вчимось, просто звертаючи увагу та споглядаючи все навколо нас.

– Впродовж курсу ми довідуємось про різні навчальні методики, про фрагменти та запам’ятовування. А яка ваша улюблена навчальна методика?

– Моя улюблена методика для зосередження – це метод Помодоро, який винайшов Франческо Чірілло у 1980-х роках. Метод складається з таких кроків:

1. Знайдіть місце у затишку, вимкніть усе, що може вас відволікати, особливо на вашому телефоні та комп’ютері.

2. Встановіть таймер на 25 хвилин.

3. Зосередьтесь, наскільки можливо, на обраному завданні на 25 хвилин. Якщо відчуєте, що відволікаєтесь, одразу ж спробуйте зосередитись знову.

4. Розслабтесь та насолоджуйтесь життям 5-10 хвилин. Можна робити що завгодно, головне – відволіктись від того, на чому ви зосередились. Ви можете мандрувати мережею, прогулятись, пограти у комп’ютерні ігри, послухати улюблену пісню або випити чаю. Розслаблення – найважливіша частина всього методу Помодоро! Поки ви розслаблюєтесь, мозок групує те, що ви опанували, та готує вас до продовження роботи з новим запалом.

– Ви пережили неймовірні зміни у вашому житті та кар’єрі. Чи шкодуєте ви про щось? Ви б хотіли щось змінити, якщо б могли?

– Я зазвичай намагаюся зосереджуватись на позитивних моментах. Із радістю згадую, що я часто обирала найважчий шлях. Наприклад, я ненавиділа математику та природничі науки, коли була малою, у школі справи з ними в мене йшли жахливо. Коли я пішла служити зв’язковим офіцером у 20 з копійками років, мені потрібно було вивчити все про встановлення радіо та телефонів. У мене не було жодного досвіду у цьому з наукового чи технічного боку, вчилась я жахливо – я була найгіршою у класі у школі зв’язкових офіцерів. Але я вирішила повернутись до університету та опанувати інженерію. Я почала з самого початку – вивчила шкільну алгебру, повільно вивчила все, що мені потрібно, та досягла успіхів. Зараз я професорка інженерії та обожнюю свою роботу.

Робота – вогонь:
як пережити емоційне вигорання

Щопонеділка на Urban Space Radio психологиня Анна Шийчук відповідає на запитання про емоційний інтелект та soft skills у житті та роботі в програмі «Хтознаяк», а Platfor.ma записує найцікавіше. У третьому випуску – про чотири етапи вигорання, схильні до цього синдрому професії (так, креативники в списку) та шляхи спасіння.

Емоційне вигорання – це період тотального знесилення, коли зовсім нічого не хочеться робити. Це стиль життя, коли ранок починається з кави, бо інакше я не можу прокинутись, день теж продовжується з нею, а вечір повинен завершитись або коктейлем, або вином – тому що я не можу розслабитися. Це стан, коли я розумію: все що я роблю, – класно, але бігти так, як раніше, вже не можу. Труднощі, пов’язані з цим, – розбудити себе, наповнитись енергією тоді, коли потрібно бути включеним у роботу, дати можливість тілу відпочити, розслабитися в потрібний момент.

Синдром професійного вигорання помітили в минулому столітті, коли люди дуже багато працювали.  Власне, те, що на законодавчому рівні встановлено два вихідних дні на тиждень – це заслуга того, що люди звернули увагу на проблему.

Високий темп життя вимагає від нас рухатися швидше. Рідко коли ми маємо час, щоб добре поїсти чи посидіти в тиші. Це базова комплектація людини, яка хоче чогось досягти для себе, рідних, яка хоче розвиватися, мати якісні результати своєї роботи чи роботи своїх команд.

Коли пора зупинится? Коли стає байдуже, відновлюватися стає дуже важко, губиться розуміння, для чого я це роблю. Коли раптово все дратує і ти безсило плачеш. Розумієш, що щось пішло не так. Коли день лежиш в ліжку і не можеш встати, коли хочеш спати посеред дня. Коли те, що зазвичай допомагає, не діє.

Людина, яка вміє дбати про своє здоров’я, може зробити більше. Коли ми на межі виснаження, то дати собі раду стає важче.  Наші ресурси вичерпуються і робота стає менш продуктивною. На цьому етапі ви, звісно, можете зробити щось яскраве і грандіозне, але не в довготривалій перспективі.

