Освітній максимум: як змінюються школи у селах і чому це важливо

АвторКатерина Котвіцька
26 Грудня 2017
знання реформація спецпроект шкільна re:форма

Потреба інновацій в українській школі зараз постає як ніколи гостро. Але якщо в містах вчителі, учні та їхні батьки мають можливість обирати для себе найкращі можливості та розвиватись, то в селах такого вибору може не бути взагалі. Проте саме сільські школи часто грають вирішальну роль у розвитку всієї громади.

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» розпочинає спецпроект «Шкіль­на re:фор­ма», в межах якого ми будемо розповідати про децентралізацію освіти, труднощі та потенціал сільських шкіл, а ще про те, чому так важливо наважитись на зміни.

 

ПОЧАТИ З МАЛОГО

Про шкільну освіту в малих населених пунктах говорять нечасто, хоча саме у сільській місцевості зосереджено 65% українських шкіл. Але дітей там мало – лише 32% від загальної кількості учнів у країні. В Україні існує 613 шкіл І-ІІ ступенів (1-9 класи), у кожній з яких навчається менше 25 дітей. Вчителі в таких школах змушені викладати по кілька предметів, до того ж, не маючи достатнього технічного забезпечення, а через відсутність здорової конкуренції серед учнів (їм просто нема з ким змагатися) падає мотивація. Як результат – ЗНО в українських сільських школах здають гірше, ніж у міських.

Існує і фінансовий вимір проблеми. Якщо в середньому по Україні витрати держави на навчання однієї дитини складають 9100 гривень на рік, то в найменших сільських школах цей показник може сягати 50 тис. гривень на рік. Це ще одна з причин, що підштовхнули освітній сектор почати реформи з малих навчальних закладів.

Щоб оптимізувати навчальний процес та зекономити кошти, протягом 2016-2017 років у регіонах створили майже дві сотні опорних шкіл – найбільших і найпотужніших навчальних закладів, навколо яких будуть гуртуватись менші школи (філії). Таким чином найменш ефективні малокомплектні школи можна буде ліквідувати, а учнів з них перевести до сусідніх, де якість освіти вища. Подібні процеси відбувалися у Фінляндії з початку 1990-х і до 2012 року. За цей час кількість шкіл у сільській місцевості скоротилася з 2093 до 660, і сьогодні Фінляндія відома як країна з найпрогресивнішою системою освіти у світі.

В Україні опорні школи стануть таким собі тестовим майданчиком інновацій в окрузі. Концепція «Нова українська школа» передбачає, що кожну опорну школу буде добре обладнано за кошти держбюджету та зміцнено висококваліфікованими кадрами. Паралельно з початком створення опорних шкіл навесні 2016 року українські міністерства спільно з міжнародними донорами Western NIS Enterprise Fund (WNISEF) й Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) запустили пробний проект: було відібрано 24 школи – по одній на кожну область, – які отримають ресурси на ремонт приміщень, нове навчальне обладнання та інформаційно-комп’ютерні технології. Спочатку йшлося лише про поліпшення матеріально-технічної бази, та за кілька місяців стало зрозуміло, що оновлене обладнання не забезпечить автоматичного підвищення якості викладання. Так виник проект «Пілот 24», який за підтримки фонду WNISEF реалізовує Центр інноваційної освіти «Про.Світ».

В межах «Пілоту 24» була розроблена спеціальна програма для професійного росту вчительських колективів, за якою кожна з 24 шкіл додатково отримує допомогу від фахівців у розвитку педагогів. Адже першими, хто має втілювати зміни, є саме директори шкіл та учителі. Щоб отримати дійсно новий рівень освіти, педагогічному колективу важливо не лише якісно викладати шкільну програму учням (нехай навіть із застосуванням сучасних технологій і в класах зі свіжим ремонтом), а й насправді знаходити спільну мову з молодим поколінням, розбиратися в новітніх методиках навчання та бути ефективними проектними менеджерами.

«Існує чимало програм розвитку шкільної освіти, і зазвичай вони фокусуються на роботі з учнями, натомість можливостей для вчителів лишається не так багато, – розповідає співзасновниця центру «Про.Світ» Лілія Боровець. – Зазвичай професійний розвиток вчителя завершується на курсах від державних інститутів післядипломної педагогічної освіти. Також є окремі курси для вчителів-предметників від Британської Ради та навіть певних компаній, але власне програм з фокусом на організаційний розвиток школи ми не знайшли».

Одна з важливих ініціатив «Пілоту 24» – це Школа освітніх новацій і управління. На заняттях вчителі знайомляться з новими навчальними методиками та дізнаються про особливості роботи з сучасними школярами, а директори здобувають знання з проектного менеджменту та управління командою й бюджетом. Усе це дозволить їм стати агентами змін в освіті та побудувати міцніші зв’язки між колективом і громадою.

 

ОПIР ЧИ ОПОРА

Леся Пающик, директорка Петропавлівської загальноосвітньої школи №2 на Дніпропетровщині, розповідає, що опорною їхня школа стане з нового навчального року. Вона пригадує, як ініціативу підтримали у райдержадміністрації, але місцеві депутати були проти. Спротив чиновників мав насамперед політичний мотив – обранці непокоїлись не про якість освіти, а про голоси на наступних виборах і те, наскільки популярним виглядатиме реформування школи в очах виборців. Через це обговорення проекту і голосування зайняло чимало часу. А коли рішення вже з’явилося, було запізно: фінансування пішло до іншої школи із сусіднього району.

Та у Петропавлівській школі продовжили роботу над отриманням статусу опорної, і з 1 вересня сюди прийдуть нові учні у 10-11 класи, а в сусідніх селах від цього навчального закладу діятиме дві школи, де будуть навчатись учні 1-9 класів. Попри проблеми з матеріально-технічною базою, в школі активно триває методична підготовка до нового навчального року. «Ми розуміємо, що не можемо акцентувати лише на розвитку матеріально-технічної чи лише методичної роботи. Тому протягом усього навчального року ми працювали в обох напрямках. Мені як директору допомагають активні вчителі», –розповідає Пающик.

Взаємодія адміністрації та вчителів – важливий фактор для успіху шкіл. Взаємний кредит довіри і свобода дій уже дозволили учасникам «Пілоту 24» запровадити зміни у своїх закладах. Вчителька Оксана Окулова з Івано-Франківської школи ім. Івана Франка у Львівській області створила в кабінеті хімії віртуальну лабораторію: за допомогою інтернету й планшетів учні можуть презентувати свої роботи онлайн, моделювати молекули й хімічні процеси, а також перевіряти свої знання у спеціальних додатках. Людмила Ставицька з Олексіївської школи на Запоріжжі отримала підтримку у створенні дитячої кімнати, де учні молодшої школи можуть після уроків грати у розвиваючі ігри, займатися мистецтвом чи обирати інший вид діяльності за власним бажанням.

В одних школах-учасницях програми на уроках проводять квести і використовують методику змішаного навчання (частину матеріалу діти засвоюють онлайн у власному темпі, а потім закріплюють знання в класі). В інших – відкривають кінотеатр просто неба чи разом з учнями створюють електронну бібліотеку та клуб іноземних мов. Причому деякі педагоги роблять ці прогресивні кроки, паралельно працюючи над отриманням статусу опорної школи.

До 2018 року Міністерство освіти планує налагодити взаємодію із громадами та збільшити кількість опорних шкіл. На законодавчому рівні статус таких шкіл буде закріплений із прийняттям нового Закону «Про освіту». За словами начальниці управління з питань інформаційної політики МОН Тетяни Голубової, до 2027 року опорні школі можуть стати базою для створення старших профільних шкіл. Для фінансування реформи в державний бюджет закладають сотні мільйонів гривень, але лише грошей може бути недостатньо для перезапуску системи.

Важливо не просто знайти ресурси, а орієнтувати їх на вдосконалення методичної складової навчального процесу. Саме тому програма «Пілот 24» орієнтована на побудову якісно нового проектного менеджменту у сфері освіти. За словами Лілії Боровець, проект фокусується на розвитку вчителів та шкільної адміністрації на місцях, адже організатори вірять, що у них є великий потенціал. «Для того, щоб молоді і талановиті студенти обирали професію вчителя і їхали навчати у маленькі містечка та села, нам потрібно створити у цих школах середовище, відкрите до інновацій, експериментів та змін. Це може стати магнітом для тих, хто хоче реалізувати себе в освітній сфері», – переконана Боровець.

 

ХАБ I КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР

Школа у селі завжди була не лише освітнім, а й культурним та громадським центром. Зазвичай тут збираються на День знань чи Свято останнього дзвоника, а якщо в селі немає клубу, то в школі проводять навіть сільські збори. Фактично сучасна сільська школа є чи не найголовнішим центром для громади.

«Зараз у світі кристалізується новий концепт – громадоорієнтована школа. Що це означає? Все дуже просто: внутрішній фокус школи – це максимальне створення цінності для учня, а зовнішній або суспільний – створення цінності для громади. Школа є інституцією, яка розвиває людський капітал, і, якщо говорити про маленькі містечка та села, ця роль є надважливою, оскільки альтернатив просто немає», – підтверджує Лілія Боровець. Вона розповідає, що у світі є чимало підтверджень цієї тенденції. Наприклад, цього року Global Teachers Prize, «нобелівську премію» для вчителів, отримала Меггі Макдонел, вчителька із маленького містечка Саллюї у канадській Арктиці, за те, що їй вдалося налагодили взаємодію між учнями та громадою містечка. «У Німеччині та США існують об’єднання community-centered шкіл – як-от IEL, Life Schools. Зокрема, успішними стають ті освітні системи, де немає різниці між якістю освіти у місті чи селі, а у нас –різниця відчутна», – резюмує Боровець.

Натомість яскравий приклад стабільно високого рівня освіти – Фінляндія, де успіхи рівномірно розподілені між школами. Тут показник успішності між найкращими та менш успішними закладами складає всього 4%. Тому немає різниці, у яку школу ходить дитина – у Гельсінкі чи маленькому селі в Лапландії.

Залученість громади є одним з ключових факторів для усіх проектів в рамках Програми місцевого економічного розвитку WNISEF, яку очолює Ірина Озимок. Вона пригадує роботу Корпусу миру в Україні, завдяки якій у сільських школах змінився не лише підхід до освіти, але й звички: «Неоціненний вплив справляє те, що іноземці дуже креативні в підходах, безстрашні до всіх задокументованих обмежень і завжди максимально залучають громаду. А це так потрібно шкільним колективам, особливо в селах та містечках, де доступ до інновацій обмежений».

За таких умов сільські вчителі стають медіаторами змін та модераторами освітніх реформ. Вони комунікують з громадою, працюють з учнями та батьками, паралельно активно допомагають директору реалізувати ефективні менеджерські рішення. Реальне навантаження має прийти на зміну безглуздій звітній роботі та величезним стосам паперів. І проект «Пілот 24», у межах якого директори шкіл ознайомлюються з інструментами взаємодії у команді, має саме такий вектор. Найголовніше – це реальні кейси та конкретні навички з управління шкільним бюджетом та залучення додаткових ресурсів, а також менеджмент операційних витрат.

«Часто українці не вірять в успішні за кордоном моделі, бо їм здається, що там багато грошей, інша історія – і ще сотні аргументів, – ділиться Ірина Озимок. – Тому я люблю приклади, які називаю “найкращими українськими практиками”. Є одна школа у Львівській області, яку я часто ставлю у приклад. Її директорка пройшла кілька програм, організованих “Про.Світ”, поділилась знаннями з вчителями, а декого зі свого колективу спонукала пройти такі ж тренінги. Сьогодні школа запровадила систему змішаного навчання, вчителі стають наставниками, а показники учнів покращуються. І ця директорка сьогодні є учасницею нашої програми як лектор для вчителів 24 шкіл з усієї України».

