Эко самое: как манипулируют тягой к здоровой еде и где ее все-таки найти

АвторВарвара Барышнева
18 Серпня 2016
знання підприємництво технології

«Ты – это то, что ты ешь», – сказал как-то Гиппократ. Тогда люди еще ничего не знали о чудо-смузи и пользе водоросли спирулина. По инициативе Magic Garden мы решили разобраться, как же жителям большого города можно обеспечить себя здоровой и полезной едой. Чем экологическая еда отличается от органической, почему лучше покупать в супермаркетах, а не на рынках, а также где и как выбирать фрукты и овощи, так, чтобы протянуть еще хотя бы лет десять? На вопросы Platfor.ma отвечала эксперт по развитию органического рынка в Украине Татьяна Ситник.

ЧТО ВООБЩЕ ТАКОЕ ОРГАНИЧЕСКАЯ ЕДА?

Органическая еда – это сертифицированная сельскохозяйственная продукция, выращенная или изготовленная по определенным правилам. В каждой стране эти правила отличаются, но фундамент везде примерно одинаковый –   нельзя использовать минеральные удобрения, синтетические пестициды, ГМО, антибиотики в целях профилактики, а также гормоны, консерванты, красители, усилители вкуса и ароматизаторы. Проще говоря, органическая еда – это пища, по чистоте и экологичности производства максимально похожая на ту, что ели наши предки, а органическое фермерство – просто уважительное отношение к природе при производстве продуктов питания.

По данным Федерации органического движения Украины, сегодня в нашей стране под органическое производство отведено около 1% сельскохозяйственных земель. При этом 95% органического сырья, полученного на них, уходит на экспорт. Нам остаются только крохи из той здоровой еды, которую мы же и производим. Нельзя винить фермеров за это – сегодня в Украине этой деятельностью выгодно заниматься именно для продажи за границу.

Однако здоровый образ жизни и забота о себе становятся, наконец, важной частью жизни украинцев. Они готовы заниматься спортом и ответственно относиться к своему питанию. Эта потребность становится наконец базовой и растет невероятными темпами. И даже намного быстрее, чем адаптируется рынок продуктов питания, поэтому спрос на здоровую еду сегодня стал больше, чем предложение. В связи с этим некоторые производители начинают спекулировать на тяге к здоровой жизни, лепят где ни попадя наклейки «Эко» и «Органик», а люди, в силу своей неосведомленности, это покупают. Доверчивость – наш порок.

И КАК ОТЛИЧИТЬ ОРГАНИЧЕСКУЮ ЕДУ ОТ НЕОРГАНИЧЕСКОЙ НА ПОЛКАХ В МАГАЗИНЕ?

Читайте этикетки и, пожалуйста, запомните вот этот знак. Это – евролисток. Маркировка, которая свидетельствует, что продукт прошел проверку, является органическим и отвечает стандартам Европейского союза об органическом производстве. Этому знаку можно и нужно доверять, ищите его на упаковках.

 

А КТО В УКРАИНЕ СЛЕДИТ ЗА КАЧЕСТВОМ ПРОИЗВОДИМОЙ ЕДЫ?

Правовая база, регулирующая этот вопрос в Украине, сейчас обновляется. С начала 2014 года в силу вступил Закон «Про производство и оборот органической сельскохозяйственной продукции и сырья», но, очевидно, его недостаточно. В 2015 году начала работу новая структура – Держпродспоживслужба. Это орган, который будет проверять поставщиков и производителей продуктов питания, защищать права потребителей.

Пока не ясно, как будет проходить эта проверка. В Украине надо переписывать всю законодательную базу, поскольку и по сегодняшний день в пищевой промышленности, не нарушая закон, производители умудряются использовать запрещенные в других странах пищевые добавки, а в сельском хозяйстве – пестициды.

Теоретически к концу этого или началу следующего года на еде в магазинах должны появиться отметки #OrganicMadeinUkraine – маркировка, которая позволит нашим фермерам без внешнего вмешательства Евросоюза проходить проверку, сертифицироваться и производить органическую продукцию.

Но и это не панацея. Во всем мире люди уже поняли, что только сама общественность может и должна себя защищать. Никто кроме самих потребителей не может нормально регулировать предложение рынка. Только сознательный отказ от некачественной и вредной еды поможет нам очистить супермаркеты от мусора.

 

ПРАВДА ЛИ, ЧТО ОРГАНИЧЕСКАЯ ЕДА СТОИТ ДОРОЖЕ?

Есть такой миф. Он возникает от незнания и непонимания принципов производства органической еды. Давайте разберемся.

В наших магазинах действительно можно встретить много дорогой органической еды – в основном это импортная продукция. Тут, думаю, не стоит объяснять? Растаможка, все налоги – и вот вам овсянка за 150 грн.

Что касается наших производителей – их просто очень мало. То, что они выращивают и правда стоит больше, но ненамного – всего на 10-20% дороже обычной еды. Эта наценка возникает по нескольким причинам. Во-первых, урожай созревает медленней, чем если использовать химию. Соответственно, за сезон фермер продает чуть меньше других – это повышает стоимость. Плюс добавьте сюда цену сертификации. Есть миф, что она сказочно дорогая. Но раз уж мы сегодня развеиваем мифы – давайте по полной. Для маленького фермера сертификация его продукции сегодня стоит от 8 до 15 тыс. в год, в зависимости от того, что именно он производит.

Вообще, чтобы вырастить органический продукт, затрат требуется даже меньше – достаточно просто знать, как общаться с природой так, чтобы не нарушить ее стабильность.

А ЧТО ТАКОЕ ЭКО-МАРКИРОВКА? ЧТО ВООБЩЕ ОЗНАЧАЕТ ЗНАЧОК «ЭКО»?

Надеюсь, вы уже поняли, что просто надписи «Эко», «Органик», «Екологічний продукт» не значат ничего. Это лишь слова без подкрепления, направленные на то, чтобы заставить вас совершить покупку. Другое дело – маркировка. В Украине с ней вообще очень интересная ситуация. Дело в том, что практически нигде в мире эко-маркировка на продуктах питания не используется. Знаете, почему? Потому что эко-маркировка – это отметка, свидетельствующая о том, что производство определенного изделия, товара или услуги отвечает прописанным нормам безопасности для окружающей среды. Грубо говоря, что природа не страдает от производства этого товара, что завод, где его производят, лоялен к окружающей среде. Что создавать, использовать и утилизировать этот товар можно без угрозы для будущих поколений. Стиральный порошок, бумага, краска могут быть экологичными или не экологичными. А вот яблоки или молоко – только органическим или нет. Эко-маркировка касается социальной ответственности перед планетой и будущим, а не вопросов здорового питания.

НУ А ГДЕ БЕЗОПАСНЕЕ ВСЕГО ПОКУПАТЬ ЕДУ – НА РЫНКЕ ИЛИ В СУПЕРМАРКЕТЕ?

Вопреки расхожему мнению о «здоровой» пище, выращенной бабушками на своем огороде, по моему мнению, лучше все-таки закупаться в супермаркете. Еда «из села» на наших официальных и стихийных рынках намного опаснее магазинной. Это происходит потому, что жители сел и недобросовестные фермеры все равно используют пестициды, но делают это не по технологическим картам, а «на глаз». Большая часть пестицидов в Украине – это контрабанда. Селяне не знают, как ими пользоваться, в каких пропорциях разбавлять, куда распылять. Что хуже всего, многие из них даже не знают, что используют эти самые минеральные удобрения, не знают, как это вредно в первую очередь для них, как опасно это для тех, кто съест их урожай. Для них «с грядки» по умолчанию синоним «здоровой еды».

Хуже всего то, что в своем незнании они искренни. Вот мой папа, например, говорит, что у него натуральнейшие из продуктов. Я спрашиваю: «А как ты от жуков в этом году избавлялся?» «Ну, побрызгал немножко», – отвечает. Ну и о чем тут спорить?

Сейчас по всей Украине открылось большое количество специализированных и онлайн-магазинов, торгующих здоровой едой. По моим наблюдениям, из них только Natur Boutique дотошно следит за качеством и маркировкой своей продукции. Все остальные, конечно, продают на порядок более качественную пищу, чем в обычных супермаркетах, но читать там этикетки все равно необходимо. Это бизнес, построенный на вашей потребности в безопасности.