Ресурси людини мають певні обмеження, і прямо впливати на це ми не можемо. Кожні 5-10 років наше життя змінюється. Кризи цих періодів необхідні й закономірні, вони дозволяють нам розвиватися, і щоразу ми мусимо пристосовуватися до обставин, які змінюються.

☞ Чи можна працювати безкоштовно? ☜

Протягом життя виникає так багато суперечливих питань, що навіть стає страшно. Чи можна сидіти на холодному? Проект чи проєкт? Чи варто ділитися, якщо на прогулянці з другом ви знайшли двадцятку? Platfor.ma вирішила задатися тим із них, яке, напевно, близьке та знайоме кожному: «Чи можна працювати безкоштовно?». Свої точки зору з цього приводу висловили концертна фотографка, дизайнер і копірайтерка.

Пам’ятаєте цей пост? Він викликав бурхливу реакцію серед наших читачів і гарячу дискусію, тому, здається, що єдиної правильної відповіді не існує. Коли хтось стикається з проханням «ну будь ласочка, допоможіть, ми ж такі круті», відмовити вкрай складно, але і погоджуватися на кожну таку авантюру неможливо, адже не вистачить ані часу, ані сил, ані ресурсів.

 

Єгор Сігнієнко,
дизайнер у Evoplay і фотограф

Безкоштовна робота – це майже завжди погано, якщо вона не приносить вам задоволення. Час від часу мене просять зробити щось «по дружбі», але найчастіше, здається, що це відволікає від більш важливих справ. Тому головне, щоб робота приносила хоча б не матеріальний, але профіт – була цікава, сприяла саморозвитку або гарантувала інші плюшки на кшталт поїздок, знайомств із людьми, плюсів на круті події тощо. 

Буває й так, що безкоштовна робота неочікувано приносить більше прибутку. Складно у це повірити, але у мене була схожа ситуація. Колись зі мною зв’язався невеликий рок-гурт із Фарго, США – їм потрібна була картинка на обкладинку альбому. Вони показали, що хочуть бачити та в якому стилі, ніби все було добре, але ми не зійшлися в ціні й вони відмовилися. Але мені настільки сподобалося завдання, до того ж було трішки вільного часу, що я почав його виконувати, але ні слова не сказав замовнику. Коли я закінчив роботу, то просто безкоштовно надіслав картинку хлопцям – «успіхів, ви круті». Вони здивувалися та дуже дякували, а через пару тижнів все ж таки заплатили й навіть більшу суму, ніж я просив спочатку.

Іноді я виконую роботу безкоштовно для своїх старих клієнтів. Поступово вартість моїх послуг зростає, тому для людей або проєктів, з якими ми співпрацювали раніше, в якийсь момент вона стає занадто високою. Я це, звичайно, розумію, тому роблю такий прощальний подарунок – виконую їхнє завдання, але не беру жодної копійки. Однак обов’язково наголошую, що тепер мої послуги коштують дорожче, тому надалі ми будемо працювати або за новими цінами або ніяк. У 50% випадків ці клієнти йдуть до більш бюджетних дизайнерів, але все одно продовжують мене радити іншим замовникам. Таким чином я не тільки розриваю робочі зв’язки з людиною на хорошій ноті, але й знаходжу нові.

 

Анна Лісовська,
копірайтерка та кураторка курсів у школі Bazilik

Думаю, що початківці можуть працювати безкоштовно – це те, що називається «на портфоліо». Потім портфоліо набереться (або вони зголодніють остаточно) і доведеться все-таки взяти ці «мерзенні» гроші.

А ось більш досвідчені спеціалісти зазвичай розрізняють поняття «безкоштовно» і «pro bono» – це означає «заради загального блага». Безкоштовно зазвичай передбачає, що хтось заробляє на цьому проєкті – тільки не ти. Мені, наприклад, часто пропонують почитати десь лекцію без оплати й «бажано спеціально для нас підготовлену, щоб раніше ви ніде такої лекції не читали!». Але при цьому зазначають, що «ми беремо гроші за вхід, але платити лекторам не планувалося. Зате ви отримаєте піар!». Найчастіше це пропонують організатори та проєкти, яким і самим би піар не завадив. Я у такому випадку чемно відмовляюся.