«Пілот 24» орієнтований на школу, якою вона є сьогодні, з нинішнім вчительським колективом, ресурсами, бюджетами та законами, які регулюють середню освіту. Вчителі-учасники програми вдосконалюють свої навички роботи з учнями, зокрема вчаться складати план уроку з урахуванням знань, умінь і цінностей дітей, а також знайомляться із методом змішаного навчання. Для ефективної співпраці з директором та всередині команди учителі опановують основи проектного менеджменту.

Важлива особливість сільських шкіл у тому, що молоді вчителі тут у меншості. Основна частина педагогічного колективу – це люди, які працюють на місці по десять і більше років. «На цьому етапі основною цільовою групою є наявні кадри. Якщо нам вдасться (а ми над цим працюємо) змінити самі підходи до роботи в школах, то це буде додатковою мотивацією й для молоді. За рік роботи з 24 школами у кожній області ми побачили спільну проблему для всіх: страх перед законодавством. Часто вчителі не готові робити те, що закон не забороняє, але де явно не вказано “можна”. Серед інших важливих проблем – прив’язка до обмежених бюджетів, які більшою мірою йдуть на ремонти шкіл, а не на нове обладнання, книжки, карти чи комп’ютери, низька залученість батьків та громади. Та нам вже вдалося досягти деяких зрушень з тими колективами, які роками працювали у таких умовах обмеження», – розповідає Озимок.

 

ЯК БУТИ УСПIШНИМ

Ключовим елементом програми «Пілот 24» є учень. Його результативність, успішність і мотивація до навчання стають критеріями успішності проекту. І вчитель уже не просто той, хто передає знання, – він повинен стати наставником для учня. Ірина Озимок каже, що саме приклади нової якісної взаємодії між учнем та вчителем покажуть, чи вдалося все заплановане: «Результати можна буде виміряти щонайменше за рік. Але це серйозний виклик для вчителя, який повинен постійно рости, бути авторитетом і лідером для учня, а не авторитарним керівником. І головними “інспекторами” змін будуть саме учні».

Сьогодні більшість шкіл-учасниць програми розробили власні проекти змін у школах, 50% яких профінансує WNISEF, іншу ж частину коштів школи повинні знайти самі. Серед проектів – інклюзивні спортивні майданчики, інтерактивні класи для спілкування з учнями з інших країн, електронні бібліотеки тощо (про світлі ідеї, варті підтримки, можна прочитати тут. – Platfor.ma). Ще рік тому в цих школах і думки не було про такі проекти, а сьогодні вони самі шукають фінансування, партнерів та об’єднують громаду. «Зараз ми говоримо про 24 учасників, але мені дуже хочеться, щоб це були всі українські школи», – зізнається Озимок.

Лілія Боровець успішним завершенням програми вважає перехід шкіл на траєкторію сталого розвитку. «По-перше, вся школа – адміністрація, вчителі, учні, батьки, випускники – повинна розуміти свою місію та які кроки необхідно зробити. По-друге, мають змінитись стосунки в колективі та принцип взаємодії. Зараз ми бачимо колективи, але не команди. Проте саме командна робота народжує сталі зміни. По-третє, потрібен діалог між учнями, батьками та вчителями – постійний зворотній зв’язок, аналіз методик та підходів і, звісно, постійне вдосконалення своєї роботи», – підсумовує засновниця центру «Про.Світ».

Організатори проекту кажуть, що їхнє головне завдання – навчити школи культурі постійного вдосконалення і руху маленькими кроками. Школи, які беруть участь у проекті, уже почали запускати свої проекти на освітній краудфандинговій платформі GoFundEd і переходити від операційного до стратегічного управління школою, формувати команди та залучати громади до побудови плану розвитку школи. Крім того, важливий фокус програми орієнтований на персональний розвиток учасників – емоційний інтелект, нові методи викладання, краще розуміння себе.

Все це у підсумку вже зараз формує навколо навчальних закладів певну екосистему, яка підтримує школи у їхньому прагненні змінюватись і змінювати. Змінювати не тільки процес навчання, а ще й глобальний простір навколо – своє село, місто, країну. Щоб запустити цей процес, можна почати з окремих рішень, крок за кроком знаходячи однодумців і можливості для подальшого розвитку. Зрештою, вже перші успішні кейси опорних шкіл доводять, що зрушення можливі, якщо наважитись на них.

