Эко самое: как манипулируют тягой к здоровой еде и где ее все-таки найти

АвторВарвара Барышнева
18 Серпня 2016
знання підприємництво технології

«Ты – это то, что ты ешь», – сказал как-то Гиппократ. Тогда люди еще ничего не знали о чудо-смузи и пользе водоросли спирулина. По инициативе Magic Garden мы решили разобраться, как же жителям большого города можно обеспечить себя здоровой и полезной едой. Чем экологическая еда отличается от органической, почему лучше покупать в супермаркетах, а не на рынках, а также где и как выбирать фрукты и овощи, так, чтобы протянуть еще хотя бы лет десять? На вопросы Platfor.ma отвечала эксперт по развитию органического рынка в Украине Татьяна Ситник.

ЧТО ВООБЩЕ ТАКОЕ ОРГАНИЧЕСКАЯ ЕДА?

Органическая еда – это сертифицированная сельскохозяйственная продукция, выращенная или изготовленная по определенным правилам. В каждой стране эти правила отличаются, но фундамент везде примерно одинаковый –   нельзя использовать минеральные удобрения, синтетические пестициды, ГМО, антибиотики в целях профилактики, а также гормоны, консерванты, красители, усилители вкуса и ароматизаторы. Проще говоря, органическая еда – это пища, по чистоте и экологичности производства максимально похожая на ту, что ели наши предки, а органическое фермерство – просто уважительное отношение к природе при производстве продуктов питания.

По данным Федерации органического движения Украины, сегодня в нашей стране под органическое производство отведено около 1% сельскохозяйственных земель. При этом 95% органического сырья, полученного на них, уходит на экспорт. Нам остаются только крохи из той здоровой еды, которую мы же и производим. Нельзя винить фермеров за это – сегодня в Украине этой деятельностью выгодно заниматься именно для продажи за границу.

Однако здоровый образ жизни и забота о себе становятся, наконец, важной частью жизни украинцев. Они готовы заниматься спортом и ответственно относиться к своему питанию. Эта потребность становится наконец базовой и растет невероятными темпами. И даже намного быстрее, чем адаптируется рынок продуктов питания, поэтому спрос на здоровую еду сегодня стал больше, чем предложение. В связи с этим некоторые производители начинают спекулировать на тяге к здоровой жизни, лепят где ни попадя наклейки «Эко» и «Органик», а люди, в силу своей неосведомленности, это покупают. Доверчивость – наш порок.

И КАК ОТЛИЧИТЬ ОРГАНИЧЕСКУЮ ЕДУ ОТ НЕОРГАНИЧЕСКОЙ НА ПОЛКАХ В МАГАЗИНЕ?

Читайте этикетки и, пожалуйста, запомните вот этот знак. Это – евролисток. Маркировка, которая свидетельствует, что продукт прошел проверку, является органическим и отвечает стандартам Европейского союза об органическом производстве. Этому знаку можно и нужно доверять, ищите его на упаковках.

 

А КТО В УКРАИНЕ СЛЕДИТ ЗА КАЧЕСТВОМ ПРОИЗВОДИМОЙ ЕДЫ?

Правовая база, регулирующая этот вопрос в Украине, сейчас обновляется. С начала 2014 года в силу вступил Закон «Про производство и оборот органической сельскохозяйственной продукции и сырья», но, очевидно, его недостаточно. В 2015 году начала работу новая структура – Держпродспоживслужба. Это орган, который будет проверять поставщиков и производителей продуктов питания, защищать права потребителей.

Пока не ясно, как будет проходить эта проверка. В Украине надо переписывать всю законодательную базу, поскольку и по сегодняшний день в пищевой промышленности, не нарушая закон, производители умудряются использовать запрещенные в других странах пищевые добавки, а в сельском хозяйстве – пестициды.

Теоретически к концу этого или началу следующего года на еде в магазинах должны появиться отметки #OrganicMadeinUkraine – маркировка, которая позволит нашим фермерам без внешнего вмешательства Евросоюза проходить проверку, сертифицироваться и производить органическую продукцию.

Но и это не панацея. Во всем мире люди уже поняли, что только сама общественность может и должна себя защищать. Никто кроме самих потребителей не может нормально регулировать предложение рынка. Только сознательный отказ от некачественной и вредной еды поможет нам очистить супермаркеты от мусора.

 

ПРАВДА ЛИ, ЧТО ОРГАНИЧЕСКАЯ ЕДА СТОИТ ДОРОЖЕ?

Есть такой миф. Он возникает от незнания и непонимания принципов производства органической еды. Давайте разберемся.

В наших магазинах действительно можно встретить много дорогой органической еды – в основном это импортная продукция. Тут, думаю, не стоит объяснять? Растаможка, все налоги – и вот вам овсянка за 150 грн.

Что касается наших производителей – их просто очень мало. То, что они выращивают и правда стоит больше, но ненамного – всего на 10-20% дороже обычной еды. Эта наценка возникает по нескольким причинам. Во-первых, урожай созревает медленней, чем если использовать химию. Соответственно, за сезон фермер продает чуть меньше других – это повышает стоимость. Плюс добавьте сюда цену сертификации. Есть миф, что она сказочно дорогая. Но раз уж мы сегодня развеиваем мифы – давайте по полной. Для маленького фермера сертификация его продукции сегодня стоит от 8 до 15 тыс. в год, в зависимости от того, что именно он производит.

Вообще, чтобы вырастить органический продукт, затрат требуется даже меньше – достаточно просто знать, как общаться с природой так, чтобы не нарушить ее стабильность.

А ЧТО ТАКОЕ ЭКО-МАРКИРОВКА? ЧТО ВООБЩЕ ОЗНАЧАЕТ ЗНАЧОК «ЭКО»?

Надеюсь, вы уже поняли, что просто надписи «Эко», «Органик», «Екологічний продукт» не значат ничего. Это лишь слова без подкрепления, направленные на то, чтобы заставить вас совершить покупку. Другое дело – маркировка. В Украине с ней вообще очень интересная ситуация. Дело в том, что практически нигде в мире эко-маркировка на продуктах питания не используется. Знаете, почему? Потому что эко-маркировка – это отметка, свидетельствующая о том, что производство определенного изделия, товара или услуги отвечает прописанным нормам безопасности для окружающей среды. Грубо говоря, что природа не страдает от производства этого товара, что завод, где его производят, лоялен к окружающей среде. Что создавать, использовать и утилизировать этот товар можно без угрозы для будущих поколений. Стиральный порошок, бумага, краска могут быть экологичными или не экологичными. А вот яблоки или молоко – только органическим или нет. Эко-маркировка касается социальной ответственности перед планетой и будущим, а не вопросов здорового питания.

НУ А ГДЕ БЕЗОПАСНЕЕ ВСЕГО ПОКУПАТЬ ЕДУ – НА РЫНКЕ ИЛИ В СУПЕРМАРКЕТЕ?

Вопреки расхожему мнению о «здоровой» пище, выращенной бабушками на своем огороде, по моему мнению, лучше все-таки закупаться в супермаркете. Еда «из села» на наших официальных и стихийных рынках намного опаснее магазинной. Это происходит потому, что жители сел и недобросовестные фермеры все равно используют пестициды, но делают это не по технологическим картам, а «на глаз». Большая часть пестицидов в Украине – это контрабанда. Селяне не знают, как ими пользоваться, в каких пропорциях разбавлять, куда распылять. Что хуже всего, многие из них даже не знают, что используют эти самые минеральные удобрения, не знают, как это вредно в первую очередь для них, как опасно это для тех, кто съест их урожай. Для них «с грядки» по умолчанию синоним «здоровой еды».

Хуже всего то, что в своем незнании они искренни. Вот мой папа, например, говорит, что у него натуральнейшие из продуктов. Я спрашиваю: «А как ты от жуков в этом году избавлялся?» «Ну, побрызгал немножко», – отвечает. Ну и о чем тут спорить?

Сейчас по всей Украине открылось большое количество специализированных и онлайн-магазинов, торгующих здоровой едой. По моим наблюдениям, из них только Natur Boutique дотошно следит за качеством и маркировкой своей продукции. Все остальные, конечно, продают на порядок более качественную пищу, чем в обычных супермаркетах, но читать там этикетки все равно необходимо. Это бизнес, построенный на вашей потребности в безопасности.

Я думаю, что лучшее, что сегодня могут сделать жители больших городов – это налаживать личные контакты с фермерами. В Европе это распространенная практика. Семья знакомится с семьей из деревни, и одни для других специально производят какую-то продукцию. Торговля, построенная на личных отношениях, улучшает качество товара – фермер заинтересован, чтобы вы покупали именно у него. Тогда поставки становятся регулярными – он застрахован от пере- или недопроизводства, а городской житель, в свою очередь, получает 100% натуральный продукт. Моя семья, например, пользуется сервисом Семейная корзина – раз в неделю в Киев привозят органические фрукты, овощи, молочку, бездрожжевой хлеб из печи. Но я понимаю, что для тех, кто живет один – это неудобный формат. В таком случае можно договариваться о нужном вам количестве продуктов питания.

Или выращивать пищу дома. За границей очень развито домашнее огородничество. Это когда с помощью гидропонических установок выращивают зелень, овощи, клубнику на протяжении целого года. Это будет еда вашего домашнего производства, где используется специальный раствор, а не грунт. Но там вы, по крайней мере, сами регулируете то, сколько и каких удобрений использовать, какие семена и сорта растений садить.

Но органическое мясо, например, в квартире вы все равно не вырастите. Вам все равно придется налаживать контакты с фермерами. Очень хорошо это делать на ярмарках, выставках, когда можно познакомиться с производителями и выбрать наиболее подходящий для себя вариант. Ближайшее такое мероприятие – Всеукраинский ярмарок органических продуктов, который состоится 10 сентября на Контрактовой площади.

КАК ПОНЯТЬ, ЧТО ПЕРЕДО МНОЙ НИТРАТНАЯ МОРКОВКА?

Нитраты есть везде и всегда. Для осознанного потребления надо понимать, что есть нормы нитратов в морковке, которые не должны превышаться. Вы никогда не сможете почувствовать вкус нитратов или пестицидов. Но я мечтаю, чтобы каждый хоть раз в жизни попробовать органический помидор или яблоко и сравнил его вкусовые и ароматические качества с магазинными. Пожалуйста, рассматривайте еду, которую покупаете, и мыслите логически. Не покупайте фрукты и овощи, если:

  • их размеры неадекватно огромны. Например, помидор размером с арбуз и огурец толщиной в кабачок;
  • корнеплоды или кочерыжки имеют трещины;
  • все единицы в ящике выглядят одинаково, как на подбор;
  • продукция может долго храниться;
  • зелени у бабушки или на прилавке много, при этом она к концу дня не увяла.

Тут мы подошли к еще одной важной проблеме – наши супермаркеты, магазины и базары просто не приспособлены к тому, чтобы продавать органическую и натуральную еду. Настоящая зелень вянет часов через шесть после того, как ее срезали, фрукты, в зависимости от сорта, портятся за несколько дней-недель, непастеризованное молоко киснет за 72 часа. Для того, чтобы это продать, нужно правильно переоборудовать прилавки, установить новые холодильники, наладить короткую логистику. Это все непросто. И поверьте, никто никогда не начнет этого делать, пока вы не разбираетесь в маркировках и покупаете что попало. Если рентабельным бизнесом станет именно производство здоровой еды, то и законодателям, и фермерам, и магазинам придется модернизировать свои подходы. А пока каждый должен заботиться о себе самостоятельно.

 

Фото: depositphotos.com

Найцiкавiше на сайтi

Не на своєму місці: у чому Economist помилився з Києвом в рейтингу міст

АвторБорис Давиденко
20 Серпня 2018

Минулого тижня авторитетний журнал The Economist опублікував щорічний рейтинг найбільш зручних для проживання міст. Київські результати рейтингу розворушили сонне українське медіаполе: виявилося, що за останні п’ять років Київ показав найбільше зниження рівня комфортності серед всіх 140 учасників рейтингу. З 2013-го по 2018-й інтегрований показник комфортності життя в столиці України впав на 12,6% і зараз (за результатами 2017) становить 56,6 бали. У методології рейтингу говориться, що така оцінка означає – умови життя істотно обмежені. Головред VoxUkraine Борис Давиденко розбирається, як же так.

Весь тиждень я читав жовчні заголовки ЗМІ, єхидні коментарі фейсбук-експертів і мляві відмазки київської влади. Накипіло. Я не згоден. І у мене є дві важливі причини.

Перша і головна: Київ – моє рідне місто, я його люблю і хочу, щоб у нього все було добре. Тому все, що написано далі, слід розглядати з урахуванням моєї 100% ангажованості.

Друга частина аргументів більш раціональна.

По-перше, ЗМІ висмоктали сенсацію. Київ звалився в цьому рейтингу ще в 2014 році, побував майже на самому дні в 2015-му (132-е місце з 140) і з тих пір видряпується – 118-е місце зараз.

Це не скасовує факту, що п’ять років тому столиця України була майже на три десятка місць вище і перебувала в компанії таких міст, як Бухарест і Ріо-де-Жанейро. Сьогодні це Хошимін, Мумбаї і Абіджан.

Але чому рейтинг погано відображає ситуацію в Києві за останні п’ять років?

The Economist, щоб виміряти комфортність життя в місті, використовує п’ять напрямків, в які входить 30 критеріїв – від небезпеки терористичних загроз до клімату. У реальному житті оцінка liveability трохи простіше – городяни оцінюють комфортність того чи іншого міста ногами і гаманцем: населення міста зростає або убуває. У Києві дуже швидко зростає – за східноєвропейськими мірками. За офіційними даними, населення Києва за п’ять років збільшилося на 103 000 чоловік, до 2,94 млн. Експерт з транспортного планування Дмитро Беспалов говорить, що за різними оцінками реальне населення набагато більше – 3,5-4 млн осіб.

Від такого голосування за київську комфортність можна відмахнутися: мовляв, столиця безальтернативна в Україні, так як інші міста набагато гірше. Не згоден: Київ конкурує за людей з не тільки в чомусь кращими Львовом, Одесою і Дніпром, а й з Варшавою, Москвою, містами балтійських країн і так далі.

Як змінився Київ за п’ять років – за критеріями, які використовує The Economist для оцінки комфорту? Відразу скажу, що можливості комплексно проаналізувати оцінку журналу немає, дані по категоріях закриті і коштують дорого.

1. Інфраструктура (20% від загальної оцінки). У цій категорії багато чого: якість доріг, доступність житла, громадський транспорт, зв’язок з іншими країнами, якість телекомунікацій. Киньте в мене камінь, якщо в чомусь Київ став гірше за останні п’ять років. Короткі «інфраструктурні» новини столиці: 3G і 4G, капітальний ремонт доріг, сотні нових автобусів, трамваїв і тролейбусів, дворазове зниження доларової ціни квадратного метра, безвіз і з десяток нових авіаперевізників (в тому числі і знаковий Ryanair), нові поїзди-експреси як по Україні, так в Польщу.

2-3. Наступні два великих критерію рейтингу: медицина (20%) і освіта (10%). Я не експерт в цих сферах, але суб’єктивне відчуття – гірше точно не стало. Варто лише згадати, що п’ять років тому освітою завідував Дмитро Табачник, а медициною – Раїса Богатирьова.

4. Наступний розділ – культура і навколишнє середовище (25%). Тут «змішалися коні, люди» – кліматичні умови, корупція і цензура ЗМІ, театри і ресторани та багато іншого. Найболючіше – корупція. Цей показник беруть у Transparency international: п’ять років тому Україна була на 144-му місці (25 балів), зараз на 130-му (30 балів). Про цензуру в ЗМІ… Журналісти «Корреспондента», Forbes, TBі, яких вичавили з видань в 2013-му, з зацікавленням послухають, як «Вести», «Країна» і News One зараз скаржаться на утиски свободи слова. Ну а ресторани, театри, доступ до спорту взагалі сильно виросли за п’ятирічку.

5. Залишається група критеріїв «стабільність» (20%). Тут про кримінал, загрозу терактів, війни і цивільних заворушень. Редактори рейтингу з року в рік підкреслюють, що саме ця група – близькість Києва до військового конфлікту – тягне українську столицю вниз. Більшість киян можуть багато розповісти, як змінювалося відчуття «стабільності» та комфорту за ці роки: якщо в 2014-му ми чекали російські танки на житомирській трасі і прокидалися о 04:00 ранку прочитати зведення з Іловайська, то в цьому році дізналися, що таке змішані почуття, коли ожив Бабченко.

З злочинністю в Києві все не дуже добре. Статистика показує погіршення криміногенної на 48%, кількість злочинів в минулому році склала 70 600. Половинчаста реформа поліції – погана ідея.

Не виключаю, що арифметика журнального рейтингу правильна: ми не бачимо всіх показників по Києву та іншим містам, тож сперечатися складно. Але…

Інфраструктура, освіта, медицина, культура і т.д. – це дуже важливо. Місто – це люди. Люди, які живуть поруч і працюють разом. Люди, що знаходять однодумців, які вигадують і створюють щось нове. Люди, яким не все одно, що з їхнім будинком, вулицею, містом і країною. І в Києві 2018 го я бачу в рази більше активних і небайдужих городян, ніж п’ять років тому. І може бути, у Відні, що очолює рейтинг, безпечніше, краще дороги і якісніше медицина, але я вибираю Київ. Бо стародавній Київ сьогодні в рази молодше і цікавіше, ніж солідна і доглянута столиця Австрії.

Больше, чем мультики: 5 трендов мировой анимации, о которых вам нужно знать

Кино, мультфильмы, реклама, музыкальные клипы, игры, видео-арт, веб-дизайн – несмотря на обманчивую детскость, анимация присутствует в нашей жизни повсеместно, став незаметной частью нашего окружения. Вместе с Анастасией Верлинской, программным директором Международного фестиваля актуальной анимации и медиа-искусства Linoleum (встречайте в Киеве с 6 сентября), Platfor.ma прошлась по чекпоинтам мировой анимации и составила карту трендов, которые управляют нашими вкусами.

Вначале 2017 года VR-анимация «Жемчужина» (Pearl) была номинирована на премию «Оскар» в категории «Лучший анимационный короткометражный фильм». Выполненная в формате 360, анимация рассказывала историю отношений отца и дочери. Над проектом работала экспериментальная лаборатория ATAP компании Google, а мультфильм и сейчас доступен на YouTube.

На развитие виртуальной реальности ежегодно тратятся миллиарды долларов, совершенствуется гарнитура и технологии. Факт: творчество тем больше производит впечатление на своего зрителя, чем больше этот зритель сопереживает главному герою истории. VR абсолютизирует этот закон, буквально позволяя взглянуть на происходящее глазами героя.

А еще VR не только о потреблении, но и о сотворении. Легендарный диснеевский аниматор Гленн Кейн, автор «Русалочки» и «Тарзана», показал, как благодаря VR легким движением руки получается яркое и объемное изображение. Происходящее, кстати, напоминает сеанс магии и волшебства в одном авторитетном британском учебном заведении, взгляните сами:

Внедряют VR и украинские кинематографисты, правда, пока больше в промо. В формате 360 были сняты бекстейджи фэнтези «Сторожевая застава», а также истерна «Дикое поле». 