Я думаю, что лучшее, что сегодня могут сделать жители больших городов – это налаживать личные контакты с фермерами. В Европе это распространенная практика. Семья знакомится с семьей из деревни, и одни для других специально производят какую-то продукцию. Торговля, построенная на личных отношениях, улучшает качество товара – фермер заинтересован, чтобы вы покупали именно у него. Тогда поставки становятся регулярными – он застрахован от пере- или недопроизводства, а городской житель, в свою очередь, получает 100% натуральный продукт. Моя семья, например, пользуется сервисом Семейная корзина – раз в неделю в Киев привозят органические фрукты, овощи, молочку, бездрожжевой хлеб из печи. Но я понимаю, что для тех, кто живет один – это неудобный формат. В таком случае можно договариваться о нужном вам количестве продуктов питания.

Или выращивать пищу дома. За границей очень развито домашнее огородничество. Это когда с помощью гидропонических установок выращивают зелень, овощи, клубнику на протяжении целого года. Это будет еда вашего домашнего производства, где используется специальный раствор, а не грунт. Но там вы, по крайней мере, сами регулируете то, сколько и каких удобрений использовать, какие семена и сорта растений садить.

Но органическое мясо, например, в квартире вы все равно не вырастите. Вам все равно придется налаживать контакты с фермерами. Очень хорошо это делать на ярмарках, выставках, когда можно познакомиться с производителями и выбрать наиболее подходящий для себя вариант. Ближайшее такое мероприятие – Всеукраинский ярмарок органических продуктов, который состоится 10 сентября на Контрактовой площади.

КАК ПОНЯТЬ, ЧТО ПЕРЕДО МНОЙ НИТРАТНАЯ МОРКОВКА?

Нитраты есть везде и всегда. Для осознанного потребления надо понимать, что есть нормы нитратов в морковке, которые не должны превышаться. Вы никогда не сможете почувствовать вкус нитратов или пестицидов. Но я мечтаю, чтобы каждый хоть раз в жизни попробовать органический помидор или яблоко и сравнил его вкусовые и ароматические качества с магазинными. Пожалуйста, рассматривайте еду, которую покупаете, и мыслите логически. Не покупайте фрукты и овощи, если:

  • их размеры неадекватно огромны. Например, помидор размером с арбуз и огурец толщиной в кабачок;
  • корнеплоды или кочерыжки имеют трещины;
  • все единицы в ящике выглядят одинаково, как на подбор;
  • продукция может долго храниться;
  • зелени у бабушки или на прилавке много, при этом она к концу дня не увяла.

Тут мы подошли к еще одной важной проблеме – наши супермаркеты, магазины и базары просто не приспособлены к тому, чтобы продавать органическую и натуральную еду. Настоящая зелень вянет часов через шесть после того, как ее срезали, фрукты, в зависимости от сорта, портятся за несколько дней-недель, непастеризованное молоко киснет за 72 часа. Для того, чтобы это продать, нужно правильно переоборудовать прилавки, установить новые холодильники, наладить короткую логистику. Это все непросто. И поверьте, никто никогда не начнет этого делать, пока вы не разбираетесь в маркировках и покупаете что попало. Если рентабельным бизнесом станет именно производство здоровой еды, то и законодателям, и фермерам, и магазинам придется модернизировать свои подходы. А пока каждый должен заботиться о себе самостоятельно.

 

Фото: depositphotos.com

Найцiкавiше на сайтi

Ви – шедевр: уривок із книжки «Як стати успішним ілюстратором»

14 Грудня 2018

У видавництві ArtHuss виходить книжка «Як стати успішним ілюстратором» – збірка практичних порад про те, як художникам одночасно бути менеджерами, стратегами, бухгалтерами, рекламниками та спеціалістами з авторського права. Менеджер асоціації ілюстраторів Дерек Бразелл і доцент-ілюстратор в британському університеті Плімута Джо Девіс розглядають основні проблемні ситуації, які можуть трапитися на творчому шляху – від пошуку перших клієнтів до управління бізнесом. Platfor.ma публікує уривок про те, як варто та не варто будувати кар’єру в інтернеті.

Онлайн-промоція

Онлайн-присутність, безсумнівно, вам дуже потрібна – світ повинен знати, що ви готові братися за замовлення. Ваші ілюстрації мають бути доступні для перегляду в кожній точці світу, це дасть вам можливість привертати увагу замовників, не зважаючи на кордони. Комерційний художник, чиї роботи не можна знайти в Інтернеті, відмовляється від можливості представити свій продукт найбільшій із усіх можливих баз замовників.

Існує багато способів промотувати свої твори онлайн – від персонального веб-сайту чи блогу до комерційних веб-сайтів портфоліо та соціальних мереж. Комбінування цих варіантів іще більше сприятиме вашій відомості. А їх поєднання спільною візуальною ідентичністю та функціональністю – життєво важлива річ.

Переглядаючи роботи потенційних ілюстраторів у Інтернеті, я обираю хороші веб-сайти зі зрозумілою навігацією, які швидко завантажуються. Я думаю, що краще мати сайт-портфоліо, ніж просто блог, але зауважила, що деякі ілюстратори радше викладають експериментальні роботи або ескізи у свій блог, а затверджені роботи на веб-сайт, – так вони надають клієнтам можливість розглянути обидва варіанти і повніше оцінити роботу. Я б не радила мати лише блог, оскільки ми, як правило, прагнемо якомога швидше переглянути зображення і нам завжди бракує часу.

Шері Ґі, арт-директорка Folio Society

Веб-сайт

Ви маєте розглядати свій веб-сайт як онлайн-портфоліо – це місце, де ви презентуєте свої роботи. Вам доведеться заплатити за доменне ім’я та хостинг, який зазвичай можна придбати на більший чи менший період. Оберіть відповідне ім’я для свого сайту та контактну адресу електронної пошти – вони з вами надовго, і щось легковажне стане неприйнятним, коли ви вже здобудете певний авторитет. Варіанти дизайну веб-сайтів є у вільному доступі, або ви можете зробити замовлення веб-дизайнеру чи розробити власний дизайн, якщо володієте відповідними навичками. Подбайте про те, щоб сайт відображав усе розмаїття вашої роботи (тут має бути портфоліо, нові роботи, особисті  роботи). Домашня сторінка сайту має містити посилання на ваші роботи, ваші контактні дані, ваш блог, якщо ви його ведете, і на ілюстрації, які ви виконали на замовлення.

Щоб клієнти зверталися до вас знову і знову, важливо оновлювати сайт, навіть якщо ви ведете блог на додачу. Якщо останнє зображення завантажено на сайт рік тому, такий сайт може здатися застарілим і буде свідчити про ваш брак організованості; вдруге на цей сайт не схочеться зайти. Точна контактна інформація також обов’язкова, тож переконайтеся, що на сайті вказано адресу саме тієї електронної пошти, на яку ви регулярно заходите. Проґавили запит – втратили замовлення.

Додайте кнопки-посилання на ваші соціальні мережі й вибудуйте мережу перенаправлень із інших веб-сайтів. Намагайтеся отримати якомога більше зворотних посилань на свій веб-сайт.

Ефективність веб-сайту залежить від його чіткості, легкості навігації та швидкості завантаження. Якщо відвідувачам доводиться стежити за рахунком лічильника до 100 щоразу, коли вони намагаються переглянути зображення, після кількох переглядів їхнє терпіння може вичерпатися. Пам’ятайте, що файли для перегляду в Інтернеті мають бути лише в розмірі 72 dpi і збережені у форматі для перегляду онлайн, – так вони відкриватимуться миттєво, і їх буде непросто вкрасти для неавторизованого друку.

Деніел Ґрей, ілюстрація для секції подорожей Boston Globe до статті про довгі черги в аеропорту, пов’язані з питаннями безпеки, і способи підготуватися до такого

Що, кому, чому: Nobilitet про премію миру та економіку на головній нагороді світу

10 грудня відбулося урочисте вручення Нобелівської премії за відкриття і досягнення 2018 року. Тим часом Platfor.ma побувала на науковій конференції Nobilitet, на якій експерти розтлумачували, кого і за що нагороджують. З усіх виступів ми переказуємо два, які здалися нам найбільш важливими та актуальними: про вплив на економіку клімату та технологічних інновацій, а також про сексуальне насильство як зброю у воєнних конфліктах.

Цього року премію отримали американські економісти Вільям Нордхаус і Пол Ромер. Їхні дослідження стосуються взаємовпливу інновацій та клімату, а також накопичення знань для поліпшення економічного зростання.