За пiдтримки:
Найцiкавiше на сайтi

«Вчителі та учні часто страждають від комплексу меншовартості»: педагоги з сіл про час змін в освіті

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» продовжує розповідати про зміни у сфері середньої освіти. Спеціально для проекту «Шкільна re:форма» ми дізналися в учителів-учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, які інновації вони запроваджують у своїх опорних школах, які труднощі виникають на їхньому шляху та що допомагає їм не зупинятися.

Учителька хімії Івано-Франківської школи (Львівська обл.), півфіналістка конкурсу Global Teacher Prize Ukraine. Створила у класі віртуальну хімічну лабораторію.

Сучасний світ бурхливо розвивається, і школа залишається далеко позаду. Вона вже не є єдиним джерелом знань, а роль учителя як викладача готової інформації при цьому досі не змінюється, учень лишається споживачем. Крім того, слабке технічне забезпечення не дозволяє зробити урок досконалішим – і мова не про флешку з презентацією, а про навчальні ресурси, тести, різноманітні програми для моделювання.

Сільський вчитель і сільський учень часто страждають від комплексу меншовартості. Це, напевно, головна проблема, якої слід позбутися. Учитель має бути успішною людиною, тоді й учні теж будуть такими. Зараз надзвичайно багато можливостей для саморозвитку та навчання, треба лише хотіти ними скористатися. Якщо у людини є внутрішня потреба змінюватися і міняти своє життя, вона це зробить.

Головна моя перемога на сьогодні – це створення можливості для учнів вивчати хімію, використовуючи як «живі» досліди, так і онлайн-ресурси. Проект на GoFundEd дозволив забезпечити кабінет хімії планшетами, тому в цьому навчальному році технологію змішаного навчання я буду використовувати постійно, а не епізодично, як було раніше. Ми зможемо моделювати та програмувати у різних програмах (KoduGameLab, MolCraft, Scratch), проводити STEM- та Skype-уроки, брати участь у різних конкурсах – не лише з хімії. Також цього навчального року я стала вчителем-експертом програми «Партнерство у навчанні» компанії Microsoft, тому ми будемо продовжувати ділитися досвідом та використовувати нові можливості.

Найбільші труднощі викликає пасивність і небажання щось змінювати, причому у трикутнику «учень-батьки-школа» пасивність є у всіх.

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

Виклик до директора: що можуть керівники опорних шкіл

Разом з реформою освіти перед школами постають і нові виклики: щоб ухвалювати ефективні рішення на місцях, потрібна відповідальність, стратегічне бачення і співпраця. Якнайкраще організувати процес можуть директори шкіл.

Platfor.ma спільно з Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF продовжує розповідати про новий рух у сфері середньої освіти. Цього разу в проекті «Шкільна re:форма» ми спитали керівників опорних шкіл, учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, як децентралізація позначається на їхній роботі, де вони шукають підтримку та що мотивує їх змінювати школу.

На відміну від своїх закордонних колег, українські директори шкіл лише починають отримувати більше повноважень. Якщо в нашій країні управління шкільною освітою було традиційно централізованим (діяльність навчальних закладів координували методисти, управління освіти тощо), то у США – децентралізованим (діяльність школи залежала і залежить індивідуально від особливостей і потреб конкретної школи). Польща після розпаду комуністичної системи пройшла шлях від централізованого управління освітою до децентралізації. Школи в Італії, Іспанії, Франції уже давно є автономними не лише в управлінні, й у дидактичній, організаційній та науково-дослідницькій роботі. Фактично вони є самостійними центрами навчання і розвитку дітей.

Для України розширення автономії навчальних закладів сьогодні – одне з найактуальніших питань, і першими децентралізацію за службовим обов`язком «тестують» саме директори.