Юрій Іздрик: «Потреба читати – суто біологічна, і з часом вона зникає»

АвторПетро Ткачишин
16 Серпня 2018

У Львові пройшов музично-літературний фестиваль «Razomfest», на якому виступив один із найпопулярніших українських літераторів – Юрій Іздрик. На цій події Platfor.ma поговорила з ним про те, чому він вже десять років не читає художню літературу, заради чого готовий потерпіти подорожі, які ненавидить, і що відчував, коли втратив зір.

Бажання писати зазвичай виникає спонтанно. Для мене це приватна справа, а не суспільно корисна діяльність. Творчість  ̶ результат надлишкової активності мозку. Тобто це певні психоемоційні ресурси, що не працюють безпосередньо на виживання й продовження роду, натомість використовуються для гри. Хтось схильний оперувати візуальними образами, інші комбінують звуки, числа або слова. В цьому сенсі література (як і музика, математика, живопис) – передовсім гра. Гра на вербальному полі, де формуються значення, символи, образи, метафори, цитати – весь інструментарій текстотворення.

Баланс свідомого й несвідомого в кожному окремому випадку різний, проте мені здається, що власне творчість – переважно неусвідомлена, а там, де з’являється раціо, починається ремесло. Ці два компоненти присутні й в літературі. Інша справа, що частина читачів і письменників сприймають процес писання як сходження святого духа, натхнення, як прояв притаманної творцеві духовності. Як на мене, це маячня.

Я не знаю, що таке духовність. Я не знаю, що таке натхнення. Ці слова – фікція, ілюзія. Я не вважаю себе агностиком, я вірю в бога, проте людина – всього лише біохімічна машина. І хоча не все зводиться до біології, не варто списувати на божий промисел незрозумілі нам явища і процеси. Варто пам’ятати, що за проявами так званої «духовності» однаково стоять хімічні реакції.

 

Певна річ, я за повну свободу автора – інакше творчість втрачає сенс. Однак я і за свободу читача в трактуванні тексту. Адже про жоден текст неможливо сказати, що в ньому закладено якийсь конкретний зміст, чи він має якийсь однозначний сенс. Кожне нове прочитання несе за собою нову інтерпретацію, де генеруються нові смисли. З цієї перспективи і писання, і читання – це стадії однієї гри, в яку однаковою мірою заангажовані і той, хто текст конструює, і той, хто його інтерпретує.

Людям як стадним тваринам притаманно шукати собі вожака і підкорятися волі більшості. Більшість, в силу психофізичних особливостей, не здатна самостійно сформувати власну ідентичність і потребує зовнішніх чинників. Дорослішаючи, людина формує своє «я» з фрагментів власного тілесного, емоційного та інтелектуального досвіду, проте цього недостатньо. Важливим також є досвід інших людей, який приходить до нас через культуру і літературу в тому числі. Тому кожен письменник, продукуючи тексти, мимоволі може стати фактором формування чиєїсь ідентичності – згадаймо, який вплив мали на нас улюблені книжки. Іноді враження від прочитаного бувають такими інтенсивними, що здатні переформатувати психічну структуру особистості – так виникає ревна релігійність чи фанатична відданість якійсь ідеї. Проте, повторюся, не варто перебільшувати відповідальність письменника за вторгнення в чужу свідомість. Однаковою мірою це і відповідальність читача, адже він сам вирішує, що читати і як глибоко занурюватися в текст, та й висновки він робить самостійно.

 

Гори по коліна: як біонічні ноги замінюють справжні

Від моменту виникнення першого протезу в Єгипті і до появи людини на біонічних ногах на сцені TED минуло дві тисячі років. Суцільна дерев’яна кінцівка еволюціонувала до повноцінної частини тіла з електричною шкірою і датчиками замість рецепторів. Як реалізували проект з комплектації людини – розповідає Platfor.ma.