Вільям Нордхаус – професор Єльського університету, доволі знаменитий тим, що був співавтором Пола Самуельсона, по чиїм книгам вивчали та досі вивчають економіку. А Пол Ромен є професором бізнес-школи при Нью-йоркському університеті й вже дуже давно перебував у шорт-листі Нобелівської премії, як, власне, і Нордхаус.

Чому Україні має бути особливо цікава цьогорічна Нобелівська премія з економіки? Тому що цього разу мова йде про зв’язок економічного зростання з різними факторами. Пояснення знайшлися в моделі Ромера і його співавторів – вони взагалі-то кардинально змінили економічну науку і ставлення до поняття «інновації». А Нордхаус займався вивченням взаємовпливу технологічного прогресу, промислового виробництва, викидів в атмосферу СО2 і змін клімату. Відштовхувалися роботи дослідників від моделі Роберта Солоу, який отримав свого Нобеля в 1987 році – він пояснював економічне зростання через розвиток технологій.

Швидше за все наша мрія жити де-небудь у моря може легко втілитися завдяки всесвітньому потеплінню й підвищенню температури приблизно на три з половиною градуси. Вже порівняно скоро Чорне море буде плескатися десь ближче до Умані. Ще трохи – і пальми, що ростуть десь в Боярці, будуть звичайним явищем.

Динаміка збитків, яка пов’язана зі світовими катастрофами: пожежами, землетрусами, повенями – моторошна. Всього за 13 років: $1,7 трлн збитків від катастроф; 2,9 млрд людей, яких так чи інакше торкнулися світові катастрофи; 1,2 млн загиблих. І ця динаміка росте! Саме тому науковці почали шукати залежність катастроф від різних факторів – і знайшли її дуже чітко між кількістю викидів СО2 і підвищенням середньої річної температури у світі. За розрахунками Вільяма Нордхауса, якщо вона підвищиться ще на 3,5 градуса, то ми побачимо зменшення території Індії в півтора раза, істотне затоплення Китаю і Кореї, північна Європа значно зменшиться, а Венеції взагалі не буде. А Крим стане островом.

Вчені задумалися, як людство може перешкодити такому розвитку подій. Поворотним важелем якраз тут стала робота Нордхауса, який прорахував, як економіка може вплинути на стримування змін клімату. Він показав, що єдиний спосіб – це введення податку на викиди СО2. При чому ці податки повинні генеруватися стосовно держав, які мають їх виплачувати одна одній. Це повинно було простимулювати уряд провадити політику, яка буде контролювати викиди.

Нордхаус порахував оптимальний податок в приблизно $50 за тонну викидів, що зараз і закладено в форму Паризької угоди. Це дозволить стримати зростання температури до 3,5 градусів у 2100 році.

При цьому існують країни, які повністю позбулися викидів – Коста-Ріка майже на 100% перейшла на поновлювані джерела енергії, а в Норвегії вітряна енергія вже дешевша за атомну й велика частина транспорту – це електромобілі. Багато компаній зараз кинулися на будівництво міст майбутнього, які засновані на відновлюваній енергетиці.

Вплив інновацій на економіку ще цікавіший для України, тому що драйвером розвитку країни є збільшення економіки. Але шляхом чого це зробити? Сподіватися, що у нас буде більше посівних площ складно, тому що і так практично все зайнято. Витягати ж щось з нашої металургії або хімії практично неможливо.

Факт чи фейк: як відрізнити правду від брехні у скаженому потоці новин

АвторАнна Ляшенко
11 Грудня 2018

Чи правда, що станція метро «Арсенальна» – найглибша у світі? Чи казав Порошенко, що молитва впливає на реформи в Україні? 53% українців вважають, що можуть відрізнити правду від фейку. А чи зможете ви? Студія онлайн-освіти EdEra та аналітична платформа VOXUkraine розробили онлайн-курс «Фактчек: Довіряй-перевіряй», а керівниця відділу інновацій в EdEra Анна Ляшенко спеціально для Platfor.ma раз і назавжди роз’яснює, як відрізнити правду від брехні.

Чи справді фейки – скрізь?