В'ячеслав Токар

«Зникло відчуття психологічного тиску, постійної вини незрозуміло в чому. Прийшло відчуття спокою, можливості до творчості, бажання експериментувати, а також права на помилку», – ділиться враженнями від освітньої децентралізації В’ячеслав Токар, директор Мирогощанської загальноосвітньої школи на Рівненщині.

Анатолій Котенко

Потребу у змінах підтверджують й інші його колеги, учасники програми з розвитку опорних шкіл «Пілот 24». У Запорізькій області директор Олексіївської школи Анатолій Котенко розповідає про реалії життя в нових умовах: «Роботи стало набагато більше, потрібно керувати освітнім процесом й у філіях: звітувати, розробити ряд нових документів, для яких навіть немає типового зразка. З’явилося більше самостійності, а отже і відповідальності. Тепер не скажеш, що так вирішили “згори”. Робота стала більш цікавою, творчою, для позитивних ініціатив стало менше перепон».

Учебное подобие: как сделать украинские учебники современными

6 Квітня 2017

Украинские учебники зачастую выглядят так, как будто это учебники советские. Недавно студенты дизайн-школы создали концепции обложек для школьных пособий и показали их министру образования и науки Украины. Этот случай может стать прецедентом для изменения норм создания учебных пособий. Platfor.ma разбиралась, кто сейчас отвечает за качество учебников и когда они будут выглядеть современными.

Одним из учебных заданий у студентов направления «Айдентика» школы Projector стал дизайн обложек учебников для школьников десятого класса. Результаты такого теста оказались настолько успешными, что основатель школы Александр Трегуб предложил советнику министра образования и науки Иванне Коберник прийти на презентацию работ. Ей понравилось.

После этого студенты презентовали проекты уже министру образования и науки Лилии Гриневич. Той работы студентов тоже приглянулись. В посте на Facebook она указала, что в министерстве собираются «сформулировать критерии к оформлению учебников, чтобы они стали источником воспитания визуальной культуры».

До сих пор у государства не было норм о принятии дизайна учебников. Есть только советы по размеру шрифта и цвета, которые являются частью санитарно-гигиенических норм. В целом за все это отвечает Институт модернизации содержания образования. C сотрудницей этого учреждения , а также начальником отдела научного и учебно-методического обеспечения содержания общего и среднего образования «Новой украинской школы» Еленой Дубовик у Platfor.ma получился вот такой диалог.

– Есть ли правила, которые определяют, какой дизайн хорош, а какой нет?

– Да, санитарно-гигиенические нормы. Там же есть цвета, шрифты – это и есть дизайн.

– Но дизайн – это ведь не только санитарно-гигиенические нормы.

– Во время подготовки обложек работают художники, а за дизайн отвечают издатели. Они же делают учебники. Любой учебник проходит конкурсный отбор. Эксперты, которые определяют, какие пройдут, а какие нет, обращают внимание на все. Это специалисты со всей Украины, их определяют учебные институты, а потом идут жеребьевки.

Министр образования в своем посте отметила, что действительно развернутые нормы для создания школьных учебных пособий, по сути, только собираются ввести. «Учебники для 10 класса будут печатать в следующем году, – рассказывает советник министра образования и науки Иванна Коберник. – Конечно, я не могу ничего гарантировать, но у издателей возник интерес к этим концепциям. А Лилия Гриневич четко заявила, что министерство обсудит и утвердит требования к изданию учебной литературы».

В прошлом году на печать учебных пособий в Украине потратили почти 280 тыс. грн, а в этом заложили до 380 тыс. грн. По законодательству учебник должен переиздаваться раз в пять лет. «Их обложки не выполняют такую же функцию, как обложки коммерческих изданий – не кричат с полки ”купи меня”, – объясняет дизайнер, куратор курса графического дизайна в КАМА Дмитрий Ярыныч. – Но зато они ведь могут продавать предмет ученику. У них могут быть удобные, прикладные функции – быстро выбрать книгу с полки по корешку, беречь ее в достаточно интенсивных условиях использования, вдохновлять и прививать понимание эстетики. Тем не менее эстетичные и продуманные обложки – это хорошее начало изменений».