Г’ю Герр

Передісторія. Штат Пенсильванія на північному сході США перетинають гори Аппалачі – місцевість сама спонукає займатися альпінізмом. У 1964 році в містечку Ланкастер, у долині річки Сасквеханна, народився Г’ю Герр. У вісім років він підкорив гору Темпл висотою 3544 метрів, і про нього швидко заговорили як про одного з найбільш перспективних альпіністів Штатів. У 17 років він уже був доволі досвідченим, щоб підкорити серйозні вершини, тож пішов у експедицію на північ США.

Проблема. Під час експедиції альпіністи потрапили в заметіль. Дезорієнтовані Г’ю і його напарник Джеф Батцер провели в заметах під горою Вашингтон три дні. Температура не піднімалася вище -29°C. Коли хлопців знайшли, їхні ноги були на такій стадії обмороження, що їх довелося ампутувати. Джеф Батцер лишився без однієї ноги й пальців іншої. А Г’ю пощастило ще менше – йому, перспективному альпіністу, ампутували обидві ноги аж до колін.

Ідея. Протез як явище не новий, але це завжди було щось чужорідне людському тілу. Справжні ноги дають «зворотній зв’язок»: людина відчуває, що відбувається з її тілом, розрізняє температуру, біль, положення в просторі. Однак класичний протез не дає жодних відчуттів. Г’ю вийшов з лікарні і почав працювати над створенням власних. Спершу це були спеціальні «кішки» для альпінізму, названі так через схожість з котячими пазурами. А потім Герр вирішив, що здатний на більше.

Рішення. Г’ю стає студентом університету Міллерсвіля. За час навчання він запатентував власне кріплення для протезу. Наступний етап – магістратура МIТ. А після її звершення альпініст стає доктором біофізики в Гарварді. Маючи таку освіту, Г’ю почав займатися біонікою на серйозному рівні. Він повертається у МІТ не тільки як викладач, а і як засновник Центру екстремальної біоніки – там намагаються створити «чутливий» протез.

Технологія. Протез Герра не суцільний: він має з’єднання на місці суглобів людини, схожі складові частини, 12 датчиків і акумулятори, які можна заряджати окремо. Сам винахідник каже, що ноги мають три види зв’язку: механічний (поєднання ніг і тіла), динамічний (забезпечує рух) і електричний (забезпечує двостороннє проведення інформації). Кріплення ніг до тіла забезпечує синтетична шкіра, яка має різну жорсткість у різних ділянках залежно від тиску, якого вона зазнає. Загалом завдяки системам контролю нога поводиться так, ніби в ній є м’язи, нерви, сухожилля, суглоби. Керується механізм теж як «справжній» – завдяки силі волі, що мовою фізіології означає нервові імпульси від мозку: електроди на поверхні справжньої ноги фіксують імпульси від скорочення м’язів і трансформують їх в імпульси, що примушують рухатися частини біонічної ноги. Це працює, мов магія: варто подумати про рух – і він відбувається.

Про те, як моделювали біонічні ноги, найкраще розкаже їхній творець.

 

Що далі? Герр каже, що зовсім скоро у людей будуть «запасні» кінцівки, екзоскелети стануть звичною справою, а штучно вирощені нерви якісно змінять відчуття від біонічних ніг.

Наразі вченим незалежно від Герра і МТІ вдалося створити електричну шкіру, що реагує на біль. Рецептори налаштовані на певний рівень тиску, що рівноцінно больовому порогуі – і як тільки «шкіра» фіксує цей рівень, вона посилає у мозок больові сигнали. Випробування проходили на протезі руки, тож сигнал рухався ліктьовим нервом. Рука реагувала, як справжня – людина відсмикувала її. Якщо таку шкіра застосують для біонічного протезу, ми станемо на крок ближче до досконалого майбутнього. Адже «людина не може бути неповноцінною. Неповноцінні тільки наші технології», – запевняє Г’ю Герр.

І йому хочеться вірити.