Що поширюється швидше: правда чи брехня? У 2018 році журнал Science опублікував дослідження щодо поширення правдивої та неправдивої інформації. Йшлося про 126 тис. історій, які понад 4,5 млн разів публікувалися у Твіттері за 2006-2017 роки.  Виявилося, що неправдива інформація поширювалася швидше, ніж правдива. Чим оригінальнішою та емоційнішою була новина, тим охочіше ділилися нею користувачі.

Відрізнялися навіть спектри емоцій. Неправдиві та популярні новини зазвичай викликали здивування, страх та огиду. Правдиві та менш популярні – очікування, радість, довіру або смуток.

Фейки існують споконвіків. Але особливу увагу дослідників вони привернули у 2016 році під час виборів президента США. Згідно з дослідженням, під час цієї виборчої кампанії кожен четвертий американець заходив на сайти із фейковими новинами, а спростування неправдивих новин майже ніколи не досягали своєї мети.

Тоді американські фейкові новини досягли тисяч американських виборців. А отже, потенційно вплинули на їхню точку зору та на результати виборів загалом. Тобто фейки можуть завдавати шкоди, якщо їхня мета – маніпулювати думкою людей.

В тому ж 2016 Оксфордський словник англійської мови проголосив слово «пост-правда» (post-truth) словом року. Адже тоді в пресі часто йшлося про політику пост-правди, яка звертається до емоцій та особистих переконань, а не до об’єктивних фактів. Фейки та ігнорування об’єктивних фактів – це частина політики пост-правди.

Водночас фейки бувають невинними. Наприклад, UAReview в Україні – це гумористичний ресурс, який навмисне публікує фейкові новини. Але їхня мета – гумор, а не вплив на думку аудиторії.

Як боротися з фейками?

Чим більше з’являється неправдивої інформації, тим популярнішими стають ресурси із фактчекінгу. Наприклад, ще в 2003 році в США виник FactCheck.org. Місія цього сайту – моніторинг публічних заяв політиків і викриття брехні. На сайті є не лише статті. Тут можна поставити запитання, почитати про найпопулярніші онлайн-міфи (з посиланнями на джерела) та ознайомитися з неправдивими ідеями політичних курсів американських партій.

Є в США і фактчекінг-сайти, які спростовують міфи про американську культуру – наприклад, snopes.com та TruthOrFiction.com.

Європейські журналісти та активісти також розробляють ресурси для боротьби проти фейкових новин. Наприклад, BBC створив ресурс BBC Reality Check. Наразі там публікують матеріали, які викривають неправдиві новини. Сайт регулярно оновлюється, а матеріали не лише спростовують фейки, а й пояснюють різні аспекти політики. Зокрема – нюанси Брекзиту.

Французькі ЗМІ навіть розробили інструмент для перевірки фактів. Так у базі сайтів Les Décodeurs можна перевірити надійність джерела – чи часто сайт поширює недостовірну інформацію. На жаль, верифікація працює тільки французькою мовою.

Ресурси з перевірки інформації існують у багатьох країнах. З їхнім переліком можна ознайомитися за посиланням.

В Україні теж існують ініціативи з фактчекінгу. Серед них – StopFake.org, заснований 2014 року. Сайт функціонує 13 мовами та пропонує не лише статті, а й відео та подкасти. Нещодавно проект опублікував звіт за 2014-2017 роки, протягом яких було проаналізовано і спростовано 919 неправдивих повідомлень. При цьому 85 зі 178 джерел поширення фейкових новин про Україну – російські ЗМІ. А VoxCheck – фактчек-проект VoxUkraine – перевіряє твердження українських політиків та публікує їх з поміткою «правда», «неправда» або «маніпуляція».

Фарс и Энгельс: как я выслала идеолога коммунизма в Англию и почему нам не нужна такая декоммунизация

АвторКатя Тейлор
10 Грудня 2018

В Украине все не очень просто с памятниками. Годами на наших землях скульптура служила целям прославления политических лидеров и значимых для государства людей. Сейчас идет  процесс декоммунизации, когда многие из этих монументов уничтожаются. Арт-менеджерка Катя Тейлор рассказывает свежую историю о том, как Энгельс оказался не нужен в Украине, но пригодился в Англии – и делает из этого ряд выводов.

Скульптура, как и все визуальное искусство, долгое время было на службе либо у церкви, либо у знати. Если говорить про Украину, то преимущественно у церкви. Именно из религии родом, например, выдающийся скульптор Пинзель – авангардный по форме, но глубоко традиционный по сути.

Уже ХХ веке с приходом коммунизма произошло еще одно слияние скульптуры и памятника. Точнее, памятник целиком поглотил скульптуру. И получилось так, что украинские города заполнились новыми истуканами, которым должен поклоняться народ.

Конечно, памятники государственным деятелям существуют везде. Просто в странах без коммунистического прошлого в процентном соотношении их не 100, а, скажем, 20. И они стоят в историческом центре городов, там, где им и место. Но не на каждой площади и не в каждом сквере.

Тем не менее, всех этих забронзовевших политических лидеров нельзя просто вычеркнуть из истории. Просто потому что уничтожение чего-либо не уничтожает болезненное воспоминание. С коллективной памятью нужно не бороться, а переосмыслять.

Пожалуй, хорошим примером будет недавняя история про памятник Энгельсу. В Манчестере ежегодно проходит международный кинофестиваль. В рамках этого форума британский художник и номинант на престижнейшую Turner Prize Фил Коллинз решил, что в городе должен стоять памятник Энгельсу. Просто потому что последний много времени прожил в Манчестере и оставил там немалый след.

Энгельса искали по всему СНГ. Нашли в Украине. По документам памятник, разумеется, давно списали, но до демонтажа как-то не доходили руки. Декоммунизация – это, конечно, хорошо, но если денег на это не дают, то пусть стоит. Вот так и возвышался Энгельс посреди центральной площади небольшого украинского села, горделиво скрестив руки и свысока смотрел на жителей. Жители взаимностью не отвечали – на Энгельса им было плевать.

Фил Колинз был намерен дать ему вторую жизнь. И тут внезапно оказалось, что памятник очень всем нужен. Что он культурное достояние и нужно пройти тысячу процедур, чтобы его вывезти. В общем, бюрократия пустилась в цыганский пляс. А Коллинз все не мог понять – как это так, что вчера это было никому не нужно, а сегодня уже чуть ли не на место Ленина на бульваре Шевченко его грозятся умостить.

В итоге стало понятно, что с иностранца особо взять нечего. Все нужные разрешения ему выдали и он,вместе с Энгельсом благополучно уехал в Манчестер. И сегодня стоит Энгельс в центре города, на красивой площади, радует британцев. Надо сказать, они на него смотрят совсем иначе. С точки зрения истории и его вклада в развитие города. Да и просто они привыкли иначе смотреть на культурное наследие и культурное бытие – критически.

Это, может быть, единственное и самое главное, чего требует от зрителя искусство. Мыслить критически. Не поклоняться, не осуждать, не боготворить и не ненавидеть. А просто осмыслять искусство и культуру как другую реальность. В которой то, что перед тобой, находится изначально за рамками обыденного, а значит, ты пришел учиться и воспринимать, а не возмущаться, независимо от того, нравится тебе или нет.

Будет преувеличением сказать, что все британцы или французы такие интеллектуалы. Несомненно, есть множество людей, которые, как и многие украинцы, не хотят воспринимать искусство. Но я именно о советской традиции, которая даже из самых светлых голов попыталась выбить критическую мысль.

По моему личному мнению, декоммунизация, сконцентрированная только на уничтожении и блокировании любых воспоминаний – не самый лучший способ бороться с наследием и коллективной памятью. Все это нужно изучать, документировать, рефлексировать и переосмыслять. А потом использовать. Вы не ослышались. Строить на этом туристические маршруты и признать, наконец, что это часть нашей истории, болезненная, трагическая, но часть. Открыть музей диссидентства, музей ГУЛАГа, музей пропаганды. И так далее. Если вы посмотрите на опыт Будапешта с их Музеем террора, то поймете, что это единственно верный путь. Потому что с травмой нужно работать, а не забивать ее на дно подсознания.

Мне кажется, что проблема совсем не в памятниках, которые стоят, и не в пьедесталах, которые от них остались. Мы все еще очень боимся непонятного, а значит абстрактного, свободного, того, что может понравиться далеко не всем. Но мировой опыт показывает, что скульптура или другое публичное искусство может не только менять облик места, но придавать ему новые смыслы.

Фонтан Крауна, Жаум Пленса © wikipedia.org
Ангел севера, Энтони Гормли © wikipedia.org