Pro bono ж означає, що на проєкті не заробляє ніхто – всі працюють, тому що хочуть зробити щось класне для країни, міста або ком’юніті. Ось це вже цікавіше. Працювати над такою справою варто тільки, якщо ви щиро вірите в неї та готові викладатися так само, як і за пристойний гонорар

 

Ольга Закревська, концертна фотографка

Від кожного руху в своєму житті треба щось для себе отримувати. Інакше навіщо це все? Але, звісно, мова не завжди про гроші. Якщо профіт, який ви отримуєте замість них, для вас хоча б настільки ж важливий – то чому б і ні? Для когось це досвід, корисні знайомства, самореклама тощо. Я, наприклад, знімаю концерти понад 10 років і в кращому випадку лише за кожен десятий одержала матеріальну винагороду. Але натомість я отримую щось інше, більше та вагоміше – думаю, це можна назвати задоволенням. 

У мене є робота – класна та улюблена, але навіть від неї інколи треба відпочивати. Якщо триматися думки, що відпочинок – це просто зміна діяльності, то мій варіант виглядає так: взяти камеру, вирушити на цікавий концерт і зняти музикантів у найщирішому їхньому стані, виснаженому та спітнілому від драйву та прожекторів.

Звісно, якщо ви плануєте заробляти фотографією на життя, варто брати гроші за всі зйомки. Інакше замовники звикнуть, а ви потім житимете на «Мівіні». В мене ж так складаються обставини, що навіть мій начальник каже: «Не люблю, коли ти не знімаєш концерти – ти після них щасливіша». 

Я взагалі занадто добра, тому часто погоджуюсь знімати музичні події друзів, якщо знаю, що вони самі на ньому не зароблять. Але в більшості випадків все ж таки називаю свою ціну – навіть, якщо концерт великий, він може бути мені зовсім нецікавим. Бо найчастіше в таких випадках немає впевненості в подальшому задоволенні.

.сom в горлі: як працює sadfishing – пошук уваги й підтримки через скарги в інеті

АвторАнна Соха
17 Грудня 2019

Останнім часом за кордоном заговорили про появу нової тенденції, яку назвали седфішинг. Це систематичні розповіді про свої проблеми, сумні події та навіть хвороби на широку аудиторію – у соцмережах. Platfor.ma разом із психологом та блогерками розбирається, добре це чи погано.

У соцмережах люди часто показують своє життя з найкращого боку: курорти, красива їжа, спорт. Але для багатьох віртуальний простір стає до того ж і можливістю пожалітись на невдалий день. Нещодавно для такого контенту з’явився спеціальний термін – sadfishing. Його придумала британська дослідницька організація Digital Awareness UK, що вивчає психічне здоров’я. 

Отже, седфішинг – прагнення людей ділитися особистими проблемами і переживаннями в інтернеті, замість того щоб по-старому обговорити це з парою близьких людей. Загалом ми розповідаємо про свої переживання та проблеми, аби отримати слова підтримки і співчуття або щоб витягнути засілі думки з голови у світ та відпустити. Ми можемо накручувати себе, а перечитавши текст, зрозуміти, що насправді все добре.

Чому простір соціальних медіа замінює нам плече друга/подруги/партнера/мами? Невже, розповідаючи про проблеми з самооцінкою на широкий загал в Інстаграмі, ми почуваємось затишніше і комфортніше, аніж вдома в обіймах на дивані? Разом із гештальт-терапевтом та трьома героїнями ми спробували відповісти на ці питання. 

Отже, чи є седфішинг таким корисним явищем, чи він може погано впливати на здоров’я? Розповідає Антон Федорець – кандидат психологічних наук, гештальт-терапевт, співзасновник платформи онлайн-психотерапіі treatfield.com.

 

Антон Федорець

Цікаво, що термін «седфішинг» виник лише на початку 2019 року, – і це в англомовних матеріалах. Українською ж про явище досі майже нічого не написано. Зараз цей феномен трапляється часто і метафора дійсно дуже вдала: пишучи про свої проблеми, люди начебто «закидають вудку» – і ніколи не можуть бути впевненими, що саме вони витягнуть: підтримку, сміття чи токсичні відходи. 

Слід від початку зазначити, що причини і наслідки такої поведінки бувають різні, і седфішинг навряд чи можна розглядати як щось однозначно шкідливе або однозначно корисне. 

Почнемо з плюсів. Така кількість постів про хвороби, проблеми та складнощі – досить природна реакція на надмір «інстаграмного глянсового життя‎». Багато хто демонструє в мережі тільки свої перемоги, завжди шукає найкращого ракурсу для селфі, замовчує усе негативне. Не дивно, що в соцмережах народжується протест: ні, життя складається не тільки з професійних успіхів та подорожей тропічними пляжами! Ще один плюс в тому, що пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам. 

Пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам.